25 липня 2025 року
м. Київ
справа № 638/11148/23
провадження № 51-2416ск25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 16 квітня 2025 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 16 червня 2025 року,
встановив:
За вироком Орджонікідзевському районного суду м. Харкова від 16 квітня 2025 року
ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 438 Кримінального кодексу України (далі - КК) та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років;
ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 438 КК та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років;
ОСОБА_5 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 438 КК та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років.
Також задоволено цивільний позов потерпілої та стягнуто в солідарному порядку на її користь з ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_5 2000000 грн в рахунок компенсації моральної шкоди, вирішено долю речових доказів.
За вироком суду ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_5 вчинили злочин, передбачений ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 438 КК, за таких обставин.
24 лютого 2022 року приблизно о 05:00 Збройними Силами Російської Федерації (далі - ЗС РФ), здійснено широкомасштабне вторгнення на територію суверенної держави Україна, у зв'язку з чим з 05:30 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан.
У ході активних бойових дій на території Харківської області військовослужбовцями ЗС РФ у березні 2022 року взято під повний контроль ряд населених пунктів, серед яких територія населеного пункту Ізюмської міської об'єднаної територіальної громади, де на той час перебувало цивільне населення, яке не брало участі у збройному конфлікті.
Починаючи з березня 2022 року та до моменту деокупації військовослужбовці ЗС РФ повністю контролювали територію Ізюмської міської об'єднаної територіальної громади, де розмістили бойову техніку, безперешкодно пересувалися вулицями, користувалися майном місцевих жителів, спілкувались з ними, залякували їх та погрожували фізичною розправою, контролювали їх переміщення в межах населеного пункту, проводили рейди по домоволодіннях з метою повного підкорення жителів волі військовослужбовців РФ. Маючи контроль над Ізюмською міською об'єднаною територіальною громадою Харківської області військовослужбовці ЗС РФ переконались, що на цій території проживає лише цивільне населення, яке не бере участі у збройному конфлікті та не може чинити будь-якого супротиву їх волі.
20 квітня 2022 року приблизно о 18 годині військовослужбовці 99 самохідного артилерійського полку 3 мотострілецької дивізії НОМЕР_1 загальновійськової армії західного військового округу ЗС РФ ОСОБА_6 , на прізвисько « ОСОБА_8 », за попередньою змовою із ОСОБА_5 , на прізвисько « ОСОБА_9 », ОСОБА_7 , та невстановленим у ході досудового розслідування військовослужбовцем ЗС РФ, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, прибули на бронетранспортері до домоволодіння, розташованого на території Ізюмської міської об'єднаної територіальної громади, де мешкали цивільні особи, а саме ОСОБА_10 (анкетні дані потерпілої змінені відповідно до положень статей 3, 7, 15 Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві») разом зі своєю родиною.
Перебуваючи на території домоволодіння ОСОБА_6 , погрожуючи зброєю, на підтвердження реальності своїх намірів зробив декілька пострілів з автоматичної зброї в напрямку господарських споруд. Інші військові оточили будинок та подвір'я, на якому знаходився співмешканець ОСОБА_10 - ОСОБА_11 .
Почувши крик та постріли ОСОБА_10 вийшла на подвір'я, де побачила військових ЗС РФ, які погрожуючи вбивством, наказали всім членам сім'ї віддати засоби зв'язку для перевірки, після огляду мобільні телефони повернули. Під час перебування на території домоволодіння, ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 та невстановлений військовослужбовець ЗС РФ, під час спілкування, перевірки мобільних телефонів та документів, що підтверджують особу, пересвідчились, що ОСОБА_10 та її родина є цивільними особами, які не виконували та не сприяли виконанню будь-яких бойових задач, були одягнені у цивільний одяг, займалися цивільними справами та не мали можливості чинити опір і будуть підкорюватись будь-яким вимогам внаслідок загрози їхньому життю та життю їх близьких.
Того ж дня не пізніше 21 години ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 та невстановлений військовослужбовець ЗС РФ, розуміючи, що цивільне населення, яке утримується від будь-яких ворожих дій стосовно ЗС РФ, перебуває під захистом міжнародного гуманітарного права, в тому числі, що на ОСОБА_10 поширюються вимоги ч. 2 ст. 27 Женевської Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року (далі - Конвенція) та ч. 1 ст. 76 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року щодо захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (далі - Протокол I), від 08 червня 1977 року (далі - Протокол), домовилися про спільне вчинення порушення законів та звичаїв війни у вигляді жорстокого поводження з цивільним населенням та вчинення насильницьких дій сексуального характеру відносно ОСОБА_10 .
