ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
16.07.2025Справа № 910/9471/24
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Ломаки В.С.,
за участю секретаря судового засідання: Видиш А.В.,
розглянувши у порядку загального позовного провадження матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Амберте"
до EUROPEAN EXPO SYSTEMS Spolka z ograniczona odpowiedzialnoscia
про визнання контрактів недійсними,
За участі представників сторін:
від позивача: Хамлов В.В. за ордером від 16.07.2025 року серії АА № 1602343;
від відповідача: не з'явився.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Амберте" (далі - позивач, Товариство) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до EUROPEAN EXPO SYSTEMS Spolka z ograniczona odpowiedzialnoscia (далі - відповідач) про визнання недійсними укладених між сторонами контрактів від 22.03.2023 року № Е/А-220323-2, від 04.05.2023 року № Е/А-040523-1 та від 12.05.2023 року № Е/А-120523-4.
В обґрунтування пред'явлених вимог позивач, з посиланням на положення частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, вказував на укладення EUROPEAN EXPO SYSTEMS Spolka z ograniczona odpowiedzialnoscia вищевказаних контрактів без наміру на реальне настання правових наслідків, передбачених такими правочинами.
Ухвалою від 05.08.2024 року господарський суд міста Києва залишив означену позовну заяву без руху з одночасним встановленням строку та способу усунення її недоліків.
13.08.2024 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшла заява Товариства від 13.08.2024 року про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою від 19.08.2024 року господарський суд міста Києва відкрив провадження у справі № 910/9471/24, вирішив здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання на 19.02.2025 року. Крім того, цією ухвалою суд зобов'язав Товариство протягом 10 днів з дня одержання цієї ухвали подати до суду належним чином (нотаріально) засвідчений переклад польською мовою у трьох примірниках позовної заяви з додатками, заяви від 13.08.2024 року про усунення недоліків з додатками, ухвали господарського суду міста Києва від 19.08.2024 року про відкриття провадження у справі № 910/9471/24, а також вирішив звернутися через Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ) до голови окружного суду Республіки Польща, в окрузі якого має бути виконане клопотання, з клопотанням про вручення судових документів відповідачу - EUROPEAN EXPO SYSTEMS Spolka z ograniczona odpowiedzialnoscia (00-682, Республіка Польща, місто Варшава, вулиця Хоза, будинок 86, офіс 410, Regon: 365826881, NIP: 5272785986). У той же час, суд зупинив провадження у справі № 910/9471/24 до надходження відповіді від компетентного органу іноземної держави на судове доручення про надання правової допомоги, вручення виклику до суду чи інших документів виконання судового доручення про вручення судових документів відповідачу.
19.09.2024 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшла заява позивача від 19.09.2024 року про виконання вимог ухвали суду від 19.08.2024 року та долучення до матеріалів справи копій позовної заяви з додатками, заяви від 13.08.2024 року про усунення недоліків з додатками та ухвали господарського суду міста Києва від 19.08.2024 року про відкриття провадження у справі № 910/9471/24 з нотаріально завіреним перекладом на польську мову в трьох примірниках.
Після надходження від позивача означених документів, 26.09.2024 року господарський суд міста Києва направив до уповноваженого органу прохання про вручення вищенаведених судових документів відповідачу.
16.12.2024 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшов відзив відповідача, в якому останній визнав, що на момент укладення спірних правочинів замовлений позивачем товар у розпорядженні EUROPEAN EXPO SYSTEMS Spolka z ograniczona odpowiedzialnoscia був відсутній, проте відповідач мав намір здійснити закупівлю такого товару після отримання від Товариства передоплати за оскаржуваними договорами. Відтак, у наведеному відзиві відповідач просив відстрочити прийняття рішення у справі до 25.12.2025 року та надати відповідачу час для виконання покладених на нього зобов'язань за спірними контрактами.
Враховуючи призначення підготовчого засідання на 19.02.2025 року, а також зважаючи на подання відповідачем відзиву, зміст якого свідчить про обізнаність останнього про розгляд справи № 910/9471/24 та призначене підготовче засідання, ухвалою від 19.02.2025 року господарський суд міста Києва поновив провадження у даній справі.
