24 липня 2025 року м. Київ № 826/11008/18
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Панова Г. В., суддів: Василенко Г.Ю., Лисенко В.І. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Кабінету Міністрів України,
Міністерства соціальної політики України
про визнання протиправними дії, зобов'язати вчинити певні дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, в якому позивач просив суд:
- визнати протиправними дії Кабінету Міністрів України щодо внесення в текст постанови Кабінету Міністрів України від 21.10.1995 № 848 в діючій редакції інформації про внесені зміни із посиланням на назви документів та їх реквізити;
- визнати абзац 4 пункту 8 постанови Кабінету Міністрів України № 848 від 21.10.1995 у чинній редакції неправомірним і невідповідним ст. 32 Конституції України;
- зобов'язати внести в текст постанови № 848 від 21.10.1995 інформацію про внесення змін з посиланням на назву документів та їх реквізитів;
- зобов'язати скасувати абзац 4 п. 8 постанови № 848 від 21.10.1995;
- зобов'язати Кабінет Міністрів України в останньому абзаці пункту шостого та абзаці шостому пункту шістнадцятого постанови Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 1995 року № 848 в діючій редакції конкретизувати ухвалу суду про відкриття провадження, а саме ухвалу суду загальної юрисдикції про відкриття провадження про оскарження заборгованості чи ухвалу адміністративного суду до Управління праці та соціального захисту населення з приводу припинення надання житлової субсидії.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відсутність у тексті оскаржуваної постанови Кабінету Міністрів України інформації про внесені зміни з посиланням на назву документа та його реквізити грубо порушують права позивача. Крім того, зазначено про те, що проект постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2018 року № 329 не був оприлюднений в порядку, визначеному Законом України «Про доступ до публічної інформації». Позивач звернув увагу на те, що в останньому абзаці пункту шостого та абзаці шостому пункту шістнадцятого постанови Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 1995 року № 848 не конкретизовано ухвалу суду про відкриття провадження, а саме ухвалу суду загальної юрисдикції про відкриття провадження про оскарження заборгованості чи ухвалу адміністративного суду до Управління праці та соціального захисту населення з приводу припинення надання житлової субсидії. Також, на думку позивача, наділення комісії відповідно до абзацу 4 пункту 8 постанови Кабінету Міністрів України № 848 від 21 жовтня 1995 року правом обстеження матеріально-побутових умов домогосподарства, суперечить вимогам статті 32 Конституції України щодо недоторканості житла.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.10.2018 відмовлено в задоволені позовних вимог.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.02.2019 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.10.2018 залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 08.12.2020 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.10.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.02.2019 скасовано, справу направлено на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.02.2021 прийнято справу до провадження.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.06.2021 залучено до участі в якості співвідповідача - Міністерство соціальної політики України.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.11.2021 закінчено підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.02.2022 призначено судовий розгляд.
Законом України від 13.12.2022 № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду», який набрав чинності 15.12.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2825-IX, з дня набрання чинності цим Законом, Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.08.2023 прийнято до провадження адміністративну справу № 826/11008/18 Київським окружним адміністративним судом, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, розпочато підготовку справи до судового розгляду та призначено підготовче засідання.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.10.2023 продовжено строк проведення підготовчого провадження в адміністративній справі, відкладено підготовче засідання на 07.12.2023.
До суду від Міністерства соціальної політики України надійшов відзив на позовну заяву, в якому заперечуючи проти задоволення позовних вимог, представник відповідача вказує на те, що приписи абз. 4 п. 8 Положення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.1995 № 848 (зі змінами) не суперечить Конституції України. Оскаржувані зміни встановлені з метою раціонального використання бюджетних коштів, зокрема, забезпечення надання державної допомоги на оплату лише однієї послуги з опалення житлового приміщення. Також, зауважено, що Мінсоцполітики не порушувало прав та законних інтересів позивача.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26.02.2024 закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті позовних вимог колегією суддів.
Позивач у судові засідання та у судове засідання 22.07.2025 не з'явився. Позивач був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду. Зокрема, був повідомлений про розгляд справи 22.07.2025 засобами поштового зв'язку "Укрпошта", що підтверджується реєстром згрупованих відправлень від 04.07.2025 № 0601166802800. Також повістка про виклик була розміщена на офіційному веб-порталі "Судова влада", що підтверджується повісткою про виклик до суду від 09.07.2025. Будь-яких заяв чи клопотань від позивача до суду не надходило.
