25 липня 2025 року ЛуцькСправа № 140/3291/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Шепелюка В.Л., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі - ГУ ПФУ в Закарпатській області) про визнання протиправним та скасування рішення від 21 березня 2025 року №032950011957 про відмову у призначенні пенсії за віком згідно зі статтею 55 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ “Про статус та соціальний захист громадян, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796-XII); зобов'язання призначити пенсію за віком згідно зі статтею 55 Закону №796-XII з 03 березня 2025 року, зарахувавши до стажу період роботи з 01 грудня 1989 року по 06 березня 1990 рік.
Позов обґрунтований тим, що рішенням ГУ ПФУ в Закарпатській області ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії з підстав проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року менше трьох років.
Із таким рішенням позивач не погоджується та зазначила, що є особою, потерпілою від Чорнобильської катастрофи, що підтверджується відповідним посвідченням (3 категорія), яке видається, зокрема, тим особам, які постійно проживали (працювали) у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року не менше трьох років. Вказала, що період проживання у зоні гарантованого добровільного відселення з 02 березня 1971 року по 01 жовтня 1988 року та з 26 серпня 1989 року по даний час підтверджується довідкою Сошичненської сільської ради від 19 лютого 2025 року №403. Як зазначила ОСОБА_1 , до проживання у зоні гарантованого добровільного відселення відповідач не зарахував період з грудня 1989 року по січень 1993 року, оскільки в зазначений період вона працювала на Львівській залізниці провідником пасажирських вагонів, контора якої знаходилась у місті Ковель, що не відноситься до зони гарантованого добровільного відселення. Однак позивач зауважила, що у період з 25 вересня 1991 року по 01 серпня 1996 року перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення трирічного віку, проживала за місцем реєстрації у селі Сошичне, та на підтвердження таких обставин додавала відповідачу копії наказів з місця роботи та відповідну довідку.
Окрім того, ОСОБА_1 не погоджується з відмовою ГУ ПФУ в Закарпатській області у незарахуванні до її стажу періоду навчання з 01 грудня 1989 року по 06 березня 1990 року, що підтверджений записами трудової книжки та свідоцтвом про навчання.
На переконання позивача, вона має право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до вимог статті 55 Закону №796-XII, тому з наведених підстав просила позов задовольнити.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідач у відзиві на позовну заяву позовні вимоги заперечив та у їх задоволенні просив відмовити (а.с.24-25). В обґрунтування цієї позиції вказав, що 13 березня 2025 року позивач звернулася до територіального Пенсійного фонду України за місцем проживання із заявою про призначення пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону №796-XII. Заява ОСОБА_1 про призначення пенсії з доданими документами за принципом екстериторіальності була розглянута ГУ ПФУ в Закарпатській області, рішенням якого від 21 березня 2025 року позивачу відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного періоду проживання станом не менше трьох років в зоні гарантованого добровільного відселення. Період проживання в зоні гарантованого добровільного відселення до 01 січня 1993 року становить лише 2 роки 8 місяці 11 днів. Згідно з трудовою книжкою позивач з 01 грудня 1989 року по теперішній час працює в виробничому підрозділі пасажирське вагонне депо місто Ковель філії “Пасажирська компанія» акціонерного товариства “Українська залізниця»; місто Ковель не відноситься до зони гарантованого добровільного відселення.
Інші заяви по суті справи від сторін не надходили.
Відповідач у відзиві на позовну заяву просив залучити до участі у справі співвідповідача - Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - ГУ ПФУ у Волинській області), оскільки позивач ОСОБА_1 проживає у селі Сошичне Волинської області.
Суд наголошує, що за змістом статті 162 КАС України у відзиві на позовну заяву відповідач викладає виключно заперечення проти позову, відзив не може містити будь-яких заяв чи клопотань, позаяк заяви та клопотання учасники справи подають окремо у письмовій формі із зазначенням підстав та з дотриманням інших вимог статті 167 КАС України.
