24 липня 2025 рокуЛьвівСправа № 300/6720/24 пров. № А/857/24462/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Обрізко І.М.,
суддів Пліша М.А., Шинкар Т.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження у місті Львові апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Бетон - Вей» на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2024 року про повернення позовної заяви, прийняту суддею Григорук О.Б. у місті Івано - Франківську у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Бетон - Вей» до Головного управління ДПС в Івано - Франківській області, Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування рішення,
встановив:
ТОВ «Бетон - Вей» (надалі - ТОВ, позивач) звернулося з позовом Головного управління ДПС в Івано - Франківській області (надалі - ГУ ДПС в Івано - Франківській області), Державної податкової служби України (надалі - ДПС України) про визнання протиправним та скасування рішення регіональної комісії ГУ ДПС у Івано-Франківській області від 28.08.2023 № 9414141/43947840 та зобов'язання ДПС України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) податкову накладну (ПН) від 15.07.2021 № 6, датою її подання на реєстрацію - 23.09.2021; визнання протиправним та скасування рішення регіональної комісії ГУ ДПС у Івано-Франківській області від 28.08.2023 № 9414143/43947840 та зобов'язання ДПС України зареєструвати в ЄРПН ПН від 30.07.2021 № 25, датою її подання на реєстрацію - 23.09.2021; визнання протиправним та скасування рішення регіональної комісії ГУ ДПС у Івано-Франківській області від 28.08.2023 № 9414142/43947840 та зобов'язання ДПС України зареєструвати в ЄРПН ПН від 30.07.2021 № 37, датою її подання на реєстрацію - 23.09.2021.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2024 позовну заяву повернуто позивачу.
Суд першої інстанції виходив з того, що строк звернення до суду з даним позовом становить три місяці з дня отримання позивачем рішення за результатами розгляду скарги щодо рішення про відмову у реєстрації ПН в Єдиному реєстрі податкових накладних від 18.09.2023 № 68531/43947840/2, № 68609/43947840/2, № 68577/43947840/2.
Отже, останнім днем строку звернення до суду з даним позовом є 19.12.2023.
Даний позов подано після закінчення строків, встановлених законодавством, про що вказано в ухвалі суду від 06.09.2024 про залишення позовної заяви без руху.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням ТОВ подало апеляційну скаргу. Вважає, що судом прийнято рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, допущено неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.
У своїй апеляційній скарзі зазначає, що причини, пропуску строку для звернення до суду з 18 грудня 2023 по 11 вересня 2024 зумовлені наслідками введення воєнного стану, а саме повітряні тривоги, систематичне відключення електроенергії, нестабільна робота комп'ютерних систем та відсутність доступу до мережі Інтернет, нестача кваліфікованого персоналу, які створюють значні труднощі у забезпеченні діяльності підприємства. Також звертає увагу на те, що в таких умовах, хоча і продовжується робота підприємства, але процес її організації значно ускладнився, тому негативно впливає на своєчасну реалізацію права звернення до суду за судовим захистом.
Просить скасувати ухвалу та прийняти постанову, якою направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Враховуючи, що апеляційну скаргу подано на ухвалу суду про повернення позовної заяви, в силу приписів ч.2 ст.312 КАС України апеляційна скарга розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд в повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази.
Відповідно до ч.1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Право звернення до суду є невід'ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду.
У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов'язаних з вирішенням спору по суті. Звернення до суду і судове провадження повинно здійснюватись у відповідності до вимог чинного законодавства, зокрема, процесуальних норм щодо порядку провадження в адміністративних справах.
Разом з тим, законодавець встановлює певні обмеження такого права, зокрема, шляхом встановлення строку звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав.
Відповідно до положень ч.ч.1, 2 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Колегія суддів зазначає, що наведені норми встановлюють загальний строк звернення до адміністративного суду.
Водночас, згідно з ч.4 ст.122 КАС України, якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов'язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень. Якщо рішення за результатами розгляду скарги позивача на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень не було прийнято та (або) вручено суб'єктом владних повноважень позивачу у строки, встановлені законом, то для звернення до адміністративного суду встановлюється шестимісячний строк, який обчислюється з дня звернення позивача до суб'єкта владних повноважень із відповідною скаргою на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Отже, відповідно до даної норми за умови використання позивачем досудового порядку вирішення спору у випадках, коли законом передбачена така можливість, встановлюються інший (скорочений) строк звернення до адміністративного суду.
