24.07.2025 Справа№914/302/25
Господарський суд Львівської області в складі головуючого судді Бургарт Т.І., при секретарі судового засідання Зусько І.С. розглянув у підготовчому засіданні матеріали справи
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Синеон-плюс» (80463, Львівська область, с. Старий Яричів, вул. Галицька, 143/59, код ЄДРПОУ: 44197310);
до відповідача: Приватного підприємства «Лігар» (80423, Львівська область, с. Батятичі, вул. Льонарська, 2 В, код ЄДРПОУ: 39524280);
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: фізична особа-підприємець Микитин Степан Тимкович (адреса: АДРЕСА_1 ; код РНОКПП НОМЕР_1 ).
про: стягнення коштів,-
23 липня 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Синеон-Плюс» (далі також ТОВ «Синеон-Плюс») звернулося до Господарського суду Львівської області із заявою про забезпечення позову у справі №914/302/25.
Заяву мотивовано тим, що відповідач з метою ухилення від виконання рішення суду вживає заходів відчуження свого майна, а саме вчиняє активні дії щодо продажу виробничих потужностей та матеріальних цінностей. Заявник вбачає в таких діях відповідача реальну загрозу невиконання або ускладнення виконання майбутнього судового рішення, чим і обгрунтовує необхідність у вжитті заходів забезпечення позову. У зв'язку з цим, у заяві ТзОВ «Синеон-Плюс» просить вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать або підлягають передачі та/або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб в межах суми заявленого позову в розмірі 1'036' 254,28 грн.
В судовому засіданні представник позивача пояснив, що розцінює спробу продажу майна відповідачем як підготовку до процедури банкрутства з метою ухилення від виконання господарських зобов'язань. При цьому, апелює також до процесуальної поведінки відповідача, яка, на думку представника позивача, також свідчить про намір ухилитися від виконання майбутнього судового рішення. Так, відповідач не бере участі в розгляді справи, не заперечує щодо задоволення позову, не надав жодної відповіді на запитання, поставлені у позовній заяві, навіть після застосування судом заходів процесуального примусу. Представник позивача вважає, що така пасивність відповідача може бути свідомою стратегією для уникнення виконання рішення суду, а тому застосування заходів забезпечення позову у вигляді арешту грошових коштів на банківських рахунках є необхідним і доцільним. Це, на думку заявника, також може спонукати відповідача до активної участі в судовому процесі.
При цьому, представник позивача зазначив, що хоча станом на цей час і немає обставин, які б безсумнівно свідчили про намір відповідача ухилитися від виконання рішення суду, такі обставини можуть з'явитися пізніше і накладення арешту на банківські рахунки зможе запобігти їх виникненню.
На підтвердження своїх аргументів заявник покликався на докази, які вже наявні в матеріалах справи, зокрема на акти приймання-передачі давальницької сировини для переробки та товаро-транспортні накладні.
Окрмі цього, до заяви про вжиття заходів забезпечення позову долучив такі письмові докази: скріншот із сайту оголошень Rieltor.ua про продаж комерційної нерухомості за адресою с. Батятичі, Льонарська, 2; скріншот із сайту оголошень Olx.ua про продаж діючого деревообробного цеху з обладнанням у с. Батятичі.
Вивчивши матеріали заяви про забезпечення позову та додані до неї докази, суд не встановив наявності підстав для задоволення вимог заявника, з огляду на таке.
Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову в судовому процесі.
За змістом статті 136 ГПК України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Подібний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20).
Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази (п.п.8.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20).
У постанові від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18 Великою Палатою Верховного Суду зроблено правовий висновок про те, що необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Суд, оцінивши фактичні обставин справи, дійшов висновку, що такі не свідчать про наявність ризиків істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду, що обґрунтовується наступним.
Вивченням змісту заяви про забезпечення позову та додатків до неї суд встановив, що заявником не підтверджено поза розумним сумнівом обґрунтованість та належність матеріально-правової вимоги, яка підлягає наступному судовому захисту в межах спірних правовідносин.
Аналіз доводів та доказів, на які посилається заявник у заяві про забезпечення позову, свідчить, що правова вимога про вжиття заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які наразі ще не доведені належними та допустимими доказами.
