ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
28.07.2025Справа № 910/5852/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дельта Мерітайм Едженсі»
до Приватного акціонерного товариства «Судноплавна компанія «Укррічфлот»
про стягнення 75 473,40 грн,
До Господарського суду міста Києва надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Дельта Мерітайм Едженсі» до Приватного акціонерного товариства «Судноплавна компанія «Укррічфлот» про стягнення 75 473,40 грн, з яких: 72 000,00 грн заборгованості зі сплати послуг морського агентування, 3166,92 грн пені та 306,48 грн 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовано невиконанням відповідачем у повному обсязі своїх зобов'язань за договором про надання послуг з морського агентування від 25.01.2025 № 01/25-2025.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.05.2025 прийнято вказаний позов до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/5852/25, вирішено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання). Встановлено сторонам строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив, заперечень.
22.05.2025 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
27.05.2025 від позивача надійшли: відповідь на відзив та заява про зменшення розміру позовних вимог.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.05.2025 прийнято до розгляду заяву позивача про зменшення позовних вимог у справі № 910/5852/25, встановлено відповідачу строк для подання пояснень на вказану заяву.
02.06.2025 до суду від відповідача надійшли заперечення на відзив на позовну заяву та пояснення щодо заяви про зменшення позовних вимог.
Згідно з ч. 5 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд уважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 5 ст. 252 ГПК України.
Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,
25.01.2025 між Приватним акціонерним товариством «Судноплавна компанія «Укррічфлот» (надалі - судновласник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дельта Мерітайм Едженсі» (надалі - агент, позивач) укладено договір про надання послуг з морського агентування № 01/25-2025 (надалі - договір), відповідно до умов п. 1.1. якого агент, діючи від імені, за завданням (дорученням/заявкою) та за рахунок судновласника, зобов'язується надавати послуги щодо організації обробки і обслуговування суден останнього, при їх заходах в порт Ізмаїл (надалі - порт), а судновласник зобов'язується прийняти надані агентом послуги, виплатити йому винагороду, а також відшкодувати погоджені з судновласником витрати, понесені агентом у зв'язку з виконанням зобов'язань, прийнятих на себе згідно цього договору.
Пунктом 2.1.1. договору передбачено обов'язки агента, серед яких: здійснювати розрахунок сум витрат, пов'язаних з обслуговуванням суден судновласника в морських портах, включаючи ці витрати в дисбурсментські рахунки (попередні та фінальні) та надавати вищезазначені рахунки для сплати судновласнику по кожному судозаходу в строки та в порядку, передбаченому цим договором; надсилати рекомендованим листом на адресу судновласника всі документи, які стосуються обробки та обслуговування суден останнього в морських портах, передбачених в п. 1.1. договору в строки та в порядку, передбаченому цим договором.
Водночас, договором передбачені такі обов'язки судновласника, як: направляти на адресу агента шляхом електронного/факсимільного зв'язку завдання (доручення/заявки) щодо надання послуг щодо суден судновласника, із зазначенням детальної та достовірної інформації щодо цих послуг (п. 2.3.1. договору); прийняти від агента весь комплекс наданих послуг шляхом підписання акту наданих послуг та відшкодувати останньому всі документально підтверджені витрати, зроблені від імені та за згодою судновласника в рамках цього договору (п. 2.3.3. договору); перераховувати у якості 100% передплати на рахунок агента грошові кошти, необхідні останньому для проведення розрахунків з третіми особами у строки та на умовах, визначених у розділі 4 цього договору (п. 2.3.6. договору).
