ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
25.07.2025Справа № 910/6097/25
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЦУКОР ЗАПОРІЖЖЯ" (49107, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, пр.Науки, будинок 74, офіс 316)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМФОРТ ХОУМ" (03028, місто Київ, ПРОСПЕКТ НАУКИ, будинок 3)
про стягнення 388 700,22 грн.
Без повідомлення (виклику) представників учасників справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю "ЦУКОР ЗАПОРІЖЖЯ" (далі-позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМФОРТ ХОУМ" (далі-відповідач) про стягнення 388 700,22 грн, з яких 356 100,00 грн - сума основного боргу, 5341,50 грн - інфляційні витрати, 2429,28 грн - 3 % річних та 24829,44 грн - пеня.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.05.2025 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику сторін), встановлено відповідачу строк для подачі відзиву на позов, позивачу для подачі відповіді на відзив.
09.04.2025 через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшов відзив на позов, в якому останній зазначив наступне:
- відповідач підтверджує, що позивачем та ТОВ "КОМФОРТ ХОУМ" укладений договір поставки №3001-2502 від 30.01.2025 року; відповідач не заперечує факт поставки Товару Позивачем згідно видаткової накладної, яка додана до позовної заяви.
- відповідач зауважив, що розрахунок пені здійснено за період з 21.02.2025року по 14.05.2025 року на суму боргу 356 100,00 грн., не відповідає дійсності та є протиправним;
- позивачем не вірно визначено періоди нарахування штрафних санкцій.
Згідно частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Відповідно до частини 5 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
При розгляді справи судом враховано частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка визначає право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
30.01.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЦУКОР ЗАПОРІЖЖЯ" (далі-постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "КОМФОРТ ХОУМ" (далі-покупець) укладено договір поставки № 3001-2502, за умовами якого постачальник доставляє і передає у власність покупця продовольчі товари, надалі - «Товар», а покупець зобов'язується прийняти цей Товар та своєчасно здійснити його оплату на умовах даного Договору.
Відповідно до п.3.1. Договору, загальна сума Договору складає вартість всього Товару, що відвантажено покупцю, тобто вартість всіх видаткових накладних, відповідно до яких Товар було відвантажено покупцю.
Сторони п. 4.1-4.2 Договору погодили, що розрахунки за кожну партію товару здійснюється відповідно виставлених рахунків на оплату безготівковим засобом шляхом перерахування відповідних сум на розрахунковий рахунок постачальника. Валюта платежу - українська гривня. Датою розрахунку вважається дата отримання коштів на розрахунковий рахунок.
Пунктом 4.3. Договору передбачено те, що оплата товару здійснюється на умовах відтермінування (14 календарних днів) з моменту поставки Товару.
Згідно п 4.4. Договору, датою постачання товару вважається дата передачі товару покупцю, тобто дата підписання товарної накладної при отриманні товару, як самим покупцем, так і його уповноваженою особою, у тому числі перевізником покупця.
Перехід права власності на Товар здійснюється в момент передачі товару покупцю або іншій особі, уповноваженій покупцем для отримання товару у постачальника, при цьому постачання товару вважається здійсненими (п. 5.1 Договору).
Відповідно до п.5.3 Договору, строки поставки товару визначаються за згодою сторін.
Покупець здійснює приймання товару, отриманого від постачальника, відповідно до інструкцій про прийом товару та товарів народного споживання за якістю (№П-7) та кількістю (№П-6) шляхом огляду упаковки щодо наявності пошкоджень; за кількістю - на відповідність товару, що було поставлено, в натурі, кількості, вказаної в товаророзпорядчому документі (п. 6.1. Договору).
Відповідно до п.7.3. Договору, у випадку перевищення строків оплати Товару, що визначені даним Договором або додатковими угодами до нього, Покупець сплачує пеню у розмірі облікової ставки НБУ, що діє на момент розрахунку від вартості неоплаченого Товару за кожен день прострочення платежу за весь період, попереднього до повного розрахунку.
Даний Договір вступає в силу з моменту підписання його Сторонами та діє до 31.12.2026 р. але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань та вважається пролонгованим на кожен наступний рік, якщо за 14 днів до закінчення дії договору жодною стороною не буде заявлено щодо відмови від нього або перегляд умов (п. 11.1 Договору).
На виконання умов договору, 06.02.2025 позивач здійснив поставку, в свою чергу, відповідач його прийняв товар (цукор-пісок) на загальну суму 550 440,00 грн, що накладною № 25-Ц та товарно-транспортною накладною № 23 від 06.02.2025.
Вище вказані документи було підписані та скріплені печатками з обох сторін без зауважень та заперечень.
Надалі, 06.02.2025 постачальником виставлено рахунок № Ц-27 на загальну суму 550 440,00 грн.
Однак, у порушення умов Договору 3001-2502Ю відповідач здійснив часткову оплату за поставлений товар у розмірі 194 340,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором поставки № № 3001-2502 від 30.01.2025, в частині повної та своєчасної оплати за поставлений товар, з у зв'язку із цим позивач просить суд стягнути з відповідача 388 700,22 грн, з яких 356 100,00 грн - сума основного боргу, 5341,50 грн - інфляційні витрати, 2429,28 грн - 3 % річних та 24829,44 грн - пеня.
Відповідач заперечив проти задоволення заявлених позовних вимог, з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки. Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
На підставі укладеного між сторонами договору в позивача виник обов'язок здійснити поставку товару, а у відповідача - прийняти такий товар у обсязі, погодженому сторонами та оплатити його вартість.
На виконання умов договору, 06.02.2025 позивач здійснив поставку, в свою чергу, відповідач його прийняв товар (цукор-пісок) на загальну суму 550 440,00 грн, що накладною № 25-Ц та товарно-транспортною накладною № 23 від 06.02.2025.
