про залишення позовної заяви без руху
25 липня 2025 року № 320/36796/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вісьтак М. Я., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
Позивач ОСОБА_1 звернувся у Київський окружний адміністративний суд із адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, у якому просить суд:
-Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо розгляду моєї заяви та невиплати одноразової грошової допомоги;
-Зобов?язати ІНФОРМАЦІЯ_2 направити відповідні документи до Міністерства оборони України та здійснити виплату одноразової грошової допомоги відповідно до чинного законодавства.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду зазначеної справи визначено головуючого суддю - Вісьтак М. Я.
Перевіривши позовну заяву та додані до неї документи, суд дійшов висновку, що така не відповідає вимогам ст. 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України та підлягає залишенню без руху.
Відповідно до ч. 1 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених ст. 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Щодо суб'єктного складу.
У тексті позовної заяви позивач ОСОБА_1 звернувся у Київський окружний адміністративний суд із адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії.
Недолік сформульованих позивачем вимог полягає в неналежному визначенні відповідача у частині вимоги про зобов'язання здійснити виплату одноразової грошової допомоги.
ОСОБА_1 вказує відповідачем лише ІНФОРМАЦІЯ_2 , однак відповідно до положень пунктів 6- 7 ст. 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», саме Міністерство оборони України, а також інші центральні органи виконавчої влади, які здійснюють керівництво відповідними військовими формуваннями чи правоохоронними органами, є уповноваженими на призначення та виплату одноразової грошової допомоги.
Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, у тому числі ІНФОРМАЦІЯ_3 , не є розпорядниками бюджетних коштів для здійснення таких виплат, а виконують виключно функцію збору та передання інформації, необхідної для ухвалення відповідного рішення уповноваженим органом.
Отже, у разі подання позову із вимогою зобов'язати здійснити виплату одноразової грошової допомоги, позивач має залучити належного відповідача - Міністерство оборони України (або інший відповідний центральний орган, залежно від підпорядкування військової частини чи формування, де проходив службу загиблий).
Так, суд звертає увагу на те, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов'язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб'єктний склад.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача.
Отже належним відповідачем є особа, яка є суб'єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (п. 8.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 року у справі № 910/15792/20).
За власною ініціативою суд не може залучити до участі в справі співвідповідача або замінити первісного відповідача належним відповідачем. Пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для закриття провадження у справі. За результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача (наведену правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 року у справі № 910/7122/17).
Враховуючи наведене суд пропонує позивачеві в порядку усунення недоліків позову визначитись з суб'єктним складом спору та у разі врахування зазначеного, викласти позов у новій редакції, надавши суду відповідну кількість примірників виходячи з кількості учасників спору.
Щодо строку звернення до суду.
Як вбачається з п. 5 ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи подано її у строк, установлений законом. У разі пропущення такого строку - чи наявні підстави для визнання причин пропуску поважними.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Загальний строк звернення до адміністративного суду становить шість місяців, якщо інше не передбачено законом. Цей строк обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Аналіз наведених норм вказує на те, що строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».
Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 року № 340/1019/19).
Також, суд вважає за необхідне вказати, що встановлення процесуальних строків законом має на меті дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасне вчинення ними процесуальних дій.
Інститут строків сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює учасників процесу добросовісно виконувати свої обов'язки. Строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, у разі відсутності звернення до суду, відносини набувають стабільності.
Поважними причинами для поновлення строку можуть визнаватися лише обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волі особи, пов'язані з істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду, та підтверджені належними доказами.
Поновленню підлягають лише ті процесуальні строки, встановлені законом, які були пропущені з поважних причин.
Суд зазначає, що грошове забезпечення є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі його розмір є відомим особі, яка його отримує. Така особа має реальну та об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість і вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення або перерахунок грошового забезпечення, з'ясувати його складові, порядок обчислення та нормативно-правові акти, які стали підставою для такого розрахунку.
Відтак з моменту фактичного отримання щомісячної грошової виплати особа вважається такою, що мала можливість дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком є ситуація, коли особа без зайвих зволікань і в розумний строк після отримання виплати звернулась до відповідного органу із заявою про надання роз'яснень або інформації, що підтверджує її необізнаність. У такому випадку днем, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, є день отримання відповіді на таке звернення.
Таким чином, з огляду на те, що грошове забезпечення виплачується щомісяця, позивач зобов'язаний був щомісячно, в момент отримання кожної виплати, усвідомлювати її розмір та у разі наявності сумнівів - вживати заходів щодо з'ясування підстав і правильності нарахувань, а отже, мав реальну можливість вчасно дізнатися про можливе порушення своїх прав.
