Номер провадження: 22-з/813/328/25
Справа № 509/3174/20
Головуючий у першій інстанції
Доповідач Сєвєрова Є. С.
25.07.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії:
головуючого судді Сєвєрової Є.С.,
суддів: Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М.,
за участю секретаря Малюти Ю.С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
скаржник - Волєва Наталія Борисівна,
розглянув заяву ОСОБА_3 про ухвалення додаткового рішення у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 15 лютого 2022 року у складі судді Гандзій Д.М.,
встановив:
У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
Заочним рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 15 лютого 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено: визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини однокімнатної квартири АДРЕСА_1 , та на 1/2 частини автомобіля марки «Hyundai Accent», реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , об'ємом двигуна 1396. У задоволенні решти позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за забезпечення позову у сумі 840,80 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 у дохід держави суму несплаченого судового збору у розмірі 3 500,00 грн.
Не погодившись з вищевказаним судовим рішенням суду, ОСОБА_3 , як особа яка не брала участь у справі, подала апеляційну скаргу.
Постановою Одеського апеляційного суду від 16.05.2024 апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково, заочне рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 15 лютого 2022 року в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину автомобілю марки «Hyundai Accent» д/н НОМЕР_1 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , об'ємом двигуна 1396 скасоване й ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спірного автомобіля задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину автомобілю марки «Hyundai Accent» д/н НОМЕР_1 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , об'ємом двигуна 1396. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 05.05.2025 касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково, постанову Одеського апеляційного суду від 16 травня 2024 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постановою Одеського апеляційного суду від 10.07.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, заочне рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 15 лютого 2022 року в частині позову ОСОБА_1 про визнання права власності на частину автомобіля скасоване, ухвалено нове. В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частину автомобіля марки «Hyundai Accent», номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати в розмірі 5250 грн.
15.07.2025 в електронному вигляді через підсистему «Електронний суд» від ОСОБА_3 надійшла заява, у якій остання просить суд ухвалити додаткове рішення по справі № 509/3174/20, посилаючись на те що Одеський апеляційний суд у своїй постанові від 10.07.2025 розглянув лише питання стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судових витрат у вигляді судового збору за подання апеляційної скарги, не вирішивши питання щодо інших судових витрат ОСОБА_3 , а саме витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 гривень та витрат у вигляді сплаченого судового збору за подання касаційної скарги по справі № 509/3174/20 у розмірі 7000,00 грн.
Дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи заяви, апеляційний суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч.3, 4 ст. 270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.
Оскільки предметом звернення є лише вирішення питання про судові витрати, тому необхідності у виклику сторін суд не вбачає.
Так, згідно із п. 3 ч.1 ст. 270 ЦПК України однією з підстав для ухвалення додаткового рішення є не вирішення судом питання про судові витрати.
Згідно із ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Так, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат (ст. 134 ЦПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст.137 ЦПК України);
3) розподіл судових витрат між сторонами (ст. 141 ЦПК України).
Відповідно до ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ст.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Водночас зі змісту ч.4 ст.137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5 ст. 137 ЦПК України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У ч.3 ст. 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Тобто ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.
Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Зазначене узгоджується з висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 (провадження № 11-1465заі18) та додатковій постанові у вказаній справі від 12 вересня 2019 року.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги-це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 зазначеного Закону).
Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України).
Аналогічний правовий висновок міститься постанові Верховного Суду від 02 вересня 2020 року у справі № 329/766/18 (провадження № 61-6627св20).
Так, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу адвоката у справі в апеляційній інстанції Волєвою Н.Б. надано наступні докази:
1.копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю;
2.копію ордеру на надання правничої (правової) допомоги;
3.копію додаткової угоди №1 до Договору №04/фо від 22.01.2020 про надання правової допомоги від 12.09.2023, відповідно до якої ОСОБА_3 понесла судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн (том І: а.с.213, 214, 219).
Зокрема, з матеріалів справи вбачається, що 12.09.2023 між Адвокатом Воронковим В.О. т ОСОБА_3 укладено додаткову угоду №1 до Договору №04/фо від 22.01.2020 про надання правової допомоги, у відповідності до п. 1 якого, Адвокат зобов'язується здійснювати представництво інтересів Клієнта у суді апеляційної інстанції (Одеський апеляційний суд) під час розгляду судової справи за апеляційною скаргою Клієнта на заочне рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 15 лютого 2022 року по справі №509/3174/20.
