25 липня 2025 року Справа № 280/4194/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про зобов'язання вчинити певні дії, -
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_2 (відповідач), в якій позивач просить суд:
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення, що підлягає виплаті відповідно до рішення суду у справі №280/8606/24, за весь час затримки виплати - за період з 20 квітня 2021 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення;
- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при виключенні зі штату (закінченні служби) в сумі 146 170,8 грн.
Суддею встановлено, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір».
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказав, що з 20 квітня 2021 року по 12 червня 2024 року проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 . Проте, під час проходження військової служби відповідач з 20 квітня 2021 року недоплачував позивачу грошове забезпечення, а при звільненні з військової служби з позивачем не проведено остаточного та повного розрахунку, а саме належне позивачу за час служби грошове забезпечення в сумі 148 828,37 грн. нараховано лише у грудні 2024 року. Відповідач недоплатив належне позивачу до дня його звільнення грошове забезпечення в сумі 148 828,37 грн. саме за період з 20 квітня 2021 року по 19 травня 2023 року. При цьому, при нарахуванні грошового забезпечення відповідач не виплатив позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. При нарахуванні грошового забезпечення відповідач також не виплатив грошову компенсацію втрати частини доходу належну позивачу за час затримки виплати такого грошового забезпечення. Вказану бездіяльність відповідача позивач вважає протиправною, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 26 травня 2025 року відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи в порядку статті 262 КАС України.
Також, вказаною ухвалою судді від відповідача витребувано: довідку про суму середньоденного грошового забезпечення ОСОБА_1 та середнє грошове забезпечення, обчислене виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці служби перед звільненням, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати»;
довідку про нараховане та виплачене ОСОБА_1 грошового забезпечення, з урахуванням усіх складових такого грошового забезпечення за 2024 рік та належним чином засвідчену копію наказу щодо виключення позивача із списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Відповідач позов не визнав, надав до суду відзив на позовну заяву, в якому вказав, що позовні вимоги щодо нарахування та виплати позивачу середній заробіток за час весь затримки повного розрахунку є протиправними, оскільки статтею 117 КЗпП визначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Щодо компенсації втрати частини доходів відповідач зазначає, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів і компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення. Тобто, за наявності визначених Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» умов, присуджена за рішенням суду сума підлягає компенсації у тому ж самому порядку, якщо ці умови настали у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення суду. Виплата доходів здійснена відповідно до керівних документів та своєчасно і для компенсації втрати частини доходів немає підстав. З огляду на викладене відповідач просить відмовити у задоволенні позову.
23 червня 2025 року представником позивача до суду через особистий кабінет в підсистемі «Електронний суд» подано відповідь на відзив, яка містить заперечення проти доводів представника відповідача, викладених у відзиві на позов.
Дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд встановив такі обставини.
ОСОБА_1 з 20 квітня 2021 року по 12 червня 2024 року включно проходив службу у Військовій частині НОМЕР_2 .
Згідно з Витягом з наказу ТВО командира Військової частини НОМЕР_2 від 12 червня 2024 року № 148 (по стройовій частині), майстер-сержанта військової служби за контрактом ОСОБА_1 , командира відділення управління командира дивізіону взводу управління 3 артилерійського дивізіону військової частини, звільнено з військової служби у відставку відповідно до підпункту «а» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» - за станом здоров'я - за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Вважаючи протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо не проведення нарахування грошового забезпечення з 20 квітня 2021 року по 12 червня 2024 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року та з вимогою зобов'язати відповідача вчинити певні дії, позивач звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом в адміністративній справі № 280/8606/24.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 14 листопада 2024 року у справі № 280/8606/24, яке набрало законної сили 18 березня 2025 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Вказаним рішенням:
- визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 , які полягають у нарахуванні складових грошового забезпечення ОСОБА_1 з 20 квітня 2021 року до 19 травня 2023 року включно, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт;
- зобов'язано Військову частини НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату (доплату) ОСОБА_1 розміру щомісячних основних та додаткових видів грошового забезпечення, додаткових одноразових видів грошового забезпечення, виплачених за період з 20 квітня 2021 року до 19 травня 2023 року, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01 січня 2021 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01 січня 2022 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01 січня 2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, з урахуванням раніше виплачених сум;
- в іншій частині вимог відмовлено.
На виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14 листопада 2024 року у справі № 280/8606/24 відповідачем згідно довідки від 06 червня 2025 року № 4285 нарахована сума грошового забезпечення у розмірі 148 828,37 грн. Докази на підтвердження факту виплати позивачу вказаних коштів в матеріалах справи відсутня.
Відповідач не виплатив позивачу середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні та компенсацію втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо непроведення своєчасного розрахунку при звільненні та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати протиправною, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд враховує наступні приписи законодавства.
