ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
28.07.2025Справа № 910/5469/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Груп Інтрейд»
до Державного підприємства «ЗАВОД 410 ЦА»
про стягнення 146 153,63 грн,
До Господарського суду міста Києва надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Груп Інтрейд» до Державного підприємства «ЗАВОД 410 ЦА» про стягнення 146 153,63 грн, з яких: 90 000,00 грн основного боргу, 7204,93 грн 3% річних, 26 140,48 грн інфляційних втрат та 22 808,22 грн пені.
Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором купівлі-продажу (поставки) від 04.07.2022 № УЗ-21-526/2.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.05.2025 прийнято вказаний позов до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання). Встановлено відповідачу строк - п'ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позов із урахуванням вимог ст.ст. 165, 251 ГПК України. Встановлено позивачу строк - п'ять днів з дня отримання відзиву для подання до суду відповіді на відзив із урахуванням вимог ст.ст. 166, 251 ГПК України. Встановлено відповідачу строк - п'ять днів з дня отримання відповіді на відзив для подання до суду заперечення із урахуванням вимог ст.ст. 167, 251 ГПК України.
22.05.2025 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
27.05.2025 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив.
28.05.2025 до суду від відповідача надійшли додаткові пояснення у справі (доповнення до відзиву на позовну заяву).
04.06.2025 до суду від позивача надійшли доповнення до відповіді на відзив.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.06.2025 доповнення до відповіді на відзив Товариства з обмеженою відповідальністю «Груп Інтрейд» від 04.06.2025 повернуто останньому без розгляду.
10.06.2025 до суду від позивача надійшли доповнення до відповіді на відзив.
17.06.2025 до суду від позивача надійшла заява про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 11 500,00 грн.
Згідно з ч. 5 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд уважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 5 ст. 252 ГПК України.
Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
04.07.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Груп Інтрейд» (надалі - позивач, продавець) та Державним підприємством «ЗАВОД 410 ЦА» (надалі - відповідач, покупець) укладено договір купівлі-продажу (поставки) № УЗ-21-526/2 (надалі - договір), за умовами п. 1.1. якого продавець зобов'язується поставити покупцю товари, зазначені в специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього договору або в заявці у разі поставки товару до укладення цього договору.
Відповідно до п. 1.2. договору поставка товарів здійснюється окремими партіями, згідно з заявкою покупця переданої продавцю факсимільним зв'язком або електронною поштою. Номенклатурний перелік, асортимент, ціна, кількість товарів що поставляються за цим договором, передбачені у специфікаціях, або в заявці у разі поставки товару до укладення цього договору.
Згідно з п. 3.1. договору загальна ціна цього договору на момент його укладення складає: 180 000,00 грн, у тому числі ПДВ у розмірі 30 000,00 грн.
За умовами п. 4.1 договору розрахунки проводяться наступним шляхом:
- продавець передає покупцю рахунок для оплати замовленої продукції;
- покупець згідно рахунку в рамках специфікації (додатку), проводить платіж, умови оплати зазначаються в кожній специфікації або в заявці у разі поставки товару до укладення цього договору окремо.
Оплата по договору проводиться після проходження перевірки товаром ВТК, та 615 Військового представництва Міноборони України в разі його залучення, якщо інше не передбачено умовами договору.
Днем оплати товару вважається день проходження грошових коштів на банківський рахунок продавця (п. 4.3. договору).
Відповідно до п. 5.1 договору строк поставки партії товару буде вказано в кожній специфікації або заявці у разі поставки товару до укладання цього договору окремо.
Згідно з п. 5.3. договору умови поставки товарів та гарантії буде вказано в кожній специфікації або заявці у разі поставки товару до укладання цього договору окремо.
За умовами пунктів 6.1.1, 6.1.2. договору, покупець зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлені товари, приймати поставлені товари, згідно з умовами цього договору.
Продавець має право своєчасно та в повному обсязі отримувати плату за поставлені товари (п. 6.4.1. договору).
Згідно з п. 7.1 договору у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену цим договором та чинним законодавством України.
Відповідно до п. 7.2. договору, у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань по договору щодо оплати товару покупець сплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного (простроченого) зобов'язання, вираженого в гривнях за кожний день прострочення, у встановленому законом порядку.
Цей договір набирає чинності з моменту підписання сторонами і діє терміном на один рік, а в частині виконання зобов'язань (по оплаті та поставці) - до повного виконання їх сторонами (п. 10.1. договору).
