24 липня 2025 року м. Харків Справа № 922/4729/24
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Сгара Е.В., суддя Гетьман Р.А., суддя Склярук О.І.
при секретарі судового засідання Ламановій А.В.
за участю представників сторін:
від позивача: Чернявський А.В. - довіреність, витяг з ЄДР
від відповідача: не з'явився
від третьої особи: не з'явився
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Труд.Земля.Капітал.", с. Веселе Харківської області (вх.932Х)
на рішення Господарського суду Харківської області від 25.03.2025 (повний текст складено 04.04.2025) у справі №922/4729/24 (суддя Жиляєв Є.М.)
за позовом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, м. Харків
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Труд.Земля.Капітал.", с. Веселе Харківської області
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 , м. Харків
про припинення права власності шляхом витребування земельної ділянки
Головне управління Держгеокадастру у Харківській області звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Труд.Земля.Капітал.", в якому просить суд примусово припинити право власності Товариству з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Труд.Земля.Капітал." на земельну ділянку з кадастровим номером 6325184500:02:001:0223 шляхом витребування земельної ділянки з кадастровим номером 6325184500:02:001:0223 на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 25.03.2025 у справі №922/4729/24: позов задоволено повністю; припинено право власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Труд.Земля.Капітал." на земельну ділянку з кадастровим номером 6325184500:02:001:0223 шляхом витребування земельної ділянки з кадастровим номером 6325184500:02:001:0223 на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області.
Не погодившись із вищевказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Труд.Земля.Капітал." звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить рішення Господарського суду Харківської області від 25.03.2025 року по справі №922/4729/24 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, скаржником зазначено наступне:
- суд першої інстанції не повинен був брати в основу своїх суджень положення Закону, що регулює правовідносини, які припинилися в момент передачі права власності на спірну земельну ділянку до юридичної особи та не мають відношення до обставин цієї справи, якраз через те що у силу свого правового статусу юридична особа позбавлена можливості вести особисте селянське господарство;
- так як відповідач являється юридичною особою, що не займається веденням особистого селянського господарства, суд не повинен був посилатися на положення законодавства, що створене виключно з метою регулювання діяльності таких господарств, та не регулює правовідносини у сфері набуття права власності на земельні ділянки. Крім того, положення земельного законодавства допускають можливість використання земель особистого селянського господарства з метою ведення товарного сільськогосподарського виробництва без зміни цільового призначення їх власником, й не мають норми, яка б прямо встановлювала юридичним особам заборону на отримання у власність земель з призначенням «для ведення особистого селянського господарства»;
- суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні не звернув уваги на використання ТОВ «Агрофірма «Т.З.К.» спірної земельної ділянки в межах однієї і тієї самої категорії, в той час як, в обставинах справи №477/2330/18 відповідачі вийшли поза межі дозволених категорією земельної ділянки способів використання.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 28.04.2025: апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Труд.Земля.Капітал." на рішення Господарського суду Харківської області від 25.03.2025 у справі №922/4729/24 залишено без руху; встановлено апелянту строк впродовж 10 днів з моменту отримання цієї ухвали на усунення встановлених при поданні апеляційної скарги недоліків, а саме надати докази сплати судового збору у розмірі 3633,60 грн; роз'яснено Товариству з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Труд.Земля.Капітал.", якщо апелянт не усуне недоліки апеляційної скарги у строк встановлений судом, вона вважається неподаною та повертається апелянту.
У зв'язку із усуненням недоліків апеляційної скарги, ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 15.05.2025: відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Труд.Земля.Капітал." на рішення Господарського суду Харківської області від 25.03.2025 у справі №922/4729/24; призначено справу до розгляду на "19" червня 2025 р. о 13:20 годині.
На адресу Східного апеляційного господарського суду 20.05.2025 від Головного управління Держгеокадастру у Харківській області надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому позивач заперечив проти задоволення апеляційної скарги, вважає оскаржуване рішення місцевого господарського суду законним та таким, що підлягає залишенню без змін з підстав, викладених у відзиві.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 19.06.2025 оголошено перерву у судовому засіданні до "24" липня 2025 р. о 12:00.
Позивач в судовому засіданні 24.07.2025 заперечив проти задоволення апеляційної скарги, вважає рішення місцевого господарського суду законним та таким, що підлягає залишенню без змін.
