ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
29.05.2025Справа № 910/10968/23
Господарський суд міста Києва у складі судді Ковтуна С.А., секретар судового засідання Мамонтова О.О., розглянувши матеріали справи
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпайп Ніко Тьюб»
до акціонерного товариства «Укргазвидобування»
компанії з обмеженою відповідальністю «Ворекс ЛЛС»
про визнання недійсним договору поставки трубної продукції UGV421/30/23 від 07.08.2023,
Представники:
від позивача Почекай М.В., Пилипенко А.Л.
від відповідача-1 не прибув
від відповідача-2 Данкевич М.С.
До Господарського суду міста Києва звернулось з позовом товариство з обмеженою відповідальністю «Інтерпайп Ніко Тьюб» до акціонерного товариства «Укргазвидобування» (далі - АТ «Укргазвидобування») про визнання недійсним та скасування рішення оформленого протоколом №379 від 24.05.2023 визначення переможця відкритих торгів, проведених у порядку, визначеному «Особливості здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування», що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2022 року №1178 щодо закупівлі №23Т-154 44160000- 9 - Магістралі, трубопроводи, труби, обсадні труби, тюбінги та супутні вироби (Труби обсадні, безшовні із зовнішнім діаметром 244,48мм (9 5/8 дюйм) з муфтовим різьбовим з'єднанням класу «Преміум»), ідентифікатор закупівлі № UA-2023-05-03- 008168-а.
В подальшому позивач змінив предмет позову, доповнивши вимогу про визнання недійсним договору поставки трубної продукції від 07.08.2023 UGV 421/30-23 між АТ «Укргазвидобування» та компанію з обмеженою відповідальністю «Ворекс ЛЛС» укладеного в результаті завершення процедури закупівлі №23Т-154 44160000-9 - Магістралі, трубопроводи, труби, обсадні труби, тюбінги та супутні вироби (Труби обсадні, безшовні із зовнішнім діаметром 244,48мм (9 5/8 дюйм) з муфтовим різьбовим з'єднанням класу «Преміум»), ідентифікатор закупівлі № UA-2023-05-03- 008168-а.
28.11.2023 Господарський суд міста Києва залучив до участі у справі співвідповідача компанію з обмеженою відповідальністю «Ворекс ЛЛС» (VOREX LLC).
Позивач в основу своїх вимог поклав такі обставини:
- компанія «Ворекс ЛЛС» (VOREX LLC), яка визнана переможцем відкритих торгів та з якою, як з переможцем, укладено оскаржуваний договір, не підтвердила свою відповідність кваліфікаційним критеріям. Обґрунтовуючи ці доводи позивач посилається на те, що лист-відгук ТОВ «Полтавська бурова компанія» № 221 від 21.03.2023, який надано компанією «Ворекс ЛЛС» на підтвердження досвіду виконання аналогічних договорів, що було кваліфікаційним критерієм, в дійсності ТОВ «Полтавська бурова компанія» не надавався та є підробленим;
- тендерна пропозиція компанії «Ворекс ЛЛС» (VOREX LLC) не відповідала умовам технічної специфікації щодо строку поставки товару, переклад документів у складі тендерної пропозиції українською мовою не є автентичним, а самі документи не засвідчені печаткою та підписом уповноваженої особи.
Відповідач-1 (АТ «Укргазвидобування») позов відхилило повністю з таких підстав:
- компанія «Ворекс ЛЛС» (VOREX LLC) належними документами підтвердила свою відповідність кваліфікаційним критеріям: надала скан-довідку про виконання аналогічного договору, скан-копію такого договору, укладеного з ТОВ «Полтавська бурова компанія», та скан-копію листа-відгуку ТОВ «Полтавська бурова компанія». Законодавство не покладає на замовника обов'язку звернення до ТОВ «Полтавська бурова компанія» щодо підтвердження інформації і на час розгляду тендерної пропозиції у замовника (відповідча-1) була відсутня інформація про наявність у складі тендерної пропозиції будь-якої недостовірної інформації;
- тендерна пропозиція компанії «Ворекс ЛЛС» (VOREX LLC) відповідала умовам технічної специфікації та вимогам щодо строку поставки товару;
- переклад документів у складі тендерної пропозиції компанії «Ворекс ЛЛС» (VOREX LLC) українською мовою є автентичним (при перекладі українською мовою були застосовані повні назви показників: TS - межа міцності, YS - межа текучості, EL - видовження, оскільки українського аналога ASTM Термінології E6 не існує);
- компанія «Ворекс ЛЛС» (VOREX LLC) є нерезидентом, а тому на неї не поширюються вимоги про накладення кваліфікованого електронного підпису або удосконаленого електронного підпису;
- відсутнє порушене право позивача.