Згідно з п. 13.1. договору, його невід'ємною частиною є специфікація № 1 (Додаток №1).
Як вбачається зі Специфікації № 1, сторонами було погоджено поставку товарів за договором на суму 180 000,00 грн (з ПДВ - 30 000,00 грн).
Також специфікацією було погоджено умови оплати: 100% оплати протягом 30 банківських днів після поставки та проходження вхідного контролю на підприємстві покупця, та підписання договору.
04.07.2022 продавець виставив покупцю рахунок-фактуру № 0000448 на суму 180 000,00 грн з ПДВ, в якому зазначено, що термін поставки - 5 днів.
На виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар вартістю 180 000,00 грн, що підтверджується підписаною представниками сторін видатковою накладною № 332 від 04.07.2022.
Відповідач розрахувався за поставлений товар частково, сплативши позивачу відповідно до рахунку-фактури № 0000448 кошти у розмірі 90 000,00 грн.
У зв'язку з несплатою відповідачем решти суми заборгованості за поставлений згідно з договором товар в сумі 90 000,00 грн, позивач звернувся до суду із даним позовом, у якому просить стягнути з відповідача вказану суму боргу, а також за порушення строків оплати пеню у розмірі 22 808,22 грн, 3% річних у розмірі 7 204,93 грн та інфляційні втрати у розмірі 26 140,48 грн.
Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечував щодо заявлених вимог про стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних, посилаючись на настання для нього форс-мажорних обставин, спричинених запровадженням карантину та введенням з 24.02.2022 в Україні воєнного стану, які останній вважає підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання у вигляді стягнення штрафних санкцій. При цьому, відповідач також посилався на норми ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України щодо права суду зменшити розмір штрафних санкцій.
Разом із цим, у доповненнях до відзиву на позовну заяву відповідач вказав про нікчемність укладеного між сторонами договору № УЗ-21-526/2 від 04.07.2022, оскільки його укладено із порушенням Закону України «Про публічні закупівлі», а саме - порушено 20-ти денний строк на укладення договору після оголошення повідомлення про намір укласти договір за результатами перемоги у тендері. З урахуванням зазначеного, відповідач просив у задоволенні позову відмовити повністю.
Позивач у відповіді на відзив заперечував щодо доводів відповідача стосовно звільнення останнього від відповідальності за порушення зобов'язання у вигляді застосування штрафних санкцій, зазначаючи про недоведеність відповідачем впливу форс-мажорних обставин на неможливість виконання договірного зобов'язання. Також позивач заперечив щодо зменшення розміру штрафних санкцій.
У доповненнях до відповіді на відзив позивач навів обґрунтування, у яких заперечив твердження відповідача про нікчемність договору.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.
Внаслідок укладення договору купівлі-продажу (поставки) № УЗ-21-526/2 від 04.07.2022 між сторонами згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України виникли цивільні права та обов'язки.
Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору, суд дійшов до висновку, що останній за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до п. 1. ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з частинами 1 та 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 ст. 662 ЦК України встановлено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Як встановлено судом, позивачем відповідно до специфікації № 1 було поставлено відповідачу товар на загальну суму 180 000,00 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи видатковою накладною № 332 від 04.07.2022, яка підписана представниками сторін без зауважень.
Відповідач у своїх заявах по суті спору не заперечував факту отримання ним товару за видатковою накладною № 332 від 04.07.2022 на суму 180 000,00 грн, як і не заперечував щодо відповідності поставленого товару умовах щодо якості, кількості та комплектності.
Отже, з вищевказаних доказів вбачається, що позивачем в повному обсязі були виконані зобов'язання за договором щодо поставки товару, який в свою чергу був прийнятий відповідачем без жодних зауважень та заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Судом встановлено, що за умовами специфікації передбачена 100% оплата протягом 30 банківських днів після поставки та проходження вхідного контролю на підприємстві покупця, та підписання договору.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За приписами ч. 1 ст. 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.
Отже, з урахуванням наведених приписів законодавства та умов договору та специфікації, відповідач повинен був оплатити поставлений товар до 15.08.2022 включно.
Однак, матеріалами справи підтверджується лише здійснення відповідачем 22.07.2022 часткової оплати товару на суму 90 000,00 грн, тоді як решта 90 000,00 грн залишаються не сплаченими, чого відповідачем не було спростовано.
Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт поставки позивачем відповідачу товару та факт порушення відповідачем своїх договірних зобов'язань в частині своєчасної та повної оплати отриманого товару, підтверджений матеріалами справи і не спростований відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 90 000,00 грн.
Щодо вимог про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 7 204,93 грн, інфляційних втрат у розмірі 26 140,48 грн та пені у розмірі 22 808,22 грн за порушення строків здійснення оплати за поставлений товар, суд зазначає таке.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року).
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року).
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Оскільки відповідач не виконав своє грошове зобов'язання у строк, встановлений специфікацією, заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 7 204,93 грн та інфляційних втрат в сумі 26 140,48 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю, за розрахунками позивача, які перевірені та визнані судом правильними.
Крім того, ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частини 1 та 3 ст. 549 ЦК України).
Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Частина 2 ст. 551 ЦК України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Так, сторонами в п. 7.2. договору погоджено, що у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань по договору щодо оплати товару покупець сплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного (простроченого) зобов'язання, вираженого в гривнях за кожний день прострочення, у встановленому законом порядку.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, суд встановив його обґрунтованість та арифметичну правильність, у зв'язку з чим визначена позивачем сума пені у розмірі 22 808,22 грн підлягає стягненню з відповідача.
Розглядаючи доводи відповідача щодо настання для нього форс-мажорних обставин, спричинених карантином, а надалі введенням воєнного стану в Україні, як підстав для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язань, суд зазначає таке.
За загальним правилом, неможливість виконати зобов'язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (ч. 1 ст. 617 ЦК України).
Статтею 218 ГК України передбачено, що у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Як визначено сторонами у договорі, сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором у разі виникнення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які не існували під час укладання договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, пожежа, повінь, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна, карантин тощо) (п. 8.1. договору).
Сторона, що не може виконувати зобов'язання за цим договором унаслідок дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), повинна не пізніше ніж протягом десяти календарних днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі (п. 8.2. договору).
Пунктом 8.3. договору погоджено, що доказом виникнення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) та строку їх дії є відповідні документи, які видаються Торгово-промисловою палатою України або іншим компетентним органом.
Відповідно до ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Так, згідно з чинним законодавством, можливе звільнення від відповідальності за невиконання зобов'язання, а не від виконання в цілому. В будь-якому разі сторона зобов'язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.
Зокрема, Верховний Суд у постанові від 25.01.2022 по справі № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.
Щодо посилань відповідача на запровадження постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 на всій території України карантину, який неодноразово продовжувався та скасований 30.06.2023, суд зазначає, що такі обставини не можуть бути обґрунтованою підставою для звільнення відповідача від відповідальності за невиконання своїх зобов'язань з оплати поставленого позивачем товару, оскільки дані обставини існували під час укладання договору, а тому відповідач мав їх враховувати та оцінювати всі можливі ризики.
Посилання відповідача на форс-мажорні обставини, які були спричинені введенням в Україні воєнного стану (оголошення простою на підприємстві, ведення бойових дій на території, де знаходиться підприємство відповідача, призупинення дії трудових договорів з 24.03.2022 з переважною більшістю працівників), також не можуть бути прийняті судом в якості підстави для звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов'язань, оскільки, по-перше, такі обставини існували на час укладення договору, а по-друге - не підтверджені належними та допустимими доказами (відповідними сертифікатами Торгово-промислової палати України або її регіональних підрозділів).
До того ж, матеріали справи не містять доказів повідомлення відповідачем позивача в порядку п. 8.2. договору про настання форс-мажорних обставин.
В той же час, лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, на який посилається відповідач, носить загальний інформаційний характер, не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, контракту, угоди тощо, виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин, а його видано без дослідження наявності причинно-наслідкового зв'язку між військовою агресією російської федерації проти України та неможливістю виконання конкретного зобов'язання.
З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що введення воєнного стану не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов'язань та особою, яка посилається на такі обставини, має бути підтверджено не факт настання цих обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов'язання, відтак, суд відхиляє заперечення відповідача як недоведені документально.
Крім того, відповідач посилався також на неможливість здійснення повноцінно своєї господарської діяльності, на підтвердження чого надав звіти про фінансові результати за 2021-2024 роки, в яких фіксується збитковість підприємства відповідача. Однак, суд зазначає, що обставини відсутності у боржника необхідних коштів не можуть бути підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язань в силу положень ч. 2 ст. 218 ГК України та ст. 617 ЦК України.
