про залишення позовної заяви без руху
25 липня 2025 року м. ДніпроСправа № 360/1454/25
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Смішлива Т.В., перевіривши матеріали позовної заяви адвоката Галкіна Вячеслава Леонідовича в інтересах ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
21.07.2025 до Луганського окружного адміністративного суду через підсистему «Електронний суд» надійшла сформована 20.07.2025 позовна заява адвоката Галкіна Вячеслава Леонідовича в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача за період з 22.08.2019 по 05.03.2025;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму 19606,86 грн за весь час затримки виплати - за період з 22.08.2019 по 05.03.2025;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача за період з 22.08.2019 по 05.03.2025;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму 19606,86 грн за весь час затримки виплати - за період з 22.08.2019 по 05.03.2025;
В обґрунтування позову зазначено, що позивач є учасником бойових дій та з 12 січня 2017 року по 22 серпня 2019 року на підставі контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах солдатсько-сержантського складу проходив військову службу у Збройних Силах України на посадах сержанта з матеріального забезпечення гірсько-штурмової роти та командира бойової машини командира 3 гірсько-штурмового відділення 3 гірсько-штурмового взводу 1 гірсько-штурмової роти Військової частини НОМЕР_1 .
Позивача було звільненого з військової служби у запас за підпунктом «а» пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу (у зв'язку із закінченням строку контракту)» та виключено зі списків особового складу частини та з всіх видів забезпечення, в тому числі з грошового забезпечення 22 серпня 2019 року і направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Однак при звільненні відповідач не здійснив повний розрахунок, зокрема не здійснив нарахування та виплату грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 30.08.2021 у справі № 360/3270/21 позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задоволено повністю.
Суд ухвалив визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік в кількості 42 дні, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 22 серпня 2019 року.
Остаточний розрахунок при звільненні на виконання рішення суду у справі № 360/3270/21 здійснено лише 05.03.2025 у сумі 19606,86 грн, тобто більше ніж через 5 з половиною років.
Однак всупереч вимогам чинного законодавства відповідач не здійснив нарахування та виплату позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.08.2019 по 05.03.2025 та не нарахував і не виплатив компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за весь час затримки виплати - за період з 22.08.2019 по 05.03.2025.
Вважає дії відповідача протиправними.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України, публічною службою є діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Суд зазначає, що спірні правовідносини виникли, зокрема, у зв'язку з не нарахуванням та не виплатою позивачу середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні з військової служби.
Таким чином, за характером спірних правовідносин і їх суб'єктним складом цей спір є публічно-правовим спором з приводу проходження та звільнення з публічної служби, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Суд зазначає, що інститут строків в адміністративному процесі стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 № 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
При визначенні початку перебігу строку звернення до адміністративного суду та, відповідно, вирішенні питання про дотримання, чи порушення позивачем цього строку, суду, насамперед, слід з'ясувати, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Звернення до суду, серед іншого, з позовними вимогами про стягнення середнього заробітку за затримку такої виплати за весь час затримки по день фактичного розрахунку (стаття 117 Кодексу законів про працю України) обмежене строком, який - з уваги також на постанову Верховного Суду від 11.02.2021 у справі № 240/532/20 - у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби визначений у частині п'ятій статті 122 КАС України і становить один місяць (з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів).
Так, оскільки розрахунок з позивачем на виконання рішення суду у справі № 360/3270/21 здійснено 05.03.2025, про що сам зазначає позивач у позовній заяві та підтверджено наданими документами, місячний строк звернення до суду з вимогами про стягнення з відповідача на його користь середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні розпочав свій відлік 06.03.2025 та сплив 05.04.2025.
Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 07.09.2023 у справі № 160/914/23.
Отже, позивач мав право подати позов не пізніше 05.04.2025.
До суду позов подано через підсистему «Електронний суд» 20.07.2025.
Таким чином, позивач порушив місячний строк звернення до суду з даним позовом.
Частиною шостою статті 161 КАС України передбачено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Згідно з частиною першою статті 121 КАС України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Відповідно до частини першої статті 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
За таких обставин, позивач має подати докази звернення до суду в межах строку, встановленого частиною п'ятою статті 122 КАС України або подати заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду з доказами на підтвердження поважності причин його пропуску.
Суд наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Представником позивача у позові зазначено, що строк звернення до суду він вважає не пропущеним, оскільки у відповідності до ч.2 ст.233 КЗпП України, із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Відповідач повідомив про суму нараховану та виплачену остаточно при звільненні у відповідь на адвокатський запит листом від 22.04.2025 № 1697, який отримано 28.04.2025, тобто тримісячний строк звернення до суду закінчується 28.07.2025, отже строк звернення до суду з цим позовом не пропущено.
