Україна
Донецький окружний адміністративний суд
про закриття провадження у справі
23 липня 2025 року Справа №640/37360/21
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Голубової Л.Б., розглянувши матеріали адміністративної справи за позовом народних депутатів України, членів депутатської фракції політичної партії «Голос» у Верховній Раді України дев'ятого скликання: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 до народних депутатів України, членів депутатської фракції політичної партії «Голос» у Верховній Раді України дев'ятого скликання: ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , апарату Верховної Ради України про визнання протиправним та нечинним положення про депутатську фракцію,
Народні депутати України, члени депутатської фракції політичної партії «Голос» у Верховній Раді України дев'ятого скликання: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 звернулися до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до народних депутатів України, членів депутатської фракції політичної партії «Голос» у Верховній Раді України дев'ятого скликання: ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , апарату Верховної Ради України, в якому просили визнати протиправним та нечинним Положення про депутатську фракцію політичної партії «Голос» у Верховній Раді України дев'ятого скликання, затверджене на засіданні фракції 01.11.2019 року (із змінами від 02.12.2019 року, 11.03.2020 року, 05.09.2020 року, 05.10.2020 року).
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 грудня 2021 року відкрито провадження у адміністративній справі № 640/37360/21, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 грудня 2021 року задоволено заяву членів депутатської фракції політичної партії «Голос» у Верховній Раді України дев'ятого скликання: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 про забезпечення адміністративного позову.
Зупинено дію Положення про депутатську фракцію політичної партії «Голос» у Верховній Раді України дев'ятого скликання, затверджене на засіданні депутатської фракції політичної партії «Голос» у Верховній Раді України дев'ятого скликання 01 листопада 2019 року (із змінами від 02 грудня 2019 року, 11 березня 2020 року, 05 вересня 2020 року, 05 жовтня 2020 року) - до набрання законної сили рішенням, ухваленим за результатами судового розгляду адміністративної справи № 640/37360/21 по суті.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2022 року задоволено заяву ОСОБА_18 про відмову від апеляційної скарги.
Прийнято відмову ОСОБА_18 від апеляційної скарги на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 грудня 2021 року.
Закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_18 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 грудня 2021 року по справі за адміністративним позовом народних депутатів України, членів депутатської фракції політичної партії «Голос»: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 до народних депутатів України, членів депутатської фракції політичної партії «Голос» у Верховній Раді України дев'ятого скликання: ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , апарату Верховної Ради України про визнання протиправним та нечинним положення про депутатську фракцію.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 23 травня 2025 року прийнято до провадження адміністративну справу № 640/37360/21 за позовом народних депутатів України, членів депутатської фракції політичної партії «Голос» у Верховній Раді України дев'ятого скликання: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 до народних депутатів України, членів депутатської фракції політичної партії «Голос» у Верховній Раді України дев'ятого скликання: ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , апарату Верховної Ради України про визнання протиправним та нечинним положення про депутатську фракцію. Розгляд справи № 640/37360/21 розпочато спочатку в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в строки встановлені ст. 258 КАС України.
Народними депутатами в обґрунтування позовних вимог зазначено, що 29.08.2019 року створено депутатську фракцію політичної партії «Голос» у Верховній Раді України дев'ятого скликання, головою Фракції було обрано ОСОБА_17 , а 26.01.2021 року було обрано нового голову Фракції - Железняка Я.І., а заступником голови Фракції Костенка Р.В. 01.11.2019 року на засіданні Фракції, було затверджено Положення про депутатську фракцію політичної партії «Голос» у Верховній Раді України дев'ятого скликання, із змінами від 02.12.2019 року, від 11.03.2020 року, від 05.09.2020 року, від 05.10.2020 року.
Відповідно до абз. 1 п. 1 Положення депутатська Фракція є добровільним об'єднанням народних депутатів України, обраних від політичної партії «Голос». Фракція є інструментом політичної партії «Голос». Приписи Положення визначають вимоги до порядку роботи Фракції, умови формування позиції Фракції в питань, що розглядаються на засіданні Погоджувальної ради депутатських фракцій (депутатських груп), умови організації законопроектної роботи членів Фракції, права та обов'язки народних депутатів України - членів Фракції та їх відповідальність, функції секретаріату Фракції, порядок внесення змін до Положення.
