ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
28.07.2025Справа № 910/6441/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали господарської справи
за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Експрес страхування"
до Військової частини НОМЕР_1
про стягнення 248 431,84 грн.
Без повідомлення (виклику) сторін.
Товариство з додатковою відповідальністю "Експрес страхування" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення 248 431,84 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані виплатою позивачем потерпілій особі страхового відшкодування згідно Договору добровільного страхування наземних транспортних засобів, які є предметом застави № 202.21.2646819 від 04.11.2021, внаслідок чого до позивача перейшло право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.05.2025 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/6441/25. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.
29.05.2025 представником відповідача подано пропозицію щодо мирного врегулювання спору.
05.06.2025 представником відповідача подано відзив на позовну заяву, у якому відповідач зазначив, що визнає позов в частині сплати страхового відшкодування в порядку суброгації в розмірі 233 500,03 грн. В свою чергу, заперечуючи проти нарахованих 3% річних та інфляційних втрат, відповідач зазначає, що пропонував ТОВ "Експрес Страхування" мирне врегулювання спору, в зв'язку з чим, намагання з боку ТОВ "Експрес Страхування" отримати додаткові кошти в цій ситуації, хоч би це формально і відповідало приписам ст. 625 ЦК України, є відверто аморальним. Також відповідач зазначає, що затягування зі зверненням ТОВ "Експрес Страхування" до суду протягом тривалого часу також не свідчить про добросовісність страхової компанії, адже затримка зі зверненням до суду призводить до збільшення нарахувань інфляційних витрат та відсотків річних, а тому дії ТОВ "Експрес Страхування" не можна вважати добросовісними по відношенню до військової частини НОМЕР_1 . Відповідач зазначає, що з огляду на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в пункті 8.3.8. Постанови від 18.03.2020 у справі №902/417/18 (провадження №12-79гс19) та виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, наявні підстави для відмови в задоволені позовних вимог про стягнення сум інфляційних втрат та 3% річних.
Позивач правом на подання відповіді на відзив у встановлений строк не скористався.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
04.11.2021 між Товариством з додатковою відповідальністю «Експрес страхування» (далі - страховик, позивач) та ОСОБА_1 (страхувальник), укладено Договір добровільного страхування наземних транспортних засобів, які є предметом застави № 202.21.2646819, за яким страховик застрахував майнові інтереси страхувальника, пов'язані з експлуатацією наземного транспортного засобу - легкового автомобіля марки «Chery», державний номерний знак НОМЕР_2 . Вигодонабувачем за означеним Договором є Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України»
09.05.2024 о 16 год. 40 хв. ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки «Mercedes-Benz» д.н.з. НОМЕР_3 на 1160 км+85 м автодороги Стрий-Умань-Дніпро-Знам'янка Покровського району Донецької області, не вибрав безпечної швидкості руху, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, не дотримався безпечної дистанції, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем марки «Chery», державний номерний знак НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_3 , який від зіткнення скоїв наїзд на автомобіль марки «Jeep»д.н.з. НОМЕР_4 під керуванням ОСОБА_4 , що стояв попереду, в результаті чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
Постановою Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 29.05.2024 у справі № 235/3851/24 встановлено порушення ОСОБА_2 Правил дорожнього руху України та визнано його винним у скоєнні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Відповідно до Звіту про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу № 28-05.24 від 22.05.2024, вартість відновлювального ремонту транспортного засобу марки «Chery», державний номерний знак НОМЕР_2 з урахуванням зносу становить 327 937,81 грн.
Позивач з урахуванням умов Договору обов'язкового страхування наземного транспорту, склав страховий акт № 3.24.02379-1, згідно з яким пошкодження транспортного засобу автомобіля марки «Chery», державний номерний знак НОМЕР_2 , внаслідок ДТП визнано страховим випадком та призначено до виплати страхове відшкодування в розмірі 233 500,03 грн.
На підставі складеного страхового акту № 3.24.02379-1 позивач виконуючи свої зобов'язання за договором, сплатив суму страхового відшкодування в розмірі 233 500,03 грн. на рахунок вигодонабувача (платіжна інструкція № 68819033 від 14.06.2024).
15.11.2024 позивач звернувся до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) із Заявою про виплату страхового відшкодування в розмірі 233 500,03 грн. у відповідь на яку відповідач у Листі № 10623 від 04.12.2024 зазначив, що оскільки будь-які видатки військовою частиною здійснюються в межах затверджених бюджетних асигнувань, і на 2024 рік відповідні видатки не заплановані, заява не може бути опрацьована в даний час.
Враховуючи викладене, позивач звернувся до суду з даним позовом у якому просить стягнути з відповідача виплачене страхове відшкодування в розмірі 233 500,03 грн., а також нараховані 3% річних у розмірі 3 281,79 грн. та інфляційні втрати в розмірі 11 650,02 грн.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Згідно зі ст. 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Стаття 993 ЦК України визначає, що до страховика, який здійснив страхову виплату (відшкодування) за договором страхування майна, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхову виплату (відшкодування), має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Відповідно до ст. 108 Закону України «Про страхування» страховик, який здійснив страхову виплату за договором страхування майна, має право вимоги до особи, відповідальної за заподіяні збитки, у розмірі здійсненої страхової виплати та інших пов'язаних із нею фактичних витрат.
