про залишення позовної заяви без руху
25 липня 2025 року м. Житомир справа № 240/10398/25
категорія 106030200
Суддя Житомирського окружного адміністративного суду Приходько О.Г., розглядаючи позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивачка просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки в кількості 15 днів та додаткової відпустки як учаснику бойових дій в кількості 14 днів у рік звільнення без застосування коефіцієнту 2,5 відповідно до пункту 3 розділу ХХХІ наказу Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260 "Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам";
- зобов'язати відповідача нарахувати грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки в кількості 38 днів та додаткової відпустки як учаснику бойових дій у кількості 35 днів у рік звільнення, обчислені із застосуванням коефіцієнту 2,5 відповідно до вимог пункту 3 розділу ХХХІ наказу Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260 "Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам", з відрахуванням військового збору і податку на доходи фізичних осіб з компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, та провести її виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Ухвалою cуду від 14 квітня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи провадити за правилами спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Оскільки за доданими до позову матеріалами не видавалось можливим пересвідчитись щодо звернення до суду із заявленими вимогами у межах встановленого статтею 233 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України) строку звернення до суду у такій категорії спорів, суд ухвалою від 14 квітня 2025 року витребував у відповідача, з-поміж іншого: копію грошового атестата ОСОБА_1 ; копію/витяг з журналу реєстрації вихідної документації в частині запису про видачу/вручення грошового атестата ОСОБА_1 ; копію картки особового рахунка військовослужбовця ОСОБА_1 з відміткою (під підпис військовослужбовиці) щодо дати видачі/вручення грошового атестата.
01 травня 2025 року до суду через підсистему "Електронний суд" надійшов відзив на позовну заяву, до якого Військовою частиною НОМЕР_1 долучено копію грошового атестата ОСОБА_1 від 24 липня 2023 року № ГА/7, а також витяг з Книги обліку виданих грошових атестатів на підтвердження вручення грошового атестата позивачці 24 липня 2023 року під підпис.
У відзиві на позовну заяву відповідач акцентує, що позивачка звільнена з військової служби наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 19 липня 2023 року № 26-РС та виключена зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 24 липня 2023 року № 71, у якому вказано про нарахуванння та виплату грошової компенсації за невикористані дні відпусток при звільненні з військової служби. При цьому відповідач не заперечує того, що позивачці при звільненні не було видано окремого документа з детальним розрахунком грошового забезпечення. Водночас, витяг з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 24 липня 2023 року № 71 містить інформацію про кількість днів невикористаних відпусток, за які нараховано грошову компенсацію і, отримавши нараховані кошти при звільненні, як наполягає відповідач, позивачка була обізнана щодо розміру виплаченої спірної компенсації.
Проте, щодо детального розрахунку спірних сум позивачка звернулась із запитом до ІНФОРМАЦІЯ_1 лише 29 березня 2025 року, тобто майже через два роки після звільнення, а до суду - 09 квітня 2025 року, тобто через 1 рік 8 місяців 16 днів після виключення зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 , що вочевидь доводить пропуск тримісячного строку звернення до суду.
Визначаючись у цій справі щодо строку звернення до суду із заявленими вимогами суд бере до уваги доводи ОСОБА_1 у позовній заяві щодо строку звернення до суду із цим позовом про те, що жодного письмового повідомлення або інших документів, які б свідчили про нараховане та виплачене їй грошове забезпечення за період проходження військової служби при виключенні зі списку особового складу військової частини, відповідачем надано не було.
Як стверджує позивачка, вже після звільнення з лав Збройних Сил України їй стало відомо, що відповідач при обчисленні грошової компенсації за невикористані дні відпусток мав врахувати вимоги пункту 3 розділу ХХХІ наказу Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260 "Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам", яким встановлено її обчислення із помноженням невикористаних днів щорічної основної відпустки, а також днів додаткової відпустки у рік звільнення на коефіцієнт 2,5 тим, які мають вислугу до 10 календарних років. Тому, 29 березня 2025 року позивачка звернулась до відповідача щодо детального розрахунку спірних сум, а по тому - до суду з позовом.
Надаючи оцінку доводам сторін, суд, насамперед, виходить з того, що спір у цій справі виник щодо належного нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій, яка за правилами пункту 3 розділу XXXI "Виплата грошового забезпечення у разі звільнення з військової служби" Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260, виплачується при звільненні з військової служби.
Отже, спір у цій справі виник щодо виплати належних при звільненні зі служби сум грошового забезпечення, а тому в контексті спірних у цій справі правовідносин слід враховувати правові висновки Верховного Суду у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23.
