24 липня 2025 рокуЛьвівСправа № 500/746/25 пров. № А/857/17726/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючий-суддя Довга О.І.,
суддя Запотічний І.І.,
суддя Шинкар Т. І.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2025 року (головуючий - суддя Юзьків М.І., м.Тернопіль) у справі № 500/746/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні ді, -
10.02.2025 позивач ( ОСОБА_1 ) звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (відповідач), в якому просив: визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо не проведення перерахунку пенсії ОСОБА_1 із його заробітної плати з вересня 1993 року по вересень 1998 року, яку він отримував як працівник Тернопільського обласного управління Національного банку України, з довідок від 01.03.2021 № 60-0035/56, № 60-0035/57, № 60-0035/58, виданих Національним банком України, та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області з 17.09.2024 провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 із його заробітної плати з вересня 1993 року по вересень 1998 року, яку він отримував як працівник Тернопільського обласного управління Національного банку України з довідок від 01.03.2021 № 60-0035/56, № 60-0035/57, № 60-0035/58, виданих Національним банком України.
Позов обґрунтовував тим, що Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області не провело перерахунок пенсії позивача із його заробітної плати з вересня 1993 року по вересень 1998 року, яку він отримував як працівник Тернопільського обласного управління Національного банку України, розмір якої зазначено в довідках, що заходяться в пенсійній справі позивача.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2025 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо не проведення перерахунку пенсії ОСОБА_1 із його заробітної плати з вересня 1993 року по вересень 1998 року, яку він отримував як працівник Тернопільського обласного управління Національного банку України, з довідок від 01.03.2021 № 60-0035/56, № 60-0035/57, № 60-0035/58, виданих Національним банком України. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області з 17.09.2024 провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 із його заробітної плати з вересня 1993 року по вересень 1998 року, яку він отримував як працівник Тернопільського обласного управління Національного банку України з довідок від 01.03.2021 № 60-0035/56, № 60-0035/57, № 60-0035/58, виданих Національним банком України.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального права, зазначив, що до заяви про призначення пенсії позивачем було надано архівні довідки про заробітну плату від 01.03.2021 № 60-0035/56, № 60-0035/57, № 60-0035/58, видані Національним банком України, що містять інформацію про нарахування заробітної плати за періоди роботи з серпня 1991 року по грудень 1991 року, з січня 1992 року по серпень 1996 року та з вересня 1996 року по вересень 1998 року, з яких вибрано найбільш вигідний варіант заробітку та враховано при перерахунку пенсії. Пенсію обчислено із середньомісячного заробітку за період роботи з 01.01.1993 по 31.12.1997 (60 місяців згідно із частиною першою статті 40 Закону № 1058) та за даними персоніфікованого обліку, відповідно до наявного стажу, з 01.09.2000 по 31.12.2020, при страховому стажі тривалістю 35 років 04 місяці 24 дні. Наголошує, що подана позивачем заява про перерахунок пенсії за формою не відповідає Порядку № 22-1.
26.05.2025 позивачем до суду подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що відповідачем обрано не найбільш вигідний варіант заробітку, який враховано при перерахунку пенсії. Таким чином, відповідач протиправно не провів перерахунок пенсії позивача із його заробітної плати з вересня 1993 року по вересень 1998 року, яку він отримував як працівник Тернопільського обласного управління Національного банку України, розмір якої зазначено в довідках, що заходяться в його пенсійній справі. Щодо твердження апелянта про подання позивачем заяви про перерахунок пенсії за формою, яка не відповідає Порядку № 22-1, повідомлє, що Верховний Суд, вирішуючи питання правомірності нерозгляду органом пенсійного фонду заяви, форма якої не відповідає тій, яка встановлена Порядком №22-1, у постанові від 27 листопада 2019 року у справі №748/696/17 вказав, що важливим при вирішенні спірних правовідносин є зміст зазначеної заяви, який очевидно дає змогу оцінити намір заявника. Зі змісту заяви ОСОБА_1 відповідач встановив намір позивача отримати перерахунок пенсії з найбільш вигідного для нього заробітку, але протиправно відмовив у задоволенні зазначеної заяви Просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги.
У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.
Судом встановлені наступні обставини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Тернопільській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
17.09.2024 позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок його пенсії із його заробітної плати з вересня 1993 року по вересень 1998 року, яку він отримував як працівник Тернопільського обласного управління Національного банку України, розмір якої зазначено в довідках, що заходяться в його пенсійній справі.
