65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"25" липня 2025 р.м. Одеса Справа № 917/125/25
За позовом: Виконувача обов'язків керівника Доброславської окружної прокуратури Одеської області (67500, Одеська обл., Одеський р-н., с. Доброслав, вул. Центральна, буд. 85, код ЄДРПОУ 03528552) в інтересах держави особі Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області (67571, Одеська обл., Одеський р-н., с. Фонтанка, вул. Степна, буд. 4, код ЄДРПОУ 04379746)
До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «КІП ВАН» (36039, м. Полтава, вул. Пушкінська, буд. 47, код ЄДРПОУ 39692537)
про стягнення
Суддя Рога Н.В.
Секретар с/з Коротков С.О.
Представники сторін:
Від прокуратури: Кривельова Т.М. - на підставі посвідчення, Єйсмонт І.С. - на підставі посвідчення.
Від позивача: не з'явився;
Від відповідача: не з'явився.
В засіданні брали участь:
Від прокуратури: Єйсмонт І.С. - на підставі посвідчення.
Від позивача: не з'явився;
Від відповідача: не з'явився.
Суть спору: Виконувач обов'язків керівника Доброславської окружної прокуратури Одеської області в інтересах держави особі Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «КІП ВАН» про стягнення безпідставно збережених коштів пайової участі у створенні та розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у розмірі 981 443 грн 52 коп., інфляційних нарахувань у розмірі 453 917 грн 63 коп. та 3% річних у розмірі 88 343 грн 37 коп.
Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 20.01.2025р. передано справу №917/125/25 до Господарського суду Одеської області.
06 березня 2025р. матеріали справи №917/125/25 надійшли до Господарського суду Одеської області.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.03.2025р. для розгляду справи призначено суддю Рога Н.В.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 10.03.2025р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №917/125/25, справу вирішено розглядати в порядку загального позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, підготовче засідання призначено на 03.04.2025р. Ухвалою суду від 03.04.2025р. призначено судове засідання на 22.04.2025р. Ухвалою суду від 22.04.2025р. підготовче засідання відкладено на 08.05.2025р.Ухвалою суду від 08.05.2025р. підготовче засідання призначено на 27.05.2025р. Ухвалою від 27.05.2025р. закрито підготовче засідання та призначено розгляд справи по суті у судовому засіданні на 08.07.2025р. Ухвалою суду від 08.07.2025р. відкладено судове засідання на 25.07.2025р.
Представник прокуратури позовні вимоги підтримує у повному обсязі, просить їх задовольнити з підстав, зазначених у позовній заяві.
Позивач - Фонтанська сільська рада Одеського району Одеської області, позовні вимоги прокурора підтримує, просить задовольнити їх у повному обсязі. Згідно листа, що надійшов до суду 31.03.2025р., позивач розгляд справи просить проводити за відсутності свого представника.
Відповідач - ТОВ «КІП ВАН», не скористався своїм правом на судовий захист, письмового відзиву на позовну заяву до суду не надав.
Ухвали по справі направлялись відповідачу на його поштову адресу, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, однак повернулись з відміткою Укрпошти «адресат відсутній за вказаною адресою.
Крім того, судом розміщувались публікації щодо розгляду справи на офіційному веб-сайті судової влади.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Суд вважає за необхідне також зауважити, що ч. 4 ст.11 ГПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Закон України Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Згідно пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово у своїх рішеннях указував на необхідність дотримання судами держав - учасниць Конвенції принципу розгляду справи судами впродовж розумного строку. Практика ЄСПЛ із цього питання є різноманітною й залежною від багатьох критеріїв, серед яких складність прави, поведінка заявника, судових та інших державних органів, важливість предмета розгляду та ступінь ризику терміну розгляду для заявника тощо (пункт 124 рішення у справі «Kudla v. Poland» заява № 30210/96, пункт 30 рішення у справі «Vernillo v. France» заява №11889/85, пункт 45 рішення у справі «Frydlender v. France» заява №30979/96, пункт 43 рішення у справі «Wierciszewska v. Poland» заява №41431/98, пункт 23 рішення в справі «Capuano v. Italy» заява №9381/81 та ін.).
