25 липня 2025 року м.Київ №320/43617/23
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши порядку у письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 Державного спеціалізоване господарське підприємство "ЛІСИ УКРАЇНИ" про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Державного спеціалізованого господарського підприємства "ЛІСИ УКРАЇНИ", у якому просить суд:
- визнати протиправною відмову ДП «Ліси України» щодо ненадання інформації на запит ОСОБА_1 від 26.07.2023;
- зобов'язати відповідача повторно розглянути та надати достовірну, точну та повну інформацію на запит ОСОБА_1 про надання інформації від 26.07.2023 в порядку, визначеному законодавством України.
В обґрунтування позовних вимог вказує, що з метою належного громадського контролю за діяльністю постійних користувачів лісових ресурсів України, він звернувся до відповідача із письмовим запитом на доступ до інформації. Проте, 01.08.2023 позивач отримав від відповідача письмову відмову у наданні запитуваної інформації, у зв'язку із тим, що він не є розпорядником публічної інформації. На переконання позивача вказана відмова є незаконною та протиправною, оскільки в даному випадку відповідач є розпорядником стосовно діяльності підприємства.
Відповідач, не погоджуючись з позовними вимогами, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що питання, що мали суто особисту зацікавленість, а не безпосередньо стосувалися прав громадян на інформацію щодо використання природних ресурсів - деревини.
У зв'язку з тим, що запитувана інформація не відноситься та не має ознаки суспільного інтересу, не є публічною в розумінні вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації», не містить інформації про стан довкілля, інформацію про якість харчових продуктів і предметів побуту; інформацію про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров'ю та безпеці громадян, ним правомірно відмовлено у наданні запитуваної інформації.
У відповіді на відзив позивач категорично не погоджується із мотивами відмови відповідача у наданні запитуваної інформації та зазначає, що в даному випадку відповідач є Державним підприємством, засновником якого є Державне агентство лісових ресурсів України. Директор ДП «Ліси України» призначений на посаду шляхом укладення контракту з Державним агентством лісових ресурсів України. Таким чином, відповідач є розпорядником інформації, стосовно діяльності підприємства у розумінні Закону України «Про доступ до публічної інформації», оскільки запитувана інформація може бути предметом суспільного інтересу.
Відповідач до суду подав заперечення на відповідь на відзив, в якому наголосив, що запитувана інформація не є публічною.
Ухвалою суду від 12.12.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі та ухвалено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
З метою належного громадського контролю за діяльністю постійних користувачів лісових ресурсів України, відповідно до ст. ст. 32, 34 Конституції України, ст. ст. 2, 4, 5, 6, 14, 17, 20, 27, 28, 31 Закону України «Про інформацію», ст. ст. 1, 3, 5, 12, 13, 14, 19, 20, 21, 24, Закону України «Про доступ до публічної інформації», ст. 60 Закону України «Про запобігання корупції»,
26 липня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до ДП «Ліси України» із письмовим запитом про надання інформації, в якому просив надати вичерпну інформацію:
1. Чи продає ДП «Ліси України» та його філії деревину поза аукціонами за останніх пів року? Якщо - так, прошу надати вичерпну інформацію у розрізі таких даних:
- В яких саме поза аукціонних формах продається ділова деревина: редукціони / «портал публічних оголошень» / «прямі договори» тощо за останніх пів року у розрізі даних кожного місяця?
- Які саме філії ДП «Ліси України», коли саме (дата торгів), де саме (місце торгів), які об'єми продавали деревину (прошу вказати вид деревини, клас якості та породу деревини) поза аукціонами («редукціони»/ «портал публічних оголошень» / «прямі договори») за останніх пів року у розрізі даних кожного місяця? Яка середня ціна склалася за 1 кубометр продукції за результатами таких торгів у розрізі даних: вид деревини, клас якості та порода деревини?
2. Які об'єми деревини загалом були продані ДП «Ліси України» поза аукціонами за останніх пів року у розрізі даних кожного місяця?
01.08.2023 року позивач отримав від відповідача письмову відмову у наданні запитуваної інформації від 31.07.2023 року у зв'язку з тим, що нібито запитувана інформація не є інформацією про стан довкілля, інформацією про якість харчових продуктів якості харчових продуктів і предметів побуту, інформацією про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров'ю та безпеці громадян та не містять ознак суспільного інтересу.
