Справа № 761/9490/25
Провадження № 2/761/5666/2025
22 травня 2025 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
головуючого: судді - Притули Н.Г.
при секретарі: Яцишині А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
05 березня 2025 року до суду надійшла вказана позовна заява в якій позивач просить: стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором №100526215 в сумі 14 675,00 грн.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 04.01.2022 року між ТОВ«Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №100526215.
16.07.2024 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено Договір факторингу №16072024, відповідно до якого ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» отримало право вимоги за кредитним договором №100526215 від 04.01.2022 року, укладеним із відповідачем.
Як зазначає позивач, заборгованість відповідача за кредитним договором становить: 5 000,00 грн. - заборгованість за кредитом, 9 125,00 грн. - заборгованість по відсоткам, 550,00 грн. - заборгованість за комісією, а загальна сума заборгованості складає 14 675,00 грн.
Так як відповідач не виконує власні зобов'язання за договором та грошові кошти не повертає, позивач для захисту порушеного права звернувся до суду з цим позовом.
В судове засідання представник позивача не з'явився, в позові просив розглядати справу у його відсутність.
Відповідач в судове засідання не з'явилася, хоча належним чином повідомлялася про час та місце розгляду справи, про поважні причини неявки в судове засідання суд не повідомила, відзив на заявлені вимоги до суду не направила.
А тому, враховуючи положення статті 223 ЦПК України суд продовжив розгляд справи у відсутність сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов'язок доказування покладений на сторони.
Дослідивши та оцінивши письмові докази по справі у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору.
Стаття 1054 ЦК України визначає, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Стаття 1048 ЦК України передбачає, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
При зверненні до суду з позовом позивач зазначив, що 04.01.2022 року між ТОВ «Мілоан» (далі - Товариство) та ОСОБА_1 (далі - Позичальник) було укладено договір №100526215 про споживчий кредит, згідно якого ТОВ «Мілоан» зобов'язалось надати ОСОБА_1 кредит в сумі 5 000,00 грн. строком на 18 днів зі сплатою 1,25% та 5,00% за користування коштами. Також, договором встановлено комісію за надання кредиту в розмірі 550,00 грн.
Згідно з п.2.1 Договору, кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок.
Як зазначив позивач при зверненні до суду з позовом, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором становить:5 000,00 грн. - заборгованість за кредитом, 9 125,00 грн. - заборгованість по відсоткам, 550,00 грн. - заборгованість за комісією, а загальна сума заборгованості складає 14 675,00 грн.
Відповідач в судове засідання не з'явилася, не підтвердила факт отримання кредитних коштів.
На підтвердження виконання зобов'язань за договором та надання коштів Позичальнику, позивач надав копію платіжного доручення №37603043 від 04.01.2022 року про перерахування ТОВ «Мілоан» на картковий рахунок ОСОБА_1 НОМЕР_1 грошових коштів в сумі 5 000,00 грн. з призначенням платежу «кошти згідно договору 100526215». Варто зазначити, що платіжне доручення не містить інформації про банк отримувача грошових коштів.
Крім того, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження належності картки 414943*96 ОСОБА_1 .
Вказане платіжне доручення, яке надане суду позивачем, не є доказом перерахування коштів, оскільки не належить до засобів доказування, передбачених ст. 76 ЦПК України, і не є первинним бухгалтерським документом.
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно із вказаною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Відповідно до пункту 62 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Окремо суд звертає увагу на те, що вказане платіжне доручення взагалі не містить жодної інформації про його виконання.
Довідки інших фінансових компаній також не є а ні первинними бухгалтерськими документами, а ні документами зведеного обліку (виписками), не містять усіх передбачених законом реквізитів для переказу коштів і не відповідають імперативним вимогам належності та допустимості до таких доказів.
Згідно з ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Фактично позивачем не надано належних та допустимих доказів видачі позичальнику кредиту у заявленій сумі, а саме: меморіальний ордер чи інший первинний бухгалтерський документ, що підтверджує перерахування кредитних коштів на рахунок позичальника первісним кредитором, виписки з рахунку кредитора за дату виплати коштів відповідачу відповідно до ст. 19 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», ч. 2 ст. 78 ЦПК України.
У випадку, якщо розрахунки ведуться готівкою, мають залишитись первинні касові документи (в той же час положення договору, як і позиція позивача, прямо передбачають саме безготівковий розрахунок).
Посилання позивача на розрахунок заборгованості як на підставу задоволення позовних вимог є необґрунтованим, оскільки розрахунки заборгованості є внутрішніми документами фінансових установ та не містять відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи передавалися в дійсності кошти позичальнику в кредит. Такого висновку дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 13 травня 2020 року у справі №219/1704/17.
Таким чином, позивачем не доведено належними доказами перерахування ТОВ «Мілоан» відповідачу коштів у розмірі 5000,00 грн відповідно до вищевказаного кредитного договору.
Оскільки законодавство чітко встановлює перелік документів, на підставі яких здійснюється переказ і видача коштів з рахунків, за відсутності таких доказів у позивача вищевикладене означає недоведеність позовних вимог, що унеможливлює і стягнення будь-яких коштів, так як суд не може ґрунтувати своє рішення на припущеннях.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про те, що будь-яких належних та допустимих доказів фактичної видачі кредиту відповідачу матеріали справи не містять, відтак такі твердження позивача не можуть бути прийняті судом. За таких умов у суду підстави для стягнення з відповідача на користь позивача в порядку повернення кредиту будь-яких коштів. А тому заявлені вимоги не підлягають задоволенню.
Крім того, варто зазначити, що суд позбавлений можливості встановити чи дійсно перейшло до позивача право вимоги за кредитним договором №100526215, укладеним із ОСОБА_1 , оскільки до Договору факторингу №16072024, укладеного 16.07.2024 рокуміж ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», позивач надав витяг з Реєстру боржників до Договору, який в порушення умов Договору та чинного законодавства підписаний лише представником позивача.
Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи, що позивач не надав доказів, що відповідачу були надані в розпорядження грошові кошти, не надано доказів, що до позивача перейшло право вимоги за кредитним договором №100526215, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів»задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 77-81, 141, 263, 265 ЦПК України, суд
В позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя: Н.Г. Притула