Закон України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-ХІІ) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до частини 1статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно із частиною 4 статті 9 Закону № 2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Частиною 2 статті 9 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до частини 3 статті 9 Закону № 2011-ХІІ грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України № 1153/2008 від 10 грудня 2008 року, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Згідно із частиною 2 статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-ХІІ) закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Судом встановлено, що позивач виключений зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення 12 червня 2024 року, а грошове забезпечення в належному розмірі нараховане йому на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду у справі № 280/8606/24 лише у грудні 2024 рокую
Доказів на підтвердження виплати вищезазначених коштів позивачу відповідачем до суду не надано.
В той же час, відповідно до правової позиції викладеної у постанові Верховного Суду від 21 березня 2023 року у справі № 640/11699/21 про наявність підстав при вирішенні спору про стягнення невиплаченої у строки, встановлені статтею 116 КЗпП України, належної працівнику заробітної плати (її частини), одночасно вирішувати питання про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, вимоги щодо якого є похідними від вимог про стягнення невиплаченої (не своєчасно виплаченої) працівнику заробітної плати (її частини) при звільненні (до прикладу постанови Верховного Суду від 11 серпня 2021 року у справі № 640/9375/20, від 09 лютого 2023 року у справі № 620/2338/20 та інш.).
Таким чином, встановивши порушення законодавства про оплату праці, що створює підставу для відповідальності роботодавця за статтею 117 КЗпП України, суд повинен визначити розмір суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Зазначений висновок, зокрема, сформовано Верховним Судом у постанові від 28 вересня 2023 року у справі № 640/36441/21.
З огляду на викладене вище суд прийшов переконання про те, що позивач має право на нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, адже судом в межах адміністративної справи № 280/8606/24 установлено порушення відповідачем законодавства про оплату праці відповідачем відносно позивача.
Отже, станом на день виключення зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення, відповідач не провів з позивачем розрахунок у повному обсязі, а саме не виплатив грошове забезпечення у належному розмірі.
Разом із тим, приписами наведених правових актів не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення особам за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби.
Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб), при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП), у якому визначені основні трудові права працівників.
Відтак, суд звертає увагу на те, що за загальним правилом пріоритетними для застосування є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню субсидіарно у тих випадках, коли нормами спеціального законодавства спірні правовідносини не врегульовані.
Суд зазначає, що оскільки питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані спеціальним законодавством, то до таких правовідносин слід застосовувати приписи КЗпП.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення провести з ним розрахунок у строки, зазначені статтею 116 цього Кодексу.
Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Частиною другою цієї ж статті визначено, що у разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно із статтею 117 КЗпП України (в редакції від 19 липня 2002 року, чинній на момент проведення остаточного розрахунку та звернення позивача до суду із позовом) у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Таким чином, суд зазначає, що норми статті 116 та статті 117 КЗпП України хоча і є загальними, однак поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення особи з військової служби.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі № 806/1899/17 та від 31 травня 2018 року у справі № 823/1023/16.
З матеріалів справи слідує, що відповідачем повний розрахунок при звільненні станом на дату звернення до суду із позовом в адміністративній справі № 280/4194/25 (22 травня 2025 року) не здійснений, тобто, в будь-якому разі такий розрахунок буде здійснено поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що до спірних правовідносин слід застосувати положення частини другої статті 117 КЗпП України, оскільки на момент звільнення з військової служби позивачу не було виплачено всіх належних йому сум.
Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року (далі - Порядок №100), середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з пунктом 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Так, відповідно до довідки відповідача від 06 червня 2025 року № 4285 про суми грошового забезпечення нараховані та виплачені ОСОБА_1 за період з 01 січня 2024 року по 12 червня 2024 року, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 49535,7 грн/61 = 812,06 грн/день.
Період затримки розрахунку при звільненні обраховується починаючи з першого дня після звільнення до остаточної виплати належних позивачу сум (з 13 червня 2024 року по 24 липня 2025 року включно (дату ухвалення судового рішення в даній справі) та становить 407 календарних днів.
Разом з тим, зважаючи на внесені у статтю 117 КЗпП України зміни (в редакції Закону №2352-IX від 01 липня 2022 року), військова частина НОМЕР_2 повинна виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців, з 13 червня 2024 року (наступний день після звільнення з військової служби).
Період з 13 червня 2024 року по 13 грудня 2024 року складає 184 календарні дні, а тому, середнє грошове забезпечення за час затримки виплати позивачеві при звільненні зі служби, становить 149 419,04 грн. (812,06 грн. х 184 дні).
Визначений розмір середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (але не більше як за шість місяців) в сумі 149 419,04 грн. перевищує розмір несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення у належному розмірі за рішеннями суду у справах № 280/8606,24 (148 828,37 грн.), проте, оскільки позивач звільнений з посади після набрання чинності Законом № 2352-ІХ, якими внесено зміни до положень статті 117 КЗпП України, до вказаної суми (149 419,04 грн.) принцип співмірності судом не застосовується, а відтак підлягає стягненню у повному обсязі.
