ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
28.07.2025Справа № 910/16230/24
За позовом Закарпатської обласної прокуратури
до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури
про стягнення грошових коштів
Суддя Котков О.В.
без повідомлення (виклику) учасників судового процесу
До Господарського суду міста Києва від Закарпатської обласної прокуратури (далі - прокуратура, позивач) надійшла позовна заява до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури (далі - ВКДКА, відповідач) про стягнення безпідставно набутих коштів в розмірі 1 762,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок визнання у судовому порядку протиправним і нечинним з моменту його прийняття рішення Ради адвокатів України від 23.09.2017 року № 203 "Про встановлення плати за організаційно-технічне забезпечення розгляду заяв (скарг) до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури регіону та Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури", сплачені за розгляд скарги на поведінку адвоката кошти в розмірі 1 762,00 грн. підлягають стягненню на користь позивача згідно зі ст. 1212 Цивільного кодексу України, що утримуються відповідачем без достатньої правової підстави.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.01.2025 за вказаною позовною заявою було відкрите провадження, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін, учасникам справи надана можливість реалізувати свої процесуальні права та обов'язки.
15.01.2025 від відповідача надійшов відзив на позов, у якому останній проти позову заперечив, зазначив, що підстав для повернення коштів у сумі 1 762,00 грн. у відповідача немає, з огляду на пропуск позивачем строку позовної давності. Також вказав, що на момент перерахування коштів за розгляд скарги на поведінку адвоката, рішення Ради адвокатів України від 23.09.2017 року № 203 "Про встановлення плати за організаційно-технічне забезпечення розгляду заяв (скарг) до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури регіону та Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури" було чинним. Просив відмовити у задоволенні позову.
24.01.2025 позивач надав відповідь на відзив, а відповідач - заперечення на відповідь на відзив, у яких сторони наполягали на своїх позиціях по суті справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено позовну заяву, відзив та відповідь на відзив, а також додані до них докази.
Розглянувши подані матеріали, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази в сукупності достатні для прийняття законного то обґрунтованого судового рішення, відповідно до ст. 236, 252 Господарського процесуального кодексу України.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Так, 02.03.2018 Прокуратура Закарпатської області звернулась до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури зі скаргою № 05/1-114вих18 на рішення Дисциплінарної палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури міста Києва № 7 від 05.02.2018 про відмову в порушенні дисциплінарної справи відносно адвоката Горошинського О.О. За вказану скаргу, відповідно до рішення Ради адвокатів України від 23.09.2017 року № 203 "Про встановлення плати за організаційно-технічне забезпечення розгляду заяв (скарг) до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури регіону та Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури", Прокуратурою Закарпатська області було сплачено плату за організаційно-технічне забезпечення розгляду заяв (скарг) у сумі 1 762,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 188 від 01.03.2018.
У подальшому, як вказує прокурор, у порушенні дисциплінарної справи відносно адвоката Горошинського О.О. ВКДКА було відмовлено.
Також встановлено, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.06.2020 у справі № 816/2353/17, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 21.12.2020, визнано протиправним та нечинним рішення Ради адвокатів України від 23 вересня 2017 року № 203 «Про встановлення плати за організаційно-технічне забезпечення розгляду заяв (скарг) до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури регіону та Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури» (зі змінами, внесеними рішеннями Ради адвокатів України від 30 березня 2018 року №41 та від 8 вересня 2018 року №131) з моменту його прийняття.
15.08.2024 позивач звернувся до відповідача з вимогою повернути сплачені прокуратурою кошти за організаційно-технічне забезпечення розгляду заяв (скарг) у сумі 1 762,00 грн. як безпідставно набуті ВКДКА.
У відповідь на вказану вимогу, відповідач повідомив прокуратуру про відсутність підстав для повернення зазначених коштів, оскільки станом на момент їх перерахування рішення Ради адвокатів України від 23 вересня 2017 року № 203 було чинним та судом не скасоване.
Не погоджуючись з такими доводами відповідача, позивач, скориставшись правом на судовий захист своїх прав та інтересів, обрав спосіб, передбачений ст. 1212 ЦК України, у вигляді кондикції, тобто позадоговірного зобов'язального способу захисту права власності або іншого речового права, коли певна вимога власника майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб'єктним складом підпадає під визначення зобов'язання з набуття або збереження майна (грошових коштів) без достатньої правової підстави.
Так, частиною 1 ст. 1212 ЦК України встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Відповідно до ч. 2 ст. 1212 ЦК України зобов'язання із безпідставного набуття (збереження) майна виникає незалежно від того, що стало причиною збагачення набувача: його діяння, діяння потерпілого, інших осіб, подія.
