23 липня 2025 року м. Чернівці
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Чернівецького апеляційного суду у складі:
головуючого: ОСОБА_1
суддів ОСОБА_2
ОСОБА_3
за участю учасників судового провадження:
секретарів судового засідання ОСОБА_4 ,
ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
обвинуваченої (в режимі відеоконференції) ОСОБА_7
захисника ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за апеляційними скаргами обвинуваченої ОСОБА_7 та її захисника - адвоката ОСОБА_8 на вирок Заставнівського районного суду Чернівецької області від 07 квітня 2025 року у кримінальному провадженні № 12024262020003783 відносно:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українки, громадянки України, із середньою освітою, одруженої, тимчасово не працюючої, зареєстрованої та фактично проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої,
обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, -
Вироком Заставнівського районного суду Чернівецької області від 07 квітня 2025 року ОСОБА_7 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України та призначено їй покарання у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі.
Міру запобіжного заходу ОСОБА_7 , до вступу вироку в законну силу, залишено у вигляді тримання під вартою.
Провадження № 11-кп/822/194/25 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_9
Категорія: ст. 124 КК України Доповідач: ОСОБА_10
Зараховано ОСОБА_7 в строк відбування покарання термін перебування останньої під вартою з моменту її затримання, а саме з 14 жовтня 2024 року по 16 жовтня 2024 року.
Строк відбуття покарання визначено рахувати ОСОБА_7 з 21 жовтня 2024 року.
Вирішено долю речових доказів та розподіл процесуальних витрат.
Судом першої інстанції визнано винною ОСОБА_7 , тому, що вона 14 жовтня 2024 року близько 12 год. 15 хв., перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння у приміщенні будинку за місцем свого проживання, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в ході раптово виниклого словесного конфлікту з чоловіком ОСОБА_11 , діючи умисно, протиправно, усвідомлюючи кримінально каране значення своїх дій, з метою заподіяння тілесних ушкоджень, взяла правою рукою зі столу кухонного ножа, та нанесла ним три удари в область лівого плеча ОСОБА_11 .
Внаслідок умисних, протиправних дій ОСОБА_7 , потерпілому ОСОБА_11 спричинено тілесні ушкодження у вигляді множинних відкритих проникаючих ран грудної клітки з ушкодженням лівої легені та міжреберних артерій, які ускладнились гострою внутрішньою кровотечею, травматичним гемотораксом та пневмотораксом, що, відповідно до висновку експерта Кіцманської філії Чернівецького обласного бюро СМЕ № 189-Е від 13.12.2024, відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя в момент їх заподіяння.
Таким чином, ОСОБА_7 визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, тобто у вчиненні умисного тяжкого тілесного ушкодження, тобто умисному тілесному ушкодженні, небезпечному для життя в момент заподіяння.
На вказаний вирок обвинувачена ОСОБА_7 та її захисник-адвокат ОСОБА_8 подали апеляційні скарги.
Обвинувачена ОСОБА_7 у своїй апеляційній скарзі просить вирок суду першої інстанції скасувати.
Апеляційні доводи обґрунтовує тим, що ухвалюючи вирок, суд першої інстанції не взяв до уваги показання потерпілого ОСОБА_11 та не звернув уваги на те, що вона, захищаючи себе та своє життя, перевищила межу необхідної самооборони.
Зазначає, що ОСОБА_12 ображав її, примушував ставати на коліна та завдав тілесні ушкодження в область обличчя та тулуба.
Стверджує, що потерпілий ОСОБА_11 , під час розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції, підтвердив, що був ініціатором конфлікту, який виник на побутовому рівні з нею.
Апелює тим, що після приїзду карети швидкої допомоги вона вибігла на вулицю та почала питати у лікарів, що трапилось з її чоловіком - ОСОБА_11 та куди його везуть.
Зазначає, що не усвідомлювала значення своїх дій, а саме те, що нанесла чоловіку - ОСОБА_11 тілесні ушкодження ножем.
