вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"28" липня 2025 р. Cправа № 902/775/25
Господарський суд Вінницької області у складі головуючого судді Маслія І.В., розглянувши без виклику сторін за наявними матеріалами в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом: Комунального некомерційного підприємства "Чемеровецька багатопрофільна лікарня" Чемеровецької селищної ради (вул. Пирогова, буд. 1, селище Чемерівці, Подільський р-н, Хмельницька обл., 31601)
до: Товариства з обмеженою відповідальністю "АРМЕРІЯ ОЙЛ" (вул. Привокзальна, буд. 3Б, м. Вінниця, Вінницький р-н, Вінницька обл., 21001)
про: стягнення 181896,00 грн
До Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява Комунального некомерційного підприємства "Чемеровецька багатопрофільна лікарня" Чемеровецької селищної ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "АРМЕРІЯ ОЙЛ" про стягнення заборгованості у зв'язку з неналежним виконанням умов Договору поставки №519 від 22.04.2024. у розмірі 181896,00 грн, з яких 69960,00 грн основного боргу, 111936,00 грн штрафних санкцій.
Ухвалою суду від 12.06.2025 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №902/775/25 в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Даною ухвалою встановлено сторонам строки для вчинення процесуальних дій, зокрема, на подання відповідачем відзиву на позовну заяву.
У визначений судом строк відзиву відповідач на позовну заяву до суду не надійшло.
За приписами частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічна норма міститься у частині 9 статті 165 ГПК України.
Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів частини 9 статті 165 та частини 2 статті 178 ГПК України.
Розглядаючи дану справу, суд, з урахуванням ч. 2 ст. 11 ГПК України та ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" приймає до уваги припис ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою закріплене право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
22.05.2024 між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Армерія Ойл" (Постачальник, відповідач) укладено Договір № 519 про закупівлю товарів (Договір), відповідно до п.1.1. якого Постачальник зобов'язується у 2024 році поставляти замовникові товари, зазначені в специфікації, а замовник - прийняти і оплатити такі товари.
Згідно із п. 1.2. Договору найменування товару - «код ДК 021-2015-09130000-9-Нафта і дистиляти (Дизельне паливо, бензин А-95)».
Кількість товарів: згідно зі специфікацією (Додаток №1).
Учасник повинен мати можливість здійснювати відпуск товарів на автозаправних станціях, шляхом відпуску по талонах.
Відповідно до п. 3.1. Договору Загальна вартість цього договору становить 556500,00 грн з ПДВ.
Розрахунки між здійснюються в Українській національній валюті - гривнях. Вид розрахунків - безготівковий, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок учасника. (п. 4.1 Договору).
Строк поставки товарів - до 31.12.2024 (п. 5.1 Договору).
Відповідно до п. 5.2 Договору, місце поставки товарів: доставка талонів на пальне за адресою: 31601 Хмельницька область, Кам'янець-Подільський р-н, смт. Чемерівці вул. Пирогова,1. Відпуск пального - за місцем знаходження автозаправних станцій Учасника.
Пунктом 6.3.1 та 6.3.2 Договору визначено обов'язок Постачальника забезпечити поставку товарів у строки, встановлені цим Договором; забезпечити поставку товарів, якість яких відповідає умовам, установленим розділом 2 цього договору.
Згідно п. 7.2 Договору передбачено, що у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань при закупівлі товарів за бюджетні кошти постачальник сплачує замовнику штрафні санкції (неустойка, штраф, пеня) у розмірі 1% від вартості непоставленого товару за кожен день прострочення.
П. 10.1 Договору визначено, що цей договір набирає чинності з дати підписання і діє до 31.12.2024, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх обов'язків.
В специфікації № 1 до договору № 519 від 22.05.2024 року визначено кількість бензину А-95: 8000 л. по ціні 53,00 грн. на загальну суму 424 000,00 грн. з ПДВ. та кількість дизельного пального: 2500 л. по ціні 53,00 грн. з ПДВ. На загальну суму 132 500,00 грн.