Представник Міністерства соціальної політики України у судове засідання 22.07.2025 не з'явився, про розгляд справи був повідомлений належним чином, а саме: засобами електронного зв'язку "Електронний суд", що підтверджується довідкою про доставку електронного листа від 10.07.2025. Будь-яких заяв чи клопотань від відповідача до суду не надходило.
На адресу суду від Кабінету Міністрів України надійшло клопотання від 22.07.2025 про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 3 ст. 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Згідно з ч. 9 ст. 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Протокольною ухвалою від 22.07.2025 суд на місці ухвалив на підставі ч. 3 ст. 194, ч. 9 ст. 205 КАС України подальший розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд виходить з такого.
Як вбачається з матеріалів справи, з метою спрощення порядку надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та пічного побутового (рідкого) палива, Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21 жовтня 1995 року № 848 «Про спрощення порядку надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та пічного побутового (рідкого) палива», якою затверджено Положення про порядок призначення та надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та пічного побутового (рідкого) палива (далі - Постанова № 848).
Водночас, постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2018 року № 329 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України та визнання такою, що втратила чинність, постанови Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2016 року № 1022» Постанови № 848 викладено в новій редакції і з новою назвою - Положення про порядок призначення житлових субсидій.
Згідно пункту 8 Положення, житлова субсидія призначається одному із членів домогосподарства, які зареєстровані і фактично проживають в житловому приміщенні (будинку).
За рішенням комісії житлова субсидія може призначатися одному із членів домогосподарства, які не зареєстровані в житловому приміщенні (будинку), але фактично проживають у ньому на підставі договору найму (оренди) житла, або індивідуальним забудовникам, будинки яких не прийняті в експлуатацію, у разі, коли їм нараховується плата за житлово-комунальні послуги.
За рішенням комісії житлова субсидія може призначатися одному із членів домогосподарства, які не зареєстровані в житловому приміщенні (будинку), але фактично проживають у ньому без укладеного договору найму (оренди) житла, у разі, коли вони є внутрішньо переміщеними особами. У такому випадку склад домогосподарства декларується заявником під час звернення за призначенням житлової субсидії.
Рішення про призначення (відмову в призначенні) житлової субсидії у випадках, передбачених абзацами другим і третім цього пункту, приймається комісією на підставі акта обстеження матеріально-побутових умов домогосподарства.
Житлова субсидія не може призначатися одночасно за зареєстрованим місцем проживання особи та за місцем її фактичного проживання.
У разі смерті особи, якій призначено житлову субсидію на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива, така житлова субсидія виплачується одній з осіб, з урахуванням яких призначено житлову субсидію, за заявою такої особи, поданої до закінчення бюджетного періоду.
У разі коли в житлових приміщеннях (будинках) зареєстровані неповнолітні діти, які залишилися без батьківської опіки (піклування), та/або недієздатні особи працездатного віку, над якими встановлено опіку, житлова субсидія призначається за заявою опікуна (піклувальника) і розраховується виходячи з розміру пенсії у зв'язку з втратою годувальника та інших видів пенсії і соціальних виплат, які отримує опікун (піклувальник) на підопічних дітей та/або на недієздатних осіб.
Розміри пенсії у зв'язку з втратою годувальника та інших видів пенсії і соціальних виплат, які отримує опікун (піклувальник) на підопічних дітей та/або на недієздатних осіб, не враховуються в сукупний дохід опікуна (піклувальника) у разі його звернення за призначенням житлової субсидії за зареєстрованим місцем проживання.
Житлова субсидія не призначається, якщо неповнолітні діти (крім студентів денної форми навчання, місце проживання яких зареєстроване у гуртожитках), маючи батьків, зареєстровані в житловому приміщенні (будинку) самі.
Позивач, вважає абз. 4 п. 8 Положення протиправним та просить його скасувати з таких підстав.
Позивач зазначає, що наділення комісії правом обстеження матеріально-побутових умов домогосподарства суперечить вимогам ст. 32 Конституції України щодо недоторканості житла. Також, позивач посилається на відповідь Міністерства юстиції України від 15.05.2018 № 19097/Д-8.1.2, згідно якої ч. 1, 2 ст. 14 ЦК України, передбачено, що цивільні права і обов'язки виконуються в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї... Таким чином, відсутність вимоги кредитора про стягнення боргу з боржника позбавляє останнього можливості заперечити наявність у нього боргу в судовому порядку. Щодо порушеного права позивач посилається на те, що листом Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Новобаварського району Харківської міської ради від 22.05.2018 № 02-26/4923 його повідомлено про те, що з 01.05.2018 припинено надання субсидії на підставі п. 6 Положення про порядок призначення житлових субсидій у зв'язку з наявністю простроченої понад два місяці заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг на судове оскарження вказаної дії.
