Справа № 420/38096/24
25 липня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Дубровної В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю “Дунайська імпортна компанія» до Львівської митниці про визнання протиправним та скасування рішення,
встановив:
I. Зміст позовних вимог.
До суду через систему “Електронний суд» з позовною заявою звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю “Дунайська імпортна компанія» (далі - позивач ТОВ “Дунайська імпортна компанія») до Львівської митниці (далі - відповідач), в якій просить:
- визнати противоправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів № UA209000/2024/900898/2 від 29.11.2024 року;
- визнати противоправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA209170/2024/003330 від 29.11.2024 року.
II. Позиція позивача та заперечення відповідача.
На обґрунтування вказаних вимог позивач вказує, що 21.03.2022 р між фірмою DASHTRADE B.V. (Нідерланди) (Постачальник) та ТОВ “Дунайська імпортна компанія» (Покупець) укладено Контракт № 22/22 з придбання товару, зазначеного в замовленні покупця, та інвойсах постачальника. У зв'язку із імпортуванням на територію України на умовах постави FCA- NL POELDIJK товару “ Банан свіжий» країна виробництва Гватемала та митним його оформленням декларантом позивача подано до Митниці щодо митного оформлення вказаного товару митну декларацію № 24UA209170101375U2 від 28.11.2024 року та документи, що підтверджують митну вартість товару, визначену за ціною контракту. Крім того, на повідомлення митниці позивачем надано додаткові документи, а саме, прейскурант (прайс-лист) виробника товару № б/н від 19.11.2024 року, висновок про вартісні характеристики товару, підготовлений спеціалізованою експертною організацією № 20-105/11-2024 від 28.11.2024 року; розрахунок ціни (калькуляція) № б/н від 19.11.2024 року, копію митної декларації країни відправлення № 24NLD2VGX41WV1PDA3 від 25.11.2024 року та у супровідному листі викладено аргументи щодо безпідставності та необґрунтованості вимоги надати додаткові документи. За результатами розгляду поданих позивачем документів, відповідачем прийнято рішення про коригування митної вартості товарів № UA209000/2024/900898/2 від 29.11.2024 року та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA209170/2024/003330 від 29.11.2024 р. Позивач вважає вказані рішення відповідача протиправними, стверджуючи, що подані ним документи підтверджують числове значення митної вартості товару, не мають розбіжностей та їх данні піддаються обчисленню, тому є неправомірні його висновки про наявність будь-яких розбіжностей та коригування митної вартості товару в сторону його збільшення за другорядним методом. При цьому, зазначає, що у зв'язку із прийняттям оскаржуваних рішень на позивача було покладено додаткові фінансові зобов'язання у вигляді митних і інших пов'язаних платежів, що призвело до порушення майнових прав Позивача.
17.12.2024 року відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, яким заперечує проти задоволення позову, вказуючи на те, що під час здійснення митного контролю за митною декларацією від 28.11.2024 № 24UA209170101375U2 (далі - МД) було опрацьовано інформацію, що міститься у наданих до митного оформлення документах та Львівською митницею були встановлені невідповідності у поданих документах та відсутність належних відомостей, які обґрунтовують заявлені числові значення митної вартості, визначеної за основним методом. Декларанту була скерована вимога подати додаткові документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару. На вимогу декларантом надіслано: прайс - лист, висновок експерта, експортна декларація. Слід зазначити, наданий висновок експерта від 28.11.2024 р. за № 20-105/11-2024 містить аналіз зовнішнього ринку по продажу банану без врахування витрат на доставку до митного кордону України, які повинні включатись до митної вартості. Таким чином, даний висновок не підтверджує заявленого рівня митної вартості. Зважаючи на викладене, відповідно до вимог п. 2 ч. 6 ст. 54 МКУ, у зв'язку з неподанням декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 МКУ, Львівська митниця не визнала заявлену митну вартість. Внаслідок проведеної консультації з декларантом згідно з ст.57 МКУ, якщо неможливо застосувати наступні методи визначення митної вартості, а саме методу 2а (ст. 59 МКУ) з причини відсутності в митного органу та декларанта інформації про ідентичні товари, застосовано метод 2б (ст. 60 МКУ). З огляду на вказане рішення про коригування митної вартості товарів № UA209000/2024/900898/2 від 29.11.2024 року та картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного № UA209170/2024/003330 від 29.11.2024 р. прийняті Львівською митницею, є правомірними.
III. Процесуальні дії у справі.
Ухвалою суду від 11.12.2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до ч.5 ст. 262 КАС України, якою передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. Цією ж ухвалою зобов'язано Львівську митницю разом з відзивом надати суду належним чином завірені копії документів, які стали підставою для прийняття оскаржуваних рішень, у тому числі, але ні виключно, МД на підставі яких скоригована митна вартість товарів та документів, доданих декларантом до митної декларації
З огляду на вказане справа розглядається судом в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.
21.03.2022 р між фірмою DASHTRADE B.V. (Нідерланди) (Постачальник) та ТОВ “ДУНАЙСЬКА ІМПОРТНА КОМПАНІЯ » (Покупець) укладено Контракт № 22/22, за умовами якого Постачальник зобов'язається поставити, а Покупець прийняти та оплатити товар, зазначений в Замовленні Покупця та у виставлених на його підставі інвойсах, які є невід'ємною частиною контракту, в порядку та на умовах, обумовлених контрактах. ( пункт 1.1. контракту).
Відповідно до вказаного контракту на умовах поставки FCA- NL POELDIJK був ввезений товар, а саме, “Банан зелений свіжий, у картонних коробках 1080 штук, на 20 дерев'яних палетах, врожай 2024 року. Призначений для громадського харчування. Торгова марка: LIDER. Виробник: AGROEXPORT BANANERA S.A. Країна виробництва: Гватемала(GT)».
