Справа № 643/12302/25
Провадження № 1-кс/643/4145/25
27 липня 2025 року слідчий суддя Салтівського районного суду міста Харкова ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судових засідань ОСОБА_2 ,
за участю прокурора ОСОБА_3 ,
захисника адвоката ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали суду в м. Харкові погоджене з прокурором клопотання слідчого СВ Харківського РУП №2 ГУНП в Харківській області ОСОБА_5 у кримінальному провадженню №12025221170002233 від 25.07.2025, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.186 КК України, про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно:
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, уродженця м. Дніпродзержинськ, Дніпропетровської обл., громадянина України, з середньою освітою, неодруженого, військовослужбовця в/ч НОМЕР_1 ЗСУ, який самовільно залишив військову частину 24.01.2025, раніше судимого: 09.02.2023 Печерським районним судом м. Києва за ч.1 ст.126 КК України з відбуванням покарання у вигляді виконання громадських робіт; 22.01.2025 направлено до суду з обвинувальним актом Святошинським управлінням ГУНП у м. Києві за ч.4 ст.185 КК України; зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , -
СВ Харківського районного управління поліції № 2 ГУ Національної поліції в Харківській області проводиться досудове розслідування по кримінальному провадженню за №12025221170002233 від 25.07.2025, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.186 КК України.
Під час досудового розслідування встановлено, що згідно ст.68 Конституції України ОСОБА_6 , зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Згідно ст.1 Закону України «Про Збройні Сили України», Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції країни покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності. Органи військового управління забезпечують неухильне додержання вимог Конституції України стосовно того, що Збройні Сили України не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів державної влади чи перешкоджання їх діяльності. Ніякі надзвичайні обставини, накази чи розпорядження командирів і начальників не можуть бути підставою для будь-яких незаконних дій по відношенню до цивільного населення, його майна та навколишнього середовища. За віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу військовослужбовці несуть відповідальність згідно з законом. Права і обов'язки військовослужбовців, які залучаються до здійснення заходів, передбачених частиною четвертою цієї статті, визначаються законом.
Відповідно до вимог ст. ст. 9, 11, 16, 49, 50, 130 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.1, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України ОСОБА_6 , був зобов'язаний додержуватись Конституції і Законів України, бути прикладом високої культури, скромності та витримки, з повагою відноситися до спів службовців, поважати чужу гідність, не допускати негідних вчинків самому та утримувати від їх вчинення інших, додержуватися визначених військовими статутами правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство, виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою; бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків; берегти державне майно, дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, вести бойові дії ініціативна, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання та виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою, досконало володіти зброєю і технікою, тримати їх справними, чистими та готовими до бою, неухильно виконувати правила безпеки під час використання зброї.
ОСОБА_6 , будучи військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 , 25.07.2025 року вирішив стати на злочинний шлях та вчинити грабіж, а саме - відкрите викрадення чужого майна (грабіж поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я) в умовах воєнного стану, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 186 Кримінального кодексу України, що також є грубим порушенням ст. ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст. ст. 9, 11, 12, 14, 16, 49, 86, 128, 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що 25.07.2025 приблизно о 09:40, точний час в ході досудового розслідування не встановлено, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебував у приміщенні готелю «Роял», а саме - у готельному номері №2, за адресою: м. Харків, вул. Гвардійців Широнінців, 34 разом з ОСОБА_7 , з яким виник словесний конфлікт. В ході конфлікту у потерпілого ОСОБА_7 задзвонив мобільний телефон т.м. IPhone XR, який він тримав у правій руці. В цей час ОСОБА_6 звернув увагу на наявність мобільного телефону, що має матеріальну цінність, та, керуючись корисливим умислом, вирішив нанести декілька ударів потерпілому з метою вчинення відкритого викрадення чужого майна.
