8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"25" липня 2025 р.м. ХарківСправа № 922/1865/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Юрченко В.С.
без повідомлення (виклику) учасників справи
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу
за позовом Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Харківгаз" (Україна, 61109, Харківська область, місто Харків, вулиця Безлюдівська, будинок 1, код ЄДРПОУ 03359500),
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Блек Даймонд" (Україна, 62270, Харківська область, Дергачівський район, селище міського типу Солоницівка, вулиця Заводська, будинок 49, код ЄДРПОУ 39152435),
про стягнення заборгованості,-
Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Харківгаз" звернувся до Господарського суду Харківської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Блек Даймонд" про стягнення заборгованості за розподіл природного газу в розмірі 45 562,92 грн., з яких:
38 370,75 грн. заборгованість за договором розподілу природного газу № 42АР610-6667-21 від 01.05.2021 за період з квітня 2022 по червень 2023 року,
та похідні вимоги - 3% річних в сумі 1 296,20 грн., інфляційні втрати в сумі 5 895,97грн.
Позивач також просить Суд стягнути з відповідача судовий збір у сумі 2 422,40 грн. та визначити в рішенні щодо нарахування 3% річних на суму непогашеного за договором № 42АР610-6667-21 від 01.05.2021 боргу в сумі 38 370,75 грн. за наступною формулою: С*3/100*Д/365, де С - сума заборгованості; Д - кількість днів прострочення, починаючи з дати ухвалення судового рішення і до моменту виконання цього рішення, а також про нарахування інфляційних втрат на суму непогашеного за договором № 42АР610-6667-21 від 01.05.2021 боргу в сумі 38370,75грн. за наступною формулою: І=С*ІІс-С, де С - сума заборгованості; ІІс- індекс інфляції сукупний за весь період прострочення ( за весь період шляхом перемноження щомісячних індексів інфляції), починаючи з дати ухвалення судового рішення і на момент виконання цього рішення.
Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором розподілу природного газу № 42АР610-6667-21 від 01.05.2021, в частині своєчасної та повної оплати за поставлений природний газ.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 29.05.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін. Роз'яснено учасникам справи, що відповідно частини 7 статті 252 Господарського процесуального кодексу України клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач може подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву. Встановлено відповідачу строк - п'ятнадцять днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання до суду відзиву на позовну заяву, оформленого відповідно до вимог статті 165 Господарського процесуального кодексу України, а також всіх доказів, що підтверджують заперечення проти позову; забезпечити надіслання (надання) позивачу копії відзиву та доданих до нього документів одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду. Попереджено відповідача, що у разі ненадання відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Клопотання, в порядку частини 7 статті 252 Господарського процесуального кодексу України від учасників даної справи не надходило.
Відповідач своїм правом на формування заперечень з приводу доводів, викладених у позовній заяві не скористався, про рух справи (зокрема, про відкриття провадження у справі) повідомлявся у відповідності до норм чинного господарського процесуального законодавства.
Так, копія ухвали про відкриття провадження у цій справі від 29.05.2025, була надіслана відповідачу 29.05.2025 в його Електронний кабінет в системі "Електронний Суд" та отримана останнім 29.05.2025, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа одержувачу Товариства з обмеженою відповідальністю "Блек Даймонд", яка знаходиться в матеріалах справи (а.с. 56, том 1).
Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
На підставі частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує практику ЄСПЛ як джерело права, зокрема, у справі Осіпов проти України, де Суд нагадав, що стаття 6 Конвенції гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та на рівність у користуванні правами з протилежною стороною, передбаченими принципом рівності сторін. Суд повинен лише встановити, чи було надано заявнику, стороні цивільного провадження, розумну можливість ознайомитися з наданими іншою стороною зауваженнями або доказами та прокоментувати їх, а також представити свою справу в умовах, що не ставлять його в явно гірше становище vis-а-vis його опонента (там само). З точки зору Конвенції заявник не має доводити, що його відсутність у судовому засіданні справді підірвала справедливість провадження або вплинула на його результат, оскільки така вимога позбавила б змісту гарантії статті 6 Конвенції.
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Оскільки відповідач своїм процесуальним правом на формування заперечень з приводу доводів викладених у позові не скористався, відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк без поважних причин не надав, заяв та клопотань від нього не надходило, враховуючи стислі процесуальні строки, встановлені для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, суд вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами, що містять достатньо відомостей про права і взаємовідносини сторін.
Частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до частини 1 статті 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Згідно з частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Предметом доказування у справі, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Предметом доказування у цій справі є обставини, пов'язані з наявністю/відсутністю підстав для стягнення з відповідача заборгованості по договору розподілу природного газу № 42АР610-6667-21 від 01.05.2021.
Правовідносини, які виникли між споживачем та газорозподільною організацією врегульовано Законом України "Про ринок природного газу", Кодексом газорозподільних систем, затвердженим постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 2494 від 30.09.2015, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за № 1379/27824 06.11.2015, постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 2498 від 30.09.2015 "Про затвердження Типового договору розподілу природного газу".