Статтею 93 Конституції України встановлено, що право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить Президентові України, народним депутатам України та Кабінету Міністрів України.
Відповідно до вимог статті 12 Закону України «Про статус народного депутата України», народний депутат України має право законодавчої ініціативи, яке реалізується у формі внесення до Верховної Ради України законопроекту, проекту постанови або іншої законодавчої пропозиції. Відповідно до частини першої статті 89 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» право законодавчої ініціативи у Верховній Раді належить Президенту України, народним депутатам України, Кабінету Міністрів України.
Таким чином, народний депутат України наділений правом законодавчої ініціативи.
У той же час, відповідно до п. 2.1. Положення, проекти законів подаються на опрацювання керівнику профільної групи згідно з предметами відання групи. За результатами розгляду профільна група приймає рішення про схвалення проекту і лише після цього народний депутат - ініціатор проекту має право подати його на реєстрацію відповідному структурному підрозділу Апарату Верховної Ради України. Якщо проект не буде схвалено профільною групою він підлягає розгляду Фракцію на найближчому її засіданні. Положенням встановлено, що виключно на засіданнях Фракції розглядаються питання щодо: - прийняття рішення щодо внесення на розгляд Верховної Ради України проектів законів чи інших актів Верховної Ради України, ініційованих членами Фракції (у разі несхвалення їх профільною групою народних депутатів України); - прийняття рішення щодо можливості підписання членами Фракції проектів законів, інших актів Верховної Ради України (співавторства), ініційованих представниками інших депутатських фракцій (депутатських груп) або окремих народних депутатів України (у разі незгоди члена Фракції з рішенням профільної групи народних депутатів України).
Окрім того, абз. 9 п. 3 розділу «Організація законопроектної роботи членів фракції» Положення передбачає, що у разі якщо член Фракції вважає доцільним бути співавтором проекту закону чи іншого рішення Верховної Ради України, ініційовано представниками інших депутатських фракція (депутатських груп) або окремих народних депутатів України, які не є членами Фракції, цей член Фракції повинен узгодити свою позицію з профільною групою, надавши її керівнику проект на опрацювання.
Ознайомившись з матеріалами справи, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Відповідно до статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського й адміністративного. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб'єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.
Згідно з положеннями частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
За визначенням, яке міститься у пункті 7 частини першої статті 4 КАС України, суб'єкт владних повноважень це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг
Делегування повноважень означає наділення відповідного суб'єкта власними повноваженнями певного органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування (із збереженням права делегуючого органу повернути такі повноваження до власного виконання).
За приписами статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
Позивачі, народні депутати України, члени депутатської фракції політичної партії «Голос» у Верховній Раді України дев'ятого скликання просять визнати протиправним та нечинним Положення про депутатську фракцію політичної партії «Голос» у Верховній Раді України дев'ятого скликання, затверджене на засіданні фракції 01.11.2019 року (із змінами від 02.12.2019 року, 11.03.2020 року, 05.09.2020 року, 05.10.2020 року).
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У пунктах 2, 7 частини першої статті 4 КАС України надано визначення таких термінів:
- публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи;
- суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Перелік категорій справ, що підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, визначено у статті 19 КАС України.
Так, частинами першою, другою статті 19 КАС України в редакції, чинній на час звернення позивача до суду, передбачалося, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 6) спорах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; 10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб.
Юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи: 1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України; 2) що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства; 3) про накладення адміністративних стягнень, крім випадків, визначених цим Кодексом; 4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) громадського об'єднання, саморегулівної організації віднесені до його (її) внутрішньої діяльності або виключної компетенції, крім справ у спорах, визначених пунктами 9, 10 частини першої цієї статті.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди мають враховувати як предмет та зміст, так і суб'єктний склад такого спору, суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, зміст та юридичну природу обставин у справі.
Тобто, до компетенції адміністративних судів належать, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, іншим суб'єктами при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, а також спори, що виникли у зв'язку із порушенням прав суб'єкта виборчого процесу або процесу референдуму.