Розділом 3 договору врегульовано порядок приймання наданих послуг, відповідно до якого:
- протягом 7 (семи) днів від дати виконання завдання (доручення/заявки) судновласника, агент направляє на адресу судновласника 2 (два) екземпляри акта наданих послуг, підписаних зі своєї сторони, з додаванням всіх документів, які підтверджують факт надання послуг, а також документів, що підтверджують витрати агента (п. 3.1.);
- судновласник зобов'язується протягом 5 (п'яти) днів з моменту отримання актів наданих послуг, розглянути їх та, за відсутності заперечень, прийняти, підписати і направити на адресу агента 1 (один) екземпляр підписаного акту (п. 3.2.);
- якщо судновласник не надасть ніяких заперечень по акту наданих послуг протягом вказаного строку, такий акт вважається прийнятим судновласником без заперечень (п. 3.3.).
Відповідно до п. 4.1.1. договору тарифи агентської винагороди за один суднозахід узгоджуються сторонами по кожному судну в залежності від вмісту завдання (доручення/заявки) судновласника наданого агенту по обслуговуванню судна та сплачуються згідно фінального рахунку.
Агент, діючи від імені, за дорученням та за рахунок судновласника, по факту отримання від останнього письмового доручення (заявки) щодо надання послуг суднам судновласника в порту, складає проформу дисбурсментського рахунку з урахуванням агентської винагороди, а також попередніх (запланованих) витрати для оплати послуг третіх осіб (п. 4.2. договору).
Пунктом 4.2.1. договору передбачено, що судновласник здійснює 100% перерахування коштів за проформою дисбурсментського рахунку агента у строки, що дозволяють агенту здійснити платіж порту з надходженням коштів на рахунок останнього від агента до відходу судна, окрім випадку, передбаченого п. 3.5. договору.
Грошові кошти, перераховані судновласником на адресу агента за суднозахід, не є власністю останнього (за виключенням сум, перарахованих судновласником у якості агентської винагороди і частини витрат, зазначених у п. 2.3.7. цього договору, які є власністю агента після підписання сторонами відповідного акту) (п. 4.2.2. договору).
Протягом 7 днів після відходу судна з порту, агент оформляє фінальний дисбурсментський рахунок і направляє його судновласнику шляхом електронного/факсимільного зв'язку з направленням оригінала цього рахунку рекомендованим листом у порядку, передбаченому в п. 3.1. цього договору (п. 4.3. договору).
Пунктом 4.3.1. договору визначено, що кошти на покриття балансу між проформою дисбурсментського рахунку і фінальним дисбурсментським рахунком, виставленим агентом, повинні бути перераховані судновласником протягом 5 днів з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі наданих послуг і отримання оригінального дисбурсментського рахунка.
Підставою для здійснення розрахунків за надані/отримані послуги за цим договором є Акт приймання-передачі наданих послуг, належним чином складений і підписаний сторонами (п. 4.6. договору).
Згідно з п. 5.5. договору, у випадку порушення судновласником строків розрахунків за цим договором, окрім випадків передбачених договором, останній у термін 3 (три) дні з моменту отримання письмової вимоги агента, зобов'язаний за кожен день прострочення сплатити агентові пеню від несвоєчасно сплаченої суми у розмірі подвійної ставки Національного банку України, яка діяла у період, за котрий сплачується пеня. Пеня нараховується за весь період прострочення.
В п. 8.3. договору сторони погодили, що усе листування, пересилка документів, повідомлень, заяв та претензій, пов'язаних з виконанням цього договору або які походять з нього, повинна направлятися сторонами безпосередньо на адреси одна одної, зазначені в цьому договорі, відповідно до строків та в порядку, передбаченому діючим законодавством та цим договором.
Договір діє з 25.01.2025 до 31.12.2025 включно (п. 8.5. договору).
Як вказує позивач, та вбачається з матеріалів справи, згідно рахунку від 27.01.2025 № 10 відповідачем було перераховано на користь позивача кошти попередньої оплати у розмірі 380 000,00 грн, що підтверджується інформаційним повідомленням про зарахування коштів № 322 від 28.01.2025.