28.11.2024 року декларантом позивача до Львівської митниці подано (МД) № 24UA209170101375U2 та документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів, і обраний метод її визначення, а саме, за ціною контракту.
Так, на підтвердження заявленої митної вартості товару, декларантом позивача були подані документи, які зазначені у графі 44 МД, зокрема, Рахунок-фактура (iнвойс) (Commercial invoice) 224417 19.11.2024, Автотранспортна накладна (Road consignment note) NL 119797 25.11.2024, Сертифiкат про походження товару (Certificate of origin) S204134144 25.11.2024, Рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно експедиційні послуги 165 28.11.2024, Зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу товарів (крім позначеного кодом 4104), подання якого для митного оформлення не супроводжується поданням пов'язаних з ним посередницьких (зовнішньоекономічних та/або внутрішніх) договорів 22/22 21.03.2022, Доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту) 2 24.02.2023 Доповнення до внутрішнього договору (контракту) 1 09.02.2022 Доповнення до внутрішнього договору (контракту) 2 01.03.2022, Договір про надання послуг митного брокера 11/06-20 11.06.2020, Договір (контракт) про перевезення 0101-22/ФЛ 01.01.2022, Інформація про позитивні результати державних видів контролю при застосуванні Порядку інформаційного обміну між органами доходів і зборів, іншими державними органами та підприємствами за принципом «єдиного вікна» з використанням електронних засобів передачі інформації (в якості відомостей про документ зазначається ідентифікатор справи, зґенерований інформаційною системою та переданий декларанту в автоматичному режимі)12188568, Інші некласифіковані документи Заявка №165 19.11.2024, Інші некласифіковані документи Перепустка №E_308302 28.11.2024, Інші некласифіковані документи Фото 28.11.2024, Акт про невідповідність товарів відомостям, зазначеним у документах, необхідних для здійснення їх митного контролю, про пошкодження товарів, їх упаковки чи маркування або про їх втрату Акт №2 28.11.2024, Митна декларація, за якою було відмовлено у випуску товарів 24UA209170101375U2 28.11.2024.
В подальшому, митний орган повідомив декларанта, що подані документи, які містять відомості щодо складових митної вартості не підтверджуються документально та не піддаються перевірці, що є порушенням вимог частини 21 статті 58 МКУ, та скерував йому вимогу щодо надання додаткових документів: а саме: зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; - якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; - за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; - якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування. - транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів (рахунок на перевезення, договір на перевезення); - виписку з бухгалтерської документації; - каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; - копію митної декларації країни відправлення; - висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
28.11.2024 року декларантом позивача було направлено до Львівської митниці лист за № 28/11-24-2 з запереченнями щодо розбіжностей у поданих до митного органу документах, надавши при цьому додаткові документи, зокрема, прейскурант (прайс-лист) виробника товару № б/н від 19.11.2024 року, висновок про вартісні характеристики товару, підготовлений спеціалізованою експертною організацією № 20-105/11-2024 від 28.11.2024 року; розрахунок ціни (калькуляція) № б/н від 19.11.2024 року, копію митної декларації країни відправлення № 24NLD2VGX41WV1PDA3 від 25.11.2024 року.
Відповідно до вимог п. 2 ч. 6 ст. 54 МКУ та у зв'язку з неподанням декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 МКУ, Львівською митницею прийнято рішення про коригування митної вартості товарів № UA209000/2024/900898/2 від 29.11.2024 року, застосувавши при визначенні митної вартості другорядний ( резервний) метод - “ 2а». ( ст. 59 МКУ)
Крім того, 29.11.2024 р. Львівською митницею складено картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA209170/2024/003330.
Товар випущено у вільний обіг за митною декларацією (EМД) № 24UA209170101375U2 за умови забезпечення сплати різниці між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною декларантом та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом, шляхом надання гарантій відповідно до розділу X Митного кодексу України від 13.03.2012 № 4495-VI.
Сплату різниці митних платежів за митною вартістю, визначеною декларантом, та митною вартістю, визначеною митним органом, при митному оформленні товарів забезпечено фінансовою гарантією у розмірі 54 361,27 грн. шляхом внесення коштів на відповідний рахунок митного органу.
Вважаючи рішення відповідача рішення про коригування митної вартості товару та картки відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
V. Норми права, які застосував суд.
Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Митний кодекс України від 13.03.2012 № 4495-VI, у редакції на час виникнення спірних правовідносин ( надалі - МК України) визначає, зокрема
- митна вартість товарів - це вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. ( стаття 49 МК України);
- декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації. ( частина друга статті 52 МК України)
- у випадках, передбачених цим Кодексом декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. ( стаття 53 МК України)
- перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів, наведено у частині другій статті 53 МК України.
- у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи (згідно з переліком). ( частина третя статті 53 МК України);
- забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті. Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару. ( частина п'ята - шоста статті 53 МК України);
- митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право: упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості ( пункти 1 та 2 частини п'ятої статті 54 МК України);
- митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.( частина шоста статті 54 МК України);
- рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів. Прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: 1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; 2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; 3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом; 4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування; 5) інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання забезпечення сплати митних платежів відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду. ( частина друга статті 55 МК України);
- у випадку незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів митний орган за зверненням декларанта або уповноваженої ним особи випускає товари, що декларуються, у вільний обіг за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю цих товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та забезпечення сплати різниці між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом, шляхом надання забезпечення сплати митних платежів відповідно до розділу Х цього Кодексу на строк 90 днів з дня випуску товарів. ( частина сьома статті 55 МК України);
- протягом 80 днів з дня випуску товарів декларант або уповноважена ним особа може надати митному органу додаткові документи для підтвердження заявленої ним митної вартості товарів, що декларуються. ( частина восьма статті 55 МК України);
- визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. ( частини перша-четверта статті 57 МК України)
- у разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. ( частини 5-6 статті 57 МК України).
- метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.(частина друга статті 58 МК України)
- митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця. ( частини четверта - п'ята статті 58 МК України).
VI. Оцінка суду.
З аналізу вищезазначених положень Митного кодексу України вбачається, що декларант при митному оформленні імпортованого товару зобов'язаний надати документи за переліком, визначеним частиною другою статті 53 МК України.
При цьому, наведені приписи МК України надають митному органу право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше. Сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності.
Митний орган зобов'язаний зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.
Щодо вищевказаного, то Верховний Суд неодноразово у своїх рішеннях звертав увагу суду, а саме, постанови від 19 лютого 2019 року у справі №804/1316/16, від 12 березня 2019 року у справі №826/2313/16, від 27 березня 2020 року у справі №540/2605/18, від 6 травня 2020 року у справі №140/1713/19, від 25 листопада 2020 року у справі №1.380.2019.001657, від 15 квітня 2021 року у справі №804/14964/15).
Отже, у процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару.
Спірність питання полягає у правомірності рішення митного органу про коригування митної вартості товарів у зв'язку з не поданням декларантом усіх документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій-четвертій статті 53 МКУ, та не спростуванням у додатково поданих документах розбіжностей.
Вказаний висновок митного органу ґрунтується на обставинах, викладених у пункті 33 оскаржуваного рішення № UA209000/2024/900898/2 від 29.11.2024 року, через які митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена за ціною контракту.
Так, за твердженням митного органу всупереч вимогам контракту № 22/22 від 21.03.2022 р., до митного оформлення не надано замовлення , що позбавляє можливості у повній мірі перевірити числові значення вартості товару, що містяться у поданих документах, а також чи відповідає виставлений інвойс замовленню.
Надаючи правову оцінку вказаному доводу відповідача, суд зазначає наступне.
Як вбачається зі змісту пунктів 1.1., 1.2., 2.2., 4.3., 4.7. контракту № 22/22 від 21.03.2022 р., то дійсно замовлення є документом, на підставі якого постачальник складає інвойс та відвантажує товар.
При цьому, суд зауважує, що згідно пункту 4.7 цього контракту замовлення має містити в собі такі відомості: умови поставки та порт/місце поставки, реквізити контракту, номер і дата замовлення, найменування постачальника і покупця, найменування товару, кількість товару, вага товару.
Разом з тим, митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. ( ст. 49 МК України).
Перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів, наведено у частині другій статті 53 МК України.
Суд зауважує, що серед переліку документів, які підтверджують митну вартість товарів, такий документ, як замовлення відсутній.
При цьому, забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті. ( частина п'ята статті 53 МК України).
Таким чином, не подання позивачем до митного оформлення товару вказаного документу жодним чином не впливає на вартість товару, адже не містять вартісних показників, а відтак суд відхиляє вказані доводи відповідача щодо неможливості перевірки відомостей, що підтверджують вартість товару, через ненадання декларантом замовлення.
Щодо наступного доводу митного органу, який за полягає у надані до митного оформлення інвойсу № 224417 від 19.11.2024 р., проте всупереч вимогам п. 11.2 Контракту № 22/22 від 21.03.2022 р. підписаний лише стороною постачальника, що унеможливлює перевірити відомості про числові значення складових митної вартості, то суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 3 ч. 2 ст. 53 МК України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу).
Інвойс (іншими словами рахунок-фактура, англ. Invoice, франц. Facture, нім. Rechnung, італ. Fatture) у міжнародній комерційній практиці документ, що надається продавцем покупцеві та містить перелік товарів, їх кількість і ціну, за якою вони поставлені покупцеві, формальні особливості товару (колір, вага ті інші), умови поставки і відомості про відправника та одержувача. Виписка інвойсу свідчить про те, що (крім випадків, коли постачання здійснюється по передоплаті) у покупця з'являється обов'язок оплати товару відповідно до зазначених умовами, а також про те, що товар відвантажено відповідно до умов поставки.
Фактично інвойс є розрахунково-платіжним документом, що передбачає тільки виставлення певних сум до оплати покупцям за товари, що поставляються (або вже фактично поставлені) чи послуги, що надаються (або фактично надані).
Затвердженої форми інвойсу та вимог щодо його заповнення законодавством України не передбачено.
Як встановлено судом, що відповідач вважає, що інвойс № 224417 від 19.11.2024 р., який підписаний лише стороною постачальника зовнішньоекономічного контракту, не відповідає умовам пунктів 1.1. контракту, за яким інвойс, є невід'ємною частиною Контракту, та пункту 11.2. контракту за яким всі додатки, доповнення та зміни до Контракту дійсні і становлять невід'ємну його частину лише в тому випадку, якщо вони викладені в письмовій формі та підписані Сторонами. А відтак, за позицією Митниці такий недолік інвойсу не може підтверджувати відомості про числові значення складових митної вартості.
Суд вважає дане твердження відповідача помилковим, оскільки інвойс є розрахунково-платіжним документом, а тому не є ані додатком, ані доповненням до Контракту, а відтак на даний документ не розповсюджуються вимоги пункту 11.2. контракту щодо його дійсності при умові підписання обома сторонами.