З метою реалізації злочинного наміру, спрямованого на відкрите викрадення чужого майна, поєднаного із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, ОСОБА_6 , діючи умисно, в умовах воєнного стану, який було введено 24 лютого 2022 року Указом Президента України №64/2022, строк дії якого було неодноразово продовжено, 25.07.2025 близько о 09:40, точний час проведеним досудовим розслідуванням не встановлений, знаходячись у приміщенні готелю «Роял», а саме - у готельному номері №2, за адресою: м. Харків, вул. Гвардійців Широнінців, 34, в ході словесного конфлікту наніс правою рукою удар по тулубу, а саме в ділянку живота ОСОБА_7 , та лівою рукою удар по голові, а саме долонею по обличчю. У цей момент, реалізуючи свій злочинний прямий умисел, направлений на відкрите викрадення чужого майна, в умовах воєнного стану, діючи з корисливих мотивів, з метою незаконного особистого збагачення за рахунок чужого майна, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, ОСОБА_6 вихопив правою рукою мобільний телефон ТМ «IPhone XR» з правої руки ОСОБА_7 та вигнав останнього з готельного номеру №2, в подальшому розпорядившись викраденим майном на власний розсуд, чим спричинив потерпілому ОСОБА_7 матеріальну шкоду, розмір якої наразі встановлюється.
Дії ОСОБА_6 кваліфіковані органом досудового розслідування за ч. 4 ст. 186 КК України, тобто відкрите викрадення чужого майна (грабіж поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я), в умовах воєнного стану.
Слідчий в клопотанні посилався на обґрунтованість підозри ОСОБА_6 у вчиненні злочину, який відповідно до ст.12 КК України є тяжким злочином, за який законом передбачено покарання від 7 років до 10 років позбавлення волі.
У органу досудового розслідування є підстави вважати що у підозрюваного можуть виникнути передбачені п.п. 1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України спроби:
- переховуватись від органів досудового розслідування або суду, оскільки ОСОБА_6 самовільно залишив місце проходження військової служби, що свідчить про його зневажливе ставлення до закону, військової дисципліни та готовність і надалі ухилятись від виконання обов'язків перед державою;
- незаконно впливати на свідків у вказаному кримінальному правопорушенні, з метою змусити останніх відмовитись від раніше наданих показів, щодо обставин вчиненого кримінального правопорушення, оскільки маючи процесуальний статус підозрюваного, останньому буде відомо місце мешкання важливих свідків у вказаному кримінальному провадженні, у разі незастосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а застосування іншого більш м'якого запобіжного заходу у вигляді, як застави так і домашнього арешту;
- вчините інше кримінальне правопорушення, про що свідчить відсутність міцних соціальних зв'язків, а саме те, що підозрюваний не перебуває у шлюбі, дітей та утриманців не має, веде асоціальний спосіб життя, суспільно корисною працею не займається, не має законного джерела доходів, є підозра вважати, що злочин, пов'язаний із протиправним заволодінням чужим майном є періодичним джерелом доходів підозрюваного.
Враховуючи викладене, у органу досудового розслідування є обґрунтовані підстави вважати, що до підозрюваного ОСОБА_6 не може бути застосований більш м'який запобіжний захід, ніж тримання під вартою строком на 60 діб з визначенням максимального розміру застави, тобто 80 (вісімдесяти) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Прокурор в судовому засіданні наполягав на задоволенні клопотання та обранні стосовно ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб. Також повідомив, що у державному бюро розслідувань перебувають матеріали кримінального провадження стосовно ОСОБА_6 за ч.5 ст.407 КК України. В подальшому планується об'єднання цих двох кримінальних проваджень.
Підозрюваний ОСОБА_6 у судовому засіданні зазначив, що не погоджується із кваліфікацією, дана ситуація через непорозуміння із потерпілим, якому він перешкодив придбати наркотичні засоби. Вину не визнав, факт того, що перебуває в СЗЧ підтвердив. Просив у задоволенні клопотання відмовити, обрати стосовно нього запобіжний захід у вигляді домашнього арешту за місцем його мешкання, оскільки його батько потребує стороннього догляду, також вказав, що хоче повернутися до служби.
Захисник підозрюваного адвокат ОСОБА_4 у судовому засіданні підтримала позицію свого підзахисного. Вказала, що ризики зазначені у клопотанні не доведені, не обґрунтовані, він має матір, постійне місце мешкання та реєстрації. У задоволенні клопотання просила відмовити та обрати запобіжний захід у вигляді домашнього арешту за місцем його проживання.
