24 липня 2025 року
м. Київ
справа № 686/185/25
провадження № 61-8794ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Шиповича В. В. (суддя - доповідач), Осіяна О. М., Синельникова Є. В.,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 квітня
2025 року та постановуХмельницького апеляційного суду від 03 червня
2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до держави України в особі Верховної Ради України про відшкодування моральної шкоди,
У січні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави України в особі Верховної Ради України про відшкодування моральної шкоди у розмірі 10 000 000 грн.
В обґрунтування позову зазначав, що у зв'язку з проголошенням України незалежною державою він як її громадянин, згідно Конституції України має право користуватися природніми об'єктами права власності Українського народу, зокрема, стаття 13 Конституції України визначає, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Кожний громадянин має право користуватися природніми об'єктами права власності народу відповідно до закону. Тобто, вказана норма, фактично, закріпила юридичне панування громадян над своєю частиною в об'єктах власності Українського народу. Зокрема, право користування надрами має відбуватися всіма співвласниками, адже надра є об'єктом загального користування і не можуть бути передані в оренду, володіння чи розпорядження без згоди всіх співвласників. Таке користування має здійснюватися відповідно до закону. У випадку не встановлення меж управління об'єктами власності Українського народу органи державної влади не мають права на управління такими об'єктами. Для отримання права на управління об'єктами права власності Українського народу у випадку відсутності меж на таке управління в Конституції України, Держава Україна зобов'язана отримати довіреність на таке управління від Українського народу, а саме у всіх громадян України або за результатами Всеукраїнського референдуму або нотаріально завірену.
Оскільки референдум з цього питання не проводився, а позивач довіреності не видавав, вважає, що порушені його права, як громадянина України та співвласника об'єктів права власності Українського народу, а саме надр.
У зв'язку із викладеним наполягає на тому, що йому має бути відшкодована моральна шкода у розмірі десять мільйонів грн.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від
11 квітня 2025 року, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 03 червня 2025 року, у задоволенні позову відмовлено.
05 липня 2025 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргурішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 квітня
2025 року та постановуХмельницького апеляційного суду від 03 червня
2025 року (повний текст складено 04 червня 2025 року), які просить скасувати, ухваливши нове судове рішення, про задоволення позову.
Разом із касаційною скаргою подано клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, яке підлягає задоволенню, оскільки скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення позивачу повного тексту постанови апеляційного суду.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від
05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 22 квітня 2019 рокуу справі
№ 236/893/17, від 03 липня 2019 року у справі № 750/1591/18-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 16 червня 2020 року у справі
№ 145/2047/16-ц, від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц, від
15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, від 22 вересня 2020 рокуу справі № 910/3009/18, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 26 січня
2021 рокуу справі № 522/1528/15-ц, від 09 лютого 2021 року у справі
№ 381/622/17, від 08 червня 2021 рокуу справі №662/397/15-ц, від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, від 01 березня 2023 рокуу справі
№ 925/556/21, від 27 листопада 2024 року у справі № 204/8017/17, у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду
від 22 квітня 2024 року у справі № 279/1834/22, у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19, від 03 березня 2021 рокуу справі № 638/509/19, від 16 червня 2022 року у справі № 569/20510/19,
від 01 березня 2023 року у справі № 496/1691/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 394 ЦПК України питання про відкриття касаційного провадження (відмову у відкритті касаційного провадження) вирішується колегією у складі трьох суддів.
Згідно з положеннями пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїх постановах висновки щодо питань застосування норм права у подібних правовідносинах, порушених в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до таких висновків.
Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
На підставі вказаної норми відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у разі встановлення факту реального заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю державної влади.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частин першої та другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Статтею 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
За загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання такої шкоди.
Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень, виникає за таких умов: наявності моральної шкоди; протиправності поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявності причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою.
З огляду на вказані норми матеріального права при зверненні з позовом про відшкодування шкоди, завданої фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні такою посадовою особою своїх повноважень, позивач повинен довести не лише протиправність поведінки відповідача, а й факт заподіяння моральної шкоди та причинний зв'язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.
Обов'язок доказування в цивільному процесі встановлений статтею 81 ЦПК України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Позивач вказує, що має право користуватися природними об'єктами права власності Українського народу, проте не надавав державним органам права на управління об'єктами права власності Українського народу ні за результатами Всеукраїнського референдуму, ні на підставі нотаріально посвідченої довіреності, а тому його права як співвласника об'єктів права власності Українського народу порушені органами державної влади, які користуються цими об'єктами власності без його згоди, не сплачуючи йому відповідної плати за користування.
Верховний Суд у постанові від 17 травня 2024 року у справі № 686/15202/23 за позовом фізичної особи до Держави України в особи Кабінету Міністрів України про відшкодування моральної шкоди дійшов висновку про те, що положеннями статей 13, 75, 102, 113, 116, 143 Конституції України, які є нормами прямої дії, передбачено право органів державної влади та органів місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією України, здійснювати право власності від імені Українського народу землею та її надрами, які знаходяться в межах території України. Тобто, такі повноваження делеговані органам державної влади та органам місцевого самоврядування прямими нормами Конституції України і органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією України, здійснюють право власності від імені Українського народу землею та її надрами, які знаходяться в межах території України. При цьому положеннями Конституції України не передбачено проведення Всеукраїнського референдуму з приводу передачі народом таких повноважень відповідним органам влади чи видачі окремо від кожного громадянина нотаріально завіреної довіреності.
Таким чином Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновки щодо питань застосування норм права у подібних правовідносинах, порушених в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до таких висновків.
З огляду на встановлені обставини, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, надав оцінку доказам і зробив обґрунтований висновок про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .
Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, від 30 січня 2019 року у справі
№ 569/17272/15-ц, від 22 квітня 2019 рокуу справі №236/893/17, від 03 липня 2019 року у справі № 750/1591/18-ц, від 11 вересня 2019 року у справі
№ 487/10132/14-ц, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від
01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц, від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, від
19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 26 січня 2021 року у справі
№ 522/1528/15-ц, від 09 лютого 2021 року у справі № 381/622/17, від 08 червня 2021 рокуу справі №662/397/15-ц, від 08 лютого 2022 року у справі
№ 209/3085/20, від 01 березня 2023 рокуу справі № 925/556/21, від 27 листопада 2024 року у справі № 204/8017/17, у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року у справі № 279/1834/22, у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19, від 03 березня 2021 рокуу справі № 638/509/19, від
16 червня 2022 року у справі № 569/20510/19, від 01 березня 2023 року у справі № 496/1691/19, на які заявник посилався у касаційній скарзі.
Оскаржені судові рішення є достатньо вмотивованими та містять висновки судів щодо питань, які мають значення для вирішення справи.
З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 квітня 2025 рокута постановуХмельницького апеляційного суду від 03 червня 2025 року є необґрунтованою і у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись статтями 388, 389, статтею 390, пунктом 5 частини другої статті
394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 квітня
2025 року та постановиХмельницького апеляційного суду від 03 червня
2025 року у цивільній справі № 686/185/25.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 квітня 2025 року та постановуХмельницького апеляційного суду від 03 червня 2025 року у цивільній справі № 686/185/25.
Копію ухвали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: В. В. Шипович
О. М. Осіян
Є. В. Синельников