При цьому, обґрунтованість позиції відповідача щодо ідентифікації поставки товару у даному випадку можлива лише у разі надання декларантом замовлення є необґрунтованою, оскільки відповідач не спростовує можливість проведення ідентифікації інвойсу з поставкою товару на основі інших документів, доданих на підтвердження митної вартості товару.
Таким чином, наведені відповідачем твердження є необґрунтованими та спростовують сумніви у достовірності поданих декларантом відомостей.
Щодо покликань відповідача на відсутність документів щодо договірних відносин з ФОП ОСОБА_1 , суд зазначає таке.
Згідно з частиною 6 статті 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» від 01.07.2004 року № 1955-IV, у разі залучення експедитором до виконання його зобов'язань за договором транспортного експедирування іншої особи у відносинах з нею експедитор може виступати від свого імені або від імені клієнта.
Під час здійснення митного оформлення товарів відповідачу надано договір № 0101-22/ФЛ від 01.01.2022 про перевезення вантажів автомобільним транспортом, що укладений між Позивачем та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 , а також додаткову угоду №2 від 01.03.2022.
Відповідно до пункту 1.3 Додаткової угоди № 2 від 01.03.2022 до Договору поставки №0101-22/ФЛ від 01.01.2022 Перевізник має право залучати третіх осіб до перевезення вантажу Замовника, проте повну відповідальність за порушення умов цього Договору третьою особою несе Перевізник.
Таким чином, перевізник залучив до перевезення на підставі п.1.3 Додаткової угоди до Договору № 0101-22/ФЛ від 01.01.2022 третю особу - ФОП ОСОБА_1 .
Разом з тим, судом встановлено, що договором № 0101-22/ФЛ від 01.01.2022 визначено, що позивач не має жодних зобов'язань перед третіми особами, що залучені перевізником, а має лише зобов'язання перед самим перевізником.
Перевізником в межах договору перевезення виставлено рахунок-фактуру №165 від 28.11.2024 на ім'я позивача, який надавався Відповідачу. Вказаний рахунок-фактура підтверджує витрати, що були понесені Позивачем на доставку Товару до місця його ввозу на митну територію України.
Відтак, перевезення Товару третьою особою - ФОП ОСОБА_1 не є порушенням умов договору.
Суд враховує, що Договір (контракт) про перевезення №0101-22/ФЛ від 01.01.2022 та додаткова угода №2 від 01.03.2022 надавались позивачем при здійсненні митного оформлення товару, отже Митниця була обізнана про порядок транспортування товару що декларується, а штамп перевізника ФОП ОСОБА_1 на CMR № NL 119797 від 25.11.2024 року є цілком закономірним та відповідає положенням договору № 0101-22/ФЛ.
За наведеного, твердження відповідача про відсутність доказів на підтвердження договірних відносин між експедитором та перевізником, як на підставу неможливості перевірити правильність визначення митної вартості самого товару, суд не приймає до уваги, оскільки такі зауваження відповідача по суті не є розбіжностями, оскільки не містять суперечностей з іншими поданими документами та не впливають на можливість або неможливість перевірки числового значення заявленої митної вартості товару, не враховуючи того факту, що умови транспортного перевезення є договірними правовідносинами та приписами Митного Кодексу України не передбачено надання таких документів.
Крім того, транспортно-експедиційні витрати здійснені за рахунок перевізника та включені у вартість перевезення. Будь-яких обґрунтованих сумнівів вказані документи не викликають.
Щодо ненадання позивачем документів щодо врахування декларантом додаткових витрат на надання брокерських послух за межами території України щодо оформлення транзитної декларації Т1 по території Євросоюзу, суд зазначає наступне.
Згідно з пп. а) пункту 1 частини 10 статті 58 МК України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті витрати, понесені покупцем комісійні та брокерська винагорода, за винятком комісійних за закупівлю, що є платою покупця своєму агентові за надання послуг, пов'язаних із представництвом його інтересів за кордоном для закупівлі оцінюваних товарів.
Відповідно до пункту 4.15 контракту №22/22 податки, митні збори, гербові збори та інші витрати, що виникають у зв'язку з виконанням цього Контракту, які оплачуються в країні Постачальника, оплачує постачальник.
Судом встановлено, що експортна та транзитна декларації були оформлені в країні Постачальника.
Так, до митного оформлення позивач надав Калькуляцію, яка складається постачальником, б/н від 19.11.2024, де зазначені витрати, пов'язані з митним оформлення.
Калькуляція - це документ, який складається постачальником, та позивач не має впливу на його зміст. Тобто постачальник самостійно вирішую, які саме витрати включити до Калькуляції виходячи з фактично понесених ним видатків у зв'язку з поставкою Товару Позивачу.
Крім того, суд зазначає, що відповідно до пункту 4.16 контракту №22/22 обов'язок проходження експортних формальностей в країні постачальника покладається на Постачальника та такі витрати самостійно закладаються постачальником до ціни Товару та додатковому відшкодуванню з боку Покупця не підлягають.
Відповідно до Інкотермс (редакція 2010 року), що регулюють питання, яка зі сторін договору купівлі-продажу повинна здійснити необхідні для перевезення і страхування дії, коли продавець передає товар покупцю, і які витрати несе кожна із сторін, термін FCA (FREE CARRIER (... named place) франко-перевізник (... назва місця) означає, що продавець здійснює поставку товару, який пройшов митне очищення для експорту, шляхом передання призначеному покупцем перевізнику у названому місці. Слід зазначити, що вибір місця поставки впливає на зобов'язання щодо завантаження й розвантаження товару у такому місці. Якщо поставка здійснюється на площах продавця, продавець відповідає за завантаження. Якщо ж поставка здійснюється в іншому місці, продавець не несе відповідальності за розвантаження товару. Цей термін може бути застосований незалежно від виду транспорту, включаючи змішані (мультимодальні) перевезення. Під словом "перевізник" розуміється будь-яка особа, що на підставі договору перевезення зобов'язується здійснити або забезпечити здійснення перевезення товару залізницею, автомобільним, повітряним, морським, внутрішнім водним транспортом або комбінацією цих видів транспорту. Якщо покупець призначає іншу особу, ніж перевізник, прийняти товар для перевезення, то продавець вважається таким, що виконав свої обов'язки щодо поставки товару з моменту його передання такій особі.