Вважаючи протиправною відмову відповідача у наданні інформації по вказаному запиту, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно статті 40 Конституції України, усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до статей 1, 4 Закону України «Про інформацію» інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді; документ - матеріальний носій, що містить інформацію, основними функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі.
Суб'єктами інформаційних відносин є: фізичні особи; юридичні особи; об'єднання громадян; суб'єкти владних повноважень.
Об'єктом інформаційних відносин є інформація.
Відповідно вимог статті 5 Закону України «Про інформацію» кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
За змістом частини 1 статті 6 Закону України «Про інформацію» право на інформацію забезпечується, зокрема, обов'язком суб'єктів владних повноважень інформувати громадськість та медіа про свою діяльність і прийняті рішення; обов'язком суб'єктів владних повноважень визначити спеціальні підрозділи або відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про інформацію» право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб'єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб'єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.
Спеціальним законом, який визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес, є Закон України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 року №2939-VI.
Метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб'єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації.
Відповідно до частини четвертої статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акту, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.
Стаття 5 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначає, що доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про доступ до публічної інформації» право на доступ до публічної інформації гарантується: 1) обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; 2) визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; 3) максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації; 4) доступом до засідань колегіальних суб'єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством; 5) здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації; 6) юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.
За змістом статті 4 Закону України «Про доступ до публічної інформації» доступ до публічної інформації відповідно до цього Закону здійснюється на принципах: 1) прозорості та відкритості діяльності суб'єктів владних повноважень; 2) вільного отримання, поширення та будь-якого іншого використання інформації, що була надана або оприлюднена відповідно до цього Закону, крім обмежень, встановлених законом; 3) рівноправності, незалежно від ознак раси, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак.
Відповідно до частини другої статті 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації» запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
Згідно із статтею 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
У разі якщо запит на інформацію стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання запиту.
Клопотання про термінове опрацювання запиту має бути обґрунтованим.
У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Відповідно до частини першої статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:
1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.
Відповідно до частин 2, 5 статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» зазначено, що відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації. Відмова в задоволенні запиту на інформацію надається в письмовій формі.
Крім того, частиною другою статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» передбачено, що обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:
1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку про те, що визначальною ознакою публічної інформації є те, що вона по своїй суті є заздалегідь готовим зафіксованим на певному носії продуктом. Отримувати або створювати такий продукт може виключно суб'єкт владних повноважень у процесі виконання своїх обов'язків. Запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
При цьому, законодавець зобов'язує розпорядника інформації надати відповідь на письмовий запит запитувача інформації не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту, яка має бути повною, достовірною та точною або мотивовану відмову у наданні запитуваної інформації, у разі наявності підстав, визначених статтею 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації».
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зауважувала (постанови від 27 лютого 2020 року в справі №800/304/17, від 01 квітня 2021 року в справі №9901/183/20, від 10 лютого 2022 року в справі №9901/369/21), що протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень необхідно розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) в неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
В свою чергу, згідно частини першої статті 23 Закону України «Про доступ до публічної інформації» рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду.
Згідно із частиною другою статті 23 Закону України «Про доступ до публічної інформації» запитувач має право оскаржити: 1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації; 5) несвоєчасне надання інформації; 6) невиконання розпорядниками обов'язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону; 7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивач звернувся до відповідача із запитом про надання інформації, яка стосується продажу деревини на аукціонах та поза аукціоном, проте державне підприємство відмовило у наданні такої інформації, з огляду на те, що воно не є її розпорядником.
Крім того, судом встановлено, що відповідач засноване на державній власності, належить до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України. Тобто, підприємство здійснює свою діяльність на комерційній основі відповідно до чинного законодавства та Статуту.
Відтак, підприємство створене з метою ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісів; - охорони, відтворення та раціонального використання державного мисливського фонду на території мисливських угідь, наданих у користування Підприємству; - одержання прибутку від комерційної діяльності.