Якщо договором страхування майна не передбачено інше, до страховика, який здійснив страхову виплату, в межах такої виплати переходить право вимоги (суброгація), яке страхувальник або інша особа, визначена договором страхування або законом, що одержала страхову виплату, має до особи, відповідальної за заподіяні збитки.
З урахуванням наведеного, Товариство з додатковою відповідальністю «Експрес страхування» виплативши страхове відшкодування страхувальнику за договором майнового страхування, отримало від останнього права кредитора до особи, відповідальної за завдану шкоду.
З матеріалів справи вбачається, що транспортний засіб - «Mercedes-Benz» д.н.з. НОМЕР_3 , яким спричинено ДТП, знаходився під керуванням ОСОБА_2 .
Згідно зі ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Вина ОСОБА_2 встановлена постановою Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 29.05.2024 у справі № 235/3851/24.
Також, матеріалами справи підтверджується та не заперечується відповідачем, що транспортний засіб марки «Mercedes-Benz» д.н.з. НОМЕР_3 , яким нанесено шкоду належить відповідачу.
Відповідно до статті 1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Згідно зі статтею 1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Отже, відповідальність юридичної або фізичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з даною організацією в трудових відносинах, і шкода, заподіяна нею у зв'язку з виконанням трудових (службових) обов'язків.
При цьому, під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків розуміється виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов'язків працівника.
Згідно зі статтею 1192 Цивільного кодексу України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.
Аналіз норм статей 1187 та 1172 Цивільного кодексу України дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб'єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб'єктом є саме законний володілець джерела підвищеної небезпеки.
Відтак, шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував транспортним засобом, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
При цьому, відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що визнає позовні вимоги в частині стягнення страхового відшкодування в розмірі 233 500,03 грн.
Відповідно до ч. 4 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України в разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Згідно із ч. 2-3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 4 ст. 13 ГПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Враховуючи те, що визнання позову в частині суми страхового відшкодування в розмірі 233 500,03 грн. уповноваженим представником відповідача відповідає вимогам ст. 191 Господарського процесуального кодексу України та такі дії останнього не суперечать законодавству та не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення 233 500,03 грн.
Також, позивачем нараховано та заявлено до стягнення інфляційні втрати в розмірі 11 650,02 грн. та 3% річних у розмірі 3 281,79 грн.
Частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України передбачено, що за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому, грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема і факту завдання майнової шкоди іншій особі.
Зазначене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, наведеною у постанові від 01.06.2016 у справі № 910/22034/15.
Таким чином, вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (аналогічний висновок викладено і у постанові Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18).
Оскільки правові відносини, що виникли між сторонами з відшкодування виплаченого позивачем страхового відшкодування є грошовим зобов'язанням, то позивачем правомірно заявлено до стягнення 3% річних та інфляційні нарахування.
Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Як вбачається з матеріалів справи, 15.11.2024 позивач звернувся до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) із Заявою про виплату страхового відшкодування в розмірі 233 500,03 грн., яка отримана представником відповідача 21.11.2024, у відповідь на яку відповідач у Листі № 10623 від 04.12.2024 зазначив, що оскільки будь-які видатки військовою частиною здійснюються в межах затверджених бюджетних асигнувань, і на 2024 рік відповідні видатки не заплановані, заява не може бути опрацьована в даний час.
Відтак, здійснивши перерахунок заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат, виходячи з належного до сплати розміру страхового відшкодування судом встановлено, що стягненню з відповідача підлягають 3% річних у розмірі 3 281,79 грн. та інфляційні втрати у розмірі 11 650,02 грн.
При цьому, посилання позивача на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в пункті 8.3.8. Постанови від 18.03.2020 у справі №902/417/18 не є релевантними до даних правовідносин, оскільки у наведеній справи вирішувалось питання зменшення розміру неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, а у даній же справі, яка розглядається, позивачем заявлено до стягнення 3% річних, тобто розмір передбачений законодавством (ч.2 ст.625 ЦК України), та не заявлялось пені та штрафу, як і клопотань про зменшення таких нарахувань.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини першої статті 130 Господарського процесуального кодексу України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Оскільки відповідач до початку розгляду справи по суті визнав позов в частині стягнення суми страхового відшкодування та враховуючи приписи статті 130 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за доцільне повернути позивачу з державного бюджету судовий збір у розмірі 1 401,00 грн.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 130, 191, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код: НОМЕР_5 ) на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Експрес страхування» (04073, м. Київ, проспект Бандери Степана, буд. 22; ідентифікаційний код: 36086124) страхове відшкодування у розмірі 233 500 (двісті тридцять три тисячі п'ятсот) грн. 03 коп., 3% річних у розмірі 3 281 (три тисячі двісті вісімдесят одна) грн. 79 коп., інфляційні втрати у розмірі 11 650 (одинадцять тисяч шістсот п'ятдесят) грн. 02 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 580 (одна тисяча п'ятсот вісімдесят) грн. 18 коп.
3. Повернути Товариству з додатковою відповідальністю «Експрес страхування» (04073, м. Київ, проспект Бандери Степана, буд. 22; ідентифікаційний код: 36086124); ідентифікаційний код: 40246112) з Державного бюджету судовий збір у розмірі 1 401 (одна тисяча чотириста одна) грн. 00 коп., сплачений згідно платіжної інструкції № 1558 від 15.05.2025 на суму 2 981,18 грн.
4. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повне рішення складено: 28.07.2025
Суддя О.А. Грєхова