25 липня 2025 року м. Ужгород№ 260/4086/25
Закарпатський окружний адміністративний суд в особі головуючого судді Луцович М.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Ради адвокатів Закарпатської області (вул. Фединця, 14,м. Ужгород, Ужгородський р-н, Закарпатська обл., 88000, код ЄДРПОУ 38533335), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Недержавна некомерційна професійна організація «Національна асоціація адвокатів України» в особі Ради адвокатів України (04070, м.Київ, вул.Борисоглібська, 3, 5-й поверх, код ЄДРПОУ 38488439), про встановлення відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень, -
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Ради адвокатів Закарпатської області, в якому просить: у порядку пункту 5 частини 1 статті 5 КАС України встановити відсутність компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень Ради адвокатів Закарпатської області з 2022 року у розумінні статті 2 КАС України.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що пунктом 5 частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень. Зокрема, позивач вказує на завершення строку повноважень відповідача, встановленого статтею 48 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», та вказує, що відповідач обраний у 2017 році, а відповідно з 2022 року у відповідача відсутня компетенція (повноваження). Попри відсутність компетенції (повноважень), відповідач незаконно продовжує діяти як орган адвокатського самоврядування: ухвалює рішення, формує офіційні позиції, втручається у діяльність адвокатів та, в тому числі, на підставі незаконних рішень від 08.06.2023 року про порушення дисциплінарної справи стосовно адвоката ОСОБА_1 та від 21.06.2023 року про позбавлення права на зайняття адвокатською діяльністю адвоката ОСОБА_1 (позбавлення свідоцтва адвоката № НОМЕР_2 видане у 2003 році згідно Рішення КДКА Київської області № 96) і згідно статті 17 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» відповідачем протиправно і незаконно внесено відомості до Єдиного реєстру адвокатів України та виключено адвоката ОСОБА_1 з ЄРАУ, що в тому числі оскаржується у справі №260/5601/23. З огляду на вказане, позивач вважає, що з 2022 року вносити відомості до ЄРАУ, тим більше на підставі незаконних та без повноважень (без компетенції) рішень щодо адвокатів, а тим більше зареєстрованих в інших регіонах як наприклад позивач - у 2023 році відповідач не мав ані права, ані компетенції, ані повноважень. Вважаючи, що до ЄРАУ внесено відомості щодо позивача неповноважним органом (без відсутності компетенції), то позивач зазначив, що даний спір стосується його трудових (соціальних) прав, а тому, враховуючи практику ЄСПЛ та враховуючи Висновки Дослідницької Служби ВРУ, просить позов задовольнити.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 червня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за вказаним позовом за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Недержавну некомерційну професійну організацію «Національна асоціація адвокатів України» в особі Ради адвокатів України.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечив. В обґрунтування своїх заперечень зазначив, що рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 26.05.2025 у справі №260/2748/25, ухваленим за аналогічним позовом того ж позивача, встановлено: відсутність правового зв'язку між заявленими вимогами та індивідуальним правом позивача; наявність остаточно вирішеної справи №260/5601/23, яка охоплює ті ж самі обставини, включаючи питання компетенції КДКА; відсутність у позовній заяві ознак допустимого способу судового захисту в розумінні ст. 5 КАС України. Відповідно до рішення Ради адвокатів України №69 від 21.09.2020 року, у разі наявності об'єктивних обставин, які унеможливлюють проведення виборів, органи адвокатського самоврядування продовжують здійснювати повноваження до початку роботи новообраних органів. Вказав, що позовна заява є безпідставною, декларативною за змістом та спрямованою на політико-публічну, а не правову мету. Її задоволення призведе до руйнування системи безперервного функціонування адвокатського самоврядування, що прямо суперечить публічному інтересу, визначеному в законодавстві.
