16 липня2025 року
м. Київ
справа № 274/7647/24
провадження № 51 - 2078 ск 25
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
вивчивши матеріали касаційної скарги захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Бердичівського міськрайонного суду від 30 жовтня 2024 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 21 травня 2025 року,
установив:
За вироком Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області
від 30 жовтня 2024 року,
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця
с. Шостаківка Шаргородського району Вінницької області та жителя АДРЕСА_1 , раніше несудимого,
засуджено за ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК) і призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.
Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_5 08 серпня 2024 року близько 15:30 керуючи технічно справним автобусом «NEOPLAN 122» д. н. з. НОМЕР_1 та рухаючись по автодорозі «Виступовичі-Житомир-М.Подільський» у напрямку
м. Житомира, поблизу с. Великі Нізгірці Бердичівського району Житомирської області на заокругленій, горизонтальній асфальтованій ділянці дороги,
у задовільних умовах дорожнього руху, в умовах достатньої видимості,
в порушення вимог пунктів 2.3 (б), 10.1, 13.3, 1.10 та 14.2 (в) Правил дорожнього руху (далі - ПДР), проявив неуважність до дорожньої обстановки, перед зміною напрямку руху не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам, не дотримався безпечного інтервалу, виконуючи обгін попутного транспортного засобу, змінив напрямок керованого ним автобуса ліворуч та виїхав на смугу зустрічного руху, при цьому не переконався, що смуга зустрічного руху на яку він буде виїжджати є вільною від транспортних засобів на достатній для обгону відстані, по якій продовжив рух, де в цей час рухалась колона велосипедистів, після чого маючи технічну можливість запобігти наїзду (зіткненню) та зменшити швидкість, аж до зупинки керованого ним транспортного засобу, цього не зробив і на смузі зустрічного руху в напрямку
м. Вінниці задньою частиною лівої бокової поверхні автобуса допустив наїзд
з передньою частиною лівої бокової поверхні велосипеда під керуванням потерпілого ОСОБА_6 , який перебував попереду на правому краю проїзної частини дороги, унаслідок чого останній отримав тілесні ушкодження від яких помер.
Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 21 травня 2025 року цей вирок залишено без змін.
У касаційній скарзі захисник просить скасувати судові рішення в зв'язку
з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність
і невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
На обґрунтування своїх вимог указує, що призначене ОСОБА_5 покарання
у видіпозбавленняволі на строк 3 роки єсуворимінесправедливим, оскільки
суд мав застосувати до нього положення статей 69 та 75 КК. Зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій не було враховано повною мірою (не досліджено) обставин вчинення кримінального правопорушення та поведінки засудженого після події, а також ставлення остатнього до скоєного. Суди обох інстанцій
не звернули належної уваги і не дали аналізу даним про особу ОСОБА_5 та наявність обставин, які пом'якшують покарання. Вказане, на думку захисника, вплинуло на недотримання цими судами принципу індивідуалізації покарання.
Перевіривши доводи касаційної скарги та надані до неї копії судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.
Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За приписами ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Доведеність винуватості засудженого ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення та правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 286 КК захисником у касаційній скарзі не заперечуються.
Фактично зміст доводів касаційної скарги захисника зводиться до його незгоди із висновками суду першої та апеляційної інстанцій щодо неможливості застосування до засудженого ОСОБА_5 положень статей 69 і 75 КК, що, напереконання захисника, призвело допризначення засудженому явно сувороготанесправедливогопокарання.
Проте ці доводи не є прийнятними.
Відповідно до вимог ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення
та попередження нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують
і обтяжують покарання. При цьому, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Частиною 1 ст. 69 КК передбачено, що за наявності кількох обставин,
які пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане
з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. За вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, суд з підстав, передбачених цією частиною, може призначити основне покарання у виді штрафу, розмір якого не більше ніж на чверть нижчий від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.
