25 липня 2025 року м. Київ № 320/44156/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Головенко О.Д., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області та просить суд:
визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про відмову у виплаті допомоги на поховання за померлу ОСОБА_2 від 15.08.2023, зареєстрованого 17.08.2023 за № 1000-0502-8/124114;
зобов?язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 допомогу на поховання померлої матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідачем, на думку позивача, допущено протиправні дії щодо відмови у виплаті допомоги на поховання померлої ОСОБА_2 .
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07.12.2023 справу прийнято до провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Пунктом 2 ч. 1 ст. 263 КАС України визначено, що суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оглянувши письмові докази, які були надані, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
ОСОБА_1 - реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .
ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 (дані відповідно до паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ).
Для підтвердження дати народження ОСОБА_2 позивачем до позовної заяви додано такі документи:
свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 ОСОБА_2 (дівоче прізвище « ОСОБА_2 »), з якого вбачається дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
свідоцтво про одруження НОМЕР_4 від 03.12.1967 ОСОБА_2 з якого вбачається зміна дівочого прізвища « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_4 », дата народження: 1941 р;
лікарське свідоцтво про смерть № 386 від 24.07.2023 (вбачається дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 );
свідоцтво про смерть серії НОМЕР_5 , виданого 24.07.2023 Київським відділом державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) з якого вбачається дата народження ОСОБА_2 : ІНФОРМАЦІЯ_1 та дата смерті: ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть для отримання допомоги на поховання від 25.07.2023 № 00040664803, з якого вбачаються відомості про померлу особу: ОСОБА_2 , дата смерті: ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Після смерті ОСОБА_2 позивачка звернулась до пенсійного органу задля отримання допомоги на поховання, однак відповідач відмовив у її призначенні з огляду на розбіжності у даті народження померлої у паспорті громадянина України та свідоцтва про смерть і витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть для отримання допомоги на поховання.
Вважаючи таке рішення протиправним позивачка звернулась із даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058).
Згідно з ст. 53 Закону № 1058 у разі смерті пенсіонера особам, які здійснили його поховання, виплачується допомога на поховання пенсіонера в розмірі двомісячної пенсії, яку отримував пенсіонер на момент смерті.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про поховання та похоронну службу» від 10.07.2003 № 1102 (далі - Закон № 1102), поховання померлого покладається на виконавця волевиявлення померлого. Якщо у волевиявленні померлого немає вказівки на виконання волевиявлення чи в разі відмови виконавця від виконання волевиявлення померлого поховання померлого здійснюється чоловіком (дружиною), батьками (усиновителями), дітьми, сестрою, братом, дідом або бабою, онуком (правнуком), іншою особою, яка зобов'язалася поховати померлого. Виконавцю волевиявлення померлого або особі, яка зобов'язалася поховати померлого, в установленому законодавством порядку в день звернення видаються: лікарське свідоцтво про смерть - закладом охорони здоров'я; свідоцтво про смерть та довідка про смерть - відділом державної реєстрації актів цивільного стану, виконавчим органом сільських, селищних, міських (крім міст обласного значення) рад, консульською установою чи дипломатичним представництвом України. Зазначені документи можуть надаватися за дорученням виконавця волевиявлення померлого або особи, яка зобов'язалася поховати померлого, іншій юридичній чи фізичній особі.
Статтею 12 Закону № 1102 визначено, що особа, яка зобов'язалася поховати померлого, на підставі свідоцтва про смерть звертається згідно із ст. 8 цього Закону до сільського голови або ритуальної служби з приводу укладення відповідного договору-замовлення на організацію та проведення поховання. Ця особа має право вибирати виконавців послуг серед суб'єктів господарської діяльності, які уклали договори із сільським головою або ритуальною службою про надання цих послуг. Ритуальні послуги надаються за плату згідно з договором-замовленням, крім випадків, передбачених законом. Виконавець може надавати ритуальні послуги, визначені необхідним мінімальним переліком окремих видів ритуальних послуг. Цей перелік затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.
Згідно з ст. 13 Закону № 1102 виконавцю волевиявлення померлого або особі, яка зобов'язалася поховати померлого, надається допомога на поховання. Розмір допомоги на поховання та порядок її надання виконавцю волевиявлення померлого або особі, яка зобов'язалася поховати померлого, встановлює Кабінет Міністрів України, якщо інше не передбачено законом. Розмір допомоги на поховання не може бути меншим за розмір, визначений Кабінетом Міністрів України.
Аналізуючи наведені норми законодавства, суд зазначає, що у разі смерті пенсіонера особам, які здійснили його поховання, виплачується допомога на поховання пенсіонера в розмірі двомісячної пенсії, яку отримував пенсіонер на момент смерті. Тобто, виплата вказаної допомоги відповідно до вимог ст. 53 Закону № 1058 пов'язується з фактом поховання.
