65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"14" липня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/5176/24
Господарський суд Одеської області у складі судді Пінтеліної Т.Г., при секретарі судового засідання Боднарук І.В. розглянувши справу № 916/5176/24 за позовом Фізичної особи-підприємця Тропанець Ганни Василівни ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 )
до відповідача: Сільськогосподарського виробничого кооперативу "РОДИНА" (вул.Кірова, буд.124, с.Плахтіївка, Саратський район, Одеська область, 68232, код ЄДРПОУ 03766116) про стягнення 1 002 546 грн.
та за зустрічним позовом Сільськогосподарського виробничого кооперативу "РОДИНА" (вул.Кірова, буд.124, с.Плахтіївка, Саратський район, Одеська область, 68232, код ЄДРПОУ 03766116)
до відповідача Фізичної особи-підприємця Тропанець Ганни Василівни (
АДРЕСА_1 , код РНОКП НОМЕР_1 )
про стягнення 1 693 918 грн.
За участю представників
- ФОП Тропанець Ганни Василівни -
- СВК "РОДИНА"-
25.11.2024р. Фізична особа-підприємець Тропанець Ганна Василівна звернулась до Господарського суду Одеської області з позовом до відповідача Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Родина" про стягнення 1 002 546 грн.
Ухвалою від 02.12.2024р. судом, у порядку ст.174 Господарського процесуального кодексу України, позовну заяву Фізичної особи-підприємця Тропанець Ганни Василівни було залишено без руху.
12.12.2024р. до господарського суду надійшла заява (вх.№ 44550/25) від Фізичної особи-підприємця Тропанець Ганни Василівни про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 17.12.2024р. прийнято справу до провадження, вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 10.02.2025р.
16.01.2025р. до суду надійшов відзив на позовну заяву представника відповідача, згідно якого заперечує проти задоволення позову у повному обсязі.
Також 16.01.2025р. надійшла зустрічна позовна заява представника відповідача про стягнення 1 693 918 гривень.
Суд, проаналізувавши зустрічну позовну заяву, дійшов висновку про те, що її вимоги не є взаємопов'язаними з первісними позовними вимогами, і задоволення зустрічних позовних вимог не виключить повністю або частково задоволення первісних позовних вимог, а їх спільний розгляд не буде досягати мети доцільності для оперативного і правильного вирішення спорів.
Суд дійшов висновку, що спільний розгляд первісного та зустрічного позову не є доцільним у даному випадку, оскільки це суттєво утруднить розгляд справи, у зв'язку з поєднанням у спорі позовних вимог, що виникають з різних підстав, а також з необхідністю дослідження значного обсягу необхідних доказів на підтвердження правових позицій учасників процесу.
Керуючись статтями ч.6 180, 234, 235 ГПК України, суд ухвалою від 04.02.2025р. зустрічну позовну заяву сільськогосподарського виробничого кооперативу "Родина" ( вхідний № 135/25 від 16.01.2025р.) про стягнення 1 693 918 гривень разом з доданими до неї документами повернув заявнику.
В судовому засіданні 10.02.2025р. за участю представників сторін було оголошено протокольну перерву у розгляді справи до 24.02.2025 р..
Ухвалою від 24.02.2025р. вирішено розглядати справу в розумний строк, продовжено строк підготовчого провадження та відкладено підготовче засідання на 17.03.2025р.
17.03.2025р. за участю представників сторін було оголошено протокольну перерву у розгляді справи до 14.04.2025 р..
Ухвалою від 14.04.2025р. було відкладено підготовче засідання на 13.05.2025р.
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.04.2025р. скасовано ухвалу про повернення зустрічної позовної заяви від 04.02.2025р.
При цьому суд апеляційної інстанції зазначиі наступне.
У постанові від 20.03.2019 по справі № 910/2987/18 Велика Палата Верховного Суду вказала, що взаємопов'язаність зустрічного та первісного позовів може виражатися у підставах цих позовів або поданих доказах, а також у тому, що вимоги за зустрічним і первісним позовами можуть зараховуватись. Подання зустрічного позову, задоволення якого виключатиме повністю або частково задоволення первісного позову, має на меті довести відсутність матеріально-правової підстави для задоволення первісного позову через відсутність матеріальних правовідносин, з яких випливає суб'єктивне право позивача за первісним позовом.