Слідчий суддя, дослідивши клопотання та додані до нього матеріали, вислухавши учасників кримінального провадження встановив наступне.
В силу ст.ст.131, 132 КПК України, запобіжні заходи є заходами забезпечення кримінального провадження і застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження.
Відповідно до ст.177 КПК України метою запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування або суду, перешкоджати кримінальному провадженню, незаконно впливати на потерпілих, свідків, тощо, вчинити інше кримінальне правопорушення, а підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою вищенаведеної статті.
Згідно із ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що 25.07.2025 слідчим СВ ХРУП № 2 ГУНП в Харківській області за погодженням з процесуальним керівником - прокурором Салтівської окружної прокуратури Харківської області ОСОБА_6 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч.4 ст.186 КК України.
Надані стороною обвинувачення докази свідчать про обґрунтованість повідомленої підозри ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.186 КК України, що підтверджується: протоколом огляду місця події від 25.07.2025; протоколом допиту свідка ОСОБА_8 від 25.07.2025; протоколом допиту свідка ОСОБА_9 від 25.07.2025; протоколом пред'явлення особи для впізнання за участю свідка ОСОБА_9 від 25.07.2025; протоколом допиту свідка ОСОБА_10 від 25.07.2025; протоколом пред'явлення особи для впізнання за участю свідка ОСОБА_10 від 25.07.2025; протоколом допиту свідка ОСОБА_11 від 25.07.2025; протоколом пред'явлення особи для впізнання за участю свідка ОСОБА_11 від 25.07.2025; протоколом затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину ОСОБА_6 від 25.07.2025; іншими доказами у сукупності.
Слідчий суддя також вважає встановленим та доведеним стороною обвинувачення існування ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч.1 ст. 177 КПК України: переховуватися від органів досудового розслідування, суду; незаконно впливати на потерпілого, свідків; вчинити новий злочин.
Слідчий суддя констатує, що питання про належність, допустимість, достовірність та достатність доказів, для підтвердження винуватості підозрюваного у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, вирішується судом безпосередньо під час розгляду кримінального провадження. Оцінка доказів винуватості, їх належність та допустимість, на даній стадії досудового розслідування слідчим суддею суду першої інстанції перевірці не підлягають.
Встановлення того, вчинила чи не вчинила особа кримінальне правопорушення, є завданням подальшого провадження, сприяти якому й покликаний запобіжний захід, що обирається.
Відповідно до правової позиції, викладеної у п. 80 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2011 року у справі «Марченко проти України», при розгляді клопотання про обрання, зміну або продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, має бути розглянута можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів.
Під час розгляду клопотання слідчим суддею вивчалась можливість застосування відносно ОСОБА_6 більш м'якого запобіжного заходу для запобігання вищезазначених ризиків.
При розгляді даного клопотання слідчим суддею встановлено, що ОСОБА_6 раніше судимий, підозрюється у скоєнні тяжкого корисливого злочину, поєднаного з насильством яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, офіційного місця працевлаштування не має, соціальних зв'язків не має, що, на думку слідчого судді, свідчить про недостатність застосування до останнього запобіжного заходу не пов'язаного з позбавленням волі в межах даного кримінального провадження, оскільки вказаний запобіжний захід не дозволить забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного.
Крім того, настання кожного окремо, та усіх у сукупності ризиків можливе і з урахуванням невідворотності призначення реального покарання особі, оскільки санкція статті передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до десяти років позбавлення волі.