Реалізуючи злочинний намір, 20 квітня 2022 року близько 21 години ОСОБА_5 , ОСОБА_7 та невстановлений військовослужбовець ЗС РФ приїхали на бронетранспортері до місця проживання ОСОБА_10 . Здійснивши декілька пострілів у повітря з автоматичної зброї, погрожуючи життю та здоров'ю цивільних осіб, увійшли на територію подвір'я та змусили ОСОБА_11 покликати потерпілу. Будучи наляканою за своє життя та життя своєї родини, ОСОБА_10 підкорилась вимогам озброєних військовослужбовців ЗС РФ та вийшла з будинку.
З метою усунення вчинення будь-яких дій з боку членів родини ОСОБА_10 , один з військовослужбовців ЗС РФ, анкетні дані якого досудовим розслідуванням не встановлено, наказав ОСОБА_11 та його матері - ОСОБА_12 залишатися вдома. На чисельні благання ОСОБА_10 та ОСОБА_11 не вчиняти жодних дій стосовно неї, військовослужбовці ЗС РФ відреагували погрозами на адресу останніх.
У подальшому, порушуючи закони та звичаї ведення війни, військовослужбовці ЗС РФ вивели ОСОБА_10 з території її домоволодіння, посадили на бронетранспортер та направилися до приватного будинку, який розташований у цьому ж населеному пункті, де їх очікував ОСОБА_6 . Слідуючи до пункту призначення, невстановлений військовослужбовець ЗС РФ під час руху на бронетранспортері, щоб ОСОБА_10 не могла ідентифікувати місце їх знаходження, натягнув останній капюшон на голову. Вищезазначений військовослужбовець ЗС РФ, продовжуючи діяти у порушення вимог ч. 2 ст. 27 Конвенції та ч. 1 ст. 76 Протоколу, розуміючи неспроможність ОСОБА_10 чинити опір через страх застосування фізичного насильства відносно неї, перебуваючи на транспортному засобі, умисно вчинив стосовно потерпілої насильницькі дії сексуального характеру, не пов'язані з проникненням в тіло іншої особи, чим принизив її честь та гідність.
Цього ж дня близько 21:30 ОСОБА_10 та військовослужбовці ЗС РФ прибули до будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , де невстановлений військовослужбовець ЗС РФ, ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_5 реалізуючи спільний злочинний умисел на насильницькі дії сексуального характеру по відношенню до особи жіночої статті, погрожуючи розстрілом та фізичною розправою, користуючись тим, що потерпіла знаходиться у пригніченому стані та нездатна чинити опір, почерзі вчинили акти сексуального насильства над ОСОБА_10 , чим принизили її честь, гідність, спричинили фізичний біль та моральні страждання, що є порушенням вимог ч. 2 ст. 27 Конвенції та ч. 1 ст. 76 Протоколу.
Після вчинення сексуального насильства щодо ОСОБА_10 , цього ж дня близько 23 години військовослужбовці ЗС РФ відвезли її до місця її проживання.
Харківський апеляційний суд ухвалою від 16 червня 2025 року вирок Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 16 квітня 2025 року щодо ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_5 залишив без змін.
Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник засудженого ОСОБА_5 просить скасувати вирок Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 16 квітня 2025 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 16 червня 2025 року та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Захисник уважає, що доведеність винуватості його підзахисного не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом».
В аспекті порушення права на захист стверджує про те, що його підзахисний не був в належний спосіб повідомлений про дату та час слухання справи.
Вказує на те, що суди попередніх інстанції не звернули увагу на неправильну кваліфікацію дій засуджених, на відсутність у матеріалах провадження належних, допустимих та достатніх доказів вчинення саме обвинуваченими кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 438 КК. Вважає, що під час судового розгляду не встановлено, що ОСОБА_5 був військовослужбовцем РФ, оскільки потерпіла та свідки не бачили відповідного посвідчення, військового квитка або інших належних документів.
Вказує на те, що на підтвердження вини, зокрема ОСОБА_5 , суд першої інстанції послався допит свідка ОСОБА_13 , хоч, даний свідок не був очевидцем тих подій, які відбувалися із потерпілою.
