ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"25" липня 2025 р. справа № 300/211/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Главача І.А., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання до вчинення дій,
ОСОБА_1 (надалі, також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (надалі, також - відповідач, ГУ ПФУ в Рівненській області), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Рівненській області від 16.09.2024 № 092850026385 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Рівненській області зарахувати до страхового стажу роботи ОСОБА_1 періоди роботи в російській федерації, зазначені в трудових книжках серії НОМЕР_1 від 01.12.2011 року та серії НОМЕР_2 від 10.12.2014 року та уточнюючих довідках № 566 від 17.11.2013, № 125 від 20.12.2017: з 01.12.2011 по 20.10.2012, з 05.12.2012 по 31.10.2013, з 13.12.2013 по 07.08.2014, з 08.08.2014 по 14.11.2014, з 10.12.2014 по 08.12.2015, з 26.02.2016 по 20.12.2017, з 23.03.2018 по 21.12.2018, з 30.01.2019 по 26.12.2019, з 05.03.2021 по 24.01.2022 і призначити ОСОБА_1 з 07.09.2024 року пенсію за віком, згідно наявного страхового стажу і фактично отриманої заробітної плати протягом п'яти років (60 місяців) за період з 1987 по 1991 роки відповідно до архівної довідки А-21/04-01 від 29.10.2020 року.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 неодноразово звертався до сервісних центрів ГУ ПФУ в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком. Однак, тільки на звернення від 09.09.2024 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області, за наслідками розгляду заяви, поданої позивачем, прийнято рішення від 16.09.2024 № 092850026385, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку із відсутністю страхового стажу необхідної тривалості. До страхового стажу не зараховані періоди роботи в російській федерації: відповідно записів у трудовій книжці серії НОМЕР_3 від 10.10.1980 року з 01.12.2011 по 21.12.2018 (записи № 6-18), оскільки з 1 січня 2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, у зв'язку з чим пенсії громадян, які проживали, працювали на території російської федерації, призначаються на умовах, визначених Законом України від 09.07.2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Як наслідок до страхового стажу зараховуються лише періоди роботи (служби) на території РРФСР до 31.12.1991. Позивач вважає таке рішення відповідача протиправним, оскільки припинення участі російської федерації в угоді не є підставою для відмови в зарахуванні стажу роботи позивача, адже такий ним набутий до ухвалення відповідного рішення. Відтак, просить позов задовольнити.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20.01.2025 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував у відпустці 31.01.2025 згідно наказу від 27.01.2025 № 22-В.
06.02.2025 від Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області надійшов відзив на позовну заяву. Представниця відповідача вказує, що з 1 січня 2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, у зв'язку з чим пенсії громадян, які проживали, працювали на території російської федерації, призначаються на умовах, визначених Законом України від 09.07.2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Як наслідок до страхового стажу зараховуються лише періоди роботи (служби) на території РРФСР до 31.12.1991. З огляду на викладене, просила у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Щодо витребуваних Івано-Франківським окружним адміністративним судом в ухвалі про відкриття провадження від 20.01.2025 доказів, відповідач зазначив, що документи, що стосуються прийнятого ним рішення передані до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, оскільки в силу пункту 4.10 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за результатами її розгляду, така справа передається до Головного управління Пенсійного фонду України за місцем проживання (реєстрації) особи-заявника.
Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував у відпустці 14.02.2025 згідно наказу від 07.02.2025 № 41-В.
Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував у відпустці 17.03.2025 згідно наказу від 10.03.2025 № 69-В.
Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував у щорічній відпустці з 21.04.2025 по 16.05.2025 згідно наказу від 04.04.2025 № 80-В.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13.06.2025 Головне управління Пенсійного фонду України залучено як третю особу, що не заявляє самостійних вимог на боці позивача. Даною ухвалою у Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області витребувано документи, що стосуються прийняття оскаржуваного у даній справі рішення.
22.07.2025 на адресу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи (а.с. 101-161).
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою від 09.09.2024 про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
За принципом екстериторіальності пенсійним органом, який розглядав заяву позивача, визначено Головне управління Пенсійного фонду України у Рівненській області.
Рішенням ГУ ПФУ у Рівненській області № 092850026385 від 16.09.2024 позивачу відмовлено у призначенні пенсії, у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу. Страховий стаж позивача згідно означеного рішення становить 15 років 10 місяців 10 днів. До страхового стажу не зараховано періоди роботи в російській федерації з 01.12.2011 по 20.10.2012, з 05.12.2012 по 31.10.2013, з 13.12.2013 по 07.08.2014, з 08.08.2014 по 14.11.2014, з 10.12.2014 по 08.12.2015, з 26.02.2016 по 20.12.2017, з 23.03.2018 по 21.12.2018, з 30.01.2019 по 26.12.2019, з 05.03.2021 по 24.01.2022, відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_3 від 10.10.1980 (а.с. 45).
