25 липня 2025 року справа №320/5851/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління пенсійного фонду України в м.Києві про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії.
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до Головного управління пенсійного фонду України в м.Києві, у якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві про відмову у поновленні пенсії за віком ОСОБА_1 від 12.10.2023 №2600-0210-8/201695;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві поновити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком з 05.10.2023 на вказаний банківський рахунок НОМЕР_1 в ТВБВ №10026/0117 філії - ГУ по м.Києву та Київській області, АТ "Ощадбанк", код банку 322669, код ЄДРПОУ 09322277.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивачка зазначила, що Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві відмовило їй як внутрішньо переміщеній особі у поновленні виплати пенсії за віком. Позивач вважає відмову відповідача протиправною, оскільки вона має право на поновлення виплати пенсії в силу вимог чинного законодавства.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07.02.2024 відкрито провадження в адміністративній справі; вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що в силу вимог чинного законодавства поновлення виплати пенсії особі, яка переселилась з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим на територію, підконтрольну державній владі України, можливе лише при наданні цією особою пенсійної справи та документу (атестату) про припинення виплати пенсії в російській федерації з конкретної дати.
З огляду на відсутність вказаних документів щодо позивачки підстави для поновлення виплати їй пенсії відсутні.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З огляду на зазначене, суд вважає за можливим розглянути та вирішити справу по суті у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Алуштинським МВ ГУ МВС України у Криму 03.03.1998.
Подільською районною в місті Києві державною адміністрацією було видано позивачці довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 14.11.2019 №3007-5000230710.
Як вбачається з банківських виписок, позивачка отримувала пенсію за період з грудня 2012 року по лютий 2014 року.
Судом встановлено, що позивачка звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві із заявою від 03.10.2023 про поновлення виплати пенсії за віком.
До вказаної заяви позивачкою були долучені такі документи: паспорт громадянина України - ОСОБА_1 ; довідка Подільської районної в місті Києві державної адміністрації про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 14.11.2019 №3007-5000230710; картка фізичної особи платника податків; трудова книжка; виписка по рахунків.
Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві листом від 12.10.2023 №2600-0210-8/201695 відмовило позивачці у поновлені виплати пенсії, оскільки позивачка не перебуває на обліку та не отримує пенсійних виплат.
Відповідач повідомив, що для призначення пенсії при переїзді пенсіонера на постійне або тимчасове проживання до іншої адміністративно-територіальної одиниці основним документом є пенсійна справа, в якій зібрано усі необхідні документи і яка підтверджує, що пенсіонер до переїзду на постійне або тимчасове місце проживання до іншої адміністративно-територіальної одиниці одержував пенсію. Вказані документи, а також довідку-атестат про дату припинення виплати пенсій на попередньому місці проживання пенсіонеру потрібно подати до органу Пенсійного фонду України за місцем свого постійного проживання.
Відповідач зазначив, що поновлення виплати пенсії особі, яка переселилась з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим на території, підконтрольні українській владі, можливе при наданні цією особою пенсійної справи та документу про припинення виплати пенсії в російській федерації з конкретної дати (атестат).
У листі вказано, що відповідачем вчиняються заходи щодо запиту пенсійної справи та постановки позивачки на обліку до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві.
Не погоджуючись з відмовою відповідача, позивачка звернулася з позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.
Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини першої статті 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі-Закон №1058, в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних відносин) виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Частиною другою статті 46 Закону №1058 визначено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Відповідно до пункту 4.12 розділу IV Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, при переїзді пенсіонера на постійне або тимчасове проживання до іншої адміністративно-територіальної одиниці орган, що призначає пенсію, не пізніше трьох робочих днів з дня одержання заяви про переведення виплати пенсії за новим місцем проживання надсилає запит про витребування пенсійної справи до органу, що призначає пенсію, за попереднім місцем фактичного проживання пенсіонера. Пенсійна справа не пізніше п'яти робочих днів з дня одержання запиту пересилається (електронна пенсійна справа передається) органу, що призначає пенсію, за новим місцем фактичного проживання.
Як зазначено вище, відповідач, відмовляючи позивачці у поновленні виплаті пенсії, послався на те, що позивачка не перебуває на обліку та не отримує пенсійних виплат.
Відповідач зазначив, що поновлення виплати пенсії особі, яка переселилась з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим на території, підконтрольні українській владі, можливе при наданні цією особою пенсійної справи та документу про припинення виплати пенсії в російській федерації з конкретної дати (атестат).
Також відповідач зазначив, що ним вчиняються заходи щодо запиту пенсійної справи та постановки позивачки на обліку до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві, з приводу чого суд зазначає таке.
15.04.2014 Верховною Радою України прийнято Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» №1207-VII (далі - Закон №1207, в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних відносин), яким визначено статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії російської федерації, встановлено особливий правовий режим на цій території, визначено особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону №1207 сухопутна територія тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, водні об'єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях.
Згідно з частинами першою-другою статті 7 Закону №1207 для громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території, реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на надання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Виплата пенсій громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території, здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 №234 затверджено Порядок виплати пенсії та надання соціальних послуг громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя (далі - Порядок №234, який був чинний станом на момент виникнення спірних правовідносин).
Саме на положення вказаного Порядку посилається відповідач у відзиві на позовну заяву у цій справі в якості обґрунтування правомірності своєї позиції.
Відповідно до пункту 1 цей Порядок визначає механізм виплати пенсії та надання соціальних послуг громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії та соціальні послуги від Пенсійного Фонду Російської Федерації або інших міністерств та відомств, що здійснюють пенсійне забезпечення у Російській Федерації (далі - особи).