Наведене і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Перш за все, слід врахувати, що Верховний Суд, скасовуючи судові рішення суду першої та апеляційної інстанції, звернув увагу на наступне:
- Кабінет Міністрів України є вищим колегіальним органом у системі органів виконавчої влади, до повноважень якого належить, серед іншого, забезпечення реалізації державної політики у сфері соціального забезпечення, тож, оскаржуваний нормативно-правовий акт прийнято в межах повноважень Кабінету Міністрів України;
- саме Мінсоцполітики, як головний виконавець оскаржуваної постанови, володіє повною та достовірною інформацією, необхідною для розгляду справи, включаючи дотримання процедури оприлюднення оскаржуваного нормативно-правового акта. Тому, залучення Мінсоцполітики до участі у цій справі відповідатиму принципу ефективності судового захисту, закріпленого статтями 2 та 5 КАС України. Під час розгляду справи суд першої інстанції не врахував, що у цій справі позивач звернувся до неналежного відповідача та не здійснив залучення Мінсоцполітики, чим допустив порушення норм процесуального законодавства. Враховуючи те, що позовні вимоги у частині пред'явлено до неналежного відповідача, судом першої інстанції порушені норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Суд апеляційної інстанції здійснюючи перегляд рішення суду першої інстанції на зазначені обставини уваги не звернув;
- з огляду на те, що у цій справі судами вирішувалось питання про дотримання порядку оприлюднення та дефектів змісту постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2018 року № 329, розробником якої є Мінсоцполітики, колегія суддів дійшла висновку про те, що справу розглянуто без залучення належного співвідповідача;
- колегія суддів не прийняла до уваги доводи скаржника про те, що судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми процесуального права у зв'язку з нерозглядом його заяви від 13 вересня 2018 року про зміну підстав позову, оскільки заяву про зміну підстав позову позивачем подано 13 вересня 2018 року, тобто після закінчення підготовчого засідання;
- на підставі наведеного, Верховний Суд вказав на те, що під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові і встановити зазначені в ній обставини, що стосуються обсягу та змісту спірних правовідносин і охоплюються предметом доказування. У разі необхідності суд може зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування цих обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог 242 КАС України.
При прийнятті рішення у справі, суд виходить з такого.
Статтею 113 Конституції України, встановлено, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади та у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 116 Конституції України, Кабінет Міністрів України забезпечує, зокрема, проведення політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту.
Відповідно до норм ч. ч. 1, 2 ст. 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
Так, Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів.
Згідно з положеннями статті 4 вказаного Закону, Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією України, цим Законом, іншими законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
У силу змісту ч. 3 ст. 4 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», передбачено, що Кабінет Міністрів України відповідно до Конституції України та цього Закону затверджує Регламент Кабінету Міністрів України, який визначає порядок проведення засідань Кабінету Міністрів України, підготовки та прийняття рішень, інші процедурні питання його діяльності, а також визначає порядок розроблення, виконання та моніторингу виконання програмних документів Кабінету Міністрів України.
Частиною першою статті 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», встановлено, що Кабінет Міністрів України у сферах соціальної політики, охорони здоров'я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовища та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій виконує такі повноваження, зокрема: забезпечує проведення державної соціальної політики, вживає заходів щодо підвищення реальних доходів населення та забезпечує соціальний захист громадян; виступає стороною соціального діалогу на національному рівні, сприяє його розвитку, відповідно до закону проводить консультації з іншими сторонами соціального діалогу щодо проектів законів, інших нормативно-правових актів з питань формування і реалізації державної соціальної та економічної політики, регулювання трудових, соціальних, економічних відносин; забезпечує підготовку проектів законів щодо державних соціальних стандартів і соціальних гарантій.
Відповідно до частин першої та другої статті 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження. Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.
Згідно положень частини першої статті 4 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», до повноважень Кабінету Міністрів України належать, зокрема, встановлення порядку надання пільг та житлових субсидій населенню в частині забезпечення надання житлових субсидій як частки вартості житлово-комунальних послуг, у тому числі їх виплати у грошовій формі.