Ухвалою від 19.02.2025 року господарський суд міста Києва закрив підготовче провадження у справі № 910/9471/24 та призначив її до судового розгляду по суті на 16.07.2025 року. Також цією ухвалою суд зобов'язав Товариство протягом 10 днів з дня її одержання подати до суду належним чином (нотаріально) засвідчений переклад польською мовою у трьох примірниках ухвали господарського суду міста Києва від 19.02.2025 року про закриття підготовчого провадження та призначення справи № 910/9471/24 до судового розгляду по суті на 16.07.2025 року, а також вирішив звернутися через Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ) до голови окружного суду Республіки Польща, в окрузі якого має бути виконане клопотання, з клопотанням про вручення судових документів відповідачу - EUROPEAN EXPO SYSTEMS Spolka z ograniczona odpowiedzialnoscia (00-682, Республіка Польща, місто Варшава, вулиця Хоза, будинок 86, офіс 410, Regon: 365826881, NIP: 5272785986). У той же час, суд зупинив провадження у справі № 910/9471/24 до надходження відповіді від компетентного органу іноземної держави на судове доручення про надання правової допомоги, вручення виклику до суду чи інших документів виконання судового доручення про вручення судових документів відповідачу.
11.03.2025 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшло клопотання позивача від 11.03.2025 року про виконання вимог ухвали суду від 19.02.2025 року та долучення до матеріалів справи копій ухвали господарського суду міста Києва від 19.02.2025 року про закриття підготовчого провадження та призначення справи № 910/9471/24 до судового розгляду по суті на 16.07.2025 року з нотаріально завіреним перекладом на польську мову в трьох примірниках.
Після надходження від позивача означених документів, 14.03.2025 року господарський суд міста Києва направив до уповноваженого органу прохання про вручення вищенаведених судових документів відповідачу.
08.04.2025 року через відділ діловодства суду надійшов лист Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 01.04.2025 року № 6539/12.2-25/вх.7395/12-25 про направлення після виконання доручення господарського суду міста Києва про вручення судових документів EUROPEAN EXPO SYSTEMS Spolka z ograniczona odpowiedzialnoscia разом із документами, складеними компетентним судом Республіки Польща в ході виконання вищезазначеного доручення.
Враховуючи призначення судового засідання на 16.07.2025 року, ухвалою від 16.07.2025 року господарський суд міста Києва поновив провадження у даній справі.
У судовому засіданні 16.07.2025 року представник позивача підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, та наполягав на їх задоволенні.
Відповідач про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином та в установленому законом порядку, проте явку свого уповноваженого представника у призначене судове засідання не забезпечив.
Водночас, оскільки суд надавав сторонам можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, а також зважаючи на наявність у матеріалах справи, зокрема, відзиву на позовну заяву, суд не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.
Судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року в справі "Смірнова проти України").
Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 року в цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Усі ці обставини слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
У судовому засіданні 16.07.2025 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва
22.03.2023 року між EUROPEAN EXPO SYSTEMS Spolka z ograniczona odpowiedzialnoscia (продавець) та Товариством (покупець) був укладений Контракт № Е/А-220323-2 (далі - Контракт № Е/А-220323-2), за умовами якого продавець передає у власність (постачає) промислове та електрообладнання (далі - товар) в асортименті згідно з інвойсами покупцю та/або вантажоодержувачу, а покупець зобов'язаний прийняти даний товар та сплатити грошову суму (кошти) відповідно до умов цього Контракту.
Означений правочин підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений відбитками печаток наведених суб'єктів господарювання.
Відповідно до пункту 1.3 Контракту № Е/А-220323-2 країна виробник товару - Китайська Народна Республіка.
За умовами пунктів 2.1, 2.2 Контракту № Е/А-220323-2 загальна сума контракту зазначена в інвойсах, що є невід'ємною частиною цього Контракту. Продавець постачає товар покупцеві партіями. Найменування, кількість, ціна на товар зазначаються в інвойсах.
Розділом 7 Контракту № Е/А-220323-2 встановлено, що оплата вартості товару здійснюється на умовах повної передплати. Покупець здійснює передоплату за товар у повному обсязі на підставі виставленого продавцем інвойсу у грошовій формі шляхом безготівкового перерахування коштів на банківський рахунок продавця протягом 25 (двадцяти п'яти) банківських днів з дати отримання інвойсу. За погодженням сторін оплата вартості товару може здійснюватися частинами згідно умов Контракту. Виставлення продавцем інвойсу вважається дата фактичного отримання покупцем інвойсу.