У межах спірних правовідносин заява позивача про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку була подана до ГУ ПФУ у Волинській області та за принципом екстериторіальності розглянута ГУ ПФУ в Закарпатській області, за результатом розгляду якої прийнято спірне рішення.
Суд зауважує, що відповідачем у справах, в яких оспорюються, зокрема, рішення, ухвалені в результаті розгляду заяви про призначення пенсії, є саме орган державної влади - суб'єкт владних повноважень, який прийняв відповідне рішення.
Така ж правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 08 лютого 2024 року у справі №500/1216/23.
Відтак, з огляду на приписи пунктів 4.2, 4.10 розділу IV Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, належним відповідачем щодо заявлених позовних вимог є саме ГУ ПФУ в Закарпатській області, структурний підрозділ якого, визначений за принципом екстериторіальності, розглянув заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку та прийняв рішення про відмову у призначенні пенсії.
Натомість, ГУ ПФУ у Волинській області не здійснювало розгляд заяви позивача, не приймало рішення про відмову у призначенні пенсії, а тому відсутні правові та фактичні для його залучення до участі у справі.
Суд, перевіривши доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, встановив такі обставини.
Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до органів Пенсійного фонду із заявою від 13 березня 2025 року про призначення їй пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII.
Після реєстрації заяви та формування електронної пенсійної справи заява позивача відповідно до принципу екстериторіальності була розглянута ГУ ПФУ в Закарпатській області, рішенням якого від 21 березня 2025 року №032950011957 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку з тих мотивів, що підтверджений період проживання на території гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року становить менше трьох років - 2 роки 08 місяців 11 днів. Так, зі змісту вказаного рішення слідує, що страховий стаж позивача становить 34 роки 10 місяців 25 дні. Необхідний страховий стаж - 26 років. За результатами розгляду документів, доданих до заяви документів, до страхового стажу не зараховано період навчання з 01 грудня 1989 року по 06 березня 1990 року згідно зі свідоцтвом від 06 березня 1990 року, оскільки відсутній номер свідоцтва.
До періодів проживання в зоні гарантованого добровільного відселення не можливо зарахувати період перебування в декретній відпустці згідно з довідкою від 12 березня 2025 року №27, оскільки не можливо підтвердити факт народження дітей, свідоцтва про народження дітей не надані.
Довідка про періоди проживання в зоні гарантованого добровільного відселення потребує зустрічної перевірки (а.с.8).
Позивач не погоджується з таким рішенням суб'єкта владних повноважень, вважає його протиправним, а тому звернувся до суду з цим позовом.
При вирішенні спору суд застосовує такі нормативно-правові акти.
За умовами частини першої статті 26 Закону України від 09 березня 2003 року №1058-ІV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-ІV) особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 01 січня 2018 року, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 45 Закону №1058-ІV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Частиною першою статті 55 Закону №796-ХІІ передбачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Зокрема, потерпілим від Чорнобильської катастрофи особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, зменшення віку становить 3 роки (початкова величина) та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років (абзац п'ятий пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-ХІІ).
За змістом примітки до абзацу п'ятого пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-ХІІ початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Виходячи із змісту правовідносин, які регулюються Законом №796-ХІІ, обов'язковий період проживання та роботи починає свій перебіг від дати аварії на Чорнобильській АЕС, тобто з 26 квітня 1986 року.
З положень статті 55 Закону №796-XII слідує, що умовами призначення пенсії позивачу із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-ІV, є: наявність відповідного страхового стажу (з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років), зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку; постійне проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року не менше трьох років; досягнення необхідного віку для призначення пенсії згідно зі статтею 55 Закону №796-XII.
Початкова величина зниження пенсійного віку (на 3 роки) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період. При цьому максимальна межа зниження пенсійного віку відповідно до положень абзацу п'ятого пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII становить 6 років, незалежно від того застосовувалась початкова величина зменшення пенсійного віку до таких осіб чи ні (вказані висновки щодо застосування норм права викладені у постановах Верховного Суду від 07 травня 2024 року у справі №460/38580/22, від 24 травня 2024 року у справі №460/17257/23, від 18 вересня 2024 року у справі №240/6201/23, від 16 жовтня 2024 року у справі №140/14380/23).
Перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, визначений у додатку 1 до постанови Кабінету Міністрів Української РСР від 23 липня 1991 року №106 “Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української PCP про порядок введення в дію законів Української PCP “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
При вирішенні спору суд враховує, що згідно з пунктом 3 частини першої статті 11 Закону №796-ХІІ до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років.
Частиною третьою статті 65 Закону №796-XII передбачено, що документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користуватися пільгами, встановленими цим Законом, є посвідчення “Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та “Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».
З наведеного слідує, що документом, який підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-ХІІ, є посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи.
Згідно з підпунктом 7 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846; далі - Порядок №22-1, у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року №13-1, зі мінами), до заяви про призначення пенсії за віком додаються, зокрема, такі документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку: потерпілим від Чорнобильської катастрофи:
для осіб, які постійно працювали (працюють) на територіях радіоактивного забруднення, додаються документи, видані підприємствами, установами, організаціями, органами місцевого самоврядування, що підтверджують період(и) постійної роботи в населених пунктах, віднесених до відповідних територій радіоактивного забруднення;
для осіб, які постійно проживали (проживають) на територіях радіоактивного забруднення, додаються відомості про місце проживання, зазначені у пункті 2.22 цього розділу, та/або документи про проживання, видані органами місцевого самоврядування;
посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).
Відповідно до пункту 2.22 розділу II Порядку №22-1 для підтвердження інформації про місце проживання особа може надавати відомості про місце проживання, що були внесені до документів, визначених Законом України “Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні».
Із відомостей паспорта громадянина України вбачається, що позивач ОСОБА_1 народилася в селі Сошичне Камінь-Каширського району Волинської області (а.с.5).
З довідки Сошичненської сільської ради від 19 лютого 2025 року №403 (а.с.10) слідує, що ОСОБА_1 з 02 березня 1971 року по 01 жовтня 1988 року та з 26 серпня 1989 року по надий час дійсно зареєстрована та проживає по АДРЕСА_1 . Довідка видана на підставі погосподарських книг за 1971-2025 роки, будинкових книг №113, №143 для реєстрації громадян по АДРЕСА_1 (а.с.10).
Згідно з додатком 1 до Постанови №106 село Сошичне Камінь-Каширського району Волинської області включено у перелік населених пунктів, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській AEC, і віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
Позивач є потерпілою від Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим Волинською обласною державною адміністрацією (а.с.7).
Підставою для відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку згідно з рішенням ГУ ПФУ в Закарпатській області від 21 березня 2025 року №032950011957 вказано не підтвердження тривалості проживання на забрудненій території станом на 01 січня 1993 року - 3 роки.
Суд з цього приводу зауважує, що позивач надала довідку Сошичненської сільської ради Камінь-Каширського району Волинської області від 19 лютого 2025 року №25 (а.с.10) про зареєстроване місце проживання в селі Сошичне Волинської області, зокрема, з 26 квітня 1986 року по 10 вересня 1988 року, з 26 серпня 1989 року по теперішній час. Докази місця проживання позивача у цей період в іншому населеному пункті відсутні.
Також з довідки Публічного акціонерного товариства “Українська залізниця» філія “Пасажирська компанія» виробничий підрозділ “пасажирське вагонне депо Ковель» від 12 березня 2025 року №27, судом встановлено, що ОСОБА_1 з 01 грудня 1989 року працює в виробничому підрозділі пасажирське вагонне депо Ковель філії “Пасажирська компанія» акціонерного товариства “Українська залізниця» і займає посаду провідник пасажирського вагона у відділі резерв провідників цехи експлуатації. З 25 вересня 1991 року по 07 серпня 1994 року знаходилась по догляду за дитиною віком до трьох років (наказ від 27 вересня 1991 року №456); з 08 жовтня 1993 року по 01 серпня 1996 року знаходилась по догляду за дитиною віком до трьох років (наказ від 10 вересня 1993 року №965).
