Справа № 950/896/23
Номер провадження 2/950/19/25
м.Лебедин
16 липня 2025 року Лебединський районний суд Сумської області
в складі: головуючого - судді Чхайло О. В.,
при секретарі судового засідання - Сивоконь А.І.,
за участю: представниці позивача-відповідача - ОСОБА_9., відповідачки-позивачки - ОСОБА_1 , її представника - ОСОБА_2 ,
розглянувши матеріали цивільної справи за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання майна особистою приватною власністю, здійснення поділу спільного майна подружжя;
Позивач, в особі свого представника, звернувся до суду з позовом, в якому після відмови від частини позовних вимог та залишення їх без розгляду просив: визнати за ним право власності на 1/2 частину садиби, яка складається із житлового будинку садибного типу, цегляного, під літ. «А» 1980 р. побудови, загальною площею 79.7 м2, житловою площею 45,6 м2 з надвірними спорудами: верандою цегляною під літ. «а»; прибудовою цегляною під літ. «а1»; погребом цегляним під літ. «п/г»; сараєм цегляним під літ. «Б»; огорожею дощатою № 1-2 та земельної ділянки площею 0,0524 га, кадастровий номер 5910500000:01:013:0267 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 . Стягнути з відповідачки на його користь усі понесені судові витрати.
Вимоги ОСОБА_3 мотивовані тим, що під час шлюбу з ОСОБА_1 ними було спільно придбано вищевказану садибу, право власності на яку зареєстровано згідно рішення Лебединського районного суду Сумської області від 11.11.2022. Шлюбні відносини між сторонами на даний час припинені, але питання поділу майна, нажитого за час шлюбу, між ними не вирішено, що змусило його звернутися до суду.
В ході судового розгляду ОСОБА_1 подала до ОСОБА_3 зустрічний позов, в якому просила: визнати її особистою приватною власністю частку в розмірі 56/100 у домогосподарстві, з приводу якого заявлено первісний позов, розташованому по АДРЕСА_1 ; здійснити поділ спільного майна подружжя, яке складається з частки зазначеного домогосподарства у розмірі 44/100 і земельної ділянки площею 2 га кадастровий номер 5920687800:01:002:0282 та виділити їй у власність частину вказаного майна.
Вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що 07.07.2020, перебиваючи в шлюбі з ОСОБА_3 , вона отримала у спадок квартиру АДРЕСА_2 . Весною 2022 року вони з чоловіком вирішили продати вищевказану квартиру, щоб придбати для спільного проживання домогосподарство та домовились, що гроші отримані з продажу квартири, будуть витрачені на це з додаванням до них необхідної суми зі спільних заощаджень. У травні 2022 року вони підшукали необхідне домогосподарство, яке було розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , після чого домовилися з продавцем про купівлю домогосподарства за 8500 доларів США. Під час обговорення умов оплати ОСОБА_4 , який продавав зазначену садибу, та ОСОБА_1 погодились на те, що грошові кошти за придбання домогосподарства будуть передані ОСОБА_4 через декілька місяців, після продажу успадкованої ОСОБА_1 квартири. 27.09.2022 ОСОБА_1 продала отриману у спадщину квартиру за 4800 доларів США після чого з ОСОБА_3 зібрали власні заощадження в сумі 3700 доларів США, додали до них грошові кошти в сумі 4800 доларів США, отримані від продажу квартири, і 09.11.2022 розрахувалися з ОСОБА_4 за придбану садибу по АДРЕСА_1 , що підтверджується відповідною розпискою.
Таким чином, ОСОБА_1 вважає, що з повної вартості домогосподарства, 4800 доларів США - це її особисті кошти, а решта - 3700 доларів США є їх спільними з ОСОБА_3 грошовими коштами, що становить 44/100 спірного домогосподарства, а частка 56/100 є її особистою власністю.
Окрім цього за час шлюбу вони набули земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 2 га, кадастровий номер 5920687800:01:002:0282, розташовану на території Сергієвської сільської ради, яка, на думку відповідачки-позивачки, так само як і 44/100 спірного домогосподарства також підлягає розподілу, як спільно нажите майно подружжя з виділенням їй у власність частини.