Відповідач та третя особа в судове засідання 24.07.2025 не з'явились.
Перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.
Як вбачається із наявних в матеріалах справи документів, Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області отримано заяву ОСОБА_1 від 12.06.2017 року, відповідно до якої остання просить надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства загальною площею 2 (два) га із земель сільськогосподарського призначення, яка розташована за межами населеного пункту на території Тернівської сільської ради Харківського району Харківської області та передати їй зазначену земельну ділянку.
На підставі заяви ОСОБА_1 від 12.06.2017 року Головним управлінням видано наказ від 16.06.2017 року № 11131 -СГ "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою" у відповідності до якого, надано гр. ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення розташованої за межами населеного пункту на території Тернівської сільської ради Харківського району Харківської області.
У подальшому до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області надійшла заява ОСОБА_1 від 30.11.2017 р. у якій викладено прохання затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,0000 га за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення державної власності, яка розташована за межами населених пунктів на території Тернівської сільської ради Харківського району Харківської області та передати їй зазначену земельну ділянку у власність.
Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, доданого до заяви від 30.11.2017 року ОСОБА_1 , земельна ділянка щодо якої викладено прохання затвердити проект землеустрою та яку заявник просила передати їй у власність мала кадастровий номер 6325184500:02:001:0223.
Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області після розгляду заяви від 30.11.2017 року видано наказ від 14.12.2017 № 21396-СГ. яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населених пунктів на території Тернівської сільської ради Харківського району Харківської області та передано гр. ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 2,000 га, в тому числі, багаторічні насадження площею 2,000 га, (кадастровий номер 6325184500:02:001:0223) із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, розташовану за межами населених пунктів на території Тернівської сільської ради Харківської району Харківської області.
Право власності на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 14.12.2017 № 21396-СГ на земельну ділянку з кадастровим номером 6325184500:02:001:0223 за ОСОБА_1 30.05.2019 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державним реєстратором Харківської районної державної адміністрації, номер відомостей про речове право: 31867326, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1845515763251.
Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, земельну ділянку з кадастровим номером 6325184500:02:001:0223 ОСОБА_1 було передано за актом приймання-передачі нерухомого майна, серія та номер: 5679, 5680, виданого 27.11.2019, Товариству з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Труд.Земля.Капітал.", на підставі чого 28.12.2019 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності, номер відомостей про речове право: 34978289.
Таким чином, з 28.12.2019 року власником та користувачем спірної земельної ділянки є Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Труд.Земля.Капітал.".
Не погодившись із вищевказаними обставинами, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Труд.Земля.Капітал.", в якому просить суд примусово припинити право власності Товариству з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Труд.Земля.Капітал." на земельну ділянку з кадастровим номером 6325184500:02:001:0223 шляхом витребування земельної ділянки з кадастровим номером 6325184500:02:001:0223 на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області.
Звертаючись з вказаним позовом до суду позивач наполягає на тому, що спірна земельна ділянка має цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, яке не змінювалось станом на дату звернення із позовом, перебування її у власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Труд.Земля.Капітал." є незаконним, та таким, що суперечить вимогам земельного законодавства України та Закону України "Про особисте селянське господарство". Використання переданої у власність земельної ділянки не за цільовим призначенням тягне за собою наслідки, які передбачені ст.143 ЗК України, що полягають у примусовому припиненні прав на землю.
Як вже зазначалось вище, рішенням Господарського суду Харківської області від 25.03.2025 у справі №922/4729/24: позов задоволено повністю; припинено право власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Труд.Земля.Капітал." на земельну ділянку з кадастровим номером 6325184500:02:001:0223 шляхом витребування земельної ділянки з кадастровим номером 6325184500:02:001:0223 на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області.
При перегляді рішення місцевого господарського суду із врахуванням меж апеляційного перегляду згідно положень ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду виходить з наступного.
Статтею 13 Конституції України встановлено що, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу.
Відповідно до ст.19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Згідно ст.22 Земельного кодексу України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
До земель сільськогосподарського призначення належать:
а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);
б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).
Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування:
а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства;
б) сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;
в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства;
г) несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об'єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства;
ґ) оптовим ринкам сільськогосподарської продукції - для розміщення власної інфраструктури.
Землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземцям, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам.
Згідно ч.1 ст.20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.
