вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
25.07.2025м. ДніпроСправа № 904/2705/25
Господарський суд Дніпропетровської області
у складі судді Дупляка С.А.,
без повідомлення (виклику) учасників справи,
дослідивши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи №904/2705/25
за позовом Приватного виробничо-налагоджувального підприємства "Нікоінтерм"
до Комунального підприємства теплових мереж "Криворіжтепломережа"
про стягнення грошових коштів,
1. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Приватне виробничо-налагоджувальне підприємство "Нікоінтерм" (далі - позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою від 22.05.2025 за вих. №22-05/2025-2П до Комунального підприємства теплових мереж "Криворіжтепломережа" (далі - відповідач) про стягнення 294.706,93 грн, з яких: 282.942,50 грн заборгованості, 5.441,80 штрафу, 1.209,29 грн трьох процентів річних, 5.113,34 грн інфляційних втрат.
Судові витрати позивач просить суд стягнути з відповідача.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №904/2705/25 визначено суддю ДУПЛЯКА Степана Анатолійовича, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.05.2025.
Ухвалою від 30.05.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання та без виклику учасників справи за наявними у ній матеріалами (в порядку письмового провадження).
Через підсистему «Електронний суд» 09.06.2025 від відповідача надійшов відзив.
Через підсистему «Електронний суд» 16.06.2025 від позивача надійшла відповідь на відзив.
Через підсистему «Електронний суд» 17.06.2025 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.
Дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийняв рішення у справі.
Як зазначалось вище, з урахуванням режиму воєнного стану та можливості повітряної тривоги в місті Дніпрі у Господарському суді Дніпропетровської області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. А тому, справу розглянуто у розумні строки, ураховуючи вищевказані обставини та факти.
Стислий виклад позиції позивача
Позовні вимоги мотивовані тим, що наявними у справі письмовими доказами є доведеним факт прострочення виконання відповідачем зобов'язань за договором, а тому з відповідача підлягають стягненню сума заборгованості та нараховані на неї штрафні санкції, 3% та інфляційні втрати.
Стислий виклад позиції відповідача
Відповідач основну заборгованість у розмірі 282.942,50 грн визнає у повному обсязі.
Щодо нарахування трьох процентів річних, відповідач зазначає, що розрахунок, здійснений позивачем, є правильним та не підлягає запереченню.
Водночас, щодо заявленої суми інфляційних втрат, відповідач подає власний контррозрахунок, згідно з яким їх розмір становить 1.980,60 грн.
Щодо вимог про стягнення штрафних санкцій (штрафу) у розмірі 5.441,80 грн, відповідач заперечує у повному обсязі.
Стислий виклад позиції позивача на відзив відповідача
Позивач зазначає, що заперечення відповідача щодо суми 5.441,80 грн є юридично необґрунтованими та не відповідають законодавству.
Неправильне застосування ст. 231 ГК України відповідач помилково посилається на ч. 2 ст. 231 ГК України, яка стосується держконтрактів, бюджетного фінансування та суб'єктів держсектора. Жодна з цих умов не має місця: КПТМ «Криворіжтепломережа» комунальне підприємство, договір №475-24 від 09.12.2024 укладено між суб'єктами господарювання без участі бюджету.
Оскільки договір не містить умов щодо штрафних санкцій, позивачем застосовується ч. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції визначаються за обліковою ставкою НБУ. А тому, на думку позивача, його вимога є законною та обґрунтованою, а заперечення відповідача безпідставними.
Стислий виклад позиції відповідача на відповідь на відзив позивача
Відповідач вважає, що позивач намагається стягнути пеню, не передбачену умовами договору №475-24 від 09.12.2024, у якому сторони не погоджували жодної відповідальності у вигляді штрафів чи пені.