Правом подати письмові відзиви на позовні зави сторони не скористалися та їх не надали.
Представниця позивача-відповідача в судовому засіданні заявлені ОСОБА_3 вимоги підтримала, просила їх задовольнити з мотивів, наведених у первісній позовній заяві. Зауважила, що зустрічний позов ОСОБА_1 вважає необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, оскільки стороною не було доведено, що грошові кошти в сумі 4800 доларів США є особистими коштами останньої, бо квартира по АДРЕСА_3 нею продана уже після того як сторонами була придбана спірна садиба і тим самим вона не могла вкласти кошти від продажу квартири в придбання садиби по АДРЕСА_1 . З цих підстав просить у зустрічному позові відмовити.
Відповідачка-позивачка та її представник в судовому засіданні проти позову ОСОБА_3 заперечили, посилаючись на те, що лише частину спірного будинку у розмірі 44/100 можна вважати спільною власністю подружжя ОСОБА_5 . Інша ж її частка була придбана за кошти, які не належать ОСОБА_3 і відповідно права на цю частину господарства, яка становить 56/100, він не має. Таким чином поділу підлягає майно, про яке заявлено у зустрічному позові, а саме 44/100 спірного домогосподарства та земельна ділянка площею 2 га, кадастровий номер 5920687800:01:002:0282. З наведених підстав просять у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовити, а вимоги ОСОБА_1 за зустрічним позовом задовольнити повністю.
Свідок ОСОБА_6 , допитана у судовому засіданні, показала, що 27.09.2022 між ОСОБА_7 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу квартири по АДРЕСА_3 . ОСОБА_1 вирішила продати дану квартиру щоб купити будинок, про що вони з нею неодноразово розмовляли. Квартиру було продано за 4800 доларів США і цю подію засвідчили розпискою. Передача грошей відбулася у нотаріальній конторі. Вона у розписці поставила свій особистий підпис.
Свідок ОСОБА_7 допитана у судовому засіданні, показала, що 27.09.2022 вона придбала квартиру у ОСОБА_1 за 4800 доларів США. Купівля-продаж відбулася в приміщенні нотаріальної контори, де вона останній передала зазначені кошти. Розписка була підготовлена заздалегідь. У договорі проставлена така ж сума, але в гривнях, а саме 93 000 грн.
Свідок ОСОБА_4 , допитаний у судовому засіданні, показав, що він з ОСОБА_1 домовився про продаж господарства, яке на той час йому належало. Це було ранньою весною. З нею прийшла якась жінка щоб подивитися господарство і ОСОБА_1 передала завдаток в розмірі 1000 доларів США. Ключі від господарства він їй передав в травні 2022 року коли домовилися остаточно за ціну в сумі 8500 доларів США. Кошти вона віддала пізньою осінню 2022 року, бо в неї були проблеми з продажом квартири. ОСОБА_1 говорила що розрахується з ним остаточно коли продасть квартиру. 09.11.2022 він отримав від останньої 8500 доларів США і власноручно про це написав розписку.
Заслухавши доводи представниці позивача, відповідачки та її представника, покази свідків, дослідивши письмові докази у справі, суд зазначає наступне.
Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перебували в зареєстрованому шлюбу, який було укладено 23.07.2016, що підтверджується свідоцтвом про шлюб (т. 1 а.с. 9).
На підставі рішення Лебединського районного суду Сумської області від 11.11.2022 року (т. 1 а.с. 33-34) ОСОБА_1 набула у власність садибу за адресою: АДРЕСА_1 , яка складається із житлового будинку садибного типу цегляний під літ. «А» 1980 р. побудови загальною площею 79,7 м2, житловою площею 45,6 м2 з надвірними спорудами: верандою цегляною під літ. «а», прибудовою цегляною під літ. «а1» погребом цегляним під літ. «п/г», сараєм цегляним під літ. «Б», огорожею дощатою № 1-2 та земельної ділянки площею 0,0524 га кадастровий номер 5910500000:01:013:0267 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.