Як вже зазначалось вище, ОСОБА_1 набула право власності на спірну земельну ділянку з кадастровим номером 6325184500:02:001:0223, яка в подальшому була передана Товариству з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Труд.Земля.Капітал." за актом приймання-передачі нерухомого майна від 27.11.2019, що стало підставою для внесення до Державного реєстру запису про право власності відповідача на вищевказану земельну ділянку сільськогосподарського призначення.
Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Труд.Земля.Капітал." є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур.
Колегія суддів зауважує, що основне цільове призначення земельної ділянки (категорія землі) з кадастровим номером 6325184500:02:001:0223 є землі сільськогосподарського призначення.
В даному випадку, в матеріалах справи відсутні жодні належні та допустимі докази в розумінні ст.ст.76-77 Господарського процесуального кодексу України, які би свідчили про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Труд.Земля.Капітал." використовує спірну земельну ділянку не за цільовим призначенням або тим чи іншим способом завдає шкоди навколишньому середовищу, природним ресурсам, іншим особам тощо.
В свою чергу, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області визнає, що первісне набуття спірної земельної ділянки третьою особою відбулось із дотриманням визначеної законодавством процедури.
Згідно ч.1 ст.316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ч.ч.1-2 ст.319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно ч.1 ст.82 Земельного кодексу України юридичні особи (засновані громадянами України або юридичними особами України) можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності у разі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) внесення земельних ділянок її засновниками до статутного капіталу; в) прийняття спадщини; г) виникнення інших підстав, передбачених законом.
В даному випадку, акт приймання-передачі нерухомого майна від 27.11.2019 є первісною підставою для набуття Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Труд.Земля.Капітал." права власності на спірну земельну ділянку і позивачем не наводяться доводи, які би свідчили про недійсність/нікчемність вказаного акту.
Згідно ч.1 ст.204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частинами 1, 2 ст.321 ЦК України унормовано, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Частиною 1 статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
У практиці ЄСПЛ (рішення у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції", "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства"напрацьовано три критерії, які слід оцінювати стосовно сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
Втручання має бути законним, відповідати суспільним інтересам та бути пропорційним переслідуваним цілям одночасно. Якщо хоча б одного критерію із перелічених не було додержано, то ЄСПЛ констатує порушення державою ст.1 Першого протоколу до Конвенції.
Втручання держави у право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Принцип пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення ст.1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, якою необхідно досягти, та засобами, які застосовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".
Одним із елементів дотримання принципу "пропорційності" при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації. Водночас, апеляційний господарський суд звертає увагу, що питання про компенсацію позивачем не порушується.
Крім того, добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (п.6 ч.1 ст.3 ЦК України).
Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати. Недобросовісний набувач, навпаки, на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і яка на її відчуження не має права.
Крім того, ст.330 Цивільного кодексу України встановлено, що в разі якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Наявні в матеріалах справи документи свідчать про те, шо третя особа на власний розсуд розпорядилась своїм майном та передала спірну земельну ділянку у власність Товариству з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Труд.Земля.Капітал." на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна.
Разом із тим, у розглядуваній справі Головне управління Держгеокадастру у Харківській області не наводить обставин, які б свідчили про недобросовісність поведінки Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Труд.Земля.Капітал.", як набувача спірного нерухомого майна та не надає відповідних доказів на підтвердження таких обставин.
Також колегія суддів апеляційної інстанції зауважує, що частиною 4 ст.41 Конституції України, норми якої мають пряму дію та найвищу юридичну силу в Україні, встановлено загальне правило, згідно якого ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності і таке право є непорушним.
Частина 5 ст.41 Конституції України визначає випадки правомірного припинення права власності через примусове відчуження майна з мотивів суспільної необхідності з відшкодуванням вартості (попереднім або наступним), що є реквізицією у розумінні ст.353 ЦК, але у розглядуваному випадку не застосовано, а тому не може розглядатися як легітимне виключення із згадуваного вище загального правила про непорушність права власності.
Частина 6 ст.41 Основного Закону іншою легітимною правовою підставою припинення права приватної власності визначає конфіскацію майна, яка може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом".
