25 липня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/14253/24 пров. № А/857/3192/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Обрізко І.М.,
суддів Пліша М.А., Шинкар Т.І.
розглянувши у порядку письмового провадження у місті Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2024 року, прийняте суддею Костецьким Н.В., м. Львові, за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні, у справі № 380/14253/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,-
встановив:
в липні 2024 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - В/Ч, відповідач), у якому просив визнати протиправними дії В/Ч НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 1 березня 2018 по 26 вересня 2021 без врахування вимог Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 № 1078 (далі - Порядок №1078); зобов'язати В/Ч НОМЕР_1 провести перерахунок та здійснити виплату індексації грошового забезпечення за період з 1 березня 2018 по 26 вересня 2021 із врахуванням вимог Порядку № 1078 та раніше проведених виплат, тобто виплату індексації-різниці між розміром підвищення доходу та сумою можливої індексації, яка склалась у березні 2018.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2024 позов задоволено. Визнано протиправними дії В/Ч НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 1 березня 2018 по 26 вересня 2021 без врахування вимог Порядку № 1078. Зобов'язано В/Ч НОМЕР_1 провести перерахунок та здійснити виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 у фіксованій величині 3942,35 грн. щомісячно, починаючи з 01.03.2018 по 26.09.2021, відповідно до приписів Порядку №1078, з урахуванням виплачених сум.
Суд виходив з того, що оскільки березень 2018 став місяцем підвищення доходу позивача, за яким необхідно здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення, відповідач мав вирішити питання, чи має позивач право на отримання суми індексації-різниці за спірний період відповідно до абзаців 4-6 п.5 Порядку №1078, а також визначити її розмір, однак цього зроблено не було.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу. Вважає, що судом першої інстанції ухвалено рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповного з'ясування обставин справи.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що В/Ч НОМЕР_1 - позивачу у період з 01.03.2018 по 26.09.2021 була виплачена індексація грошового забезпечення з врахуванням базового місяця «березень 2018» у розмірі 8588,60 грн. Позовні вимоги ґрунтуються на положеннях Порядку №1078 у редакції, яка не діяла на час виникнення спірних правовідносин. Так, Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядок №1078 у період існування спірних правовідносин (з 1 березня 2018 до 26 вересня 2021) не містили в собі такого поняття як «фіксована сума індексації». Зазначений термін використовувався у додатку 4 «Приклад проведення індексації у разі підвищення грошових доходів» до Порядку №1078, однак лише у редакції, яка діяла до 15 грудня 2015. За офіційними даними Державної служби статистики України у березні 2018 щодо лютого того ж року індекс споживчих цін становив 101,1 відсотки, а поріг індексації розрахований наростаючим підсумком з 1 березня 2018 до листопада 2018 включно не перевищив 103 відсотки. Крім того, у березні 2018 посадовий оклад позивача збільшився і, відповідно, підвищився його грошовий дохід. Таким чином відсутні підстави для нарахування позивачу індексації грошового забезпечення як різниці між сумою індексації і розміром підвищення доходу, виходячи із фіксованої величини за період з 1 березня 2018 до 26 вересня 2021. Просить скасувати рішення суду та ухвалити постанову, якою в задоволенні позову відмовити.
Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подав, що не перешкоджає розгляду справи по суті.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд в повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідно до витягу з наказу командира В/Ч НОМЕР_1 від 27.09.2021 №199, позивача з 26.09.2021 виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення у зв'язку із закінченням строку контракту.
28.06.2024 представник позивача звернувся до відповідача із заявою, в якій просив здійснити нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 26.09.2021 з врахуванням Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 17.07.2003 №1078 та раніше проведених виплат.
Відповідач листом від 04.07.2024 №674/10/7438 повідомив представника позивача, що нарахування індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по день звільнення у В/Ч НОМЕР_1 здійснювалось встановленим порядком з дотриманням вимог Порядку № 1078 та інших нормативних документів, із врахуванням базового місяця березень 2018 (місяць збільшення посадового окладу). Оскільки, розмір підвищення грошового забезпечення у березні 2018 порівняно з лютим 2018 перевищив розмір індексації за березень 2018, підстави для проведення доплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 відсутні.
Не погодившись із діями відповідача щодо невиплати індексації грошового забезпечення, позивач звернувся із даним позовом до суду.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частиною п'ятою статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців є Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII).
Відповідно до частини першої - четвертої статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Згідно з абз. 2 ч. 3 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ встановлено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 № 1282-XII (далі - Закон № 1282-XII).
Так, згідно із ст. 2 Закону № 1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до положень ст. ст.4, 6 Закону № 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
У разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Враховуючи наведене, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи в тому числі військовослужбовців.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.2003 № 1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі як і раніше - Порядок № 1078), який визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач наполягає на тому, що має право на отримання «індексації-різниці» («фіксована сума індексації») і що це право відповідач порушив через протиправну бездіяльність.