Згідно частини першої статті 63 Господарського кодексу України залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів: приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи); підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності); комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади; державне підприємство, що діє на основі державної власності; підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності); спільне комунальне підприємство, що діє на договірних засадах спільного фінансування (утримання) відповідними територіальними громадами - суб'єктами співробітництва. В Україні можуть діяти також інші види підприємств, передбачені законом.
Відповідно до частини першої-третьої статті 73 Господарського кодексу України державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління. Орган державної влади, до сфери управління якого входить підприємство, є представником власника і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами. Майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління.
Частиною восьмою статті 73 Господарського кодексу України державне унітарне підприємство оприлюднює інформацію про свою діяльність, крім випадків, встановлених законом, шляхом розміщення її на власній веб-сторінці (веб-сайті) або на офіційному веб-сайті суб'єкта управління об'єктами державної власності, що здійснює функції з управління підприємством, у строки та в порядку, визначені Кабінетом Міністрів України. Доступ до таких веб-сторінок та веб-сайтів є цілодобовим і безоплатним. Обов'язковому оприлюдненню підлягає така інформація: цілі діяльності державного унітарного підприємства та стан їх досягнення; квартальна, річна фінансова звітність державного унітарного підприємства за останні три роки, включаючи (за наявності) видатки на виконання некомерційних цілей державної політики та джерела їх фінансування; аудиторські висновки щодо річної фінансової звітності державного унітарного підприємства за останні три роки, якщо аудит проводився відповідно до вимоги закону або за рішенням наглядової ради державного унітарного підприємства (у разі її утворення) або суб'єкта управління об'єктами державної власності, що здійснює функції з управління підприємством; статут державного унітарного підприємства у чинній редакції, а також у редакціях, що діяли раніше; біографічна довідка (включаючи професійну характеристику) керівника державного унітарного підприємства (з урахуванням вимог законодавства про захист персональних даних); біографічні довідки (включаючи професійні характеристики) членів наглядової ради (у разі її утворення) державного унітарного підприємства (з урахуванням вимог законодавства про захист персональних даних), принципи їх добору, їхнє членство у наглядових радах інших суб'єктів господарювання, а також зазначається, хто із членів наглядової ради державного унітарного підприємства є незалежним; річні звіти наглядової ради та керівника державного унітарного підприємства; структура, принципи формування і розмір винагороди керівника та членів наглядової ради державного унітарного підприємства; обов'язком суб'єктів владних повноважень визначити спеціальні підрозділи або відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації.
Суд зазначає, що з урахуванням частини другої статті 29 Закону України «Про інформацію» предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов'язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо. Перелік видів інформації, що може бути предметом суспільного інтересу, не є вичерпним.
Пленум Вищого адміністративного суду України в Постанові від 29.09.2016 №10 зазначив, що інформація може вважатись суспільно необхідною, якщо її поширення сприяє: 1) дискусії з питань, що хвилюють суспільство чи його частину, необхідності роз'яснення питань, які важливі для актуальної суспільної дискусії; 2) з'ясуванню та розумінню причин, які лежать в основі рішень, які приймає державний орган, орган місцевого самоврядування, його службова чи посадова особа; 3) посиленню підзвітності і підконтрольності влади суспільству загалом, у тому числі шляхом забезпечення прозорості процесу підготовки і прийняття владних рішень; 4) дієвому контролю за надходженням та витрачанням публічних коштів, розпорядженням державним або комунальним майном, розподіленням соціальних благ; 5) запобіганню розтраті, привласненню публічних коштів і майна, запобіганню незаконному особистому збагаченню публічних службовців; 6) захисту навколишнього середовища, виявленню завданої або можливої шкоди екології, обізнаності суспільства про дійсний стан довкілля та чинники, які на нього впливають; 7) виявленню ризиків для здоров'я людей, для громадської безпеки і порядку, запобігання їм та їх наслідкам; 8) виявленню шкідливих для людини наслідків діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб; 9) інформуванню про діяльність органів публічної влади (державних органів, органів місцевого самоврядування), про їхні внутрішні правила, організацію роботи тощо; 10) інформуванню про діяльність та поведінку публічних осіб, тобто осіб, які обіймають посади публічної служби та/або користуються публічними ресурсами, а також, у ширшому значенні, осіб, які відіграють певну роль у громадському житті - в політиці, економіці, мистецтві, соціальній сфері, спорті чи у будь-якій іншій сфері; 11) викриттю недоліків у діяльності органів публічної влади, їхніх працівників; 12) виявленню порушень прав людини, зловживання владою, корупційних правопорушень, неетичної поведінки публічних службовців, невиконання (чи неналежного, недбалого виконання) ними своїх обов'язкі рішення; обов'язком суб'єктів владних повноважень визначити спеціальні підрозділи або відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації.