Відповідно до пунктів 3-4 Порядку №234 особи подають територіальному органові заяву про отримання пенсії відповідно до законодавства України із зазначенням місця проживання (реєстрації) та паспорт громадянина України (паспорт громадянина України для виїзду за кордон).
За бажанням особи зазначені документи можуть бути подані її представником, який пред'являє документ, що посвідчує його особу, та подає документ (нотаріально засвідчену копію), що підтверджує його повноваження, або надіслані поштою. У таких випадках справжність підпису на заяві засвідчується нотаріально.
Територіальний орган на підставі поданих документів надсилає запит щодо витребування пенсійної справи до органів Російської Федерації, зазначених у пункті 1 цього Порядку.
Виплата пенсії після надходження пенсійної справи разом з документами про припинення виплати пенсії поновлюється з дати припинення виплати за місцем попереднього отримання пенсії.
Таким чином, перевірка факту припинення виплати позивачеві пенсії за місцем попереднього отримання пенсії належить до повноважень територіального органу ПФУ, натомість, стверджуючи про необхідність надання позивачем документу про припинення виплати пенсії в російській федерації з конкретної дати (атестат), відповідач фактично перекладає на позивача свої функції.
Також суд звертає увагу на те, що Верховний Суд у пункті 44 постанови від 17 вересня 2024 року у справі №580/3576/22 виклав правовий висновок, згідно з яким відсутність інформації про припинення виплати пенсії на території держав-учасниць Угоди не може бути підставою для відмови у призначенні, поновленні виплати пенсії за новим місцем проживання пенсіонера.
Суд зауважує, що з 22.11.2014 набув чинності Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» № 1706-VII від 20.10.2014 (далі - Закон №1706, в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин), яким встановлені гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
Відповідно до статті 1 Закону №1706 внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Згідно з частиною першою статті 4 Закону №1706 факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Конституційний Суд України у Рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зазначив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) дійшов висновку про те, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю в поводженні, яка порушувала статтю 14 Конвенції, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. При цьому Суд зауважив, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункти 51-54).
Отже, у вказаних рішеннях Конституційного Суду України та ЄСПЛ застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може пов'язуватися з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №805/402/18 та в постанові Верховного Суду від 16.04.2020 у справі № 212/4165/17.
З огляду на вказане, суд дійшов висновку про те, що позиція відповідача щодо неможливості поновити позивачці виплату пенсії за віком через відсутність документів, на підставі яких їй було призначено таку пенсію, та атестату про припинення виплати пенсії в російській федерації є необґрунтованою.
Крім того, суд зазначає, що пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин) установлено, що призначення, відновлення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) внутрішньо переміщеним особам, у тому числі особам, які відмовились відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження, здійснюються територіальними органами Пенсійного фонду України на підставі відомостей, що містяться в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб.
Таким чином, призначення (поновлення виплати) пенсій особам, які проживали на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим, залишили її та зареєстрували місце проживання та постійно проживають на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження, здійснюється територіальними органами Пенсійного фонду України на підставі відомостей, що містяться в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб.
Крім того, матеріали справи не містять доказів на підтвердження наявності визначених ст.49 Закону №1058 підстав для припинення виплати пенсій.
Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 30.01.2024 у справі №320/424/23.
З огляду на вказане, суд вважає, що відповідач безпідставно відмовив позивачці у поновленні виплати пенсії.
У зв'язку з цим, суд вважає за необхідне визнати протиправною відмову відповідача у поновленні виплати ОСОБА_1 пенсії за віком, яка оформлена листом від 12.10.2023 №2600-0210-8/201695.
Щодо позовних вимог про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві поновити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком з 05.10.2023 на вказаний банківський рахунок НОМЕР_1 в ТВБВ №10026/0117 філії - ГУ по м.Києву та Київській області, АТ "Ощадбанк", код банку 322669, код ЄДРПОУ 09322277, суд зазначає таке.
Так, згідно з Рекомендацією №R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 №1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Оскільки відповідач протиправно відмовив позивачці у поновлені виплати пенсії за віком, суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень.
Враховуючи вказане, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві поновити виплату позивачці пенсії за віком з 05.10.2023. При цьому, суд не вважає за доцільне зазначати конкретний банківський рахунок для виплати пенсії, оскільки належним виконанням судового рішення буде здійснення відповідачем виплати пенсії на рахунок у будь-якій банківській установі. Втім, наведене не впливає на обсяг задоволених судом позовних вимог.
Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.
Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Під час звернення до суду позивачкою був сплачений судовий збір у розмірі 1073,60 грн., що підтверджується квитанцією від 13.11.2023 №9323-8530-8543-4143.
Враховуючи задоволення позовних вимог, сума судового збору, яка підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві, становить 1073,60 грн.
Крім того, суд звертає увагу позивача на те, що відповідно до ст.7 Закону України "Про судовий збір" надмірно сплачена ним сума судового збору підлягає поверненню у разі його звернення до суду з відповідним клопотанням.
Керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві у поновлені виплати ОСОБА_1 пенсії за віком, яка оформлена листом від 12.10.2023 №2600-0210-8/201695.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві поновити виплату ОСОБА_1 пенсії за віком з 05.10.2023.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 1073,60 грн. (одна тисяча сімдесят три грн. 60 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві (ідентифікаційний код 42098368, місцезнаходження: 04053, м.Київ, вул.Бульварно-Кудрявська, 16).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Дудін С.О.