Як передбачено статтею 1 Закону України "Про ринок природного газу" суб'єктами ринку природного газу є: оператор газотранспортної системи, оператор газорозподільної системи, оператор газосховища, оператор установки LNG, замовник, оптовий продавець, оптовий покупець, постачальник, споживач.
Статтею 40 Закону України "Про ринок природного газу" визначено, що Розподіл природного газу здійснюється на підставі та умовах договору розподілу природного газу в порядку, передбаченому кодексом газорозподільних систем та іншими нормативно-правовими актами. За договором розподілу природного газу оператор газорозподільної системи зобов'язується забезпечити замовнику послуги розподілу природного газу на період та умовах, визначених договором розподілу природного газу, а замовник зобов'язується сплатити оператору газорозподільної системи вартість послуг розподілу природного газу. Типовий договір розподілу природного газу затверджується Регулятором. Оператор газорозподільної системи має забезпечити додержання принципу недискримінації під час укладення договорів розподілу природного газу з замовниками. Договір розподілу природного газу є публічним.
Згідно з пунктом 4 глави 1 розділу І Кодексу газорозподільних систем, договір розподілу природного газу - правочин, укладений між оператором газорозподільної системи та споживачем (у тому числі побутовим споживачем) відповідно до вимог цього Кодексу, згідно з яким, оператор газорозподільної системи забезпечує цілодобовий доступ об'єкта споживача до газорозподільної системи для можливості розподілу природного газу.
Відповідно до пункту 3 глави 3 розділу І Кодексу передбачено ГРМ для забезпечення цілодобового доступу до газорозподільної системи та можливості розподілу (переміщення) належного споживачу (суміжному суб'єкту ринку природного газу) природного газу ГРМ обов'язковою умовою є наявність фізичного підключення об'єкта споживача (суміжного суб'єкта ринку природного газу) до ГРМ.
Споживачі, у тому числі побутові, та суміжні суб'єкти ринку природного газу, які фізично підключені до ГРМ, забезпечуються цілодобовим доступом до ГРМ та можливістю розподілу (переміщення) природного газу ГРМ у порядку, визначеному в розділі VI цього Кодексу.
Взаємовідносини, пов'язані з розподілом природного газу споживачам, у тому числі побутовим споживачам, підключеним до/через ГРМ, включаючи забезпечення Оператором ГРМ цілодобового їх доступу до ГРМ для споживання (розподілу) належного їм (їх постачальникам) природного газу, регулюються договором розподілу природного газу, укладеним між Оператором ГРМ та споживачем відповідно до вимог глави 3 розділу VI цього Кодексу (пункт 5 глави 3 розділу І Кодексу ГРМ).
На підставі укладеного договору розподілу природного газу Оператор ГРМ:
- присвоює споживачу (точці комерційного обліку), у тому числі побутовому споживачу, персональний EIC-код суб'єкта ринку природного газу та передає його Оператору ГТС для ідентифікації споживача в інформаційній платформі Оператора ГТС, у тому числі для цілей закріплення споживача в Реєстрі споживачів відповідного постачальника та здійснення оперативних заходів при запровадженні процедури зміни його постачальника;
- надає послугу споживачу із забезпечення цілодобового доступу до ГРМ в межах приєднаної потужності його об'єкта для можливості споживання ним відповідних об'ємів природного газу, виділених постачальником природного газу;
- забезпечує формування та передачу даних прогнозів відборів/споживання природного газу та обсягів фактичного споживання природного газу споживачем Оператору ГТС у порядку, визначеному Кодексом ГТС та цим Кодексом (п. 6 гл. 3 розділу І Кодексу ГРМ).
Суб'єкти ринку природного газу (у тому числі споживачі), які в установленому законодавством порядку підключені до газорозподільних систем, мають право на отримання/передачу природного газу зазначеними газорозподільними системами за умови дотримання ними вимог цього Кодексу та укладення договору розподілу природного газу (пункт 2 глави 1 розділу VI Кодексу ГРМ).
Доступ споживачів, у тому числі побутових споживачів, до ГРМ для споживання природного газу надається за умови та на підставі укладеного між споживачем та Оператором ГРМ (до ГРМ якого підключений об'єкт споживача) договору розподілу природного газу, що укладається за формою Типового договору розподілу природного газу, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30.09.2015 № 2498 (далі за текстом - типовий договір розподілу природного газу), в порядку, визначеному цим розділом.
Відповідно до пункту 1 глави 3 розділу VI Кодексу ГРМ договір розподілу природного газу має бути укладений Оператором ГРМ з усіма споживачами, у тому числі побутовими споживачами, об'єкти яких в установленому порядку підключені до/через ГРМ, що на законних підставах перебуває у власності чи користуванні Оператора ГРМ.