Велика Палата Верховного Суду послідовно, як у постанові від 17.04.2018 року у справі № 815/6956/15 (провадження № 11-192апп18) так і інших, вказала, що участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
Зміст публічних правовідносин передбачає наявність відносин влади і підпорядкування, що відрізняє його від приватних правовідносин, у яких відносини ґрунтуються на юридичній рівності сторін, вільному волевиявленні та майновій самостійності. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
Якщо одна сторона у межах спірних правовідносин не здійснює владних управлінських функцій щодо іншої сторони, яка є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами КАС України ознак справи адміністративної юрисдикції.
Отже, КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.
Статтею 46 КАС України визначено, що сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач.
Позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб'єкти владних повноважень.
Відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Згідно з КАС України у справах, пов'язаних з виборчим процесом та референдумом, відповідачами, у тому числі за позовом особи, яка не є суб'єктом владних повноважень, можуть бути кандидати, їх довірені особи, партії (блоки), місцеві організації партій, їхні уповноважені особи та посадові особи (статті 276, 277 КАС України).
Тобто, КАС України передбачено виключні випадки, коли відповідачем у справі може бути політична партія чи її місцева організація.
Позивачами у цій справі є народні депутати України, члени депутатської фракції політичної партії «Голос» у Верховній Раді України дев'ятого скликання: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , а відповідачами визначені народні депутати України, члени депутатської фракції політичної партії «Голос» у Верховній Раді України дев'ятого скликання: ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 та апарат Верховної Ради України.
Предметом позову є визнання нечинним Положення про депутатську фракцію політичної партії «Голос» у Верховній Раді України дев'ятого скликання, затверджене на засіданні фракції 01.11.2019 року (із змінами від 02.12.2019 року, 11.03.2020 року, 05.09.2020 року, 05.10.2020 року).
Суд зазначає, що громадяни України мають право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей (частина перша статті 36 Конституції України).
Сторонами у справі є народні депутати України, члени депутатської фракції політичної партії «Голос» у Верховній Раді України дев'ятого скликання.
У частині першій статті 1 Закону України «Про політичні партії в України» від 05.04.2001 року № 2365-ІІІ (далі - Закон № 2365-ІІІ), закріплено, що право громадян на свободу об'єднання у політичні партії для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів визначається і гарантується Конституцією України. Встановлення обмежень цього права допускається відповідно до Конституції України в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей, а також в інших випадках, передбачених Конституцією України.
Ніхто не може бути примушений до вступу в політичну партію або обмежений у праві добровільного виходу з політичної партії.
Належність чи неналежність до політичної партії не може бути підставою для обмеження прав і свобод або для надання державою будь-яких пільг і переваг.
Обмеження щодо членства у політичних партіях встановлюються виключно Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 2 Закону № 2365-ІІІ політична партія - це зареєстроване згідно з законом добровільне об'єднання громадян - прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах.
Політичні партії провадять свою діяльність відповідно до Конституції України, цього Закону, а також інших законів України та згідно із партійним статутом, прийнятим у визначеному цим Законом порядку (частина перша статті 3 Закону № 2365-ІІІ).
Частиною третьою статті 4 Закону № 2365-III передбачено, що втручання з боку органів державної влади та органів місцевого самоврядування або їх посадових осіб у створення і внутрішню діяльність політичних партій та їх структурних утворень забороняється, за винятком випадків, передбачених цим Законом.
У статті 8 Закону № 2365-ІІІ вказано, що політичні партії повинні мати статут, а також закріплено перелік відомостей, які має містити статут політичної партії.
Статтею 12 Закону № 2365-III визначено, що політичні партії мають право: 1) вільно провадити свою діяльність у межах, передбачених Конституцією України, цим Законом та іншими законами України; 2) брати участь у виборах Президента України, до Верховної Ради України, до інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб у порядку, встановленому відповідними законами України; 3) використовувати державні медіа, а також засновувати власні медіа, як передбачено відповідними законами України; 4) підтримувати міжнародні зв'язки з політичними партіями, громадськими організаціями інших держав, міжнародними і міжурядовими організаціями, засновувати (вступати між собою у) міжнародні спілки з додержанням вимог цього Закону; 5) ідейно, організаційно та матеріально підтримувати молодіжні, жіночі та інші об'єднання громадян, подавати допомогу у їх створенні.