Зокрема, у пункті 45 рішення у справі Frydlender v. France (заява № 30979/96) ЄСПЛ зробив висновок, згідно з яким «Договірні держави повинні організувати свої правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати кожному право на остаточне рішення протягом розумного строку при визначенні його цивільних прав та обов'язків.
У ГПК України своєчасність розгляду справи означає дотримання встановлених процесуальним законом строків або дотримання «розумного строку», під яким розуміється встановлений судом строк, який передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Таким чином, у процесуальному законодавстві поняття «розумний строк» та «своєчасний розгляд» застосовуються у тотожному значенні, зокрема, у розумінні найкоротшого із строків, протягом якого можливо розглянути справу, повно та всебічно дослідити подані сторонами докази, прийняти законне та обґрунтоване рішення. Поняття «розумний строк» вживається не лише у відношенні до дій, що здійснюються судом (розгляд справи, врегулювання спору за участю судді), але й також для учасників справи.
При цьому, вимогу стосовно розумності строку розгляду справи не можна ототожнити з вимогою швидкості розгляду справи, адже поспішний розгляд справи призведе до його поверховості, що не відповідатиме меті запровадження поняття «розумний строк».
Враховуючи викладене, матеріали справи, суд вважає, що у даному випадку справу було розглянуто у розумні строки.
Виконувач обов'язків керівника Доброславської окружної прокуратури Одеської області, звернувшись з позовом в інтересах держави в особі Фонтанської сільської ради, зазначає, що Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНГРАДБУД» (код ЄДРПОУ 39692537) 20.01.2017р. на підставі декларації про початок будівельних робіт №ОД083170201159, виданої Державною архітектурно-будівельною інспекцією України 20.01.2017р., розпочато будівництво об'єкта за адресою: Одеська область, Лиманський район, територія Крижанівської сільської ради, с. Крижанівка, земельна ділянка кадастровий №5122783200:01:002:1680 (7-поверховий 2-секційний житловий будинок з вбудовано-прибудованими приміщеннями буд. № 96).
Прокурор відмітив, що державною реєстрацією змін до відомостей про юридичну особу від 28.01.2022р. змінено назву суб'єкта господарювання-замовника будівництва з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНГРАДБУД» на Товариство з обмеженою відповідальністю «КІП ВАН» (код ЄДРПОУ 39692537), з одночасною зміною юридичної адреси.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.06.2020р. № 20-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територіальних громад Одеської області» затверджено територію Фонтанської територіальної громади у складі: Фонтанської, Крижанівської, Новодофінівської та Олександрівської територіальних громад.
Пунктом 3 Постанови Верховної Ради України «Про утворення та ліквідацію районів» від 17.07.2020р. № 807-IX Лиманський район в Одеській області ліквідовано. Фонтанську сільську раду визначено у складі Одеського району.
Прокурор зазначає, що Сертифікатом №ІУ122210817204, виданим Державною архітектурно-будівельною інспекцією України 27.08.2021р., прийнято в експлуатацію закінчений будівництвом об'єкт. Відповідно до зазначеного сертифіката об'єкт будівництва має наступні основні показники: назва об'єкта будівництва за проектом - 7-поверховий 2-секційний житловий будинок з вбудовано-прибудованими приміщеннями буд. №96, дата початку будівництва - 20.01.2017р., дата завершення будівництва - 30.06.2021р., строк введення об'єкта в експлуатацію - 27.08.2021р., загальна кількість квартир - 61, загальна площа квартир у будинку - 3525,3 м2.
Прокурор відмітив, що відповідним розділом сертифіката №ІУ122210817204 від 27.08.2021р. встановлено, що замовник будівництва звільнений від сплати пайової участі відповідно до пункту 13 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» №132-ІХ від 20.09.2019.