Верховний Суд у постанові від 27.01.2021 у справі № 908/1688/20 зазначив, що зустрічний позов має на меті захист від первісного позову або залік, або спростування його частково чи повністю, або розгляд в одному провадженні хоча й різних, але взаємопов'язаних вимог.
Зустрічний позов може подаватися не лише для захисту проти первісного позову, а й бути самостійним засобом захисту проти відповідача, іноді зустрічний позов може бути спрямовано тільки до заліку первісної вимоги.
Подання зустрічного позову надає можливість через спільний розгляд первісної і зустрічної вимоги повніше врахувати правові відносини сторін.
Зустрічний позов повинен бути взаємно пов'язаний з первісним. Взаємна пов'язаність зустрічного та первісного позовів може виявлятись у такому:
а) обидва позови взаємно пов'язані, і їх спільний розгляд сприятиме оперативному і правильному вирішенню спору; взаємна пов'язаність первісного і зустрічного позову може виражатись у підставах цих позовів або поданих доказах;
б) вимоги за зустрічним і первісним позовами можуть зараховуватись; відповідно до статті 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги; зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін;
в) задоволення зустрічного позову може виключати повністю або частково задоволення первісного позову; подання такого зустрічного позову має на меті довести відсутність у позивача матеріально-правової підстави на задоволення первісного позову через відсутність матеріальних правовідносин, з яких випливає суб'єктивне право позивача за первісним позовом.
Зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом за умови не лише їх взаємопов'язаності, а й доцільності їх спільного розгляду.
Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 910/2987/18 та постановах Верховного Суду від 18.11.2021 у справі № 910/3310/21, від 12.05.2022 у справі № 910/7951/21, від 17.05.2021 у справі № 910/18778/20.
У постанові Верховного Суду від 07.08.2023 у справі № 909/161/23 зазначено, що конструкція частини 2 статті 180 Господарського процесуального кодексу України вказує на її імперативність, тобто суд позбавлений у даному випадку широкого розсуду щодо доцільності прийняття зустрічного позову.
Умовою цього є посилання у зустрічному позові на обставини, за якими задоволення зустрічного позову матиме наслідком повну або часткову відмову у задоволенні первісного позову, та виникнення позовів з одних правовідносин.
Отже, враховуючи положення частини 2 статті 180 Господарського процесуального кодексу України зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом за умови не лише їх взаємопов'язаності, а й доцільності їх спільного розгляду.
За таких обставин, ухвалою суду від 13.05.2025р. було прийнято до спільного розгляду з первісним позовом у справі № 916/5176/24 зустрічний позов Сільськогосподарського виробничого кооперативу "РОДИНА" до фізичної особи - підприємця Тропанець Ганни Василівни про стягнення 1 693 918грн. та призначено на 03.06.2025р.
30.05.2025р. від ФОП Тропанець Г.В. через систему Електронний суд надійшов відзив на зустрічну позовну заяву, проти позову повністю заперечує.
Суд зазначає, що 03.06.2025р. призначене судове засідання не відбулось, у зв'язку з оголошенням системою цивільної оборони у м.Одеса та Одеській області повітряної тривоги.
Керуючись ст.ст.120,182,183,233-235 ГПК України, суд ухвалою від 03.06.2025р. розгляд справи у підготовчому провадженні призначив на 16.06.2025р.
В судовому засіданні 16.06.2025р. протокольною ухвалою закрито підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 30.06.2025 р.
В судовому засіданні 30.06.2025р., у зв"язку з переходом до стадії прийняття судового рішення, оголошено перерву до 14.07.2025р.
14.07.2025р. судом виготовлено, підписано та проголошено вступну та резолютивну частини судоового рішення.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача за первісним та за зустрічним позовом підлягають задоволенню.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків.
03 листопада 2021 року, з поточного банківського рахунку ФОН Тропанець Ганни Василівни, (надалі Позивач), № НОМЕР_2 , відкритого у АТ «Райффазен Банк», було помилково перераховано на банківський рахунок № НОМЕР_3 відкритого у AТ «Райффазен Банк», який належить СВК «РОДИНА» (надалі Відповідач), - 532000.00 (п'ятсот тридцять дві тисячі) гри., як повернення невикористаних коштів без ПДВ, що підтверджується банківською випискою від 03.1 1.2021 року.
24 листопада 2021 року, з особового банківського рахунку Позивача, № НОМЕР_4 , відкритого у ЛТ «Райффазен Банк», було помилково перераховано на банківський рахунок № НОМЕР_3 відкритого у АТ «Райффазен Банк», який належить Відповідачу - 3 00000.00 (тристо тисяч) гри., як повернення невикористаних коштів без ПДВ, що підтверджується банківською випискою від 24.11.2021р.