Позивачем подано відповідь на відзив, в якому вказує, що позивач діє виключно як громадянин України, реалізуючи право на контроль за публічною владою відповідно до ст. 5, 8, 19 та 55 Конституції України. Публічний інтерес у легітимності органів, які здійснюють владні функції, є об'єктивним і не потребує доведення особистої шкоди. Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 5 КАС України, особа має право звернутись до суду щодо встановлення відсутності компетенції владного органу. Закон не вимагає доказу особистого порушення права, якщо йдеться про порушення публічного порядку чи суспільної легітимності. Зазначає, що справа № 260/5601/23 стосувалася питання виключення адвоката з ЄРАУ, а не відсутності повноважень у суб'єкта владних повноважень. Також звертає увагу, що у цій справі нелегітимна з 2022 року Рада адвокатів Закарпатської області не скористалась наданим їй законом правом доведення правомірності своєї діяльності з 2022 року, а натомість обмежилась декларативними твердженнями про начебто «безперервність» повноважень та посиланням на неконституційне рішення РАУ № 69, яке, як встановлено у Висновку Дослідницької служби Верховної Ради України від 30.01.2025 року, прямо суперечить Конституції та профільному закону, а отже не має юридичної сили. Звертає увагу суду, що відповідачем не надано жодного документа, який би підтверджував законність дій Ради адвокатів Закарпатської області після 2022 року, тобто після спливу законного п'ятирічного строку повноважень, визначеного частиною другою статті 48 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив, в яких вказав, що позов подано особою, яка не перебуває у жодних правовідносинах із Радою адвокатів Закарпатської області після 2023 року та не обґрунтувала актуального порушення права. Справу вже вирішено у межах №260/2748/25, і жодної нової обставини не наведено. Судова практика ЄСПЛ та КАС України вимагає наявності порушеного чи оспореного права. У даному випадку воно відсутнє. Крім того, жодне рішення суду не визнавало рішення РАУ №69 незаконним або нечинним. Це рішення має презумпцію законності. Воно прийняте у зв'язку з об'єктивними обставинами, які унеможливлювали скликання конференцій адвокатів. Підстав для сумніву в його легітимності не існує. Звертає увагу на недопустимості посилань на висновок Дослідницької служби ВРУ, наданий позивачем «висновок Дослідницької служби Верховної Ради України» не має статусу нормативно-правового акта, офіційного висновку Верховної Ради або її органів.
Третя особа на стороні відповідача Недержавна некомерційна професійна організація «Національна асоціація адвокатів України» в особі Ради адвокатів України надала письмові пояснення, згідно яких проти позову заперечила. Зазначає, що право позивача не порушене, оскільки порушення права повинне бути реальним та стосуватися індивідуально вираженого права та інтересів особи, яка стверджує про його порушення. Звертає увагу, що аналітичні та інформаційні матеріали, підготовлені Дослідницькою службою, не є офіційною інформацією Верховної Ради України, її органів або посадових осіб, тобто Парламентське дослідження не є джерелом ані процесуального, ані матеріального права. Крім того, на переконання третьої особи, заявлені у цій справі позивачем як фізичною особою позовні вимоги про наявність/відсутність повноважень суб'єкта владних повноважень не є юридичним спором у правовідносинах, розгляд яких передбачено нормами чинного процесуального закону і у зазначеному у позові формулюванні не може бути самостійним предметом судового розгляду. Тобто позивач, як фізична особа, не може заявляти вимогу про відсутність компетенції (повноважень) у РА Закарпатської області, оскільки суб'єктний склад у справі 260/4086/25 не відповідає суб'єктному складу сторін у компетенційних спорах.
Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України, з врахуванням положень ст.263 КАС України.
Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що позивача було притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді позбавлення права на зайняття адвокатською діяльністю. Дане стягнення було предметом розгляду у справі №260/5601/23. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 01.12.2023 у справі №260/5601/23, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07.02.2023, позивачу було відмовлено в задоволенні позовних вимог.
Радою адвокатів Закарпатської області було внесено відомості до Єдиного реєстру адвокатів України про припинення права на заняття адвокатською діяльністю згідно п.4 ч.1 ст.32 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» з 21.06.2023 на підставі рішення КДКА Закарпатської області від 21.06.2023 року.