Відповідач посилається на постанову ВП ВС від 10.12.2019 у справі №904/4156/18 у якій вказано, що ч. 6 ст. 231 ГК України не встановлює конкретний розмір штрафної санкції, а лише спосіб її визначення у договорі. Тобто, без відповідного застереження в договорі вона не може бути підставою для нарахування пені. Крім того, стаття 231 ГК України не містить імперативного обов'язку щодо сплати пені, на відміну від ст. 625 ЦК України. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за не своєчасне виконання грошових зобов'язань» необхідною є згода сторін на сплату пені.
З огляду на вищевикладене, відповідач вважає, що стягнення пені є необґрунтованим та таким, що не відповідає нормам матеріального права і умовам договору.
2. ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ
Предметом доказування у справі, відповідно до ч. 2 ст. 76 ГПК України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У даному випадку до предмета доказування входять такі обставини: укладення договору; виконання робіт; повної / часткової оплати робіт; наявності/ відсутності заборгованості; правомірності нарахування штрафних санкцій, трьох процентів річних та інфляційних втрат.
Суд встановив, що 09.12.2024 між Приватним виробничо-налагоджувального підприємством "Нікоінтерм" (далі-позивач, виконавець) та Комунальним підприємством теплових мереж "Криворіжтепломережа" (далі-відповідач, замовник) був укладений договір № 457-24 на розробку розділу «Газопостачання» (Том 4) робочого проєкту «Заходи з енергозбереження. Реконструкція котельні «Юрія Сича, 4» з удосконаленням технологічної схеми і облаштуванням виробничо складськими приміщеннями за адресою: вул. Юрія Сича, 4, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, Україна, 50000» (далі - договір).
Згідно з п. 1.1 договору замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання розробити в межах договірної ціни розділ «Газопостачання» (Том 4) робочого проєкту «Заходи з енергозбереження. Реконструкція котельні «Юрія Сича, 4» з удосконаленням технологічної схеми і облаштуванням виробничо складськими приміщеннями за адресою: вул. Юрія Сича, 4, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, Україна, 50000» з позитивним експертним звітом у складі основного проєкту (далі по тексту роботи) відповідно до Державних будівельних норм України А.2.2-3.2014 «Склад та зміст проєктної документації на будівництво» (зі змінами), інших правил, нормативних вимог та стандартів, які є обов'язковими для виконання даного виду Робіт (код ДК 021:2015 - 71320000-7 «Послуги з інженерного проєктування»).
Відповідно до п. 2.1. ціна договору визначена кошторисом на проєктні, науково-проєктні, вишукувальні роботи та експертизи проєктної документації на будівництво є динамічною і складає 282.942,50 грн. (двісті вісімдесят дві тисячі дев'ятсот сорок дві гривні 50 копійок) в тому числі ПДВ 47.157,08 грн. (сорок сім тисяч сто п'ятдесят сім гривень 08 копійок).
Пунктом 2.4. договору передбачено, розрахунки за обсяги наданих послуг здійснюються замовником з відстрочкою платежів до 90 (дев'яносто) календарних днів з моменту надання робіт та підписания сторонами актів приймання здачі виконаних робіт.
Відповідно до п. 3.5. договору, підписаний сторонами акт приймання здачі наданих робіт є підставою для розрахунку замовника з виконавцем.
Пунктом 4.3.3. договору, передбачено, що замовник бере на себе зобов'язання здійснювати фінансування та оплату робіт в терміни і в обсягах, що обумовлені сторонами у п. 2.4. Договору.
Пунктом 5.1. договору передбачено, за порушення умов договору, а саме невиконання або неналежне виконання зобов'язань по договору виконавець і замовник несуть відповідальність відповідно до договору та у відповідності з чинним законодавством України.
Строк дії договору з моменту підписання і до 31.12.2024, але в будь-якому випадку до повного виконання договірних зобов'язань сторонами.
Актом приймання - здачі виконаних робіт № 65 від 24.12.2024 сторони договору підтвердили, що виконані роботи відповідають умовам договору, в належному порядку оформлені та прийняті замовником, Сторони претензій одна до одної не мають. Акт підписаний та скріплений печаткою з обох сторін.