Зокрема, обґрунтованість та належність матеріально-правової вимоги заявник доводить на підставі доказів серед яких акти приймання-передачі та товаро-транспортні накладні. Однак, ці докази є предметом дослідження у судовому розгляді, а їх оцінка можлива лише на відповідній стадії судового провадження.
У даному випадку підстави для задоволення заяви про забезпечення позову, на які покликається заявник, випливають із фактичних обставин, які ще не пройшли судового дослідження і не здобули правової оцінки. Акти приймання-передачі сировини та товаро-транспортні накладні, на які покликається заявник як на докази наявності підстав для забезпечення позову, потребують подальшої перевірки в межах розгляду справи по суті, з урахуванням позиції відповідача, змісту договору, фактичних господарських операцій між сторонами та інших супровідних документів.
Відтак, на час розгляду заяви про забезпечення позову суд позбавлений можливості з достеменністю встановити беззаперечну підставність вимоги та в повній мірі оцінити характер спірних правовідносин, що виникли між сторонами.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що вимога заявника є похідною від обставин, які ще мають бути доведені та оцінені судом у межах розгляду справи по суті. У зв'язку з цим застосування обмежувальних заходів, таких як арешт коштів, на цьому етапі є передчасним, не відповідає вимогам ГПК України та не узгоджується із загальними засадами забезпечення позову як процесуального інструменту, що має виключно превентивний і обґрунтований характер.
Більше того, судом встановлено, що у заяві про забезпечення позову заявник посилається на низку загальних припущень щодо ризиків невиконання відповідачем можливого судового рішення, зокрема: імовірність відчуження майна відповідачем; потенційне вчинення дій, спрямованих на унеможливлення виконання судового рішення.
Разом з тим, суд звертає увагу, що застосування заходів забезпечення позову, зокрема, накладення арешту на грошові кошти, є допустимим лише за умови наявності достатніх і обґрунтованих доказів фактичних обставин, які свідчать про реальний ризик невиконання судового рішення в разі його ухвалення на користь позивача.
Свої доводи щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову Товариство з обмеженою відповідальністю «Синеон-Плюс» обґрунтовує тим, що відповідач здійснює продаж виробничих потужностей. На думку позивача, такі дії можуть свідчити про неможливість виконання судового рішення в майбутньому.
Однак зазначене твердження позивача є лише припущенням і не ґрунтується на належних та допустимих доказах, які б підтверджували наявність реального ризику невиконання судового рішення. Позивач не зазначив конкретних фактів, не надав документів або інших доказів, які б беззаперечно свідчили про виведення активів, приховування майна чи інші дії, спрямовані на ухилення відповідача від потенційного виконання рішення суду.
Як встановлено судом, ТзОВ «Синеон-Плюс» просить вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать або підлягають передачі чи сплаті відповідачу і перебувають у нього або в інших осіб - у межах суми позовних вимог, що становить 1'036'254,28 грн. При цьому, обґрунтовуючи ризики невиконання можливого рішення суду, заявник посилається на факти розміщення оголошень про продаж нерухомого майна, які нібито свідчать про намагання відповідача відчужити активи.
Однак, аналіз змісту таких оголошень засвідчує, що задекларована вартість об'єктів нерухомості, що пропонуються до продажу, становить відповідно 420 000,00 доларів США (еквівалент 17 430 000,00 грн) та 350 000,00 доларів США (еквівалент 14 525 000,00 грн) за офіційним курсом НБУ. Враховуючи, що зазначена вартість майна істотно перевищує розмір заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку, що сам по собі факт продажу такого майна не може свідчити про наявність об'єктивної загрози ухилення відповідача від виконання рішення суду. Відтак, доводи заявника щодо цільового відчуження майна з метою уникнення виконання можливого рішення є припущеннями, що не підтверджені належними доказами в розумінні процесуального закону.
Окрім того, позивач вказує, що вжиття заходів забезпечення позову у вигляді арешту на грошові кошти спонукатиме відповідача з'явитися у судове засідання.
Однак суд звертає увагу, що участь у засіданнях є реалізацією процесуального права відповідача. Тому забезпечення позову не може використовуватися як засіб впливу на реалізацію цього права. Метою інституту забезпечення позову є гарантування реального виконання судового рішення, а не спонукання сторони до участі у процесі.