Також позивач вказує, що 13.03.2025 ним було направлено на адресу відповідача відповідно до п. 4.3. договору фінальний дисбурсментський рахунок на суму 462 491,81 грн загальних витрат та рахунок № 010-1 від 26.02.2025 на залишок несплачених коштів у розмірі 82 491,81 грн.
Відповідач, у свою чергу, 17.04.2025 перерахував на користь позивача кошти у розмірі 10 491,81 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 1106, у призначенні платежу якої вказано: «портові збори тх Лацис. Згідно рахунку 13 від 17.02.2025 без ПДВ».
Крім того, 05.05.2025 відповідач оплатив на користь позивача ще 10 000,00 грн в якості портових зборів згідно рахунку 13 від 17.02.2025, що підтверджується долученою до відзиву на позовну заяву платіжною інструкцією від 05.05.2025 № 1290.
Звертаючись до суду із даним позовом, позивач зазначив, що відповідач свої зобов'язання з оплати послуг за договором виконав неналежним чином, сплативши лише частину боргу в загальному розмірі 400 491,81 грн, тоді як за фінальним дисбурсментським рахунком загальна вартість послуг за договором склала 462 491,81 грн, у зв'язку з чим за відповідачем обліковується заборгованість в розмірі 62 000,00 грн, яку з урахуванням прийнятої судом до розгляду заяви про зменшення позовних вимог заявлено до стягнення з відповідача. Крім того, за порушення строків здійснення розрахунків позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача також пеню у розмірі 3166,92 грн та 3% річних у розмірі 306,48 грн.
Відповідач у відзиві на позовну заяву проти задоволення позовних вимог заперечив, вказуючи про ненастання обов'язку останнього із оплати наданих послуг. Так, відповідач зазначив, що оскільки позивачем не направлявся на адресу відповідача акт приймання-передачі наданих послуг та оригінальний дисбурсментський рахунок, які відповідно до умов договору є підставою для здійснення остаточного розрахунку за надані послуги, а відтак у відповідача не виникло зобов'язання з оплати заявленої позивачем до стягнення суми боргу. За вказаних обставин відповідач також вважає необґрунтованими вимоги про стягнення пені та 3% річних.
У відповіді на відзив позивач зазначив, що рахунок 13 від 17.02.2025, на підставі якого відповідачем здійснено оплату сум у розмірах 10 491,81 грн та 10 000,00 грн, і є тим оригінальним дисбурсментським рахунком, а тому, здійснюючи за ним оплату, відповідач фактично погодився із таким рахунком.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов таких висновків.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до положень статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не установлено договором.
Згідно з ч. 1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Із поданих в матеріали справи доказів суд встановив, що відповідач виконав належним чином свої зобов'язання щодо оплати попереднього дисбурсментського рахунку, сплативши на користь позивача 380 000,00 грн, що підтверджується інформаційним повідомленням про зарахування коштів № 322 від 28.01.2025. Дані обставини позивачем не заперечуються.
Водночас, спірним між сторонами даного спору є питання виникнення у відповідача обов'язку зі сплати різниці між сумами фінального дисбурсментського рахунку та сплаченої відповідачем суми коштів передоплати, вказаної вище.
Так, позивач стверджує, що ним на адресу відповідача направлявся фінальний дисбурсментський рахунок на суму 462 491,81 грн, втім не долучає до матеріалів справи ані вказаного рахунку, ані доказів його направлення відповідачу. Натомість позивачем надано рахунок від 26.02.2025 № 010-1 на суму 82 491,81 грн залишку несплачених коштів (станом на 26.02.2025).
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем 17.04.2025 та 05.05.2025 були здійснені часткові оплати у розмірах 10 491,81 грн та 10 000,00 грн, відповідно, підставою яких відповідно до платіжних документів значиться рахунок № 13 від 17.02.2025. Як стверджує позивач та підтверджує відповідач у поданих запереченнях на відповідь на відзив, вказані оплати були здійснені відповідно до фінального дисбурсментського рахунку, яким є рахунок № 13 від 17.02.2025.