Як у позові зазначає позивач, починаючи з 24.12.2024 у відповідача виникло зобов'язання здійснити виконавцю оплату за надані та прийняті роботи протягом 90 (дев'яноста) календарних днів, що передбачено п.2.4 договору, тобто до 23.03.2025. Однак, відповідачем вказане зобов'язання проігноровано та не виконано, оплату не здійснено.
22.04.2025 позивачем було направлено до відповідачу претензію № 22-04/2025-475-24 із вимогою сплатити заборгованість впродовж 5 (п'яти) банківських днів з моменту отримання цієї претензії.
Претензію було підписано директором Приватного виробничо підприємства «Нікоінтерм» Колосовським Дмитром Вадимовичем за допомогою електронно-цифрового підпису та надіслано 22.04.2025 на електронну адресу відповідача kancelariya_kpts@ukr.net, що зазначена на офіційному сайті http://kpts.dp.ua/contact.php відповідача.
Вказана претензія 22.04.2025 була отримана відповідачем, про що надійшло повідомлення з електронної пошти kancelariya_kpts@ukr.net з текстом «Ваш лист отримано КПТМ «Криворіжтепломережа».
Як у позові зазначає позивач, відповідачу було надано додатково строк для здійснення оплати до 28.04.2025 включно, однак, відповідачем вказану вище претензію проігноровано та оплату не здійснено.
Відповідач основну заборгованість у розмірі 282.942,50 грн визнає у повному обсязі.
Щодо нарахування трьох процентів річних, відповідач зазначає, що розрахунок, здійснений позивачем, є правильним та не підлягає запереченню.
Водночас, щодо заявленої суми інфляційних втрат, відповідач подає власний контррозрахунок, згідно з яким їх розмір становить 1.980,60 грн.
Щодо вимог про стягнення штрафних санкцій (штрафу) у розмірі 5.441,80 грн, відповідач заперечує у повному обсязі.
Наведені вище обставини і зумовили звернення позивача до суду з даним позовом.
3. ПОЗИЦІЯ СУДУ
Предметом позову позивач визначив 282.942,50 грн заборгованості, 5.441,80 штрафу, 1.209,29 грн трьох процентів річних, 5.113,34 грн інфляційних втрат.
Відповідачем реалізовано його право на часткове визнання позову, яке передбачене п. 1 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, на суму основної заборгованість у розмірі 282.942,50 грн.
Господарський суд встановив, що заява про визнання позову підписана представником відповідача адвокатом Костіковою Є.В., повноваження якої підтверджуються довіреністю №1 від 31.12.2024, якою зокрема передбачено право на визнання позову.
Згідно з нормами ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. ст. 625, 628, 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України).
Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі ст. 180 Господарського кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
В ч. 3 ст. 180 Господарського кодексу України визначено, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Оцінивши зміст договору, господарський суд встановив, що сторонами погоджено його істотні умови.
Договір підписано уповноваженими особами та скріплено печатками.
Договір у встановленому порядку не оспорено; не розірвано; не визнано недійсним.
Таким чином, укладений між сторонами договір є дійсним, укладеним належним чином та є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 837, ч. 1 ст. 838 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором підряду.
Згідно зі ст. 854 ЦК України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.
Розрахунки за виконані роботи (етапи, види робіт) проводяться на підставі документів про їх обсяг та вартість. Такі документи складаються та підписуються підрядником і передаються замовнику. Замовник перевіряє ці документи і при відсутності зауважень підписує їх. Після підписання таких документів у замовника виникає зобов'язання оплатити виконані роботи в передбачений договором термін.
На виконання укладеного між сторонами договору позивач виконав роботи, а відповідач їх прийняв, що підтверджується актом приймання - здачі виконаних робіт № 65 від 24.12.2024 сторони договору підтвердили, що виконані роботи відповідають умовам договору, в належному порядку оформлені та прийняті замовником, Ссорони претензій одна до одної не мають. Акт підписаний та скріплений печаткою з обох сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).