Політичним партіям гарантується свобода опозиційної діяльності, у тому числі:
- можливість викладати публічно і обстоювати свою позицію з питань державного і суспільного життя;
- брати участь в обговоренні та оприлюднювати і обгрунтовувати критичну оцінку дій і рішень органів влади, використовуючи для цього державні і недержавні медіа в порядку, встановленому законом;
- вносити до органів державної влади України та органів місцевого самоврядування пропозиції, які обов'язкові для розгляду відповідними органами в установленому порядку.
Згідно зі статтею 18 Закону №2365-III державний контроль за діяльністю політичних партій здійснюють: 1) центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації (легалізації) об'єднань громадян, інших громадських формувань, - за додержанням політичною партією вимог Конституції та законів України, а також статуту політичної партії, крім випадків, коли здійснення такого контролю законом віднесено до повноважень інших органів державної влади; 2) Центральна виборча комісія, окружні виборчі комісії, територіальні виборчі комісії на відповідних місцевих виборах - за додержанням політичними партіями встановленого порядку участі у виборчому процесі, а також, у межах визначених законом повноважень, за своєчасністю подання до відповідних виборчих комісій проміжних та остаточних фінансових звітів про надходження і використання коштів виборчих фондів на виборах, відповідністю їх оформлення встановленим вимогам, достовірністю включених до них відомостей; 3) Рахункова палата - за цільовим використанням політичними партіями коштів, виділених з державного бюджету на фінансування їхньої статутної діяльності; 4) Національне агентство з питань запобігання корупції - за додержанням встановлених законом обмежень щодо фінансування політичних партій, передвиборної агітації, агітації з всеукраїнського та місцевого референдуму, законним та цільовим використанням політичними партіями коштів, виділених з державного бюджету на фінансування їхньої статутної діяльності, своєчасністю подання звітів партій про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру, звітів про надходження і використання коштів виборчих фондів на загальнодержавних та місцевих виборах, повнотою таких звітів, відповідністю їх оформлення встановленим вимогам, достовірністю включених до них відомостей.
Політичні партії зобов'язані подавати на вимогу контролюючих органів необхідні документи та пояснення. Рішення контролюючих органів можуть бути оскаржені у встановленому законом порядку.
Статтею 19 Закону № 2365-ІІІ встановлено, що у разі порушення політичними партіями Конституції України, цього та інших законів України до них можуть бути вжиті такі заходи: 1) попередження про недопущення незаконної діяльності; 2) заборона політичної партії.
Зупинення або припинення державного фінансування статутної діяльності політичної партії у порядку, встановленому цим Законом, не може бути підставою для застосування заходів, передбачених частиною першою цієї статті.
У статті 21 Закону № 2365-III закріплено, що в судовому порядку може бути заборонено політичну партію. У частині першій цієї статті вказано, що за адміністративним позовом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації (легалізації) об'єднань громадян, інших громадських формувань, політична партія може бути заборонена в судовому порядку у випадку порушення вимог щодо її створення і діяльності, встановлених Конституцією України, цим та іншими законами України.
Інших випадків та суб'єктів оскарження діяльності політичної партії, в тому числі з питань її внутрішньопартійної діяльності, Закон № 2365-III не визначає.
Згідно з розділом 1 «Загальні положення» Положення про депутатську фракцію політичної партії «Голос» у Верховній Раді України дев'ятого скликання, депутатська фракція політичної партії «Голос» (далі - Фракція) є добровільним об'єднанням народних депутатів України, обраних від політичної партії «Голос». Фракція є інструментом політичної партії «Голос».
У своїй діяльності Фракція керується Конституцією України, законами України «Про статус народного депутата України», «Про комітети Верховної Ради України», Регламентом Верховної Ради України, іншими законодавчими актами України, передвиборною програмою політичної партії «Голос» та цим Положенням.
Суд зазначає, що політична партія є добровільним об'єднанням громадян, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах і не здійснює владних управлінських функцій. При цьому до органів, які відповідно до закону можуть здійснювати контроль за діяльністю політичних партій, в тому числі і щодо дотриманням політичною партією вимог її статуту, суди не належать.
Відтак ані народні депутати партії (фракції), ані політичні партії не наділені владними управлінськими функціями, а тому не є суб'єктами владних повноважень в розумінні КАС України.