Відповідач листом від 17.09.2024 № 7734-7661/Л-02/8-1900/24 повідомив позивача, що 18.02.2021 до заяви про призначення пенсії ОСОБА_1 надав архівні довідки про заробітну плату від 01.03.2021 № 60-0035/56, № 60-0035/57, № 60-0035/58, видані Національним банком України. Відділом контрольно-перевірочної роботи № 2 було проведено перевірку достовірності та обґрунтованості видачі довідок та підтвердження первинними документами даних, вказаних у вищезазначених довідках про заробітку плату. Перевіркою (акти перевірки 12.04.2021 № 884-2 та № 885-2) встановлено, що суми заробітної плати, вказані у довідках, відповідають даним оригіналів первинних документів, наданих організацією для перевірки. На підставі цих довідок проведено розрахунок пенсії позивачу з 24.01.2021. Пенсію обчислено із середньомісячного заробітку за період роботи з 01.01.1993 по 31.12.1997 та за даними персоніфікованого обліку, відповідно до наявного стажу, з 01.09.2000 по 31.12.2020, при страховому стажі тривалістю 35 років 04 місяці 24 дні. На даний час розмір пенсії позивача складає 3865,90 грн.
Вважаючи таку бездіяльність суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області протиправною, позивач звернувся до суду першої інстанції з цим позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Закон № 1058-IV визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Вимогами частини першої статті 40 Закону України № 1058-1V встановлено, що для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.
Заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Верховний Суд у постанові від 18.07.2018 у справі № 461/4328/16-а дійшов висновку, що порядок визначення заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії в солідарній системі законодавець урегулював у статті 40 Закону № 1058-ІV й абзацом 1 частини першої цієї статті передбачив врахування для обчислення пенсії заробітної плати (доходу) за весь період страхового стажу починаючи з 01 липня 2000 року. Тобто, законодавець імперативно встановив, що для обчислення пенсії має враховуватися заробітна плата (дохід), отримана після 01 липня 2000 року протягом усього періоду страхового стажу особи без будь-яких виключень.
Єдиний виняток із цього правила встановлювався в абзаці 3 частини першої статті 40 Закону № 1058-ІV, який передбачав допустимість за вибором особи, яка звернулася за призначенням пенсії, виключення з періоду, за який враховується заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії, періодів до 60 календарних місяців страхового стажу, з урахуванням будь-яких періодів незалежно від перерв, що включаються до страхового стажу згідно з абзацом 3 частини першої статті 24 цього Закону, та будь-якого періоду страхового стажу підряд за умови, що зазначені періоди в сумі складають не більш як 10 відсотків тривалості страхового стажу, врахованого в одинарному розмірі. У всіх випадках після проведення оптимізації період, за який враховується заробітна плата для обчислення пенсії, не може бути меншим ніж 60 календарних місяців.
Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.
Нормами підпункту 3 пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, передбачено, що за бажанням пенсіонера ним може подаватись довідка про заробітну плату (дохід) по 30 червня 2000 року із зазначенням у ній назв первинних документів, на підставі яких її видано, їх місцезнаходження та адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам.
Відповідно до пункту 2.10 вказаного Порядку довідка про заробітну плату (дохід) особи видається на підставі особових рахунків, платіжних відомостей та інших документів про нараховану та сплачену заробітну плату підприємством, установою чи організацією, де працював померлий годувальник або особа, яка звертається за пенсією. Якщо такі підприємства, установи, організації ліквідовані або припинили своє існування з інших причин, то довідки про заробітну плату видаються правонаступником цих підприємств, установ чи організацій або архівними установами.
Зміст наведених норм права дає підстави дійти висновку, що єдиною і обов'язковою умовою для обчислення пенсії з урахуванням заробітної плати за період роботи до 01 липня 2000 року є підтвердження нарахування такої заробітної плати первинними документами, зокрема, виписок з особових рахунків, платіжних відомостей та інших документів про нараховану та сплачену заробітну плату підприємством, установою чи організацією, де працювала особа, яка звертається за пенсією.
Такий правовий висновок відповідає позиції Верховного Суду, висловленій у постанові від 31.08.2022 у справі № 280/8521/20.