Листом Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області №03.1-12.01/4136 від 10.10.2024р. підтверджено відсутність відповідних договірних відносин з ТОВ «КІП ВАН» (на час виникнення зобов'язання - ТОВ «ІНГРАДБУД»).
Прокурор зазначив, що відповідно до ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», чинної станом на дату початку будівництва, замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, що полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури. Величина пайової участі (внеску) замовника у створенні інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування.
Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» ст. 40 Закону «Про регулювання містобудівної діяльності» виключено з 1 січня 2020 року.
Таким чином, прокурор вважає, що починаючи з 01.01.2020р. передбачений до цього ст. 40 Закону «Про регулювання містобудівної діяльності» обов'язок замовників забудови земельної ділянки у населеному пункті щодо необхідності укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту перестав існувати.
Разом з тим, посилаючись на п. 2 Прикінцевих те перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», прокурор вважає, що у відповідача виник обов'язок упродовж 10 днів після початку будівництва звернутися до Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області із заявою про визначення розміру пайової участі та, після отримання відповідного розрахунку, сплатити визначену суму до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.
Прокурор зазначив, що враховуючи, що замовник будівництва не звернувся у встановлений законом строк до органу місцевого самоврядування для визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, відповідний розрахунок здійснено Фонтанською сільською радою на запит окружної прокуратури на підставі відсоткової ставки, встановленої Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», з огляду на встановлену Міністерством розвитку громад та територій в наказі №230 від 10.09.2021р. опосередковану вартість спорудження житла за регіонами України, зокрема, для Одеської області - 13 920 грн, та виходячи з загальної площі об'єкту будівництва - 3525,3 м.кв. відповідно до якого розмір пайової участі за вказаним об'єктом складає 981 443 грн 52 коп.
Крім того, на підставі ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, прокурор нарахував інфляційні втрати у розмірі 453 917 грн 63 коп. та 3% річних у розмірі 88 343 грн 37 коп.
Таким чином, посилаючись на ст. 1212 Цивільного кодексу України, прокурор просить стягнути з ТОВ «КІП ВАН» на користь Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області загальну суму безпідставно збережених відповідачем коштів пайової участі, враховуючи інфляційні нарахування та 3% річних, що загалом становить 1 523 704 грн 52 коп.
Також, в керівник Доброславської окружної прокуратури Одеської області надав обґрунтування наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області.
Позивач - Фонтанська сільська рада Одеського району Одеської області, позовні вимоги прокурора підтримує, просить задовольнити їх у повному обсязі.
Відповідач відзиву на позовну заяву до суду не надав.
Розглянув матеріали справи, заслухав пояснення прокурора, суд дійшов наступного висновку.
Згідно п.3 ст.131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до п. 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятій 19.09.2012 р. на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов'язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає у тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.
Європейський суд з прав людини звертав увагу на те, що підтримка, яка надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти росії» (Menchinskaya v. russia), заява №42454/02, § 35).
За змістом ч.2 ст.2 Цивільного кодексу України держава Україна є учасником цивільних відносин.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками (ч.1 ст.167 Цивільного кодексу України). Держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції, встановленої законом (ст.170 Цивільного кодексу України).
Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема, у цивільних, правовідносинах. Тому, у тих відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018р. у справі № 5023/10655/11, від 06.07.2021 р. у справі № 911/2169/20, від 23.11.2021 р. у справі № 359/3373/16-ц, від 18.01.2023р. у справі №488/2807/17).
Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що і в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. постанову від 26.06.2019 р. у справі № 587/430/16-ц). Тому, зокрема, наявність чи відсутність у органу, через який діє держава, статусу юридичної особи, значення не має (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2021 р. у справі № 911/2169/20, від 23.11.2021 р. у справі № 359/3373/16-ц).
Незалежно від того, хто саме звернувся до суду, - орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, чи прокурор, у судовому процесі держава бере участь у справі як позивач, а відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор здійснюють процесуальні дії на захист інтересів держави як суб'єкта процесуальних правовідносин. Таким чином, фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор. На відміну від останнього та органів, через які діє держава, юридичні особи, які не є такими органами, діють як самостійні суб'єкти права - учасники правовідносин (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 р. у справі № 359/3373/16-ц).