Споживачі, у тому числі побутові споживачі, для здійснення ними санкціонованого відбору природного газу з ГРМ та можливості забезпечення постачання їм природного газу їх постачальниками зобов'язані укласти договір розподілу природного газу з Оператором ГРМ, до газорозподільної системи якого в установленому законодавством порядку підключений їх об'єкт.
Здійснення відбору (споживання) природного газу споживачем за відсутності укладеного договору розподілу природного газу не допускається.
Положеннями пунктів 3, 4 глави 3 розділу VI Кодексу ГРМ передбачено, що договір розподілу природного газу є публічним та укладається з урахуванням статтей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України за формою Типового договору розподілу природного газу.
Договір розподілу природного газу між Оператором ГРМ та споживачем укладається шляхом підписання заяви-приєднання споживача до умов договору розподілу природного газу, що відповідає Типовому договору розподілу природного газу, розміщеному на офіційному веб-сайті Регулятора та Оператора ГРМ та/або в друкованих виданнях, що публікуються на території його ліцензованої діяльності з розподілу газу, і не потребує двостороннього підписання сторонами письмової форми договору.
Згідно з пунктом 8 глави 6 розділу VI Кодексу ГРМ припинення або обмеження розподілу (споживання) природного газу не звільняє споживача від зобов'язання оплати вартості послуг за договором розподілу природного газу, крім випадку розірвання цього договору. У разі розірвання договору розподілу природного газу Оператор ГРМ коригує дані технічної потужності та вільної потужності для забезпечення нових приєднань (резерву потужності) на відповідній ГРП згідно з вимогами розділу VII цього Кодексу.
Нормами статті 627 Цивільного кодексу України встановлено свободу договору, тобто відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
З положень статті 509 Цивільного кодексу України, статті 173 Господарського кодексу України вбачається, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Як встановлено судом, 01.05.2021 між Акціонерним товариством "Оператор газорозподільної системи "Харківгаз" (далі - АТ «Харківгаз», позивач, Оператор ГРМ) та Товариством з обмеженою відповідальністю «БЛЕК ДАЙМОНД» (далі - відповідач, споживач, ТОВ «БЛЕК ДАЙМОНД») було укладено типовий Договір розподілу природного газу, шляхом підписанням Відповідачем Заяви-приєднання № 42АР610-6667-21 до умов договору розподілу природного газу (для споживача, що не є побутовим) (далі - Заява).
Згідно пункту 2.1. Договору Оператор ГРМ зобов'язується надати Споживачу послугу з розподілу природного газу, а Споживач зобов'язується прийняти зазначену послугу та сплатити її вартість у розмірі, строки та порядку, визначені цим Договором.
Послуги з розподілу природного газу Споживачу надавались по точці комерційного обліку, яка визначена Додатком № 4 до Договору, що додається до заяви-приєднання, а саме: Солоницівка, вул. Заводська, 49.
З моменту укладення між споживачем та оператором ГРМ договору розподілу природного газу, за наявності фізичного підключення об'єкта споживача до газорозподільної мережі, оператором ГРМ здійснюється надання споживачу послуг з розподілу природного газу (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 18.02.2021 у справі № 922/1703/20).
З огляду на правову природу, укладений між сторонами договір є договором надання послуг, який у розумінні статей 173, 174 Господарського кодексу України та статей 11, 509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов'язків, спірні правовідносини регламентуються положеннями Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України (чинного на момент ухвалення рішення та виникнення спірних правовідносин).
Згідно статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (частина 1 статті 903 Цивільного кодексу України).
Постановою НКРЕКП № 2080 від 07.10.2019 внесено зміни до Кодексу ГРМ (та до договору відповідно), згідно яких з 01.01.2020 запроваджується новий порядок розрахунків за послугу з розподілу природного газу, зокрема, змінено принцип визначення величини потужності для споживачів природного газу та здійснено перехід від приєднаної потужності до замовленої, яка розраховується відповідно до вимог Кодексу ГРМ виходячи із об'ємів споживання об'єктів споживачів за попередній рік.
Пунктом 12.2. Договору передбачено, що якщо в установленому порядку Регулятором будуть внесені зміни до редакції Типового договору розподілу природного газу, Оператор ГРМ зобов'язується розмістити повідомлення про такі зміни на сайті та в офіційних друкованих виданнях, що публікуються на території його ліцензованої діяльності, не менше ніж за десять днів до набрання змінами чинності, крім випадків, для яких цим Договором встановлений інший термін та/або порядок повідомлення про внесення змін.
У разі незгоди Споживача зі змінами він має право розірвати цей Договір шляхом надсилання письмового повідомлення Оператору ГРМ протягом десяти календарних днів з дня, коли він дізнався чи міг дізнатися про внесені до цього Договору зміни. Нерозірвання цього Договору у вказаний строк та продовження споживання природного газу свідчить про згоду Споживача з внесеними до цього Договору змінами.
Відповідно до пункту 6.1. Договору (зі змінами) оплата вартості послуги Оператора ГРМ з розподілу природного газу здійснюється Споживачем за тарифом, встановленим Регулятором для Оператора ГРМ, що сплачується як плата за річну замовлену потужність, з урахуванням вимог Кодексу газорозподільних систем.