Так, щодо «фіксованої» суми індексації, то суд апеляційної інстанції зазначає, що Закон № 1282-XII і Порядок № 1078 такого поняття не містять.
Цей термін фігурував у Додатку 4 до Порядку № 1078 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13.06.2012 № 526, де були наведені приклади обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації.
Проте, постановою Уряду від 09.12.2015 № 1013 цей Додаток був викладений у новій редакції і з 01.12.2015 у цьому Додатку, як і в цілому Порядку № 1078, поняття фіксованої суми індексації не згадується.
З 01.12.2015 в абзацах 3 - 6 пункту 5 Порядку № 1078 по суті йде мова про поняття індексації-різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.
Абзаци 3, 4 пункту 5 Порядку № 1078 у редакціях, які застосовувались з 01.12.2015 передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не)нараховується, а саме: сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу (абзац 3); сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 4).
Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів, посадових окладів, грошового доходу) сума цієї індексації нараховується, то абзац 6 пункту 5 Порядку № 1078 додатково указує, що ця сума індексації-різниці виплачується до чергового підвищення тарифних ставок (окладів, посадових окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.
Системний аналіз пункту 1, абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) надає суду апеляційної інстанції підстави для висновку, що нарахування й виплата суми «індексації-різниці» мають щомісячний фіксований характер, гарантуються законом і є обов'язковими для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що 01.03.2018 набрала чинності Постанова № 704, якою були встановлені нові розміри окладів військовослужбовців, та з огляду на правила пунктів 5, 10-2 Порядку № 1078, березень 2018 став місяцем підвищення доходу, що не заперечується відповідачем, за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.
Системний і цільовий способи тлумачення абзаців 3, 4 Порядку № 1078 надають суду апеляційної інстанції підстави для висновку, що у зв'язку із підвищенням у березні 2018 доходу позивача відповідачу належало вирішити питання, чи має останній право на отримання суми «індексації-різниці».
Указані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 23.03.2023 у справі № 400/3826/21, від 29.03.2023 у справі № 380/5493/21, від 06.04.2023 у справі № 420/11424/21, від 20.04.2023 у справі № 320/8554/21, від 11.05.2023 у справі № 260/6386/21, від 15.06.2023 у справі № 120/6277/22.
Так, для правильного застосування абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078 необхідно встановити: - розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 (А); - суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 (Б); - чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).
Розмір підвищення доходу в березні 2018 (А) визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 та сумою грошового забезпечення в лютому 2018. В обидві ці суми враховуються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру (речення 2 абзацу 5 пункт 5 Порядку № 1078).
Сума можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 (Б) визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018, поділений на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку № 1078).
Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби. У такому випадку відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку №1078 сума індексації-різниці в березні 2018 розраховується як різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А).
Зазначені висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 23.03.2023 у справі № 400/3826/21, від 22.06.2023 у справі № 520/6243/22, від 06.07.2023 у справі № 560/6684/22, від 19.10.2023 у справі № 380/9726/20 за подібних правовідносин.
У цьому контексті, суд апеляційної інстанції зауважує, що з огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку № 1078 позивач (військовослужбовець) має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018.
Як встановлено судом відповідач не нараховував і не виплачував позивачу індексацію-різницю за період з 01 березня 2018 по 26 вересня 2021, і взагалі не вирішував питання щодо наявності у позивача права на цей вид індексації за спірний період.
Тож за цих обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки розмір підвищення доходу позивача у березні 2018 є меншим за суму можливої індексації, що склалася в березні 2018, то позивач має право на щомісячне отримання з 01 березня 2018 по 26 вересня 2021 індексації грошового забезпечення у фіксованій величині, а саме суми індексації-різниці, визначеної як різниця між сумою індексації та розміром підвищення доходу (4463,15 грн. - 520,80 грн.), тобто в сумі 3942,35 грн щомісячно.
Щодо покликання скаржника на пропуск строку звернення до суду з цим позовом, апеляційний суд зазначає, що Верховний Суд у постанові від 25 квітня 2023 в справі №380/15245/22 сформував висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону необхідно керуватися при розгляді цієї справи, суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19 липня 2022) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
При цьому, з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (Рішення від 09 лютого 1999 №1-рп/99, від 13 травня 1997 №1-зп, від 05 квітня 2001 №3-рп/2001), колегія суддів зазначає про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Оскільки в спірний період з 01 березня 2018 по 25 лютого 2019, частина друга статті 233 КЗпП України діяла в редакції до 19 липня 2022, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком, тому право позивача на звернення до суду з цим позовом, не обмежується будь-яким строком.
Такий підхід до правозастосування підтриманий Судовою палатою з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховний Суд у постанові від 21 березня 2025 в справі №460/21394/23.
Враховуючи наведене вище, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) №303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Судові витрати розподілу не підлягають з огляду на результат вирішення апеляційної скарги та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
постановив:
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2024 року в справі № 380/14253/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І. М. Обрізко
судді М. А. Пліш
Т. І. Шинкар