В подальшому позивач ознайомився із висновком Дослідницької служби Верховної Ради України від 30.01.2025 «Парламентське дослідження щодо актуальних проблем правових засад організації і діяльності адвокатури України», зі змісту якого йому стало відомо про те, що рішення Ради адвокатів України від 21.09.2020 №69 суперечить Конституції України та Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Позивач у межах справи 260/5601/23 подав до Закарпатського окружного адміністративного суду заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, в якій просив суд скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2023 року по справі №260/5601/23 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Подану заяву аргументував прийняттям Дослідницькою службою Верховної Ради України Висновку від 30.01.2025 «Парламентське дослідження щодо актуальних проблем правових засад організації і діяльності адвокатури України», зі змісту якого йому стало відомо про те, що рішення Ради адвокатів України від 21.09.2020 №69 суперечить Конституції України та Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
У задоволенні вказаної заяви позивачу було відмовлено ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 27.02.2025, залишеною без змін Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08.04.2025 та ухвалою КАС ВС від 05.05.2025.
Оскільки у відповідача відсутня компетенція із 2022 року, то позивач як громадянин України, реалізуючи право на контроль за публічною владою, звернувся із даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).
Спором адміністративної юрисдикції у розумінні п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, у тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Відповідно ч.1 ст. 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; 2) публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. Згідно п. 8,9 ст. 4 КАС позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, або адміністратор за випуском облігацій, який подає позов до адміністративного суду на захист прав, свобод та інтересів власників облігацій відповідно до положень Закону України «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки», а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду; відповідач - суб'єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін суб'єкт владних повноважень означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України).
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Відповідно до статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Відповідно до частини 2 статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Аналіз наведених вище норм свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, у яких відповідач реалізує владні управлінські функції стосовно заявника.
Згідно з ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 1-1) спорах адміністратора за випуском облігацій, який діє в інтересах власників облігацій відповідно до положень Закону України «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки», із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом; 6) спорах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; 8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; 9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій, експертних команд з оцінювання повсякденного функціонування особи та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; 10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб; 11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності державного замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про оборонні закупівлі», крім спорів, пов'язаних із укладенням державного контракту (договору) про закупівлю з переможцем спрощених торгів із застосуванням електронної системи закупівель, а також зміною, розірванням і виконанням державних контрактів (договорів) про закупівлю; 12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень»; 13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років»; 14) спорах із суб'єктами владних повноважень з приводу проведення аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства; 15) спорах, що виникають у зв'язку з оголошенням, проведенням та/або визначенням результатів конкурсу з визначення приватного партнера та концесійного конкурсу; 16) спорах щодо здійснення державного регулювання, нагляду і контролю у сфері медіа.
Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
За частинами 1, 2, 3 ст. 2 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатура України - недержавний самоврядний інститут, що забезпечує здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги на професійній основі, а також самостійно вирішує питання організації і діяльності адвокатури в порядку, встановленому цим Законом. Адвокатуру України складають всі адвокати України, які мають право здійснювати адвокатську діяльність. З метою забезпечення належного здійснення адвокатської діяльності, дотримання гарантій адвокатської діяльності, захисту професійних прав адвокатів, забезпечення високого професійного рівня адвокатів та вирішення питань дисциплінарної відповідальності адвокатів в Україні діє адвокатське самоврядування.
У п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатське самоврядування визначається як гарантоване державою право адвокатів самостійно вирішувати питання організації та діяльності адвокатури в порядку, встановленому цим Законом.
Згідно ст. 45 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», Національна асоціація адвокатів України є недержавною некомерційною професійною організацією, яка об'єднує всіх адвокатів України та утворюється з метою забезпечення реалізації завдань адвокатського самоврядування. За частиною третьою цієї норми, визначено Національна асоціація адвокатів України є юридичною особою та діє через організаційні форми адвокатського самоврядування, передбачені цим Законом.
За ч. 1 ст. 43 та ч. 1 ст. 44 цього Закону адвокатське самоврядування ґрунтується на принципах виборності, гласності, обов'язковості для виконання адвокатами рішень органів адвокатського самоврядування, підзвітності, заборони втручання органів адвокатського самоврядування у професійну діяльність адвоката.