Суд наголошує, що відповідачі не є суб'єктом/суб'єктами владних повноважень, оскільки не здійснюють у правовідносинах публічно-владних управлінських функцій та не приймають жодних владних управлінських рішень стосовно позивачів, оскільки обговорення, затвердження, прийняття положення про депутатську фракцію належить до виключних питань політичної діяльності та приймається більшістю голосів народних депутатів.
Суд зазначає, що окружному адміністративному суду належать розглядати спори, які виникають під час виборчого процесу та заборони політичної партії (апеляційному адміністративному суду, яку суду першої інстанції).
Спори, які виникли поза межами виборчого процесу, або які не стосуються виборчого процесу (проведення та підготовки виборів), не належать до виборчих спорів у розумінні КАС України.
Позовні вимоги у цій справі не передбачають оскарження дії чи бездіяльності партії в частині порушення виборчих прав або інтересів громадян щодо участі у виборчому процесі чи процесі референдуму.
Суд наголошує, що підставою для звернення до суду з цим позовом є порушення на думку позивачів процедури прийняття Положення про депутатську фракцію політичної партії «Голос» у Верховній Раді України дев'ятого скликання, затвердженого на засіданні фракції від 01.11.2019 року (із змінами від 02.12.2019, 11.03.2020, 05.09.2020, 05.10.2020).
Необхідно наголосити, що питання щодо створення політичної партії, затвердження її найменування, символіки, програми та статуту, членства в партії, скликання і проведення з'їздів, програми з'їздів відносяться до внутрішньоорганізаційної діяльності політичної партії.
Предметом цього спору є оскарження Положення про депутатську фракцію політичної партії «Голос» у Верховній Раді України дев'ятого скликання, затвердженого на засіданні фракції від 01.11.2019 року (із змінами від 02.12.2019, 11.03.2020, 05.09.2020, 05.10.2020) з посиланням на недотримання відповідачами норм Законів України «Про статус народного депутата України», «Про регламент Верховної Ради України», що фактично свідчить про незгоду позивачів із внутрішньоорганізаційною діяльністю політичної партії. Предмет позову не пов'язаний з діями, рішеннями чи бездіяльністю політичної партії та її регіональної парторганізації, вчиненими (прийнятими) під час виборчого процесу. Позивачем не оскаржуються такі дії та рішення через призму порушення законодавства про вибори чи референдум, разом з тим зазначається про порушення відповідачами норм Законів України «Про статус народного депутата України», «Про регламент Верховної Ради України».
Разом з тим, цей спір пов'язаний із відносинами, які відповідно до Закону № 2365-ІІІ віднесені до її внутрішньої діяльності та виключної компетенції партії (фракції).
У мотивувальній частині Рішення Конституційного Суду України від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001 у справі № 1-17/2001 за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців третього, четвертого, п'ятого статті 248-3 ЦПК України та за конституційними зверненнями громадян ОСОБА_1 і ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положення абзацу четвертого статті 248-3 ЦПК України (справа щодо конституційності статті 248-3 ЦПК України) вказано, що частиною другою статті 8 Закону № 4572-VI визначено, що втручання державних органів та службових осіб у діяльність об'єднань громадян не допускається, крім випадків, передбачених цим Законом. Заборона втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування або їх посадових осіб у створення і внутрішню діяльність політичних партій та їх місцевих осередків, крім випадків, передбачених зазначеним Законом, міститься також в нормативних приписах частини третьої статті 4 Закону № 2365-III. Об'єднання громадян діє на основі закону, статуту, положення (стаття 13 Закону № 4572-VI).
Конституційний Суд України роз'яснив, що внутрішня організація, взаємовідносини членів об'єднань громадян, їх підрозділів, статутна відповідальність членів цих об'єднань регулюються корпоративними нормами, встановленими самими об'єднаннями громадян, які базуються на законі; визначаються питання, які належать до їх внутрішньої діяльності або виключної компетенції і підлягають самостійному вирішенню. Отже, втручання органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб у здійснювану в рамках закону діяльність об'єднань громадян не допускається.
У разі виникнення спору щодо порушення об'єднаннями громадян, їх посадовими і службовими особами прав і свобод громадянина останній має право на підставі статті 55 Конституції України звернутись за їх захистом до суду. Визначення належності питань до внутрішньоорганізаційної діяльності або виключної компетенції об'єднання громадян у кожному конкретному випадку вирішує суд в разі оскарження громадянином актів і дій таких об'єднань.