У касаційній скарзі захисник, крім іншого, наводить доводи про невідповідність висновків судів фактичним обставинам кримінального провадження, про відсутність доказів на підтвердження перебування його підзахисного на території РФ.
Мотиви Суду
Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо із касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав до її задоволення немає.
Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність доказів.
Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є підставою для перегляду судових рішень у касаційному порядку. Отже, Верховний Суд не перевіряє доводи касаційної скарги, які стосуються неповноти судового розгляду (ст. 410 КПК) та невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК).
Під час перевірки доводів, наведених у касаційній скарзі, Верховний Суд виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами. Водночас, суд касаційної інстанції зобов'язаний перевірити в межах доводів, викладених у касаційній скарзі, чи були додержані судами попередніх інстанцій норми процесуального права, які регулюють розгляд судами обвинувачення, у тому числі положення, що стосуються оцінки доказів з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та сукупності доказів з точки зору їх достатності та взаємозв'язку для висновків суду.
За змістом ч. 1 ст. 91 КПК у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.
Наведені положення свідчать про те, що суд оцінює висунуте обвинувачення з позиції підтвердження (не підтвердження) доказами обставин, які за ст. 91 КПК підлягають доказуванню, і за встановленими фактичними обставинами застосовує закон про кримінальну відповідальність, чим підтверджує або спростовує твердження слідчого (прокурора), викладене в обвинувальному акті щодо юридичної оцінки діяння.
За приписами ст. 94 КПК оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок і який оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Завданням суду першої інстанції є оцінка доказів, на підставі яких він вирішує питання про те, чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа, чи містить це діяння склад кримінального правопорушення і якою статтею закону про кримінальну відповідальність він передбачений та чи винен обвинувачений у вчиненні цього кримінального правопорушення (пункти 1 - 3 ч. 1 ст. 368 КПК).
Відповідно до ч. 3 ст. 373 КПК обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення в ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.
Згідно зі ст. 374 КПК у разі визнання особи винуватою в мотивувальній частині вироку зазначаються, зокрема, формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, статті (частини статті) закону про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений, докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів, мотиви зміни обвинувачення, підстави визнання частини обвинувачення необґрунтованою, якщо судом приймалися такі рішення.
Згідно з положеннями ст. 62 Конституції України та ст. 17 КПК, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на її користь.
Європейський Суд з прав людини у рішенні від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» та рішенні від 06 грудня 1998 року у справі «Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанїї» зазначив, що «суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом» і така «доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою».
Перевіривши касаційну скаргу та долучені до неї копії оскаржених судових рішень колегія суддів доходить висновку, що суди попередніх інстанцій дотримались вказаних вище вимог закону.
Як убачається із вироку, висновок місцевого суду про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 438 КК, зроблено з дотриманням приписів ст. 23 КПК. Судом з'ясовано всі обставини, що належать до предмета доказування, які підтверджено дослідженими доказами, оціненими відповідно до правил ст. 94 цього Кодексу та з дотриманням інших вимог кримінального процесуального законодавства. Ці докази в сукупності та взаємозв'язку є достатніми для ухвалення обвинувального вироку. Вирок суду відповідає вимогам статей 370, 374 КПК і є обґрунтованим.
Із касаційної скарги та доданих до неї копій оскаржених судових рішень убачається, що захисник ОСОБА_4 , не погодившись із вироком суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, обґрунтовану доводами, аналогічними тим, які наведені у його касаційній скарзі. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок місцевого суду за апеляційною скаргою захисника, вмотивовано погодився із висновками місцевого суду.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо відсутності в діях ОСОБА_5 ознак інкримінованого йому за ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 438 КК кримінального правопорушення, колегія суддів апеляційного суду встановила, що суд першої інстанції з достатньою повнотою, в межах визначеного судом обсягу та порядку дослідження доказів, з урахуванням приписів ст. 337 КПК щодо меж судового розгляду, дослідив обставини вчиненого ОСОБА_5 злочину, дійшов обґрунтованого висновку про його винуватість, надав належну правову оцінку його діям, належно оцінивши, серед іншого, показання потерпілої, свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та інші докази.