Згідно з пунктом 3.2 Контракту № Е/А-220323-2 постачання товару здійснюється протягом 180 (ста вісімдесяти) днів з дати фактичної сплати покупцем вартості товару.
Датою поставки товару є дата фактичного отримання товару покупцем/вантажоодержувачем (пункт 5.2 Контракту № Е/А-220323-2).
Пунктом 10.1 Контракту № Е/А-220323-2 передбачено, що останній набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками (за наявності) та діє до повного та фактичного виконання сторонами своїх зобов'язань за даним Контрактом.
З матеріалів справи вбачається, що враховуючи виставлені відповідачем інвойси від 22.03.2023 року № 1, від 30.03.2023 року № 2 та від 10.04.2023 року № 3 Товариство у період з 31.03.2023 року по 20.04.2023 року на виконання Контракту № Е/А-220323-2 сплатило на розрахунковий рахунок відповідача грошові кошти (попередню оплату товару) в загальній сумі 2 428 080,00 доларів США, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями відповідних платіжних інструкцій в іноземній валюті або банківських металах від 31.03.2023 року № 1 на суму 346 000 доларів США, від 06.04.2023 року № 2 на суму 270 280 доларів США, від 07.04.2023 року № 3 на суму 183 700 доларів США, від 10.04.2023 року № 4 на суму 167 400 доларів США, від 12.04.2023 року № 6 на суму 135 000 доларів США, від 13.04.2023 року № 7 на суму 283 800 доларів США, від 14.04.2023 року № 8 на суму 300 000 доларів США, від 18.04.2023 року № 4 на суму 170 200 доларів США, від 19.04.2023 року № 5 на суму 243 200 доларів США та від 20.04.2023 року № 9 на суму 328 500 доларів США.
04.05.2023 року між EUROPEAN EXPO SYSTEMS Spolka z ograniczona odpowiedzialnoscia (продавець) та Товариством (покупець) був укладений Контракт № Е/А-040523-1 (далі - Контракт № Е/А-040523-1), за умовами якого продавець передає у власність (постачає) промислове та електрообладнання (далі - товар) в асортименті згідно з інвойсами покупцю та/або вантажоодержувачу, а покупець зобов'язаний прийняти даний товар та сплатити грошову суму (кошти) відповідно до умов цього Контракту.
Означена угода підписана уповноваженими представниками сторін та скріплена відбитками печаток цих юридичних осіб.
Відповідно до пункту 1.3 Контракту № Е/А-040523-1 країна виробник товару - Китайська Народна Республіка.
За умовами пунктів 2.1, 2.2 Контракту № Е/А-040523-1 загальна сума контракту зазначена в інвойсах, що є невід'ємною частиною цього Контракту. Продавець постачає товар покупцеві партіями. Найменування, кількість, ціна на товар зазначаються в інвойсах.
Розділом 7 Контракту № Е/А-040523-1 встановлено, що оплата вартості товару здійснюється на умовах повної передплати. Покупець здійснює передоплату за товар у повному обсязі на підставі виставленого продавцем інвойсу у грошовій формі шляхом безготівкового перерахування коштів на банківський рахунок продавця протягом 25 (двадцяти п'яти) банківських днів з дати отримання інвойсу. За погодженням сторін оплата вартості товару може здійснюватися частинами згідно умов Контракту. Виставлення продавцем інвойсу вважається дата фактичного отримання покупцем інвойсу.
Згідно з пунктом 3.2 Контракту № Е/А-040523-1 постачання товару здійснюється протягом 180 (ста вісімдесяти) днів з дати фактичної сплати покупцем вартості товару.
Датою поставки товару є дата фактичного отримання товару покупцем/вантажоодержувачем (пункт 5.2 Контракту № Е/А-040523-1).
Пунктом 10.1 Контракту № Е/А-040523-1 передбачено, що останній набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками (за наявності) та діє до повного та фактичного виконання сторонами своїх зобов'язань за даним Контрактом.