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому ч.4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру».
З наведеного можна виснувати, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Останній не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може та бажає захищати інтереси. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень (абз.1-3 ч.4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру».).
Оскільки повноваження органів влади, зокрема, і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.06. 2019 р. у справі № 587/430/16-ц ).
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві чи іншій заяві, скарзі обгрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. (абз.2 ч.2 ст.53 ГПК України).
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для їхнього захисту, але не подав відповідний позов у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду, повинен обґрунтувати бездіяльність компетентного органу. Для встановлення того, які дії вчинить останній, прокурор до нього звертається до подання позову у порядку, передбаченому ст.23 Закону України «Про прокуратуру», фактично надаючи цьому органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом перевірки виявлених прокурором фактів порушення законодавства, а також вчинення дій для виправлення цих порушень, зокрема подання позову чи повідомлення прокурора про відсутність порушень, які вимагають звернення до суду.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або мало стати відомо про можливе порушення інтересів держави, є бездіяльністю відповідного органу. Розумність вказаного строку визначає суд з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи через можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також з урахуванням таких чинників як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо
Таким чином, прокурору достатньо дотримати порядку, передбаченого ст.23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва у позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі нема, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 р.у справі № 912/2385/18).
У позовній заяві прокурор вказав, що Доброславською окружною прокуратурою Одеської області в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» на адресу Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області направлено запити про вжиті та заплановані заходи, направлені на стягнення з ТОВ «КІП ВАН» безпідставно збережених коштів пайової участі, враховуючи інфляційні втрати та 3% річних, та повідомлено, що у разі невжиття відповідних заходів, окружною прокуратурою будуть застосовані представницькі повноваження.
Але, фактично позивач самоусунувся від самостійного захисту власних майнових інтересів, повідомивши про неможливість звернення до суду через недостатність коштів, передбачених бюджетом на судові витрати, жодних заходів з метою відновлення порушеного права не вживає, до суду із відповідним позовом не звертався.
З урахуванням наведеного, суд доходить висновку про підтвердження прокурором підстав для представництва інтересів держави в особі Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області в даній справі.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно декларації про початок будівельних робіт №ОД083170201159, виданої Державною архітектурно-будівельною інспекцією України 20.01.2017р., ТОВ «ІНГРАДБУД» розпочато будівництво об'єкта за адресою: Одеська область, Лиманський район, територія Крижанівської сільської ради, с. Крижанівка, земельна ділянка кадастровий №5122783200:01:002:1680 (7-поверховий 2-секційний житловий будинок з вбудовано-прибудованими приміщеннями буд. № 96).
В подальшому, 27.08.2021р. закінчений будівництвом об'єкт прийнято в експлуатацію, що підтверджується Сертифікатом №ІУ122210817204, виданим Державною архітектурно-будівельною інспекцією України.
Згідно Сертифікату №ІУ122210817204 від 27.08.2021р. об'єкт будівництва має наступні основні показники: назва об'єкта будівництва за проектом - 7-поверховий 2-секційний житловий будинок з вбудовано-прибудованими приміщеннями буд. №96, дата початку будівництва - 20.01.2017р., дата завершення будівництва - 30.06.2021р., строк введення об'єкта в експлуатацію - 27.08.2021р., загальна кількість квартир - 61, загальна площа квартир у будинку - 3 525,3 м2.
Як вбачається із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, державною реєстрацією змін до відомостей про юридичну особу від 28.01.2022р. змінено назву суб'єкта господарювання-замовника будівництва ТОВ «ІНГРАДБУД» на ТОВ «КІП ВАН» з одночасною зміною юридичної адреси з м. Одеса, вул. Пушкінська, буд. 32 на м. Полтава, вул. Пушкіна, буд. 47.
Таким чином, відповідачем у справі прокурор правомірно визначив ТОВ «КІП ВАН».
