25 липня 2025 року м. Житомир справа № 240/8489/25
категорія 112010201
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Капинос О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить:
визнати протиправною відмову у здійсненні перерахунку пенсії та зобов"язати відповідача зарахувати до страхового стажу період отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 07.06.2000 по 03.12.2000 та з 28.03.2002 по 23.09.2002 у відповідності до трудової книжки та здійснити перерахунок пенсійних виплат з 22.10.2024.
В обґрунтування позовних вимог зазначено про протиправність відмови у зарахуванні до страхового стажу період отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 07.06.2000 по 03.12.2000 та з 28.03.2002 по 23.09.2002.
Провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження.
У відзиві відповідач просить у задоволенні позову відмовити, оскільки такий вид допомоги не передбачено до зарахування до страхового стажу згідно п. 1 ст. 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-ІV від 09.07.2003 року .
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.
Позивач отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV) "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" ( далі - Закон № 1058).
Відповідно до записів у трудовій книжці позивача НОМЕР_1 , він у період з 07.06.200 по 03.12.2000 та з 28.03.2002 по 23.09.2002 отримував матеріальну допомогу по безробіттю відповідно до п.1 ст.31 Закону України "Про зайнятість населення".
На звернення до відповідача з приводу перерахунку пенсії з зарахуванням до страхового стажу період отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 07.06.2000 по 03.12.2000 та з 28.03.2002 по 23.09.2002 у відповідності до трудової книжки , відповідач листом від 31.01.2025 повідомив про відсутність таких підстав, оскільки відповідно до ч.3 ст.56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховувались періоди одержання допомоги по безробіттю.
Суд вважає таку відмову протиправною, тому звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначаються Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
Статтею 8 Закону №1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
За змістом абзаців 1, 3 частини 1 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Разом з тим, частина 4 статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачає, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
До набрання чинності Законом № 1058-IV діяв Закон України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон №1788-XII).
Пункт "а" ч.1 ст.56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" на момент отримання позивачем матеріальної допомоги по безробіттю передбачав, що до страхового стажу зараховується будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
Отже, законодавством передбачено можливість зарахування до страхового стажу періоду протягом якого особа отримувала допомогу по безробіттю.
Відповідач не заперечує факт отримання позивачем матеріальної допомоги по безробіттю, однак вказує на відсутність підстав для врахування періодів її отримання, у зв"язку з відсутністю у законодавстві такого виду
Відповідно до ст. 7 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" від 02.03.2000 № 1533-III (далі Закон №1533-III, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин щодо періоду отримання допомоги по безробіттю) передбачено такі види забезпечення за цим Законом:
-допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності;
-допомога по частковому безробіттю;
-матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного;
-матеріальна допомога по безробіттю, одноразова матеріальна допомога безробітному та непрацездатним особам, які перебувають на його утриманні;
-допомога на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні.
Відповідно до пункту 1 статті 31 Закону України "Про зайнятість населення" від 01.03.1991 №803-XII (чинного на час отримання позивачем матеріальної допомоги) безробітні після закінчення строку виплати допомоги по безробіттю можуть одержувати протягом 180 календарних днів матеріальну допомогу по безробіттю у розмірі до 75 % встановленої законодавством мінімальної заробітної плати за умови, що середньомісячний сукупний доход на члена сім'ї не перевищує встановленого законодавством неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
Згідно з підпунктом "з" пункту 1 статті 30 Закону України "Про зайнятість населення" виплата допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю припиняється у разі закінчення строку їх виплати.
Приписами пункту "ж" частини 1 статті 4 Закону України "Про зайнятість населення" визначено, що держава гарантує працездатному населенню у працездатному віці в Україні: включення періоду перепідготовки та навчання нових професій, участі в оплачуваних громадських роботах, одержання допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю до загального трудового стажу, а також до безперервного трудового стажу.
Отже, з пункту "ж" частини 1 статті 4 Закону України "Про зайнятість населення" від 01.03.1991 №803-XII (в редакції чинній на час отримання позивачем матеріальної допомоги) вбачається, що на момент отримання позивачем матеріальної допомоги по безробіттю правові норми передбачали зарахування періоду отримання такої допомоги до загального трудового стажу, а тому, відмова у врахуванні до страхового стажу позивача періоду з 07.06.2000 по 03.12.2000 та з 28.03.2002 по 23.09.2002 є протиправною.
При цьому, суд звертає увагу, що стаття 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачала зарахування до стажу роботи період одержання допомоги по безробіттю, не встановлюючи винятків щодо видів допомоги по безробіттю, тому доводи відповідача з даного приводу суд відхиляє, як безпідставні.
Стаття 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13). При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Аналіз положень Кодексу адміністративного судочинства України дає підстави для висновку, що ефективність судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві включає ефективність розгляду та вирішення справи, ефективність способу захисту, ефективність судового рішення та ефективність його виконання. Всі ці складові можна охопити єдиним терміном "ефективне правосуддя", що виступає еталоном для оцінки судової гілки влади та є запорукою довіри до неї з боку громадян, а також інших суб'єктів.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Враховуючи викладене, для належного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача зарахувати до страхового стажу позивача період отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 07.06.2000 по 03.12.2000 та з 28.03.2002 по 23.09.2002 у відповідності до трудової книжки та здійснити перерахунок та виплату пенсії з 22.10.2024.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити у повному обсязі.
Щодо судового збору, то згідно ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України такий відшкодовується позивачу в повному обсязі.
Керуючись статтями 242-246, 295 КАСУ,
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, 7,м. Житомир, Житомирська обл., Житомирський р-н,10003. РНОКПП/ЄДРПОУ: 13559341) , про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, задовольнити.
Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області у зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 період отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 07.06.2000 по 03.12.2000 та з 28.03.2002 по 23.09.2002.
Зобов"язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 07.06.2000 по 03.12.2000 та з 28.03.2002 по 23.09.2002 у відповідності до трудової книжки та здійснити перерахунок та виплату пенсії з 22.10.2024.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Капинос
25.07.25