Зазначене твердження представника позивача суд вважає необґрунтованим, оскільки наразі спір виник не щодо сум, виплачених при звільненні, а щодо відповідальності роботодавця за несвоєчасний розрахунок при звільненні, тобто, про нарахування компенсаторної виплати, встановленої статтею 117 КЗпП України.
Отже, строки, передбачені ч.2 ст.233 КЗпП України, до спірних правовідносин не застосовуються.
Крім того, адвокат Галкін В.Л. представляв інтереси позивача також у справі № 360/3270/21.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 13.03.2025 у справі № 360/3270/21 прийнято звіт Військової частини НОМЕР_1 від 05 березня 2025 року № 988 про виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2021 року у справі № 360/3270/21.
У вказаній ухвалі зазначено, що судовий контроль за виконанням судового рішення у справі № 360/3270/21 встановлено за клопотанням адвоката Галкіна Вячеслава Леонідовича. Від Військової частини НОМЕР_1 10 березня 2025 року надійшов звіт від 05 березня 2025 року № 988 про виконання рішення суду з додатками. Відповідно до платіжної інструкції від 03 березня 2025 року № 25-1688 та відомості розподілу витрат до Військової частини НОМЕР_2 від 05 березня 2025 року № 250305PB000046618612 ОСОБА_1 05 березня 2025 року на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2021 року у справі № 360/3270/21 перераховано 19606,86 грн.
Ухвалу суду від 13.03.2025 у справі № 360/3270/21 направлено до Електронного кабінету адвоката Галкіна Вячеслава Леонідовича та в електронному вигляді доставлена до Електронного кабінету: 13.03.2025 о 20:40, що підтверджено довідкою, сформованою в матеріалах справи № 360/3270/21.
Отже, посилання представника позивача на те, що йому стало відомо про виконання рішення суду у справі № 360/3270/21 листа-відповіді на адвокатський запит від 22.04.2025 № 1697 є безпідставним та судом не враховується.
З огляду на наведене вище, позивачу необхідно усунути недоліки позовної заяви шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду з даним позовом та доказів поважності причин його пропуску у відповідності до вимог частини шостої статті 161 КАС України.
Крім того, представником позивача заявлено вимогу зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача за період з 22.08.2019 по 05.03.2025.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Статтею 117 КЗпП України встановлено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Аналіз норм чинного законодавства свідчить, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.
Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16, позовна вимога про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні є майновою вимогою.
Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про безпідставність формулювання представником позивача вказаної вимоги у вигляді вимоги зобов'язального характеру, оскільки вимоги про нарахування і виплату позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача за період з 22.08.2019 по 05.03.2025 повинні формулюватись саме як вимоги майнового характеру із визначенням позивачем конкретної суми стягнення.
Також, судом установлено, що при зверненні до суду з позовом позивач послався на пункт 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» як на підставу звільнення від сплати судового збору, надавши копію посвідчення серії НОМЕР_3 .
Згідно з пунктом 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов'язаних з порушенням їхніх прав.
Статус, права, пільги учасників бойових дій та Героїв України встановлені, відповідно, Законом України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та Законом України від 16 грудня 1993 року № 3721-ХІІ “Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні».
Перелік пільг учасникам бойових дій та особам, прирівняних до них, визначені статтею 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Зокрема, за приписами пункту 18 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і пункту 2 статті 9 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3721-ХІІ “Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» такі особи мають пільги зі сплати податків, зборів, мита та інших платежів до бюджету відповідно до податкового та митного законодавства.
Отже, наявність статусу учасника бойових дій або Героя України не гарантує звільнення від сплати до бюджету судового збору, а в цій частині зроблена відсилка до іншого законодавства.
Разом з тим, частиною другою статті 22 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено, що ветерани війни, до яких належать учасники бойових дій, отримують безоплатну правничу допомогу щодо питань, пов'язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від усіх судових витрат, пов'язаних з розглядом цих питань.
З цією правовою нормою кореспондується пункт 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI.
Правовий аналіз змісту статті 5 Закону № 3674-VI свідчить про те, що від сплати судового збору звільняються або особи, зазначені в пунктах 7, 8, 9, 10, яким така пільга безумовно надається у зв'язку з наявністю певного статусу незалежно від категорії справи (особи з інвалідністю, громадяни, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи), або особи у справах визначеної в пунктах 1-6, 12-16 категорій.
Такий висновок підтверджується диспозицією пункту 16 частини першої статті 5 названого закону, згідно з яким згадану пільгу мають позивачі - за подання позовів щодо спорів, пов'язаних з наданням статусу учасника бойових дій.
Конструкція пункту 13, в якому йдеться про “справи, пов'язані з порушенням їхніх прав», вказує на категорію справ, в яких учасники бойових дій звільняються від сплати судового збору. Якби лише наявність в особи такого статусу надавала у цій частині пільгу, то відпадала б необхідність у формулюванні другої частини зазначеної норми закону про те, що звільнення від сплати судового збору стосується спорів про порушені права.