Правові та організаційні основи містобудівної діяльності в Україні визначені Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності", відповідно до ст. 1 якого (в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) замовником будівництва визначається фізична або юридична особа, яка має намір забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин), плануванням і забудовою територій є діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, розроблення містобудівної та проєктної документації, будівництво об'єктів; реконструкцію існуючої забудови та територій; створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури.
Стаття 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції, що діяла до 01.01.2020 року) визначала, що порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону. Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури. Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. При цьому не враховуються витрати на придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх і позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій. Встановлений органом місцевого самоврядування для замовника розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не може перевищувати граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. Органам місцевого самоврядування забороняється вимагати від замовника будівництва надання будь-яких послуг, у тому числі здійснення будівництва об'єктів та передачі матеріальних або нематеріальних активів (зокрема житлових та нежитлових приміщень, у тому числі шляхом їх викупу), крім пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, передбаченої цією статтею, а також крім випадків, визначених частиною п'ятою статті 30 цього Закону. Розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається протягом десяти робочих днів з дня реєстрації органом місцевого самоврядування звернення замовника про укладення договору про пайову участь та доданих до нього документів, що підтверджують вартість будівництва об'єкта, з техніко-економічними показниками. У разі зміни замовника розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту зменшується на суму коштів, сплачених попереднім замовником відповідно до укладеного ним договору про пайову участь. Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію. Істотними умовами договору є: 1) розмір пайової участі; 2) строк (графік) сплати пайової участі; 3) відповідальність сторін. Невід'ємною частиною договору є розрахунок величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. Кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту сплачуються в повному обсязі до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором.
З 01.01.2020р. набули чинності пункти 10-13 розділу І Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" № 132-IX від 20.09.2019р., якими виключено ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", яка регулювала пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту.
Відповідно до приписів розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" з 01.01.2020р. у замовників будівництва відсутній обов'язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх виконання, є лише договори про пайову участь, укладені до 01.01.2020р..
Таким чином, починаючи з 01.01.2020р. передбачений до цього ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" обов'язок замовників забудови земельної ділянки у населеному пункті щодо необхідності укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту перестав існувати.
Абзацом 1 пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" передбачено, що договори про сплату пайової участі, укладені до 01.01.2020р., є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання.
Крім того, у розділі ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" передбачено порядок пайової участі замовника будівництва для:
- об'єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020р. не були укладені;
- об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.
У вказаних двох випадках, враховуючи вимоги підпунктів 3, 4 абзацу другого пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об'єкта в експлуатацію.
Разом з тим, законодавцем під час внесення змін до Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" було чітко встановлено абз. 2 пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) у такому розмірі та порядку, зокрема:
1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом):
для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта;
для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування;
3) замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва;
4) пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію;
6) інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об'єкта до експлуатації або в акті готовності об'єкта до експлуатації.
Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що обов'язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва виникає:
- для об'єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020р. вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020р.;
- для об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.
Аналогічні правові висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021р. у справі №643/21744/19 та постановах Верховного Суду від 20.07.2022р. у справі №910/9548/21, від 07.09.2023р. у справі №916/2709/22, від 13.12.2022р. у справі № 910/21307/21, від 20.02.2024р.у справі № 910/20216/21, від 23.05.2024р. у справі № 915/149/23, від 20.08.2024р. у справі №910/7707/19.
Враховуючи наведене, відповідач - ТОВ «КІП ВАН», зобов'язаний був у 2020 році звернутися до позивача із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва і до введення об'єкту в експлуатацію в червні 2021 року сплатити пайові внески.
Подібні висновки також містяться у постанові Верховного Суду від 15.08.2024р. у справі №914/2145/23.
Разом з тим, суд зазначає, що відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не усуває зобов'язання забудовника сплатити визначені суми, таке зобов'язання повинне бути виконане до прийнятті новозбудованого об'єкта в експлуатацію і спір у правовідносинах щодо сплати таких сум може виникнути лише щодо їх розміру.