Відмова у зарахуванні даних періодів роботи до страхового стажу обґрунтована тим, що з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для зарахування вказаних періодів роботи до страхового стажу позивача.
Дане рішення було направлено позивачем листом ГУ ПФУ в Івано-Франківській області № 0900-0214-8/50960 від 24.09.2024 (а.с. 44).
Вважаючи вказану відмову протиправною, з метою зобов'язання зарахування всіх періодів роботи до страхового стажу та призначення пенсії, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд встановив таке.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Нормами частини 1 статті 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Спеціальним законом, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, є Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058, який набув чинності з 1 січня 2004 року.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Пунктом 1 статті 9 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058 визначено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Положеннями частини 1 статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Частиною 1 статті 26 Закону № 1058-IV визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
Згідно з частиною 1 статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до статті 62 Закону "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року, № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання вимог статті 62 Закону № 1788-ХІІ Кабінет Міністрів України Постановою від 12.08.1993 за № 637 "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі, також - Порядок № 637).
Відповідно до пункту 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (пункт 2 Порядку № 637).
У пункті 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, з огляду на наведене, у разі відсутності в трудовій книжці записів про роботу, такий стаж встановлюється на підставі інших документів, уточнюючих довідок, відомостей та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.
Як слідує з матеріалів справи, відповідачем для обчислення пенсії не враховано в загальний страховий стаж роботи позивача періоди: 01.12.2011 по 20.10.2012, з 05.12.2012 по 31.10.2013, з 13.12.2013 по 07.08.2014, з 08.08.2014 по 14.11.2014, з 10.12.2014 по 08.12.2015, з 26.02.2016 по 20.12.2017, з 23.03.2018 по 21.12.2018, з 30.01.2019 по 26.12.2019, з 05.03.2021 по 24.01.2022.
Судом встановлено, що вказані періоди роботи позивача на території російської федерації підтверджуються записами № 6-18 у трудовій книжці серії НОМЕР_3 від 10.10.1980, записами № 1-2 у трудовій книжці серії НОМЕР_2 від 10.12.2014 та записами № 1-17 у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 01.12.2011 (періоди з 01.12.2011 по 20.10.2012, з 05.12.2012 по 31.10.2013, з 13.12.2013 по 07.08.2014, з 08.08.2014 по 14.11.2014, з 10.12.2014 по 08.12.2015, з 26.02.2016 по 20.12.2017, з 23.03.2018 по 21.12.2018, з 30.01.2019 по 26.12.2019, з 05.03.2021 по 24.01.2022), довідкою ТОВ "СГК-Трубопроводстрой" № 566 від 17.11.2013 про розмір заробітної плати ОСОБА_1 , довідкою ТОВ "СГК-Трубопроводстрой-7" № 125 від 20.12.2017 про розмір заробітної плати ОСОБА_1 , довідкою про доходи фізичної особи за 2011 рік № 165 від 17.10.2013, довідкою про доходи фізичної особи за 2012 рік № 166 від 17.10.2013, довідкою про доходи фізичної особи за 2013 рік № 166 від 17.10.2013, довідкою про доходи фізичної особи за 2013 рік № 1 від 25.01.2016, довідкою про доходи фізичної особи за 2014 рік № 2 від 25.01.2016, довідкою про доходи фізичної особи за 2016 рік № 1653 від 29.09.2017, довідкою про доходи фізичної особи за 2016 рік № 3 від 06.04.2017, довідкою про доходи фізичної особи за 2017 рік № 1473 від 06.04.2017, довідкою про доходи фізичної особи за 2017 рік № 1652 від 29.09.2017, довідкою про доходи фізичної особи за 2017 рік № 1472 від 06.04.2017, довідкою про доходи фізичної особи за 2018 рік від 30.07.2019, довідкою про доходи фізичної особи за 2019 рік від 01.10.2021, довідкою про доходи фізичної особи за 2021 рік від 16.11.2021, виданими ТОВ "СГК-Трубопроводстрой" та ТОВ "СГК-Трубопроводстрой-7" ОСОБА_1 (а.с. 17-22, 47-61, 110-117).
Доказів, які б свідчили про недостовірність записів у трудовій книжці позивача, відповідачем суду не надано. При цьому, відповідачем не заперечується їх достовірність.
Дані записи містять підстави внесення, скріплені печаткою підприємства та підписами посадової особи, періоди не накладаються. Доказів, які б свідчили про недостовірність записів у трудовій книжці позивача, відповідачем суду не надано.