З матеріалів справи вбачається, що враховуючи виставлений відповідачем інвойс від 04.05.2023 року № 1, Товариство у період з 19.05.2023 року по 23.05.2023 року на виконання Контракту № Е/А-040523-1 сплатило на розрахунковий рахунок відповідача грошові кошти (попередню оплату товару) в загальній сумі 104 300,00 доларів США, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями відповідних платіжних інструкцій в іноземній валюті або банківських металах від 19.05.2023 року № 5 на суму 3 700 доларів США, від 22.05.2023 року № 6 на суму 52 400 доларів США та від 23.05.2023 року № 7 на суму 48 200 доларів США.
Крім того, 12.05.2023 року між EUROPEAN EXPO SYSTEMS Spolka z ograniczona odpowiedzialnoscia (продавець) та Товариством (покупець) був укладений Контракт № Е/А-120523-4 (далі - Контракт № Е/А-120523-4), за умовами якого продавець передає у власність (постачає) промислове та електрообладнання (далі - товар) в асортименті згідно з інвойсами покупцю та/або вантажоодержувачу, а покупець зобов'язаний прийняти даний товар та сплатити грошову суму (кошти) відповідно до умов цього Контракту.
Вказаний договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений відбитками печаток означених контрагентів.
Відповідно до пункту 1.3 Контракту № Е/А-120523-4 країна виробник товару - Китайська Народна Республіка.
За умовами пунктів 2.1, 2.2 Контракту № Е/А-120523-4 загальна сума контракту зазначена в інвойсах, що є невід'ємною частиною цього Контракту. Продавець постачає товар покупцеві партіями. Найменування, кількість, ціна на товар зазначаються в інвойсах.
Розділом 7 Контракту № Е/А-120523-4 встановлено, що оплата вартості товару здійснюється на умовах повної передплати. Покупець здійснює передоплату за товар у повному обсязі на підставі виставленого продавцем інвойсу у грошовій формі шляхом безготівкового перерахування коштів на банківський рахунок продавця протягом 25 (двадцяти п'яти) банківських днів з дати отримання інвойсу. За погодженням сторін оплата вартості товару може здійснюватися частинами згідно умов Контракту. Виставлення продавцем інвойсу вважається дата фактичного отримання покупцем інвойсу.
Згідно з пунктом 3.2 Контракту № Е/А-120523-4 постачання товару здійснюється протягом 180 (ста вісімдесяти) днів з дати фактичної сплати покупцем вартості товару.
Датою поставки товару є дата фактичного отримання товару покупцем/вантажоодержувачем (пункт 5.2 Контракту № Е/А-120523-4).
Пунктом 10.1 Контракту № Е/А-120523-4 передбачено, що останній набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками (за наявності) та діє до повного та фактичного виконання сторонами своїх зобов'язань за даним Контрактом.
З матеріалів справи вбачається, що враховуючи виставлені відповідачем інвойси від 12.05.2023 року № 1, від 30.05.2023 року № 2 і від 13.02.2024 року № 3, Товариство у період з 30.05.2023 року по 05.06.2023 року на виконання Контракту № Е/А-120523-4 сплатило на розрахунковий рахунок відповідача грошові кошти (попередню оплату товару) в загальній сумі 823 500,00 доларів США, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями відповідних платіжних інструкцій в іноземній валюті від 30.05.2023 року № 2 на суму 103 500 доларів США, від 01.06.2023 року № 4 на суму 240 000 доларів США та від 05.06.2023 року № 7 на суму 480 000 доларів США.
Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за Контрактами № Е/А-220323-2, № Е/А-040523-1 та № Е/А-120523-4 також свідчить відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення покупцем умов цих правочинів.
Однак, всупереч покладених на продавця обов'язків за вищенаведеними контрактами, EUROPEAN EXPO SYSTEMS Spolka z ograniczona odpowiedzialnoscia погодженого сторонами товару Товариству не поставило (що не заперечувалося самим відповідачем у відзиві на позовну заяву).
Враховуючи наведені обставини, листом від 02.05.2024 року № 0205/1 позивач звернувся до EUROPEAN EXPO SYSTEMS Spolka z ograniczona odpowiedzialnoscia з вимогою здійснити поставку погодженого сторонами та оплаченого Товариством товару за Контрактами № Е/А-220323-2, № Е/А-040523-1 та № Е/А-120523-4 у строк до 30.06.2024 року, або повернути позивачу всі отримані від нього в якості передоплати такого товару грошові кошти.