26 листопада 2021 року, з мого особового банківського рахунку Позивача № НОМЕР_4 , відкритого у АТ «Райффазен Банк», було помилково перераховано на банківський рахунок № НОМЕР_3 відкритого у АТ «Райффазен Банк», який належить Відповідачу, 170000.00грн., як повернення невикористаних коштів без ПДВ, що підтверджується банківською випискою від 26.11.2021р.
Разом з тим, Позивач ніколи не отримував від Відповідача для використання грошові кошти яки би могли бути повернути Відповідачу як невикористані грошові кошти. Позивач отримував лише від Відповідача грошові кошти за придбання товару, який поставлявся Відповідачу в період з 07.03.2018р. по 08.09.2021р.
Позивач ніколи не перебував із Відповідачем у будь-яких господарських відносинах.
Таким чином, у Позивача не було волевиявлення на перерахування Відповідачу грошових коштів на загальну суму - 1 002 546.00 гри.
Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
За змістом статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайпового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Правовою підставою позову позивачем визначено положення статей 1212, 1213 ЦК України.Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна с відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або не збільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
Відповідно до статті 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18. від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18
Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 11, частиною, першою, другою стать 509 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобов'язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичайного ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.
Згідно з частиною першою статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав с речі, у тому числі гроші.
Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин с достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору.
Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22.03.2016 у справі № 6-2978це 15 та від 03.06.2016 у справі № 6-100цс15.
Відповідно до статті 1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Для застосування зазначеної норми необхідно, по-перше, щоб одна особа набула (зберегла) майно за рахунок іншої. Збільшення або збереження в попередньому розмірі майна однієї сторони є результатом відповідного зменшення майна у іншої сторони. По-друге, необхідно, щоб набуття майна однією особою за рахунок іншої відбулося без достатньої правової підстави, передбаченої законом або угодою. Безпідставно набуте майно повертається тому, за рахунок кого було набуте.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.02.2020 у справі № 910/13271/18.
Отже, задля застосування до спірних правовідносин у справі ст. 1212 Цивільного кодексу України, необхідно встановити факт наявності або відсутності між сторонами у справі правовідносин, які б свідчили про наявність або відсутність правових підстав для перерахування заявлених до стягнення грошових коштів.
У даній справі правові підстави для перерахування заявлених до стягнення грошових коштів відсутні.
Таким чином, у відповідача, в силу ст.ст. 1212, 1213 Цивільного кодексу України, виник обов'язок повернення помилково зарахованих на його рахунок коштів. Проте, відповідач помилково перераховані позивачем кошти їх платнику не повернув, що обумовлює звернення позивача до суду із цим позовом.
Па виконання вимог статті 162 ПІК зазначається наступне. Дії щодо вжиття заходів досудового врегулювання спору проводилися, направлялась Претензія від 07.08.2024 року, але Відповідач надав відповіді на претензію за № 75 від 19.08.2024 року який повідомив Позивача що у Відповідача відсутні підстави для задоволення вимог зазначених в претензії (підтвердження додається)
На підставі викладеного, ФОП Тропанець Г.В. просить стягнути з СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКО ВИРОБНИЧОГО КООПЕРАТИВУ «РОДИНА» на користь Фізичної особи-підприємця Тропанець Ганни Василівни безпідставно отримані відповідачем грошові кошти в сумі 1 002 546,00 гри. та підтверджені судові витрати по справі.
Розглядом зустрічного позову судом встановлено наступне.
Відповідно до ст.180 ГПК України відповідач має право пред'явити зустрічний позов у строк для подання відзиву.
Зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов'язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.
Вимоги за зустрічним позовом ухвалою суду об'єднуються в одне провадження з первісним позовом.
Сторона Відповідача за первісним позовом звернулась до Позивача із зустрічним позовом щодо стягнення безпідставно отриманих грошових коштів в розмірі 1 693 918 (один мільйон шістсот дев'яносто три тисячі дев'ятсот вісімнадцять) гривень.
Щодо безпідставно отриманих грошових коштів Відповідачем за зустрічним позовом зазначено наступне.