Відтак, судом з'ясовано, що спірні періоди трудової діяльності підтверджено достатніми письмовими доказами, достовірність яких не заперечується відповідачем, однак підставою для відмови у зарахуванні зазначених періодів став вихід 01.01.2023 року російської федерації з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка підписана та набрала чинності 13 березня 1992 року. З цього приводу суд зазначає таке.
Відповідно до оскаржуваного рішення відповідача, про відмову у призначенні пенсії, до страхового стажу позивача не зараховано період його роботи у російській федерації.
Згідно зі статтею 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Частиною 1, 2 статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Отже, призначення і виплата пенсій в Україні здійснюється також на підставі міжнародних договорів (угод), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов'язання за якою взяли на себе дев'ять держав - учасниць СНД, у тому числі Україна та російська федерація (надалі, також - Угода).
Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди (стаття 5 Угоди).
Відповідно до статті 1 Угоди, пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Частиною другою статті 4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів" від 15.04.1994, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, російська федерація, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що кожна зі Сторін визнає (без легалізації) дипломи, свідоцтва про освіту, відповідні документи про надання звання, розряду, кваліфікації та інші неодмінні для здійснення трудової діяльності документи і завірений, у встановленому на території Сторони виїзду порядку, їх переклад державною мовою Сторони працевлаштування або російською мовою. Трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Тож обчислення стажу здійснюється згідно із законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.
Водночас суд зазначає, що в силу пункту 2 статті 13 Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Тож, вихід російської федерації з угоди від 01.01.2023 р. не є підставою для відмови в обчисленні стажу роботи позивача, адже такий стаж ним набутий до ухвалення відповідного рішення.
Відтак, Україна, як держава - учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно з Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Суд зазначає, що за наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.
Наведені відповідачем доводи, обґрунтування та пояснення щодо відсутності правових підстав врахування записів трудових книжок серії НОМЕР_3 від 10.10.1980, серії НОМЕР_2 від 10.12.2014 та серії НОМЕР_1 від 01.12.2011 та інших підтверджуючих наявність страхового стажу у позивача документів для призначення пенсії, суд відхиляє, як необґрунтовані і такі, що не спростовують висновків суду у даній справі, оскільки суду не надано належних доказів в обґрунтування того, що відмовляючи позивачу у зарахуванні до страхового стажу спірних періодів трудової діяльності суб'єкт владних повноважень діяв обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно та з забезпеченням усіх прав особи. Рішення не є пропорційним з огляду на те що воно порушує баланс між несприятливими наслідками для реалізації конституційного права позивача на соціальний захист (ст. 46 Конституції України) і цілями на які, врешті, спрямоване це рішення.
Згідно зі статтею 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
За приписами пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 (надалі, також - Інструкція № 58), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Разом з вказаним, як передбачено у пункті 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 "Про трудові книжки працівників", відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Пунктом 3 зазначеного Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
За відсутності зазначених у згаданому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.
При цьому, чинним законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями про період роботи, що можуть міститися в інших документах, а також необхідність надання уточнюючих довідок, наказів, відомостей тощо підприємств, установ, організацій або їх правонаступників для підтвердження трудового стажу лише у випадку, коли в трудовій книжці відсутні відповідні відомості або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи.
Суд звертає увагу, що саме трудова книжка є основним документом для зарахування того чи іншого періоду роботи до страхового стажу. Незважаючи на наявність чи відсутність додаткових документів, наявності в них розбіжностей чи будь-яких інших недоліків не може слугувати підставою для незарахування до страхового стажу оспорюваних періодів роботи, які належним чином підтверджуються записами у трудових книжках позивача.
Доказів, які б свідчили про недостовірність записів у трудовій книжці позивача, відповідачем суду не надано. При цьому, відповідачем не заперечується їх достовірність.
Таким чином, з огляду на встановлені вище обставини, суд вважає, що підстав для не зарахування спірних періодів роботи позивача в російській федерації для обрахунку стажу при призначенні пенсії позивачу відсутні, а надані підтверджуючі документи не викликають сумнівів щодо їх належності позивачу, відтак суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області від 16.09.2024 № 092850026385 є протиправним та підлягає скасуванню.
Водночас суд зазначає, що дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов'язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Суд зауважує, що у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин, оскільки адміністративний суд не вправі перебирати на себе повноваження суб'єкта публічної адміністрації, реалізуючи за нього процедурні дії, ухвалювати рішення чи проводити адміністративну процедуру.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
При цьому, згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За приписами вказаної норми у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Отже, зобов'язання судовим рішенням суб'єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб'єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов'язання суб'єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об'єктивно встановлено безальтернативність рішення суб'єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі).