Пунктом 2.4. договору передбачено, розрахунки за обсяги наданих послуг здійснюються замовником з відстрочкою платежів до 90 (дев'яносто) календарних днів з моменту надання робіт та підписания сторонами актів приймання здачі виконаних робіт.
Господарський суд встановив, що остаточний розрахунок за виконані позивачем роботи відповідач мав провести до 24.03.2025.
22.04.2025 позивачем було направлено до відповідачу претензію № 22-04/2025-475-24 із вимогою сплатити заборгованість впродовж 5 (п'яти) банківських днів з моменту отримання цієї претензії.
Претензію було підписано директором Приватного виробничо підприємства «Нікоінтерм» Колосовським Дмитром Вадимовичем за допомогою електронно-цифрового підпису та надіслано 22.04.2025 на електронну адресу відповідача kancelariya_kpts@ukr.net, що зазначена на офіційному сайті http://kpts.dp.ua/contact.php відповідача.
Вказана претензія 22.04.2025 була отримана відповідачем, про що надійшло повідомлення з електронної пошти kancelariya_kpts@ukr.net з текстом «Ваш лист отримано КПТМ «Криворіжтепломережа».
Доказів погашення суми заборгованості у загальному розмірі 282.942,50 грн відповідач не надав, однак визнав суму позову у повному обсязі.
Відтак, господарський суд доходить висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 282.942,50 грн, слід визнати обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо вимог про стягнення штрафних санцій
Згідно ч. 1 ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Порушенням зобов'язання, відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ст. 548 Цивільного кодексу України). Виконання зобов'язань може забезпечуватись згідно договору неустойкою (штрафом, пенею). Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ст. 231 Господарського кодексу України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:
за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);
за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов'язань, зазначених у частині другій цієї статті.
У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Щодо застосування наведених положень статті 231 ГК України суд звертається до правової позиції, викладеної у пункті 6.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18 та у постанові Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21: господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов'язань поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов'язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.
Частина шоста статті 231 ГК України, на яку посилається позивач в обґрунтування розміру нарахованої пені, не встановлює розмір штрафної санкції за порушення грошового зобов'язання, а визначає певний спосіб її формування (у відсотковому відношенні, розмір відсотків визначається через облікову ставку Національного банку України), а відтак не може бути застосована у даному випадку як законна підстава для визначення розміру стягуваної пені.
Умовами договору не встановлений розмір пені за порушення виконання грошового зобов'язання, а частина шоста статті 231 ГК України також не встановлює конкретного розміру (відсотку) належної до стягнення пені, а лише встановлює порядок його визначення у договорі виходячи з облікової ставки Національного банку України та період, протягом якого може бути застосовано таку санкцію».
На зазначені правовідносини ані законом, ані договором №?475-24 від 09.12.2024 не передбачено нарахування штрафів чи пені. Відповідно до умов цього договору, на сторону замовника (відповідача) не покладено жодної відповідальності у вигляді штрафних санкцій за порушення фінансових зобов'язань. Отже, нарахування пені позивачем із посиланням на ст. 231 ГК України не відповідає ні умовам договору, ні нормам матеріального права.
З викладеного слідує, що пеня це договірна санкція (розмір та база нарахування мають бути погоджені у договорі).
Оскільки в матеріалах справи наявний договір №?475-24 від 09.12.2024, який не містить умов щодо відповідальності відповідача у вигляді штрафних санкцій (штрафу, пені), а також відсутні погоджені сторонами положення про її розмір та порядок нарахування, вимога позивача про стягнення штрафних санкцій є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.
Щодо вимог про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивач нарахував три проценти річних за період прострочення з 24.03.2025 по 15.05.2025 на суму 1.209,29 грн.
Суд зазначає, що відповідно до пункту 2.4 договору №?475-24 від 09.12.2024, розрахунки за обсяги наданих послуг здійснюються замовником із відстрочкою платежів до 90 (дев'яносто) календарних днів з моменту надання робіт та підписання сторонами актів приймання-здачі виконаних робіт.