Вказує, що на протязі чотирьох днів перебувала під нічним домашнім арештом, а в денний період дня до ночі знаходилась біля чоловіка - ОСОБА_11 у лікарні.
Звертає увагу на те, що потерпілий ОСОБА_11 не має до неї претензій та просив суд першої інстанції суворо не карати.
Адвокат ОСОБА_8 у своїй апеляційній скарзі просить скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалити новий вирок, яким перекваліфікувати дії ОСОБА_7 з ч. 1 ст. 121 КК України на ч. 1 ст. 124 КК України.
Разом з цим, просить викликати в судове засідання та безпосередньо допитати свідка ОСОБА_13 .
Вказує на те, що судом першої інстанції не взято до уваги те, що обвинувачена скоїла злочин внаслідок перевищення меж необхідної оборони.
Посилається на те, що в ході допиту обвинувачена пояснила, що вона не мала умислу наносити тілесні ушкодження потерпілому, а лише захищалась під час того, як їй самій потерпілий наносив удари.
Зауважує, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги покази потерпілого ОСОБА_11 , який сам визнав, що був ініціатором конфлікту та раніше неодноразово наносив обвинуваченій ОСОБА_7 тілесні ушкодження.
Також зазначає, що під час слідчого експерименту обвинувачена ОСОБА_7 надала послідовні пояснення та вказала на те, що потерпілий ОСОБА_11 першим розпочав конфлікт
Вважає, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про кваліфікацію дій обвинуваченої за ч. 1 ст. 121 КК України.
Апеляційні доводи обґрунтовує і тим, що суд першої інстанції не надав належної оцінки протоколу слідчого експерименту та висновку експерта від 14 жовтня 2024 року №724-екс на наявність тілесних ушкоджень у обвинуваченої ОСОБА_7 .
Звертає увагу на те, що докази, наявні в матеріалах справи, в повній мірі вказують на вчинення обвинуваченою злочину, передбаченого ч. 1 ст. 124 КК України.
Також зазначає, що суд першої інстанції помилково не взяв до уваги обставини, які пом'якшують покарання обвинуваченій ОСОБА_7 , зокрема, передбачених п.п. 1, 5, 7 ч. 1 ст. 66 КК України, при яких можна було застосувати положення ст. 69 КК України та призначити покарання нижче від найнижчої межі, передбаченої санкцією ст. 121 КК України.
Таким чином вважає, що вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню у зв'язку з невідповідністю обставинам кримінального провадження та як такий, що винесений з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Прокурор Кіцманського відділу Чернівецької окружної прокуратури ОСОБА_14 подала заперечення на апеляційні скарги обвинуваченої ОСОБА_7 та її захисника - адвоката ОСОБА_8 в якому просила залишити апеляційні скарги без задоволення, а вирок суду першої інстанції без змін.
В запереченні вказала, що не погоджується з доводами апеляційних скарг в частині трактування стороною захисту відсутності умислу у обвинуваченої ОСОБА_7 на спричинення тілесних ушкоджень її чоловіку - ОСОБА_11 , а також з твердженнями про те, що вона лише захищалася від його ударів.
Зазначає, що доводи сторони захисту спростовуються висновком судово-медичної експертизи, відповідно до якого у ОСОБА_7 виявлено лише садно в ділянці перенісся та синець у ділянці лівого зап'ястя, які відносяться до легких тілесних ушкоджень. При цьому, згідно з висновком, синець виник незадовго до конфлікту. Жодних інших слідів, що могли б свідчити про боротьбу між обвинуваченою та потерпілим або про її неможливість вирватися з його рук, на тілі та обличчі ОСОБА_7 не виявлено.
Експертиза проведена у день вчинення кримінального правопорушення 14 жовтня 2024 року. Згідно з протоколом освідчення того ж дня, на обличчі ОСОБА_7 зафіксовано лише подряпину, що також підтверджується відеозаписом слідчого експерименту, дослідженим під час судового розгляду в суді першої інстанції.
