Справа № 362/4592/25
Провадження № 2/362/2897/25
"25" липня 2025 р. суддя Васильківського міськрайонного суду Київської області Лебідь-Гавенко Г.М., розглянувши позовну заяву Пенсійного фонду України у Київській області (до ОСОБА_1 про стягнення заподіяної шкоди,
Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області звернулося до суду в порядку цивільного судочинства з позовом до ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_1 на їх користь заподіяну шкоду в сумі 92 798,87 грн. Відстрочити Головному управлінню Пенсійного фонду України у Київській області сплату судового збору до ухвалення судового рішення по справі.
Перевіривши позовну заяву, суд прийшов до наступного висновку.
Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 30 червня 2025 року, у задоволенні вимоги ГУ Пенсійного фонду України у Київській області про відстрочку сплати судового збору, відмовлено, позовну заяву залишено без руху та позивачу наданий строк для усунення зазначених недоліків, а саме сплатити судовий збір за подання позовної заяви, який не може перевищувати п'яти днів з дня вручення ухвали.
Судом на адресу заявника зазначену в заяві було надіслано ухвалу про залишення позовної заяви без руху від 30 червня 2025 року.
Як вбачається з поштового повідомлення про вручення, позивач отримав копію ухвали про залишення позову без руху 14 липня 2025 року,однак, недоліки наведені в ухвалі суду від 30.06.2025 року усунуті не були, а тому строк, наданий судом в ухвалі для усунення недоліків сплив.
З огляду на те, що заявник не виконав вимоги п. 5 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, не усунув всі зазначені в ухвалі суду недоліки, суд приходить до висновку, що заява підлягає визнанню неподаною та поверненню позивачу.
Відповідно до ч. 3 ст. 185 ЦПК України, якщо позивач у встановлений термін в ухвалі про залишення позовної заяви без руху не усунув недоліки, позовна заява вважається не поданою та повертається позивачеві.
З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справі «Круз проти Польщі» від 19 червня 2001 року. У вказаному Рішенні зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
Суддя також враховує та звертає увагу, що згідно з ч.2 ст.10 ЦПК України, суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлює, що кожен має право на розгляд його справи судом.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод ратифікована Україною Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" N 475/97-ВР від 17 липня 1997 року і набрала чинності для України 11 вересня 1997 року.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції) наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на подання до суду скарги, пов'язаної з його або її правами та обов'язками цивільного характеру (рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (п.36).
На це "право на суд", в якому право на доступ до суду є одним з його аспектів, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання у реалізацію його або її прав цивільного характеру є неправомірним (рішення від 13 жовтня 2009 року у справі "Салонтаджі-Дробняк проти Сербії" (п. 132).
Разом з тим, як зазначає Європейський суд з прав людини, право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави. Разом з тим, такі обмеження не повинні впливати на доступ до суду чи ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди суті цього права, та мають переслідувати законну мету. Також Європейський суд з прав людини зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним (Рішення Суду у справі «Жоффре де ля Прадель проти Франції» від 16.12.1992 року).
Таким чином, слід зазначити, що саме звернення особи до суду з позовною заявою не спричиняє безумовне відкриття провадження у справі. Адже суддя, відкриваючи провадження, перевіряє, зокрема, чи дотрималася особа, яка подала позовну заяву, порядку здійснення права на звернення до суду. Процесуальним наслідком недотримання позивачем умов реалізації права на звернення до цього суду з позовною заявою є залишення її без руху або її повернення в разі не усунення недоліків.
Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги те, що повернення заяви, відповідно до ч. 7 ст. 185 ЦПК України, не є порушенням права на справедливий судовий захист та не може вважатися обмеженням права доступу до суду, так як після усунення вказаних недоліків позивач має право повторно звернутися до суду із вказаним позовом, суддя вважає за необхідне позов визнати неподаним та повернути позивачу, в зв'язку з не усуненням всіх недоліків та роз'яснити, що повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.
Керуючись статтями 185, 258-260, 353 ЦПК України, суддя,
Позовну заяву Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області до ОСОБА_1 про стягнення заподіяної шкоди - вважати неподаною і повернути позивачу.
Роз'яснити позивачу, що повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стати підставою для повернення заяви.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Київського апеляційного суду, шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення ухвали, безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя Г.М. Лебідь-Гавенко