У відповідь на вказану вимогу відповідач надіслав Товариству лист від 29.05.2024 року № 05-14/24, в якому повідомив про неможливість здійснення поставки товару за Контрактами № Е/А-220323-2, № Е/А-040523-1 та № Е/А-120523-4 у строк до 30.06.2024 року з огляду на фактичну відсутність у продавця замовленого позивачем товару. Разом із тим, відповідач повідомив позивача про те, що він вживає всіх можливих заходів для належного виконання своїх зобов'язань за контрактами та здійснює пошук альтернативних постачальників/виробників аналогічного обладнання, що спростить логістику та дозволить повноцінно задовольнити попит на обладнання відповідної категорії.
Обґрунтовуючи пред'явлені у даній справі вимоги, Товариство посилалося на те, що внаслідок невиконання відповідачем взятих на себе за Контрактами № Е/А-220323-2, № Е/А-040523-1 та № Е/А-120523-4 зобов'язань з поставки товару були порушені права та інтереси позивача, що, на думку Товариства, свідчить про те, що такі контракти були укладені EUROPEAN EXPO SYSTEMS Spolka z ograniczona odpowiedzialnoscia без наміру на реальне настання правових наслідків, що ними обумовлені.
З огляду на викладене, Товариство звернулося до господарського суду міста Києва з даним позовом до відповідача про визнання недійсними укладених між сторонами Контрактів № Е/А-220323-2, № Е/А-040523-1 та № Е/А-120523-4.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з такого.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
Положення статті 42 Конституції України системно пов'язані зі статтею 16 Конституції України щодо однієї із основних функцій держави - забезпечення економічної безпеки України; а також мають безпосередній, органічний зв'язок зі статтею 41 Конституції України щодо змісту та форм права власності, непорушності права приватної власності.
Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 92 Конституції України правові засади і гарантії підприємництва визначаються виключно Законами України.
Отже, конституційно-правова норма, яка декларує право на підприємницьку діяльність, також містить застереження, що сферою його реалізації є тільки ті види діяльності, що не заборонені законом. Законодавець вказав і на засоби обмеження - пряму заборону шляхом відсилання до поточного законодавства, в першу чергу Господарського та Цивільного кодексів України.
Так, Цивільний кодекс України у статті 3 констатує свободу підприємницької діяльності серед загальних засад цивільного законодавства, а Господарський кодекс України визначає її одним із загальних принципів господарювання.
Загальні принципи підприємницької діяльності, сформульовані у статті 44 Господарського кодексу України, відповідно до якої підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.
Наведений вище принцип вільного вибору і самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, перш за все, встановлює можливість для суб'єктів підприємницької діяльності України підтримувати відносини з іноземними суб'єктами господарської діяльності з урахуванням положень Конституції та законів України, а також міжнародних норм і правил. Правове регулювання такої діяльності, а також обмеження щодо її здійснення встановлені Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16.04.1991 року № 959-ХІІ.
За змістом статті 38 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" спори, що виникають між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб'єктами господарської діяльності у процесі такої діяльності можуть розглядатися судами України, а також за згодою сторін спору Міжнародним комерційним арбітражним судом та Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України та іншими органами вирішення спору, якщо це не суперечить чинним законам України або передбачено міжнародними договорами України.
За умовами пункту 1 частини 1 статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" суди розглядають будь-які справи з іноземним елементом у випадку, зокрема, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону.
Згідно з частинами 1, 2 статті 5 Закону України "Про міжнародне приватне право" у випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин.
Вибір права згідно з частиною першою цієї статті має бути явно вираженим або прямо випливати з дій сторін правочину, умов правочину чи обставин справи, які розглядаються в їх сукупності, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до частин 1, 2 статті 33 Договору між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах, ратифікованого постановою Верховної Ради України № 3941-XII (3941-12) від 04.02.1994 року, зобов'язання, що виникають з договірних відносин, визначаються законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої була укладена угода, хіба що учасники договірних відносин підпорядкують ці відносини вибраному ними законодавству.