Аналогічні за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019р. у справі № 911/594/18, від 22.08.2018р. у справі № 339/388/16-ц, від 22.09.2021р. у справі № 904/2258/20.
Як вбачається із матеріалів справи, будівництво житлового будинку з вбудовано-прибудованими нежитловими приміщеннями розпочате 20.01.2017р., що підтверджується інформацією з ЄДЕССБ, та введено в експлуатацію 27.08.2021р., відтак застосуванню підлягає абзац другий п. 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким визначено обов'язок щодо перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об'єкта в експлуатацію.
За матеріалами справи, ТОВ «КІП ВАН» не звернулося до Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області із заявою про визначення розміру пайової участі щодо вищезазначених об'єктів будівництва протягом 10 робочих днів після 01.01.2020р. і до введення в експлуатацію об'єкту будівництва та не перерахувало кошти пайової участі, чим порушило обов'язок, встановлений пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні".
Верховний Суд у постанові від 07.09.2023р. у справі №916/2709/22 зауважив про те, що відсутність звернення замовника будівництва з відповідною заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва на виконання вимог підпункту 3 абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" та ненадання ним передбачених цією нормою документів, не є перешкодою для самостійного визначення органом місцевого самоврядування розміру пайової участі на підставі наявних у нього документів із доведенням під час розгляду справи їх обґрунтованості.
Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" встановлено розмір та порядок перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів пайової участі, зокрема, розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом): для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування.
У постанові від 23.05.2024р. у справі № 915/149/23 Верховний Суд виснував, що у випадку, якщо замовниками об'єктів будівництва не буде дотримано передбаченого "Прикінцевими та перехідними положеннями" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" обов'язку щодо перерахування коштів пайової участі саме до дати прийняття таких об'єктів в експлуатацію, то належним та ефективним способом захисту є звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.
Прийняття об'єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов'язання. Одночасно з прийняттям об'єкта в експлуатацію у відповідності із ч.2 ст. 331 Цивільного кодексу України забудовник стає власником забудованого об'єкта, а відтак і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються.
У такому разі суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов'язаний повернути ці кошти на підставі ч.1 ст. 1212 Цивільного кодексу України.
Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (ч. 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України).
Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Тобто, зобов'язання з повернення безпідставно набутого або збереженого майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.
Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдносин i їх юридичному змісту. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Аналогічні правові висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 13.02.2019 р. у справі № 320/5877/17, від 23.05.2018 р. у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 р. у справі № 922/3412/17, від 04.05.2022р. у справі №925/683/21.
Таким чином, замовник будівництва, який без достатньої правової підстави за рахунок власника земельних ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити у вигляді пайового внеску у розвиток інфраструктури населеного пункту, зобов'язаний повернути ці кошти органу місцевого самоврядування на підставі ч.1 ст. 1212 Цивільного кодексу України.
Такі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 03.12.2024р. справі № 910/6226/23, з урахуванням яких Верховний Суд виснував, що "пайовий внесок замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту має розраховуватися саме на підставі нормативно-правових актів, чинних на момент виникнення у замовника будівництва обов'язку щодо сплати пайового внеску, а не на той момент, коли орган місцевого самоврядування дізнався про його несплату замовником, оскільки одночасно з прийняттям об'єкта в експлуатацію у відповідності із ч. 2 ст. 331 Цивільного кодексу України забудовник стає власником забудованого об'єкта, а відтак і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються та, крім того, здійснити перевірку розрахунку позивача з врахуванням показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, які були чинні станом на момент введення спірних об'єктів будівництва до експлуатації.
Наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 20.05.2021р. № 119 «Про показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України» вартість 1 кв.м загальної площі квартир будинку (з урахуванням ПДВ) станом на 01.04.2021р. по Одеській області встановлено у розмірі 13 449 грн.
Відповідно до Сертифікату №ІУ122210817204 від 27.08.2021р. загальна площа квартир у будинку становить 3 525,3 кв. м.
