Справа № 1625/5127/12
Провадження № 6/545/73/25
25.07.2025 Полтавський районний суд Полтавської області у складі:
головуючого - судді Стрюк Л.І.,
з участю секретаря: Гаврися В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Полтава подання приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Скрипника Володимира Леонідовича про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_1 ,
Приватний виконавець виконавчого округу Полтавської області Скрипник В.Л. звернувся до суду з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_1 , обґрунтовуючи тим, що у нього на виконанні перебуває виконавче провадження №6891456 з примусового виконання виконавчого листа №1625/5127/12, виданого 08.08.2013 Полтавським районним судом Полтавської області про стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» заборгованості за кредитним договором № 107/08-А від 04.02.2008 року в розмірі 128567,13 грн.
У межах виконавчого провадження було вжито низку заходів щодо примусового виконання виконавчого листа, однак боржник ухиляється від добровільного виконання покладених на нього зобов'язань та не вчиняє ніяких дій, спрямованих на повернення боргу, ігноруючи виклики та вимоги приватного виконавця, що є достатньою підставою встановлення йому тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон до належного виконання відповідних зобов'язань.
У судове засідання приватний виконавець не з'явився, зазначивши у поданні про розгляд справи без його участі.
Відповідно до ч. 4 ст. 441 ЦПК України розгляд справи проводиться негайно без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб.
Враховуючи викладене, суд вважає за можливе розглянути подання без участі сторін на підставі доказів, які наявні в матеріалах справи.
Суд, дослідивши матеріали подання, проаналізувавши і оцінивши надані докази в їх сукупності вважає, що подання про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України не підлягає задоволенню з таких підстав.
Статтею 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на свободу пересування і свободу вибору місця проживання.
Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.
На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Права, викладені в пункті 1, також можуть у певних місцевостях підлягати обмеженням, що встановлені згідно із законом і виправдані суспільними інтересами в демократичному суспільстві.
Передбачені у законі обмеження є заходами, які покладаються на боржника з метою заклику до його правосвідомості, якщо останній ухиляється від виконання свого обов'язку, або ж переслідують пасивне та незаборонене примушування боржника до вчинення ним активних дій, щоб якнайскоріше задовольнити інтереси кредитора та позбутися обмежувальних заходів.
У законодавстві України зазначені правовідносини регулюються статтею 313 ЦК України, відповідно до якої фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.
Це право віднесено у ЦК України до особистих немайнових прав фізичної особи, а саме до особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи.
Отже, тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням, має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення.
Зокрема, у справі «Гочев проти Болгарії» Європейський суд з прав людини підсумував принципи, що відносяться до оцінки необхідності заходів, яке обмежують свободу пересування таким чином.
Щодо пропорційності обмеження, встановленого у зв'язку з неоплаченими боргами, Європейський суд у пункті 49 цього рішення зазначив, що таке обмеження є виправданим лише остільки, оскільки сприяє досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів (див. рішення Європейського суду з прав людини від 13 листопада 2003 року за справою «Напияло проти Хорватії» (Napijalo v. Croatia), скарга № 66485/01, §§ 78 - 82).
Окрім того, навіть якщо міра, що обмежує свободу пересування особи є початково обґрунтованою, вона може стати неспіврозмірною й порушити права особи, якщо автоматично продовжується протягом тривалого часу (див. рішення Європейського суду з прав людини за справою «Луордо проти Італії» (Luordo v. Italy), скарга № 32190/96, § 96, ECHR 2003-IX), рішення за справою «Фельдеш та Фельдешне Хайлік проти Угорщини» (Foldes and Foldesne Hajlik v. Hungary), скарга № 41463/02, § 35, ECHR 2006, рішення за справою «Рінер проти Болгарії», § 121).
Надалі у пункті 50 вказаного рішення Європейський суд з прав людини підкреслив, що у будь-якому випадку влада країни зобов'язана забезпечити те, що порушення права особи залишати його або її країну було від самого початку і протягом всієї тривалості - виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.