Пунктом 6.3. Договору передбачено, що величина річної замовленої потужності об'єкта (об'єктів) Споживача на розрахунковий календарний рік визначається відповідно до Кодексу ГРМ. Споживач, що не є побутовим, оплачує замовлену потужність виходячи з наявних об'єктів, зазначених у заяві-приєднанні, що є додатком до договору розподілу природного газу.
Відповідно до пункту 2 глави 6 розділу VI Кодексу ГРМ річна замовлена потужність об'єкта (об'єктів) споживача на розрахунковий календарний рік визначається Оператором ГРМ виходячи з фактичного обсягу споживання природного газу цим об'єктом за газовий рік, що передував розрахунковому календарному року, який визначається відповідно до вимог цього Кодексу, крім випадків, передбачених цією главою. Газовий рік - період часу, який розпочинається з першої газової доби жовтня поточного календарного року і триває до першої газової доби жовтня наступного календарного року (згідно пункту 4 глави 1 розділу І Кодексу ГРМ).
Споживач, що не є побутовим, має право не пізніше ніж до 20 жовтня календарного року, що передує розрахунковому (крім замовлення потужності на 2020 рік, яке здійснюється до 01 листопада), подати Оператору ГРМ уточнену заявку на величину річної замовленої потужності сумарно по всіх його об'єктах з розбивкою по кожному об'єкту в газорозподільній зоні відповідного Оператора ГРМ на розрахунковий календарний рік. У такому разі, якщо фактичний обсяг використання потужності (протягом календарного року) буде перевищувати замовлену споживачем річну потужність сумарно по всіх його об'єктах, величина перевищення має бути сплачена споживачем за півторакратною вартістю тарифу на розподіл природного газу на користь Оператора ГРМ відповідно до договору розподілу природного газ.
Таким чином, з вищезазначеного вбачається, що Споживач формує заявку Оператору ГРМ на величину річної замовленої потужності сумарно по всіх його об'єктах, а фактичний обсяг споживання природного газу по об'єкту Споживача за газовий рік визначається актами виконаних послуг.
Як свідчать матеріали справи, Споживач листом вх. № СЛ-10212-610-1021 від 01.10.2021 звернувся до Оператора ГРМ щодо величини річної замовленої потужності на 2022 рік в розмірі 16 500,00 м.куб. (а. с. 27, том 1).
Враховуючи умови договору та норми Кодексу ГРС, Оператором ГРМ було визначено обсяг річної замовленої потужності споживача на 2023 рік, про що зазначено в Акті № ХА00054376 приймання-передачі природного газу від 30.09.2022, яка становить: 9 027,44 м. куб - величина річної замовленої потужності на 2023 рік, та, відповідно, 752,29 м. куб. - величина замовленої потужності на місяць.
Пунктом 10 глави 6 розділу VI Кодексу газорозподільних систем встановлено, що надання оператором ГРМ послуги споживачу, що не є побутовим, за договором розподілу природного газу підтверджується підписаним між ними актом наданих послуг. Акт надсилається оператором ГРМ споживачеві. Споживач протягом двох днів з дня одержання акта наданих послуг зобов'язаний повернути Оператору ГРМ один примірник оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта наданих послуг. У випадку відмови від підписання акта наданих послуг розбіжності підлягають урегулюванню в порядку, встановленому законодавством. До вирішення спірних питань сума до сплати за надані послуги з розподілу природного газу ГРМ установлюється відповідно до даних Оператора ГРМ.
Крім того, відповідно до пункту 6.8. розділу VI Типового договору надання Оператором ГРМ послуги з розподілу природного газу Споживачу, що не є побутовим, має підтверджуватися підписаним між Сторонами актом наданих послуг, що оформлюється відповідно до вимог Кодексу газорозподільних систем.
Як встановлено судом, Позивачем, в рамках виконання господарських правовідносин, та у зв'язку із наданням послуг Споживачу щодо розподілу природного газу, сформовані наступні акти надання послуг:
- № ХАЯ82006643 від 30.04.2022, згідно з яким об'єм розподіленого споживачу природного газу у квітні 2022 року склав 1375,00 м. куб., вартість наданих послуг складає 3 283,50 грн. ( в тому числі ПДВ 547,25 грн.)
- № ХАЯ82008103 від 31.05.2022, згідно з яким об'єм розподіленого споживачу природного газу у травні 2022 року склав 1375,00 м. куб., вартість наданих послуг складає 3 283,50 грн. ( в тому числі ПДВ 547,25 грн.);
- № ХАЯ82009700 від 30.06.2022, згідно з яким об'єм розподіленого споживачу природного газу у червні 2022 року склав 1375,00 м. куб., вартість наданих послуг складає 3 283,50 грн. ( в тому числі ПДВ 547,25 грн.)