Вище вказані документи було підписані та скріплені печатками з обох сторін без зауважень та заперечень.
Згідно із ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Пунктом 4.3. Договору передбачено те, що оплата товару здійснюється на умовах відтермінування (14 календарних днів) з моменту поставки Товару.
Разом з цим, статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України).
З урахуванням викладеного вище, у відповідності до приписів ст. 253, 254 Цивільного кодексу України та пункту 4.3. договору, суд приходить до висновку, що строк оплати отриманого товару за накладною № 25-Ц від 06.02.2025 є 26.02.2025 (включно).
Як вбачається із матеріалів справи, не спростовано відповідачем, перерахував кошти на рахунок позивача 05.03.2025, 10.03.2025, 24.03.2025, 16.04.2025.
Суд відзначає, що закон не містить переліку дій, що свідчать про визнання особою свого боргу або іншого обов'язку, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі дії мають бути спрямовані на виникнення цивільних прав і обов'язків. В цьому сенсі діями, спрямованими на визнання боргу, є дії боржника безпосередньо стосовно кредитора, які свідчать про наявність боргу, зокрема повідомлення боржника на адресу кредитора, яким боржник підтверджує наявність в нього заборгованості перед кредитором, відповідь на претензію, підписання боржником акта звіряння розрахунків або іншого документа, в якому визначена його заборгованість.
Тобто, дії, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 09 листопада 2018 року в справі № 911/3685/17.
Суд розцінює часткові оплати відповідача як визнання ним основного боргу.
Отже, матеріалами справи підтверджується факт наявності у відповідача суми основної заборгованості за договором поставки в розмірі 356 100,00 грн (550 440,00 грн (поставлено позивачем) - 194 340,00 грн (оплачено відповідачем), доказів її погашення, відповідачем не надано та вказана заборгованість не спростована, а тому суд дійшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог у частині стягнення вказаної суми основного боргу.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 5341,50 грн - інфляційних витрат та 2429,28 грн - 3 % річних, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Суд звертає увагу на те, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних.
Вказана правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду у складі об'єднаної Палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 № 910/13071/19.
Суд перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних витрат та 3 % річних, з урахуванням допущених помилок у визначенні бази та періоду нарахування, а тому суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме: інфляційні витрати - 2 195,14 грн та 3 % річних - 2126,19 грн.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 24829,44 грн, суд зазначає наступне.
За змістом ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
За ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 2 ст. 232 Господарського кодексу України).
За змістом наведених норм можна зробити висновок про те, що особливість пені у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов'язання не буде виконаним. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов'язання, обмежується правила ч. 2 ст. 232 Господарського кодексу України, якщо інше не встановлено договором. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов'язання. Тобто вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі.
Пеню належить рахувати з наступного дня після дати, в яку зобов'язання мало бути виконано (з урахуванням святкових, вихідних та неробочих днів), і по переддень фактичного виконання грошового зобов'язання, або по відповідний день через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, але в межах періоду, визначеного позивачем.
Відповідно до п.7.3. Договору, у випадку перевищення строків оплати Товару, що визначені даним Договором або додатковими угодами до нього, Покупець сплачує пеню у розмірі облікової ставки НБУ, що діє на момент розрахунку від вартості неоплаченого Товару за кожен день прострочення платежу за весь період, попереднього до повного розрахунку.
Суд перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, з урахуванням допущених помилок у визначенні бази та періоду нарахування, а тому суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог у розмірі 23 777,65 грн.
Основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (стаття 129 Конституції України).
Суд зазначає, що статтею 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 вказаного кодексу.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).
Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 1-4 стаття 13 Господарського процесуального кодексу України).
Суд відзначає, що статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Для з'ясування наведених питань, а відтак і правильного вирішення спору суду в межах наданих йому повноважень процесуальним законом належало було дослідити умови укладеного між сторонами договору, якими опосередковувалися спірні правовідносини, зміст доказів наданих сторонами, доказів на підтвердження своїх аргументів щодо позову, і на підставі цього встановити наявність (відсутність) підстав для стягнення з відповідача заборгованості за договором №0102-24/1 про надання послуг відповідального зберігання.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються. Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Згідно статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, 23.10.2019 у справі №917/1307/18, 18.11.2019 у справі №902/761/18, 04.12.2019 у справі №917/2101/17 та 25.06.2020 у справі №924/233/18).
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.
Згідно з пунктом 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно з ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження відсутності заборгованості чи відсутності прострочення ним виконання своїх грошових обов'язків за Договором.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд,
1. Позовні Товариства з обмеженою відповідальністю "ЦУКОР ЗАПОРІЖЖЯ" задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМФОРТ ХОУМ" (03028, місто Київ, ПРОСПЕКТ НАУКИ, будинок 3; код ЄДРПОУ 39182454) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЦУКОР ЗАПОРІЖЖЯ" (49107, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, пр.Науки, будинок 74, офіс 316; код ЄДРПОУ 38191515) основну суму заборгованості - 356 100 грн. (триста шістдесят п'ять тисяч сто) 00 грн, пеню - 23 777грн. (двадцять три тисячі сімсот сімдесят сім) 65 коп., інфляційні витрати - 2 195 грн. (дві тисячі сто дев'яносто п'ять) 14 коп., 3 % річних - 2126 грн. (дві тисячі сто двадцять шість) 19 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 5762 грн. (п'ять тисяч сімсот шістдесят два) 98 коп.
3. В іншій частині позовних вимог відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.
Рішення складено та підписано: 25.07.2025.
Суддя М.Є.Літвінова