За розрахунком Фонтанської сільської ради розмір пайової участі за вказаним об'єктом складає 981 443 грн 52 коп.
Перевіривши наданий розрахунок розміру пайової участі, судом встановлено, що він є неправильним, так як проведений з урахуванням вартості 1м.кв. зазначеного в наказі Міністерства розвитку громад та територій України від 10.09.2021р. №230, що на момент введення об'єкту в експлуатацію ще не існував.
Судом здійснено власний розрахунок розміру пайової участі та встановлено, що його розмір складає 951 760 грн 49 коп. (13 499 грн. * 3 525,3 м.кв. *2%).
У зв'язку з цим, господарський суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовної вимоги та стягнення безпідставно збережених коштів пайової участі у створені і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у розмірі 951 760 грн 49 коп.
Наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Крім того, у постанові Верховного Суду України від 01.06.2016р. у справі № 910/22034/15 зроблений висновок, що стаття 625 Цивільного кодексу України поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018р. у справі № 910/10156/17 погодилась з цим висновком.
У разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3% річних від простроченої суми та інфляційні втрати відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, оскільки відповідач як замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок власника земельних ділянок зберіг у себе кошти, тобто відповідачем порушено позадоговірне грошове зобов'язання, що виникло на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.
Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, судом встановлено, що він є неправильним, здійснивши власний розрахунок, суд зазначає, що розмір 3% річних становить 88 011 грн 88 коп.
Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, судом встановлено, що він є неправильним, здійснивши власний розрахунок, суд зазначає, що розмір інфляційних втрат становить 466 219 грн 48 коп., що є більшим ніж заявлені прокурором позовні вимоги.
З огляду на зазначене вище, беручи до уваги, що формування позовних вимог є правом прокурора, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат у сумі 453 917 грн 63 коп. та 3% річних у розмірі 88 011 грн 88 коп.
Відповідно до ч.3 ст.13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
За приписами ч.1 ст.73 цього Кодексу доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
При цьому, відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018р. у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019р. у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019р. у справі № 902/761/18, від 04.12.2019р. у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020р. у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.
Суд вважає за необхідне також зауважити, що справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Витрати по сплаті судового збору покласти на сторони пропорційно розміру задоволених вимог у відповідності до положень ст.129 ГПК України.
На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 123, 129, 232, 238, 240, 241 ГПК України, суд
1. Позовну заяву виконувача обов'язків керівника Доброславської окружної прокуратури Одеської області в інтересах держави особі Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області до Товариства з обмеженою відповідальністю «КІП ВАН» про стягнення безпідставно збережених коштів пайової участі у створенні та розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у розмірі 981 443 грн 52 коп., інфляційних нарахувань у розмірі 453 917 грн 63 коп. та 3% річних у розмірі 88 343 грн 37 коп. - задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КІП ВАН» (36039, м. Полтава, вул. Пушкінська, буд. 47, код ЄДРПОУ 39692537) на користь Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області (67571, Одеська обл. Одеський р-н, с. Фонтанка, вул. Степна, буд. 4, код ЄДРПОУ 04379746) безпідставно збережені кошти пайової участі у створені і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у розмірі 951 760 грн 49 коп., інфляційні втрати у розмірі 453 917 грн 63 коп. та 3% річних у розмірі 88 011 грн 88 коп.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КІП ВАН» (36039, м. Полтава, вул. Пушкінська, буд. 47, код ЄДРПОУ 39692537) на користь Одеської обласної прокуратури (отримувач коштів - Одеська обласна прокуратура (адреса: 65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3), код отримувача (код ЄДРПОУ) - 03528552, рахунок отримувача - UA808201720343100002000000564, банк отримувача - ДКСУ у м. Києві, код банку отримувача - 820172, код класифікації доходів бюджету - 22030101) судові витрати зі сплати судового збору за подачу позовної заяви у розмірі 22 398 грн 46 коп.
4. У задоволенні решти позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення (підписання).
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено 25 липня 2025 р.
Суддя Н.В. Рога