- № ХАЯ82011494 від 31.07.2022, згідно з яким об'єм розподіленого споживачу природного газу у липні 2022 року склав 1375,00 м. куб., вартість наданих послуг складає 3 283,50 грн. ( в тому числі ПДВ 547,25 грн.)
- № ХАЯ82013179 від 31.08.2022, згідно з яким об'єм розподіленого споживачу природного газу у серпні 2022 року склав 1375,00 м. куб., вартість наданих послуг складає 3 283,50 грн. ( в тому числі ПДВ 547,25 грн.)
- № ХАЯ82014869 від 30.09.2022, згідно з яким об'єм розподіленого споживачу природного газу у вересні 2022 року склав 1375,00 м. куб., вартість наданих послуг складає 3 283,50 грн. ( в тому числі ПДВ 547,25 грн.)
- № ХАЯ82016501 від 31.10.2022, згідно з яким об'єм розподіленого споживачу природного газу у жовтні 2022 року склав 1 375,00 м. куб., вартість наданих послуг складає 3283,50 грн. ( в тому числі ПДВ 547,25 грн.)
- № ХАЯ200765 від 30.11.2022, згідно з яким об'єм розподіленого споживачу природного газу у листопаді 2022 року склав 1 375,00 м. куб., вартість наданих послуг складає 3 283,50 грн. ( в тому числі ПДВ 547,25 грн.)
- № ХАЯ200766 від 31.12.2022, згідно з яким об'єм розподіленого споживачу природного газу у грудні 2022 року склав 1 375,00 м. куб., вартість наданих послуг складає 3283,50 грн. ( в тому числі ПДВ 547,25 грн.)
- № БХ000000292 від 31.01.2023, згідно з яким об'єм розподіленого споживачу природного газу у січні 2023 року склав 752,29 м. куб., вартість наданих послуг складає 1 796,47 грн. ( в тому числі ПДВ 299,41 грн.)
- № БХ000001800 від 28.02.2023, згідно з яким об'єм розподіленого споживачу природного газу у лютому 2023 року склав 752,29 м. куб., вартість наданих послуг складає 1 796,47 грн. ( в тому числі ПДВ 299,41 грн.)
- № БХ000003572 від 31.03.2023, згідно з яким об'єм розподіленого споживачу природного газу у березні 2023 року склав 752,29 м. куб., вартість наданих послуг складає 1 796,47 грн. ( в тому числі ПДВ 299,41 грн.)
- № БХ000005132 від 30.04.2023, згідно з яким об'єм розподіленого споживачу природного газу у квітні 2023 року склав 752,29 м. куб., вартість наданих послуг складає 1796,47 грн. ( в тому числі ПДВ 299,41 грн.)
- № БХ000007349 від 31.05.2023, згідно з яким об'єм розподіленого споживачу природного газу у травні 2023 року склав 752,29 м. куб., вартість наданих послуг складає 1796,47 грн. ( в тому числі ПДВ 299,41 грн.)
- №БХ000010446 від 30.06.2023, згідно з яким об'єм розподіленого споживачу природного газу у червні 2023 року склав 752,29 м. куб., вартість наданих послуг складає 1796,47 грн. ( в тому числі ПДВ 299,41 грн.).
Вищенаведені акти підтверджують фактичні об'єми розподіленого Оператором ГРМ природного газу, та їх прийняття з боку Споживача. Зауважень щодо надання послуг з розподілу природного газу від Відповідача не надходило, а матеріали справи протилежного не містять.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Оплата вартості послуги з розподілу природного газу за цим Договором здійснюється Споживачем, який не є побутовим, на умовах попередньої оплати до початку розрахункового періоду на підставі рахунка Оператора ГРМ. Якщо згідно із законодавством Споживач має сплачувати Оператору ГРМ за послуги з розподілу природного газу зі свого поточного рахунку із спеціальним режимом використання, оплата послуг розподілу природного газу здійснюється з поточного рахунку із спеціальним режимом використання Споживача на поточний рахунок Оператора ГРМ кожного банківського дня згідно з алгоритмом розподілу коштів, встановленим Регулятором, та зараховується як плата за послуги розподілу природного газу в тому місяці, в якому надійшли кошти. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться Споживачем до десятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів (пункт 6.6 Договору).
Згідно з пунктом 1 глави 6 розділу VI Кодексу ГРС розрахунки споживача за послугу розподілу природного газу, що надається Оператором ГРМ за договором розподілу природного газу, здійснюються, виходячи з величини річної замовленої потужності об'єкта (об'єктів) споживача та оплачуються споживачем рівномірними частками протягом календарного року.
Місячна вартість послуги розподілу природного газу визначається як добуток 1/12 річної замовленої потужності об'єкта (об'єктів) споживача на тариф, встановлений Регулятором для відповідного Оператора ГРМ із розрахунку місячної вартості одного кубічного метра замовленої потужності.