При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, згідно ст. 178 КПК України, враховується: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; відсутність офіційного працевлаштування; репутацію підозрюваного; майновий стан підозрюваного; вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. У розумінні положень, що наведені у чисельних рішеннях Європейського Суду з прав людини («Нечипорук, Йонкало проти України» №42310/04 від 21.04.2011, «Фокс, Кемпбелл і Хартлі проти Сполученого Королівства» №№12244/86,12245/86, 12383/86 від 30.08.1990, «Мюррей проти Сполученого Королівства» №14310/88 від 28.10.1994 та ін.), термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. Мета затримання полягає в сприянні розслідуванню злочину через підтвердження або спростування підозр, які стали підставою для затримання. «Для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності з статтею 5&1(с), поліція не зобов'язана мати докази, достатні для пред'явлення обвинувачення, ні в момент арешту, ні під час перебування заявника під вартою. Також не обов'язково, щоб затриманій особі були, по кінцевому рахунку, пред'явлені обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання» (справа «Чеботарь проти Молдови» №35615/06 від 13.11.2007).
Вирішуючи питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суддя враховує вимоги п.п.3, 4 ст.5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому, ризик переховування обвинуваченого (підозрюваного) від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув'язнення.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26 січня 1993 року Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Також, Європейський суд з прав людини в своєму рішенні у справі «Летельє проти Франції» від 26 червня 1991 року зазначив, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу. Тобто із зазначеного рішення Європейського суду з прав людини вбачається, що у справах, де особа обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, виходячи з самої тяжкості обвинувачення, попереднє ув'язнення може бути застосоване. Суд зобов'язаний врахувати всі дійсні обставини справи і за наявності підстав, вичерпний перелік яких визначений в ст. 183 КПК України, застосувати винятковий вид запобіжного заходу.
Відповідно до п. «с» ч. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: законний арешт або затримання особи, здійснене з метою до провадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.
Даних щодо неможливості застосування до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за станом здоров'я чи з інших підстав слідчому судді не надано.
В судовому засіданні не здобуто відомостей, які безумовно свідчили про неможливість тримання підозрюваного під вартою, а також не отримано відомостей щодо інших обставин, які б переважили ризики, передбачені ст. 177 КПК України, тому суд доходить переконання, що застосування інших, більш м'яких альтернативних запобіжних заходів не зможе забезпечити виконання ОСОБА_6 процесуальних прав та обов'язків, не буде ефективним та доцільним в рамках даного кримінального провадження, що безпосередньо впливає на дотримання розумних строків судового розгляду.
У відповідності до положень ч.4 ст.183 КК України, слідчий суддя при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не визначає розмір застави, оскільки інкримінований ОСОБА_6 злочин, передбачений ч.4 ст.186 КК України, є злочином, який вчинено із застосуванням насильства.
Частина друга статті 197 КПК України регламентує, що строк тримання під вартою обчислюється з моменту взяття під варту, а якщо взяттю під варту передувало затримання підозрюваного, обвинуваченого, - з моменту затримання.
Відповідно до пункту 42 рішення Європейського Суду з прав людини від 13 січня 2011 року у справі «Михалкова та інші проти України» розтлумачено, що за статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод держава зобов'язана «гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені у Конвенції», що також опосередковано вимагає наявності будь-якої форми ефективного розслідування. Розслідування має бути ретельним, безстороннім і сумлінним. Розслідування повинне забезпечити встановлення винних осіб та їх покарання. Органи державної влади повинні вжити всіх заходів для отримання всіх наявних доказів, які мають відношення до події, показань очевидців, доказів, експертиз. Будь-які недоліки у розслідуванні, які підривають його здатність встановити відповідальну особу, створюють ризик недодержання такого стандарту.
Керуючись ст.ст. 2, 7, 177, 178, 182, 183, 193, 194, 196, 197, 206, 211, 372, 395 КПК України, слідчий суддя, -
Клопотання слідчого задовольнити та застосувати до підозрюваного ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» терміном на 60 діб з моменту затримання.
Строк тримання під вартою рахувати з моменту фактичного затримання - з 12.05 години 25.07.2025.
Строк дії ухвали (в частині тримання під вартою) до 12.05 години 22.09.2025.
Зобов'язати орган досудового розслідування негайно повідомити про взяття під варту ОСОБА_6 родичів останнього.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її проголошення, а ОСОБА_6 в той самий строк з моменту вручення йому копії ухвали суду.
Ухвала підлягає негайному виконанню після її проголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1
Копію ухвали отримав: «_____» ______2025 року ________________________________________