Завданнями адвокатського самоврядування є: 1) забезпечення незалежності адвокатів, захист від втручання у здійснення адвокатської діяльності; 2) підтримання високого професійного рівня адвокатів; 3) утворення та забезпечення діяльності кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури; 4) створення сприятливих умов для здійснення адвокатської діяльності; 5) забезпечення відкритості інформації про адвокатуру та адвокатську діяльність; 6) забезпечення ведення Єдиного реєстру адвокатів України; 7) участь у формуванні Вищої ради правосуддя у порядку, визначеному законом.
Згідно з ч. 2 ст. 46 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатське самоврядування здійснюється через діяльність конференцій адвокатів регіону (Автономної Республіки Крим, області, міста Києва, міста Севастополя), рад адвокатів регіону (Автономної Республіки Крим, області, міста Києва, міста Севастополя), кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури (Автономної Республіки Крим, області, міста Києва, міста Севастополя), Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, ревізійних комісій адвокатів регіонів (Автономної Республіки Крим, області, міста Києва, міста Севастополя), Вищої ревізійної комісії адвокатури, Ради адвокатів України, з'їзду адвокатів України.
Рада адвокатів України - діє у системі органів Національної асоціації адвокатів України, є національним органом адвокатського самоврядування, на який державою покладено виконання у період між з'їздами адвокатів України публічно-представницьких функцій недержавного самоврядного інституту, що забезпечує здійснення захисту, представництва та надання правової допомоги на професійній основі адвокатури України.
Згідно ст. 55 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» у період між з'їздами адвокатів України функції адвокатського самоврядування виконує Рада адвокатів України. Повноваження і порядок роботи Ради адвокатів України визначаються цим Законом та положенням про Раду адвокатів України, що затверджується з'їздом адвокатів України.
Відповідно до частини 1-4 статті 48 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» у період між конференціями адвокатів регіону функції адвокатського самоврядування у регіоні виконує рада адвокатів регіону. Рада адвокатів регіону підконтрольна і підзвітна конференції адвокатів регіону.
Голова та члени ради адвокатів регіону обираються конференцією адвокатів регіону з числа адвокатів, стаж адвокатської діяльності яких становить не менше п'яти років та адреса робочого місця яких знаходиться відповідно в Автономній Республіці Крим, області, місті Києві, місті Севастополі і відомості про яких включено до Єдиного реєстру адвокатів України, строком на п'ять років. Одна й та сама особа не може бути головою або членом ради адвокатів регіону більше ніж два строки підряд. Кількість членів ради адвокатів регіону визначається конференцією адвокатів регіону.
На першому засіданні члени ради адвокатів регіону за пропозицією голови ради обирають зі свого складу заступника голови та секретаря ради. Голова, заступник голови, секретар, член ради адвокатів регіону не можуть одночасно входити до складу кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, ревізійної комісії адвокатів регіону, Вищої ревізійної комісії адвокатури, Ради адвокатів України, комісії з оцінювання якості, повноти та своєчасності надання адвокатами безоплатної правничої допомоги.
Голова, заступник голови, секретар, член ради адвокатів регіону можуть бути достроково відкликані з посади за рішенням органу адвокатського самоврядування, який їх обрав на посаду.
Рада адвокатів регіону: 1) представляє адвокатів регіону; 2) складає порядок денний, скликає та забезпечує проведення конференції адвокатів регіону; 3) забезпечує виконання рішень конференції адвокатів регіону, здійснює контроль за їх виконанням; 4) здійснює інформаційно-методичне забезпечення адвокатів регіону, сприяє підвищенню їх кваліфікації; 5) приймає присягу адвоката України; 6) визначає представників адвокатури до складу конкурсної комісії з відбору адвокатів для надання безоплатної вторинної правничої допомоги; 7) сприяє забезпеченню гарантій адвокатської діяльності, захисту професійних і соціальних прав адвокатів; 8) розпоряджається коштами та майном відповідно до затвердженого кошторису; 9) забезпечує в установленому порядку внесення відомостей до Єдиного реєстру адвокатів України; 10) утворює комісію з оцінювання якості, повноти та своєчасності надання адвокатами безоплатної правничої допомоги; 11) виконує інші функції відповідно до цього Закону, рішень конференції адвокатів регіону, Ради адвокатів України, з'їзду адвокатів України.
З системного, сутнісного та цільового підходу до розуміння зазначених конституційних положень та положень профільного (базового) законодавчого акта, який визначає статус, мету, завдання та функції адвокатури, убачається, що адвокатура як інституція та її діяльність в аспекті забезпечення реалізації конституційного права особи на правову допомогу набуває певних особливих властивостей суб'єкта публічних відносин. Ця властивість адвокатури увиразнюється (посилюється) метою її служіння суспільному інтересу шляхом надання своєчасної і належної правової допомоги у поєднанні з виконанням делегованих їй державою окремих владних повноважень. У контексті сказаного має значення й особливий характер адвокатської професії, представники якої є учасниками творення правосуддя, у зв'язку з чим користуються, зокрема, правом участі у суді як захисники чи представники та імунітетом від судового переслідування за свої виступи в залі суду (стаття 23 Закону № 5076-VI).
Відтак, коли виникає спір із правовідносин, у яких адвокатура, як особлива формація реалізує надані їй правомочності в означеному сенсі, як-от у разі обмеження права особи на зайняття адвокатською діяльністю або прийняття рішення про зупинення чи припинення права на зайняття адвокатською діяльністю (пункти 2, 3 ч. 5 ст. 50 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»), оскарження рішення про накладення дисциплінарного стягнення, інші подібні за суттю і значенням дії, зокрема й щодо делегованих державою владних повноважень, то такий спір за наявності для цього підстав може підпадати під ознаки публічно-правового, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Адвокатура є недержавним самоврядним інститутом (формуванням, об'єднанням), що самостійно вирішує питання організації і діяльності адвокатури в порядку, визначеному Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
У Розділі VII Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначені структурні організаційні одиниці адвокатського самоврядування, порядок формування, повноваження та правила самоврядної діяльності адвокатури.
Конституційний Суд України розтлумачив конституційну норму і вирішив, що ч. 1 ст. 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод (п. 1 рішення №9-зп від 25.12.1997).
З даного офіційного тлумачення норми, передбаченої ч. 1 ст. 55 Конституції України вбачається, що є умови, за яких суд не може відмовити у правосудді якщо людина звернулася за захистом прав і свобод, які належать їй особисто, а не будь-яким іншим особам. Ця умова випливає також із співставлення ч. 1 ст. 55 Конституції України з ч. 3, 5, 6 цієї статті, в яких ідеться про захист «своїх» прав, тобто прав, які належать особі, яка їх захищає.
Гарантоване ст. 55 Конституції України право на захист можливе лише у разі його порушення, тому логічною вимогою при захисті такого права є обґрунтування такого порушення. Отже, порушення права має бути реальним, стосуватися індивідуально вираженого права або інтересів особи, яка стверджує про його порушення.
Подаючи даний адміністративний позов, позивач не перебував у жодних правових відносинах із відповідачем, оскільки на час звернення із даним позовом був позбавлений права на здійснення адвокатської діяльності, про що відповідачем внесено відповідні відомості до Єдиного реєстру адвокатів України ще 21.06.2023 на підставі рішення КДКА Закарпатської області від 21.06.2023 року, а рішення щодо такого спору та накладеного відповідним суб'єктом стягнення набрало законної сили у межах справи №260/5601/23.
Натомість позивач вказує, що звернувся з даним позовом як громадянин України, реалізуючи своє право на контроль за публічною владою.
З приводу цього суд вказує, що гарантоване ст. 55 Конституції України право на захист можливе лише у разі його порушення, тому логічною вимогою при захисті такого права є обґрунтування такого порушення. Отже, порушення права має бути реальним, стосуватися індивідуально вираженого права або інтересів особи, яка стверджує про його порушення.
Отже, конституційне право на доступ до правосуддя не є безмежним. Метою суду (правосуддя) є захист порушених прав, свобод та інтересів, належних безпосередньо особі, яка звертається за захистом (її суб'єктивних прав).
Так, Кодекс адміністративного судочинства України передбачає, що право на звернення до суду має лише особа, чиї права безпосередньо порушені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Більше того, в позовній заяві необхідно обґрунтувати порушення прав позивача діями/бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або застосування до нього нормативно-правового акту, чи належність до правовідносин, у яких застосовується оскаржений акт. Таким чином Кодекс адміністративного судочинства України прямо не дозволяє подавати позови в інтересах публічного порядку.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного суду (КАС) в ухвалі від 13.02.2020 прямо зазначив: «чинне законодавство не передбачає можливості подання позову в «інтересах правопорядку», «в інтересах суспільства», який відомий у теорії права як «actio popular is».