Враховуючи спрямованість заявлених Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області вимог і наслідків їх можливого задоволення, колегія суддів вважає цей позов по суті конфіскацію земельної ділянки у розумінні ст.354 ЦК України (позбавлення права власності не майно як санкція за правопорушення з безоплатним переходом у власність держави), що узгоджується із приписами пп.ґ ч.5 ст.84 ЗК України, оскільки будь-який інший визначений цією нормою спосіб набуття держави права власності у розглядуваному випадку не є застосовним, оскільки відповідач та держава не знаходяться у зобов'язальних відносинах з приводу предмету спору, спірна земельна ділянка набута відповідачем від третьої особи, а не держави.
Переглядаючи даний спір по суті та зважаючи на природу спірного майна (земельна ділянка), характер розглядуваних правовідносин, судова колегія, керуючись ст.9 ЦК України, визначає, що згадуваним у ч.6 ст.41 Конституції України законом, який встановлює випадки, обсяги і порядок конфіскації земельної ділянки, є, насамперед, Земельний кодекс України, а не Закон України "Про особисте селянське господарство".
В даному випадку посилання позивача на норми Закону України "Про особисте селянське господарство" в обґрунтування своїх позовних вимог є безпідставним, оскільки цей Закон визначає сутність особистого селянського господарства та його суб'єктів, фактично встановлює обмеження саме для держави щодо безоплатної передачі відповідних земельних ділянок для такої мети у власність (наприклад, юридичним особам), проте не регулює відносини ані щодо набуття права власності на земельну ділянку відповідачем у третьої особи, ані щодо користування нею, а також не встановлює заборон, порушення яких визначено підставою для санкцій у вигляді конфіскації, а також порядку та і обсяги такої конфіскації.
Зважаючи на застосовність до розглядуваних правовідносин ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захисту прав і основоположних свобод людини крізь приписи Земельного кодексу України, судова колегія визначатиме дотримання критерію "законної підстави", який поряд із критеріями "легітимної мети" та "пропорційності втручання" виступатиме мірилом правової обґрунтованості заявлених позовних вимог.
Серед визначених ст.140 ЗК України підстав для припинення права власності на земельну ділянку обраний позивачем спосіб кореспондується із конфіскацією за рішенням суду, що узгоджується із пп.ґ ч.5 ст.84 ЗК України.
Означена норма, яка фактично дублює ч.6 ст.41 Конституції України лише в частині вказівки на підставу припинення права власності та обов'язковості судового рішення, безпосередньо не визначає підстави, обсяги і порядок самої конфіскації, але ст. 148 ЗК так само як і Конституція чітко визначає, що відповідні параметри допустимості конфіскації мають встановлюватися тільки законом.
Норма ст.143 ЗК України встановлює визначеність лише щодо судового порядку конфіскації земельної ділянки, але не визначає ані випадків її застосування (підстав компенсації), ані обсягів.
Запропонована позивачем підстава для припинення права власності як використання земельної ділянки не за цільовим призначенням - не відповідає системному тлумаченню ст.ст.140-143 ЗК України, за змістом яких застосування саме судового порядку щодо певних підстав припинення права власності, так і щодо припинення права користування земельними ділянками - не встановлює підстав самої конфіскації.
При цьому, посилання позивача на висновки Великої Палати Верховного Суду, що викладені в постанові від 14.12.2022 у справі №477/2330/18 є помилковими, адже фактичні обставини щодо цільового використання земельної ділянки у вказаній справі та у розглядуваній істотно відрізняються, оскільки в зазначеній справі відповідач при користуванні земельною ділянкою не вийшов за межи її цільового сільськогосподарського призначення, тоді як за обставинами справи №477/2330/18 - такий вихід відбувся.
До того ж, колегія суддів зауважує про наступне:
- матеріали справи не містять доказів використання відповідачем спірної земельної ділянки у спосіб, що перебуває за межами категорії "землі сільськогосподарського призначення";
- зміна категорії та зміна виду використання у межах однієї категорії не можуть ототожнюватися за процедурою здійснення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною у п.37 постанови ВП ВС від 01.06.2021 у справі №925/929/19;
- положення статті 33 Земельного кодексу України допускають використання земельних ділянок, призначених для ведення особистого селянського господарства, юридичними особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що вочевидь виключає можливість одночасного використання цієї ж земельної ділянки у порядку діяльності відповідною фізичною особою у розумінні ст. 1 Закону України "Про особисте селянське господарство"
Збереження категорійності спірної земельної ділянки, незважаючи на її набуття відповідачем та відсутність доказів і відомостей щодо завдання шкоди цій земельній ділянці господарською діяльності відповідача (на відміну від випадку, розглянутого у межах справи №477/2330/18) - унеможливлює "притягування" у якості легітимних підстав позбавлення права власності посилання і на ч.3 ст.13 та ч.6 ст.41 Основного закону України.
