21 липня2025 року
м. Київ
справа № 335/2345/24
провадження № 51 - 2785 ск 25
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
вивчивши матеріали касаційної скарги захисника ОСОБА_4
в інтересах засудженого ОСОБА_5 на ухвалу Запорізького апеляційного суду від 22 квітня 2025 року,
установив:
За вироком Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 16 жовтня
2024 року
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Гуляй Поле Пологівського району Запорізької області та жителя
м. Запоріжжя, раніше несудимого,
засуджено за ст. 336 Кримінального кодексу України (далі - КК) і призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
Суд першої інстанції встановив, що військовозобов'язанийОСОБА_5 , який був визнанийвійськово?лікарською комісієюпридатнимдовійськовоїслужби і будучи належним чином проінформованим про необхідність прибуття
3 січня 2025 року о 09:00 до ІНФОРМАЦІЯ_2 для подальшого проходження військової служби під час мобілізації, без поважнихпричинупризначенийчасімісценез'явився, чимухиливсявідпризовунавійськовуслужбупідчасмобілізації.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 22 квітня 2025 року цей вирок залишено без змін.
У касаційній скарзі захисник просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості
і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
На обґрунтування своїх вимог вказує, що призначене ОСОБА_5 покаранняу видіпозбавленняволі єявносуворимінесправедливим, оскільки вчинений ним злочин є нетяжкий, останнійранішенесудимий, визнав вину, щиро покаявся та страждає на ряд хвороб. Проте суд апеляційної інстанції не врахував і детально не проаналізував зазначені обставини, а тому безпідставно не застосував?до ОСОБА_5 положення ст.?75?КК.
Перевіривши доводи касаційної скарги та надані до неї копії судових рішень, колегія суддів (далі - Суд) дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.
Відповідно до ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За приписами ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення та правильність кваліфікації його дій судом за ст. 336 КК захисником у касаційній скарзі не заперечуються.
Фактично зміст доводів касаційної скарги зводиться до незгоди захисника
з висновком суду апеляційної інстанцій про неможливість застосувати до засудженого положення ст.?75 КК, що, найогопереконання, призвело допризначення останньому явно суворого танесправедливогопокарання.
Однак такі доводи не є прийнятними.
Згідно з приписами ч. 2 ст. 50 КК покарання має на меті не тільки кару,
а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій,
їх небезпечності та даним про особу винного.
За правилами ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. При цьому підлягають урахуванню ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винного й обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Відповідно до принципів співмірності й індивідуалізації покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій.
За змістом ст. 75 КК рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо особі призначено покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, і дані про тяжкість вчиненого злочину, особу винного та інші обставини справи у сукупності дають обґрунтовані підстави суду дійти висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
Питання призначення покарання та звільнення від його відбування визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання тощо.
Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням всіх перелічених обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.
Дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені змістом статей 409, 414, 438 КПК, які передбачають повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого якщо покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню і повинні братися до уваги при призначенні покарання.
В оскаржуваній ухвалі апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції, обираючи ОСОБА_5 захід примусу та порядок його відбування, повністю дотримався вимог кримінального закону.
Зокрема, при призначенні покарання засудженому суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, який є нетяжким, дані про його особу, який раніше несудимий, офіційно непрацевлаштований, одружений, має неповнолітню дитину, під наглядом лікаря психіатра та лікаря нарколога не перебуває, а також відсутність обставин, які відповідно до статей 66, 67 КК пом'якшують та обтяжують покарання.
Урахувавши ці обставини у сукупності місцевий суд обрав ОСОБА_5 мінімальний строк покарання, передбачений санкцією ст.?336?КК - у виді?трьох роківпозбавленняволі і не знайшов підстав для його звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Погоджуючись із вироком місцевого суду, апеляційний суд у своєму рішенні вказав, що застосування до засудженого положень ст. 75 КК не буде достатнім для його виправлення та не відповідатиме суспільному інтересу держави, яка протистоїть військовій агресії з боку РФ, адже звільнення останнього від відбування покарання в такому випадку може стати негативним прикладом для інших осіб.
Не знайшов апеляційний суд і щирого каяття в діях ОСОБА_5 , належним чином мотивувавши своє рішення в цій частині.
Отже, за наслідками апеляційного перегляду вироку апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що місцевий суд обґрунтовано призначив ОСОБА_5 покарання у виді реального позбавлення волі в мінімальних межах, передбаченою санкцією кримінального закону за вчинений ним злочин, яке відповідає вимогам статей 50, 65 КК і за своїм видом та розміром
є справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення.
Ухвала апеляційного суду є належним чином обґрунтованою та вмотивованою
і за змістом відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
Підстав вважати таке покарання явно несправедливим через суворість Суд
не вбачає, як і не вбачає підстав для звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК.
Таким чином, обґрунтування касаційної скарги не містить переконливих доводів, які викликають необхідність перевірки їх за матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та доданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
На підставі викладеного, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428, ст. 441 КПК, Верховний Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 на ухвалу Запорізького апеляційного суду від 22 квітня 2025 року щодо засудженого ОСОБА_5 через відсутність підстав для її задоволення.
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3