Посилаючись на зазначене, сторона позивача за первісним позовом просить визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину зазначеного нерухомого майна, з чим ОСОБА_1 не погоджується, так як вважає, що частка домогосподарства в розмірі 56/100 є її особистою власністю та поділу не підлягає.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Згідно з п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов'язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.
Відповідно до вимог ст. 55 Конституції України кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.
Згідно з положеннями ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
За змістом ст. ст. 12, 13 ЦПК України суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності, не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Статтею 60 СК України установлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно зі ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.
Частиною 1 статті 70 СК України установлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
За змістом статей 316, 317 ЦК України право власності - це право особи володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на свій розсуд, але у межах, передбачених законом.
Відповідно до положень ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частинами другою та третьою статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Верховний Суд у своїй постанові від 18.12.2023 у справі № 361/5135/19 зазначив, що, вирішуючи спори між подружжям про поділ майна, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися «обставинами, що мають істотне значення», якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім'ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості (п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 р. №11).
Суб'єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням. Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.
Вимоги ОСОБА_3 мотивовані тим, що спірне нерухоме майно - садиба по АДРЕСА_1 була набута в період його перебування в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 , відносини з якою, як повідомляє у своїй зустрічній заяві остання (т. 1 а.с. 69), були припинений 11.05.2023, що не оспорюється ніким із учасників справи.
Тому він має право на 1/2 частину зазначеної садиби, як майно, яке набуте за час шлюбу.
Оспорюючи такі вимоги первісного позивача, ОСОБА_1 послалась на те, що вклала в придбання домогосподарства свої особисті кошти в сумі 4800 доларів США, що відповідає частці, яка становить 56/100, а тому ця частка є неподільною та її особистою власністю.
Як зазначає ОСОБА_1 , вказана сума грошових коштів була отримана нею від продажу квартири по АДРЕСА_2 , яку вона успадкувала після ОСОБА_8 відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 07.07.2020 (т. 1 а.с. 37).
Однак, з такими доводами ОСОБА_1 та її представника суд погодитися не може та вважає, що в ході судового розгляду не було доведено обставини, на які посилається сторона як на підставу задоволення заявлених вимог.
При цьому суд зважає на ту обставину, що договір купівлі-продажу квартири по АДРЕСА_3 , за яким ОСОБА_1 продала її ОСОБА_7 , був нотаріально посвідчений 27.09.2022 (т. 1 а.с. 28-31) і остання, допитана в судовому засіданні як свідок, показала, що розрахувалася з ОСОБА_1 за придбане майно в день укладення договору (27.09.2022) в приміщенні нотаріальної контори, де вона передала ОСОБА_1 обумовлену суму грошових коштів в розмірі 4800 доларів США.
В той же час судовим розглядом встановлено, що садиба по АДРЕСА_1 була придбана майже за два місяці до продажу квартири, а саме 05.08.2022, що відображено у рішенні Лебединського районного суду Сумської області від 11.11.2022 (т. 1 а.с. 33-34) у цивільній справі № 950/1892/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання права власності.
Так, під час розгляду зазначеної справи судом установлено, що 05.08.2022 між сторонами ( ОСОБА_1 та ОСОБА_4 ) був укладений договір купівлі - продажу житлового будинку садибного типу загальною площею 79,7 м2, житловою площею 45,6 м2, з господарськими будівлями та спорудами і земельною ділянкою під ними площею 0, 0524 га з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговуванням жилого будинку, господарських будівель і споруд, які розташовані по АДРЕСА_1 і того ж дня позивачка передала відповідачеві грошові кошти в сумі 8500 доларів США.
Таким чином, суд вважає недоведеними та такими, що не заслуговують на увагу доводи ОСОБА_1 про те, що в придбання спірної садиби вона вклала свої особисті кошти в сумі 4800 доларів США, отримані від продажу квартири по АДРЕСА_2 , бо продаж квартири відбувся уже після того як була придбана садиба і 05.08.2022 за неї був проведений повний розрахунок.