Тож, з наведеного слідує, що Кабінет Міністрів України є вищим колегіальним органом у системі органів виконавчої влади, до повноважень якого належить, серед іншого, забезпечення реалізації державної політики у сфері соціального забезпечення, з огляду на що, оскаржуваний нормативно-правовий акт прийнято в межах повноважень Кабінету Міністрів України.
Згідно з положеннями пункту 3 абзацу другого частини четвертої статті 3 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», проекти нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України оприлюднюються в порядку, передбаченому Законом України «Про доступ до публічної інформації», крім випадків виникнення надзвичайних ситуацій та інших невідкладних випадків, передбачених законом, коли такі проекти актів оприлюднюються негайно після їх підготовки.
Положеннями пункту 4 § 154 глави ІІ розділу 4 Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 2007 року № 950 (далі - Регламент) передбачено, що проекти нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України оприлюднюються на офіційних веб-сайтах розробників у порядку, передбаченому Законом України «Про доступ до публічної інформації», крім випадків виникнення надзвичайних ситуацій та інших невідкладних випадків, передбачених законом, коли такі проекти актів оприлюднюються негайно після їх підготовки.
Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5 § 33 глави 2 розділу 4 Регламенту, головним розробником проекту акта Кабінету Міністрів є орган, який вносить проект акта до Кабінету Міністрів України.
Згідно приписів частин першої, четвертої та п'ятої статті 52 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», постанови Кабінету Міністрів України, крім постанов, що містять інформацію з обмеженим доступом, набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими постановами, але не раніше дня їх опублікування.
Акти Кабінету Міністрів України включаються до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів України.
При цьому, офіційне опублікування постанов Кабінету Міністрів України здійснюється в газеті "Урядовий кур'єр" та Офіційному віснику України, а також в інших офіційних друкованих виданнях і друкованих засобах масової інформації, визначених законом. Крім того, акти Кабінету Міністрів України оприлюднюються шляхом їх розміщення на офіційному веб-сайті Кабінету Міністрів України.
Частиною першою § 48 Регламенту, передбачено, що проекти актів Кабінету Міністрів вносяться на розгляд Кабінету Міністрів головними розробниками - міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади (крім тих органів, діяльність яких спрямовується та координується Кабінетом Міністрів через відповідних міністрів), державними колегіальними органами, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими держадміністраціями.
Проекти актів, підготовлені центральними органами виконавчої влади, діяльність яких спрямовується та координується Кабінетом Міністрів через відповідного міністра, вносяться на розгляд Кабінету Міністрів відповідним міністром.
Пунктом 1 Положення про Міністерство соціальної політики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року № 423 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; Положення № 423), передбачено, що Міністерство соціальної політики України (Мінсоцполітики) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України і який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, зайнятості населення та трудової міграції, трудових відносин, загальнообов'язкового державного соціального та пенсійного страхування, соціального діалогу, соціального захисту, волонтерської діяльності, з питань сім'ї та дітей тощо.
Пунктом 2 Положення № 423, встановлено, що Мінсоцполітики у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України і постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.
Відповідно до положень пункту 3 Положення, основними завданнями Мінсоцполітики є, зокрема: забезпечення формування та реалізації державної політики щодо здійснення державного нагляду та контролю за додержанням вимог законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
Отже, забезпечення реалізації державної політики у сфері соціального забезпечення, належить до повноважень Мінсоцполітики, відтак, саме цей орган є відповідальним за стан державного управління у цій сфері.
При цьому, прийняття актів Уряду передбачає багатостадійний процес, в якому проект відповідного акта готує міністерство, що визначається головним розробником, та надає його на розгляд Уряду.
Останній може повернути акт на доопрацювання до профільного міністерства, а після усунення відповідних зауважень розглядає акт на своєму засіданні як колегіальний орган. Відповідальність за виконання акта після набрання ним чинності, як правило, несе міністерство, що виступало його головним розробником та до відання якого належить управління сферою, регулювання якої стосується такий акт.
З пояснювальної записки до проекту Постанови № 848, вбачається, що розробником цього акта є Міністерство соціальної політики України, а тому, обов'язок оприлюднення вказаного нормативно-правового акта покладається на Міністерство соціальної політики України.