Разом з тим, ч.1 ст.122 КАС України передбачає можливість встановлення строків звернення до адміністративного суду іншими законами.
Спеціальним нормативно-правовим актом, який встановлює окремі правила та положення для регулювання відносин оподаткування та захисту прав учасників податкових відносин, в тому числі захисту порушеного права в судовому порядку, є Податковий кодекс /ПК/ України.
Порядок та строки оскарження рішень контролюючих органів визначено ст.56 ПК України.
Зокрема, відповідно до п.56.1 ст.56 ПК України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.
Згідно з п.56.18 ст.56 ПК України з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення. Рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню. Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору.
Водночас, згідно з п.56.19 ст.56 ПК України за умови використання платником податків досудового порядку вирішення спору, яким вважається адміністративне оскарження відповідного рішення контролюючого органу, встановлено скорочений строк звернення до суду, а саме передбачено, що в разі, коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.
Законом України №657-VII від 24.10.2013 «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо обліку та реєстрації платників податків та удосконалення деяких положень» були внесені зміни до абз.1 п.56.18 ст.56 ПК України, а саме виключено в ньому положення про поширення відповідного строку лише на рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання та, відповідно, поширено застосування спеціального тривалішого строку на оскарження будь-яких рішень контролюючих органів, з урахуванням строку давності, визначеного ст.102 Податкового кодексу України (1095 днів).
Водночас, до п.56.19 ст.56 ПК України аналогічні зміни не були внесені.
В свою чергу, п.56.19 ст.56 ПК України є спеціальною нормою, яка регулює визначену її предметом групу правовідносин - оскарження податкових повідомлень-рішень та інших рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов'язань.
Спеціальні ж строки для звернення до суду з позовом про скасування рішень контролюючих органів, які не пов'язані з нарахуванням грошових зобов'язань, зокрема, рішення щодо відмови у реєстрації податкових накладних в ЄРПН (як у спірному випадку), після проведення процедури адміністративного оскарження та отримання рішення про залишення скарги без задоволення, нормами ПК України не визначені, тобто не врегульовують спірне в цій справі питання.
При цьому, різниця природи рішень контролюючого органу (щодо нарахування грошових зобов'язань або інші рішення) об'єктивно здатна впливати та зумовлювати різницю в підходах щодо встановлення строків звернення до суду про їх оскарження. Тому установлене законом застосування скорочених строків звернення при використанні досудового порядку врегулювання спорів у податкових правовідносинах зумовлено легітимною метою оперативного забезпечення настання правової визначеності для особи (платника податків) та у діяльності суб'єктів владних повноважень (контролюючих органів), що кореспондується із встановленим алгоритмом і строками адміністрування податків для забезпечення належного виконання податкового обов'язку і має пропорційний характер, оскільки скорочення строку звернення не впливає на реалізацію особою права на судовий захист у зв'язку з достатністю часу на підготовку й оформлення правової позиції, ознайомлення з позицією контролюючого органу, залучення за потреби правових і фінансових консультантів в межах процедури адміністративного оскарження, у той час, як скорочені строки забезпечують досягнення зазначеної мети й завдань функціонування податкової системи держави. Більш скорочені строки звернення до суду у випадку попередньої реалізації досудових процедур полягають у забезпеченні наступності юрисдикційних проваджень (адміністративних і судових) та пов'язанні з необхідністю мінімізувати темпоральний проміжок між досудовими процедурами та судовим провадженням.
Конституційний Суд України у Рішенні від 13.12.2011 за №17-рп/2011 за результатами оцінки конституційності норми ч.4 ст.99 КАС України у чинній на той час редакції (про скорочені строки звернення до адміністративного суду в разі попереднього використання можливостей досудового порядку вирішення спору) підтвердив її конституційність як такої, що забезпечує оперативність розгляду судової справи і жодною мірою не обмежує суб'єктів щодо права на судовий захист; нею скорочено строки здійснення окремих процесуальних дій, а змісту та обсягу конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя не звужено.