Разом з тим, відповідно до пункту А.4. Правил Інкотермс-2010, продавець за правилами FCA зобов'язаний надати товар перевізнику або іншій особі, призначеній покупцем або обраній продавцем у відповідності зі статтею А.3 "а", у названому місці у день чи в межах періоду, що узгоджені сторонами для здійснення поставки. Поставка вважається здійсненою, зокрема, якщо названим місцем поставки є площі продавця: коли товар завантажений на транспортний засіб, наданий перевізником, що призначений покупцем, чи іншою особою, що діє від імені останнього.
Продавець зобов'язаний, з урахуванням положень статті Б.6: нести всі витрати, пов'язані з товаром, до моменту здійснення його поставки у відповідності з статтею А.4; сплатити, коли це належить, витрати митних процедур, а також усі мита, податки та інші збори, що підлягають сплаті при експорті товару (пункт А.6. правил Інкотермс -2010).
Відтак, враховуючи, що поставка (завантаження) згідно МД 24UA209170101375U2 від 28.11.2024 здійснювалась на умовах FCA NL POELDIJK, тобто за місцем продавця, то витрати, пов'язані з товаром, до моменту здійснення його поставки, в тому числі завантаження належать продавцю та не можуть вимагатися митним органом від позивача.
В оскаржуваному рішення митний орган також зазначив, що у наданому до митного оформлення рахунку-фактурі на оплату транспортних послуг № 165 від 28.11.2024 р. не вбачається понесення витрат на завантаження товару у місці призначення. За умовами FCA місця поставки впливає на зобов'язання щодо завантаження й розвантаження товару у такому місці. Якщо поставка здійснюється на площах продавця, то продавець несе відповідальність за завантаження. Однак, як вбачається із документів поставка не здійснювалась на площах продавця.
Надаючи правову оцінку вказаному доводу відповідача, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 4.5 Контракту, відповідно до яких обов'язок та витрати з навантаження / вивантаження Товару, що пов'язані з транспортуванням такого Товару до порту або іншого місця ввезення на митну територію України покладаються на Постачальника та такі витрати самостійно закладаються Постачальником до ціни Товару та додатковому відшкодуванню з боку Покупця не підлягають.
Отже, вказане свідчить про те, що завантаження товару передбачено умовами контракту, вартість завантаження товару включається до ціни товару і витрати на завантаження товару були понесені не покупцем, а продавцем.
Суд зазначає, що заявлені декларантом витрати на завантаження товару може мати місце лише у випадку, якщо такі витрати не були включені до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінюваний товар. Відповідно, вартість завантаження товару входить до вартості товару, у зв'язку з чим не додаються при визначенні митної вартості товару.
За таких обставин, при постачанні спірного товару вартість завантаження товару включена до ціни товару, яка вказана в інвойсі і тому, при визначенні складових митної вартості товару, не повинна була додаватись окремо.
Що стосується витребування митним органом додаткових документів, то суд вказує про таке.
Верховний Суд неодноразово у своїх рішеннях (постанови, від 12 березня 2019 року у справі №826/2313/16, від 27 березня 2020 року у справі №540/2605/18, від 25 листопада 2020 року у справі №1.380.2019.001657, від 15 квітня 2021 року у справі №804/14964/15, від 02 травня 2024 року у справі № 520/22458/23) звертав увагу на те, митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше. Сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності.
Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву в правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
Митний орган зобов'язаний зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.
Необхідність витребовування додаткових документів передусім є способом упевнитися у тому, що декларант правильно визначив митну вартість.
Водночас повноваження контролюючого органу витребовувати додаткові документи стосується тільки тих документів, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Не надання декларантом витребовуваних контролюючим органом документів може бути підставою для коригування митної вартості у випадку, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують об'єктивних сумнів щодо достовірності наданої декларантом інформації.
Неподання декларантом документів, зазначених у частинах другій-четвертій статті 53 Митного кодексу України, не тягне для нього безумовних негативних правових наслідків. Неподання таких документів може тягнути за собою відмову в митному оформленні товарів за заявленою декларантом митною вартістю та, відповідно, коригування митної вартості товарів лише в тому разі, коли у митниці будуть обґрунтовані підстави вважати, що таке неподання зумовило неповноту та/або недостовірність відомостей про митну вартість.
У даній справі Львівською митницею були встановлені невідповідності у поданих документах та відсутність належних відомостей, які обґрунтовують заявлені числові значення митної вартості, визначеної за основним методом, що в сукупності вказують на наявність розбіжностей у поданих до митного оформлення документах та відсутність всіх відомостей щодо обставин купівлі-продажу товару.
Однак, під час розгляду справи судом визнано необґрунтовані доводи Митниці щодо обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів разом з митною декларацією, а саме, не надання до митного оформлення замовлення та надання інвойсу, підписаного лише зі сторони постачальника (продавця).
