Справа № 204/2219/24
Провадження № 2/204/2236/25
49006, м. Дніпро, проспект Лесі Українки 77-б тел. (056) 371 27 02, inbox@kg.dp.court.gov.ua
21 липня 2025 року Чечелівський районний суд міста Дніпра в складі:
головуючої судді Дубіжанської Т.О.
за участю секретаря Єфімової А.О.
розглянувши у порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпровські енергетичні послуги» про захист прав споживачів, -
У липні 2024 року до суду надійшла позовна заява, у якій позивач просив суд визнати незаконним ухиляння відповідача протягом шести місяців від виконання рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 05.05.2023 року по справі 202/6619/20; визнати незаконним відключення квартири від електропостачання 27.02.2024 року на підставі незрозумілого речення відповідача: Припинення електропостачання за вашою адресою у зв'язку з тим, що клієнт власник рахунку розірвав договір постачання від 25.01.2024 року; з метою поновлення контролю стану виконання відповідачем рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 05.05.2023 року в частині здійснення перерахунку зобов'язати відповідача повернути доступ до всієї інформації в електронному кабінеті, яким користуюсь більше трьох років, тобто поновити становище яке мало місце до 01.03.2024 року наступним чином:- прибрати з його електронного кабінету, зареєстрованого на телефонний номер НОМЕР_1 , прізвище ОСОБА_2 , інформацію про нову її квартиру за адресою АДРЕСА_1 ; повернути доступ в цьому електронному кабінеті до інформації про історію розрахунків, показів і нарахувань квартири за адресою АДРЕСА_2 , безперешкодно отримувати до 01.03.2024 року; стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 10 000 грн.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що з 3 січня 2020 року я є власником кв. АДРЕСА_3 . Попередній власник ОСОБА_3 всупереч вимогам п. 11 ч. 2 ст. 7 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» про зміну власника відповідача не повідомила. У 2020 року він надав відповідачу документи, які підтверджують саме його права власності з метою укладання договору та пред'явив претензію за фактом неналежного нарахування плати за електроенергію, однак відповідач відмовився її розглядати. Мотивував свою відмову тим, що надані документи не підтверджують права власності, що споживачем досі вважає ОСОБА_3 , що тільки вона може пред'являти претензії. Майже півроку він намагався переконати відповідача, що він неналежним чином нараховує плату за електроенергію, незаконно відмовляє в реалізації його прав. Це виявилося марним. Тоді він припинив сплачувати відповідачу кошти і наприкінці 2020 року звернувся до суду за захистом своїх прав. Рішенням Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 05.05.2023 року відповідача зобов'язано здійснити перерахунок неналежним чином нарахованої плати за електроенергію та укласти з ним договір. Зазначене рішення набрало законної сили 29.08.2023 року після перегляду Дніпровським апеляційним судом. 03.02.2024 року відповідач повідомив, що у нього відсутня інформація щодо укладання нового договору і став пропонувати повторно звертатись цим питанням іншим чином. 07.02.2024 року подав звернення з питанням чи виконано рішення суду на офіційну електронну пошту відповідача, однак звернення залишилося без відповіді. 21.02.2024 року прибув представник ОСР з нарядом на відключення його квартири від електропостачання та демонтаж лічильника, проте ніяких попереджень відповідача він не отримував. Вказує, що він вимушений був захищати права, які намагались порушити, шляхом недопуска представника ОСР до квартири, про що було складено акт. В цей день, позивач звернуся до відповідача з вимогою надати підстави для відключення електроенергії в його квартирі. Відповідач повідомив, що підставою для відключення електропостачання є «Припинення електропостачання за вашою адресою у зв'язку з тим, що клієнт власник рахунку розірвав договір постачання від 25.01.2024 року.». Станом на 21.02.2024 року відповідач не здійснив дій на виконання рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 05.05.2023 року і вважав споживачем Філатову. 29.02.2024 року стало відомо з повідомлення, залишеного у дверях квартири, що 27.02.2024 року у його відсутність було відключено електропостачання. В цей же день 29.02.2024 року позивач прибув до представників відповідача на пр. Слобожанський 127б, щоб з'ясувати, чи виконали вони станом на 29.02.2024 року рішення суду, на що головний фахівець повідомив, що ніякого судового рішення для виконання у них нема. Вказує, що частково рішення суду від 05.05.2023 року відповідач став здійснювати, лише після відкриття державним виконавцем виконавчого провадження № 74263618, окрім здійснення перерахунків неналежним чином розрахованої плати за електроенергію. 05.03.2024 року відповідач надіслав заяву приєднання до договору на постачання електроенергії з пропозицією прийняти на себе не перераховану згідно зазначеного рішення плату за електроенергію і борги нараховані Філатовій. Вказує, що відповідач з метою унеможливити перевірку в електронному кабінеті виконання рішення суду від 05.05.2023 року в частині здійснення перерахунку неналежного нарахування плати за електроенергію, він блокував і в електронному кабінеті доступ до історії нарахувань та іншої інформації. 01.03.2024 року позивач помітив, що в електронному кабінеті, зареєстрованому на його телефонний номер, за адресою його квартири ще була наявна зазначена інформація, а 05.03.2024 року вона блокована. Одночасно з цим у його електронному кабінеті з'явилась якась квартира Філатової за адресою АДРЕСА_1 . Вважає такі дії відповідача протиправними та такими, що призвели до порушення мого права як споживача електричної енергії.
Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 26 березня 2025 року у справі відкрито спрощене позовне провадження, без повідомлення (виклику) сторін. Сторонам було направлено копію ухвали від 26.03.2025 року, а також відповідачу було направлено копію позовної заяви із додатками.
24.04.2025 року представник відповідача адвокат Яланський О.А. надав суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволені позовних вимог. Вказуючи, що 25.01.2024 на підставі отриманої Постачальником заяви ОСОБА_3 про розірвання Договору, керуючись положеннями п. 4.27 ПРРЕЕ, Договір за вказаним об'єктом, розірвано з 22.02.2024 року, про що на адресу АДРЕСА_2 направлено повідомлення про розірвання Договору. З метою дотримання процедури розірвання Договору, Постачальником направлено листи на адресу ОСР та постачальника «останньої надії» з повідомленням про розірвання Договору. В подальшому, 21.05.2024 року, на підставі наданої ОСОБА_1 заяви-приєднання до умов договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, для постачання електричної енергії об'єкту «квартира», розташованому за адресою: АДРЕСА_2 між ТОВ «Дніпровські енергетичні послуги» та ОСОБА_1 укладений договір про постачання електричної. Для розрахунків за спожиту електричну енергію вищезазначеному об'єкту в базі даних ТОВ «Дніпровські енергетичні послуги» відкрито особовий рахунок № НОМЕР_2 . Вказує, що постачальник не направляв на адресу ОСОБА_1 та на адресу ОСР попередження про відключення від електропостачання об'єкта за адресою: АДРЕСА_2 . До того ж, позовні вимоги ОСОБА_1 щодо незаконного відключення квартири від електропостачання 27 лютого 2024 року розглядались у справі 204/1687/24 за позовом ОСОБА_1 до АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» та ТОВ «Дніпровські енергетичні послуги», згідно якого рішенням від 14.02.2025 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі», ТОВ «Дніпровські енергетичні послуги» про захист прав споживачів було відмовлено.
Щодо позовних вимог «визнати незаконним ухиляння Відповідача протягом шести місяців від виконання рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 05.05.2023 року у справі 202/6619/20», вказує, що дане питання розглядалось у справі № 204/4472/24 (суддя Красногвардійський районного суду м. Дніпропетровська Самсонова В. В.) за скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи Соборний відділ державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпровські енергетичні послуги» на дії/ бездіяльність органу примусового виконання. У задоволенні скарги ОСОБА_1 , заінтересовані особи Соборний відділ державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпровські енергетичні послуги» на дії/ бездіяльність органу примусового виконання було відмовлено повністю. Також, Ухвалою від 22.01.2025 року, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 204/4472/24 постановив, що ОСОБА_1 здійснює зловживання процесуальними правами.