Відповідач-2 (компанія з обмеженою відповідальністю «Ворекс ЛЛС» (VOREX LLC) також позов відхилила повністю. Відповідач-2 вважає, що належними документами підтвердив свою відповідність кваліфікаційним критеріям, і його тендерна пропозиція відповідала умовам технічної специфікації.
22 лютого 2024 року Господарський суд міста Києва ухвалив рішення, яким:
- визнав недійсним та скасував рішення замовника акціонерного товариства «Укргазвидобування», оформленого протоколом № 379 від 24.05.2023;
- визнав недійсним договір поставки трубної продукції UVG 421/30-23 від 07 серпня 2023 року, що укладений між акціонерним товариством «Укргазвидобування» та компанією «Ворекс ЛЛС» в результаті завершення закупівлі № 23Т-154 44160000-9 - Магістралі, трубопроводи, труби, обсадні труби, тюбінги та супутні вироби (Труби обсадні, безшовні із зовнішнім діаметром 244, 48 мм (9 5/8 дюйм) з муфтовим різьбовим з'єднанням класу «Преміум») ідентифікатор закупівлі №UA-2023-05-03-008168-а.
Північний апеляційний господарський суд (постанова від 16.07.2024) залишив без змін рішення місцевого суду.
22 серпня 2024 року Верховний Суд скасував рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.07.2024 та відмовив у задоволенні позову в частині визнання недійсним та скасування рішення замовника акціонерного товариства «Укргазвидобування», оформленого протоколом №379 від 24.05.2023, в частині визнання недійсним договору поставки трубної продукції від 07.08.2023 UGV 421/30-23 передав справу на новий розгляд.
Верховний Суд зазначив, що суди не встановили наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто не встановили, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) відкрито провадження у справі, належним позивачем.
13 вересня 2024 року Господарський суд міста Києва постановив розглядати справу у порядку загального позовного провадження, призначив підготовче засідання.
Відповідачі, заперечуючи проти задоволення позову, зазначили, що метою визнання недійсним договору є створення підстави для подальшого звернення з іншим позовом або створення преюдиційної обставини чи доказу для іншого судового провадження.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтерпайп Ніко Тьюб» подало заяву про зміну предмету позову, в якій просило крім вимоги про визнання недійсним договору поставки трубної продукції UVG 421/30-23 від 07.08.2023 ще стягнути з відповідачів 64562,11 грн збитків (кошти, понесені на оплату комісії за надання банком гарантії, яка вимагається умовами тендерної документації замовника).
За твердженням позивача, така зміна предмету позову викликана зміною фактичних обставин справи, що сталася після закінчення підготовчого засідання. Так, оспорюваний договір трубної продукції UVG 421/30-23 від 07.08.2023 виконаний у повному обсязі, а поставлена продукція введена в експлуатацію.
Обставини повного виконання умов договору підтверджуються звітом про виконання договору UVG 421/30-23, який опубліковано на порталі Prozorro у відповідному розділі закупівлі вже після закінчення підготовчого провадження у цій справі.
Суд своєю ухвалою від 07.11.2024 повернув товариству з обмеженою відповідальністю «Інтерпайп Ніко Тьюб» заяву про зміну предмета позову.
Заява позивача про зміну предмета позову є неприйнятною з огляду на таке.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 902/743/18 та від 06.02.2022 у справі № 910/14422/15, виключними підставами, які дозволяють позивачу змінити предмет або підстави позову при новому розгляді справи, є наявність таких умов: це необхідно для захисту прав позивача, у зв'язку зі зміною фактичних обставин справи після закінчення підготовчого провадження, а предмет чи підстава позову при первісному розгляді були недостатніми для такого належного захисту.
Обставина щодо повного виконання договору, так само як і введення переданих за договором труб в промислову експлуатацію не є обставинами, які впливають на ефективність способу захисту у цій справі, адже обставини заподіяння збитків, що є предметом зави про зміну предмету позову, обґрунтовані недійсністю договору поставки трубної продукції UVG 421/30-23 від 07.08.2023, а не фактом його виконання
Отже, ця вимога не пов'язана із зміною фактичних обставин справи.