У цій справі судова палата виснувала, що з моменту набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" [19 липня 2022 року] положення статті 233 КЗпП України, у попередній редакції, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 233 КЗпП України. Зокрема, правовідносини, які мають місце у період з 19 липня 2022 року підлягають регулюванню нормою частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин") - тримісячний строк з дня одержання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні.
Тому суд враховує, що Верховний Суд у згаданій постанові вказав на те, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову [у частині вимог за період з 19 липня 2022 року] слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні). Виходячи з цього судова палата погодилась, що саме дата вручення позивачу зазначеного документа є подією, з якою пов'язаний початок перебігу тримісячного строку звернення до суду.
При цьому Верховний Суд погодився, що визначення моменту вручення грошового атестата як початку перебігу строку звернення до адміністративного суду з позовом відповідає вимогам частини другої статті 233 КЗпП України та не суперечить принципу юридичної визначеності.
Грошовий атестат вручено ОСОБА_1 24 липня 2023 року, що підтверджено належними доказами, наданими відповідачем, проте у позовній заяві позивачка не наводить жодних об'єктивних причин (обставин), які завадили упродовж тримісячного строку, тобто до 25 жовтня 2023 року, звернутись до суду із цим позовом, а судом таких не встановлено.
Суд звертає увагу, що під поняттям "дізнався" необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття "повинен був дізнатися" необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21 лютого 2020 року № 340/1019/19).
Тому суд відхиляє довід позивачки про те, що вона не була обізнана та не могла дізнатись про нараховану та виплачену спірну суму грошової компенсації невикористаних відпусток, оскільки позивачкою не наведено жодних обставин, які завадили реальній, об'єктивній можливості виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації щодо проведеного розрахунку спірних сум, виплачених при звільненні з військової служби, принаймні у межах тримісячнго строку після звільнення. А відтак, отримавши грошове забезпечення, й дізнатись щодо його складових та, відповідно, за бажання, переконатись чи правильно воно обчислюється.
Верховний Суд послідовно дотримується позиції, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Обмеження на законодавчому рівні права звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів відповідними строками узгоджується із принципом "Leges vigilantibus non dormientibus subveniunt", згідно з яким закони допомагають тим, хто пильнує.
Суд зауважує, що при вирішенні питання строку звернення до суду враховується момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення, а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.
На противагу доводам позивачки щодо надмірного формалізму, який позивачка вбачає у застосуванні встановленого законом строку звернення до суду, суд зауважує на тому, що законодавче обмеження строку протягом якого особа може звернутися до суду, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
При вирішенні процесуального питання щодо дотримання строків звернення до суду суд звертає увагу на практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ).
У справах "Стаббігс та інші проти Великобританії", "Девеер проти Бельгії", ЄСПЛ дійшов висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.
ЄСПЛ у рішенні від 28 березня 2006 року у справі "Мельник проти України" (Заява № 23436/03) погодився з тим, що правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. А також указав, що зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.
Згідно з частиною шостою статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Суд звертає увагу, що нормою частини третьої статті 123 КАС України передбачено, що у разі якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Відповідно до частини тринадцятої статті 171 КАС України суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня вручення позивачу ухвали.
В силу норми частини п'ятої статті 242 КАС України суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду при застосуванні норм права, а тому, з урахуванням правових висновків Верховного Суду у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23, позовну заяву належить залишити без руху з наданням позивачці строку для подання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із заявленими вимогами із наведенням поважних причин пропуску цього процесуального строку з доданням належних доказів на підтвердження відповідних обставин.
При цьому суд зауважує, що поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Керуючись статтями 122, 123, 171, 248, 256, 293, 294 КАС України, суд,
ухвалив:
Визнати неповажними вказані ОСОБА_1 підстави для поновлення строку звернення до суду з позовом у цій справі.
Позовну заяву ОСОБА_1 залишити без руху.
Встановити позивачці п'ятиденний строк з дня вручення (отримання) ухвали про залишення позовної заяви без руху для подання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду з позовом у цій справі із зазначенням інших підстав для поновлення цього строку.
Роз'яснити позивачці, що відповідно до пункту 9 частини четвертої статті 169 КАС України, позовна заява повертається без розгляду якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними.
Копію цієї ухвали надіслати особі, яка звернулась з позовом.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не може бути оскаржена.
Суддя О.Г. Приходько