Відтак, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Разом з тим, суд зауважує таке.
У справі, яка розглядається, суд встановив, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом пенсійного органу визначено ГУ ПФУ у Рівненській області, рішенням якого позивачу відмовлено в призначенні пенсії.
Суд констатує, що після зарахування спірного періоду роботи до страхового стажу позивача, загальний період його страхового стажу буде більшим, ніж мінімально необхідний для призначення пенсії за віком, відповідно до статті 26 Закону України № 1058-IV, а саме мінімальною тривалістю 21 рік.
Оскільки матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про відсутність можливості у відповідача прийняти обґрунтоване та законне рішення у формі, передбаченій чинним законодавством, а також враховуючи те, що призначення, перерахунок та виплата пенсії є дискреційними повноваженнями пенсійного органу, суд дійшов висновку, що з метою захисту порушеного права позивача слід зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Рівненській області, як орган, який за принципом екстериторіальності уповноважений на вирішення питання щодо призначення пенсії позивача, зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01.12.2011 по 20.10.2012, з 05.12.2012 по 31.10.2013, з 13.12.2013 по 07.08.2014, з 08.08.2014 по 14.11.2014, з 10.12.2014 по 08.12.2015, з 26.02.2016 по 20.12.2017, з 23.03.2018 по 21.12.2018, з 30.01.2019 по 26.12.2019, з 05.03.2021 по 24.01.2022, відповідно до записів трудових книжок серії НОМЕР_3 від 10.10.1980, серії НОМЕР_2 від 10.12.2014 та серії НОМЕР_1 від 01.12.2011, повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.09.2024 та призначити йому пенсію за віком, відповідно до вимог Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з врахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
Стосовно позовної вимоги позивача про призначення пенсії за віком з урахуванням фактично отриманої заробітної плати протягом п'яти років (60 місяців) за період з 1987 по 1991 роки відповідно до даних архівної довідки, доданої позивачем суд звертає увагу, що в оскаржуваному рішенні відповідача довідкам, які позивач надав разом із позовною заявою не надавалася оцінка. Тому, в даній частині суд робить висновок про передчасність вимог щодо врахування даних довідок при визначенні розміру пенсії позивача, оскільки його право в цій частині не є порушеним.
Відповідно до частини 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, суд робить висновок про часткове обґрунтування заявлених позовних вимог, тому позов підлягає задоволенню частково.
Суд вказує, що задовольняючи позовні вимоги, суд користується повноваженнями, передбаченими частиною другою статті 9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: самостійно визначає формулювання резолютивної частини рішення суду, з метою її більш ефективного виконання та надання повного захисту правам позивача.
Частина 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Документально підтвердженими судовими витратами в даній справі є витрати позивача на сплату судового збору в розмірі 1211,20 грн згідно квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки № 50 від 07.01.2025 (а.с. 12).
Як наслідок, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області підлягає стягненню частина сплаченого судового збору в розмірі 847,84 грн, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 16.09.2024 № 092850026385 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком, передбаченої статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Рівненській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 , що дає право на призначення пенсії за віком, періоди роботи з 01.12.2011 по 20.10.2012, з 05.12.2012 по 31.10.2013, з 13.12.2013 по 07.08.2014, з 08.08.2014 по 14.11.2014, з 10.12.2014 по 08.12.2015, з 26.02.2016 по 20.12.2017, з 23.03.2018 по 21.12.2018, з 30.01.2019 по 26.12.2019, з 05.03.2021 по 24.01.2022, відповідно до записів трудових книжок серії НОМЕР_3 від 10.10.1980, серії НОМЕР_2 від 10.12.2014 та серії НОМЕР_1 від 01.12.2011, повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.09.2024 та призначити йому пенсію за віком, відповідно до вимог Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з врахуванням висновків суду, вказаних у мотивувальній частині рішення суду.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області (код ЄДРПОУ 21084076, вул. Олександра Борисенка, буд. 7, м. Рівне, 33004) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 847 (вісімсот сорок сім) гривень 84 (вісімдесят чотири) копійки.
Копію цього рішення надіслати учасникам справи.
Відповідачу та третій особі, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача копію цього рішення надіслати через підсистему "Електронний суд".
Перебіг процесуальних строків, початок яких пов'язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ "Мої справи".
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 );
відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України у Рівненській області (код ЄДРПОУ 21084076, вул. Олександра Борисенка, буд. 7, м. Рівне, 33004);
третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, буд. 15, м. Івано-Франківськ, 76018).
Суддя Главач І.А.