Так потерпіла ОСОБА_10 у судовому засіданні повідомила, що приблизно наприкінці березня 2022 року м. Ізюм перейшло під повний контроль ЗС РФ та інших збройних терористичних формувань. 20 квітня 2022 року ввечері її хлопець відчинив хвіртку оскільки хтось в неї постукав, після чого вони почули постріли. Мати хлопця вибігла одразу на вулицю та повернувшись, почала кричати, що п'яні військові стріляють по її сину та собаці. Люди, які стріляли, зайшли та забрали телефони на перевірку, вони були у військовій формі, називали свої позовні - «ОСОБА_15», той який був старший, та « ОСОБА_14 ». «ОСОБА_15» сказав, що якщо хтось буде їх ображати, він всіх вб'є. Надалі цих осіб вона бачила у російській військовій комендатурі. Близько 21:00 у ворота знову постукали, її хлопець пішов відчиняти, повернувшись через 2-3 хвилини він сказав, що приїхали ті ж самі військові та хочуть, щоб вона вийшла зі своїм мобільним телефоном. Троє військових, погрожуючи зброєю наказали їй їхати з ними на БТР. Приблизно о 21:30 вони зупинились, їй надягли на голову капюшон та завели до невідомого будинку, де по черзі здійснювали сексуальне насильство над нею, після чого надягнули капюшон на голову і відвезли додому. Погрожували, що якщо вона комусь розповість, вони знову прийдуть. Родині про те, що відбулось, не розповідала, через окупацію м. Ізюм до медичних установ не зверталась.
Також повідомила, що на початку травня 2022 року її розшукали військові військової поліції РФ та повідомили, що випадок, який стався із нею був третім скоєним даними військовими та їм необхідна від неї заява щодо вчиненого зґвалтування та вони знають хто це зробив. Демонстрували фото обвинувачених, на якому вони були відображені як затримані та знаходились в кайданах.
Свідок ОСОБА_11 повідомив, що коли місто було окуповане, велись постійні зачистки. 20 квітня 2022 року йшла чергова зачистка, вони сім'єю у своєму домоволодінні сиділи вечеряли, роздався гучний стук у калитку, він вийшов на двір і одразу прозвучала черга автоматних пострілів. Російські військові наказали відчинити калитку, щоб вони зайшли. Їх було четверо, двоє в балаклавах, двоє ні, всі у військовій формі, п'яні. Вони сказали здати телефони на перевірку. Один із військових почав ходити по подвір'ю, гавкала собака і військовий почав стріляти по ній, але не влучив. Старшим був військовий з позивним « ОСОБА_15 », який наказав військовому в позовним «Молодший» принести сухпайки. Потім вони поїхали. Через деякий час повернулись і спитали де ОСОБА_16 . Забрали її силою, погрожуючи зброєю. Коли пройшло більше години, її повернули. ОСОБА_16 зайшла у двір вся в сльозах, у неї була істерика. На питання «чи з нею нічого не робили», вона відповіла «а ти як гадаєш?». Більше він цих військових не бачив.
Свідок ОСОБА_12 надала аналогічні покази про події 20 квітня 2022 року, коли три особи у російській військовій формі на їх подвір'ї і ще один за кермом БТР десь о 20:30 забрали ОСОБА_16 «на допит», погрожували, що якщо вона з ними не поїде, то всіх розстріляють. Коли ОСОБА_16 повернулась, вона нічого не розповіла, лише мовчала. Більше цих військових вона не бачила.
