справа№380/9314/25
24 липня 2025 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Коморного О.І., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради про зобов'язання ОСОБА_1 вчинити дії.
Обставини справи.
До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради з вимогами:
- зобов'язати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстровану у АДРЕСА_1 , звільнити об'єкт благоустрою шляхом демонтажу збірно-розбірного металевого гаражу розміром 3,30x5,30м, в дворі будинків АДРЕСА_2 та №52 на вул. О. Степанівни.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що розпорядженням Залізничної районної адміністрації від 31.10.2011 № 845 ОСОБА_2 надано дозвіл на збереження тимчасового збірно-розбірного металевого гаражу. Позивач наголошує, що цей дозвіл мав тимчасовий та персоніфікований характер і був пов'язаний виключно з потребами зазначеної особи. Позивач вказує, що ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер, у зв'язку з чим правова підстава для розміщення тимчасової споруди на території загального користування припинилася. Залізнична РА стверджує, що після смерті особи, якій надавався дозвіл, спірним гаражем продовжує самовільно, без будь-яких правових підстав, користуватися відповідач, ОСОБА_1 . З метою досудового врегулювання спору, позивачем та уповноваженими комунальними підприємствами вживалися заходи реагування: відповідачу надсилались попередження про необхідність демонтажу (лист ЛКП «Левандівка» від 04.11.2024), проведено комісійне обстеження (акт від 30.12.2024), а також винесено розпорядження від 10.03.2025 №94 про необхідність звільнення об'єкта благоустрою. Оскільки відповідач на вказані вимоги не відреагувала та добровільно не демонтувала самовільно розміщену споруду, позивач вважає, що її дії порушують вимоги Закону України "Про благоустрій населених пунктів", Правила благоустрою Львівської міської територіальної громади та права територіальної громади як власника земельної ділянки. У зв'язку з цим, позивач змушений звернутися до суду для захисту публічного інтересу та відновлення порушеного благоустрою.
Ухвалою від 24 червня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Цією ж ухвалою, відповідно до вимог статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачеві встановлено п'ятнадцятиденний строк з дня вручення копії ухвали для подання відзиву на позовну заяву. Суд роз'яснив відповідачу, що відповідно до частини четвертої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, копія відзиву та доданих до нього документів повинна бути надіслана (надана) іншим учасникам справи одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду.
Також суд попередив відповідача, що згідно з частиною шостою статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Суд повідомляв відповідача про розгляд справи належним чином шляхом направлення ухвали про відкриття спрощеного провадження рекомендованою кореспонденцією за її зареєстрованим місцем проживання.
Однак, як свідчить довідка про причини повернення, конверт повернувся до суду 23 липня 2025 року з відміткою поштового оператора «за закінченням терміну зберігання».
За таких обставин, відповідач вважається належним чином повідомленою про розгляд справи.
Станом на день ухвалення цього рішення, відповідач своїм процесуальним правом на подання відзиву не скористалася, будь-яких заяв чи клопотань, які б обґрунтовували неможливість подання відзиву у встановлений строк, до суду не надходило.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Оскільки відсутні клопотання будь-якої зі сторін про розгляд справи у судовому засіданні, суд розглядає справу в порядку письмового провадження.
Суд всебічно і повно з'ясував всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та
Розпорядженням Залізничної районної адміністрації від 31.10.2011 № 845 ОСОБА_2 дозволено збереження самовільно встановленого збірно-розбірного металевого гаражу розміром 3,30х5,30м у дворі будинків АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 .
Пунктом 2 цього розпорядження чітко визначено умову існування споруди: "термін існування зазначеного гаражу закінчується після закінчення потреб в розміщенні автотранспорту гр. ОСОБА_2 ". Таким чином, дозвіл мав тимчасовий та персоніфікований характер, його дія нерозривно пов'язана з особою ОСОБА_2 .
Як підтверджується наявними у справі доказами, ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер. З настанням цієї обставини, відповідно до умов самого розпорядження № 845, правова підстава для розміщення тимчасової споруди на території загального користування припинилася.
Судом встановлено, що після припинення правових підстав для розміщення гаражу, ним продовжує користуватися відповідач ОСОБА_1 .
Цей факт підтверджується сукупністю доказів: листом ЛКП "Левандівка" № 2/186 від 04.11.2024, актом комісійного обстеження від 30.12.2024, а також довідкою ЛКП "Левандівка" від 04.04.2025, згідно з якою відповідач зареєстрована та проживає за адресою АДРЕСА_1 .
Позивачем вжиті заходи досудового врегулювання спору.
