Справа № 227/27/24
(2/199/1096/25)
Іменем України
15.07.2025
Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра в складі:
головуючого судді Спаї В.В.,
секретар судового засідання Запара О.В.,
у відсутності учасників справи,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі у порядку загального позовного провадження (заочний розгляд справи) цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Чумак Ірина Миколаївна, до ОСОБА_2 , де третя особа орган опіки та піклування в особі виконкому Добропільської міської ради, про встановлення місця проживання дитини та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини,
Позивач звернулася до суду з данимпозовом, в його обґрунтування посилаючись на те, що вона та відповідач є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка з народження проживає разом з матір'ю, якою створені усі умови для проживання дитини, та проживання дитини разом з матір'ю відповідатиме інтересам дитини.
Позивач також просила суд стягнути з відповідача аліменти на утримання дитини до досягнення дитиною повноліття, оскільки батьки дитини не досягли згоди з цього питання.
Представник позивача в окремо поданій суду заяві просила суд про розгляд справи у її відсутності та у відсутності позивача, просила суд задовольнити позов.
Суд ухвалює рішення на підставі ч. 1 ст. 280 ЦПК України.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.
Як встановлено судом на підставі доказів, наданих у порядку ст.ст. 76-80 ЦПК України, сторони у цій справі є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується відповідним свідоцтвом про народження.
Дитина проживає разом із позивачем та перебуває на утриманні позивача.
На підставі висновку органу опіки та піклування від 18.03.2024 р. судом встановлено, що орган опіки та піклування дійшов висновку про доцільність визначення місця проживання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір'ю (а.с. 42 -43).
На підставі даного висновку судом також встановлена, що дитина мешкає разом з матір'ю.
Батьки дітей не досягли домовленості щодо способу виконання батьком дитини його обов'язку її утримувати до досягнення нею повноліття.
Спірні правовідносини виникли із обов'язку батька утримувати неповнолітню дитину до досягнення ними повноліття та щодо визначення місця проживання неповнолітньої дитини.
Дослідив докази, надані в порядку ст.ст. 76-80, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, в межах заявлених вимог, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову частково, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
У частині першій статті 2 ЦПК України вказано, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначає порушене, невизнане чи оспорюване право або охоронюваний законом інтерес, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
При цьому, відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Верховного Суду від 29 червня 2021 року в справі № 916/2040/20).
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною другою статті 16 ЦК України.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17).
Застосування будь-яких засобів правового захисту матиме сенс лише за умови, що обрані суб'єктом порушеного права способи захисту відповідають вимогам закону та є ефективними.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.
Як встановлено судом, позивач при зверненні до суду з даним позовом, не обґрунтувала, яке її суб'єктивне право чи охоронюваний законом інтерес порушено або не визнається особою, до якої пред'явлено позов.
Разом із цим, позивачем не надано належних та достатніх, достовірних та допустимих доказів на підтвердження порушення певних прав (інтересів) позивача діями відповідача.
За статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (стаття 80 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Верховний Суд наголосив на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначив, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.
Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно він не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Оскільки відсутність порушеного права є самостійною підставою для відмови у позові, для суду наявні підстави для відмови в задоволенні позову повністю.
Разом з тим, щодо посилання позивача у позові на те, що позивач позбавлена можливості зареєструвати місця проживання дитини, оскільки відсутня письмова згода на це відповідача, то зареєструвати місце проживання дитини можна без письмової згоди батька, якщо суд встановить, що це відповідає якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Щодо вимоги позову про стягнення аліментів на утримання дитини до досягнення нею повноліття, то для суду наявні підстави для її задоволення, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 27 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20.11.1998 р. та яка набула чинності для України 27.09.1991 р., батько або (і) інші особи, що виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до ч. 2 ст. 51 Конституції України та за ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття.
За ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Згідно з ч. 2 ст. 150 СК України батьки зобов'язані піклуватись про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Частинами 1 та 2 ст. 155 СК України передбачено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Оскільки обов'язок по утриманню дитини є безумовним, виникає в результаті народження дитини з моменту її народження та покладається законом рівною мірою на обох батьків, не пов'язаний із матеріальним становищемособи, до якої заявлено матеріально-правову вимогу про стягнення аліментів, вбачаються усі підстави для присудження до стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання неповнолітньої дитини, оскільки сторони не досягли домовленості з означеного питання.
Згідно ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує:
1) стан здоров'я та матеріальне становище дітей (дитина є неповнолітньою, потребує утримання);
2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів (у суду відсутні докази стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів);
3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина (докази відсутні);
3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів (докази про наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів відсутні);
3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів (докази про такі витрати суду не надані).
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Задовольняючи вимогу позову про стягнення аліментів, суд керується тим, що відповідач мешкає окремо від неповнолітньої дитини, обов'язок її утримання до її повноліття покладається законом рівною мірою на обох батьків, докази про виконання відповідачем вказаного обов'язку відсутні.
Вочевидь, що нормальне існування людини, функціонування її організму та збереження її здоров'я потребує матеріальних цінностей (грошових коштів) для придбання набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних потреб людини. Матеріальних цінностей потребує навіть мінімально прийнятий рівень життя (ч. 3 ст. 82 ЦПК України).
Суд при визначенні розміру коштів, що стягуються як аліменти, прагне не до зрівняння матеріального становища платника й одержувача аліментів, а до того, щоб одержувач аліментів у разі їх сплати перестав бути таким, що потребує матеріальної допомоги. Окрім того, розмір призначених аліментів має бути виправданий дійсними потребами та з урахуванням матеріального становища сторін, має виходити з фактичних обставин справи та мети зобов'язання щодо утримання.
Батьки (сторони у цій справі) зобов'язані нарівні утримувати дитину до досягнення нею повноліття і створювати для неї необхідні передумови для її розвитку і забезпечення організації її життя. Суд також враховує розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, обов'язок відповідача утримувати неповнолітню дитину на підставі описаних вище норм права, та вважає, що заявлений позивачем розмір аліментів (1/4 частка доходу) не є завищеним, тому наявні підстави для стягнення аліментів в розмірі 1/4 частки заробітку (доходу) відповідача на утримання неповнолітньої дитини до досягнення нею повноліття.
Згідно ч. 1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
На виконання п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішення в межах суми платежу за один місяць.
Керуючись ч. 1 та ч. 3 ст. 3, ст. 13, ч. 1 та п. 2 ч. 2 ст. 19, ст.ст. 23, 89, ч. 1 ст. 141, п. 2 ч. 1 та ч. 3 ст. 258, ст.ст. 264 - 265, 273, 280-282 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Чумак Ірина Миколаївна, до ОСОБА_2 , де третя особа орган опіки та піклування в особі виконкому Добропільської міської ради, про встановлення місця проживання дитини та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини задовольнити частково.
Стягувати щомісяця з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) аліменти на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,в розмірі 1/3 частки заробітку (доходу) ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку до досягнення дитиною повноліття, починаючи проводити стягнення з 02.01.2024 р.
В задоволенні решти вимог позову відмовити.
Судові витрати (судовий збір) віднести на рахунок позивача в частині судового збору, сплаченого з вимоги про визначення місця проживання дитини.
Дата складення повного судового рішення 25.07.2025 р.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.В.Спаї