23 травня 2024 року згідно видаткової накладної №0005/0001090 від 23.05.2024 року Постачальник передав, а Покупець отримав скретч-картки на бензин А-95 в кількості 8000 л. по ціні 53.00 грн. з ПДВ на загальну суму 424 000.00 грн. з ПДВ та дизельне паливо 1000 л. 53,00 грн. з ПДВ на загальну суму 53000,00 грн з ПДВ.
Платіжною інструкцією №1160 27 травня 2024 року Замовником сплачено на розрахунковий рахунок Постачальника згідно видаткової накладної № №0005/0001090 від 23.05.2024 року грошові кошти в сумі 477 000.00 грн. за поставку скретч-карток на бензину та дизельного палива в кількості 9000л. Одночасно з підписанням видаткової накладної, сторонами підписано специфікацію до видаткової накладної №0005/0001090-С від 23.05.2024 року з цифровим та кількісним відображенням талонів на бензин А-95 різним номіналом: 10 літрів, 20 літрів та 30 літрів на загальний об'єм поставки бензину А-95 - 8000 літрів, дизельне пальне різним номіналом: 100 літрів на загальний об'єм поставки дизельного пального - 1000 літрів. 23 липня 2024 року згідно видаткової накладної №0005/0001521 від 23.07.2024 року Постачальник передав, а Покупець отримав скретч-картки на дизпаливо в кількості 1500 л. на загальну суму 79500,00 грн з ПДВ.
Одночасно з підписанням видаткової накладної, сторонами підписано специфікацію до видаткової накладної №0005/0001521-С від 23.07.2024 року з цифровим та кількісним відображенням талонів на дизельне пальне різним номіналом: 30 літрів, 40 літрів на загальний об'єм поставки дизельного пального - 1500 літрів. Платіжною інструкцією №1668 23 липня 2024 року Замовником сплачено на розрахунковий рахунок Постачальника згідно видаткової накладної № №0005/0001521 від 23.07.2024 року грошові кошти в сумі 79500,00 грн. за поставку скретч-карток дизельного палива в кількості 1500л.
Згідно чеків касового апарату № 60 від 04.06.2024р. отримано 600 літрів бензину А-95, №57 від 04.06.2024р. отримано 600 літрів бензину А-95, №58 від 04.06.2024р. отримано 600 літрів бензину А-95, №54 від 04.06.2024р. отримано 600 літрів бензину А-95, №53 від 04.06.2024р. отримано 600 літрів бензину А-95, №78 від 21.06.2024р. отримано 180 літрів бензину А-95, №79 від 21.06.2024р. отримано 180 літрів бензину А-95, №86 від 21.06.2024р. отримано 140 літрів бензину А-95, №58 від 20.06.2024р. отримано 160 літрів бензину А-95, №59 від 20.06.2024р. отримано 160 літрів бензину А-95, №62 від 20.06.2024р. отримано 160 літрів бензину А-95, №63 від 20.06.2024р. отримано 160 літрів бензину А-95, №64 від 20.06.2024р. отримано 160 літрів бензину А-95, №65 від 20.06.2024р. отримано 160 літрів бензину А-95, №66 від 20.06.2024р. отримано 40 літрів бензину А-95, №7 від 23.07.2024р. отримано 40 літрів бензину А-95, №9 від 30.09.2024р. отримано 20 літрів бензину А-95, №10 від 09.10.2024р. отримано 20 літрів бензину А-95, №14 від 10.10.2024р. отримано 20 літрів бензину А-95, №9 від 26.10.2024р. отримано 20 літрів бензину А-95, №9 від 30.10.2024р. отримано 20 літрів бензину А-95, №6 від 05.10.2024р. отримано 20 літрів бензину А-95, №11 від 20.12.2024р. отримано 500 літрів бензину А-95, №13 від 24.12.2024р. отримано 500 літрів бензину А-95, №15 від 20.12.2024р. отримано 500 літрів бензину А-95, №20 від 20.12.2024р. отримано 500 літрів бензину А-95, №17 від 20.12.2024р. отримано 500 літрів бензину А-95, №18 від 20.12.2024р. отримано 500 літрів бензину А-95, №22 від 20.12.2024р. отримано 160 літрів бензину А-95, №189 від 06.06.2024р. отримано 20 літрів бензину А-95, №131 від 05.06.2024р. отримано 200 літрів дизельного палива, №130 від 05.06.2024р. отримано 200 літрів дизельного палива, №129 від 05.06.2024р. отримано 200 літрів дизельного палива, №127 від 05.06.2024р. отримано 200 літрів дизельного палива, №13 від 10.12.2024р. отримано 100 літрів дизельного палива, №132 від 05.06.2024р. отримано 200 літрів дизельного палива, №19 від 25..09.2024р. отримано 60 літрів дизельного палива, №5 від 29.09.2024р. отримано 20 літрів дизельного палива.