Вказана норма не містить вичерпного переліку порушених прав, однак порушення прав нерозривно пов'язане саме зі статусом учасника бойових дій, який, як і права такої особи, визначається спеціальним законом, а не усіх прав людини і громадянина, які встановлені Конституцією України та іншими законами.
Зазначена правова позиція знайшла своє відображення в постановах Великої Палати Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 9901/311/19 (№ рішення в ЄДРСР 85412901), від 18 грудня 2019 року у справі № ЗП/9901/4/19 (№ рішення в ЄДРСР 86877196) та від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17 (№ рішення в ЄДРСР 87641523).
Правовий висновок щодо застосування пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI виключно у контексті статей 12 та 22 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 9901/311/19, є конкретним та однозначним - таким, що позбавляє можливості застосувати пункт 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI у справі, що розглядається.
Станом на сьогодні у визначеному процесуальними кодексами порядку не має відступу Великої Палати Верховного Суду від правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 9901/311/19, залишеного без відступу від нього її постановою від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17, у інших постановах Верховного Суду (наприклад, від 21 березня 2018 року у справі № 490/8128/17, від 04 травня 2020 року у справі № 314/3549/17, від 20 травня 2020 року у справі № 727/9199/16-ц, від 24 листопада 2021року у справі № 761/1004/20, від 22 грудня 2021 року у справі № 521/17186/20, від 04 травня 2022 року у справі № 373/86/21 тощо), який обмежує застосування пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI виключно статтями 12 та 22 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
В цьому спорі при зверненні до суду позивач, який є учасником бойових дій, просить суд застосувати до відповідача як роботодавця відповідальність за затримку розрахунку при звільненні у вигляді виплати йому як працівникові його середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Означений спір не пов'язаний з наявністю та відсутністю у позивача статусу учасника бойових дій та в спірних правовідносинах відсутнє порушення права позивача, пов'язане саме зі статусом позивача як учасника бойових дій.
Отже, позивач не звільнений від сплати судового збору за подання вищевказаного позову.
Відповідно до частини другої статті 132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України від 08 липня 2011 року № 3674-VI Про судовий збір (далі - Закон № 3674-VI).
Згідно з частиною першою статті 3 Закону № 3674-VI судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.
Частиною першою статті 4 Закону № 3674-VI встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до частини третьої статті 6 Закону № 3674-VI за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. У разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
Згідно із частиною другою статті 4 Закону № 3674-VI за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру фізичною особою сплачується судовий збір у розмірі 1 відсотку ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру фізичною особою сплачується судовий збір у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Станом на 01 січня 2025 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 3028,00 грн.
Отже, позивачу необхідно визначити суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача за період з 22.08.2019 по 05.03.2025 та обрахувати з неї судовий збір у розмірі 1 відсотку ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до частини першої статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Наведені обставини вказують на невідповідність позовної заяви вимогам, процесуального законодавства, тому її слід залишити без руху, надавши позивачу строк для усунення вказаних недоліків.
Керуючись статтями 160, 161, 169, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
Позовну заяву адвоката Галкіна Вячеслава Леонідовича в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії залишити без руху.
Запропонувати позивачу протягом 10 (десяти) календарних днів з дати отримання даної ухвали усунути недоліки позовної заяви шляхом надання суду:
- заяву про поновлення строків звернення до суду з обґрунтуванням поважності причин пропуску строку звернення до суду та доказами поважності зазначених причин в частині позовних поза шестимісячного строку звернення до суду;
- уточненої позовної заяви, оформленої відповідно до статті 160 КАС України, із визначенням у позові конкретної суму коштів, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки за несвоєчасний розрахунок при звільненні;
- оригіналу документа про сплату судового збору в розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2025, сплаченого за наступними реквізитами:
Отримувач коштів ГУК у Луг.обл./МТГ м.Сєвєр/22030101
Код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37991110
Банк отримувача Казначейство України(ел. адм. подат.)
Рахунок отримувача
Код класифікації доходів бюджету 22030101
Призначення платежу 101 __________(код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8), реєстраційний номер облікової картки платника податків - фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків і має відповідну відмітку у паспорті);Судовий збір, за позовом ___________ (ПІБ чи назва установи, організації позивача), Луганський окружний адміністративний суд (назва суду, де розглядається справа).
Якщо недоліки позовної заяви не будуть усунуті у строк, встановлений судом, позовна заява буде повернута позивачеві та вважатиметься неподаною.
Копію ухвали про залишення позовної заяви без руху невідкладно надіслати особі, яка подала позовну заяву.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання суддею та оскарженню в апеляційному порядку окремо від рішення суду не підлягає. Заперечення на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
СуддяТ.В. Смішлива