Винуватість засудженого у вчиненні інкримінованого йому злочину встановлена на підставі оцінки вказаних доказів у їх сукупності та взаємозв'язку із фактичними даними з досліджених документів, серед яких:
- відповідь заступника начальника 1 відділу ГВ КР Управління СБ України в Харківській області ОСОБА_17 від 22 березня 2023 року № 40/2-4932, де вказано, що в м. Ізюмі Харківської області дислокувались підрозділи НОМЕР_1 загальновійськової армії, а саме: 99 самохідний артилерійський полк 3 мотострілецької дивізії. Фігуранти кримінального провадження водій 752 мотострілкового полку 3 мотострілкової дивізії НОМЕР_1 загальновійськової армії рядовий ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та командир відділення командно-бойової машини НОМЕР_2 мотострілкового полку 3 мотострілкової дивізії НОМЕР_1 загальновійськової армії молодший сержант ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , були прикомандировані до 99 артилерійського полку та дислокувалися в АДРЕСА_2 з квітня по липень 2022 року;
- протокол огляду місця події від 11 січня 2023 року за адресою: АДРЕСА_1 ;
- протокол огляду від 23 лютого 2023 року системного блоку сірого кольору «НКС», в якому міститься два жорстких диски, а саме: «Samsung» s/n S16KJ90P901769, та «Нitachi», s/n:HJ2Р293F, на яких знаходяться електроні файли злочинної діяльності представників окупаційної влади на території Ізюмського району Харківської області;
- відповідь начальника УСБУ в Харківській області від 22 лютого 2023 року №70/2-1801, з якого вбачається, що до вказаного злочину причетні військовослужбовці підрозділу ЗС РФ, громадяни РФ ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ;
- протоколи пред'явлення осіб для впізнання за фотознімками від 24 лютого 2023 року та від 15 серпня 2023 року;
- висновки експертів за результатами проведення судово-медичного імунологічного дослідження речових доказів від 11 березня 2023 року № 14/516-Дм/23, № 14/515-Дм/23 та від 13 березня 2023 року № 14/514-Дм/23;
- відповідь т.в.о. заступника командира військової частини НОМЕР_3 ОСОБА_18 від 21 березня 2023 року №222/101/1463;
- відповіді начальника УСБУ в Харківській області ОСОБА_19 від 15 березня 2023 року № 70/2-2455 та від 28 лютого 2023 року № 70/2-1977;
- протокол огляду від 24 лютого 2023 року інтернет-ресурсу та оптичного диску;
- висновок експерта від 25 січня 2023 року № 09-63/2023 за змістом якого при огляді ротової порожнини у потерпілої виявлений рубець слизової оболонки заднього відділу лівої щоки, який сформувався в результаті загоєння забитої рани, яка утворилась від травматичної дії тупого твердого предмету, яким міг бути і напружений статевий орган та міг бути отримай не менше ніж за 7 місяців, але не більше ніж за 1,5 роки до моменту проведення експертизи, що не виключає можливості його утворення в строк на який посилається громадянка. За ступенем тяжкості забита рана слизової оболонки лівої щоки відноситься до легких тілесних ушкоджень, які викликали незначні скороминущі наслідки, тривалістю не більше шести днів. Яких-небудь тілесних пошкоджень з боку статевих шляхів, та задньо-прохідного отвору у потерпілої немає.
- ухвали слідчих суддів Київського районного суду м. Харкова про застосування запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою до ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6
- постанова слідчого від 28 квітня 2023 року про розшук на території України та міжнародний розшук підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ;
- ухвала слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 02 серпня 2023 року, про надання дозволу на здійснення спеціального досудового розслідування у кримінальному провадженні стосовно підозрюваних ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.28, ч.1 ст.438 КК України;
- висновок експерта від 14 березня 2023 року № 8963/11168-11172.
Доводи сторони захисту щодо безпідставного врахування показань свідка ОСОБА_13 колегія суддів відхиляє з тих підстав, що з оскаржених судових вбачається, що висновок місцевого суду про вчинення засудженими інкримінованих їм дій не ґрунтується виключно на поясненнях свідка ОСОБА_20 . Фактичні обставини були встановлені судом на підставі оцінки всієї сукупності доказів, серед яких і показання свідка ОСОБА_20 , яка в судовому засіданні повідомила про обставини, які сприймала особисто, і її показання не можна уважати такими, що стосуються подій, очевидцем яких вона особисто не була.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що чинний КПК не містить заборони щодо встановлення тих чи інших обставин чи елементів складу злочину на підставі сукупності як прямих, так і непрямих доказів, які хоча й безпосередньо не вказують на відповідну обставину чи елемент складу злочину, але підтверджують її поза розумним сумнівом на основі логічного аналізу їх сукупності та взаємозв'язку (див., зокрема, постанови від 07 грудня 2020 року в справі № 728/578/19, провадження № 51-3411км20; від 20 жовтня 2021 року в справі № 759/14119/17, провадження № 51-2274км21; від 16 лютого 2022 року в справі № 662/729/19, провадження № 51-3422км21).
Крім цього, як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Верховний Суд, стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване кримінальне правопорушення було вчинене і обвинувачений є винуватим у вчиненні цього правопорушення.
Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як ті, що утворюють об'єктивну сторону діяння, так і ті, що визначають його суб'єктивну сторону.
Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що, для того щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, які стосуються події, котра є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
З одного боку, стандарт доведення поза розумним сумнівом передбачає, що сумнів не повинен бути суто умоглядним, а має ґрунтуватися на певних установлених судом обставинах або недоведеності важливих для справи обставин, що дає підстави припускати такий розвиток подій, який суперечить версії обвинувачення і який неможливо спростувати наданими сторонами доказами.
