24 липня 2025 року Київ № 320/38888/24
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Скрипки І.М., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
до суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач, ГУ ПФУ в м. Києві).
Просив суд визнати протиправними дії відповідача щодо проведення виплати пенсії після її перерахунку з 01.03.2022, 01.03.2023 та 01.03.2024 з обмеженням максимального розміру та зобов'язати відповідача здійснити з 01.03.2022, 01.03.2023 та 01.03.2024 перерахунок та виплату позивачу пенсії без обмеження її максимальним розміром.
На обґрунтування позову зазначив, що відповідачем безпідставно обмежено виплату пенсії максимальним розміром десятьма прожитковими мінімумами, установлених для осіб, які втратили працездатність, у той час як позивач з 01.03.2022, 01.03.2023 та 01.03.2024 має право на виплату пенсії без обмеження максимальним розміром.
Ухвалою суду від 26.08.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач проти позову заперечував, надіслав відзив на позовну заяву, відповідно до якого просили суд у задоволенні позову відмовити. Стверджували відсутність правових підстав на одержання пенсії без обмеження максимальним розміром, посилаючись на положення частини сьомої статті 43 Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Розглянувши подані документи та матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Позивач перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію, призначену відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Позивач є учасником бойових дій, що підтверджено посвідченням серії НОМЕР_1 .
Як убачається з розрахунків пенсії за вислугу років станом на 01.03.2022, 01.03.2023 та 01.03.2024 по пенсійній справі 2601037901, пенсія позивачу призначена (обчислена) з 04.05.2018, в основному розмірі 70% грошового забезпечення, у розмірі 19286,58 грн. Підсумок пенсії з надбавками станом на 01.03.2022 становить 19810,08 грн., із урахуванням максимального розміру пенсії - 19340,00 грн.; станом на 01.03.2023 становить 22549,95 грн., із урахуванням максимального розміру пенсії - 20930,00 грн.; станом на 01.03.2024 становить 25616,957 грн., із урахуванням максимального розміру пенсії - 23610,00 грн.
У зв'язку з обмеженням пенсії максимальним розміром десятьма прожитковими мінімумами, установлених для осіб, які втратили працездатність, позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою, в якій просив виплачувати пенсію без обмеження максимальним розміром.
Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві листом від 08.07.2024 № 27534-27788/3-02/8-2600/24 відмовило позивачу у здійсненні перерахунку пенсії без обмеження її виплати максимальним розміром, посилаючись на вимоги статті 43 Закону № 2262-ХІІ. Зазначили, що рішенням КОАС від 25.03.2024 у справі № 320/43779/23 не покладений обов'язок щодо виплати пенсії без обмеження максимальним розміром у 80% грошового забезпечення.
Уважаючи дії відповідача щодо відмови у виплаті пенсії без обмеження максимальним розміром протиправними, позивач звернувся з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Частиною п'ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до преамбули Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-ХІІ) цей Закон визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-ХІІ, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом України від 08.07.2011 № 3668-VІ «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (далі - Закон № 3668-VІ), який набрав законної сили 01.10.2011.
За положеннями статті 2 Закону № 3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України Про державну службу, Про прокуратуру, Про статус народного депутата України, Про Національний банк України, Про Кабінет Міністрів України, Про дипломатичну службу, Про службу в органах місцевого самоврядування, Про судову експертизу, Про статус і соціальний захист громадян, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів, Про наукову і науково-технічну діяльність, Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, Про пенсійне забезпечення, Про судоустрій і статус суддів, Постанови Верховної Ради України від 13.10.1995 Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України, не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
У свою чергу, згідно із частиною сьомою статті 43 Закону № 2262-ХІІ у редакції Закону України від 24.12.2015 № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яка набрала чинності з 01.01.2016, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Проте рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII.
За приписами пункту 2 резолютивної частини зазначеного рішення, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Згідно із частиною другою статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Відтак правовим наслідком прийняття Конституційним Судом України рішення від 20.12.2016 у справі № 7-рп/2016, є втрата чинності з 20.12.2016 частиною сьомою статті 43 Закону № 2262-XII.
Конституційний Суд України у рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016, яким визнав такими, що не відповідають статті 17 Конституції України, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, виходив із того, що норми-принципи частини п'ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв'язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. При цьому Конституційний Суд України наголошує, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом № 3668-VI, яким внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262-XII, шляхом викладення її в редакції Закону № 3668-VI.