Виходячи зі змісту спірного рішення та відзиву на позов, відповідачем до проживання у зоні гарантованого добровільного відселення не зараховано період проживання з 01 грудня 1989 року, оскільки місто Ковель відповідно до Постанови №106 не віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
Разом з тим, у період з 25 вересня 1991 року по 01 серпня 1996 року позивач перебувала у відпустках по догляду за дітьми до досягнення трирічного віку (з 25 вересня 1991 року по 07 серпня 1994 року та з 08 жовтня 1993 року по 01 серпня 1996 року), що підтверджується довідкою від 12 березня 2025 року, копіями наказів від 27 вересня 1991 року №465, від 10 вересня 1993 року №965, свідоцтвами про народження серії НОМЕР_2 ( ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ), серії НОМЕР_3 ( ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ) - а.с.11-14.
Тож відповідачем не може заперечуватися факт проживання позивача за місцем реєстрації у селі Сошичне під час перебування у відпустках по догляду за дітьми до досягнення ними трьох років.
Поряд з тим суд повторює, що позивач має статус особи, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , тоді як згідно із абзацом восьмим пункту 3 частини першої статті 14 Закону №796-ХІІ посвідчення “Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» (категорія 3) видається особам, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 01 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років.
Верховний Суд у постановах від 07 травня 2024 року у справі №460/38580/22, від 24 травня 2024 року у справі №460/17257/23 виснував, що наявність у позивача посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), умовою видачі якого було факт проживання або роботи станом на 01 січня 1993 року у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років, дає підстави для зменшення пенсійного віку у загальному порядку - на один рік за кожних два роки проживання/роботи у зоні гарантованого добровільного відселення.
Таким чином, за вказаними обставинами період проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року (з 26 квітня 1986 року по 01 жовтня 1988 року, з 26 серпня 1989 року по 01 грудня 1989 року; з 25 вересня 1991 року по 01 січня 1993 року) сумарно становить 3 роки 11 місяців 20 днів.
З огляду на наведене суд не погоджується із викладеним у рішенні ГУ ПФУ в Закарпатській області та у відзиві на позовну заяву висновком про відсутність у позивача станом на 01 січня 1993 року необхідного (не менше трьох років) періоду проживання в зоні гарантованого добровільного відселення.
Згідно з довідкою Сошичненської сільської ради Камінь-Каширського району Волинської області від 19 лютого 2025 року №25 позивач, що є потерпілою від Чорнобильської катастрофи, має право на застосування початкової величини для зниження пенсійного віку (на 3 роки), оскільки проживала у селі Сошичне Волинської області з 26 квітня 1986 року по 01 жовтня 1986 року, а з огляду на сукупний період проживання у зоні гарантованого добровільного відселення, позивач має право на призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку на 6 років (максимальна величина).
Умова щодо страхового стажу для призначення пенсії у випадку позивача також виконується (обчислений органом Пенсійного фонду безспірний страховий стаж становить 34 років 10 місяці 11 днів).
Таким чином, суд дійшов висновку про те, що рішенням ГУ ПФУ в Закарпатській області від 21 березня 2025 року №032950011957 позивачу протиправно відмовлено у призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ.
Щодо не зарахування ГУ ПФУ в Закарпатській області до страхового стажу періоду навчання з 01 грудня 1989 року по 06 березня 1990 року, суд зазначає таке.
Як встановлено абзацом першим частини першої статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною другою статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону №1058-IV).
За приписами частини першої статті 56 Закону України від 05 листопада 1991 року №1788-XII “Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-XII) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Частина третя статті 56 Закону №1788-XII передбачає, що до стажу роботи зараховується також: д) навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Таким чином, до страхового стажу прирівнюється весь трудовий стаж, набутий до 01 квітня 2004 року, зокрема, й періоди навчання за денною (очною) формою у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Статтею 62 Закону №1788-XII встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637, зі змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 27 вересня 2022 року №1058), відповідно до якого основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (абзац другий пункту 1, пункт 2 Порядку №637).
Пунктом 8 Порядку №637 обумовлено, що період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання. За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження періоду навчання за денною формою здобуття освіти приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.