Розглядаючи питання щодо можливості зменшення заявлених до стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Схоже правило міститься в ч. 3 ст. 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Отже, за змістом зазначених норм суд має право зменшити розмір штрафних санкцій, зокрема, з таких підстав: належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин. Такий перелік підстав для зменшення розміру штрафних санкцій не є вичерпним, оскільки ч. 3 ст. 551 ЦК України визначає, що суд має таке право і за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до усталеної практики право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують як наявність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій, так і заперечення щодо такого зменшення.
Разом з тим, суд зазначає про неможливість зменшення заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат, оскільки зазначені нарахування не вважаються заходом відповідальності за порушення зобов'язання, а є способом компенсації майнових втрат кредитора та не є способом відшкодування шкоди.
Посилання відповідача на практику Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 судом не беруться до уваги, так як викладена правова позиція у вказаній справі щодо права суду зменшувати розмір процентів річних, нарахованих відповідно до ст. 625 ЦК України, у даному випадку не може бути застосована, оскільки у зазначеній постанові судом була надана оцінка правовідносинам, в яких сторони в договорі збільшили розмір відсотків річних, передбачених ст. 625 ЦК України. У той же час у даній справі розмір відсотків річних сторонами у договорі не збільшувався, порівняно з розміром, визначеним у ст. 625 ЦК України, застосування позивачем відповідальності за порушення грошового зобов'язання відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України здійснено з урахуванням 3 % річних, що відповідає чинному законодавству України. Водночас, обставин порушення принципів розумності, справедливості та пропорційності як винятковий випадок для зменшення відсотків річних, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України, судом не встановлено та не доведено відповідачем.
При цьому, законом не передбачено права суду на зменшення інфляційних втрат.
Разом з тим, враховуючи надане законом право суду на зменшення розміру штрафних санкцій, зокрема, пені, приймаючи до уваги основну діяльність відповідача, як підприємства оборонно-промислового комплексу, що є стратегічно важливою діяльністю для забезпечення оборонних потреб держави в період дії воєнного стану, часткове виконання відповідачем свого грошового зобов'язання за договором, відсутність доказів понесення позивачем негативних наслідків (збитків) внаслідок порушення відповідачем договірних зобов'язань, перебування підприємства відповідача у скрутному фінансовому становищі, керуючись приписами ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч. 1 ст. 233 ГК України та принципом збалансованості інтересів сторін, суд вважає за правомірне зменшити розмір належної до стягнення з відповідача пені до суми 11 404,11 грн (на 50%). Таке зменшення суд вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі, яке запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.
Водночас, суд відхиляє як безпідставні доводи відповідача про нікчемність спірного договору, оскільки згідно умов тендерної документації на закупівлю на кожному аркуші такої тендерної документації (розроблена відповідачем як замовником закупівлі) вказано, що закупівля не підпадає під дію Закону України «Про публічні закупівлі», а здійснюється на підставі інших локальних актів.
Так, на другому аркуші тендерної документації зазначено, що конкурс проводиться відповідно до вимог Наказу ДП «Прозорро» від 19.03.2019 № 10 (зі змінами та доповненнями) та внутрішніх нормативних документів, як допорогова закупівля, з метою максимальної економії та ефективності.
Отже, посилання відповідача на необхідності застосування до спірних правовідносин положень п. 4 ч. 1 ст. 43 Закону України «Про публічні закупівлі» та твердження про нікчемність договору через його укладення з порушенням 20-денного строку від дня прийняття рішення про намір укласти договір про закупівлю, суд відхиляє.
Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності врахування принципу добросовісності (п. 6 ст. 3 ЦК України) - стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (постанови Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №390/34/17, від 28.09.2021 у справі №918/1045/20).
Доктрина «venire contra factum proprium» (заборони суперечливої поведінки), в основі якої лежить принцип добросовісності, базується ще на римській максимі - «non concedit contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них.
Відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 28.04.2021 у справі №910/9351/20, від 09.06.2021 у справі №911/3039/19, від 08.09.2021 у справі №910/10444/20.
Враховуючи викладене, суд вважає, що заперечення проти позовних вимог з підстав нікчемності договору та одночасне прохання відповідача зменшити розмір заявлених до стягнення штрафних санкцій або ж звільнити від таких санкцій, є проявом суперечливої недобросовісної поведінки та порушення принципу добросовісності.