Суд оцінює спірні правовідносини з урахуванням положень Кодексу законів про працю України.
Законом України від 01.07.2022 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19.07.2022 року, частини першу і другу статті 233 Кодексу законів про працю України викладено у такій редакції:
“Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
З матеріалів позовної заяви вбачається, що позивач посилається на те, що брав безпосередню участь у заходах з оборони України, під час яких отримав поранення. У лютому 2024 року йому встановлено II групу інвалідності, що пов'язана з проходженням військової служби (довідка МСЕК №849587 від 13.02.2024). Після постановки на облік у ІНФОРМАЦІЯ_4 він подав заяву на виплату одноразової грошової допомоги, однак жодної відповіді не отримав, а виплата не здійснена. В обґрунтування відмови відповідач посилається на ДТП і вирок за ч. 2 ст. 286 КК України, а військова частина не обліковувала інші випадки травмування позивача.
Судом встановлено, що відповідно до Витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 15.03.2024 № 77, ОСОБА_1 з 15.03.2024 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, видано грошовий атестат і направлено на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Водночас, з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_5 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії позивач звернувся до Київського окружного адміністративного суду лише 21.07.2025, тобто з пропуском строку звернення до суду, визначеного статтею 233 Кодексу законів про працю України.
При цьому позивачем не наведено об'єктивних обставин, які б перешкоджали своєчасному зверненню до суду з відповідним позовом. У матеріалах позовної заяви відсутня заява про поновлення строку звернення до адміністративного суду, а також будь-які докази, що підтверджували б поважність причин його пропуску.
Слід зазначити, що реалізація права особи на звернення до суду в межах установленого законом строку залежить насамперед від її власної ініціативи, а не від поведінки чи дій (бездіяльності) відповідача.
Суд звертає увагу, що у постанові від 04.07.2023 року по справі № 320/2938/21 Верховний Суд вказав, що позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом певного строку від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. У той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Верховний Суд в постанові від 31.10.2023 року по справі № 400/5692/22 зазначив, що причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування. Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулася з позовною заявою, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином. Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.
Підсумки суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Разом з тим, право на доступ до правосуддя не є абсолютним, на цьому наголошує і Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Голдер проти Великої Британії» (Golder v. the United Kingdom), заява № 4451/70, від 21.02.1975 року. Відтак, в кожному випадку позивач при зверненні до суду із позовом повинен дотримуватися норм процесуального законодавства.
Судом враховано вимоги ч. 2 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено, що в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Таким чином, суд зазначає, що вказані недоліки повинні бути усунуті в п'ятиденний строк з дня отримання позивачем копії даної ухвали шляхом подання до суду:
- уточненої позовної заяви із оновленим суб'єктним складом спору, в разі врахування зазначеного, надавши суду відповідну кількість примірників виходячи з кількості учасників спору;
-заяви про поновлення пропущеного строку для звернення до адміністративного суду із зазначенням доказів, що підтверджують обставини, які об'єктивно перешкоджали позивачу своєчасно реалізувати своє право на звернення до суду за захистом своїх прав у строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України.
Окрім цього, суд звертає увагу позивача, що у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 21.04.2021 року у справі № 640/25046/19 «Причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування. При цьому, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином. Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. У свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об'єктивний характер, та не залежить від волевиявлення сторони і пов'язана з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій».
Отож причини пропуску строку є поважними, якщо обставини, які зумовили такі причини, є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулася до суду, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
За змістом до п. 1 ч. 4 ст.169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, зокрема, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Відповідно до ч. 5 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду не пізніше п'яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків.
Слід зазначити, що вказані в ухвалі суду недоліки не є надмірним формалізмом чи обмеженням доступу до правосуддя, оскільки являє собою прояв забезпечення реалізації балансу принципу верховенства права та принципів адміністративного судочинства щодо рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, юридичної визначеності та диспозитивності.
На підставі наведеного та керуючись ст. 123, 161, 169, 171, 241, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ухвалив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без руху.
Позивачу надається п'ятиденний строк з дня отримання даної ухвали для усунення зазначених вище недоліків.
У разі невиконання вимог ухвали суду в зазначений строк ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - вважати неподаною та повернути з усіма доданими до неї документами.
Повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала окремому оскарженню не підлягає.
Суддя Вісьтак М.Я.