За умовами пунктів 10.8 Контракту № Е/А-220323-2, Контракту № Е/А-040523-1 та Контракту № Е/А-120523-4 будь-які суперечності або розбіжності, що виникають за цим Контрактом, будуть врегульовані шляхом проведення переговорів між сторонами. У разі неможливості врегулювання мирним шляхом, такі розбіжності та суперечності мають бути передані на розгляд до господарського суду за місцезнаходженням покупця.
З огляду, зокрема, на ці та інші умови Контрактів № Е/А-220323-2, № Е/А-040523-1 та № Е/А-120523-4, а також зважаючи на те, що місцезнаходження позивача зареєстроване у місті Києві, суд дійшов висновку про те, що спір між сторонами підсудний господарському суду міста Києва.
Щодо суті спору в даній справі, суд зазначає таке.
Поняття правочину наведено у частині 1 статті 202 Цивільного кодексу України, за змістом якої правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Згідно з частинами 2-4 статті 202 Цивільного кодексу України правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Метою будь-якого правочину є досягнення певних юридичних наслідків, що мають істотне значення для сторін правочину.
Отже, правочин - це вольові, правомірні дії, безпосередньо спрямовані на досягнення правового результату, а саме на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За умовами статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з частинами 1, 2 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Таким способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Відповідно до частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 Цивільного кодексу України).
З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
У позовній заяві Товариство вказувало, що внаслідок невиконання відповідачем взятих на себе за Контрактами № Е/А-220323-2, № Е/А-040523-1 та № Е/А-120523-4 зобов'язань з поставки товару були порушені права та інтереси Товариства, що, на думку останнього, свідчить про те, що такі контракти були укладені EUROPEAN EXPO SYSTEMS Spolka z ograniczona odpowiedzialnoscia без наміру на реальне настання правових наслідків, що ними обумовлені.
За змістом статті 234 Цивільного кодексу України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний.
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин 1 та 5 статті 203 Цивільного кодексу України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 Цивільного кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року в справі № 369/11268/16-ц.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
У той же час, позивачем не надано, а матеріали справи не містять жодних обґрунтувань та доказів на підтвердження наявності відповідного умислу в усіх сторін спірних правочинів (у тому числі у позивача), а також того, що сторони заздалегідь знали про те, що Контракти № Е/А-220323-2, № Е/А-040523-1 та № Е/А-120523-4 не будуть виконані (зокрема, відповідачем).
З огляду на наведене, а також зважаючи на зміст адресованого Товариству листа відповідача від 29.05.2024 року № 05-14/24 та відзиву на позовну заяву, суд додатково звертає увагу на положення частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України, за якою предметом договору купівлі-продажу може бути як майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору, так і майно (товар), яке буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому. Отже, сама по собі відсутність у продавця майна на час укладення договору купівлі-продажу (поставки), як і невиконання (неналежне виконання) умов правочину однією з його сторін, не може свідчити про фіктивність такого правочину, ознаки якої мають бути наявні саме на момент його вчинення (укладення).
Разом із тим, суд зазначає, що гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.
Так, особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
Суд звертає увагу на те, що у позовній заяві Товариство посилалося на виконання ним умов оспорюваних Контрактів та сплату на користь відповідача попередньої оплати за непоставлені за цими правочинами дизельні генератори у загальному розмірі 3 355 880,00 доларів США. Означені посилання Товариства, належним чином підтверджені наявними у матеріалах справи доказами, свідчать про те, що кожен з трьох спірних Контрактів був частково виконаним.
Разом із цим, у пред'явленому позові Товариство просило суд визнати недійсними укладені між сторонами Контракти № Е/А-220323-2, № Е/А-040523-1 та № Е/А-120523-4 без заявлення будь-яких вимог щодо реституції, як наслідку недійсності цих правочинів.
З огляду на викладене, суд наголошує, що відповідно до положень частин 1 та 2 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.
Двостороння реституція є обов'язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто, при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов'язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину.