Водночас, згідно з висновком судово-медичної експертизи, у ОСОБА_11 виявлено множинні відкриті проникаючі рани грудної клітини з ушкодженням лівої легені та міжреберних артерій. Інших тілесних ушкоджень, що могли б свідчити про боротьбу між обвинуваченої та потерпілим, на тілі чи обличчі ОСОБА_11 не виявлено.
Звертає увагу на те, що показання обвинуваченої та потерпілого щодо механізму нанесення ударів є істотно різними. Проте кількість ударів ножем, їх локалізація в області грудної клітини зліва, де розташовані життєво важливі органи, свідчать про наявність у ОСОБА_7 умислу на спричинення тяжких тілесних ушкоджень.
З огляду на характер та локалізацію ушкоджень, знаряддя злочину, а також поведінку обвинуваченої після його вчинення, те, що остання залишила потерпілого без надання медичної допомоги, вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про відсутність ознак перевищення меж необхідної оборони.
Крім того, вказує, що обвинувачена вчинила злочин у стані алкогольного сп'яніння.
Також вважає обґрунтованим невизнання судом першої інстанції наявності обставин, що пом'якшують покарання, передбачених п.п. 5, 7 ч. 1 ст. 66 КК України.
Разом з цим, зазначає, що доказів, які б підтверджували факт вчинення ОСОБА_11 домашнього насильства чи інших протиправних дій щодо обвинуваченої, стороною захисту не надано.
Заслухавши суддю-доповідача, який доповів доводи апеляційних скарг та заперечень на неї, доводи обвинуваченої ОСОБА_7 та її захисника - адвоката ОСОБА_8 , які підтримали подані апеляційні скарги та просили їх задовільнити, прокурора, яка заперечила проти задоволення апеляційних скарг обвинуваченої та його захисника, передослідивши наявні в матеріалах кримінального провадження докази, обговоривши доводи, наведені в апеляційних скаргах, провівши судові дебати та надавши обвинуваченій останнє слово, колегія суддів приходить до наступних висновків.
За змістом ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинне бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що 14 жовтня 2024 року біля 12 год. 15 хв. між подружжям ОСОБА_11 та ОСОБА_7 , які знаходились у стані алкогольного сп'яніння та перебували у власному будинковолодіння за місцем свого проживання по АДРЕСА_1 на побутовому рівні виник конфлікт.
При цьому ОСОБА_11 , обурившись на ОСОБА_7 , наказав дружині стати перед ним на коліна, намагався схопити її за волосся та при цьому, схопивши її за грудки, умисно наніс їй удар кулаком правої руки в обличчя, внаслідок чого в останньої почалась кровотеча та утворилось садно в ділянці пірамідки носа.
В свою чергу, ОСОБА_7 , побоюючись за своє життя та здоров'я, з метою захисту і припинення подальшого застосування насильства з боку її чоловіка - ОСОБА_11 , який продовжував її утримувати та наносити удари по тілу дружини, не маючи змоги втекти з місця події, але маючи можливість захистити свої інтереси без заподіяння тяжкої шкоди потерпілому, схопила правою рукою зі столу, на якому перебували інструменти, кухонний ніж. Усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки у вигляді заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент їх заподіяння, і хоча не бажаючи, але свідомо припускаючи їх настання, нанесла не менше трьох ударів ножем в область лівого плеча ОСОБА_11 , внаслідок чого він її відпустив та вона втекла з місця події.
Тим самим ОСОБА_7 застосувала спосіб захисту, який явно не відповідав небезпечності посягання та обстановці захисту, тобто перевищила межі необхідної оборони.
Вказаними діями ОСОБА_7 спричинила ОСОБА_11 тілесні ушкодження у вигляді множинних відкритих проникаючих ран грудної клітки з ушкодженням лівої легені та міжреберних артерій, які ускладнилися гострою внутрішньою кровотечею, травматичним гемотораксом та пневмотораксом, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечні для життя в момент їх заподіяння.
У судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_7 визнала свою вину та пояснила, що не мала умислу на вчинення злочину, щиро кається. Вказала, що якби не захищалась, не знає, чим би все закінчилося. Пояснила, що вона принесла потерпілому каву в гараж, він спробував її та запитав, чому без цукру, після чого почав її ображати та вилив каву. Вона просила його заспокоїтися, сказала, що зробить іншу каву. Потерпілий в свою чергу, обурившись, наказав їй стати перед ним на коліна.
Вона відмовилась виконати цю вимогу, зазначила, що потерпілий хотів її вдарити, схопити за волосся, однак йому це не вдалося. Проте він вдарив її по шиї, по тілу, схопив за кофту та потягнув ближче до залізного столу, на якому знаходились різні інструменти. Потерпілий притиснув її до столу, сіпав, бив по обличчю, а також завдав удар у підшлункову ділянку. За словами обвинуваченої, удари наносились кулаками по всьому тілу. Після сильного удару в ніс вона відчула, що пішла кров, було настільки боляче, що з'явилися сльози.
Вказала, що в стані паніки намацала на столі предмет, оскільки не бачила, що саме бере, і, думаючи, що це ключ для відкручування коліс, вдарила ним потерпілого по спині, сказавши: «Пусти мене, бо зараз викличу поліцію». Після цього потерпілий трохи послабив хватку, вона вирвалась, добігла до будинку, зачинилась, але, оскільки в будинку не було де сховатися, вибігла до саду та заховалась у малині.
Коли все стихло, вона визирнула, побачила швидку допомогу, побігла до медиків та почала з'ясовувати, що сталося. Вказала, що умислу на нанесення ОСОБА_11 тяжких тілесних ушкоджень не мала. Пояснила, що з потерпілим прожили разом понад 20 років, після отриманої контузії в нього погіршився характер, став агресивним, однак вона це розуміла і жодного разу не зверталась із заявами до поліції.
Не змогла точно вказати, скільки разів завдала ударів ножем. Пам'ятає, що нанесла кілька ударів у ділянку плеча, коли потерпілий тримав її за кофту та притискав до себе, змушуючи стати перед ним на коліна. Повторно зазначила, що не мала куди подітись, опинилась затиснутою біля столу, і, вважаючи, що в руці в неї ключ, вдарила ним, а виявилось, що то був ніж. Завдала декілька ударів, після чого потерпілий послабив хватку, вона розірвала кофту та втекла. Просила врахувати, що вона себе лише захищала.
Потерпілий ОСОБА_11 , будучи допитаним в суді першої інстанції, пояснив, що повернувшись додому, дружина приготувала каву, яка йому не сподобалась, тому він вилив її. Після цього дружина запропонувала іншу каву. На цьому фоні між ними виникла словесна суперечка, яка переросла у фізичний конфлікт. Він визнає, що схопив дружину за одяг, а саме за кофту та наніс їй удар рукою в обличчя, внаслідок чого у неї пішла кров з носа. Дружина при цьому кричала та намагалася вирватись. Він продовжував їй наносити удари. Конфлікт відбувався у гаражі, де він ремонтує автомобілі. Біля них знаходився стіл з інструментами. Також вказав, що дружина, намагаючись вирватися, схопила зі столу ніж і почала наносити йому удари в спину. Сам момент нанесення ударів він не пам'ятає, лише відчув гострий біль. Після цього дружина втекла до будинку та зачинилась із середини в дитячій кімнаті. На подвір'ї він помітив, що в нього тече кров. Поблизу перебували робітники, яким він повідомив про інцидент та попросив викликати швидку допомогу. Зазначив, що ніяких претензій до неї немає, оскільки, коли його поклали в лікарню, вона кожен день була біля нього, готувала йому їжу та доглядала його. Також зазначив, що він є військовослужбовцем, має декілька контузій, а між ним і дружиною раніше виникали побутові суперечки, однак вона до поліції ніколи не зверталася.