Зокрема, ЛКП "Левандівка" листом № 2/186 від 04.11.2024 та листом від 18.03.2025 №2/334, а також Залізнична РА розпорядженням від 10.03.2025 №94 неодноразово вимагали від відповідача добровільно звільнити об'єкт благоустрою шляхом демонтажу гаражу. Зазначені вимоги направлені відповідачу, що підтверджується поштовими квитанціями та описами вкладення, однак відповідачем виконані не були, що свідчить про її відмову від добровільного відновлення благоустрою.
Таким чином, предметом спору є правомірність вимог позивача щодо зобов'язання відповідача, яка не має жодних правовстановлюючих документів на тимчасову споруду та земельну ділянку під нею, демонтувати самовільно розміщений об'єкт, правова підстава для існування якого припинилася.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові, економічні, екологічні, соціальні та організаційні засади благоустрою населених пунктів визначає Закон України "Про благоустрій населених пунктів".
Статтею 5 вказаного Закону встановлено, що управління у сфері благоустрою населених пунктів здійснюють Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування та інші органи влади в межах їх повноважень.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, зокрема, власні (самоврядні) повноваження: управління об'єктами житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту і зв'язку, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, забезпечення їх належного утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг населенню.
До об'єктів благоустрою населених пунктів статтею 13 Закону "Про благоустрій населених пунктів" віднесено території загального користування.
Відповідно до частини 2 статті 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.
Згідно із п. 4.1.34, Положення про Залізничну районну адміністрацію Львівської міської ради, затвердженого рішенням виконкому від 25.02.2025 № 160 до компетенції районної адміністрації належать такі повноваження: Забезпечення демонтажу самовільно встановлених: парканів, тимчасових споруд, обмежувальних паркувальних пристроїв, які перешкоджають під'їзду автомобілів швидкої медичної допомоги, поліції, пожежної, рятувальної, аварійно-відновлювальної техніки до житлових будинків, обмежувачів швидкості руху автотранспорту тощо та інших визначених споруд у Львівській міській територіальній громаді.
Частина 1 ст. 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачає, що акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті ради, прийняті в межах своїх повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про благоустрій населених пунктів", громадяни у сфері благоустрою населених пунктів зобов'язані дотримуватися правил благоустрою території населених пунктів; не порушувати права і законні інтереси інших суб'єктів благоустрою населених пунктів.
Ухвалою Львівської міської ради №5766 від 19.12.2024р. було затверджено Правила благоустрою Львівської міської територіальної громади. У п. 14.1.31., п. 15.27. та п. 15.35. цього акту закріплено, що відповідно до п. 44 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" накладаються стягнення, передбачені ст. ст. 82, 152 Кодексу України про адміністративні правопорушення (надалі - КУпАП) за порушення вимог цих Правил, а саме за: самовільне захоплення території (частини території) об'єкта благоустрою Львівської міської територіальної громади. Якщо під час перевірки виявлено порушення вимог цих Правил, уповноважена посадова особа у межах наданих повноважень зобов'язана скласти: документи реагування на усунення порушення (припис, вимога тощо), які є обов'язковими для виконання у визначений термін особами, відповідальними за утримання об'єктів благоустрою; протокол про адміністративне правопорушення. Районні адміністрації забезпечують демонтаж самовільно встановлених малих архітектурних форм, торговельного, холодильного та іншого обладнання, парканів, тимчасових споруд, обмежувальних паркувальних пристроїв, які перешкоджають під'їзду автомобілів швидкої медичної допомоги, поліції, пожежної, рятувальної, аварійно-відновлювальної техніки до житлових будинків, обмежувачів швидкості руху автотранспорту тощо та інших визначених споруд на території Львівської міської територіальної громади.
Більше того, Відповідач не надав жодних доказів на підтвердження правомірності користування спірним металевим гаражем. Оскільки вимоги, що наведені у розпорядженні голови Залізничної районної адміністрації від 10.03.2025 №94 не були виконані, позивач як суб'єкт, що здійснює контроль за дотриманням благоустрою на території Залізничного району м. Львова, внаслідок існування порушення правил благоустрою Львівської міської територіальної громади змушений звернутися до суду із цим позовом.
Згідно з положеннями статті 80 Земельного кодексу України суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності (пункт б статті 80 3К України).
З огляду на відсутність державної реєстрації Відповідачем відповідних речових прав на земельну ділянку, згідно з положеннями Земельного кодексу України така земельна ділянка належить на праві власності територіальній громаді, тобто, є комунальною власністю.