Як слідує зі змісту адміністративного позову, в основу його обґрунтування, крім іншого, покладено те, що проект постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2018 року № 329 не був оприлюднений в порядку, визначеному Законом України «Про доступ до публічної інформації», а також наявність у цій постанові недоліків, які, на думку позивача, полягають у неуточнені поняття «ухвала суду про відкриття провадження», при винесенні якої відповідно до постанови № 329 субсидія призначається навіть за наявності заборгованості по оплаті житлово-комунальних послуг, водночас, на переконання колегії суддів, опублікування розробником проекту нормативно-правового акту в порядку інформування, а не консультацій з громадськістю, не є елементом процедури прийняття акту Уряду та не впливає на порядок прийняття відповідачем оскаржуваної постанови, що є предметом розгляду даного спору.
Водночас, саме по собі порушення процедури оприлюднення проекту нормативно-правового акта, про які зазначає позивач, не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом. Виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб'єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття. Не кожен дефект акта призводить до його неправомірності. Фундаментальне порушення - це таке порушення суб'єктом владних повноважень норм права, допущення суттєвої, істотної помилки при прийнятті певного рішення, яке мало наслідком прийняття незаконного рішення. Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність.
Метод "оцінки справедливості процесу в цілому" не передбачає дослідження правомірності будь-якої окремої процесуальної дії у відриві від інших етапів процесу.
Отже, колегія суддів, не применшуючи значення необхідності дотримання встановленої законодавством процедури ухвалення того чи іншого рішення, вважає, що порушення процедури оприлюднення проекту нормативно правового акта, а також інших процедурних питань/недоліків, не свідчить про порушення самої процедури вцілому прийняття нормативно-правового акта та його оприлюднення.
Колегія суддів звертає увагу на те, що згідно змісту п. 8 Положення про порядок призначення житлових субсидій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.2018 № 329, оскаржуваний абз. 4 щодо прийняття рішення про призначення (відмову в призначенні) житлової субсидії комісією на підставі акта обстеження матеріально-побутових умов домогосподарства, стосується випадків, передбачених абзацами другим і третім цього пункту, а саме - одному із членів домогосподарства, які не зареєстровані в житловому приміщенні (будинку), але фактично проживають у ньому на підставі договору найму (оренди) житла, або індивідуальним забудовникам, будинки яких не прийняті в експлуатацію, у разі, коли їм нараховується плата за житлово-комунальні послуги, одному із членів домогосподарства, які не зареєстровані в житловому приміщенні (будинку), але фактично проживають у ньому без укладеного договору найму (оренди) житла, у разі, коли вони є внутрішньо переміщеними особами. У такому випадку склад домогосподарства декларується заявником під час звернення за призначенням житлової субсидії.
У даному випадку, позивачем не надано належних та достатніх пояснень щодо віднесення його до двох вказаних категорій осіб і, відповідно, прийняття рішення про призначення (відмову в призначенні) йому житлової субсидії комісією на підставі акта обстеження матеріально-побутових умов домогосподарства.
Натомість, позивачем надано докази того, що рішення про припинення надання позивачу житлової субсидії згідно листа Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Новобаварського району Харківської міської ради від 22.05.2018 № 02-26/4923 мало місце на підставі п. 6 Положення про порядок призначення житлових субсидій, у зв'язку з наявністю простроченої понад два місяці заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг, а не у зв'язку з негативними висновками обстеження комісією матеріально-побутових умов домогосподарства позивача.
За таких обставин, на думку колегії суддів, позивач не є належним суб'єктом оскарження абз. 4 п. 8 Положення.
До того ж, згідно ст. 32 Конституції України, ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Тобто, втручання в особисте і сімейне життя (в тому числі, і у формі обстеження матеріально-побутових умов домогосподарства) може мати місце у випадках, передбачених Конституцією України.