Поняття законного (охоронюваного законом) інтересу міститься в рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі №1-10/2004, згідно з яким поняття «охоронюваний законом інтерес» у зв'язку з поняттям «права» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Позивач повинен довести, що він є потерпілим від порушення з боку суб'єкта владних повноважень, зокрема має місце безпосередній негативний суттєвий вплив порушення на позивача або обґрунтована ймовірність негативного впливу на позивача у майбутньому.
З'ясування матеріально-правової заінтересованості позивача передує розгляду питання щодо правомірності рішення, котре оскаржується. Відсутність матеріально-правової заінтересованості позивача є підставою для відмови у задоволенні позову незалежно від правомірності чи неправомірності оскарженого рішення.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті і є підставами для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював необхідність ефективного захисту прав заявників. Наприклад, у п. 75 рішення від 05.04.2005 у справі «Афанасьєв проти України» (заява №38722/02) ЄСПЛ зазначає, що засіб захисту, який вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним», як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Зміст адміністративної юстиції - ефективний судовий захист від порушень у публічно- правових відносинах. Водночас відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем шляху захисту способам, визначеним у законодавстві, установлюються при розгляді справи по суті та є підставами для відмови в задоволенні позову. Отже, адміністративний суд, отримавши позовну заяву, повинен установити наявність факту порушення права та застосувати конкретний спосіб захисту, що залежить як від змісту суб'єктивного права, по захист якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
З наведеного випливає, що для ефективного поновлення права необхідно, щоб існував чіткий зв'язок між правопорушенням та способом захисту права.
Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Суд повинен встановити у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивне матеріальне право або законний інтерес, на захист якого подано позов, а також з'ясувати наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання.
З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини для того, щоби мати можливість звернутися за захистом до суду особа має довести, що вона є жертвою порушення прав. Щоби претендувати на статус жертви такого порушення, оспорюваний захід має безпосередньо зашкодити особі (рішення «Аксу проти Туреччини» [Aksu v. Turkey] пункт 50; «Берден» [Burden v. the United Kingdom] пункт 33; «Тенасе проти Молдови» [Trnase v. Moldova]).
Отже, для захисту права чи охоронюваного інтересу, необхідний факт його порушення.
Позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень.
Задоволення вимог позивача можливе лише в разі об'єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, а відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 826/4406/16, від 15 серпня 2019 року у справі № 1340/4630/18, від 23 грудня 2019 року у справі № 712/3842/17, від 27 лютого 2020 року у справі № 500/477/15-а.
Проте, як судом вказано вище, позивач у позовній заяві не визначає чим саме відповідачем порушено його права, свободи чи інтереси.
Установлення відсутності правової заінтересованості позивача є самостійною і достатньою підставою для відмови у задоволенні позову.
Окрім цього, суд зазначає, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків (ст. 72 КАС України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування сторони (ст. 73 КАС України).
Відповідно до ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсність обставин справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування, (ст. 76 КАСУ).
Оцінка доказів здійснюється на основі внутрішнього переконання. Однак це не означає, що суд оцінює докази як йому заманеться, свавільно. Таке переконання обов'язково має бути засноване на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Всебічне дослідження доказів означає дослідження всіх належних і допустимих доказів, що є у справі. Суд повинен порівнювати докази із різних засобів доказування, виявляти спільну інформацію і суперечності, відхиляти неналежні та недопустимі докази.
Повне дослідження доказів - дослідження необхідної і достатньої кількості доказів, що дадуть можливість зробити однозначний висновок про обставини, які належало встановити у справі.
Об'єктивне дослідження доказів - дослідження доказів судом неупереджено і безсторонньо, не підлаштовуючи їх під певне рішення у справі.
Для кінцевого рішення у справі від суду вимагається дотримання критерію «переконливості» (упевненості) та дотримання критерію «поза усяким сумнівом».