Отже, із прийняттям чинної редакції КАС України та відмінним правовим регулюванням, визначеним ч.4 ст.122 КАС України, інші рішення контролюючих органів, які не стосуються нарахування грошових зобов'язань платника податків, за умови попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору (застосування процедури адміністративного оскарження згідно з абз.3 п.56.18 ст.56 ПК України), оскаржуються в судовому порядку в такі строки: - тримісячний строк для звернення до суду встановлюється за умови, якщо рішення контролюючого органу за результатами розгляду скарги було прийнято та вручено платнику податків (скаржнику) у строки, встановлені ПК України, і такий строк обчислюється з дня вручення скаржнику рішення за результатами розгляду його скарги на рішення контролюючого органу; - шестимісячний строк для звернення до суду встановлюється за умови, якщо рішення контролюючого органу за результатами розгляду скарги не було прийнято та/або вручено платнику податків (скаржнику) у строки, встановлені ПК України, і такий строк обчислюється з дня звернення скаржника до контролюючого органу із відповідною скаргою на його рішення.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права висловлений Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду в постанові від 11.10.2019 у справі №640/20468/18.
Отже, відповідно до описаного правового регулювання та висновків Верховного Суду, основною обставиною для визначення строку звернення платника податків до адміністративного суду з позовом про оскарження рішення контролюючого органу, не пов'язаного з нарахуванням грошових зобов'язань, є використання чи невикористання таким платником (позивачем) передбаченого законом досудового порядку вирішення спору, у спірному випадку - адміністративного оскарження відповідного рішення в порядку, визначеному ПК України.
У випадку використання платником податків процедури адміністративного оскарження рішення контролюючого органу таке рішення може бути оскаржене до суду протягом тримісячного строку (якщо рішення контролюючого органу за результатами розгляду скарги було прийнято та вручено платнику податків (скаржнику) у встановлені законом строки) або шестимісячного строку (якщо рішення контролюючого органу за результатами розгляду скарги не було прийнято та/або вручено платнику податків (скаржнику) у встановлені законом строки).
Суд зазначає, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, а також однією із гарантій дотримання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Колегія суддів наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Відповідно до частини 6 статті 161 КАС України, у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Згідно частини 1 статті 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
За приписами частини 3 статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Згідно із пунктом 8 частини 1 статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Таким чином, наведеними вище правовими нормами встановлено, що суд першої інстанції зобов'язаний з'ясувати в кожному випадку чи адміністративний позов подано у строк, установлений законом, а якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними.
Відповідно до матеріалів справи судом встановлено, що позивач подав скаргу на рішення комісії Головного управління ДПС в Івано - Франківській області про відмову в реєстрації ПН в ЄДРПН.
Таким чином, позивач скористався досудовим порядком вирішення спору, а саме адміністративним порядком оскарження відповідного рішення, який визначений ПК України.
За результатами розгляду скарги, контролюючим органом прийнято рішення від 18.09.2023 про залишення скарги без задоволення.
Колегія суддів звертає увагу на те, що строк звернення до суду з даним позовом становить три місяці з дня отримання позивачем рішення за результатами розгляду скарги щодо рішення про відмову у реєстрації ПН в Єдиному реєстрі податкових накладних від 18.09.2023 № 68531/43947840/2, № 68609/43947840/2, № 68577/43947840/2. Відтак, останнім днем строку звернення до суду з даним позовом є 19.12.2023.
Із матеріалів справи вбачається, що позов подано після закінчення строків, встановлених законодавством, про що вказано в ухвалі суду від 06.09.2024 про залишення позовної заяви без руху.
Апелянт щодо поважності строку звернення до суду покликається на введення воєнного стану, а саме; повітряними тривогами, систематичним відключенням електроенергії, нестабільною роботою комп'ютерних систем та відсутністю доступу до мережі Інтернет, нестачею кваліфікованого персоналу, які створюють значні труднощі у забезпеченні діяльності товариства.
Колегія суддів звертає увагу на те, що введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Саме по собі посилання на введення воєнного стану на території України не може бути поважною причиною для поновлення або продовження відповідного процесуального строку для суб'єкта владних повноважень без зазначення конкретних обставин, які вплинули на своєчасність звернення до суду та без надання відповідних доказів того, як саме введення воєнного стану вплинуло на роботу такого суб'єкта, що, в свою чергу, обумовило пропуск відповідного строку або необхідність його поновлення/продовження. Така позиція викладена в постановах Верховного Суду, зокрема, але не виключно: від 31.08.2023 у справах № 340/6025/22, № 460/15983/21, від 19.07.2023 у справі №620/5941/22, від 23.03.2023 у справі № 761/28821/20.