Станом на момент набуття відповідачем права власності на спірну земельну ділянку, редакція ст.130 ЗК України для набувачів земель сільськогосподарського призначення (спірна земельна ділянка) - юридичних осіб передбачала лише одну кваліфікуючу ознаку - наявність в установчих документах зазначення про ведення сільськогосподарського виробництва, якій відповідач відповідає.
Судова колегія зазначає, що наявні матеріали справи не дають підстав кваліфікувати здійснене третьою особою відчуження земельної ділянки за актом приймання-передачі саме як купівлю-продаж, тоді як приписи ст.131 ЗК у відповідній редакції щодо інших цивільно-правових угод не встановлював ніяких обмежень щодо набуття права власності для юридичних осіб на земельні ділянки, які до того вже перебували у приватній власності.
Судова колегія, виходячи із принципу "jura novit curia" зазначає, що діюча на момент подання позову та ухвалення оскаржуваного рішення редакція ст.130 ЗК допускала можливість конфіскації земельної ділянки виключно у разі порушень вимог ч.ч.1 і 2 цієї статі у відповідній редакції, однак зазначені випадки не охоплювали фактичні обставини в даній справі, тоді як належних підстав для конфіскації у контексті означених приписів за встановленими обставинами не вбачається.
Враховуючи відсутність будь-яких встановлених ЗК України заборон для відповідача набувати у власність земельну ділянку приватної форми власності, не вбачається і підстав для конфіскації, визначених ст.145 ЗК - твердження Позивача про існування заборони, яке ґрунтується не на прямій і чіткій вказівці закону, а на розширювальному тлумаченні норм, що не встановлюють підстав для конфіскації, є несумісним із приписами п.22 ч.1 ст.92 Конституції України (оскільки конфіскація за визначенням ст.354 ЦК є мірою відповідальності за порушення).
З урахуванням викладеного судова колегія не вбачає дотримання критерію "законної підстави" для втручання у право власності відповідача запропонованим способом, що є достатнім для скасування оскаржуваного рішення та відмови у задоволені позову з мотивів порушення ч.6 ст.41 Конституції України та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захисту прав і основоположних свобод людини.
При цьому, Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області не наведено обставин того, що внаслідок набуття у власність та використання відповідачем спірної земельної ділянки завдано шкоди її охороні, як захищуваних суспільних інтересів, забезпечення яких визнавалось легітимною метою позбавлення права власності у межах справи №477/2330/18.
Наразі, встановлена за таких обставин недоведеність позивачем "легітимної мети" позбавлення права власності відповідача також є самостійною підставою для відмові у позові.
Водночас, навіть якщо вбачати "легітимний інтерес" саме у збережені виду використання спірної земельної ділянки "для ведення особистого селянського господарства" у межах категорії "землі сільськогосподарського призначення", то запропоноване позивачем втручання у право мирного володіння відповідача не може бути визнано пропорційним, оскільки повернення земельної ділянки у державну власність не відновлює можливість третьої особи провадити діяльність щодо особистого селянського господарства з використанням такої ділянки та не відновлює вже використане такою особою права безоплатної приватизації земельної ділянки такого виду призначення.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Харківської області від 25.03.2025 у справі №922/4729/24 підлягає скасуванню із прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 277, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Труд.Земля.Капітал." на рішення Господарського суду Харківської області від 25.03.2025 у справі №922/4729/24 - задовольнити.
Рішення Господарського суду Харківської області від 25.03.2025 у справі №922/4729/24 - скасувати.
В задоволенні позову - відмовити.
Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (61165, м.Харків, вул. Космічна, будинок 21, поверх 8-9, код ЄДРПОУ: 39792822) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Труд.Земля.Капітал." (62420, Харківська обл., Харківський р-н., село Веселе, вул. Сонячна, будинок 4, код ЄДРПОУ 34630924) судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 3633,60 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строки оскарження в касаційному порядку встановлені статтями 286-289 ГПК України.
Головуючий суддя Е.В. Сгара
Суддя Р.А. Гетьман
Суддя О.І. Склярук
Повний текст постанови складено та підписано 25.07.2025 року