Статтею 13 Закону № 2807-IV до об'єктів благоустрою віднесено території загального користування, зокрема парки, сквери, майдани, площі, бульвари, вулиці, дороги, провулки, узвози, проїзди, пішохідні та велосипедні доріжки, а також прибудинкові території (території навколо багатоквартирних будинків). Земельна ділянка у дворі будинків АДРЕСА_2 та №52 на вул. О. Степанівни, на якій розміщено спірний гараж, беззаперечно є таким об'єктом благоустрою, що перебуває у комунальній власності та призначений для спільного користування мешканцями.
Відповідно до частини першої статті 16 Закону № 2807-IV, на об'єктах благоустрою забороняється, серед іншого, самовільно встановлювати тимчасові споруди. Згідно зі статтею 17 цього ж Закону, громадяни у сфері благоустрою населених пунктів зобов'язані утримувати в належному стані об'єкти благоустрою (їх частини), що перебувають у їх власності або користуванні, дотримуватися правил благоустрою території населених пунктів та не порушувати права і законні інтереси інших суб'єктів благоустрою.
Повноваження виконавчих органів місцевих рад у сфері благоустрою визначені статтею 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», до яких, зокрема, належить організація благоустрою населених пунктів та здійснення контролю за станом благоустрою, а також вирішення питань щодо самовільно зайнятих земельних ділянок.
Згідно з пунктом 4.1.34 Положення про Залізничну районну адміністрацію Львівської міської ради, затвердженого рішенням виконкому від 25.02.2025 № 160, до компетенції районної адміністрації належить забезпечення демонтажу самовільно встановлених тимчасових споруд.
Ухвалою Львівської міської ради №5766 від 19.12.2024 затверджено Правила благоустрою Львівської міської територіальної громади, якими, зокрема, забороняється самовільне захоплення території об'єкта благоустрою (пункт 14.1.31) та передбачено повноваження районних адміністрацій забезпечувати демонтаж самовільно встановлених тимчасових споруд (пункт 15.35).
Суд встановив, що розпорядження Залізничної РА від 31.10.2011 № 845 за своєю правовою природою є індивідуальним актом ненормативного характеру, дія якого вичерпується його виконанням та припиняється у разі зникнення обставин, що слугували підставою для його прийняття. Таким чином, право на розміщення гаража не є речовим правом, не входить до складу спадщини і не може бути передане третім особам, у тому числі відповідачу, в порядку спадкування згідно з нормами Цивільного кодексу України. З моменту смерті гр. ОСОБА_2 спірний гараж втратив правову підставу для свого існування та набув статусу самовільно розміщеного об'єкта.
Право на тимчасове розміщення гаражу не є речовим правом, яке може бути успадковане відповідно до норм Цивільного кодексу України. Відповідач не надала суду жодних доказів, які б підтверджували її право на користування земельною ділянкою під гаражем чи на сам гараж на будь-яких інших законних підставах (договір оренди землі, право власності, сервітут тощо).
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Відповідач, будучи належним чином повідомленою про розгляд справи, не надала суду жодних доказів на підтвердження наявності у неї будь-яких прав на спірний об'єкт чи земельну ділянку під ним, що свідчить про безпідставність її користування комунальним майном.
Згідно зі статтею 391 Цивільного кодексу України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Відповідно до статті 80 Земельного кодексу України, земля в межах населених пунктів, яка не передана у приватну власність, є комунальною власністю. Львівська міська рада, як представник територіальної громади, є власником спірної земельної ділянки.
За таких обставин, розміщення гаражу відповідачем після смерті особи, якій надавався дозвіл, є самовільним та має ознаки, аналогічні самочинному будівництву, визначеному статтею 376 Цивільного кодексу України, оскільки здійснюється на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи. Таке розміщення порушує права територіальної громади як власника землі, створює перешкоди у користуванні прибудинковою територією іншим мешканцям та суперечить встановленим правилам благоустрою.
Відповідно до положень частин першої та другої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи.
Згідно з положеннями статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Позивач надав належні та допустимі докази на підтвердження своїх вимог, тоді як відповідач, будучи належно повідомленою, жодних заперечень чи доказів на їх спростування не надала.
Таким чином, оцінивши в сукупності надані докази, суд дійшов висновку, що правова підстава для розміщення спірного гаражу припинилася, відповідач не має жодних прав на його використання, а позивач, діючи в межах своїх повноважень та на захист публічного інтересу, правомірно вимагає звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки комунальної власності. За таких обставин позовні вимоги є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
З урахуванням наведеного, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 72, 77, 242-246, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Зобов'язати ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстровану за адресою: АДРЕСА_4 ) звільнити об'єкт благоустрою шляхом демонтажу збірно-розбірного металевого гаражу розміром 3,30х5,30м, що знаходиться у дворі будинків АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 .
3. Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.
Повний текст рішення складено 24.07.2025
Суддя Коморний О.І.