номер провадження справи 3/82/25
17.07.2025 Справа №908/1539/25
м. Запоріжжя, Запорізька область
Господарський суд Запорізької області у складі судді Педорича С.І.,
за участю секретаря судового засідання Данилейко К.М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні у спрощеному позовному провадженні справу:
за позовом: Комунального некомерційного підприємства «МІСЬКА ДИТЯЧА ЛІКАРНЯ №5» Запорізької міської ради (вул. Сорочинська, буд. 28-А, м. Запоріжжя, 69076; ідентифікаційний код юридичної особи 05498789)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГІВЕЛЬНИЙ БУДИНОК «АНТАРЕС» (вул. Курузова, буд. 11, кв. 39, м. Запоріжжя, 69124; ідентифікаційний код юридичної особи 31329355)
про стягнення коштів у розмірі 45 380, 30 грн
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явилася;
від відповідача: адвокат Мормуль П.В., ордер АР №1246138 від 18.06.2025
РУХ СПРАВИ.
23.05.2025 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Комунального некомерційного підприємства «МІСЬКА ДИТЯЧА ЛІКАРНЯ №5» Запорізької міської ради (скорочене найменування КНП «МІСЬКА ДИТЯЧА ЛІКАРНЯ №5» ЗМР) до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГІВЕЛЬНИЙ БУДИНОК «АНТАРЕС» (скорочене найменування ТОВ «ТБ «АНТАРЕС») про стягнення заборгованості за договором №1319 оренди нежитлового приміщення від 20.12.2005 в розмірі 13 812,78 грн, пені в розмірі 19 155,09 грн, інфляційних втрат в розмірі 10 457,90 грн, трьох процентів річних в розмірі 1954,53 грн. Судові витрати у справі просить покласти на відповідача.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.05.2025 справу №908/1539/25 передано на розгляд судді Педоричу С.І.
Ухвалою суду від 28.05.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №908/1539/25 та присвоєний справі номер провадження 3/82/25. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи; учасникам справи надана можливість реалізувати свої процесуальні права та обов'язки, зокрема, звернуто увагу, що клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву (ч. 7 ст. 252 ГПК України).
23.06.2025 у системі «Електронний суд» відповідачем сформовано відзив на позовну заяву, в якому також викладено заяву про поновлення строку на подачу відзиву, а також додано клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомлення сторін.
Ухвалою суду від 26.06.2025 задоволено клопотання ТОВ «ТОРГІВЕЛЬНИЙ БУДИНОК «АНТАРЕС» про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін. Судове засіданні призначено на 08.07.2025.
У судовому засіданні 08.07.2025 технічна фіксація здійснювалась за допомогою підсистеми відеоконференцзв'язку: vkz.court.gov.ua.
Представник позивача в судовому засіданні 08.07.2025 підтримала позов повністю, просить позовні вимоги задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні просив у задоволенні позову відмовити з мотивів викладених у відзиві.
У судовому засіданні 08.07.2025 оголошена перерва до 17.07.2025.
У судовому засіданні 17.07.2025 технічна фіксація здійснювалась за допомогою підсистеми відеоконференцзв'язку: vkz.court.gov.ua.
У судове засідання 17.07.2025 представник позивача не прибула.
Зважаючи на належне повідомлення представника позивача про дату та час судового засідання та відсутність клопотань про перенесення судового засідання, суд ухвалив провести судове засідання 17.07.2025 без участі представника позивача.
16.07.2025 від відповідача надійшло клопотання про долучення документів про судові витрати пов'язані з правничою допомогою. У судовому засіданні 17.07.2025 відповідач підтримав клопотання від 16.07.2025, просив долучити до матеріалів справи та врахувати при вирішенні спору.
У судовому засіданні 17.07.2025 суд долучив до матеріалів справи документи, подані відповідачем разом з клопотанням 16.07.2025.
17.07.2025 від позивача у справі надійшла заява про доручення доказів, відповідно до якої позивач просить долучити до матеріалів справи наступні докази: договір №1319 від 20 грудня 2005 року (про спільне відшкодування витрат на утримання будівлі, в якій розташоване орендоване приміщення); додаткову угоду від 13 травня 2013 року; договір від 26 травня 2017 року (про спільне відшкодування витрат на утримання будівлі, в якій розташоване орендоване приміщення); додаткову угоду від 01 травня 2020 року; розрахунок платежів за комунальні послуги.
У судовому засіданні 17.07.2025 суд відмовив в задоволенні клопотання позивача від 17.07.2025 про доручення доказів, виходячи з наступного:
Загальний порядок подання доказів визначено ст. 80 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), відповідно до якої позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви (ч. 2 ст. 80 ГПК України).
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 ГПК України).
Суд визнає необґрунтованим посилання позивача на неможливість вчасно подати докази у справі, які полягають у несвоєчасному залученні представника позивача до участі у справі.
Крім того суд вважає, що додані позивачем до клопотання 17.07.2025 докази, є неналежними доказами у цій справі.
Відповідно до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом позову позивачем визначено стягнення заборгованості за договором №1319 оренди нежитлового приміщення від 20.12.2005. Позовні вимоги позивач обґрунтовує саме вказаним договором оренди.
Додаткові докази, які позивач просить долучити до матеріалів справи, не мають стосунку до вказаного договору оренди, а тому не є належним доказами в цій справі.
У судовому засіданні 17.07.2025 судом безпосередньо досліджені докази, які наявні в матеріалах справи.
У судовому засіданні 17.07.2025 суд визнав наявні документи достатніми для об'єктивного та всебічного розгляду спору, внаслідок чого після переходу до стадії ухвалення судового рішення, в судовому засіданні, в порядку статті 240 ГПК України, проголошено скорочене судове рішення (вступну та резолютивну частини) та повідомлено, що повний текст рішення буде складено протягом десяти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частин рішення.
Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення сторін, встановив наступне.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ ПОЗИВАЧА.
Між Територіальною громадою м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради Комунальною установою «Запорізька міська багатопрофільна дитяча лікарня №5» та ТОВ «ТБ «АНТАРЕС» укладено договір №1319 оренди нежитлового приміщення від 20.12.2005.
Несплата Відповідачем орендної плати та заборгованості за комунальні послуги згідно Договору№13419 від 20.12.2005 за період з квітня 2020 року по 01 серпня 2020 року стала підставою для звернення позивача до господарського суду.
Позивачем заявлена до стягнення заборгованість з орендної плати та відшкодування комунальних послуг у розмірі 13 812,78 грн, а також нарахована відповідно до умов договору пеня у розмірі 19 155,09 грн, та нарахована відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України сума інфляційних втрат в розмірі 10 457,90 грн та трьох процентів річних в розмірі 1954,53 грн.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ЗАПЕРЕЧЕНЬ ВІДПОВІДАЧА.
Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечив повністю.
Вказав, що позивач з квітня 2020 року обмежив доступ Відповідачу до орендованого приміщення в зв'язку з чим останній не зміг використовувати приміщення за призначенням.
Щодо розрахунку заборгованості за комунальні послуги зазначає, що Позивачем на підтвердження розміру заборгованості орендної плати надано Акт звірки взаєморозрахунків на 1 березня 2025 року підписаний лише представником Позивача. Позивачем надано Розрахунок заборгованості за комунальні послуги, який також складено одноособово Позивачем.
Також, разом з відзивом відповідач надав заяву про застосування строків позовної давності, в якій просить застосувати позовну давність до розрахунку позивача щодо нарахування пені у розмірі 19 155,09 грн.
ПЕРЕЛІК ОБСТАВИН, ЯКІ Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.
Предметом цього судового розгляду є вимоги позивача про стягнення орендної плати та заборгованості за комунальні послуги у загальній сумі 13 812,78 грн, за договором №13419 від 20.12.2005 за період з квітня 2020 року по 01 серпня 2020 року, а також нарахована відповідно до умов договору пеня у розмірі 19 155,09 грн, та нарахована відповідно до ч. 2 ст 625 ЦК України сума інфляційних втрат в розмірі 10 457,90 грн та трьох процентів річних в розмірі 1954,53 грн.
Предметом доказування, відповідно до частини 2 статті 76 ГПК України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Для правильного вирішення цього спору необхідно встановити, які саме правовідносини склались між сторонами, які взаємні права та обов'язки виникли між сторонами (на яких умовах був укладений договір оренди; чи підлягають компенсації відповідно до договору оренди орендарем комунальні та інші послуги; якщо так - в які строки і якому розмірі), чи мало місце порушення будь-яких зобов'язань (чи були оплачені відповідачем орендна плата, комунальні та інші послуги), які саме зобов'язання порушені боржником, яке право чи інтерес кредитора порушено, які наслідки порушення зобов'язань боржником.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.
Між Територіальною громадою м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради комунальною установою «Запорізька міська багатопрофільна дитяча лікарня № 5» та ТОВ «ТБ «АНТАРЕС» було укладено договір №1319 оренди нежитлового приміщення від 20.12.2005.
Згідно до п. 1.1-1.3. договору №1319 від 20.12.2005 орендодавець передає в строкове платне користування частину нежитлового приміщення: в літ. А-5, А'-2, А2-3, А3-1, А4-1 на першому поверсі аптечний купки 82 пл. 20,0 кв. м, а саме (хол приймального відділення) 4-го блоку головного корпусу (літ А-5), по вул. Новгородська, буд. 28а (двадцять вісім «а»), в місті Запоріжжі, що знаходиться на баланс комунальної установи «Запорізька міська багатопрофільна дитяча лікарня №5», вартість якого визначена у звіті про оцінку і становить за незалежною оцінкою 9986,0 (дев'ять тисяч дев'ятсот вісімдесят шість гривень 00 коп.) станом на 31.08.2005. Приміщення, що орендується належать територіальній громаді м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради на праві комунальної власності на підставі Рішення сесії Запорізької міської ради №7 від 29.04.1992, що підтверджується Витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно, виданим орендним підприємством Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації від 08.12.2005 за №9212456. Приміщення використовується орендарем на правах оренди для розміщення аптечного пункту.
Відповідно до акту приймання-передачі об'єкта оренди від 20 грудня 2005 року орендодавець передав, а орендар прийняв об'єкт оренди, зазначений в пункті 1.1. договору.
Згідно додаткової угоди від 27.10.2017 договір було викладено в новій редакції. Також до вказаного договору було укладено ряд додаткових угод щодо продовження строку дії договору.
Пунктом 2 Додаткової угоди від 14 лютого 2018 року унормовано, що договір оренди №1319 від 20.12.2005 нерухомого майна - нежитлового приміщення по вул. Новгородській, 28-а вважати продовженим з 20.12.2017 до 20.11.2020.
Відповідно до пункту 3.1. договору в редакції додаткової угоди від 27.10.2017 орендна плата визначається на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786, Угоди про виконання умов конкурсу на право оренди об'єкта права комунальної власності від 07.04.2008 та складає 7112,00 грн (сім тисяч сто дванадцять гривень 00 копійок) на рік згідно з розрахунком (Додаток №4 до договору).
Також у пункті 3.3 договору в редакції додаткової угоди від 27.10.2017 зазначено, що орендна плата за кожний наступний місяць розраховується орендарем самостійно і визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць, з урахуванням п. 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік».
Пунктом 3.4. договору в редакції додаткової угоди від 27.10.2017 передбачено, що орендна плата перераховується Орендарем на розрахунковий рахунок комунальної установи «Запорізька міська багатопрофільна дитяча лікарня №5» на розрахунковий рахунок №31550201324546 в ГУДКСУ Запорізької обл. МФО 813015, код ЄДРПОУ 05498789 щомісячно не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітнім.
Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством України (пункт 3.5. договору).
У випадку Порушення строків оплати та обсягу платежу, Орендар зобов'язаний сплатити штраф у розмірі трьох відсотків від місячного розміру орендного платежу щодо якого було допущено відповідне порушення. (пункт 3.7. договору).
У випадку закінчення дії цього Договору або його дострокового припинення орендна плата перераховується Орендарем по добу фактичної здачі комунального Майна по Акту приймання-передачі. (пункт 3.10. договору)
Відповідно до 5.5. Орендар зобов'язаний сплачувати в установленому законом порядку плату за землю. На нього покладається обов'язок звернутися в місячний термін з моменту укладення цього договору до Запорізької міської ради щодо оформлення права користування земельною ділянкою або укласти угоду з Балансоутримувачем на відшкодування сум земельного податку. Плата за користування землею здійснюється з моменту вступу в користування Орендарем орендованим Майном (п. 2.1 цього Договору).
Відповідно до пункту 5.14 до обов'язків орендаря віднесено - укласти відповідні договори з постачальниками комунальних послуг, або з Балансоутримувачем на компенсацію витрат за комунальні послуги, експлуатаційних витрат, витрат на спільне утримання прилеглої території та елементів благоустрою, своєчасно вносити платню за ці послуги.
01 серпня 2020 року між Департаментом комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради, комунальним некомерційним підприємством «МІСЬКА ДИТЯЧА ЛІКАРНЯ №5» Запорізької міської ради та ТОВ «ТБ «АНТАРЕС» було укладено додаткову угоду до договору №1319 від 20.12.2005, відповідно до якої договір оренди від 20.12.2005 №139 нежитлового приміщення по вул. Новгородській, 28А вважати розірваним за згодою сторін.
Також 01 серпня 2020 року сторонами підписано акт приймання-передачі, відповідно до якого ТОВ «ТБ «АНТАРЕС» (орендар) передає, а Департаментом комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради (орендодавець) та комунальне некомерційне підприємство «МІСЬКА ДИТЯЧА ЛІКАРНЯ №5» (балансоутримувач) приймають нежитлове приміщення № 82 першого поверху будівлі (літ. А.5) площею 20,0 кв.м по вул. Новгородській, 28А.
За розрахунком позивача, станом 01.03.2025 (дата акту звірки) за орендарем наявна заборгованість у розмірі 13 812,78 грн, яка складається із суми боргу за орендну плату у розмірі 4 339,18 грн, та суми боргу за комунальні послуги у розмірі 9 473,60 грн.
Крім того позивачем нарахована пеня у розмірі 19 155,09 грн, сума інфляційних втрат в розмірі 10 457,90 грн та трьох процентів річних в розмірі 1954,53 грн.
ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН, ВИСНОВКИ СУДУ.
Щодо стягнення орендної плати.
Між сторонами укладено договір №1319 оренди нежитлового приміщення від 20.12.2005, який за своєю правовою природою є договором оренди, що регулюється §1 глави 58 Цивільного кодексу України, §5 глави 30 Господарського кодексу України.
За змістом статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа мас право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа мас право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, ч. 1 ст. 16 ЦК України.
Відповідно до положень частин 1, 6 ст. 283 Господарського кодексу України (далі - ГК України) за договором оренди одна сторона (орендодавець) передаєдругійстороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Аналогічні положення містяться у ст. 759 ЦК України, відповідно до якої за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Відповідно до ч. 1 ст. 760 ЦК України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).
Згідно з ч.ч. 1, 5 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму; плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
У статті 286 ГК України зазначено, що орендна плата це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.
Розмір орендної плати може бути змінений за погодженнямсторін, а також в іншихвипадках, передбаченихзаконодавством. Строки внесенняорендної плати визначаються в договорі.
Договір, відповідно до ст. 629 ЦК України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщоінше не встановлено договором або законом. Зобов'язаннямаєвиконуватисяналежним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаївділового обороту абоіншихвимог, щозвичайноставляться.
У відповідності до ч. 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Судом встановлено та не спростовується сторонами спору, що відповідач відповідно до акту прийому передачі від 20.12.2005, укладеного на підставі договору №1319оренди нежитлового приміщення від 20.12.2005, прийняв в строкове платне користування нежитлове приміщення площею 20,0 кв. м, за адресою: м. Запоріжжя, вул. вул. Новгородській, 28-а.
Також, судом встановлено та не спростовується сторонами спору, що відповідач відповідно до акту прийому-передачі від 01.08.2020, укладеного на підставі додаткової угоди від 01.08.2020 про розірвання договору №1319 оренди нежитлового приміщення від 20.12.2005, повернув орендодавцю - Департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради та Балансоутримувачу - комунальному некомерційну підприємству «МІСЬКА ДИТЯЧА ЛІКАРНЯ №5» нежитлове приміщення площею 20,0 кв. м, за адресою: м. Запоріжжя, вул. вул. Новгородській, 28-а.
Позивач просить стягнути з відповідача орендну плату за період з квітня 2020 року по 01 серпня 2020 року, тобто за період в якому приміщення перебувало в орендному користуванні відповідача.
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, посилається на те, що Позивач порушив умови договору в односторонньому порядку, обмеживши доступ Відповідача до орендованого приміщення в період з квітня 2020 року до 1 серпня 2020 року.
Вказану обставину підтверджує заявою свідка - директора ТОВ «ТБ «АНТАРЕС» ОСОБА_1 від 23.06.2025.
Суд не приймає в якості доказу заяву свідка - директора ТОВ «ТБ «АНТАРЕС» ОСОБА_1 від 23.06.2025, оскільки відповідно до статті 87 ГПК України на підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах.
В даному випадку факт повернення приміщення з оренди підтверджується підписаним сторонами Актом прийому-передачі від 01.08.2020, який підписано без зауважень директором ТОВ «ТБ «АНТАРЕС» - Западнюком Антоном Андрійовичем.
Інших доказів на підтвердження не можливості використання спірного приміщення відповідачем не надано.
Тому суд вважає доведеним факт використання відповідачем орендованого приміщення в період з квітня 2020 року до 1 серпня 2020 року (спірний період).
Позивачем заявлена до стягнення сума боргу за орендну плату, яка відповідно до розрахунку заборгованості (а.с.52) складає 4 339,18 грн.
Відповідач свого контррозрахунку суми боргу за орендну плату не надав, як не надав і доказів оплати орендної плати.
Перевіривши розрахунк заборгованості, суд зазначає наступне:
У розрахунку заборгованості (а.с.52) суми боргу за орендну плату, окрім орендної плати, включені також: оренда побутових відходів, видатки на утримання, плата за землю, експлуатаційні витрати.
Як встановлено судом, розмір та умови сплати орендної плати визначені умовами договору №1319 оренди нежитлового приміщення від 20.12.2005, в редакції додаткової угоди від 27.10.2017, зокрема Розділом 3 «Орендна плата», а також додатком №4 договору №1319 оренди нежитлового приміщення від 20.12.2005 «Розрахунок орендної плати».
Умови договору, з урахуванням додатків до нього, не містять обов'язку сплати орендарем (відповідачем) таких видів платежів, як: оренда побутових відходів, видатки на утримання, експлуатаційні витрати.
Плата за землю врегульована пунктом 5.5. договору, відповідно до якого Орендар зобов'язаний сплачувати в установленому законом порядку плату за землю. На нього покладається обов'язок звернутися в місячний термін з моменту укладення цього договору до Запорізької міської ради щодо оформлення права користування земельною ділянкою або укласти угоду з Балансоутримувачем на відшкодування сум земельного податку. Плата за користування землею здійснюється з моменту вступу в користування Орендарем орендованим Майном (п. 2.1 цього Договору).
Оскільки позивачем заявлені позовні вимоги про стягнення заборгованості за договором №1319 оренди нежитлового приміщення від 20.12.2005, питання щодо відшкодування земельного податку та інших платежів (оренда побутових відходів, видатки на утримання, експлуатаційні витрати) на підставі інших договорів чи угод, окрім договору №1319 від 20.12.2025, судом не розглядаються.
Позивачем не надано жодних доказів щодо правомірності нарахування, окрім орендної плати, вищезазначених платежів саме за договором оренди №1319 від 20.12.2025 (оренди побутових відходів, видатків на утримання, плата за землю, експлуатаційних витрат).
З урахуванням викладеного, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у частині стягнення платежів під назвами: оренда побутових відходів, видатки на утримання, плата за землю, експлуатаційні витрати.
Що стосується нарахувань орендної плати, то відповідно до розрахунку заборгованості, орендна плата нарахована за квітень 2020 у розмірі 768,77 грн, червень 2020 у розмірі 84,58грн, липень 2020 у розмірі 934,55 грн, серпень 2020 у розмірі 936,38 грн, а також у розмірі 937,34 грн взагалі без вказівки на період нарахування.
Враховуючи повернення відповідачем приміщення 01.08.2020, суд вважає безпідставним нарахування орендної плати за серпень 2020 року у розмірі 936,38грн.
Також суд вважає безпідставно заявлену до стягнення орендну плату без вказівки на період її нарахування у розмірі 937,34 грн.
Враховуючи викладене, суд вважає правомірно нарахованою орендну плату за квітень 2020 у розмірі 768,77 грн, за червень 2020 у розмірі 84,58грн, за липень 2020 у розмірі 934,55 грн, а також перерахунок орендної плати за лютий 2020 у розмірі - 0,77грн, перерахунок орендної плати за травень 2020 у розмірі 7,46 грн та перерахунок орендної плати за червень у розмірі 7,49 грн. Всього на суму 1802,08 грн.
Щодо стягнення заборгованості за комунальні послуги.
Позивачем заявлена до стягнення сума боргу за комунальні послуги, яка відповідно до розрахунку заборгованості (а.с. 51) складає 9473,60 грн.
Відповідач заперечив проти стягнення боргу за комунальні послуги, посилаючись на умови пункту 5.14 договору №1319 оренди нежитлового приміщення від 20.12.2005, в редакції додаткової угоди від 27.10.2017.
Відповідно до пункту 5.14 до обов'язків орендаря віднесено: «Укласти відповідні договори з постачальниками комунальних послуг, або з Балансоутримувачем на компенсацію витрат за комунальні послуги, експлуатаційних витрат, витрат на спільне утримання прилеглої території та елементів благоустрою, своєчасно вносити платню за ці послуги».
Оскільки позивачем заявлені позовні вимоги про стягнення заборгованості за договором №1319 оренди нежитлового приміщення від 20.12.2005, питання щодо відшкодування комунальних послуг на підставі інших договорів чи угод, окрім договору №1319 від 20.12.2025 судом не розглядаються.
Позивачем не надано жодних доказів, щодо правомірності нарахування комунальних послуг відповідачу саме за договором оренди №1319 від 20.12.2025.
Враховуючи викладене, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог про стягнення боргу за комунальні послуги у розмірі 9473,60 грн.
Щодо стягнення пені.
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Позивачем заявлена до стягнення пеня у загальному розмірі 19 155,09 грн, яка нарахована за період з 10.08.2020 по 28.04.2025 на суму заборгованості у розмірі 13 812,78 грн.
В обґрунтування нарахування пені позивач посилається на пункт 3.5. договору №1319 оренди нежитлового приміщення від 20.12.2005, відповідно до якого орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації, стягується на користь Балансоутримувача відповідно до чинного законодавства з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості з урахуванням індексації, за кожен день прострочення включаючи день оплати.
У той же час сторону додатковою угодою від 27.10.2017 виклали договір №1319 оренди нежитлового приміщення від 20.12.2005 у новій редакції.
Нова редакція договору не містить умов про сплату пені за порушення строків оплати. Натомість сторонами в пункті 3.7. унормована відповідальність за порушення строків оплати у розмірі штрафу, а саме: у випадку порушення строків оплати та обсягу платежу, Орендар зобов'язаний сплатити штраф у розмірі трьох відсотків від місячного розміру орендного платежу, щодо якого було допущено відповідне порушення.
Таким чином, правових підстав для стягнення пені за несвоєчасну оплату орендної плати суд не вбачає та відмовляє в задоволенні позовних вимог про стягнення пені у розмірі 19 155,09 грн.
З урахуванням відсутності правових підстав для стягнення пені, суд не розглядає заяву про застосування строків позовної давності щодо нарахування пені, поданої відповідачем разом з відзивом 23.06.2025.
Щодо нарахування інфляційних втрат та 3% річних.
Згідно зі частиною 2 статті 625 ЦК України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивачем заявлена вимога про стягнення трьох процентів річних в розмірі 1 954,53 грн та втрат від інфляції в розмірі 10 457,90 грн, які нараховані за період з 10.08.2020 по 28.04.2025 на суму заборгованості у розмірі 13 812,78 грн.
Оскільки, як встановлено судом відповідач допустив прострочення виконання грошового зобов'язання по сплаті орендної плати у розмірі 1802,08 грн, позивач має право на нарахування 3% річних та інфляційних втрат саме на цю суму.
Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат у інформаційно-пошуковій системі «Ліга:Закон», зважаючи на імперативність приписів ч. 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку суду розглядати спір не інакше як в межах заявлених вимог, суд приходить до висновку, що правомірним є стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 255,00 грн та інфляційних втрат у розмірі 1 386,55 грн, нарахованих на суму заборгованості 1 802,08 грн за період 10.08.2020 по 28.04.2025.
ПЕРЕЛІК ДОКАЗІВ, ЯКИМИ СТОРОНИ ПІДТВЕРДЖУЮТЬ АБО СПРОСТОВУЮТЬ НАЯВНІСТЬ КОЖНОЇ ОБСТАВИНИ, ЯКА Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.
Обставини, на які посилається позивач, доводяться договором №1319 оренди нежитлового приміщення від 20.12.2005 з додатковими угодами до нього (а.с.28-48), Актом приймання-передачі від 01.08.2020 (а.с.49), Актом звірки взаємних розрахунків (а.с. 50), Розрахунками заборгованості (а.с. 51-53), Претензіями (а.с.54-58).
ВИСНОВКИ СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ.
Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства є змагальність.
Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Також у рішенні у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини в вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Таким чином, інші аргументи сторін, які не висвітлені в цьому рішенні, не мають істотного значення для вирішення справи.
Враховуючи вище встановлені обставини, враховуючи предмет та визначені позивачем підстави позову, принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги слід задовольнити у частині стягнення основної суми боргу у розмірі 1 802,08 грн, інфляційних втрат у розмірі 1 386,55 грн та трьох процентів річних у розмірі 255,00 грн.
В іншій частині позову слід відмовити.
РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.
Відповідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору за подання позову слід розподілити пропорційно задоволених позовних вимог.
Позивачем до позовної заяви додано квитанцію про сплату суми 3 028,00 грн судового збору
Враховуючи часткове задоволення позовних вимог у розмірі 7,59% від заявлених сум, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 229,83 грн - витрат по сплаті судового збору.
Щодо клопотання відповідача від 16.07.2025 про стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн. Суд відмовляє в задоволенні цього клопотання, виходячи з такого.
У відзиві на позовну заяву від 23.0.6.2025 відповідачем наведено орієнтовний розрахунок суми судових витрат, які відповідач очікував понести у зв'язку із розглядом справи, що становить 10 000,00 грн.
16.07.2025 відповідачем подано клопотання, до якого додано докази на підтвердження понесених сум судових витрат: договір про надання правничої допомоги №ТБА/2023 від 16.06.2025, додатково угода №1 від 08.07.2025, платіжна інструкція №87.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 126 ГПК України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями ч. ч. 6, 7, 9 ст. 129 цього Кодексу.