Порядок обчислення строків регулюється статтею 253 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Таким чином, відлік 90 календарних днів відстрочки платежу починається не з дати підписання актів 24.12.2024, а з наступного дня 25.12.2024.
Відповідно, кінцевий строк відстрочки платежу становить 90 календарних днів включно, тобто до 24.03.2025.
Враховуючи вищевикладене, прострочення платежу настає з 25.03.2025, відповідно нарахування трьох процентів річних слід розраховувати за період прострочення з 25.03.2025 по 15.05.2025.
Суд, здійснивши власний перерахунок, дійшов висновку, що з відповідача підлягає стягненню три проценти річних у розмірі 1.209,29 грн, який і був заявлений позивачем.
Відповідач контррозрахунку не надав, зазначив, що розрахунок трьох процентів річних виконаний вірно.
Позивач нарахував інфляційні втрати за період прострочення з березня 2025 року по травень 2025 року на суму 5.113,34 грн.
Відповідач надав власний контррозрахунку, вимогу заперечив та зазначив, що в розрахунку позивача зазначені інфляційні коефіцієнти, що не відповідають показникам індексів споживчих цін Інфляції визначених Держстатом України, а саме: березень 2025 року -101,5%, квітень -100,7%. На теперішній час відомості за травень 2025 року Держстатом ще не опубліковані.
За березень 2025 року індекс інфляції не повинен застосовуватися, у зв'язку з тим, що індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць; якщо прострочення у виконанні зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається нарахування відповідачу інфляційних втрат за цей місяць як відповідальності за невиконання грошового зобов'язання в порядку частини другої статті 625 ЦК України.
Граничний строк оплати згідно п.2.4 договору - 24.03.2025, строк несплати заборгованості настає з 25.03.2025, тобто менше місяця (7 днів). Отже при розрахунку інфляційних втрат застосуванню підлягає лише індекс інфляції за квітень -100,7%.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 надала роз'яснення, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
З матеріалів справи вбачається, що прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання на суму 282.942,50 грн (на яку в розрахунку ціни позову позивач нараховує інфляційні втрати) виникло з 25.03.2025, отже, упродовж березня 2025 року заборгованість існувала лише 7 календарних днів, що не перевищує половини календарного місяця.
Разом з тим, індекси споживчих цін, необхідні для розрахунку інфляційних втрат, визначаються Державною службою статистики України. Інформацію щодо інфляційних показників за травень 2025 року наразі ще не оприлюднено.
Відповідно до усталеної судової практики, у разі, коли на момент розгляду справи індекси інфляції не оприлюднені за всі календарні місяці в межах періоду прострочення, розрахунок інфляційних втрат здійснюється станом на останній місяць, за який індекс інфляції офіційно оприлюднений. Така правова позиція викладена, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 904/10950/17, а також у постановах КГС ВС від 17.03.2021 у справі № 910/14111/20 та від 29.06.2021 у справі № 922/2914/20.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що нарахування позивачем інфляційних втрат за березень 2025 року та за травень 2025 року є безпідставним.
Отже, здійснивши власний перерахунок інфляційних втрат за період квітня 2025 року, суд встановив, що розмір інфляційних втрат за ним складає 1.980,60 грн.
В частині вимог про стягнення 3.132,74 грн інфляційних втрат слід відмовити.
На підставі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд, дійшов висновку, що позовні вимоги із зазначених позивачем підстав підлягають задоволенню частково.
Судові витрати
Відповідно до ч. 1 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України у разі, у тому числі, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Щодо справи, яка розглядається, то відповідачем у відзиві частково визнані заявлені позовні вимоги, а саме у частині стягнення: 282.942,50 грн основної заборгованості.
Таким чином, відповідачем було визнано позовні вимоги у загальному розмірі 282.942,50 грн до початку розгляду справи по суті.
Зі змісту судового рішення вбачається, що відповідачем реалізовано його право на часткове визнання позову, яке передбачене п. 1 ч.2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України.