У силу вимог пункту четвертого частини першої статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.
Статтею 1 Лісового кодексу України від 21.01.1994 №3852-XII (далі - Лісовий кодекс України) серед іншого визначено, що ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
Частиною 1 статті 17 Лісового кодексу України передбачено, що у постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.
Стаття 19 Лісового кодексу України визначає, що постійні лісокористувачі мають: 1) право самостійно господарювати в лісах; 2) виключне право на заготівлю деревини; 3) право власності на заготовлену ними продукцію та доходи від її реалізації; 4) право на відшкодування збитків у випадках, передбачених законодавством; 5) право здійснювати відповідно до законодавства будівництво доріг, спорудження жилих будинків, виробничих та інших будівель і споруд, необхідних для ведення лісового господарства. Постійні лісокористувачі зобов'язані: 1) забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку; 2) дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів; 3) вести лісове господарство на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснювати використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення; 4) вести первинний облік лісів; 5) дотримуватися встановленого законодавством режиму використання земель; 6) забезпечувати охорону типових та унікальних природних комплексів і об'єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, рослинних угруповань, сприяти формуванню екологічної мережі відповідно до природоохоронного законодавства; 8) забезпечувати безперешкодний доступ до об'єктів електромереж, інших інженерних споруд, які проходять через лісову ділянку, для їх обслуговування.
З системного аналізу правових норм слідує, що державні лісогосподарські підприємства, як постійні лісокористувачі, наділені виключними повноваженнями на господарювання в лісах, які знаходяться на землях державної власності, заготівлю деревини та подальшу її реалізацію, а тому відповідно до пункту четвертого частини першої статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» є розпорядниками відповідної інформації. З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку, що відповідач є розпорядником запитуваної позивачем інформації у розумінні Закону України «Про доступ до публічної інформації».
Таким чином, твердження відповідача про те, що він не є розпорядником інформації, що мало наслідком відмову у наданні запитуваної позивачем інформації, суд вважає необґрунтованими та безпідставними.
Більше того, на переконання суду, запитувана інформація може бути предметом суспільного інтересу.
Також суд звертає увагу, що відповідно до частин четвертої та п'ятої статті 22 Закону №2939-VI у відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено: 1) прізвище, ім'я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації; 2) дату відмови; 3) мотивовану підставу відмови; 4) порядок оскарження відмови; 5) підпис. Відмова в задоволенні запиту на інформацію надається в письмовій формі. Однак, оскаржувана відмова відповідачем в порушення вимог вказаної статті, не містить мотивованої підстави відмови та роз'яснення порядку оскарження даної відмови.
Отже, з наведених вище мотивів суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача як розпорядника інформації щодо відмови в задоволенні запиту позивача на інформацію, у зв'язку із чим, виходячи позовні вимоги слід задовольнити.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття.
За наведеного у сукупності, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено правомірності його дій, в той же час порушення прав позивача знайшло своє підтвердження в ході судового розгляду.
При цьому, суд враховує п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, де Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994).
Згідно з частиною першою статті139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути судовий збір у розмірі 1073,60 грн., сплачений згідно з квитанцією № 3422-2838-9489-844 від 01.08.2023.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною відмову ДП «Ліси України» щодо ненадання інформації на запит ОСОБА_1 від 26.07.2023 року.
Зобов'язати відповідача повторно розглянути та надати достовірну, точну та повну інформацію на запит ОСОБА_1 про надання інформації від 26.07.2023 року в порядку, визначеному законодавством України.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Державного підприємства «Ліси України» (вул. Руставелі Шота, будинок 9А, місто Київ, 01601, ЄДРПОУ 44768034) судовий збір в розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн. 60 копійок.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лисенко В.І.