Відповідно до виписки з Банківського рахунку Позивача за зустрічним позовом (копія виписки додається) ним було безпідставно перераховано на рахунок Відповідача за зустрічним позовом грошові кошти загалом в сумі 1 693 918 гривень, а саме :
1. 07.03.2018 перераховано Відповідачу за зустрічним позовом 21 200 гривень із цільовим призначенням «За товар згідно рах 1 від 07.03.2018 року»;
2. 16.03.2018 перераховано Відповідачу за зустрічним позовом 3700 гривень із цільовим призначенням «За товар згідно рах 2 від 07.03.2018 року»;
3. 02.07.2019 перераховано Відповідачу за зустрічним позовом 22 180 гривень із цільовим призначенням «Зг. Рах № 3 від 05,03,19 за подорки Без ПДВ»;
4. 24.01.2020 перераховано Відповідачу за зустрічним позовом 15 000 гривень із цільовим призначенням «За товар згідно рах 4 від 23,01,2019 року»;
5. 27.01.2020 перераховано Відповідачу за зустрічним позовом 15 000 гривень із цільовим призначенням «За товар згідно рахї 5 від 27,01,2020 року»;
6. 26.03.2020 перераховано Відповідачу за зустрічним позовом 22 000 гривень із цільовим призначенням «За товар згідно рах б/н від 25,03,2020 року»;
7. 22.04.2020 перераховано Відповідачу за зустрічним позовом 101 000 гривень із цільовим призначенням «За товар згідно рах б/н від 22.04.2020 року»;
8. 13.05.2020 перераховано Відповідачу за зустрічним позовом 15 000 гривень із цільовим призначенням «За товар згідно рах б/н від 12.05.2020 року»;
9. 23.06.2020 перераховано Відповідачу за зустрічним позовом 15 600 гривень із цільовим призначенням «За товар згідно рах б/н від 23.06.2020 року»;
10. 24.06.2020 перераховано Відповідачу за зустрічним позовом 50 000 гривень із цільовим призначенням «За това згідо рахз б/н від 24.06.2020 року сКР 1283195100 ТРОПАНЕЦЬ Г.В.»;
11. 03.07.2020 перераховано Відповідачу за зустрічним позовом 11 000 гривень із цільовим призначенням «За товар згідно рах б/н від 23.06.2020 року»;
12. 10.07.2020 перераховано Відповідачу за зустрічним позовом 10 000 гривень із цільовим призначенням «За товар згідно рах б/н від 10.07.2020 року»;
13. 12.08.2020 перераховано Відповідачу за зустрічним позовом 81 000 гривень із цільовим призначенням «За товар згідно рах 4 від 10,08,2020 року»;
14. 20.08.2020 перераховано Відповідачу за зустрічним позовом 20 000 гривень із цільовим призначенням «За товар згідно рах 5 від 10.08.2020 року»;
15. 17.09.2020 перераховано Відповідачу за зустрічним позовом 31 000 гривень із цільовим призначенням «За товар згідно рах б/н від 17.09.2020 року»;
16. 22.09.2020 перераховано Відповідачу за зустрічним позовом 10 000 гривень із цільовим призначенням «За товар згідно рах б/н від 22.09.2020 року»;
17. 09.10.2020 перераховано Відповідачу за зустрічним позовом 11 200 гривень із цільовим призначенням «За товар згідно рах б/н від 09.10.2020 року»;
18. 01.12.2020 перераховано Відповідачу за зустрічним позовом 10 000 гривень із цільовим призначенням «За товар згідно рах б/н від 01.12.2020 року»;
19. 08.02.2021 перераховано Відповідачу за зустрічним позовом 50 000 гривень із цільовим призначенням «за товар згідно рах 4 від 08.02.2021»;
20. 12.02.2021 перераховано Відповідачу за зустрічним позовом 20 000 гривень із цільовим призначенням «За товар згідно рах 4 від 08.02.2021 року»;
21. 19.02.2021 перераховано Відповідачу за зустрічним позовом 7 000 гривень із цільовим призначенням «За товар згідно рах 3 від 18.02.2021 року»;
22. 06.04.2021 перераховано Відповідачу за зустрічним позовом 20 000 гривень із цільовим призначенням «За товар згідно рах б/н від 19.03.2021 року»;
23. 27.04.2021 перераховано Відповідачу за зустрічним позовом 30 328 гривень із цільовим призначенням «За товар згідно рах б/н від 27.04.2021 року»;
24. 29.04.2021 перераховано Відповідачу за зустрічним позовом 42 000 гривень із цільовим призначенням «За товар згідно рах б/н від 27.04.2021 року»;
25. 07.05.2021 перераховано Відповідачу за зустрічним позовом 54 500 гривень із цільовим призначенням «За товар згідно рах б/н від 06.05.2021 року»;