Додатком 5 до Порядку № 22-1 затверджена форма довідки про заробітну плату для призначення пенсій.
За змістом вказаної форми довідка повинна містити, зокрема, штамп органу, що видав довідку; ПІБ особи, якій довідка видана; суми заробітної плати та період, за який вона нарахована; підставу видачі довідки; ПІБ, посада та підпис уповноважених осіб.
Системний аналіз зазначених норм свідчить про те, що за загальним правилом підставою для проведення розрахунку/перерахунку пенсії є документи про нарахування заробітної плати. Видача довідок про заробітну плату проводиться підприємством, відповідно до первинних документів за нормативними документами, які дійсні на момент видачі довідки.
За правилами частини першої статті 44 Закону № 1058-1V заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Так, 17.09.2024 позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок пенсії із його заробітної плати з вересня 1993 року по вересень 1998 року, яку він отримував як працівник Тернопільського обласного управління Національного банку України, розмір якої зазначено в довідках від 01.03.2021 № 60-0035/56, № 60-0035/57, № 60-0035/58, виданих Національним банком України.
Судом встановлено та не заперечується відповідачем, що останнім було проведено перевірку достовірності та обґрунтованості видачі довідок та підтвердження первинними документами даних, вказаних у вищезазначених довідках про заробітку плату. За результатами проведеної перевірки (акти перевірки 12.04.2021 № 884-2 та № 885-2) встановлено, що суми заробітної плати, вказані у довідках, відповідають даним оригіналів первинних документів, наданих організацією для перевірки.
Відтак на підставі цих довідок проведено розрахунок пенсії позивача з 24.01.2021 та обчислено із середньомісячного заробітку за період роботи з 01.01.1993 по 31.12.1997 та за даними персоніфікованого обліку, відповідно до наявного стажу, з 01.09.2000 по 31.12.2020, втім відповідачем обрано не найбільш вигідний варіант заробітку, який враховано при перерахунку пенсії.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач протиправно не провів перерахунок пенсії позивача із заробітної плати останнього з вересня 1993 року по вересень 1998 року, яку такий отримував як працівник Тернопільського обласного управління Національного банку України, розмір якої зазначено в довідках, що заходяться в пенсійній справі.
Також колегія суддів зазначає, що Верховний Суд, вирішуючи питання правомірності нерозгляду органом пенсійного фонду заяви, форма якої не відповідає тій, яка встановлена Порядком № 22-1, у постанові від 27 листопада 2019 року у справі №748/696/17 вказав, що важливим при вирішенні спірних правовідносин є зміст зазначеної заяви, який очевидно дає змогу оцінити намір заявника. Крім того, вказав, що важливим є також долучення позивачем до заяви документів, які подаються саме при призначенні пенсії.
На цій підставі Суд дійшов висновку про протиправну бездіяльність органу пенсійного фонду і вказав, що відмовивши позивачу в розгляді його заяви по суті, відповідач допустив надмірний формалізм, наслідком чого стало порушення прав та інтересів позивача як пенсіонера (соціальної групи населення, яка навпаки потребує особливої уваги з боку держави в частині дотримання конституційних гарантій у частині соціального захисту).
Аналогічний підхід застосований Верховним Судом у постановах від 30 травня 2018 року у справі № 537/3480/17, від 27 листопада 2019 року у справі №748/696/17, від 26 лютого 2020 року у справі № 541/543/17-а, від 16 грудня 2021 року у справі №500/1879/20 та від 09 серпня 2023 року у справі №520/5045/2020.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що доступ до соціальних прав, зокрема права на призначення (перерахунку, переведення) пенсії, є важливим аспектом забезпечення гідного життя громадян. У цьому контексті можливість подання заяви у довільній формі є ключовим елементом, що спрощує процес отримання пенсійного забезпечення та сприяє реалізації такого конституційного права.
Наведене дає підстави вважати, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області з 17.09.2024 провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 із його заробітної плати з вересня 1993 року по вересень 1998 року, яку він отримував як працівник Тернопільського обласного управління Національного банку України з довідок від 01.03.2021 № 60-0035/56, № 60-0035/57, № 60-0035/58, виданих Національним банком України.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 09.12.94, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.
Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб'єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов'язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.
В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2025 року у справі № 500/746/25 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. І. Довга
судді І. І. Запотічний
Т. І. Шинкар