Оскаржуючи дії та рішення відповідачів, позивачі фактично посилаються на неправомірне прийняття Положення та внесення змін, що є виключною компетенцією та правом вільно, в межах закону та статуту, виконувати свої цілі, мету та завдання.
Таким чином, вирішення питань, які є предметом цього спору, належить до внутрішньоорганізаційної діяльності політичної партії та є виключною компетенцією відповідного статутного органу, а тому такі питання в силу пункту 4 частини другої статті 19 КАС України не можуть бути предметом розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Суд зазначає, що даний спір не підлягає взагалі розгляду в судовому порядку, про що також свідчить позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена в постанові від 23.03.2021 року у справі № 761/3540/20, в якій зазначено, що поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду як в порядку цивільного судочинства, так і тих спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду.
Вказаний висновок узгоджується з правовими висновками, викладеними в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.03.2018 року у справі № 800/559/17, від 26.02.2019 року у справі № 9901/787/18, від 13.03.2019 року у справі № 9901/947/18, від 12.06.2019 року у справі № 9901/70/19, від 13.05.2020 року у справі № 9901/527/19, від 27.05.2020 року у справі № 9901/485/19 та інших.
Відповідно до ч.5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Оскільки оскаржувані дії та рішення належать до внутрішньоорганізаційної діяльності політичної партії і є її виключною компетенцією, а втручання з боку органів державної влади та органів місцевого самоврядування або їх посадових осіб у створення і внутрішню діяльність політичних партій та їх структурних утворень забороняється законом, за винятком передбачених Законом № 2365-III випадків, і суди не належать до органів, які відповідно до цього Закону можуть здійснювати контроль за діяльністю політичних партій, у тому числі й стосовно дотримання ними вимог їх статуту, то заявлені позовні вимоги не можуть бути предметом судового розгляду.
Отже, віднесення справи до юрисдикції адміністративних судів є помилковим, оскільки вирішення питань, які є предметом цього спору, належить до внутрішньоорганізаційної діяльності партії та є виключною компетенцією відповідного статутного органу, законність рішень якого не може бути перевірена в судовому порядку.
Таким чином, з огляду на викладене та неможливістю розгляду даного спору судом будь-якої юрисдикції, оскільки предмет даного позову належить до внутрішньоорганізаційної діяльності партії наявні підстави для закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку про закриття провадження у даній справі.
Згідно з ч. 2 ст. 238 КАС України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу. Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена.
Відповідно до ч. 2 ст. 239 КАС України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 244 Кодексу адміністративного судочинства України під час ухвалення рішення суд вирішує чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
При цьому, згідно з ч. 6 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо відмови у задоволенні позову заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним судовим рішенням.
Відповідно до ч. 1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.
За змістом зазначених процесуальних норм питання скасування заходів забезпечення позову також вирішується судом під час ухвалення судового рішення.
У зв'язку з викладеним заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 грудня 2021 року зберігають свою дію до набрання законної сили ухвалою у даній справі.
Відповідно до абзацу шостого пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2825-IX, судом апеляційної інстанції щодо всіх справ, підсудних окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, та переданих на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України відповідно до цього Закону, є Шостий апеляційний адміністративний суд».
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 9, 47, 238, 239, 248, 256, 293, 294, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Закрити провадження у справі за позовом народних депутатів України, членів депутатської фракції політичної партії «Голос» у Верховній Раді України дев'ятого скликання: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 до народних депутатів України, членів депутатської фракції політичної партії «Голос» у Верховній Раді України дев'ятого скликання: ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , апарату Верховної Ради України про визнання протиправним та нечинним положення про депутатську фракцію.
Роз'яснити позивачам, що на підставі ч. 2 ст. 239 КАС України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Скасувати заходи забезпечення адміністративного позову, застосовані ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 грудня 2021 року.
Заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 23 липня 2025 року.
Повний текст ухвали складено та підписано 23 липня 2025 року.
Ухвала набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтями 256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, і може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом п'ятнадцяти днів з дня складання повного тексту ухвали.
Суддя Л.Б. Голубова