Як встановлено судом, вимога митного органу про надання додаткових документів була скерована у зв'язку із наявністю підстав, визначених ч.3 ст.53 МК України, а саме, відсутність усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості, а тому було запропоновано у разі їх наявності надати, якщо рахунок сплачено, банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування. транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів (рахунок на перевезення, договір на перевезення); виписку з бухгалтерської документації; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
При цьому, суд вважає, що відповідачем не доведено наявність обставин для витребування у позивача (за наявності) додаткових документів, визначених положенням частини третьої статті 53 МК України при наявності лише сумніву щодо не надання замовлення та надання інвойсу з вказаним недоліком при тому, що декларантом позивача були надані інші документи на підтвердження заявленої ним митної вартості товару.
Однак, декларантом позивача додатково були надані прейскурант (прайс-лист) виробника товару № б/н від 19.11.2024 року, висновок про вартісні характеристики товару, підготовлений спеціалізованою експертною організацією № 20-105/11-2024 від 28.11.2024 року; розрахунок ціни (калькуляція) № б/н від 19.11.2024 року, копію митної декларації країни відправлення № 24NLD2VGX41WV1PDA3 від 25.11.2024 року.
Разом з тим, в оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості відповідачем не обґрунтовано причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано на підставі додатково поданих декларантом документів, які відомості відсутні у поданих документах, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомості щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Відтак, суд вважає, що відповідачем не доведено наявність обставин для витребування у позивача (за наявності) додаткових документів, визначених положенням частини третьої статті 53 МК України, отже є не обґрунтованими і підстави коригування митної вартості проведеної митним органом.
Щодо правомірності застосування відповідачем методу визначення митної вартості товарів при прийнятті оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товару, суд зазначає наступне.
Методи визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, встановлені в ст. 57 Митного кодексу.
Відповідно до ч. 1 вказаної статті, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
При цьому частинами 2, 3, 6 статті 57 передбачено, що основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Законодавцем встановлений чіткий алгоритм, яким повинен керуватись митний орган при виборі методу визначення митної вартості товару, зокрема кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.
Зі змісту графи 31 оскаржуваного рішення про коригування митної вартості вбачається, що з причин відсутності в митного органу та декларанта інформації про ідентичні товари застосовано саме метод 2а ( ст. 59 МКУ). Джерелом інформації для коригування митної вартості слугували: МД № UA209170/2024/92437 від 01.11.2024 року, рівень митної вартості становить 1,0001 дол США/кг. Коригування на обсяг партії та комерційні рівні не проводилися ». В зазначеної МД теж банани свіжі з схожими характеристиками, вагою, кодом товару, з тією ж країною виробником.
За положеннями частин 1 та 2 ст. 59 МК України у разі якщо митна вартість оцінюваних товарів не може бути визначена згідно з положеннями статті 58 цього Кодексу, за основу для її визначення береться вартість операції з ідентичними товарами, що продаються на експорт в Україну з тієї ж країни і час експорту яких збігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним до нього.
При застосуванні цього методу визначення митної вартості за основу береться прийнята митним органом вартість операції з ідентичними товарами з дотриманням умов, зазначених у цій статті. При цьому під ідентичними розуміються товари, однакові за всіма ознаками з оцінюваними товарами, у тому числі за такими, як:1) фізичні характеристики;2) якість та репутація на ринку;3) країна виробництва;4) виробник.
Верховний Суд у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що рішення про коригування митної вартості товарів є обґрунтованим та мотивованим у контексті норм пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України якщо містить не лише дату та номер митної декларації, на підставі якої здійснено коригування митної вартості, а й порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за такими другорядними методами, як за ціною договору щодо ідентичних товарів, за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, на основі віднімання вартості, резервний метод. При здійсненні контролю за коригуванням митної вартості товару, проведеним органом доходів і зборів за другорядним методом (за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; за резервним методом), суд повинен вимагати від відповідача доведення того, що товар за певною митною вартістю дійсно був увезений до України, що митна вартість за відповідною вантажною митною декларацією не була відкоригована; що рішення про коригування (якщо воно приймалося) було оскаржене до суду та скасоване судом. ( постанови Верховного Суду від 8 лютого 2019 року у справі справа №825/648/17, від 20 липня 2023 року у справі № 640/22572/20).
Таким чином, оцінюючи рішення про коригування митної вартості товару в частині, що стосується визначення митної вартості товару за методом визначення митної вартості за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, суд повинен враховувати, що письмове рішення митниці про коригування заявленої митної вартості товарів відповідно до закону має містити: наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.
Спірне рішення про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, не містить пояснень митного органу щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та не зазначено докладної інформації і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.
Контроль правильності обчислення декларантом митної вартості здійснюють митні органи у визначений законом спосіб у разі наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей.
Декларант не зобов'язаний (звільнений від обов'язку) доводити правильність заявленої ним митної вартості: його твердження про розмір митної вартості вважається правомірним, поки протилежне не буде доведено контролюючим органом.
При цьому, суд зауважує, що формально нижчий рівень митної вартості імпортованого позивачем товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення не може розцінюватися як заниження позивачем митної вартості та не є перешкодою для застосування методу визначення митної вартості товару, обраного декларантом, і не може бути безумовною підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за методом визначеним в декларації митної вартості.
Вирішуючи цей спір, суд вважає, що позивачем подано до митниці належний та достатній пакет документів на підтвердження повноти і достовірності заявленої митної вартості товару за основним методом.
Натомість, відповідачем не підтверджено належними доводами та доказами наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за цей товар.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем необґрунтовано прийнято рішення про коригування митної вартості товарів № UA209000/2024/900898/2 від 29.11.2024 року, оскільки контролюючий орган не навів переконливих аргументів, що надані декларантом документи в своїй сукупності не підтверджують числові значення складових митної вартості товару та не дають можливість здійснити митне оформлене товару за визначеним декларантом основним методом - за ціною договору, не обґрунтував висновки належними та беззаперечними доказами для виникнення правових підстав по застосуванню другорядного методу.