Якщо позивач вважає, що у даному випадку Кабінетом Міністрів України прийнято нормативно-правовий акт на порушення ст. 32 Конституції України, то це може бути підставою для його оскарження в порядку конституційного судочинства, тоді як адміністративні суди не наділені повноваженнями надавати оцінку конституційності нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України. Отже, позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Згідно змісту позовної заяви інших підстав для визнання протиправним та скасування абз. 2 та 3 п. 4 Положення про порядок призначення житлових субсидій, позивачем не наведено.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання внести в текст постанови № 848 від 21.10.1995 інформацію про внесення змін з посиланням на назву документів та їх реквізитів, колегія суддів наголошує на тому, що будь-які зміни до нормативно-правових актів, по суті є окремими нормативно-правовими актами і оприлюднюються саме як окремі нормативно-правові акти. Оприлюднення нормативно-правового акту з внесеними змінами, як єдиного зведеного тексту у офіційних засобах масової інформації, в яких оприлюднюються нормативно-правові акти, законодавством не передбачено. Зведення всіх змін нормативно-правового акту у єдиний документ та його доведення у такому вигляді до населення (з посиланням на всі внесені зміни або без такого посилання) фактично здійснюється в електронному вигляді на сайтах або у друкованому вигляді підприємствами, установами та організаціями. Зокрема, загальнодоступним безкоштовним джерелом Законів України та нормативно-правових актів в актуальному стані з посиланням на тексти відповідних змін є сайт Верховної Ради України http://zakon.rada.gov.ua/laws, що дозволяє прослідкувати хронологію внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України № 848 від 21.10.1995 або будь-яких інших актів законодавства.
Право ініціювати в суді справу (locus standi) про визнання протиправним та нечинним рішення суб'єкта владних повноважень, яке має ознаки нормативно-правового акта, ґрунтується фактично на зазначеному статусі оскаржуваного акта. Відмова в доступі до суду особи в такій категорії спорів може призвести до ситуації, за якої рішення суб'єктів владних повноважень, що володіє ознаками нормативно-правового акта, буде залишатися поза межами судового контролю. Проте, і позивач повинен довести, що він має законний інтерес і є потерпілим від порушення цього інтересу з боку суб'єкта владних повноважень, а оскаржуване порушення є реальним.
Особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб'єктів владних повноважень визначені у положеннях статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України
У відповідності до пункту 1 частини першої статті 264 КАС України, правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо законності (крім конституційності) постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України, постанов Верховної Ради Автономної Республіки Крим.
Право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт (частина друга статті 264 КАС України).
Відтак, процесуальний закон вимагає, щоб у позовній заяві про оскарження нормативно-правового акта позивач, з-поміж іншого, обґрунтував свою належність до суб'єктів правовідносин, у яких застосовується або буде застосовано цей акт. Таке ж правило має застосовуватись і до оскарження правових актів індивідуальної дії.
З огляду на вимоги статей 2, 5 КАС України, об'єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є не будь-який законний інтерес, а порушений суб'єктом владних повноважень.
Для визначення інтересу як об'єкта судового захисту в порядку адміністративного судочинства, окрім загальних ознак інтересу, він повинен містити спеціальні, визначені КАС України. Якщо перша група ознак необхідна для віднесення тієї чи іншої категорії до інтересу, то друга - дозволяє кваліфікувати такий інтерес, як об'єкт судового захисту в адміністративному судочинстві. Тож, судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає законний інтерес, який: має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання, але виходить за межі суб'єктивного права; пов'язаний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом; є визначеним. Благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним. У позовній заяві або скарзі особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає; є персоналізованим (суб'єктивним). Тобто, належить конкретній особі - позивачу або скаржнику; порушений суб'єктом владних повноважень.
Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.
За наслідком розгляду даного спору, колегія суддів дійшла висновку про те, що зазначені та покладені в основу позовної заяви доводи фактично ґрунтуються на припущеннях, з посиланням на можливі наслідки, у разі якщо певна обставина відбудеться, без посилання на реальні порушення таких прав чи інтересів.
З огляду на викладене в сукупності відсутні й підстави щодо зобов'язання Кабінет Міністрів України в останньому абзаці пункту шостого та абзаці шостому пункту шістнадцятого постанови Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 1995 року № 848 в діючій редакції конкретизувати ухвалу суду про відкриття провадження, а саме ухвалу суду загальної юрисдикції про відкриття провадження про оскарження заборгованості чи ухвалу адміністративного суду до Управління праці та соціального захисту населення з приводу припинення надання житлової субсидії.
Згідно з приписами ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 ст. 77 КАС України, передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За наслідком розгляду даного спору, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог через необґрунтованість та недоведеність обставин, на які посилається позивач, як на підставу звернення до суду з цим позовом.
Отже, підстави для задоволення адміністративного позову відсутні.
Враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 77, 90, 241-247, 255, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Головуючий - суддя Панова Г. В.
Судді: Василенко Г.Ю.
Лисенко В.І.