Аналогічний за змістом висновок викладений у постанові Верховного Суду від 23.09.2021 року в справі № 904/1907/15.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2024 року в справі № 918/1043/21 визначено, що за змістом абзацу 1 частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює для сторін тих прав та обов'язків, які зумовлені його вчиненням, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов'язані з його недійсністю. Одним з таких наслідків є реституція. Вона спрямована на відновлення "status quo anteу" фактичному та правовому становищі сторін, яке існувало до вчинення недійсного правочину, шляхом нівелювання юридичного значення будь-яких дій, які сторони вчинили на виконання цього правочину. Тому кожна сторона зобов'язана повернути іншій у натурі все, що вона одержала на виконання недійсного правочину (абзац 2 частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України).
За недійсності правочину взаємне повернення сторонами одержаного за ним (двостороння реституція) є юридичним обов'язком, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину. Таке поновлення сторін у попередньому становищі може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за відповідним правочином, залишається в його сторони. У разі неможливості здійснити реституцію в натурі, зокрема тоді, коли одержане полягає в користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, сторони зобов'язані відшкодувати вартість того, що одержали, за цінами, які існують на момент відшкодування (абзац 2 частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України). Крім того, наслідком недійсності правочину є відшкодування за рахунок винної сторони другій стороні недійсного правочину або третій особі збитків і моральної шкоди, завданих у зв'язку із вчиненням недійсного правочину (частина 2 статті 216 Цивільного кодексу України).
Велика Палата Верховного Суду сформувала висновок про те, що Цивільний кодекс України визначає такі загальні юридичні наслідки недійсності правочину: 1) основний - двостороння реституція - повернення сторін недійсного правочину до попереднього стану, тобто становища, яке існувало до його вчинення (абзац 2 частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України); 2) додатковий - відшкодування збитків і моральної шкоди винною стороною на користь другої сторони недійсного правочину та третьої особи, якщо їх завдано у зв'язку із вчиненням такого правочину (частина 2 статті 216 цього Кодексу). Правові наслідки, передбачені частинами 1 та 2 статті 216 Цивільного кодексу України, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (частина 3 статті 216 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Така вимога може бути об'єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову.
Такий правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 23.09.2021 року в справі № 904/1907/15, від 09.09.2021 року в справі № 925/1276/19, від 20.12.2023 року в справі № 913/366/21.
Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині 2 статті 16 Цивільного кодексу України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 року в справі № 338/180/17, від 11.09.2018 року в справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 року в справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 року в справі № 910/3907/18.
Разом із тим, об'єднана палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2023 року в справі № 905/77/21 погодилася з висновком судів першої та апеляційної інстанцій щодо відмови в задоволенні позову та водночас відхилила доводи скаржника щодо ефективності такого способу судового захисту, як визнання недійсним виконаного договору без одночасного заявлення позовної вимоги про застосування наслідків недійсності правочину, з огляду на те, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Об'єднана палата Верховного Суду у відповідній постанові зазначила, що визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у частині 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (аналогічні висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 року в справі № 908/976/19).
Одночасно об'єднана палата Верховного Суду наголосила, що позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом. Разом із тим, позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача.
Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.
Водночас, у випадку звернення позивача з позовом про визнання недійсним виконаного/частково виконаного договору без заявлення вимоги про застосування наслідків недійсності правочину, виключається як необхідність дослідження господарськими судами наслідків визнання договору недійсним для позивача, так і необхідність з'ясування того, яким чином будуть відновлені права позивача, зокрема, обставин можливості проведення реституції, обов'язку відшкодування іншій стороні правочину вартості товару (робіт, послуг) чи збитків, оскільки обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.
Таким чином, обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.02.2025 року в справі № 916/2749/23 та узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 14.11.2018 року в справі № 183/1617/16, від 19.01.2021 року в справі № 916/1415/19, від 02.02.2021 року в справі № 925/642/19, від 06.04.2021 року в справі № 910/10011/19, від 22.06.2021 року в справі № 200/606/18, від 23.11.2021 року в справі № 359/3373/16.
Наведені обставини свідчать про відсутність підстав для задоволення вимог Товариства у даній справі.
Відповідно до частини 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За умовами частини 3 статті 13, частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За змістом статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно зі статтею 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
З огляду на вище наведене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог Товариства.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача та компенсації останньому не підлягають.
Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва
1. У задоволенні позову відмовити.
2. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
3. В силу приписів частини 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 28.07.2025 року.
Суддя В.С. Ломака