Щодо вимоги позивача про визнання протиправною та скасування картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA209170/2024/003330 від 29.11.2024 року., суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 9, 10 статті 264 Митного кодексу України митний орган не має права відмовити у прийнятті митної декларації, якщо виконано всі умови, встановлені цим Кодексом. Відмова митного органу у прийнятті митної декларації повинна бути вмотивованою, а про причини відмови має бути письмово повідомлено декларанта.
Частиною дванадцятою статті 264 Митного кодексу України передбачено, що у разі відмови у прийнятті митної декларації посадовою особою митного органу заповнюється картка відмови у прийнятті митної декларації за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Таким чином, картка відмови у прийнятті митної декларації є документом, що формалізує негативне для декларанта рішення посадової особи митного органу про завершення процедури декларування товарів, заявлених до митного оформлення на підставі конкретної митної декларації.
Стаття 24 Митного кодексу України гарантує кожній особі право оскаржити рішення, дії або бездіяльність митних органів до митного органу вищого рівня або до суду, якщо вважає, що такими рішеннями, діями або бездіяльністю порушено її права, свободи чи інтереси, створено перешкоди для їх реалізації або на неї незаконно покладено будь-які обов'язки.
Судом встановлено, що картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA209170/2024/003330 від 29.11.2024 року вмотивована прийняттям митним органом рішення про коригування митної вартості № UA209000/2024/900898/2 від 29.11.2024 року,, неправомірність якого знайшла підтвердження в ході розгляду справи, а тому суд вважає, що картка відмови також є протиправною та підлягає скасуванню.
VII. Висновок суду.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. ( ч. 2 ст. 77 КАС України).
Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Надавши оцінку усім доказам в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку про задоволення позову.
VIII. Розподіл судових витрат.
Згідно положень ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Щодо розподілу судових витрат в частині судового збору.
Відповідно до вимог частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа лише у разі задоволення позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень.
Як встановлено судом, позивачем сплачено судовий збір в сумі 2422,40 що підтверджується платіжним документом №4455 від 29.11.2024 року на суму 2 422,40 грн. (а.с.85 )
З огляду на викладене та враховуючи, що судом задоволено вимоги позивача в повному обсязі, тому сплачений позивачем судовий збір у розмірі 2422,40 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці.
Щодо розподілу судових витрат в частині витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00 грн. суд зазначає наступне.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Відповідно до ч.1 ст. 26 Закону № 5076-VI адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правничої допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правничої допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги.
Відповідно до ст. 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до ст.134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч. 1 ст.134 КАС України).
Згідно із ч. 3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Зміст наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24 червня 2021 року у справі № 922/902/19.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, професійна правнича допомога у даній справі надавалося адвокатом Ситником О.П., про що свідчить ордер про надання правничої допомоги серії ВН №1351628 від 04.04.2024 року, згідно договору № 104-24/ДІК від 01.04.2024 року.
На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу в сумі 5000,00 грн., позивачем надано
- договір про надання правничої допомоги № 104-24/ДІК від 01.04.2024 року, укладеного між ТОВ “ДУНАЙСЬКА ІМПОРТНА КОМПАНІЯ» (Клієнт) та адвокатом Ситником Олегом Петровичем ( Адвокат), за умовами якого Адвокат зобов'язується надавати юридичні послуги Клієнту на підставах, в порядку і в обсязі, визначеному у Договорі за погодженням Сторін. ( пункт 2.1. договору). Клієнт має право формулювати письмово або усно завдання, проблему, ситуацію - Замовлення, що підлягає вирішенню. ( підпункт 3.1.2. договору). Винагорода за надані Адвокатом послуги визначається згідно з прайсом, що є невід'ємним додатком до даного Договору та додатковими угодами до цього Договору, що встановлюють окремий порядок сплати винагороди Адвокату за певні види послуг. За замовчуванням винагорода Адвоката, сплачується Клієнтом протягом 10 (десяти) робочих днів після підписання Сторонами акту наданих послуг, якщо інше не встановлено окремими домовленостями між Клієнтом та Адвокатом, які формалізуються у вигляді додаткових угод до даного Договору. ( пункти 5.2.-5.3. договору) У разі обрання Сторонами такої умови оплати, як “гонорар успіху», про це укладається додаткова угода. (п. 5.4. Договору). “Гонорар успіху» включає в себе сплату винагороди за послуги з підготовки позовної заяви/апеляційної скарги/касаційної скарги, представництва у відповідному суді, підготовки заяв, клопотань, відзивів, відповідей на відзив та інших процесуальних документів/заяв по суті справи, та інші юридичні послуги, що стосуються розгляду певної справи судом. (п. 5.4.2. Договору)
- додаток № 1 до цього до договору, яким є Прайс з визначенням назви послуги та вартістю надання послуги.