У судовому засіданні свідок ОСОБА_13 пояснив, що 14 жовтня 2024 року він перебував біля будинку ОСОБА_11 та розмовляв із чоловіком. В цей час ОСОБА_7 пішла готувати каву. Пізніше він почув словесну суперечку між подружжям. Після цього він сказав, що кави не хоче, і залишив територію вказаного домогосподарства. Безпосередніх обставин конфлікту, який надалі відбувся, свідок не бачив.
У судовому засіданні свідок ОСОБА_15 пояснив, що 14 жовтня 2024 року, перебуваючи в с. Малий Кучурів Чернівецького району, побачив на дорозі чоловіка, який мав явні сліди крові на спині. Він зупинився, надав йому медичну допомогу, після чого викликав швидку. Після того, як ОСОБА_11 завантажили до автомобіля швидкої допомоги, підійшла ОСОБА_7 і почала розмовляти з лікарями. До того моменту, він її не бачив.
Крім визнання своєї вини ОСОБА_7 , показань потерпілого ОСОБА_11 та свідків, винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 124 КК України, підтверджується наступними доказами, наявними в матеріалах кримінального провадження, а саме:
- витягами з Єдиного Реєстру Досудових розслідувань від 14 жовтня 2024 року (т. 1а.с. 1-8) відповідно до яких встановлено, що цього ж дня, близько 12 год. 15 хв. ОСОБА_7 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, у приміщенні будинку за місцем свого проживання на ґрунті раптово виниклого словесного конфлікту із чоловіком ОСОБА_11 взяла до рук кухонного ножа з руків'ям світлого кольору, діючи умисно нанесла три удари ножем в область плечей ОСОБА_11 , завдано ножового проникаючого поранення грудної клітини з ушкодженням легені;
- протоколом огляду місця події від 14 жовтня 2024 року за участю ОСОБА_7 та фототаблиці, які є додатком до нього (т. 1 а.с. 19-46), відповідно до якого проведено огляд домогосподарства, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . Під час огляду виявлено та вилучено речові докази;
- інформацією щодо звернень, які надходили на спецлінію «102» ГУНП в Чернівецькій області (т. 1 а.с. 48-56), а також DVD-R диск із копіями записів розмов операторів спецлінії «102, ГУНП в Чернівецькій області №1728898695.84147; №1728898802.84149; №1728899246.84178; №1728899380.84191; №1728901906.84366; №1729070065.88676 (т. 1 а.с. 57);
- висновком судово-медичної експертизи від 13 грудня 2024 року №189-Е (т. 1 а.с. 97-99) відповідно до якого у громадянина ОСОБА_11 мали місце тілесні ушкодження у вигляді множинних відкритих проникаючих ран грудної клітки з ушкодженням лівої легені та міжреберних артерій, які ускладнилися гострою внутрішньою кровотечею, травматичним гемотораксом та пневмотораксом. Дані тілесні ушкодження виникли від дії колото-ріжучого предмету, цілком можливо при обставинах, які описані в фабулі постанови і на які вказав потерпілий ОСОБА_11 і підозрювана ОСОБА_7 під час проведення слідчого експерименту 24 листопада 2024 року, внаслідок нанесення йому декількох ударів ножем сторонньою особою у грудну клітину можуть відповідати терміну 14 жовтня 2024 року і відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечні для життя в момент їх заподіяння. Кількість нанесених ударів ножем потерпілому не менше трьох;
- протоколом проведення слідчого експерименту від 24 листопада 2024 року за участю потерпілого ОСОБА_11 та DVD- диском, який є додатком до нього (т. 1 а.с.103-105), на якому відтворені обставини подій, що відбулися 14 жовтня 2024 року, зокрема, те, що ОСОБА_11 перший почав наносити ОСОБА_7 удари в обличчя та остання, в цей час, схопила ніж та нанесла йому удари в ліву частину грудної клітки;