За приписами ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір за вказаний розмір позовних вимог майнового характеру складає 1,5 відсотки ціни позову, а саме 4.244,14 грн. (282.942,50 грн х 1.5%).
З урахуванням приписів ч. 1 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України та враховуючи визнання відповідачем позову у вказаній вище сумі до початку розгляду справи по суті, суд повинен був вирішити питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
У такому випадку позивачу слід повернути 50 відсотків судового збору у сумі 2.122,07 грн (4.244,14 грн х 0,5), нарахованого на частину визнаних відповідачем позовних вимог у сумі 282.942,50 грн з державного бюджету.
Суд зазначає, що ч. 1 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України встановлює спеціальні правила, які стосуються певних окремих випадків розподілу судового збору, зокрема, у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті та передбачають повернення у такому випадку позивачу із державного бюджету 50% судового збору, сплаченого при поданні позову. Положення ст. 130 Господарського процесуального кодексу України кореспондуються зі ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір».
Запровадження законодавцем можливості повернути з Державного бюджету 50 відсотків сплаченого судового збору позивачу у передбачених ч. 1 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України випадках, встановлює практичну реалізацію завдань господарського судочинства, які направлені на своєчасний, неупереджений та справедливий розгляд справи у відповідності з реалізацією прав самих учасників справи, зокрема шляхом визнання позову до початку розгляду справи по суті тощо.
При цьому можливість повернення позивачу з Державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову у відповідності до вимог ч. 1 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України обґрунтовується тим, що судом при здійсненні правосуддя у випадку визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, затрачається менше технічних, економічних та людських ресурсів для розгляду самої справи.
Крім того, положення ч. 1 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України та ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» не містить імперативних приписів щодо можливості застосування таких норм лише у випадках саме повного визнання позовних вимог.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.11.2022 в справі № 910/14479/21.
Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне в порядку, визначеному частиною 1 статті 130 ГПК України та частиною 3 статті 7 Закону України "Про судовий збір", повернути позивачу 50% сплаченого ним при поданні позову судового збору (у розмірі 2.122,07 грн), оскільки до початку розгляду справи по суті відповідачем було подано заяву про часткове визнання позову.
В іншій частині згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплаті судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме у розмірі 2.231,64 грн, оскільки 97,09 % позовних вимог позивача задоволено.
Керуючись ст. ст. 73 - 79, 86, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Комунального підприємства теплових мереж "Криворіжтепломережа" (50000, Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, пров. Цісик Квітки, будинок 9; ідентифікаційний код 03342184) на користь Приватного виробничо-налагоджувального підприємства "Нікоінтерм" (54003, Миколаївська область, місто Миколаїв, ВУЛИЦЯ ПОТЬОМКІНСЬКА, будинок 129-А, квартира 1; ідентифікаційний код 32508277) 282.942,50 грн (двісті вісімдесят дві тисячі дев'ятсот сорок дві грн 50 к.) основної заборгованості, 1.209,29 грн (одну тисячу двісті дев'ять грн 29 к.) трьох процентів річних, 1.980,60 грн (одну тисячу дев'ятсот вісімдесят грн 60 к.) інфляційних втрат, 2.231,64 грн (дві тисячі двісті тридцять одну грн 64 к.) судового збору.
В задоволенні решти позовних вимог (про стягнення 5.441,80 грн штрафних санкцій, 3.132,74 грн інфляційних втрат) відмовити.
Повернути Приватному виробничо-налагоджувальному підприємству "Нікоінтерм" (54003, Миколаївська область, місто Миколаїв, ВУЛИЦЯ ПОТЬОМКІНСЬКА, будинок 129-А, квартира 1; ідентифікаційний код 32508277) 2.122,07 грн (дві тисячі сто двадцять дві грн 07 к.) судового збору з Державного бюджету України, сплата якого підтверджується платіжною інструкцією №3405 від 19.05.2025.
Видати наказ /та ухвалу про повернення судового збору/ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.А. Дупляк