26. 03.06.2021 перераховано Відповідачу за зустрічним позовом 37 000 гривень із цільовим призначенням «За товар згідно рах б/н від 03.06.2021 року»;
27. 01.07.2021 перераховано Відповідачу за зустрічним позовом 394 000 гривень із цільовим призначенням «За товар згідно рх б/н від 01.07.2021 року»;
28. 05.07.2021 перераховано Відповідачу за зустрічним позовом 46 000 гривень із цільовим призначенням «За товар згідно рах б/н від 02.07.2021 року»;
29. 15.07.2021 перераховано Відповідачу за зустрічним позовом 130 000 гривень із цільовим призначенням «За товар згідно рах б/н від 15.07.2021 року»;
30. 20.07.2021 перераховано Відповідачу за зустрічним позовом 162 000 гривень із цільовим призначенням «За товар згідно ра 16 від 20.07.2021 року»;
31. 23.07.2021 перераховано Відповідачу за зустрічним позовом 15 210 гривень із цільовим призначенням «За товар згідно рах 45 від 23.07.2021 року»;
32. 30.07.2021 перераховано Відповідачу за зустрічним позовом 26 000 гривень із цільовим призначенням «За товар згідно рах б/н від 30.07.2021 року»;
33. 27.08.2021 перераховано Відповідачу за зустрічним позовом 154 000 гривень із цільовим призначенням «За товар згідно рах б/н від 26.08.2021 року»;
34. 08.09.2021 перераховано Відповідачу за зустрічним позовом 41 000 гривень із цільовим призначенням «За товар згідно рах б/н від 08.09.2021 року».
Однак будь-яких правових підстав для здійснення вказаних перерахувань у Позивача за зустрічним позовом не було, господарські правовідносини між сторонами були відсутні.
Вказані перерахування на загальну суму 1 693 918 (один мільйон шістсот дев'яносто три тисячі дев'ятсот вісімнадцять) гривень були здійснені помилково.
Факт безпідставності отримання Відповідачем за зустрічним позовом також підтверджується й самим Відповідачем за зустрічним позовом, оскільки отримані нею грошові кошти були назад повернуті, що підтверджується відповідною банківською випискою.
Так, Відповідачем за зустрічним позовом були здійсненні ряд перерахувань із цільовим призначенням «повернення невикористаних коштів»:
1. 05.10.2021 року на рахунок Позивача за зустрічним позовом надійшли кошти у розмірі 700 000 гривень із цільовим призначенням «повернення невикористаних коштів без пдв»;
2. 03.11.2021 року на рахунок Позивача за зустрічним позовом надійшли кошти у розмірі 532 000 гривень із цільовим призначенням «повернення невикористаних коштів без пдв»;
3. 24.11.2021 року на рахунок Позивача за зустрічним позовом надійшли кошти у розмірі 300 000 гривень із цільовим призначенням «повернення невикористаних коштів без пдв»;
4. 26.11.2021 року на рахунок Позивача за зустрічним позовом надійшли кошти у розмірі 170 000 гривень із цільовим призначенням «повернення невикористаних коштів без пдв».
Так, Відповідачем за зустрічним позовом було повернуто безпідставно отримані нею грошові кошти на загальну суму 1 702 200 (один мільйон сімсот дві тисячі двісті) гривень.
Однак, враховуючи подану ФОП Тропанець Г.В. позовну заяву в якій вона просить стягнути з СВК «Родина» грошові кошти, СВК «Родина» в свою чергу також має право на стягнення з ФОП Тропанець Г.В. безпідставно отриманих нею грошових коштів на загальну суму 1 693 918 (один мільйон шістсот дев'яносто три тисячі дев'ятсот вісімнадцять) гривень.
Враховуючи вказане, сторона Позивача за зустрічним позовом вважає за необхідне звернутись із зустрічною позовною заявою про стягнення із Відповідача за зустрічним позовом вказаних грошових коштів.
Згідно із частинами першою, другою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
За статтею 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Відповідно до ч.1 ст.1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.
З наведених норм убачається, що особа, яка набула майно (кошти) без достатньої правової підстави (або підстава набуття цього майна (коштів) згодом відпала) зобов'язана повернути набуте майно (кошти) потерпілому.