- висновком експерта від 27 грудня 2024 року №243-мк (т. 2 а.с. 4-7), відповідно до якого при експертизі наданого на дослідження ножа та медичної документації потерпілого ОСОБА_11 ІНФОРМАЦІЯ_2 , виявлено ніж кухонний, заводського виробництва, з лезом довжиною 12,7 см, який має ознаки колото-ріжучого предмета. Не виключається можливість спричинення ним тілесних ушкоджень, виявлених у потерпілого, а також пошкоджень на його одязі, що підтверджується результатами експертизи №244-мк.;
- висновком експерта від 27 грудня 2024 року №244-мк (т. 2 а.с. 13-24), відповідно до якого на одязі потерпілого безрукавці, светрі, футболці виявлено чотири колото-різані пошкодження, які виникли внаслідок не менше чотирьох дій предметом типу ножа. Пошкодження розташовані в одній проекції, відповідають шарам єдиного раневого каналу, мають характерні ознаки дії колото-ріжучого предмета з шириною клинка до 2,2 см і напрямком зверху вниз;
- протоколом проведення слідчого експерименту від 14 жовтня 2024 року (т. 2 а.с.58-62) за участю підозрюваної ОСОБА_7 , захисника ОСОБА_8 та за участю понятих, відповідно до якого ОСОБА_7 відтворила події, які відбувались 14 жовтня 2024 року у приміщенні будинку за місцем свого проживання, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та механізм нанесення тілесних ушкоджень, до даного протоколу додана фото таблиця, диск з відеозаписом , який є додатком до нього;
- висновком експерта від 14 жовтня 2024 року №724-екс (т. 2 а.с. 75), згідно з яким виявлено тілесні ушкодження у ОСОБА_7 , а саме: садно в ділянці пірамідки носа; синець в ділянці лівого зап'ястя. Тілесне ушкодження - садно в ділянці пірамідки носа виникли в результаті однієї травмуючої дії твердого тупого предмету, по строку та обставинам може відповідати вказаному в постанові. Тілесне ушкодження - синець в ділянці лівого зап'ястя виникло незадовго до конфлікту в результаті дії твердого тупого предмету. Всі вище перелічені тілесні ушкодження відносяться до легких тілесних ушкоджень.
- висновком експерта від 25 жовтня 2024 року №1740 (т. 2 а.с. 78), відповідно до якого при судово-токсикологічній експертизі крові гр. ОСОБА_7 ,1988 р.н., виявлено етиловий спирт в кількості 2.15%.
Висновки експерта №1684 від 27 листопада 2024 року (т. 1 а.с.133-136), №1685 від 27 листопада 2024 року (т. 1 а.с. 141-144), №1681 від 15 листопада 2024 року (т. 1, а.с. 149-150), №175 від 28 листопада 2024 року (т. 1, а.с. 156-159), №1682 від 27 листопада 2024 року (т. 1 а.с. 164-166), №СЕ-19/126-24/12242-БД від 16 грудня 2024 року (т. 1 а.с. 179-187), КСЕ-19/126-24/12252-БД від 17 грудня 2024 року (т. 1 а.с. 223-233) не є належними доказами в даному кримінальному провадженні, оскільки не відповідають критеріям, визначеним ст. 85 КПК України, щодо підтвердження існування обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні або ж інших обставин, які мають значення для кримінального провадження.
Проаналізувавши всі досліджені судом докази, колегія суддів приходить до висновку про відсутність в діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, натомість наявний склад кримінального правопорушення, передбаченого ст. 124 КК України.
Так, кримінальна відповідальність за ст. 124 КК України настає за умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, вчинене у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила кримінальне правопорушення.
За приписами ст. 36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
Кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади. Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту.
Стан необхідної оборони виникає не лише в момент вчинення суспільно небезпечного посягання, а й у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди. При з'ясуванні наявності такої загрози необхідно враховувати поведінку нападника, зокрема спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу як реальну.