Застосовуючи положення ст. 69 КК суд повинен не лише встановити наявність кількох обставин, які пом'якшують покарання, а й з урахуванням особи винного умотивувати, яким саме чином ці обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
При визначенні поняття та змісту обставин, які істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, суд має виходити із системного тлумачення статей 66, 69 КК та статей Особливої частини Кодексу, які визначають певні обставини, як ознаки привілейованих складів кримінальних правопорушень, що істотно зменшують їх суспільну небезпечність, наслідком чого є зниження ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Ці обставини у своїй сукупності повинні настільки істотно знижувати ступінь суспільної небезпечності вчиненого кримінального правопорушення,
що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було
би явно несправедливим. При цьому, призначаючи засудженому більш м'який вид покарання, аніж встановлений санкцією статті (частини статті) Особливої частини КК, суд у своєму рішенні має мотивувати чому саме такий захід примусу дозволить досягти ключової мети покарання, а саме виправлення винної особи та запобігання вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
Частиною 1 ст. 75 КК передбачено, що суд, крім випадків засудження
за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
За правилами ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покаранням та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Санкція ч. 2 ст. 286 КК передбачає за скоєне покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого, і цей злочин відповідно до ч. 5 ст.12 КК є тяжким.
З доданої до касаційної скарги копії вироку місцевого суду вбачається, що цей суд з дотриманням вимог статей 50, 65 КК при призначенні покарання
ОСОБА_5 врахував тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення та наслідки.
Окрім того, місцевий суд урахував дані про особу засудженого, який вперше притягується до кримінальної відповідальності, розлучений, пенсіонер, учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 2 категорії, має захворювання, у зв'язку з чим переніс операцію сегментарної резекції правої легені, на обліку у лікаря нарколога не перебуває, за психіатричною допомогою до лікаря не звертався.
Щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину судом першої інстанції визнано обставинами, що відповідно до ст. 66 КК пом'якшують покарання, обставин, які згідно зі ст. 67 КК його обтяжують суд не встановив.
Урахувавши всі ці обставини в їх сукупності, а також обставини події кримінального правопорушення, посткримінальну поведінку засудженого (визнання ним вини, активне сприяння розкриттю злочину, надання зізнавальних показань, неодноразове вибачення перед потерпілою), суд першої інстанції визнав можливим призначити ОСОБА_5 покарання у мінімальній межі, передбаченій санкцією ч. 2 ст. 286 КК, у виді позбавлення волі на строк 3 роки
з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.
Також цей суд у вироку зазначив про відсутність у справі підстав для застосування статей 69 та 75 КК.
Зокрема, неможливість застосування положень ст. 69 КК при призначенні покарання засудженому місцевий суд обґрунтував відсутністю у справі обставин, які би істотно знижували ступінь тяжкості вчиненого злочину.
Водночас, ураховувавши наслідки вчиненого у вигляді смерті потерпілого та прийнявши до уваги думку потерпілої, яка наполягала на призначенні
ОСОБА_5 реального покарання у виді позбавлення волі, місцевий суд дійшов умотивованого висновку про відсутність підстав для його звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК.
Вирок суду першої інстанції є належним чином обґрунтованим та вмотивованим
і за змістом відповідає вимогам ст. 370, 374 КПК.
При перегляді вироку за апеляційної скаргою захисника суд апеляційної інстанції уважно перевірив наведені в ній доводи та обґрунтовано погодився з правильністю рішення місцевого суду в частині призначеного ОСОБА_5 покарання, не знайшовши підстав для застосування до нього положень ст. 75 КК, а тому залишив скаргу захисника без задоволення, а вирок місцевого суду без змін.
При цьому, апеляційний суд в ухвалі зазначив, що призначене ОСОБА_5 покарання є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень і відповідає вимогам статей 50, 65 КК.
Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 370 і 419 КПК та
є законною, обґрунтованою і вмотивованою.
Призначене місцевим судом ОСОБА_5 покарання є справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, відповідає вимогам закону, принципам справедливості, співмірності, індивідуалізації і є адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про його особу.
Підстав вважати таке покарання явно несправедливим через суворість колегія суддів не вбачає, як і не вбачає законних підстав для звільнення ОСОБА_5
від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК та застосування до нього положень ст. 69 КК.
З урахуванням викладеного підстав для задоволення касаційної скарги захисника колегія суддів не вбачає.
Таким чином, обґрунтування касаційної скарги не містить переконливих доводів, які викликають необхідність перевірки їх за матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та доданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
На підставі викладеного, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428, 441 КПК, Верховний Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 на вирок Бердичівського міськрайонного суду
від 30 жовтня 2024 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду
від 21 травня 2025 року щодо ОСОБА_5 через відсутність підстав для її задоволення.
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3