Відповідно до п.2 вищевказаної додаткової угоди №1, сторони погодили, що вартість адвокатських послуг, передбачених Договором складає 5000 грн, з яких:
1.з'ясування обставин спірних правовідносин на підставі вивчення первинних документів, на що витрачено 1 годину, вартість якої складає 500 грн.;
2.надання правової консультації Клієнту, погодження із Клієнтом правової позиції у справі, на що витрачено 2 години, вартість яких складає 1000 грн.;
3.підготовка та подання до Одеського апеляційного суду апеляційної скарги на заочне рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 15 лютого 2022 року по справі №509/3174/20, на що витрачено 4 години, вартість яких складає 1500 грн.;
4.участь в судових засіданнях в інтересах Клієнта, в тому числі подання до суду та отримання в суді процесуальних документів в інтересах Клієнта, на що витрачено 6 годин, вартість яких складає 2000 грн. (том І: а.с. 219, 219 зворот).
Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог щодо співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.
Як вбачається з матеріалів справи, від ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заперечень щодо розміру понесених судових витрат до суду надано не було та не доведено неспівмірності даних витрат.
Разом із тим, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі №905/1795/18, від 08 квітня 2020 року у справі №922/2685/19, від 12 травня 2021 року у справі №873/79/20).
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 у справі №755/9215/15-ц).
Такі критерії оцінки поданих заявником доказів суд застосовує з урахуванням особливостей кожної справи та виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, приписів статей 133, 137 ЦПК України та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".
Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції, зазначає, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, пункту 269). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Жодним чином не заперечуючи права позивача отримати всі види професійної правничої допомоги, а так само не заперечуючи кваліфікацію адвоката, який надав якісні послуги відповідно до замовлення, суд на засадах пропорційності, враховуючи наведене вище та відповідно критеріїв статті 143 ЦПК України, зокрема, співмірності і розумності, оцінює понесені позивачем витрати з точки зору мінімально необхідного їх розміру, що підлягає віднесенню на сторону відповідача з покладенням на останнього обов'язку відшкодувати такі витрати.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Так, оцінюючи надані апеляційному суду докази понесення ОСОБА_3 витрат на професійну правничу допомогу, апеляційний суд зазначає, що представником скаржниці не доведено, що такі витрати позивача були необхідними, а їх розмір є розумний та виправданий.
Зокрема, вирішуючи питання про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, суд апеляційної інстанції враховує конкретні обставини даної справи, її складність, відсутність необхідності вивчення адвокатом додаткових джерел права, законодавства, що регулює спір у справі, обсяг наданих послуг з правничої допомоги, принцип співмірності судових витрат, обґрунтування заявником розміру цих витрат, критерій реальності адвокатських витрат, ту обставину, що відшкодуванню підлягають лише витрати, які мають розумний характер, беручи до уваги тривалість розгляду справи в суді апеляційної інстанції, на думку колегії суддів, заявлений розмір витрат на правничу допомогу не відповідає критерію реальності адвокатських витрат, їх неминучості та розумності їхнього розміру, відтак, відсутні підстави для покладення на ОСОБА_1 обов'язку з відшкодування понесених ОСОБА_3 витрат на правничу допомогу в заявленому розмірі.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів доходить висновку про те, що визначений ОСОБА_3 та її адвокатом розмір витрат є завищеним щодо іншої сторони, та їх стягнення становить надмірний тягар для ОСОБА_1 , що суперечить принципу розподілу таких витрат, а тому вважає, що розмір судових витрат на професійну правничу допомогу слід зменшити.
З врахуванням вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку про те, що з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 підлягають відшкодуванню витрати на професійну правничу допомогу, в розмірі 3000 грн, що відповідає критеріям виправданості, розумності та справедливості.
Щодо стягнення суми сплаченого судового збору за подання касаційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, Постановою Верховного Суду від 05 березня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково, постанову Одеського апеляційного суду від 16 травня 2024 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Так, порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України.
У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У ч.13 ст. 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо касаційна інстанція, не передаючи справи на новий розгляд, ухвалює судове рішення про скасування судових рішень та ухвалення нового судового рішення або змінює судові рішення повністю або частково (стаття 412 ЦПК України), цей суд вирішує питання про розподіл судових витрат. Якщо суд касаційної інстанції скасував судові рішення з передачею справи на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції (стаття 411 ЦПК України) або постановлено будь яке інше судове рішення, крім передбаченого статтею 412 ЦПК України, то розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».
Тому, з урахуванням вказаного висновку, розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
При поданні касаційної скарги ОСОБА_3 сплатила 7000 грн. судового збору, що підтверджується квитанцією ID: 0240-6925-2995-5668 від 01.07.2024 (том ІІ: а.с. 66).
Враховуючи, що апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, відтак на користь ОСОБА_3 з ОСОБА_1 слід стягнути судовий збір за подання касаційної скарги в розмірі 7000 грн.
Керуючись ст.ст. 133, 137, 270, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
постановив:
Заяву ОСОБА_3 про ухвалення додаткового рішення задовольнити частково.
Ухвалити у справі додаткову постанову, якою стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_4 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 гривень у суді апеляційної інстанції та судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 7000 гривень.
В задоволенні решти вимог заяви відмовити.
Додаткова постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.
Головуючий
Судді: