24 липня 2025 року
м. Київ
справа № 215/2701/24
провадження № 51-1423 ск 25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційні скарги ОСОБА_4 та її представника ОСОБА_5 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 16 липня 2025 року про повернення апеляційної скарги,
встановив:
За ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 16 липня 2025 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_4 на ухвалу Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області повернуто, як особі, яка не мала право подавати апеляційну скаргу.
До Верховного Суду надійшли касаційні скарги ОСОБА_4 та її представника ОСОБА_5 , в яких вони порушують питання про скасування ухвали Дніпровського апеляційного суду від 16 липня 2025 року та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
Касаційні скарги мотивовані тим, що суд першої інстанції допустив порушення вимог пунктів 8, 9 ст. 129 Конституції України. Зазначають, щосуд апеляційної інстанції допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. Ухвала апеляційного суду суперечить вимогам ст. 412 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), перешкоджає ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення по кримінальному провадженню за обвинуваченням ОСОБА_6 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі - КК України) та по відшкодуванню моральної шкоди як дружині померлого її чоловіка ОСОБА_7 . Вказують, що апеляційний суд дійшов безпідставного висновку про те, що, оскільки суд першої інстанції без будь-якого процесуального рішення повернув цивільний позов ОСОБА_4 , то така «протиправна бездіяльність судді» не може бути оскаржена в апеляційному порядку. Вважають, що апеляційна скарга подана належною особою, оскільки ОСОБА_5 відповідно до довіреності представляє інтереси ОСОБА_4 .
Перевіривши доводи касаційних скарг та додані до них документи, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з наступних підстав.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 КПК України).
Вимогами ч. 2 ст. 433 КПК України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Статтею 393 КПК України визначено, що апеляційну скаргу мають право подати:
1) обвинувачений, стосовно якого ухвалено обвинувальний вирок, його законний представник чи захисник - в частині, що стосується інтересів обвинуваченого;
2) обвинувачений, стосовно якого ухвалено виправдувальний вирок, його законний представник чи захисник - в частині мотивів і підстав виправдання;
3) підозрюваний, обвинувачений, його законний представник чи захисник;
4) законний представник, захисник неповнолітнього чи сам неповнолітній, щодо якого вирішувалося питання про застосування примусового заходу виховного характеру, - в частині, що стосується інтересів неповнолітнього;
5) законний представник та захисник особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного характеру;
6) прокурор;
7) потерпілий або його законний представник чи представник - у частині, що стосується інтересів потерпілого, але в межах вимог, заявлених ними в суді першої інстанції;
8) цивільний позивач, його представник або законний представник - у частині, що стосується вирішення цивільного позову;
9) цивільний відповідач або його представник - у частині, що стосується вирішення цивільного позову;
9-1) представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, - у частині, що стосується інтересів юридичної особи;
9-2) фізична або юридична особа - у частині, що стосується її інтересів під час вирішення питання про долю речових доказів, документів, які були надані суду; третя особа - у частині, що стосується її інтересів під час вирішення питання про спеціальну конфіскацію;
9-3) викривач - у частині, що стосується його інтересів під час вирішення питання виплати йому винагороди як викривачу;
10) інші особи у випадках, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 24 КПК України кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом (ч. 1). Також гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді (ч. 2).
Право особи на апеляційне оскарження спрямоване насамперед на реалізацію гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий суд. Забезпечення такого права є однією з важливих гарантій ухвалення правосудного рішення у кримінальному провадженні.
Водночас у своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст. 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (див. рішення у справі «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам ІІ проти Німеччини»).
Згідно з п. 10 ч. 1 ст. 393 КПК України апеляційну скаргу мають право подати інші особи у випадках, передбачених цим Кодексом.
Як убачається із оскаржуваної ухвали апеляційного суду представник ОСОБА_5 звернувся до апеляційного суду в інтересах заявника ОСОБА_4 . У той же час, цей суд дійшов висновку про те, що відповідно до матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_5 не є учасником кримінального провадження по обвинуваченню ОСОБА_6 та не має у ньому будь-якого процесуального статусу.
Разом з тим, апеляційний суд звернув увагу на те, що Тернівський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області ухвалою від 05 лютого 2025 року відмовив у задоволенні клопотання ОСОБА_4 про визнання її потерпілою в кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_6 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.
Водночас суд апеляційної інстанції дійшов переконання про відсутність підстав для висновку, що оскарженою ухвалою вирішенні питання про будь-які права та обов'язки апелянта.
У той же час, суд апеляційної інстанції встановив, що апелянтом не зазначено яке саме процесуальне рішення було прийнято судом першої інстанції за результатами розгляду його скарги та яке саме рішення ним оскаржується в апеляційному порядку.
Варто зауважити, що у поданих касаційних скаргах ОСОБА_4 та її представник ОСОБА_5 , посилаючись на незаконність ухвали Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, не заперечують той факт, що суд першої інстанції повернув цивільний позов без будь-якого процесуального рішення.
Проте, Суд звертає увагу, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 392 КПК України, в апеляційному порядку можуть бути оскаржені судові рішення, які були ухвалені судами першої інстанції і не набрали законної сили, а саме:
1) вироки, крім випадків, передбачених статтею 394 цього Кодексу;
2) ухвали про застосування чи відмову у застосуванні примусових заходів медичного або виховного характеру;
3) інші ухвали у випадках, передбачених цим Кодексом.
Отже, чинний КПК України не передбачає порядок апеляційного оскарження дій судді, які не містять процесуального вираження.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 399 КПК України, апеляційна скарга повертається, якщо апеляційну скаргу подала особа, яка не має права подавати апеляційну скаргу.
Тож, суд апеляційної інстанції обґрунтовано прийняв рішення про повернення апеляційної скарги представника ОСОБА_5 .
Оскільки з касаційних скарг ОСОБА_4 та її представника ОСОБА_5 , наданих до них судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарг немає, суд вважає за необхідне відмовити у відкритті касаційного провадження за цими касаційними скаргами.
На підставі викладеного, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд
постановив:
У відкритті касаційного провадження за касаційними скаргами ОСОБА_4 та її представника ОСОБА_5 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 16 липня 2025 року про повернення апеляційної скарги відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3