При цьому, як вбачається із аналізу умов договору, зокрема його пунктів 3.1., 4.2.1., 4.3., 4.3.1., 4.6., сторони передбачили як здійснення судновласником попередньої оплати на підставі проформи дисбурсментського рахунку, так і проведення остаточного розрахунку на підставі підписаного сторонами акту приймання-передачі наданих послуг та фінального дисбурсментського рахунку. Умовами договору визначено строк для виконання обов'язку з оплати фінального рахунку (покриття балансу між проформою дисбурсментського рахунку та фінальним дисбурсментським рахунком), а саме - 5 (п'ять) днів з моменту підписання акту приймання-передачі наданих послуг та отримання оригінального дисбурсментського рахунку.
Будь-які підписані сторонами акти надання послуг, які відповідно до умов договору є належним підтвердженням надання послуг та підставою для їх оплати, в матеріалах справи відсутні, як і відсутній фінальний дисбурсментський рахунок.
Водночас, наданий позивачем рахунок від 26.02.2025 № 010-1 на суму 82 491,81 грн не є фінальним дисбурсментським рахунком, як і не є тим первинним документом, який відповідно до положень законодавства та умов договору, може бути підставою для здійснення розрахунків за надані послуги.
Так, за сталою судовою практикою та висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 28.03.2018 у справі № 910/32579/15, від 22.05.2018 у справі № 923/712/17, від 21.01.2019 у справі № 925/2028/15, від 02.07.2019 у справі № 918/537/18, від 29.08.2019 у справі № 905/2245/17, від 26.02.2020 у справі № 915/400/18 від 07.02.2018 у справі № 910/49/17, від 29.04.2020 зі справи № 915/641/19, рахунок на оплату не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер та не фіксує проведення господарської операції. Рахунок є розрахунковим документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти.
Разом з тим, у постанові від 22.08.2023 у cправі №910/14570/21 Верховний Суд зазначив, що факт здійснення господарської операції може підтверджуватися не лише первинними документами, а й іншими доказами в їх сукупності, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару (надання послуг).
За загальним правилом, при вирішенні спорів щодо належного та своєчасного виконання договорів стосовно надання послуг/виконання робіт, як зі сторони замовника, так і виконавця, суди повинні надавати оцінку вжитим сторонами діям на його виконання у їх сукупності з огляду саме на умови кожного договору (договорів) у конкретній справі, проте передбачена відповідним договором умова щодо оплати за надані послуги, роботи з прив'язкою до підписання відповідних актів приймання не може бути єдиною підставою, яка звільняє замовника від обов'язку здійснити таку оплату, адже основною первинною ознакою будь-якої господарської операції, як то надання послуг чи виконання робіт, є її реальність. Наявність належним чином оформлених первинних документів (підписаних уповноваженими представниками обох сторін) є вторинною, похідною ознакою.
Суд зазначає, що обов'язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.
За положеннями ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі №04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.
При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.
Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту ст. 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (зазначену правову позиція викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні як належні докази на підтвердження реального надання послуг за договором (зокрема, будь-які документи, які стосуються обробки і обслуговування суден, письмові завдання/доручення судновласника щодо організації обслуговування суден, складення податкових накладних), так і докази на підтвердження оформлення первинних документів щодо надання послуг (акти надання послуг, фінальний дисбурсментський рахунок).
За таких обставин, суд доходить висновку про недоведеність позивачем настання обов'язку відповідача сплатити заявлену за даним позовом суму боргу в розмірі 62 000,00 грн.
У зв'язку з відхиленням судом вимог позивача щодо стягнення з відповідача основного боргу, суд визнає необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню вимоги позивача щодо стягнення пені та 3 % річних, як похідні від основної вимоги.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Дата складання та підписання повного рішення: 28.07.2025.
Суддя Т. Ю. Трофименко