З іншого боку, для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, установленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред'явленим обвинуваченням (див. постанову Верховного Суду від 25 червня 2025 у справі № 585/2819/24, провадження № 51-1299км25).
В цьому провадженні з оскаржених судових рішень вбачається, що докази були досліджені та проаналізовані під час судового розгляду з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, як і встановлено ст. 94 КПК. Місцевий суд обґрунтовано врахував відповідні фактичні дані, які логічно пов'язані з тими обставинами, що підлягають доказуванню у цьому кримінальному провадженні, з належних процесуальних джерел доказування, отриманих відповідно до порядку, встановленого кримінальним процесуальним законодавством.
Наведені у оскаржених судових рішеннях докази цілком узгоджуються з показаннями потерпілої, та своїй сукупності вказують на винуватість ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 438 КК.
Колегія суддів суду касаційної доводи захисника про її недоведеність поза розумним сумнівом не сприймає як обґрунтовані. Суд виходить із того, що відповідно до ст. 94 КПК достатніми є докази, які у сукупності дають змогу дійти висновку про наявність обставин справи, які входять до предмета доказування в конкретному провадженні за приписами ст. 91 цього Кодексу. Положеннями ст. 94 КПК визначено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює не тільки кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, але й сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Зміст оскаржених судових рішень не викликає сумніву у доведеності винуватості засудженого ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого йому злочину, та не породжує будь-якого сумніву чи іншого розумного пояснення події, яка є предметом судового розгляду.
Апеляційний суд належним чином перевірив доводи захисника про те, що під час судового розгляду достовірно не встановлено той факт, що ОСОБА_5 на час вчинення злочину був військовослужбовцем РФ, оскільки потерпіла та свідки взагалі не бачили відповідного посвідчення, військового квитка або інших належних документів, та переконливо спростував такі доводи на підставі доказів в справі.
Так, з відповіді начальника УСБУ в Харківській області №70/2-2455 від 15 березня 2023 року, на яку послався апеляційний суд, встановлено, що до злочину причетний військовослужбовець підрозділу ЗС РФ, громадянин РФ ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 . Також з відповіді начальника УСБУ в Харківській області №70/2-1801 від 22 лютого 2023 року, вбачається, що до вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 438 КК, причетні військовослужбовці підрозділу ЗС РФ громадяни РФ ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
За протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 24 лютого 2023 року встановлено, що під час слідчої дії потерпіла на фото № 2 впізнала особу на прізвисько « ОСОБА_9 », який її зґвалтував 20 квітня 2022 року. З інших досліджених доказів встановлено, що саме ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , мав вказане прізвисько.
Відповідно до протоколу пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 24 лютого 2023 року, саме ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за прізвиськом « ОСОБА_9 », як військовослужбовця, який 20 квітня 2022 року приїздив до їх будинку, впізнали свідки ОСОБА_11 та ОСОБА_12 .
За показаннями потерпілої, військових «ОСОБА_23», «ОСОБА_24» та ОСОБА_21 вона бачила, коли вони приїздили до неї додому і саме вони 20 квітня 2022 року здійснили відносно неї дії насильницького характеру, передбачені ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 438 КК. Надалі цих осіб потерпіла бачила у російській військовій комендатурі, оскільки приблизно на початку травня 2022 року її розшукали військові військової поліції РФ та повідомили, що випадок, який стався з нею, не є одиничним та їм необхідно з нею поспілкуватись, що її випадок вже був третім, скоєним даними військовими, що їм необхідна її заява щодо вчиненого стосовно неї зґвалтування та вони знають хто це зробив. У комендатурі демонстрували фото обвинувачених, на якому вони були затримані та знаходились в кайданах.
Враховуючи вказане, суд касаційної інстанції уважає, що апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність доводів захисника щодо недоведеності статусу військовослужбовця у ОСОБА_5 в тому аспекті, який впливає на правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність
При цьому суд касаційної інстанції звертає увагу захисника, що ОСОБА_5 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 28 та ч. 1 ст. 438 КК (Порушення законів та звичаїв війни), а саме: у порушенні законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, що полягає у зґвалтуванні та залякуванні шляхом погроз фізичною розправою цивільного населення, тобто у порушенні ч. 2 ст. 27 Конвенції про захист цивільного населення під час війни, підписаної у м. Женеві 12 серпня 1949 року, ч. 2 ст. 75, ч. 1 ст. 76 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року.