Отже положеннями Кодексу ГРС та Типового договору розподілу природного газу визначено, що оплата за послуги розподілу природного газу у поточному році здійснюється споживачем, що не є побутовим, рівними частинами протягом року та не залежить від обсягів споживання природного газу в поточному місяці.
Пунктом 9 глави 6 розділу VI Кодексу ГРМ передбачено, що припинення або обмеження розподілу (споживання) природного газу не звільняє споживача від зобов'язання оплати вартості послуг за договором розподілу природного газу, крім випадку розірвання цього договору або внесення змін до заяви-приєднання, що є додатком до договору розподілу природного газу, та вилучення об'єкта споживача. У цих випадках Оператор ГРМ коригує дані технічної потужності та вільної потужності для забезпечення нових приєднань (резерву потужності) на відповідній ГРП згідно з вимогами розділу VIІ Кодексу ГРМ.
Матеріали справи містять докази направлення позивачем актів наданих послуг за період з квітня 2022 року по червень 2023 рік (а.с.28-45, том 1).
Враховуючи обставину отримання Відповідачем актів надання послуг та ненадання ним в письмовій формі мотивованої відмови від підписання Актів наданих послуг в порядку пункту 10 глави 6 розділу VI Кодексу ГРС, а також обставину узгодження сторонами планового обсягу замовленої річної потужності споживача на 2022 рік та на 2023 рік, строк виконання Споживачем зобов"язання по оплаті послуг з розподілу природного газу - є таким, що настав.
Станом на 01.04.2022 у Споживача існувала переплата в сумі 1 959,53 грн., а відтак, з урахуванням існуючої переплати, заборгованість Відповідача за період з квітня 2022 року по червень 2023 року включно становить 38 750,75 грн.
Статтею 536 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини 2 статті 614 Цивільного кодексу України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Відповідно до частини 3 та 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження здійснення повної оплати Оператору ГРМ послуги з розподілу природного газу.
Відсутність оплати отриманих послуг, є порушенням з боку Відповідача як умови договору, а так і норм законодавства України.
Враховуючи, що за період квітня 2022 року по червень 2023 року об'єкт відповідача був підключеним (приєднаним) до газорозподільчої системи позивача, тобто споживач отримував від позивача послуги з розподілу природного газу, при цьому типовий договір розподілу природного газу укладений шляхом підписання заяви-приєднання № 42АР610-6667-21 від 01.05.2021 є чинним та не розірваний у встановленому законом порядку, протилежного матеріали справи не містять, позовні вимоги щодо стягнення 38 370,75 грн. основної заборгованості за надання послуги з розподілу природного газу є обґрунтованими, та задовольняються в повному обсязі.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно із висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови).
Також, Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.
Судом здійснено перевірку нарахованих позивачем відповідачу 3% річних в сумі 1 296,20 грн. за загальний період з 12.04.2024 по 27.05.2025 (відповідно до наданого розрахунку суми позовних вимог викладеного у позовній заяві) нарахованих на загальну суму боргу 38 370,75 грн., відповідно до наданого розрахунку за допомогою онлайн - системи "Ліга-закон", та встановлено, що такі нарахування здійснено не вірно.
Судом здійснено власний розрахунок онлайн - системи "Ліга-закон", та встановлено, що обґрунтованою є сума 3 % річних у розмірі 1 293,92 грн.
В частині стягнення 3 % річних у розмірі 2,28 грн. - відмовити.
Судом здійснено перевірку нарахованих позивачем відповідачу інфляційних втрат у розмірі 5 895,97 грн. за загальний період з квітня 2024 року по травень 2025 року (відповідно до наданого розрахунку суми позовних вимог викладеного у позовній заяві) нарахованих на загальну суму боргу 38 370,75 грн. за допомогою онлайн - системи "Ліга-закон", та встановлено, що такі нарахування здійснено арифметично вірно та вони підлягають до задоволення.
Згідно вимог статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Разом з тим, статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд, ураховуючи встановлені фактичні обставини справи, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, повно та всебічно дослідивши обставини справи, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах, дійшов висновку про часткове задоволення позову.
У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з'ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року). Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимоги статті 129 ГПК України, а також висновки суду про часткове задоволення позову, судові витрати, понесені позивачем, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.
Водночас, позивач в позовній заяві просив суд:
- визначити в рішенні суду про нарахування 3% річних на суму непогашеного за договором № 42АР610-6667-21 від 01.05.2021 боргу в сумі 38 370,75 грн., за такою формулою: С * 3/100 * Д / 365, де С - сума заборгованості; Д - кількість днів прострочення, починаючи з дати ухвалення судового рішення і до моменту виконання цього рішення
- визначити в рішенні суду про нарахування інфляційних втрат на суму непогашеного за договором № 42АР610-6667-21 від 01.05.2021 боргу в сумі 38 370,75 грн, за такою формулою: І=С*ІІс-С, де С - сума заборгованості; ІІс - індекс інфляції сукупний за весь період прострочення (за весь період шляхом перемноження щомісячних індексів інфляції), починаючи з дати ухвалення судового рішення і на момент виконання цього рішення.
