08 липня 2025 рокуЛьвівСправа № 158/1473/25 пров. № А/857/22261/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі :
головуючого судді: Кухтея Р.В.
суддів: Ільчишин Н.В., Шевчук С.М.,
з участю секретаря судового засідання : Демидюк О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу представниці відповідача ОСОБА_1 - Крупінської Наталії Леонідівни на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 22 травня 2025 року (ухвалене головуючим-суддею Костюкевичем О.К., час ухвалення рішення 14 год 05 хв у м. Ківерці, повний текст судового рішення складено 22 травня 2025 року) у справі за адміністративним позовом Центрального Міжрегіонального Управління Державної Міграційної Служби у м. Києві та Київській області до громадянина Республіки Нігерія ОСОБА_1 про продовження строку затримання,
22.05.2025 Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (далі - ЦУ ДМС, позивач) звернулося в суд із адміністративним позовом до громадянина Республіки Нігерія ОСОБА_1 , в якому просило продовжити строк затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення.
Позов мотивований відсутністю відомостей про перебування відповідача по справі на території України на законних підставах, особу якого не ідентифіковано, зокрема, у нього відсутні документи, що дають право на перетин державного кордону для виїзду з України.
Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 22.05.2025 позовні вимоги були задоволені частково. Продовжено строк затримання громадянина Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_1 з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України, строком на 4 (чотири) місяці. У задоволенні решта позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, представниця відповідача Крупінська Н.Л. подала апеляційну скаргу, в якій через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити ЦУ ДМС у задоволенні позовних вимог повністю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що позивач не подав суду належні та допустимі докази про необхідність продовження примусового тримання відповідача. Не подано доказів неможливості виконання позивачем видворення відповідача протягом останніх 6 (шести) місяців, а лише формальна відписка та листування. Вказує, що відповідач надав суду першої інстанції пояснення з приводу заявлених до нього вимог і заперечив примусове тримання в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України. Відповідач прибув до України 05.02.2023 з приватною метою, для ведення бізнесу, перетнувши кордон через пункт пропуску «ЧОП» (Страж). Рішення про його примусове повернення позивачем не приймалось, а тому продовження затримання відповідача є недостатньо обґрунтованим позивачем та не доведені ризики, що передбачені ст. 289 КАС України щодо відповідача.
Позивач не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк.
Заслухавши суддю-доповідача, представницю відповідача Крупінської Н.Л., яка підтримала апеляційну скаргу, представника позивача Штоюнду Ж.М., який заперечив проти її задоволення, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 27.11.2024 працівниками УСР в м. Києві ДСР НПУ виявлено громадянина Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_1 , який порушив Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон №3773-VI), а саме : проживав без документів, які б надавали йому право законного перебування на території України на визначений строк.
05.02.2023 відповідач прибув на територію України з приватною метою, перетнувши державний кордон через ПП «Чоп (Страж)». Крім того, у відповідача відсутні документи, на підставі яких можливо ідентифікувати його особу, та які надавали б право перетину державного кордону для виїзду з України.
Судом встановлено, що відповідач досяг 18-річного віку, статус біженця йому не надано, в процедурі отримання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту в Україні не перебуває, тобто відсутні підстави, за яких примусове видворення не застосовується (ч.8 ст.26, ч.8 ст.30 Закону №3773-VI).
27.11.2024 ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області відносно відповідача було прийнято рішення про примусове видворення з України та відібрано розписку про ознайомлення зі змістом і отримання цього рішення.
Цього ж дня, працівниками ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області відповідача було затримано для з'ясування причин та обставин правопорушення і умов, що йому сприяли, у порядку ч.2 ст.263 КУпАП, строком на 72 години та поміщено до Волинського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.
29.11.2024 рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.02.2025 було повністю задоволено адміністративний позов у справі №158/3615/24 та ухвалено затримати громадянина Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_1 з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України на строком на 6 (шість) місяців.
Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції врахував відсутність у відповідача документів, які дають йому право на підтвердження законності перебування на території України, а тому суд дійшов висновку про наявність обґрунтованих підстав щодо продовження строку затримання відповідача з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.
Відповідно до п.7 ч.1 ст.1 Закону №3773-VI, іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в'їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні.
Згідно ч.3 ст.9 Закону №3773-VI, строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.