Щодо позовних вимог «прибрати з мого електронного кабінету, зареєстрованого на мій телефонний номер НОМЕР_1 , прізвище ОСОБА_2 , інформацію про її нову квартиру за адресою АДРЕСА_1 » та «повернути доступ в цьому електронному кабінеті до інформації про історію розрахунків, показів і нарахувань квартири за адресою АДРЕСА_2 , яку я міг безперешкодно отримувати до 1 березня 2024 року», вказує, що Додатком 3 до Договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг «Угода про електронний документообіг» (далі - Угода про електронний документообіг) передбачено такий засіб електронної комунікації, як «Особистий кабінет». Угода про електронний документообіг розміщена на офіційному сайті Постачальника «htths://уаsnо.uа». Так, за номером мобільного телефону НОМЕР_3 зареєстровано «Особистий кабінет» за ОСОБА_1 , адреса споживання електричної енергії АДРЕСА_2 , особовий рахунок № НОМЕР_2 .
Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, то позивач не доводить наявності підстав для покладання на відповідача обов'язку по відшкодуванню йому моральної шкоди, не доводить обсягу і характеру такої шкоди, а також самого заподіяння маральної шкоди.
Вивчивши та дослідивши письмові матеріали справи у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Статтею 15 ЦК України визначено право на захист цивільних прав та інтересів, де зазначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, що передбачено ст. 16 ЦК України.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В судовому засіданні встановлено, що рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 5 травня 2023 року у справі № 202/6619/20 визнано незаконною відмову Акціонерного товариства «ДТЕК «Дніпровські електромережі», в укладенні договору без надання ІПН; визнано незаконною відмову Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпровські енергетичні послуги» в укладенні публічного договору на підставі того, що судове рішення у справі 202/791/19 не встановлює права власності позивача; зобов'язано Акціонерне товариство «ДТЕК «Дніпровські електромережі» укласти з Онуфрієвим. ОСОБА_4 договір про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії; зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпровські енергетичні послуги» укласти з ОСОБА_5 договір на постачання електричної енергії; зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпровські енергетичні послуги» здійснити перерахунок за спожиту ОСОБА_1 електроенергію за адресою: АДРЕСА_2 , проведену за тарифом 1,68 грн./ кВт/ч, відповідно до фактичного споживання (а.с. 8-15).
На виконання рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 5 травня 2023 року у справі № 202/6619/20 видано відповідні виконавчі листи 5 грудня 2023 року (а.с. 16-19).
25.01.2024 року ОСОБА_6 звернулася до ДМЦОК ОСОБА_7 із заявою про розірвання Договору про постачання еклектичної енергії за адресою: АДРЕСА_2 , у зв'язку із даруванням частини квартири.
25.01.2024 року на підставі отриманої Постачальником заяви ОСОБА_3 про розірвання Договору, керуючись положеннями п. 4.27 ПРРЕЕ, Договір за вказаним об'єктом, розірвано з 22.02.2024 року, про що на адресу АДРЕСА_2 , направлено повідомлення про розірвання Договору.
21.05.2024 року, на підставі наданої ОСОБА_1 заяви-приєднання до умов договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, для постачання електричної енергії об'єкту «квартира», розташованому за адресою: АДРЕСА_2 , між ТОВ «Дніпровські енергетичні послуги» та ОСОБА_1 укладений договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг шляхом приєднання до умов публічного Договору на умовах комерційної пропозиції «Побутова 03» постачальника універсальних послуг ТОВ «Дніпровські енергетичні послуги» для індивідуальних побутових споживачів, розміщеному на офіційному сайті, за заявою-приєднання до Договору.
Для розрахунків за спожиту електричну енергію вищезазначеному об'єкту в базі даних ТОВ «Дніпровські енергетичні послуги» відкрито особовий рахунок № НОМЕР_2 на ім'я позивача.
Таким чином між сторонами виникли відносини щодо надання послуг з постачання електричної енергії.
Відтак, проаналізувавши надані докази, суд вважає, що до правовідносин, які виникли між сторонами, підлягають застосуванню наступні норми права.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі.
Ключовими принципами статті 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.
Право на суд покриває надзвичайно широке поле різноманітних категорій - воно стосується як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур. Своєрідним механізмом, який дозволяє розуміти, тлумачити та застосовувати Конвенцію є практика Європейського суду з прав людини (далі - Суд), яку він викладає у своїх рішеннях.
Так, у справі Delcourt v. Belgium Суд зазначив, що «у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення».
У справі Bellet v. France Суд звернув увагу, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».
Як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
Спосіб захисту, що визначається ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод має бути «ефективним» як у законі, так й на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (&75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєва проти України» від 05.04.2005 року (заява № 38722/02)).
Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Способи захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника.
Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений ст. 16 ЦК України.
Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини.
Право визначення способу захисту порушеного покладено на позивача, суд не вправі втручатися у визначення позивачем способу захисту порушеного права.
Невірно обраний спосіб захисту порушеного права є підставою для відмови у задоволенні позову.
У постанові від 06.07.2021 у справі № 910/11948/18 Верховний Суд вказав, що вирішуючи спір суди повинні визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права, на захист якого звернувся позивач.
Велика Палата Верховного Суду у п. 57 постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Також, відповідно до практики ЄСПЛ (п. 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, заява №22414/93) та п. 75 рішення від 05.04.2005 у справі «Афанасьєв проти України» (заява №38722/02), в кінцевому результаті ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту). Аналогічний за змістом висновок викладено у п.п. 63, 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2018 у справі № 910/3009/18.
У п. 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/2260/17 вказано, що «як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав». Відповідно до ч.1, 2 ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї. Аналіз ч. 2 ст. 14 ЦК України свідчить, що критерії правомірності примусу суб'єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов'язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов'язковими для такого суб'єкта. Тлумачення статей 14, 16 ЦК України дозволяє зробити висновок, що не є ефективним способом захисту визнання неправомірними дій відповідачів без вирішення питання про цивільно-правові наслідки вчинення таких дій.
Суд вважає, що задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у такому вигляді як вони заявлені у цій справі щодо визнання незаконним дій відповідача та зобов'язання відповідача вчинення певних абстрактних дій, не призведе до захисту прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Позов не містить вимог про усунення порушень прав або інтересів позивача, а відтак позивач за наслідком задоволення позову відновлення в правах не отримає.
Позовні вимоги «визнати незаконним ухиляння відповідача протягом шести місяців від виконання рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 05.05.2023 року по справі 202/6619/20; визнати незаконним відключення квартири від електропостачання 27.02.2024 року на підставі незрозумілого речення відповідача: Припинення електропостачання за вашою адресою у зв'язку з тим, що клієнт власник рахунку розірвав договір постачання від 25.01.2024 року» не є ефективним способом захисту, адже задоволення цієї позовної вимоги не здатне поновити права позивача як споживача, а тому така вимога не відповідає ефективному способу захисту, адже завданнями цивільного судочинства є ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Цивільні права та обов'язки, що можуть бути захищені судом, виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав є договори та інші правочини, створення літературних творів та інших видів інтелектуальної діяльності, завдання майнової та моральної шкоди.
Також, позивач просить «з метою поновлення контролю стану виконання відповідачем рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 05.05.2023 року в частині здійснення перерахунку зобов'язати відповідача повернути доступ до всієї інформації в електронному кабінеті, яким користуюсь більше трьох років, тобто поновити становище яке мало місце до 01.03.2024 року наступним чином: - прибрати з його електронного кабінету, зареєстрованого на телефонний номер НОМЕР_1 , прізвище ОСОБА_2 , інформацію про нову її квартиру за адресою АДРЕСА_1 ; повернути доступ в цьому електронному кабінеті до інформації про історію розрахунків, показів і нарахувань квартири за адресою АДРЕСА_2 , безперешкодно отримувати до 01.03.2024 року», однак, позивач у позові не зазначає, у відповідність до яких саме вимог мають бути приведений доступ до всієї інформації в електронному кабінеті, та у матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують невідповідність інформації в електронному кабінеті певним вимогам.
Враховуючи, що позовні вимоги позивача про стягнення моральної шкоди є похідними від основних вимог, суд приходить до висновку про залишення їх також без задоволення.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Статтями 12 та 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною першою статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
На підставі вищевикладеного, оскільки доводи, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, не знайшли свого підтвердження у ході розгляду справи та позивачем не обрано ефективного способу захисту прав та інтересів, який призведе до їх реального відновлення, суд не вбачає підстав для задоволення позову.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. ст. 4, 12, 13, 19. 76-82, 133. 141, 258, 259, 263-265, 274-279 ЦПК України, -
У задоволені позовних вимог ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпровські енергетичні послуги» (адреса місцезнаходження: м. Дніпро, вул. Січових стрільців, буд. 4-д, код ЄРДПОУ 42082379) про захист прав споживачів - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через Чечелівський районний суд міста Дніпра шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Т.О. Дубіжанська