Як стверджує позивач, до закінчення дати поставки постачальником передано Замовнику за талонами на пальне: бензину марки А-95 частково на суму - 419 760,00 грн та дизельного пального частково на суму 66 780,00 грн. Паливні талони на бензин А-95 та дизельне пальне не були прийняті та отоварені на АЗС «АВІАС» на загальну суму 69 960,00 грн з ПДВ.
Враховуючи відсутність поставки Товару за Договором на суму 69960,00 грн, позивач звертався до відповідача із претензіями (від 26.02.2025, від 01.05.2025), реагування відповідача на які матеріали справи не містять.
Внаслідок невиконання відповідачем зобов'язання за Договором щодо повної і своєчасної поставки обумовленого Договором Товару позивач звернувся із відповідним позовом до суду про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Армерія Ойл" 69960,00 грн - основного боргу. При цьому позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 111936,00 грн пені внаслідок прострочення виконання зобов'язання.
З огляду на встановлені обставини справи, суд враховує таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
В силу приписів ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.
Згідно із ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ним, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За своєю правовою природою правовідносини між позивачем та відповідачем в межах даного спору врегульовано положеннями глави 54 Цивільного кодексу України, враховуючи укладений Договір №519 від 22.04.2024.
Згідно із ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України).
У відповідності зі ст. ст. 662, 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу, та у встановлений договором строк.
Судом встановлено, що позивачем на виконання умов Договору сплачено вартість Товару на загальну суму 556500,00 грн.
Відповідачем за вказаними видатковими накладними відпущених скретч-карток на нафтопродукти по купюрах до вказаної видаткової накладної передано відповідні талони.
Відповідно до ч. 1 ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:
1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;
2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
Талон - спеціальний талон, придбаний за умовами та відпускною ціною обумовленого номіналу, що підтверджує право його власника на отримання на АЗС фіксованої кількості нафтопродукту певного найменування і марки, які позначені на ньому (пункт 3 Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємства і організаціях України, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики № 281/171/578/155 від 20.05.2008).
Отже, факт підписання позивачем згаданих видаткових накладних не свідчить про факт передачі Товару позивачу, а лише підтверджує факт передачі талонів, які надають позивачу право на отримання відповідної кількості Товару у майбутньому.
Матеріали справи не містять доказів фактичної передачі позивачу Товару за Договором на суму 69960,00 грн.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом.
Згідно із ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми (ч. 1 ст. 670 ЦК України).
Як уже зазначалося, відповідно до ч. 1 ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а згідно з ч. 1 ст. 664 цього ж Кодексу - зобов'язання вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.
Визначаючись із правовою природою здійсненого позивачем платежу за Договором відповідно до платіжних інструкцій на суму 69960,00 з ПДВ, суд враховує таке.
Згідно із ст. 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
За приписами ч.1 ст. 571 ЦК України якщо порушення зобов'язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора. Якщо порушення зобов'язання сталося з вини кредитора, він зобов'язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості.
Ознакою завдатку є те, що він слугує доказом укладення договору, на забезпечення якого його видано, одночасно є способом платежу та способом забезпечення виконання зобов'язання.
На відміну від завдатку, аванс - це лише спосіб платежу. Він не виконує забезпечувальної функції, а виконує функцію попередньої оплати, яка підлягає поверненню у випадку не виконання зобов'язання.
Такі ж висновки підтримав Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 01.10.2020 по справі № 361/8331/18.
Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/12382/17 та підтриманий у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19).
Враховуючи викладене, здійснений позивачем платіж відповідно до платіжних інструкцій на суму 69960,00 грн слід вважати саме авансом, а не завдатком, позаяк такі платежі не є способом виконання зобов'язання, а лише є способом платежу.
Частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України встановлено, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. При цьому суд враховує позицію Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладену у постанові від 08.02.2019 у справі №909/524/18, що ст. 693 ЦК України наділяє особу саме правом самостійно визначити спосіб захисту свого порушеного права.
У зв'язку з цим суд дійшов висновку про обґрунтованість та правомірність позовних вимог в частині стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 69960,00 грн, відтак і про задоволення позову в цій частині.
Окрім суми основного боргу, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 111936,00 грн пені.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Перевіривши за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "LІGA 360" здійснений позивачем розрахунок пені за період прострочення з 01.01.2025 по 10.06.2025 на суму 111936,00 грн, судом встановлено, що розрахунок вірний.
Згідно із п. 3 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
За приписами ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.
У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно із ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно з ч.1 ст.129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.
Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013 слідує, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Відтак, інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Згідно з ч.3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Статтею 233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Таким чином вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені) та відсотків річних, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) та відсотків річних таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Тобто з системного аналізу вищевказаних норм слідує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки та відсотків річних є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки та відсотків річних.
Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Слід зазначити, що законодавчо не врегульований розмір можливого зменшення штрафних санкцій. При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та відсотків річних та розмір, до яких вони підлягають зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
Отже, приймаючи рішення про зменшення розміру пені суд взяв до уваги такі обставини:
- постачальником за Договором було частково поставлено товар;
- позивачем не подано доказів, які підтверджують факт понесення збитків в зв'язку з простроченням поставки товару;
- розмір пені значно перевищує суму боргу.
Судом враховано правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов'язання; при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Аналогічної позиції стосовно застосування приписів ст.233 ГК України, ст.551 ЦК України дотримується Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постановах від 26.07.2018 у справі №924/1089/17, від 12.12.2018 у справі №921/110/18, від 14.01.2019 у справі №925/287/18, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, Велика Палата Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц.
Суд вважає, що з урахуванням засад добросовісності, справедливості, пропорційності та розсудливості, наявні достатні правові підстави для зменшення розміру правомірно нарахованої пені в сумі 111936,00 грн на 60%, і таким чином стягненню підлягає пеня в розмірі 44774,40 грн.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами ч.ч. 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
З огляду на вищевикладене, оцінивши подані докази, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Як роз'яснено в пункті 4.3. постанови Пленуму ВГСУ "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 21 лютого 2013 року, у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.
На підставі викладеного та відповідно до ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на відповідача у повному обсязі.
Керуючись статтями 2, 3, 7, 13, 46, 73, 74, 76-80, 86, 91, 113, 118, 123, 126, 129, 232, 233, 236, 238, 240, 241, 242, 252, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України,
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Армерія Ойл" (вул. Привокзальна, 3Б, м. Вінниця, 21001; код ЄДРПОУ 44618933) на користь Комунального некомерційного підприємства "Чемеровецька багатопрофільна лікарня" Чемеровецької селищної ради (вул. Пирогова, буд. 1, селище Чемерівці, Подільський р-н, Хмельницька обл., 31601, код ЄДРПОУ 02004522) 69 960,00 грн основного боргу, 44 774,40 грн пені та 3028.00 грн витрат зі сплати судового збору.
Відмовити у задоволенні вимог про стягнення 67 161,60 грн пені.
Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.
Примірник повного судового рішення направити сторонам в зареєстровані електронні кабінети в підсистемі ЄСІТС «Електронний суд».
Апеляційна скарга на рішення подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення (ч.1 ст.256 ГПК України).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано (ч.1 ст.241 ГПК України).
Апеляційна скарга подається у порядку, визначеному ст. 256, 257 ГПК України.
Повне рішення складено 28 липня 2025 р.
Суддя Ігор МАСЛІЙ
віддрук. прим.:1 - до справи