Таким чином, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII та положення частини першої статті 2 Закону № 3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон № 2262-ХІІ), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-XII) та є однаковими за змістом.
Конституційним Судом України у рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII. При цьому положення статті 2 Закону № 3668-VI (у частині поширення її дії на Закон № 2262-XII), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
Отже, на момент виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між Законом № 2262-XII з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 та Законом № 3668-VI - у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
При цьому суб'єктом владних повноважень у спірних правовідносинах надано перевагу найменш сприятливому для позивача підходу та застосовано положення статті 2 Закону № 3668-VI. Оскільки норми вказаних законів неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення військовослужбовців у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром, суд доходить висновку, що вони явно суперечать один одному.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
У постанові від 13.02.2019, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі №822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Зазначене відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 11.07.2022 у справі № 620/613/21, від 16.12.2021 у справі № 400/2085/19, від 25.07.2022 у справі № 580/3451/21, від 30.08.2022 у справі № 440/994/20, від 17.03.2023 у справі № 340/3144/21 та від 21.04.2023 у справі № 380/8024/21.
Верховний Суд у постанові від 16.12.2021 у справі № 400/2085/19 наголосив на протиправності обмеження органом пенсійного фонду максимального розміру пенсії позивача, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом № 2262-ХІІ, та зазначив, що у спірних відносинах підлягають застосуванню норми Закону № 2262-ХІІ з урахуванням рішення Конституційним Судом України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI.
Із розрахунків пенсії за вислугу років станом на 01.03.2022, 01.03.2023 та 01.03.2024 по пенсійній справі 2601037901 убачається, що пенсія позивачу призначена (обчислена) з 04.05.2018, в основному розмірі 70% грошового забезпечення, у розмірі 19286,58 грн. Підсумок пенсії з надбавками станом на 01.03.2022 становить 19810,08 грн., із урахуванням максимального розміру пенсії - 19340,00 грн.; станом на 01.03.2023 становить 22549,95 грн., із урахуванням максимального розміру пенсії - 20930,00 грн.; станом на 01.03.2024 становить 25616,957 грн., із урахуванням максимального розміру пенсії - 23610,00 грн.
Оскільки пенсія позивачу обмежена максимальним розміром з 01.03.2022, 01.03.2023 та 01.03.2024, суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог.
При цьому, суд зазначає, що у позовній заяві позивач просив суд визнати протиправними дії відповідача щодо виплати пенсії з обмеженням її максимальним розміром, із приводу чого суд зазначає таке.
Відповідно до статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Таким чином, суд наділений правом вийти за межі позовних вимог під час ухвалення рішення у справі та з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З метою ефективного захисту прав позивача суд уважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, викладене у листі від 08.07.2024 № 27534-27788/3-02/8-2600/24 щодо обмеження з 01.03.2022, 01.03.2023 та 01.03.2024 пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром десятьма прожитковими мінімумами, установлених для осіб, які втратили працездатність.
При цьому, суд уважає за необхідне зазначити, що за наявності рішення суб'єкта владних повноважень, яке визнане судом протиправним, оскаржувані дії поглинаються скасуванням прийнятого рішення, оскільки суб'єктом владних повноважень проявлено активну поведінку прийнято рішення про відмову позивачу у перерахунку пенсії.
Щодо позовної вимоги зобов'язального характеру, суд зазначає таке.
У разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
За нормами частини третьої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі скасування індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.
Із урахуванням тієї обставини, що дії (рішення) відповідача у розглядуваній ситуації не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях відповідача як суб'єкта владних повноважень, оскільки алгоритм їх дій чітко регламентований законодавчо, у цьому випадку задоволення позову шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.
Отже, підлягають задоволенню позовні вимоги в частині зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 без обмеження її максимального розміру десятьма прожитковими мінімумами, установлених для осіб, які втратили працездатність, починаючи з 01.03.2022, 01.03.2023 та 01.03.2024, з урахуванням раніше виплачених сум.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню повністю.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 9, 14, 72-78, 90, 139, 143, 242-246, 251, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, викладене у листі від 08.07.2024 № 27534-27788/3-02/8-2600/24 щодо обмеження з 01.03.2022, 01.03.2023 та 01.03.2024 пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром десятьма прожитковими мінімумами, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ: 42098368; місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16) здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) без обмеження її максимального розміру десятьма прожитковими мінімумами, установлених для осіб, які втратили працездатність, починаючи з 01.03.2022, 01.03.2023 та 01.03.2024, з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Скрипка І.М.