- додаткова угода № 24UA209170101774U2/157 від 02.12.2024 року до цього договору якою сторони погодили, що винагорода за послуги, передбачені п. 1 цієї Додаткової угоди, буде сплачена Адвокату відповідно до п. 5.4 Договору. Тобто Сторонами обрано таку умову оплати винагороди, як “гонорар успіху», яка передбачає сплату такої винагороди після набрання законної сили рішенням, ухваленим судом на користь Клієнта в справі, ведення якої здійснював Адвокат. (п. 2 Додаткової угоди). Сторонами погоджено, що сума винагороди Адвокату за підготовку Позову встановлюється виходячи з нижченаведеного розрахунку: відповідно до пп. 4, п. 1 додатку № 1 до Договору вартість послуги з підготовки позовної заяви, яка містить вимоги як майнового, так і немайнового характеру становить 5% від ціни такого позову, але не менше 5000,00 грн. Таким чином, вартість послуги з підготовки та подання Позову становить: 54 361,27 грн. (ціна позову) х 5% = 2 718,06 грн, а оскільки отримана сума менше за 5 000,00 грн, то сума винагороди округляється до 5 000,00 грн. (п. 3 Додаткової угоди)
- замовлення № 24UA209170101774U2/157 до цього договору, яким адвокату Ситнику О.П. відповідно до п. 3.1.2 договору про надання юридичних послуг № 104-24/ДІК від 01.04.2024 року сформульовано наступне завдання, що підлягає вирішенню адвокатом: підготовити та подати позовну заяву про визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості № UA209000/2024/900898/2 від 29.11.2024 року та картки відмови в прийнятті митної декларації або митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA209170/2024/003330 від 29.11.2024 року; представляти за необхідності ТОВ “ДУНАЙСЬКА ІМПОРТНА КОМПАНІЯ» в суді першої інстанції під час розгляду судової справи, відкритої за позовом, що зазначений в п. 1 цього замовлення.
- акт наданих послуг № 24UA209170101774U2/157 від 02.12.2024 року, яким закріплено факт надання Адвокатом та прийняття Клієнтом таких послуг: Підготовка та подання позовної заяви про визнання протиправними та скасування рішень про визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості № UA209000/2024/900898/2 від 29.11.2024 року та картки відмови в прийнятті митної декларації або митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA209170/2024/003330 від 29.11.2024 року, вартість послуги 5 000,00 грн.
Отже, надані документи дозволяють встановити зміст наданих послуг та їх загальну вартість.
За приписами ч. 7 ст. 134 КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідач у відзиві на позов щодо заявленої позивачем суми витрат на правничу допомогу, вказує, що дана справа є справою незначної складності, а обсяг матеріалів опрацьованих адвокатом, а саме документів, що подавалися декларантом позивача до митного оформлення є незначним. Крім того, вказує що позовній заяві, адвокатом наведено норми права, що застосовуються до даних правовідносин, а висновки щодо застосування зазначених норм взяті із висновків судів у справах з аналогічним предметом спору, що в свою чергу вказує на відсутність необхідності значного часу для підготовки позовної заяви, з огляду на що вважає, що сума витрат на надання правничої допомоги, яку заявляє представник позивача у позовній заяві до відшкодування, є завищеною, а отже не відповідає критерію справедливої сатисфакції.
Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, суд вказує про таке.
Питання розподілу судових витрат згідно договору про надання правової допомоги, де сума гонорару адвоката встановлена сторонами у фіксованому розмірі було предметом дослідження Верховного Суду, зокрема у постановах від 28.12.2020 у справі № 640/18402/19, від 31.01.2022 у справі № 185/5421/21, де Суд зазначив про таке.
Статтею 30 Закону № 5076-VI передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання.
При зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту.
Як зазначалось вище, сума гонорару адвоката 5 000,00 грн. встановлена сторонами договору у фіксованому розмірі, а отже розмір витрат є визначеним.
Разом з тим, у постанові Верховного Суду від 02 червня 2022 року по справі №160/6899/20 викладено правову позицію, згідно якої визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Отже, при вирішенні питання стосовно розподілу витрат, пов'язаних із правовою допомогою адвоката, суд насамперед звертає увагу на те, що справа даної категорії відповідно до предмету спору є справою незначної складності, розгляд якої здійснювався в порядку письмового провадження (без виклику сторін) за наявними у ній матеріалами.
При цьому суд враховує, що аналіз законодавства та стала судова практика у даній категорії справ, в т.ч. і суду касаційної інстанції не вимагали від представника позивача надмірного обсягу юридичної і технічної роботи при формуванні правової позиції та підготовки позовної заяви.
Окрім того, справа розглянута в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, що не вимагає безпосередньої участі сторін, а, отже, і значної затрати часу. Процесуальні документи у справі є однотипними, а тому також не потребують значної затрати часу.
У той же час, суд не оспорює права адвоката самостійно визначати гонорар, однак, у даному конкретному випадку, не може вважати, що при встановленні такого розміру гонорару була врахована складність даної справи та інші істотні обставини.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 зауважено, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений і у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.
Суд наголошує на тому, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (постанова Верховного Суду від 30.01.2023р. №910/7032/17).
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що зазначено у рішенні від 23 січня 2014 року у справі East/West Alliance Limited проти України (заява № 19336/04), заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У зазначеному рішенні ЄСПЛ також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Керуючись приписами ч. 5 ст.134 і п. 2 ч. 9 ст.139 КАС України, надавши оцінку співмірності суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, суд вважає розумно обґрунтованими заявлені витрати на професійну правничу допомогу, які підлягають компенсації позивачу за рахунок відповідача в розмірі 2 000,00 грн. за представництво адвоката Ситника О.П. у суді першої інстанції.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
вирішив:
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Дунайська імпортна компанія» (вул. Центральна, буд. 1, с. Бурлача Балка, м. Чорноморськ, Одеська обл., 68094, код ЄДРПОУ: 40017905) до Львівської митниці (вул. Костюшка Т., буд. 1, м. Львів, Львівська обл., 79000, ЄДРПОУ 43971343) про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити.
Визнати противоправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів № UA209000/2024/900898/2 від 29.11.2024 року.
Визнати противоправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA209170/2024/003330 від 29.11.2024 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Дунайська імпортна компанія» судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 422,40 (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 копійок ) гривень.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Дунайська імпортна компанія» витрати на правничу допомогу в розмірі 2 000,00 (дві тисячі грн. 00 коп) гривень.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя В.А. Дубровна