Означене недоговірне зобов'язання виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом.
Це зобов'язання виникає в особи з моменту безпідставного отримання нею такого майна (коштів) або з моменту, коли підстава їх отримання відпала.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права
Так, зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).
З аналізу зазначених правових норм вбачається, що зобов'язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов.
По-перше, є набуття або збереження майна. Це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння.
По-друге, мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто, збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою.
По-третє, обов'язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто, мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків (ст. 11 ЦК України).
Відсутністю правової підстави вважають такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України.
Загальна умова ч.1 ст.1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі ст.1212 Цивільного кодексу України тільки за наявності ознак безпідставності такого виконання.
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Отже, якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст.1212 Цивільного кодексу України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у вигляді розірвання договору.
Відтак, задля застосування до спірних правовідносин у справі ст. 1212 Цивільного кодексу України, необхідно встановити факт наявності або відсутності між сторонами у справі правовідносин, які б свідчили про наявність або відсутність правових підстав для перерахування заявлених до стягнення грошових коштів.
Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 910/3395/19, від 23 квітня 2019 року у справі № 918/47/18, від 01 квітня 2019 року у справі № 904/2444/18.
Верховний суд в постанові від 24 листопада 2021 року у справі № 658/2337/20 дійшов наступних висновків: «Відповідно до статті 1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.
У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Для застосування зазначеної норми необхідно, по-перше, щоб одна особа набула (зберегла) майно за рахунок іншої. Збільшення або збереження в попередньому розмірі майна однієї сторони є результатом відповідного зменшення майна у іншої сторони. По-друге, необхідно, щоб набуття майна однією особою за рахунок іншої відбулося без достатньої правової підстави, передбаченої законом або угодою. Безпідставно набуте майно повертається тому, за рахунок кого було набуте.
Вирішуючи питання про застосування/незастосування статей 1212, 1213 ЦК України, суд має встановити, зокрема, наявність/відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за результатами дослідження на підставі належних та допустимих доказів у справі, та встановити безпосередньо сам факт набуття або збереження майна відповідачем за рахунок позивача.».
Верховний Суд у постанові від 23 листопада 2022 року у справі № 947/3879/20 зробив наступні висновки: «Необхідно виходити з того, що правова підстава отримання (набуття) майна відсутня у тому разі, коли відбувся перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується безпосередньо на вимозі закону, або суперечить меті існування правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Загальне правило частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах: отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності отримання такого виконання.
Під правовою підставою збагачення повинна розумітися певна економічна мета надання майна, легітимізована відповідним юридичним фактом, або така, що ґрунтується безпосередньо на законові.
Одночасна наявність цих двох елементів: відповідність збагачення економічній меті надання майна, юридичного факту (норми закону), що легітимізує цю мету, - є необхідною для того, щоб збагачення однієї особи за рахунок іншої вважалося підставним та правомірним.
Залежно від того, в якій формі виражається недолік правової підстави, що породжує обов'язок повернути майно, можна виокремити, зокрема, такий вид безпідставного
збагачення як збагачення, правова підстава якого була відсутньою з самого початку (ab initio sine causa).
До таких можна віднести, наприклад, передачу майна за правочинами, що не відбулися (у тому числі за договорами, що не були укладені). У такому випадку відбувається збагачення, хоча й з волі потерпілого, проте, яке не засноване на правомірному юридичному фактові. Таке збагачення виникає внаслідок передачі майна як виконання за договором, який не було укладено.».
Відтак, СВК «Родина» звернувся до суду за захистом порушених прав із позовом щодо стягнення з ФОП Тропанець Г.В. безпідставно отриманих грошових коштів, просить стягнути з фізичної особи-підприємця Тропанець Ганни Василівни на користь Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Родина» грошові кошти в розмірі 1 693 918 грн. та судові витрати.
Судом встановлено, та підтверджується матеріалами справи, що :
- ФОП «Тропанець Г.В. перерахувала без будь-яких підстав на рахунок СВК «Родина» 1 002 546.00 гри., і звернулась з позовом про стягнення зазначеної суми з СВК «Родина»;
- СВК «Родина» перерахував без будь-яких підстав на рахунок ФОП «Тропанець Г.В. 1 693 918грн. і звернувся із зустрічним позовом про стягнення зазначеної суми з ФОП Тропанець Г.В.