Таким чином, за відсутності фактичних доказів вчинення відповідачем будь-яких дій, що реально можуть свідчити про намір ухилитися від виконання майбутнього судового рішення, суд вважає, що заявником не доведено наявності обставин, передбачених статті 136 ГПК України, які б обґрунтовували необхідність застосування заходів забезпечення позову.
Посилання на гіпотетичні ризики без не лише належного підтвердження, але і будь - якої аргументації, яка б пояснювала ці ризики, не відповідає стандарту доказування у справах про забезпечення позову.
Суд зазначає, що інститут забезпечення позову має допоміжний, тимчасовий і виключно запобіжний характер. Його призначення полягає у гарантуванні реального й ефективного захисту прав та інтересів особи у разі їхнього порушення, невизнання або оспорення. Водночас негайне втручання у сферу майнових прав іншої сторони через застосування заходів забезпечення позову є крайнім заходом, що потребує особливої обережності та виправданості.
Застосування такого заходу можливе лише за умови, коли заявником буде доведено наявність реальної, а не лише потенційної чи гіпотетичної загрози для виконання майбутнього судового рішення.
Наявність ризику повинна бути підтверджена належними та допустимими доказами, які вказують на конкретні дії або наміри відповідача, що можуть свідчити про ухилення від виконання рішення, знищення або відчуження майна тощо.
Правові позиції Верховного Суду неодноразово акцентували, що лише обґрунтоване побоювання істотного ускладнення чи неможливості виконання рішення суду, не підтверджене доказами, не може бути підставою для забезпечення позову. При цьому заявник несе процесуальний обов'язок доведення наявності відповідних ризиків, і цей обов'язок не може бути замінений загальними міркуваннями про доцільність або побоюваннями, не підтвердженими доказами.
Щодо наявності доказів, які, за твердженням позивача, підтверджують необхідність негайного втручання суду з метою забезпечення ефективного захисту його прав або інтересів, ТзОВ «Синеон-Плюс» надає два скріншоти: перший - із сайту оголошень Rieltor.ua про продаж комерційної нерухомості за адресою: с. Батятичі, вул. Льонарська, 2; другий - із сайту Olx.ua про продаж діючого деревообробного цеху з обладнанням у тому ж населеному пункті.
Водночас зазначені скріншоти не можуть вважатися належними та достатніми доказами наявності реального ризику, який би свідчив про унеможливлення або істотне ускладнення виконання судового рішення у разі задоволення позову.
Насамперед, сам факт публікації оголошень про можливий продаж майна не є достатньою підставою для висновку про вчинення відповідачем дій з метою ухилення від виконання майбутнього рішення суду.
Окрім того, позивач не надав належних та допустимих доказів того, що об'єкти, зазначені в поданих до заяви оголошеннях про продаж нерухомого майна, належать відповідачу на праві власності. Також відсутні дані, які б підтверджували, що саме відповідач є особою, яка ініціювала або здійснила розміщення відповідних оголошень.
Таким чином, надані позивачем скріншоти свідчать лише про загальне припущення можливого відчуження майна, однак не підтверджують дійсного ризику, який би виправдовував застосування заходів забезпечення позову в порядку статті 137 ГПК України.
Оцінивши доводи заяви та подані на їх підтвердження докази на предмет обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу суд дійшов висновку, що наявні матеріали справи не підтверджують існування ризику унеможливлення або істотного ускладнення виконання майбутнього судового рішення без застосування заходу забезпечення позову.
З матеріалів заяви вбачається, що запропонований заявником захід забезпечення позову є надмірними і може призвести до необґрунтованого обмеження прав відповідача, а доводи заявника не містять достатніх доказів можливих дій відповідача, які ускладнять виконання рішення суду.
Відтак, застосування заходу забезпечення позову в запропонованому обсязі не відповідає принципам пропорційності та балансу інтересів сторін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 139, 140, 234 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
1. Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Синеон-Плюс» у задоволенні заяви про забезпечення позову.
2. Ухвала суду, у відповідності до частини 2 статті 235 ГПК України, набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Західного апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня її проголошення в порядку, передбаченому статтями 253-259 ГПК України.
3.Веб-адреса суду http://lv.arbitr.gov.ua на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається.
Суддя Бургарт Т.І.