Отже, стягнення безпідставно набутих коштів у порядку, передбаченому положеннями частин 1, 2 статті 1212 ЦК України є можливим за умови обов'язкового доведення відсутності правової підстави для набуття таких коштів особою, до якої заявлено вимогу про повернення коштів. Вказана позиція викладена Верховним Судом у постанові від 17.02.2021 у справі № 5023/10655/11.
Також слід зазначити, що частина 3 ст. 1212 ЦК України поширює дію положень про безпідставне збагачення на відносини, що регулюються іншими положеннями ЦК України, зокрема, на випадки виконання зобов'язання однією із сторін:
1) повернення виконаного за недійсним правочином;
2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;
3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;
4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Таким чином, у випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Вказаний висновок викладено Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду від 27.01.2021 у справі № 910/16334/19.
Отже, вирішення питання про стягнення безпідставно набутих коштів залежить від висновків про наявність/відсутність між сторонами договірних правовідносин, на підставі яких здійснено відповідне перерахування заявлених до стягнення коштів.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, дії Закарпатської обласної прокуратури, а саме - сплата коштів у сумі 1 762,00 грн., були здійснені на виконання рішення Ради адвокатів України від 23.09.2017 року № 203 "Про встановлення плати за організаційно-технічне забезпечення розгляду заяв (скарг) до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури регіону та Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури", яке, як було вже встановлено судом, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.06.2020 у справі № 816/2353/17, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 21.12.2020, було визнано протиправним та нечинним з моменту його прийняття.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже, позивачем доведено, що підстава набуття відповідачем спірних грошових коштів у сумі 1 762,00 грн., перерахованих відповідно до рішення Ради адвокатів України від 23.09.2017 року № 203, - відпала.
При цьому, оскільки рішення Ради адвокатів України від 23.09.2017 року № 203 є протиправним і нечинним з моменту його прийняття, то доводи відповідача, що станом на момент перерахування цих коштів (01.03.2018) воно не було скасоване у судовому порядку, а тому підстав для повернення коштів у сумі 1 762,00 грн. у відповідача немає, суд не приймає як безпідставні.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що ВКДКА без достатньої правової підстави зберігає у себе кошти у сумі 1 762,00 грн., а тому відповідач зобов'язаний повернути ці кошти позивачу на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.
Щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності, суд зазначає наступне.
Законодавством визначено строк (позовна давність), у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а для окремих видів вимог законом може передбачатися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік (стаття 258 ЦК України).
Відповідно до частини п'ятої статті 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Проте, на початку 2020 року (з початком пандемії коронавірусної хвороби) Прикінцеві та перехідні положення ЦК України було доповнено п. 12, яким передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 257, 258 (позовна давність), продовжуються на строк дії такого карантину.
При цьому, встановлено, що з 12 березня 2020 року до 30 червня 2023 року на усій території України було встановлено карантин відповідно до постанов Кабінету Міністрів України.
Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 22.09.2022 у справі № 920/724/21, продовження строків позовної давності в період дії карантину є безумовним та автоматичним в силу закону, а тому обґрунтування причин, за яких дія карантину не дала б змоги особі подати позов вчасно, не вимагається.
Крім того 17 березня 2022 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів щодо дії норм на період воєнного стану, яким було внесені зміни до Цивільного кодексу України, а саме: розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19 такого змісту: у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
У даному випадку, оскільки постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.06.2020 у справі № 816/2353/17 було визнане протиправним та нечинним рішення Ради адвокатів України від 23.09.2017 року № 203, а з 12.03.2020 почав діяти карантин до 30.06.2023 та на момент подання позивачем у цій справі позовної заяви (20.12.2024 відповідно до поштового штампу на конверті) діє правовий режим воєнного стану, то відповідно до пункту 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України позивач не пропустив позовну давність, визначену статтями 257, 258 ЦК України, адже строк позовної давності був продовжений на строк дії карантину та воєнного стану, відтак, підстав для відмови у задоволенні позову у зв'язку з його пропуском відсутні.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що загальний строк позовної давності за вимогою про стягнення 1762,00 грн. позивачем не пропущений.
Усі інші доводи та заперечення сторін не спростовують зроблених судом висновків та не можуть впливати на законність судового рішення. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).
Отже, позов Закарпатської обласної прокуратури підлягає задоволенню.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 73-79, 129, 231, 236-238, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов Закарпатської обласної прокуратури задовольнити.
2. Стягнути з Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури (04070, м. Київ, вул. Борисоглібська, 3, 5 поверх; ідентифікаційний код 26080214) на користь Закарпатської обласної прокуратури (88000, м. Ужгород, вул. Коцюбинського, 2а; ідентифікаційний код 02909967) грошові кошти у сумі 1 762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп., та судовий збір у розмірі 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 28 липня 2025 року.
Суддя О.В. Котков