Інкриміновані ОСОБА_5 діяння є воєнними злочинами, що були вчинені в контексті збройного конфлікту та були пов'язані з ним. Наявність контекстуального елементу вчиненого воєнного злочину під час міжнародного збройного конфлікту та пов'язаність із ним інкримінованих дій, усвідомлення засудженим таких обставин, доведено поза розумним сумнівом в цьому провадженні, де встановлений безпосередній зв'язок між правопорушенням і збройним конфліктом на відповідній території. За оскарженими судовими рішеннями не виникає обґрунтованого сумніву, що діяння були вчинені засудженим у контексті міжнародного збройного конфлікту, і саме з ним було пов'язане його вчинення. Засуджений чітко усвідомлював фактичні обставини, що свідчать про існування збройного конфлікту, оскільки як військовослужбовець ЗС РФ брав участь у окупації відповідної території Ізюмської міської об'єднаної територіальної громади, залякував цивільних осіб та погрожував їм фізичною розправою, контролював їх в межах населеного пункту, проводив рейди по домоволодіннях з метою повного підкорення жителів волі військовослужбовців РФ, і достовірність встановлення цих обставин не викликає вмотивованого сумніву.
Визначаючи, що відповідне діяння достатньо пов'язане зі збройним конфліктом, Суд бере до уваги, серед іншого, той факт, що засуджений є комбатантом, а потерпіла цивільною особою, і винуватий достовірно знав про захищений статус потерпілої особи. Усвідомлення захищеного статусу не означає, що злочинець повинен був провести оцінювання та дійти висновку, що потерпіла особа була захищеною особою відповідно до будь-якої з чотирьох Женевських конвенцій, про це свідчать саме встановлені судами фактичні обставини, які підтверджують цей статус.
В свою чергу ОСОБА_5 як військовий збройних сил РФ належить до протилежної сторони збройного конфлікту, відкрито носив озброю, був одягнений у форму та мав відповідні відмітні ознаки, брав участь у діяльності, спрямованої на досягнення загальної мети збройної агресії та окупації, дотримувався команд тих військовослужбовців, у підпорядкуванні яких знаходився, був складовою структури ЗС РФ на окупованій території України, а отже є суб'єктом злочину, ч. 1 ст. 438 КК.
До того ж суб'єктом кримінальної відповідальності за ст. 438 КК є фізична осудна особа, яка досягла 16 річного віку, і засудженому притаманні й такі ознаки.
Враховуючи наведене колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо кваліфікації дій, вчинених ОСОБА_5 .
Серед іншого апеляційний суд перевірив дотримання порядку здійснення судового розгляду та повідомлення обвинуваченого ОСОБА_5 про судове засідання та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність порушень вимог КПК в цій частині.
Порядок спеціального досудового розслідування та судового провадження є специфічним, оскільки проводиться без участі обвинуваченого. Повідомлення особи здійснюється з дотриманням певних правил, встановлених процесуальним законом щодо здійснення процедури in absentia.
За приписами ч. 3 ст. 232 КПК судовий розгляд у кримінальному провадженні щодо злочинів, зазначених у ч. 2 ст. 297-1 цього Кодексу, може здійснюватися за відсутності обвинуваченого (in absentia), крім неповнолітнього, який переховується від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності (спеціальне судове провадження) та/або оголошений в міжнародний розшук.
Відхиляючи доводи захисника в цій частині апеляційний суд правильно врахував, що ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 02 серпня 2023 року, було надано дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування у кримінальному провадженні стосовно підозрюваних, серед яких ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 438 КК.
Постановами слідчого 1 відділення слідчого відділу УСБУ в Харківській області старшого лейтенанта юстиції ОСОБА_22 від 28 квітня 2023 року було оголошено розшук на території України та міжнародний розшук підозрюваних ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Щодо оцінки аналогічних доводів сторони захисту колегія суддів враховує, що відповідно до ч. 2 ст. 323 КПК повістки про виклик обвинуваченого у разі здійснення спеціального судового провадження надсилаються за останнім відомим місцем його проживання чи перебування, а процесуальні документи, що підлягають врученню обвинуваченому, надсилаються захиснику. Інформація про такі документи та повістки про виклик обвинуваченого обов'язково публікуються у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження згідно з положеннями ст. 297-5 цього Кодексу та на офіційному вебсайті суду.