Відповідно до роз'яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 року №1 «Про судову практику у справах про необхідну оборону», щоб установити наявність або відсутність ознак перевищення меж необхідної оборони, суди повинні враховувати не лише відповідність чи невідповідність знарядь захисту і нападу, а й характер небезпеки, що загрожувала особі, яка захищалася, та обставини, що могли вплинути на реальне співвідношення сил, зокрема: місце і час нападу, його раптовість, неготовність до його відбиття, кількість нападників і тих, хто захищався, їхні фізичні дані (вік, стать, стан здоров'я) та інші обставини.
Як встановлено судом апеляційної інстанції з показань обвинуваченої ОСОБА_7 та показань потерпілого ОСОБА_11 , 14 жовтня 2024 року сварка між ними виникла саме з ініціативи потерпілого ОСОБА_11 .
Наведені обставини також узгоджуються з показаннями свідка ОСОБА_13 , який чув, як подружжя почало сваритися та протоколами слідчих експериментів з обвинуваченою ОСОБА_7 та потерпілим ОСОБА_11 .
В ході конфлікту ОСОБА_11 , будучи в стані алкогольного сп'яніння, принижував дружину ОСОБА_7 , примушуючи її стати перед ним на коліна, після чого утримуючи за одяг, став наносити удари руками по різних частинах її тіла.
Саме неправомірне посягання потерпілого стало мотивом вчинення ОСОБА_7 злочину.
Наведені обставини безперечно вказують, що ОСОБА_7 перебувала в стані необхідної оборони, викликаним протиправними діями її чоловіка - потерпілого ОСОБА_12 .
Випадковий вибір ОСОБА_7 знаряддя злочину, який перебував на столі поруч, спосіб та час його отримання, стан алкогольного сп'яніння обвинуваченої та потерпілого, значна фізична перевага потерпілого, який є військовим, нанесення ним обвинуваченій ударів, свідчать про те, що у ОСОБА_7 виник намір заподіяти потерпілому тілесні ушкодження лише задля того, щоб ОСОБА_12 припинив своє посягання на її життя та здоров'я, а також безумовно вказує на наявність в обвинуваченої ОСОБА_7 стану необхідної оборони та те, що її дії були спрямовані на захист своїх охоронюваних законом прав та інтересів.
На перебування ОСОБА_7 в стані необхідної оборони також безумовно вказує те, що остання припинила наносити тілесні ушкодження потерпілому одразу, як ОСОБА_11 її перестав тримати і втекла від нього.
Умисел ОСОБА_7 на спричинення шкоди особі, що посягає, у тому числі тяжких тілесних ушкоджень, не виключає перебування особи, що захищається, в стані оборони.
Аналогічна позиція неодноразово зазначена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 24 січня 2024 року у справі № 288/445/19, від 01 лютого 2022 року у справі № 644/642/18, від 25 січня 2023 року у справі № 243/9755/20, від 2 липня 2019 року у справі № 524/113/15-к, від 20 жовтня 2020 року у справі № 201/10870/16, від 19 вересня 2023 року у справі № 204/647/20.
Перебування ОСОБА_7 в стані необхідної оборони, за приписами ч. 3 ст. 36 КК України, виключає наявність в її діях складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, а остання може бути притягнута до кримінальної відповідальності виключно у випадках, спеціально передбачених у статтях 118 та 124 КК України.
Разом із тим, застосування ОСОБА_7 за встановлених обставин ножа та нанесення ним не менше трьох ударів потерпілому, що спричинило тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент їх заподіяння, не відповідало небезпечності посягання та обстановці, в якій здійснювався захист. Таким чином, обвинувачена вийшла за межі заходів, необхідних для захисту своїх охоронюваних законом прав та інтересів, тобто перевищила межі необхідної оборони.
За таких обставин суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що діяння ОСОБА_7 слід перекваліфікувати з ч. 1 ст. 121 КК України на ст. 124 КК України, як умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, вчинене при перевищенні меж необхідної оборони.
Таким чином, висновки суду першої інстанції про наявність в діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, не підтверджуються доказами, дослідженими під час апеляційного розгляду.