Так, питання щодо подання та оформлення документів для призначення відповідної виплати врегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону № 1058, затвердженим постановою правління Пенсійного Фонду України 25 листопада 2005 року №22-1 (далі - Порядок № 22-1).
Згідно із п. 5.1 Порядку № 22-1 особа, яка звертається по допомогу на поховання, подає до органу, що призначає пенсію, документ, що посвідчує особу заявника, заяву про виплату допомоги на поховання (додаток 7), свідоцтво про смерть та витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть для отримання допомоги на поховання (додаток 14 до Інструкції з ведення Державного реєстру актів цивільного стану громадян, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24.07.2008 № 1269/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 25.07.2008 за № 691/15382) або довідку про смерть пенсіонера. У разі реєстрації смерті за межами України подається свідоцтво про смерть або інший документ, що підтверджує факт смерті, виданий компетентним органом іноземної держави.
Форма заяви встановлена Додатком № 7 до Порядку № 22-1.
Пунктом 5.2 Порядку № 22-1 унормовано, що заява про виплату допомоги на поховання та необхідні документи працівником структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб, приймаються у порядку, передбаченому п. 4.2 розділу IV цього Порядку, та засобами програмного забезпечення передаються для опрацювання до структурного підрозділу з питань виплати пенсій органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку померлого пенсіонера.
Суд, враховуючи вищевикладене, зазначив, що у спірних правовідносинах фактично склалась ситуація щодо наявності документів щодо однієї особи, які містять в собі різну дату народження померлої особи, що в свою чергу стало підставою для винесення відповідачем рішення за результатами розгляду заяви позивача про виплату допомоги на поховання.
Будь-яких інших доказів, які б достеменно підтверджували вірність зазначення дати народження померлої особи до суду не надано, матеріали справи також не містять.
За таких обставин, доводи відповідача викладені у рішенні про те, що за життя пенсія виплачувалась померлій особі згідно з паспортними даними ІНФОРМАЦІЯ_1 , що також підтверджено належними доказами, заслуговують на увагу та враховуються судом.
Незгода з позицією, викладеною у повідомленні на заяву позивача, не може свідчити про порушення прав позивача.
Позивачем не надано доказів реального порушення своїх прав та інтересів, а лише висловлено особисту незгоду зі змістом відповідей на заяви позивача, наданими відповідачем.
Зазначене кореспондується з висновками, викладеними в постанові від 25.09.2019 справі Верховного Суду у № 814/2467/17, в яких суд зазначив, що: "Той факт, що зміст роз'яснень, на думку позивача, не забезпечив поновлення порушених, на його думку, прав, не свідчить про протиправну бездіяльність відповідача, допущену ним під час розгляду звернення".
Аналогічну правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 800/580/17.
Відповідно до п .1 Постанови Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-XII Про затвердження положень «Про паспорт громадянина України» та «Про паспорт громадянина України для виїзду за кордон», паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України.
Паспорт є дійсним для укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою лише на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.
Якщо ім'я, по-батькові та прізвище, які зазначені в документі, що підтверджує трудовий стаж, не збігаються з ім'ям, по батькові або прізвищем особи за паспортом або свідоцтвом про народження, факт приналежності цього документа даній особі може бути встановлено у судовому порядку.
Справи про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі розглядаються за правилами Цивільного процесуального кодексу України, та не належать до юрисдикції адміністративних судів.
Згідно п. 1, 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 5 Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян При розгляді справи про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, зазначені в документі, не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, вказаними у свідоцтві про народження або в паспорті, у тому числі, факту належності правовстановлюючого документа, в якому допущені помилки у прізвищі, імені, по батькові або замість імені чи по батькові зазначені ініціали суд повинен запропонувати заявникові подати докази про те, що правовстановлюючий документ належить йому і що організація, яка видала документ, не має можливості внести до нього відповідні виправлення.
З огляду на викладене, суд вважає, що відсутність судового рішення про встановлення факту належності правовстановлюючого документу ОСОБА_2 , відсутні підстави для виплати допомоги на поховання, внаслідок його смерті.
Також, суд зазначає, що оскільки під час розгляду справи не було встановлено обставин, які спростовували висновки відповідача стосовно наявності у поданих позивачем та наявних в пенсійному органі документах розбіжностей, то у суду відсутні підстави для зобов'язання відповідача виплатити позивачу допомогу на поховання померлого пенсіонера.
За таких обставин суд приходить до висновку про відмову у задоволенні адміністративного позову.
Частиною 2 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, який не довів правомірність своєї бездіяльності.
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що відсутні правові підстави для задоволення позову.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 205, 242- 246, 250, 251, 255, 295, 297 КАС України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Головенко О.Д.