З моменту опублікування повістки про виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному вебсайті суду обвинувачений вважається належним чином ознайомленим з її змістом.
Враховуючи наведені норми закону, а також те, що усі повідомлення про виклик обвинуваченого в судові засідання місцевого суду публікувалися відповідно до вимог ч. 3 ст. 323 КПК, як встановив апеляційний суд і не заперечує сторона захисту, є належне підґрунтя вважати, що засуджений повідомлений про розгляд кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених законом, при здійсненні спеціального судового провадження.
Верховний Суд неодноразово в своїх рішенням аналізував порядок спеціального досудового розслідування та судового провадження. Така процедура у кримінальному провадженні є специфічною, оскільки проводиться без участі обвинуваченого, а повідомлення особи здійснюється з дотриманням певних правил передбачених процесуальним законом. Так, законодавець у законі врегулював здійснення процедури in absentia, зокрема, порядок повідомлення особи, яка переховується на тимчасово окупованій території України або на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором.
Відповідно до судових рішень, у цьому кримінальному провадженні вимоги ч. 1 ст. 297-5 і абзацу 6 ч. 3 ст. 323 КПК, щодо повідомлення ОСОБА_5 про розгляд стосовно нього справи були дотримані.
Відповідно до ст. 1 КПК порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України. Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України.
Зважаючи на специфіку судового провадження (in absentia), колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій вжили прямо передбачені кримінальним процесуальним законом заходи щодо інформування засудженого про здійснення стосовно нього кримінального провадження. До того ж, особа засуджена в порядку судового провадження (in absentia) не позбавлена права оскаржити ухвалені стосовно неї судові рішення навіть після закінчення строків на їх оскарження, подавши скаргу разом із клопотанням про поновлення строку на оскарження з наведенням причин неявки.
Окрім того, кримінальне провадження було проведено у спеціальній формі на досудовому розслідуванні та у судовому провадженні, участь захисника у якому є обов'язковою. Як встановлено із судових рішень у цьому кримінальному провадженні на всіх його стадіях брав участь захисник, залучений за рахунок держави, до функцій якого належить здійснення захисту обвинуваченого, що останнім і було зроблено.
Враховуючи, що розгляд справи було проведено на підставі ч. 3 ст. 323 КПК, за відсутності обвинувачених (in absentia), за участю захисника, який, відповідно до вимог ч. 4 ст. 46 КПК, ст. 42 КПК, п. 8 ч. 2 ст. 52 КПК та ч. 2 ст. 297-5 КПК, здійснював захист обвинуваченого і користувався всіма наданими обвинуваченому, захист якого він здійснює, процесуальними правами, отримуючи необхідні процесуальні документи, знайомившись з матеріалами кримінального провадження, бравши участь у дослідженні доказів, допиті потерпілої, свідків, а також виступаючи у дебатах, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає обґрунтованими висновки апеляційного суду за якими твердження захисту про порушення кримінального процесуального закону в частині неповідомлення ОСОБА_5 про дату та час слухання справи, апеляційний суд обґрунтовано визнав безпідставними.
Також суд апеляційної інстанції перевірив доводи захисника про відсутність доказів на підтвердження перебування його підзахисного на території РФ, та, спираючись на докази у провадженні, навів відповідні мотиви вважати їх необґрунтованими, натомість доводи касаційної скарги не містять аргументованого спростування висновків апеляційного суду в цій частині, з огляду на що у Верховного Суду відсутнє підґрунтя до скасування чи зміни оскаржених рішень.
За приписами статей 370, 419 КПК в ухвалі апеляційного суду мають бути наведені належні й достатні мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, та положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Як видно із оскарженої ухвали апеляційного суду, Суд апеляційної інстанції, перевірив усі доводи апеляційної скарги захисника, які є аналогічними доводам його касаційної скарги, надав умотивовані відповіді на доводи сторони захисту, навів аргументи на їх спростування, зазначив підстави, з яких визнав апеляційну скаргу необґрунтованою, та переконливо обґрунтував свої висновки. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
Переконливих аргументів, які би свідчили про наявність підстав для скасування оскаржених судових рішень, у касаційній скарзі не наведено та Судом не встановлено.
Обґрунтування касаційної скарги не містить переконливих доводів, які викликають необхідність перевірки їх за матеріалами кримінального провадження, а із касаційної скарги та доданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає, тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Верховний Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 16 квітня 2025 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 16 червня 2025 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3