- при зменшенні суми боргу, внаслідок часткового виконання зобов'язання боржником, сума погашення має відніматися не від основного боргу, який існував на початок розрахункового місяця, а від суми основного боргу, помноженої на індекс інфляції у цьому місяці (фактичної вартості грошей на кінець розрахункового місяця з урахуванням інфляційних процесів). А подальший розрахунок інфляційних збитків здійснюється з урахуванням саме проіндексованого залишку основного боргу за попередній місяць у тій же послідовності (шляхом перемножування на індекс інфляції за наступний місяць та віднімання конкретної суми погашення боргу у новому розрахунковому місяці).
Згідно з частиною 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.
Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.
Правовий аналіз наведених вище норм чинного законодавства свідчить про те, що остання передбачає право, а не обов'язок суду зазначити про нарахування відсотків або пені у рішенні про стягнення боргу, і таке право надано суду для нарахування відсотків, або для нарахування пені, тобто за вибором позивача один з видів відповідальності.
Частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до приписів статті 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Використовуючи в абзаці 1 частини 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України сполучник «або» під час формулювання вимог до змісту судового рішення, законодавець у такий спосіб прямо виключив (через імперативну альтернативність нарахування або відсотків, або пені) одночасність стягнення відсотків і пені. У такий спосіб гарантується справедливість відповідальності, що покладатиметься на відповідача за судовим рішенням на майбутнє.
Якщо допустити протилежне, а саме можливість одночасного стягнення відсотків та пені після ухвалення судового рішення та до моменту його виконання, то це було б продовженням стягнення, присудженого судом на майбутнє, шляхом застосування відразу двох видів відповідальності, що з високою ймовірністю може створити кабальні умови для боржника, які в кінцевому випадку призведуть до неможливості виконання судового рішення. Такий підхід спотворював би дійсний зміст частини десятої статті 238 Господарського процесуального кодексу України.
Тож потрібно враховувати, що в абзац 2 частини 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України містить вказівки не суду, який ухвалює рішення, а органу, який виконуватиме судове рішення та здійснюватиме остаточний розрахунок відсотків чи пені, нарахованих судом на підставі абзацу першого частини десятої статті 238 Господарського процесуального кодексу України.
Саме абзац 1 частини 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України визначає певне правило поведінки, обов'язкове для суду, і до того ж формулює його із використанням сполучника «або», а саме: "Суд…, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення".
Вказівка у судовому рішенні про стягнення боргу, на який нараховують відсотки або пеню, про їх одночасне нарахування за весь період до виконання відповідного судового рішення є недопустимою, оскільки це прямо суперечить імперативним приписам частини десятої статті 238 Господарського процесуального кодексу України (або відсотки, або пеня), принципу верховенства права у частині правової визначеності та унеможливлює гарантування реалізації засади справедливості в будь-який момент під час фактичного виконання судового рішення.
Умова в судовому рішенні про нарахування на майбутнє одночасно пені та відсотків без обмеження у часі перетворить такий судовий акт на кабальний, оскільки навіть у разі об'єктивної неможливості боржника виконати це судове рішення припинити нарахування на майбутнє відповідних пені та відсотків буде неможливо.
Враховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.06.2024 у справі №910/14524/22 виснувала, що під час ухвалення рішення про стягнення боргу, на який нараховують відсотки або пеню, суд не має права зазначати в рішенні про нарахування одночасно відповідних відсотків та пені до моменту виконання рішення суду.
До того ж згадані норми процесуального права дають суду певний розсуд у вирішенні питання щодо задоволення або ж відмови в задоволенні відповідного клопотання позивача про продовження нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення, оскільки визначають не обов'язок суду зазначити в рішенні про таке нарахування, а можливість. Таке правило поведінки для суду, як "суд, приймаючи рішення …, може зазначити…", прямо передбачено у частині 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно суд на власний розсуд з урахуванням обставин, що мають істотне значення, як-от: майнового стану відповідача, на основі принципів розумності, справедливості та пропорційності, вирішує питання про можливість у конкретній справі застосовувати приписи частини десятої статті 238 Господарського процесуального кодексу України.
Можливість нарахування пені або відсотків до моменту виконання рішення суду нерозривно пов'язана із безпосереднім їх застосуванням у рішенні суду (розглядом та задоволенням таких вимог). Тобто якщо суд в рішенні по суті спору не стягував пеню або ж відсотки, то не може бути зазначено й про нарахування відсотків або пені до моменту виконання цього рішення суду.
Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що нарахування пені або відсотків у порядку частини десятої статті 238 Господарського процесуального кодексу України ґрунтується на підставі тих самих норм матеріального права, які є й підставою для задоволення позову про стягнення відсотків або пені за порушення виконання грошового зобов'язання. Тобто це ті самі відсотки чи пеня, але продовжені на наступний період часу, протягом якого зобов'язання не виконується. Зазначені правові норми не визначають якоїсь іншої особливої правової природи відсотків чи пені, які нараховуються до моменту виконання судового рішення.