- сторони підтверджують, що зазначені перерахування коштів були здійснені ними однаково помилково, без будь-яких підстав, оскільки в період з 07.03.2018 року по 08.09.2021 не перебували у будь-яких господарських відносинах, жодного товару Позивачем Відповідачу поставлено не було, оскільки відповідні домовленості були відсутні між сторонами ;
- кожна із сторін підтверджує факт перерахування грошових коштів виписками з Банківського рахунку.
Відповідно до статті 90 ГПК України Учасник справи має право поставити в першій заяві по суті справи або у додатку до неї не більше десяти запитань іншому учаснику справи про обставини, що мають значення для справи.
Учасник справи, якому поставлено питання іншим учасником справи, зобов'язаний надати вичерпну відповідь окремо на кожне питання по суті. Відповіді на запитання подаються до суду учасником справи - фізичною особою, керівником або іншою посадовою особою юридичної особи у формі заяви свідка не пізніше як за п'ять днів до підготовчого засідання, а у справі, що розглядається в порядку спрощеного провадження, - за п'ять днів до першого судового засідання.
15.01.2025 року, Відповідачем у справі надано суду відзив на позивну заяву, в якої окрім заперечень на позивну заяву поставів питання Позивачу, у відповідності до вимог ст. 90 КПК України.
10.02.2025 року, в ході судового засідання судом зобов'язано Позивача, надати до суду відповідь на поставлені запитання у відзиві.
Отже враховуючи те, що учасник справи має право у відповідності до вимог ст.90 ГПК України, ставить запитання по суті справи, Позивач надав відповіді на поставлені запитання у відповідності до визначеного у відзиву порядку.
1. Між ФОП «Тропанець Г.В. та СВК «Родина» будь яких письмових договорів укладено не будо. Але в період часу з 07.03.2018 року по 08.09.2021 року, у відповідності до усного договору між ФОП «Тропанець Г.В. та керівником СВК «Родина», який є Відповідачем у справі поставлявся товар який реалізував Позивач у своєму магазині та інші товари яки не були розташовані в приміщені магазину, а по замовленню.
2. У Позивача ФОП «Тропанець Г.В немає в наявності, будь яки письмові договори, акти, рахунки, та накладні щодо господарських правовідносин з СВК «Родина» за період з 07.03.2018 року по 08.09.2021 року, так як накладні яки виписував Позивач, кожного разу видавалися при придбанні товару Відповідачу, після чого проводився перерахунок грошових коштів за придбаний товар Позивачу, у відповідності до сум придбаних товарів.
3. Позивачем ФОП «Тропанець Г.В , відповідно до усного договору період з 07.03.2018 року по 08.09.2021 року, поставлявся Відповідачу товар різних груп, починаючи з подарункових наборів для членів СВК, різних груп, побутової хімії, та інших товарів, у кількості відповідно до замовлення Відповідача.
4. У Позивача не має в наявності рахунків на підставі яких СВК «Родина», здійснювало перерахування грошових коштів в період з 07.03.2018 року по 08.09.2021 року, так як у Позивача не було необхідності у їх зберіганні у зв'язку із своєчасним розрахунком за проданий товар.
5. Позивач ФОП «Тропанець Г.В., у відповідності до вимог Відповідача, в період часу з 07.03.2018 року по 08.09.2021 року, після узгодженого замовлення, виписувала товарні накладні з найменуванням товару який на тої час придбався Відповідачем, після чого Відповідач перераховував грошові кошти на відкриті банківські рахунки Позивача в банку, АТ «Райффазен Банк», НОМЕР_5 , та НОМЕР_4 .
Як вбачається з матеріалів справи, предметом первісного позову за позовною заявою ФОП Тропанець Г.В. до СВК «Родина» про стягнення 1 002 546 грн є помилково, як стверджує позивач, перераховані на рахунки СВК «Родина» грошові кошти з призначенням усіх платежів - повернення невикористаних коштів без ПДВ.
Предметом зустрічного позову СВК «Родина» до ФОП Тропанець Г.В. є стягнення, як стверджує СВК "Родина", помилково перерахованих на рахунки ФОП Тропанець Г.В. 1 693 918 грн з призначенням усіх платежів - за товар згідно рахунку.
Обидві сторони вважають, що будь-яких правових підстав для здійснення вказаних перерахувань не було, господарські правовідносини між сторонами були відсутні. Правовими підставами позовів позивачами визначено положення статей 1212,1213 ЦК України.