Розглянувши надані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідачів, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:
АТ Укргазвидобування» (замовник) 03.05.2023 опублікувало оголошення (https://prozorro.gov.ua/tender/UA-2023-05-03-008168-a) про проведення відкритих торгів за № UA-2023-05-03-008168-a, яким передбачено закупівлю товариством таких предметів: магістралі, трубопроводи, труби, обсадні труби, тюбінги та супутні вироби (Труби обсадні, безшовні із зовнішнім діаметром 244,48мм (9 5/8 дюйм) з муфтовим різьбовим з'єднанням класу «Преміум»).
Очікувана вартість предмета закупівлі: 793440000 грн. Критерієм вибору переможця є ціна 100%.
Рішенням Уповноваженої особи замовника від 03.05.2023, оформленого протоколом №328 затверджено тендерну документацію по предмету закупівлі (номер процедури закупівлі 23Т-154) (далі - Тендерна документація).
Відповідно до реєстру отриманих тендерних пропозицій участь у торгах брали такі юридичні особи: компанія з обмеженою відповідальністю «Ворекс ЛЛС» (далі - Компанія), товариство з обмеженою відповідальністю «Інтерпайп Ніко Тьюб» та товариство з обмеженою відповідальністю «Нафтосервіс».
11.05.2023 о 15 год. 01 хв. замовник здійснив розкриття тендерних пропозицій по предмету закупівлі UA-2023-05-03-008168-a та встановив відповідність Компанії як такої, що відповідає кваліфікаційним критеріям, встановленим в тендерній документації та відсутність підстави для відмови, що встановлені статтею 17 Закону України «Про публічні закупівлі» (протокол розкриття від 11.05.2023).
24.05.2023 АТ «Укргазвидобування» (замовник) ухвалило рішення, що оформлено протоколом від № 379 про визначення переможцем процедури відкритих торгів учасника - Компанію, та про намір укласти з ним договір з ціною тендерної пропозиції 674424000 грн.
АТ «Укргазвидобування» (замовник) та Компанія (постачальник) уклали договір від 07.08.2023 UGV421/30/23 поставки трубної продукції (далі - Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити покупцеві труби обсадні, безшовні із зовнішнім діаметром 244,48мм (9 5/8 дюйм) з муфтовим різьбовим з'єднанням класу «Преміум» (пункт 1.1 Договору). Ціна Договору 15358023 доларів США (пункт 3.2 Договору).
Договір є виконаним, що визнається сторонами а тому, відповідно до ч. 1 ст. 75 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України, не підлягає доказуванню.
За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з частинами першою та другою статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та / або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) відкрито провадження у справі, належним позивачем.
Особа, яка звертається до суду з позовом, реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ГПК України право на судовий захист, вказує у позові власне суб'єктивне уявлення про її порушене право та / або охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Позивач звертаючись до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке його право та / або охоронюваний законом інтерес порушене особою, до якої пред'явлений позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права / інтересу. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та / або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.
Положення частини другої статті 16 ЦК України та статті 20 Господарського кодексу (далі - ГК) України передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину (господарської угоди).
ЦК України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; шляхом укладання правочинів суб'єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб'єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.
Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до частин першої, третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Вимога про визнання правочину недійсним може бути пред'явлена особами, визначеними у ЦК України та інших законодавчих актах, що встановлюють оспорюваність правочинів, а саме: 1) однією зі сторін правочину або 2) заінтересованою стороною (не стороною правочину), тобто особою, чиї права та/або охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.
Цивільний кодекс України не дає визначення поняття «заінтересована особа». Зазначене поняття є оціночним, а тому коло заінтересованих осіб має з'ясовуватись у кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом. Суди мають надати обґрунтовану оцінку доводам позивача про те, в чому саме полягає заінтересованість позивача щодо спірного правочину, які права та / або інтереси позивача (не сторони договору) порушує оспорюваний ним правочин.
Такі правові позиції викладені у постановах об'єднаної палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17 та від 02.09.2022 у справі № 916/144/17.
Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов'язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
З аналізу правової природи відкритих торгів як способу забезпечення потреб замовника шляхом закупівлі товарів, робіт, послуг (з урахуванням особливостей, передбачених законодавством щодо проведення відкритих торгів) вбачається, що оформлення за їх результатом договору про закупівлю є правочином, який може бути визнаний недійсним у судовому порядку з підстав недодержання при його вчиненні вимог, передбачених частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. При цьому підставою визнання такого договору недійсним є порушення передбачених законодавством правил проведення торгів, визначених, зокрема, Законом України «Про публічні закупівлі», та наслідком проведення яких фактично є дії сторін щодо укладання договору.