Частинами 1 та 2 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 13 ГПК України). Аналогічні приписи закріплені у ч. 1 ст. 74 ГПК України.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. ст. 76, 77 ГПК України).
Положеннями ст. 86 ГПК України унормовано, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Твердження позивача відповідачем належними доказами не спростовані.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково та стягнення з відповідача основної заборгованості у розмірі 90 000,00 грн, 3% річних в розмірі 7 204,93 грн, інфляційних втрат в розмірі 26 140,48 грн та пені у розмірі 11 404,11 грн.
Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача повністю, оскільки часткове задоволення позову зумовлене зменшенням судом пені, а відтак витрати по сплаті судового збору відшкодовуються у розмірі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.
Також позивачем заявлено до стягнення з відповідача понесені витрати на професійну правничу допомогу в сумі 11 500,00 грн.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).
Статтею 123 ГПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу та їх розподілу позивачем надано до суду копії наступних документів: договору-доручення про надання правової допомоги від 01.02.2021 б/н; додаткової угоди № 1 до договору-доручення про надання правової допомоги від 01.02.2021; додаткової угоди № 2 до договору -доручення про надання правової допомоги від 30.12.2022; додаткової угоди № 3 до договору -доручення про надання правової допомоги від 27.12.2023; акта № ОУ-000097 приймання-передачі наданої правової допомоги від 17.06.2025; розрахунку суми гонорару за надану правову допомогу (додаток № 1 до акту приймання-передачі № ОУ-000097 від 17.06.2025); рахунка-фактури від 17.06.2025 № СФ-000097; платіжної інструкції № 2349 від 17.06.2025; свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 27.04.2011, виданого на ім'я Жечева Сергія Олександровича; ордера серії АР № 1246568 від 11.04.2025.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині ч. 4 ст. 129 ГПК України. Проте, у частині п'ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
За змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5, 6 ст. 126 ГПК України).
Отже, за змістом положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Відповідач, в свою чергу, жодних клопотань про зменшення заявленого до стягнення розміру витрат на правничу допомогу після подання позивачем доказів таких витрат не подав, натомість у відзиві на позовну заяву виклав свої заперечення щодо орієнтовного розміру витрат на правничу допомогу, який був визначений позивачем у розмірі 30 000,00 грн та просив зменшити зазначений розмір до суми 5000,00 грн.
Згідно зі ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Як зазначає Верховний Суд у численних постановах, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).
У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто ЄСПЛ підкреслює необхідність об'єднання об'єктивного критерію (дійсність витрат) та суб'єктивного критерію, розподіляючи суб'єктивний критерій на якісні показники (необхідність витрат для цілей конкретної справи) та кількісні (їх розумність).
Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Крім того, судом враховано, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача.
Водночас, стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.
Приймаючи до уваги наведене вище в сукупності та з огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених і поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) і розумності їхнього розміру, суд дійшов висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору та складності даної справи.
Так, судом враховано, що дана справа розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження, не є складною та не потребувала витрачання значної кількості часу для надання позивачу його адвокатом правової допомоги. Водночас, суд враховує також наявність у провадженні Господарського суду міста Києва значної кількості тотожних справ, представництво інтересів позивача у яких здійснюється адвокатом Жечевим Сергієм Олександровичем, правова позиція якого у таких судових справах є незмінною, а подані до суду процесуальні документи є переважно однотипними.
За таких обставин, виходячи з критеріїв складності справи, ціни позову, обсягу матеріалів, кількості підготовлених документів, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для обмеження заявленого позивачем розміру витрат на правничу допомогу, який підлягає стягненню з відповідача, до суми 5000,00 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства «ЗАВОД 410 ЦА» (03151, м. Київ, пр-т Повітряних Сил, буд. 94, ідентифікаційний код 01128297) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Груп Інтрейд» (49005, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Лешко-Попеля, буд. 13, літ. А-2, неж. прим. 2-18, ідентифікаційний код 41071921) основну заборгованість у розмірі 90 000,00 грн, 3% річних в розмірі 7 204,93 грн, інфляційні втрати в розмірі 26 140,48 грн, пеню у розмірі 11 404,11 грн, судовий збір у розмірі 3028,00 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Дата складання та підписання повного рішення: 28.07.2025.
Суддя Т. Ю. Трофименко