Зазначена обставина в силу положень цивільного процесуального законодавства України доказуванню не підлягає, як така що встановлена відповідним судовим рішенням.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
З наведених вище підстав суд не погоджується з показами свідка ОСОБА_4 та письмовою розпискою від його імені (т. 1 а.с. 35), датованою 09.11.2022, так як такі докази спростовуються наявним у справі рішенням суду від 11.11.2022, яке ніким із учасників справи не оскаржувалося та набрало законної сили і в якому відображений факт купівлі-продажу, конкретне майно та дату проведення розрахунків за це майно.
Інші докази на підтвердження особистого внеску ОСОБА_1 в придбання спірного майна останньою чи її представником надані не були та матеріали справи їх не містять.
Відповідно до ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю (ч. 7 ст. 57 СК України).
У постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18 викладений загальний правовий висновок про те, що статтями 60, 70 СК України, статтею 368 ЦК України передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов'язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.
Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Оскільки один із подружжя в судовому порядку може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт та при цьому саме він несе обов'язок доказування обставин, необхідних для такого спростування, однак ОСОБА_1 в судовому засіданні не довела, що частка спірної садиби належить їй особисто, суд доходе висновку, що її вимоги задоволені бути не можуть.
Протилежний же висновок ґрунтувався б виключно на припущеннях, які в основу свого рішення суд покласти не може.
В той же час не є спростованими вимоги ОСОБА_3 про належність садиби по АДРЕСА_1 йому та ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності, а тому суд вважає, що він має право на його частину.
Щодо земельної ділянки площею 2 га кадастровий номер 5920687800:01:002:0282 для ведення особистого селянського господарства, державну реєстрацію права власності на яку проведено 18.10.2019 (т. 1 а.с. 43), то така обов'язковому поділу між подружжям не підлягає, оскільки хоча й була набута ОСОБА_3 під час шлюбу, але в порядку приватизації.
Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України (п. 5 ч 1 ст. 57 СК України в редакції, чинній на час набуття ОСОБА_3 земельної ділянки).
Із урахуванням змін, які вносилися до СК України, земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, в тому числі приватизації, лише у період з 08.02.2011 до 12.06.2012 включно, вважається спільною сумісною власністю подружжя. У інших випадках таке майно належить до особистої приватної власності чоловіка або дружини, яка використала своє право на безоплатне отримання частини земельного фонду.
Подібний правовий висновок наведено у постанові КЦС ВС від 12 серпня 2020 року у справі № 626/4/17.
Оскільки земельна ділянка площею 2 га кадастровий номер 5920687800:01:002:0282 вважається особистою приватною власністю того з подружжя, на кого вона оформлена, а саме ОСОБА_3 , то в цій частині заявлені ОСОБА_1 вимоги про поділ суд відхиляє.
Таким чином, оцінивши всі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об'єктивному розгляді, виходячи із встановлених фактичних обставин справи, вимог чинного законодавства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
В той же час у задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю, здійснення поділу спільного майна подружжя суд відмовляє повністю.
При ухваленні рішення суд також вирішує долю понесених ОСОБА_3 витрат зі сплати судового збору в сумі 1600 грн., підтвердженням яких є квитанція (т. 1 а.с. 12), які покладає на протилежну сторону.
Керуючись ст. ст. 2-5, 76-80, 258-259, 263-265 ЦПК України;
Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину садиби, яка складається із житлового будинку садибного типу, цегляного, під літ. «А» 1980 р. побудови, загальною площею 79.7 м2, житловою площею 45,6 м2 з надвірними спорудами: верандою цегляною під літ. «а»; прибудовою цегляною під літ. «а1»; погребом цегляним під літ. «п/г»; сараєм цегляним під літ. «Б»; огорожею дощатою № 1-2 та земельну ділянку площею 0,0524 га, кадастровий номер 5910500000:01:013:0267 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) понесені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1600 грн.
У задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання майна особистою приватною власністю, здійснення поділу спільного майна подружжя - відмовити у повному обсязі.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сумського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 24.07.2025.
Суддя Олександр ЧХАЙЛО