Тож правила наведених норм процесуального права можна застосовувати для продовження на майбутнє нарахування будь-яких відсотків (як за правомірне користування чужими грошовими коштами, так і за неправомірне користування ними) або пені, які розраховуються за методикою, що враховує фактор часу, що передбачені законодавством або договором і які суд вирішив стягнути з боржника на користь кредитора за невиконання певного зобов'язання.
Відтак передбачені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України 3% річних охоплюються приписами частини десятої статті 238 Господарського процесуального кодексу України, якщо позивач заявив позовну вимогу про стягнення 3% річних за порушення виконання грошового зобов'язання, а суд задовольнив цю вимогу.
Водночас, індекс інфляції хоч математично і може бути виражений через відсоткове співвідношення, але за методикою розраховується за набагато складнішою формулою, ніж відсотки чи пеня на суму борги, за своєю економічною суттю є показником, що характеризує зміни загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а отже не підпадає під дію частини 10 статті 258 Господарського процесуального кодексу України.
Аналогічна правова позиція стосовно нарахування індексу інфляції на підставі частини 10 статті 258 Господарського процесуального кодексу України, викладена, зокрема, у постанові Північного апеляційного господарського суду від 13.09.2023 по справі № 911/952/22.
З огляду на вище викладене, з огляду на принцип верховенства права у частині правової визначеності та гарантування реалізації засади справедливості, клопотання позивача щодо зазначення в рішенні про нарахування інфляційних втрат до моменту виконання рішення, - не підлягає задоволенню, оскільки частиною 10 статті 238 ГПК України не передбачено право суду зазначати в рішенні про нарахування інфляційних втрат на суму основного боргу.
За приписами частини 11, 12 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" якщо у виконавчому документі про стягнення боргу зазначено про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження розраховує остаточну суму відсотків (пені) за правилами, визначеними у виконавчому документі. До закінчення виконавчого провадження виконавець за заявою стягувача перераховує розмір остаточної суми відсотків (пені), які підлягають стягненню з боржника, не пізніше наступного дня з дня надходження заяви стягувача про такий перерахунок, про що повідомляє боржника не пізніше наступного дня після здійснення перерахунку.
З огляду на імперативні приписи законодавства, а також враховуючи наявність у відповідача боргу та заявлене позивачем клопотання, Суд дійшов висновку про можливість зазначення в цьому рішенні про нарахування 3% річних Органом (Особою) на суму залишку основного боргу, що здійснює примусове виконання рішення, до моменту виконання цього рішення, згідно частини 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України, за такою формулою:
сума 3% річних = С х 3% х Д : К : 100, де:
С - сума залишку боргу (станом на день прийняття цього рішення сума залишку основного боргу складає 38 370,75 грн.;
Д - кількість днів прострочення;
К - кількість днів у році, в якому наявна непогашена заборгованість, за кожен повний день прострочення, починаючи з дати ухвалення судового рішення і до моменту виконання цього рішення.
Суд звертає увагу, що нарахування 3% річних здійснюється виключно на суму основного боргу у сумі 38 370,75 грн., а не на суму основного боргу з урахуванням уже нарахованих 3% річних та індексу інфляції.
При цьому суд зауважує, що застосування частини 10 статті 238 ГПК України у даному випадку сприятиме найшвидшому виконанню Відповідачем судового рішення в частині сплати основного боргу, а Позивач буде позбавлений необхідності повторно звертатися до суду з позовом про стягнення з Відповідача додатково нарахованих відсотків за допущене ним прострочення після ухвалення судом рішення.
На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 77, 129, 233, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовільнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Блек Даймонд" (Україна, 62370, Харківська область, Дергачівський район, селище міського типу Солоницівка, вулиця Заводська, будинок 49, ідентифікаційний код 39152435) на користь Акціонерного Товариства "Оператор газорозподільної системи "Харківгаз" (Україна, 61109, Харківська область, місто Харків, вулиця Безлюдівська, будинок 1, ідентифікаційний код 03359500) заборгованість у сумі 38 370,75 грн, 3% річних у сумі 1 293,92 грн., та інфляційні втрати 5 895,97 грн., а також судовий збір у сумі 2 422,27 грн.
В іншій частині позову - відмовити.
Клопотання Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Харківгаз" про визначення в рішенні суду про нарахування 3% річних та інфляційних втрат на суму непогащеного боргу до моменту виконання рішення - задовольнити частково.
Відповідно до частини 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України, органом (особою), що буде виконувати рішення, здійснювати нараховування 3% річних на суму залишку основного боргу за правилами, визначеними у рішенні, за кожен повний день прострочення, починаючи з дати ухвалення цього рішення і до моменту його виконання.
В іншій частині клопотання - відмовити.
Після набрання рішенням законної сили видати наказ в установленому порядку.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено "25" липня 2025 р.
Суддя В.С. Юрченко