Проаналізувавши зміст первісного позову позивача та зустрічного позову відповідача, суд зазначає, що у даному випадку вимоги за зустрічним і первісним позовами можуть зараховуватись у відповідності до статті 601 Цивільного кодексу України, оскільки вони є однорідними (первісний та зустрічний позови мають майновий характер - стягнення безпідставно отриманих грошових коштів).
Обидва позови є взаємно пов'язані, а їх спільний розгляд сприятиме оперативному і правильному вирішенню спору.
Суд враховує, що зустрічний позов може подаватися не лише для захисту проти первісного позову, а й бути самостійним засобом захисту проти відповідача, іноді зустрічний позов може бути спрямовано тільки до заліку первісної вимоги. Подання зустрічного позову надає можливість через спільний розгляд первісної і зустрічної вимоги повніше врахувати правові відносини сторін.
У разі повного чи часткового задоволення первісного та зустрічного позовів про стягнення грошових коштів, суд проводить зустрічне зарахування таких сум та стягує різницю між ними на користь сторони, якій присуджено більшу грошову суму.
Суд апеляційної інстанції вказав за необхідне зазначити, що доцільність розгляду таких позовів в одному провадженні спрямована на процесуальну економію, уникнення процедури примусового виконання одночасно двох судових рішень.
Принцип процесуальної економії господарського судочинства - загальне керівне положення, відповідно до якого господарський суд, учасники судового процесу економно і ефективно використовують усі встановлені законом процесуальні засоби для правильного та оперативного розгляду справ з дотриманням строків.
Сутність принципу процесуальної економії полягає в тому, щоб під час розгляду справи в господарському суді для найбільш повного та всебічного розгляду справи використовувати всі встановлені законом засоби з урахуванням строків, визначених нормами процесуального права.
Елементами змісту принципу процесуальної економії господарського судочинства варто вважати: - вимогу оперативного розгляду справи; - вимогу економного використання процесуальних засобів судом учасниками справи для повного та всебічного розгляду справи у господарському суді.
Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 923/398/14, від 30.01.2019 у справі № 912/2185/16(912/3192/17), від 28.11.2022 у справі № 907/749/19.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 року у справі №342/180/17 вказала, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливого розгляду справи судом.
Аналогічний висновок викладений і у постанові Верховного Суду від 20.01.2022 року у справі № 910/3299/20 (923/315/20) та у постанові Верховного Суду від 24.11.2021 року у справі №924/232/18.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Так, обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
У пунктах 1 - 3 частини1 статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
Статте 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Доказами у справіє будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (стаття 73 ГПК України).
Згідно з частиами 1, 3 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 ГПК України).
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).
17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема, внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Згідно зі статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.
Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.
Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей".
Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Суд дійшов висновку про обгрунтованість і первісного, і зустрічного позовів.
Керуючись ст.ст.129, 232-233, 237-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Первісний позов Фізичної особи-підприємця Тропанець Ганни Василівни ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до відповідача: Сільськогосподарського виробничого кооперативу "РОДИНА" (вул.Кірова, буд.124, с.Плахтіївка, Саратський район, Одеська область, 68232, код ЄДРПОУ 03766116) про стягнення 1 002 546 грн. - задовольнити повністю.
2. Зустрічний позов Сільськогосподарського виробничого кооперативу "РОДИНА" (вул.Кірова, буд.124, с.Плахтіївка, Саратський район, Одеська область, 68232, код ЄДРПОУ 03766116) до відповідача Фізичної особи-підприємця Тропанець Ганни Василівни ( АДРЕСА_1 , код РНОКП НОМЕР_1 ) про стягнення 1 693 918 грн. - задовольнити повністю.
3. Провести зустрічне зарахування грошових сум та судових витрат, що підлягають стягненню за первісним і зустрічним позовами.
4. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Тропанець Ганни Василівни ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) на користь сільськогосподарського виробничого кооперативу "РОДИНА" (вул.Кірова, буд.124, с.Плахтіївка, Саратський район, Одеська область, 68232, код ЄДРПОУ 03766116) 691 372 (Шістсот дев"яносто одна тисяча триста сімдесят дві) гривень та 5 288 (П"ять тисяч двісті вісімдесят вісім) гривень 65коп. судового збору
5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (частини 1, 2 статті 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається в порядку і строки, встановлені статтями 256, 257 ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано протягом десяти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частин рішення, 23 липня 2025 р.
Суддя Т.Г. Пінтеліна