Відповідно до ч.1 ст.15 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», в'їзд в Україну та виїзд іноземців та осіб без громадянства з України здійснюється за паспортним документом за наявності відповідної візи, якщо інший порядок в'їзду та виїзду не встановлено законодавством чи міжнародним договором України. За правилами частин 1, 2 статті 16 цього Закону, реєстрація іноземців та осіб без громадянства, які в'їжджають в Україну, здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України органами охорони державного кордону. Відмітка про реєстрацію іноземця або особи без громадянства в паспортному документі та/або імміграційній картці або інших передбачених законодавством України документах дійсна на всій території України незалежно від місця перебування чи проживання іноземця або особи без громадянства на території України.
Згідно ч.1 ст.26 Закону №3773-VI, іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство України з прикордонних питань про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Відповідно до ч.8 ст.26 Закону №3773-VI, примусове повернення не застосовується до іноземців та осіб без громадянства, які не досягли 18-річного віку, до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", а так само не може бути застосовано до осіб, які не мають документів, що посвідчують особу та дають право на виїзд з України (такі іноземці та особи без громадянства затримуються у встановленому законом порядку з метою ідентифікації, документування та забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або примусового видворення відповідно до цього Закону).
Частиною другою статті 29 Закону №3773-VI визначено, що іноземці або особи без громадянства, прийняті відповідно до міжнародного договору про реадмісію, які не мають законних підстав для перебування на території України, підлягають примусовому видворенню у разі, якщо між Україною і країною громадянської належності чи країною попереднього постійного проживання таких іноземців або осіб без громадянства відсутній договір про реадмісію або якщо такий договір не має механізму реалізації чи не виконується.
Відповідно до ч.1 ст.30 Закону №3773-VI, Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках.
Рішення про примусове видворення не приймається стосовно іноземців та осіб без громадянства, підстави для примусового видворення яких виявлені в пунктах пропуску (пунктах контролю) через державний кордон під час їх виїзду з України.
Іноземцям та особам без громадянства, зазначеним у цій статті, забороняється подальший в'їзд в Україну строком на п'ять років. Строк заборони щодо подальшого в'їзду в Україну обчислюється з дня прийняття такого рішення та додається до строку заборони в'їзду в Україну, який особа мала до цього.
Згідно ч.4 ст.30 Закону №3773-VI, іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців.
У разі звернення особи під час її перебування в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, вона продовжує перебувати в зазначеному пункті до остаточного прийняття рішення за заявою.
Статтею 31 Закону №3773-VI визначено, що іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн : де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань; де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання; де їх життю або здоров'ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя; де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.
Згідно ч.1 ст.289 КАС України, за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення або реадмісію, ухилятиметься від виконання рішення про його (її) примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик його (її) втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення, документа, що дає право на виїзд з України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальний орган чи підрозділ, орган охорони державного кордону, орган Служби безпеки України подає до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням зазначених органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовну заяву про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів : 1) затримання з метою ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення за межі території України; 2) затримання з метою забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 3) взяття на поруки підприємством, установою чи організацією; 4) зобов'язання внести заставу.
Відповідно до ч.11 ст.289 КАС України, строк затримання іноземців та осіб без громадянства у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства, такий строк може бути продовжено, але загальний строк затримання не повинен перевищувати вісімнадцять місяців.
Частиною тринадцятою статті 289 КАС України визначено, що умовами, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи, є : 1) відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його (її) ідентифікації; 2) неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи.
Отже, для подання компетентним органом адміністративного позову про затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення необхідне дотримання наступних умов, а саме : наявність рішення про примусове видворення та наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про його примусове видворення.
Серед обґрунтованих підстав вважати, що відповідач ухилятиметься від виконання рішення про його примусове видворення, позивачем зазначено відсутність відомостей про перебування відповідача по справі на території України на законних підставах, особу відповідача не ідентифіковано, оскільки у нього відсутні документи, які дають право на перетин державного кордону для виїзду з України.
Таким чином, в межах спірних правовідносин необхідні умови для подання компетентним органом адміністративного позову про затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації наявні.
Разом з тим, порядок дій посадових осіб ДМС України, її територіальних органів і територіальних підрозділів, органів охорони державного кордону та органів Служби безпеки України під час прийняття рішень про примусове повернення і примусове видворення іноземців та осіб без громадянства, їх ідентифікації і вжиття заходів з безпосереднього примусового повернення, поміщення до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні (далі - ПТПІ), а також під час прийняття рішень про продовження строку затримання визначається Інструкцією про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України №353/271/150 від 23.04.2012 (у редакції наказу Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України №38/77 від 22.01.2018).