При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч. ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись ч. ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
До того ж суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).
Такі критерії оцінки поданих заявником доказів суд застосовує з урахуванням особливостей кожної справи та виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, приписів статей 123-130 ГПК України та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Такі докази, відповідно до частини першої статті 86 ГПК України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Загальний розмір витрат на правничу допомогу, заявлений відповідачем, становить 10 000,00 грн. Судом встановлено, що у даній справі вартість послуг, що надавались адвокатом встановлено у вигляді фіксованої суми за результатами розгляду в суді першої інстанції (Додаткова угода №1 від 08.0.72025 до Договору №ТБА/2025 від 16.06.2025).
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Еast/West Аlliance Limited» проти України», заява №19336/04).
У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Правова позиція, наведена вище, викладена у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.10.2019 у справі №905/1795/18.
Проаналізувавши надані послуги, з урахуванням таких критеріїв як справедливість, добросовісність, розумність судових витрат, складність даної справи, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з обставин цієї справи, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання відповідача, оскільки заявлені до відшкодування за рахунок позивача витрати на правничу допомогу не відповідають наведеним критеріям реальності та необхідності, обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, співмірності зі складністю справи. Суд вважає, що справа не є складною, зважаючи на ціну позову (є малозначною, розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження) та незначний обсяг матеріалів у справі. При цьому суд враховує, що спір частково виник з вини відповідача (підтверджено існування у відповідача заборгованості з оренди), у той час заперечення відповідача проти позову зводились до недоведеності позивачем позовних вимог. До того ж, докази, надані відповідачем, судом відхилені, а доводи, наведені у якості заперечення проти позову, не враховані судом при ухваленні рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог. Більшість з заявлених відповідачем клопотань/заяв судом залишені без задоволення. З огляду на викладене, суд вважає, що вимоги сторони відповідача про покладення на позивача суми витрат на правничу допомогу не підлягають задоволенню, в їхньому стягненні на корить відповідача суд відмовляє.
Керуючись положеннями Господарського Кодексу України, Цивільного кодексу України, ст.ст. 73, 74, 123, 129, 232, 233, 236-241, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГІВЕЛЬНИЙ БУДИНОК «АНТАРЕС» (вул. Курузова, буд. 11, кв. 39, м. Запоріжжя, 69124; ідентифікаційний код юридичної особи 31329355) на користь Комунального некомерційного підприємства «МІСЬКА ДИТЯЧА ЛІКАРНЯ №5» Запорізької міської ради (вул. Сорочинська, буд. 28-А, м. Запоріжжя, 69076; ідентифікаційний код юридичної особи 05498789) суму 1802,08 грн (одну тисячу вісімсот дві гривні 08 коп) заборгованості за договором №1319 оренди нежитлового приміщення від 20.12.2005, інфляційні втрати у розмірі 1386,55 грн (одна тисяча триста вісімдесят шість гривень 55 коп), три проценти річних у розмірі 255,00 грн (двісті п'ятдесят п'ять гривень 00 коп). Видати наказ.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГІВЕЛЬНИЙ БУДИНОК «АНТАРЕС» (вул. Курузова, буд. 11, кв. 39, м. Запоріжжя, 69124; ідентифікаційний код юридичної особи 31329355) на користь Комунального некомерційного підприємства «МІСЬКА ДИТЯЧА ЛІКАРНЯ №5» Запорізької міської ради (вул. Сорочинська, буд. 28-А, м. Запоріжжя, 69076; ідентифікаційний код юридичної особи 05498789) суму 229,83 грн (двісті двадцять дев'ять гривень 83 коп) витрат зі сплати судового збору. Видати наказ.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено впродовж двадцяти днів з дня складення повного судового рішення у порядку, встановленому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складений та підписаний 25.07.2025.
Рішення розміщується в Єдиному державному реєстрі судових рішень за вебадресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.
Суддя С.І. Педорич