Щодо позовних вимог в частині не виплати компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14 листопада 2024 року у справі №280/8606/24.
Правове регулювання порядку нарахування та виплати громадянам компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати врегульовано Законом України від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон №2050-ІІІ).
Стаття 1 Закону №2050-ІІІ передбачає, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
За приписами статті 2 Закону №2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІсума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Зі змісту вказаних норм слідує, що їх дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених строків виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата, індексація).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4 Закону №2050-ІІІ).
З метою реалізації Закону №2050-ІІІ постановою Кабінету Міністрів України 21 лютого 2009 року №159 затверджено «Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати» (далі Порядок №159).
Пункти 1, 2 Порядку №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
Згідно з абзацом 1 пунктом 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
З системного аналізу наведених правових норм вбачається, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких основних умов: нарахування належних доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії, індексації); порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата, індексація). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу не відповідає ознакам платежу, що має разовий характер, оскільки зумовлена порушенням строків сплати відповідачем індексації, що носило триваючий характер. У зв'язку з цим, виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першочерговості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Використане у статті 3 Закону №2050 та пункті 4 Порядку №159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 46 Закону №1058-ІV, статті 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі індексації). Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі військовою частиною) добровільно чи на виконання судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ та окремих положень Порядку №159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені.
У постанові від 05 березня 2020 року у справі №140/1547/19 Верховний Суд зазначив: «Згідно з положеннями статті 4 Закону №2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Відповідно до статті 6 Закону №2050-III компенсацію виплачують за рахунок коштів Пенсійного фонду України, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету. З системного аналізу правових норм вбачається, що основними умовами для виплати суми компенсації є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та 2) виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.».
Суд зазначає, що підприємство, установа, організація, з вини якого не було вчасно нараховано та виплачено дохід (в даному випадку індексація), повинен здійснити виплату такого доходу з одночасною виплатою суми компенсації. Невиплата особі суми компенсації у тому ж місяці, у якому здійснена виплата заборгованості, є порушенням її прав на отримання такої компенсації.
При прийнятті рішення суд враховує, що бездіяльність - це не вчинення у встановлений законом строк дії, яку суб'єкт владних повноважень повинен вчинити, та в даному випадку вказана бездіяльність стосується саме нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.
Отже, бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення на виконання рішення суду є протиправною.
Визначення судом лише періоду, за який повинна бути здійснена компенсація втрати частини доходів без зазначення розміру, який підлягає нарахуванню та виплаті відповідає висновку Верховного Суду, викладеному у постановах від 14 травня 2019 року у справі №487/6312/16-а та від 14 травня 2019 року у справі №804/2994/18.
З огляду на викладене позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 13 червня 2024 року (наступного дня за днем звільнення позивача) по день ухвалення судового рішення в даній справі (25 липня 2025 року).
Під час розгляду спорів щодо оскарження дій суб'єктів владних повноважень суд перевіряє відповідність спірних дій вимогам, зазначеним у частині другій статті 2 КАС України. Цей обов'язок виникає із завдань адміністративного судочинства, до яких належить справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із вимогами статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно із частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню частково.
Підсумовуючи вищенаведене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд доходить до висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача у спірних правовідносинах є: визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_2 щодо непроведення ОСОБА_1 нарахування та виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку; зобов'язання Військової частини НОМЕР_2 провести нарахування та виплату ОСОБА_1 середнього заробітку за період з 13 червня 2024 року по 13 грудня 2024 року у розмірі 149 419,04 грн.; визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_2 щодо непроведення ОСОБА_1 виплати компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14 листопада 2024 року у справі №280/8606/24; зобов'язання Військової частини НОМЕР_2 провести нарахування та виплату компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14 листопада 2024 року у справі №280/8606/24 ОСОБА_1 за період з 13 червня 2024 року по 25 липня 2025 року включно.
Враховуючи що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується. Інших витрат, пов'язаних із розглядом справи позивачем не заявлялося.
Керуючись ст. 2, 9, 77, 78, 90, 139, 241-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо непроведення ОСОБА_1 нарахування та виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 провести нарахування та виплату ОСОБА_1 середнього заробітку за період з 13 червня 2024 року по 13 грудня 2024 року у розмірі 149 419,04 грн.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо непроведення ОСОБА_1 виплати компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14 листопада 2024 року у справі №280/8606/24.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 провести нарахування та виплату компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14 листопада 2024 року у справі №280/8606/24 ОСОБА_1 за період з 13 червня 2024 року по 25 липня 2025 року включно.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 25 липня 2025 року.
Суддя Д.В. Татаринов