За обставин цієї справи відповідач не зарахував до страхового стажу позивача період її навчання на курсах по підготовці провідників пасажирських вагонів у Львівській технічній школі з 01 грудня 1989 року по 06 березня 1990 року.
Із записів трудової книжки позивача серії НОМЕР_4 (а.с.15) встановлено, що позивач з ОСОБА_1 з 01 грудня 1989 року була зарахована в штат дільниці і направлена на тримісячні курси по підготовці провідників пасажирських вагонів у Львівську технічну школу (запис №1); 01 грудня 1989 року прийнята в групу підготовки провідників пасажирських вагонів (запис №2); 09 березня 1990 року направлена в розпорядження Ковельської дільниці по закінченню курсу навчання (запис №3); вказані записи не містять в собі виправлень, здійснені у послідовності та відповідності дати, номеру запису з посиланням на відповідний наказ, на підставі якого внесено відповідний запис.
Свідоцтвом від 06 березня 1990 року підтверджено, що у період з 01 грудня 1989 року по 06 березня 1990 року позивач навчалася на курсах підготовки провідників пасажирських вагонів у Львівській технічній школі (а.с.6).
Суд зазначає, що відсутність номера свідоцтва, не спростовує факту навчання позивача у вказаний період на курсах підготовки провідників пасажирських вагонів та не може слугувати підставою для відмови у зарахуванні такого періоду до страхового стажу. Зокрема, суд наголошує, що у даному свідоцтві містяться відомості про період навчання, наявний підпис керівника, відтиск печатки навчального закладу, та такі ж відомості підтверджено записами трудової книжки НОМЕР_4 .
Відтак слід констатувати, що беззаперечним є факт навчання ОСОБА_1 у період з 01 грудня 1989 року по 06 березня 1990 року на курсах підготовки провідників пасажирських вагонів у Львівській технічній школі, а тому такий спірний період підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача.
Що стосується позовної вимоги ОСОБА_1 про зобов'язання ГУ ПФУ в Закарпатській області призначити пенсію за віком відповідно до статті 55 Закону №796-XII зі зменшенням пенсійного віку, суд зазначає наступне.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.
Суд враховує, що згідно з Рекомендацією №R(80)2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.
Водночас, згідно з пунктом 4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії. При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Оскільки ГУ ПФУ в Закарпатській області неправомірно відмовило позивачці у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку, у той час як право на отримання пенсії підтверджується документально, суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень.
Як встановлено судом та випливає з матеріалів справи ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із заявою про призначення пенсії до ГУ ПФУ у Волинській області звернулася 13 березня 2025 року.
Враховуючи приписи пункту 1 Закону №1058-ІV, пенсія зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII має бути призначена позивачці з 03 березня 2025 року (з наступного дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку).
З урахуванням встановлених обставин справи та норм чинного законодавства, що врегульовують спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позов належить задовольнити шляхом прийняття рішення про визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Закарпатській області від 21 березня 2025 року №032950011957 та зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ з 03 березня 2025 року, зарахувавши до страхового стажу період навчання з 01 грудня 1989 року по 06 березня 1990 року.
Згідно із частинами першою, третьою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Звертаючись до суду, позивач сплатила судовий збір у сумі 1211,20 грн, що підтверджується квитанцією від 28 березня 2025 року №9373-9532-3328-0231, випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України (а.с. 4, 19).
Оскільки суд задовольняє позов повністю, то на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути судові витрати у сумі 1211,20 грн.
Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 243-246, 255, 262, 295 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (88008, Закарпатська область, місто Ужгород, площа Народна, будинок 4, ідентифікаційний код юридичної особи 20453063) про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити дії задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 21 березня 2025 року №032950011957 про відмову у призначенні пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області призначити ОСОБА_1 з 03 березня 2025 року пенсію за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зарахувавши до страхового стажу період навчання з 01 грудня 1989 року по 06 березня 1990 року.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області судові витрати у сумі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять грн 20 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя В. Л. Шепелюк