До таких висновків дійшла об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 26.05.2023 у справі № 905/77/21.
Правовий висновок щодо ефективності вимоги про визнання договору недійсним без одночасного заявлення позовної вимоги про реституцію наведено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 905/77/21 від 26 травня 2023 року.
Зокрема об'єднана палата зазначила, що відповідно до частини 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
У статті 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.
Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.
Положення частини 2 статті 16 ЦК України та статті 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину (господарської угоди).
ЦК України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; шляхом укладання правочинів суб'єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб'єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.
Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до частин 1, 3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3 , 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття «заінтересована особа» такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.
Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов'язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. Для такого визнання з огляду на приписи статті 5 ЦК України суд має застосувати акт цивільного законодавства, чинний на момент укладення договору (такі висновки сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17 і від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17).
Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади визначає Закон України «Про публічні закупівлі», метою якого є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.
З аналізу правової природи відкритих торгів як способу забезпечення потреб замовника шляхом закупівлі товарів, робіт, послуг, ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення відкритих торгів, оформлення за їх результатом договору про закупівлю, є правочином, який може бути визнаний недійсним у судовому порядку з підстав недодержання при його вчиненні вимог, передбачених частинами 1- 3, 5, 6 статті 203 ЦК України. При цьому підставою визнання такого договору недійсним є порушення передбачених законодавством правил проведення торгів, визначених, зокрема, Законом України «Про публічні закупівлі», та наслідком проведення яких фактично є дії сторін щодо укладання договору.
Частинами 1 і 2 статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.
Двостороння реституція є обов'язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов'язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (аналогічний висновок викладено в пунктах 64 і 65 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15).
Проте згідно з частиною 5 статті 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.
Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Така вимога може бути об'єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову. Якщо позов щодо застосування наслідків недійсності правочину не подано, суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину з власної ініціативи, оскільки згідно з абзацом 2 частини 5 статті 216 ЦК України зазначене право є у суду лише щодо нікчемних правочинів (такий правовий висновок викладено в пунктах 80- 82 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.09.2021 у справі № 925/1276/19).
Об'єднана палата вважає не ефективним такий спосіб судового захисту, як визнання недійсним виконаного договору про закупівлю без одночасного заявлення позовної вимоги про застосування наслідків недійсності правочину з таких підстав.
Здійснюючи правосуддя суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Однак якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ГПК України).
Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб'єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).
Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Сполученого Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.
У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, в якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Зміст зобов'язань за статтею 13 Конвенції залежить, зокрема, від характеру скарг заявника. Однак засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ від 05.05.2005 у справі «Афанасьєв проти України» (заява № 38722/02)).
Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині 2 статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17).
Об'єднана палата зазначає, що визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у частині 1 статті 2 ГПК України (частині 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України).
Аналогічні висновки сформульовано в пунктах 5.5- 5.8, 5.12, 5.29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19.
Об'єднана палата наголосила, що, фактично уточнюючи висновок, викладений в пункті 5.29 постанови від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, Велика Палата Верховного Суду в пункті 154 постанови від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц звернула увагу на те, що у разі, якщо на виконання оспорюваного правочину товариством сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини 1 статті 216, статті 387, частин 1, 3 статті 1212 ЦК України).
Отже, позовна вимога про визнання виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину. Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.
У суду відсутні підстави для відступу він наведеного вище правого висновку, а тому позов не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 248 Господарського процесуального кодексу України, суд
Відмовити товариству з обмеженою відповідальністю «Інтерпайп Ніко Тьюб» у позові до акціонерного товариства «Укргазвидобування» та до компанії з обмеженою відповідальністю «Ворекс ЛЛС» про визнання недійсним договору поставки трубної продукції UVG 421/30-23 від 07 серпня 2023 року, укладеного між акціонерним товариством «Укргазвидобування» та компанією «Ворекс ЛЛС» в результаті завершення закупівлі №23Т-154 44160000-9 - Магістралі, трубопроводи, труби, обсадні труби, тюбінги та супутні вироби (Труби обсадні, безшовні із зовнішнім діаметром 244, 48 мм (9 5/8 дюйм) з муфтовим різьбовим з'єднанням класу «Преміум») ідентифікатор закупівлі №UA-2023-05-03-008168-а.
Покласти судові витрати на товариство з обмеженою відповідальністю «Інтерпайп Ніко Тьюб».
Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга може бути подана до Північного апеляційного господарського суду.
Повний текст рішення складений 25.07.2025.
Суддя С.А. Ковтун