Позивач зазначає, що підставою подання позову став Висновок Дослідницької служби Верховної Ради України від 30.01.2025 «Парламентського дослідження щодо актуальних проблем правових засад організації і діяльності адвокатури в Україні та адвокатського самоврядування, гарантованого державою».
Під підставою позову розуміються обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги: фактичні підстави позову - це сукупність юридичних фактів, правові - вказівка на конкретну норму права, на яких ґрунтується вимога позивача.
Згідно Положення Дослідницьку службу Верховної Ради України, затвердженого розпорядженням Голови Верховної Ради України від 11.08.2022 р. № 438 у редакції розпорядження Голови Верховної Ради України від 03.05.2024 р. № 420, Дослідницька служба Верховної Ради України (далі - Дослідницька служба) є установою, що здійснює науково-дослідницьке та інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності Верховної Ради України, її органів, народних депутатів України, депутатських фракцій (депутатських груп) у Верховній Раді України.
З питань діяльності, передбачених пунктом 10 цього Положення. Дослідницька служба готує у письмовій формі такі аналітичні та інформаційні матеріали, зокрема, парламентське дослідження (до 30 сторінок) - комплексна аналітична добірка, пов'язана з опрацюванням законопроектів, що перебувають на розгляді у Верховній Раді України, розглядом Білої книги, поданої Кабінетом Міністрів України до Верховної Ради України, інших актуальних проблем державної політики, оцінкою ефективності реалізації прийнятого законодавчого акта (підпункти З, 4, 6 пункту 10).
Аналітичні та інформаційні матеріали, підготовлені Дослідницькою службою, не є офіційною інформацією Верховної Ради України, її органів або посадових осіб.
Викладене підтверджується листом Голови ВРУ від 06.03.2025 № 07/8-2025/52409 та листом народного депутата України В. Ватраса (зареєстрований НААУ за вх. № 1018/0/1-25 від 20.02.2025).
Так, Голова ВРУ у своєму листі повідомляє, парламентське дослідження має виключно довідковий характер і призначене задовольнити потреби його ініціатора та не є офіційною парламентською позицією.
Науково-дослідницька та інформаційно-аналітична робота Дослідницької служби є частиною творчої діяльності, яка призначена для оцінювання інформації та здійснюється відповідно до гарантованого Конституцією України права на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (стаття 34), свободу наукової творчості (стаття 54).
Наведені в парламентському досліджені висновки не є експертними висновками у контексті процесуального законодавства України.
Також є чинним та не скасованим Рішення Ради адвокатів України від 21.09.2020 р. №69 «Про затвердження роз'яснення щодо інституціонального континуїтету НААУ та організаційних форм адвокатського самоврядування», яким встановлено, що за наявності об'єктивних підстав , які виключають можливість проведення безперешкодного та безпечного для життя і здоров'я осіб відповідних виборів, органи адвокатського самоврядування продовжують виконувати свої повноваження до початку діяльності новосформованих органів адвокатського самоврядування та обрання нових членів.
Оскільки, як вбачається із матеріалів справи, позивач на час вирішення даної справи по суті та на час звернення із даним позовом не перебував у будь-яких правових відносинах із відповідачем, а отже відсутні підстави вважати, що позовні вимоги звернені для відновлення порушених прав позивача, шляхом відновлення чи встановлення компетенції відповідача в межах даної справи, тому заявлені позовні вимоги не можуть підлягати задоволенню.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи ), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Решта доводів позивача на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.
Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Згідно частин першої третьої статі 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що відповідач довів законність оскаржуваних дій та рішення. Натомість доводи позивача є безпідставними та необґрунтованими, а тому позов не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. ст. 77, 90, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-
У задоволенні адміністративного позову за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Ради адвокатів Закарпатської області (вул. Фединця, 14,м. Ужгород, Ужгородський р-н, Закарпатська обл., 88000, код ЄДРПОУ 38533335), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Недержавна некомерційна професійна організація «Національна асоціація адвокатів України» в особі Ради адвокатів України (04070, м.Київ, вул.Борисоглібська, 3, 5-й поверх, код ЄДРПОУ 38488439), про встановлення відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
СуддяМ.М. Луцович