Розділом VI Інструкції визначено порядок дій з ідентифікації та документування іноземців.
Якщо іноземець не має документів, що посвідчують особу, орган Державної міграційної служби, орган охорони державного кордону України або орган Служби безпеки України вживають заходів щодо його ідентифікації та документування.
З цією метою до дипломатичних представництв або консульських установ держави походження іноземця надсилаються відповідні запити, до яких долучаються кольорові фотокартки на кожну особу, заповнені анкети визначеного консульською установою зразка та інші відомості про іноземця, які дають змогу встановити особу та підтвердити громадянство.
У разі відсутності акредитованого в Україні дипломатичного представництва або консульської установи країни походження іноземця запити до компетентних органів відповідної країни щодо його ідентифікації надсилаються через Департамент консульської служби Міністерства закордонних справ.
Якщо від компетентних органів країни походження іноземця не надходить відповідь, запити щодо його ідентифікації надсилаються через Департамент консульської служби Міністерства закордонних справ України повторно.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що ідентифікація іноземців здійснюється органами міграційної служби з обов'язковим урахуванням запитів до відповідних дипломатичних представництв або консульських установ держави походження іноземця та відповідей на них.
Колегія суддів враховує, що 09.12.2024 ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області надіслано запит до Консульського відділу Федеративної Республіки Нігерія в Україні про допомогу ідентифікації відповідача.
Також, 10.04.2025 ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області повторно надіслано запит до Консульського відділу Федеративної Республіки Нігерія в Україні з проханням у сприянні в ідентифікації відповідача.
На даний момент відповіді від консульського відділу Федеративної Республіки Нігерія в Україні не надходило.
Крім того, 07.05.2025 ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області надіслано лист до Департаменту ДСІ ОБГ ДМС України про сприяння у вирішенні питання щодо зустрічі відповідача з представником Посольства країни громадянської належності.
Таким чином, позивачем вживались заходи, передбачені чинним законодавством, для ідентифікації та забезпечення примусового видворення відповідача.
Проте, як встановлено судом, відповідача не було ідентифіковано, оскільки у нього відсутні документи, які надають право перетину державного кордону для виїзду з України.
При розгляді даної справи колегія суддів враховує висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 24.05.2023 по справі №296/8455/22, відповідно до якого, за наявності певних перелічених умов, існує правова можливість здійснити затримання іноземця або особи без громадянства, стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення як з метою ідентифікації та забезпечення видворення за межі території України, так і лише для забезпечення видворення за межі території України, як досягнення самостійної мети без необхідності ідентифікації. Але в будь-якому випадку повинна існувати така умова як примусове видворення. Якщо ж відсутнє примусове видворення особи, то затримувати особу та відповідно продовжувати строк її тримання в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, забороняється».
Аналіз сукупності встановлених обставин вказує на те, що затримання відповідача є необхідним та виправданим за наведених умов, таке дозволить компетентним органам в установленому порядку здійснити відповідні процедури ідентифікації щодо відповідача.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів зазначає, що громадянин Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_1 незаконно перебуває на території України, останнім не вчинялось жодних дій з легалізації свого перебування на території України, дана особа не ідентифікована, а тому є обґрунтовані підстави вважати, що відповідач і в подальшому може ухилитись від виконання рішення компетентного органу про його примусове видворення до країни походження або третьої країни, що унеможливлює виконання вищевказаного рішення щодо відповідача по справі, а тому є підстави для затримання відповідача з метою ідентифікації та забезпечення процедури видворення.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що з метою завершення процедури примусового видворення відповідача до країни громадянської приналежності, є необхідність продовження строку затримання відповідача строком на 4 місяці.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006).
Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.11 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.
Керуючись ст.ст. 12, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Центрального Міжрегіонального Управління Державної Міграційної Служби у м. Києві та Київській області залишити без задоволення, а рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 22 травня 2025 року по справі №158/1473/25 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді Н. В. Ільчишин
С. М. Шевчук
У зв'язку із перебуванням судді Ільчишин Н.В. з 17.07.2025 по 18.07.2025 включно у відпустці, повний текст постанови складений та підписаний повним складом суду 21.07.2025