Колегія суддів звертає увагу на те, що апелянт знаходиться у місті Івано - Франківську, на території якого не ведуться активні бойові дії.
Слід зазначити, що наявність непереборних обставин, з якими процесуальний закон пов'язує можливість поновлення строку на апеляційне оскарження, не свідчить про те, що звернення до суду можливе у будь-який довільний строк після усунення/припинення існування таких обставин, без дотримання часових рамок, встановлених ст. 295 КАС України, оскільки у такому разі порушуватиметься принцип юридичної визначеності.
Суд констатує, що апелянт не обґрунтовує та належними доказами не підтверджує існування об'єктивних перешкод щодо подання апеляційної скарги у місячний термін з дня винесення оскаржуваного рішення, що свідчить про допущення скаржником невиправданих зволікань у реалізації права на апеляційне оскарження судового рішення.
Згідно зі статтею 12-2 Закону України від 12.05.2015 №389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. Згідно з частиною другою статті 9 цього Закону, зокрема, органи державної влади здійснюють повноваження, надані їм Конституцією України, цим та іншими законами України.
Обґрунтованих перешкод у апелянта в реалізації права на оскарження рішень з моменту їх одержання не встановлено.
З приводу покликання апелянта на нестачу кваліфікованого персоналу, як на поважність підстав пропуску строку звернення до суду, то у ситуації з пропуском строків державними органами поважними причинами пропуску строку не можуть виступати складнощі в організації трудового процесу, оскільки неналежна організація трудового процесу з боку відповідальних осіб є суто суб'єктивною причиною, а негативні наслідки, які настали у зв'язку з такою причиною є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов'язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними.
Крім того, суд першої інстанції вірно звернув увагу на те, що посилання на нестачу кваліфікованого персоналу, як на поважність підстав пропуску строку звернення до суду є безпідставним, оскільки ТОВ для складення та подання даної позовної заяви скористалось послугами адвоката.
Колегія суддів зауважує, що за загальним правилом поважними причинами визнаються ті обставини, існування яких є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду з даним позовом.
При зверненні до суду особа повинна довести той факт, що не могла дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернулася за його захистом до суду протягом визначеного законом строку звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Оцінюючи поважність підстав несвоєчасного звернення до суду, слід виходити з того, що причина пропуску строку є поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина (або кілька обставин), яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2020 у справі № 9901/32/20 дійшла висновку, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Перевіривши наведене скаржником обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду, суд апеляційної інстанції знаходить його таким, що ґрунтується як на неправильному тлумаченні норм процесуального права, так і на суб'єктивному ставленні позивача до решти наведених ним обставин. Водночас приведені доводи жодним чином не можуть сприйматись як об'єктивні перешкоди, які не залежали від волі позивача та дійсно унеможливили звернення до суду у строки, на що правильно вказав суд першої інстанції.
З огляду на викладене, жодних об'єктивних причин, підтверджених належними доказами, за яких позивач не міг звернутись до суду у встановлений строк, позивачем не наведено, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для повернення позовної заяви, оскільки позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду, а підстави зазначені у заяві про поновлення строку, визнані неповажними.
Суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і об'єктивно встановлено обставини справи, оскаржена ухвала суду винесена з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому немає підстав для її скасування, а доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання, а зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28.10.1998, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Крім того, у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, Європейський суд з прав людини виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об'єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що в пункті 27 рішення від 20 травня 2010 у справі «Пелевін проти України» (заява № 24402/02), яке набуло статусу остаточного 20 серпня 2010, Європейський суд з прав людини зазначив, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. пункт 57 рішення Європейського суду з прав людини від 28 травня 1985 у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), Series A, № 93).
Отже, за практикою Європейського суду з прав людини застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.
З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду - без змін.
Керуючись ст. 243, 308, 312, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-
постановив:
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Бетон - Вей» залишити без задоволення, ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2024 року про повернення позовної заяви у справі №300/6720/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя І. М. Обрізко
судді М. А. Пліш
Т. І. Шинкар