Влада не може продовжувати на довготривалі строки заходи, що обмежують свободу пересування особи без регулярної перевірки їх обґрунтованості (див. згадуване вище рішення Європейського суду за справою «Рінер проти Болгарії», § 124 і згадуване вище рішення за справою «Фельдеш и Фельдешне Хайлік проти Угорщини», § 35). Така перевірка має, як правило, проводитися судами принаймні, в останній інстанції, оскільки вони забезпечують найкращі гарантії незалежності, неупередженості й законності процедури (див. рішення Європейського суду від 25 січня 2007 року за справою «Сіссаніс проти Румунії», скарга № 23468/02, § 70).
Охоплення судової перевірки має дозволити суду взяти до уваги всі фактори, що відносяться до справи, включаючи ті, що стосуються співмірності обмежувального заходу (див. з необхідним змінами рішення Європейського суду від 23 червня 1981 року за справою «Ле Конт, Ван Лейвен і Де Мейере проти Бельгії» (Le Compte, Van Leuven and De Meyere v. Belgium), Series A, № 43, § 60)...».
Тобто, застосовуючи статтю 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, які є джерелом права в Україні, суд зобов'язаний забезпечити, щоб порушення права особи залишати країну було виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.
Передбачені законом юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон можуть бути установлені судом не за наявність факту невиконання зобов'язання, установленого рішенням суду, а за ухилення від його виконання.
З матеріалів справи не вбачається у чому саме полягає ухилення боржника від виконання покладених на нього зобов'язань виконавчим документом.
До матеріалів подання не додані письмові докази факту умисного ухилення ОСОБА_1 від погашення заборгованості. Зокрема, виконавцем не надано суду матеріали виконавчого провадження, які б підтверджували, що боржник у будь-який спосіб уникав виклику чи не виконував вимоги виконавця, приховував майно, змінив місце проживання чи роботи з метою ухилення від виконання рішення суд.
Тому суд вважає, що застосування такого обмеження не буде виправданим та пропорційним за викладених обставин.
Суд також враховує, що чинне законодавство не містить визначення поняття «ухилення» і практика Конституційного Суду України щодо його офіційного тлумачення відсутня.
Про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов'язків у виконавчому провадженні може свідчити невиконання ним своїх обов'язків, передбачених частиною шостою статті 12 Закону України «Про виконавче провадження», як то утримуватися від вчинення дій, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; надавати у строк, установлений державним виконавцем, достовірні відомості про свої доходи та майно, у тому числі про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах; своєчасно з'являтися за викликом державного виконавця; письмово повідомляти державному виконавцю про майно, що перебуває в заставі або в інших осіб, а також про кошти та майно, належні боржникові від інших осіб.
Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов'язань, а за ухилення від їх виконання. У зв'язку з цим з метою всебічного і повного з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин, суду належить з'ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов'язання в повному обсязі або частково.
Ухилення боржника від виконання своїх зобов'язань є оціночним поняттям. Теоретично їх невиконання може бути зумовлене об'єктивними причинами, наприклад, внаслідок відсутності майна, роботи, незадовільного фінансового стану, тривалого відрядження, важкої хвороби тощо. Однак воно може мати й принципово інше походження, суб'єктивне, коли боржник свідомо ухиляється від виконання - має змогу виконати зобов'язання у повному обсязі або частково, але не робить цього без поважних причин.
Під час судового розгляду не встановлено, що ОСОБА_1 вчиняються дії, спрямовані на ухилення від виконання судового рішення, а з урахуванням того, що до подання приватного виконавця не надано відповідних доказів та не зазначено конкретного правового обґрунтування з посиланням на відповідні докази, які б свідчили про те, що боржник має намір виїхати за межі України з метою уникнення від сплати заборгованості, суд вважає, що подання задоволенню не підлягає.
Саме по собі самостійне невиконання боржником зобов'язань протягом встановленого строку, про що вказує головний державний виконавець, не може свідчити про ухилення боржника від сплати заборгованості, а як наслідок підставою для застосування санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.
Керуючись: Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, Законом України «Про порядок виїзду з України та в'їзду в Україну громадян України»,ст. 33 Конституції України, ст. 441 ЦПК України,
У задоволенні подання приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Скрипника Володимира Леонідовича про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_1 - відмовити.
Ухвалу може бути оскаржено безпосередньо до Полтавського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Суддя: Л. І. Стрюк