Формулювання обвинувачення, встановленого судом першої інстанції, не охоплює протиправні дії потерпілого ОСОБА_11 , причинно-наслідковий зв'язок між діями потерпілого та діянням обвинуваченої, а також мотивів діяння ОСОБА_7 та дій, які їм передували, що істотно впливає на кваліфікацію дій обвинуваченої.
Також колегія суддів вважає необґрунтованими висновки суду першої інстанції про відсутність у ОСОБА_7 стану необхідної оборони з мотивів звичних для подружжя ОСОБА_16 словесних та фізичних конфліктів, оскільки протиправна поведінка ОСОБА_7 надавала підстави для застосуванню ОСОБА_7 заходів з оборони.
Вирок суду першої інстанції підлягає зміні з підстав, передбачених ст. 408, 411 КПК України, а саме через невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження та зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення.
Колегія суддів відхиляє доводи прокурора, зокрема й викладені в запереченнях на апеляційні скарги, про правильну правову кваліфікацію дій ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 121 КК України, оскільки останні не спростовують перебування ОСОБА_7 в стані необхідної оборони.
Таким чином, доводи апеляційних скарг обвинуваченої ОСОБА_7 та її захисника- адвоката ОСОБА_8 знайшли свої підтвердження під час апеляційного розгляду.
Вирішуючи питання про вид та розмір покарання, який необхідно призначити ОСОБА_7 за вчинення злочину, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Відповідно до положень ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Згідно зі ст. 65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Санкція кримінального правопорушення за ст. 124 КК України передбачає покарання у виді громадських робіт на строк від ста п'ятдесяти до двохсот сорока годин або виправних робіт на строк до двох років, або пробаційний нагляд на строк до двох років, або обмеження волі на строк до двох років, або позбавлення волі на той самий строк.
Відповідно до ст. 65 КК України, п. 1 Постанови Пленуму ВСУ від 24.10.2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» під час призначення покарання у кожному конкретному випадку, суд повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Обвинувачена ОСОБА_7 вчинила злочин, який, за приписами ст. 12 КК України, відноситься до категорії нетяжких злочинів, визнала свою вину, розкаялася у вчиненому, за місцем проживання характеризується позитивно (т. 2 а.с. 65), на «Д» обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває (т. 2 а.с. 67), раніше до кримінальної відповідальності не притягалась (т.2 а.с. 68), позбавлена батьківських прав відносно своєї неповнолітньої дочки ОСОБА_17 .
Відповідно до висновку судово-психіатричного експерта № 1706 від 26 листопада 2024 року (т. 2 а.с. 107-108) встановлено, що ОСОБА_7 на даний час ознак будь-якого психічного захворювання не виявляє, вона може віддавати звіт своїм діям та керувати ними. На період часу, до якого відноситься інкриміноване їй діяння, ОСОБА_7 ознак хронічного психічного захворювання, недоумства та ознак іншого тимчасового хворобливого розладу психічної діяльності не виявляла, вона могла віддавати звіт своїм діям та керувати ними, застосування примусових заходів медичного характеру не потребує.
Колегія суддів враховує досудову доповідь (т. 3 а.с. 49-54), відповідно до якої встановлено, що беручи до уваги інформацію, що характеризує особистість ОСОБА_7 та її спосіб життя, історію правопорушень, а також середню ймовірність вчинення повторного правопорушення, орган пробації вважає, що виправлення цієї особи без позбавлення або обмеження волі може становити небезпеку для суспільства.
Обставинами, що пом'якшують покарання обвинуваченій, згідно ст. 66 КК України, колегія суддів визнає щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
Обставинами, які обтяжують покарання ОСОБА_7 , відповідно до п.п. 6-1, 13 ч. 1 ст. 67 КК України, колегія суддів визнає вчинення кримінального правопорушення щодо подружжя та вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває в стані алкогольного сп'яніння.
Враховуючі наведені обставини, наявність однієї обставини, яка пом'якшує покарання та двох обставин, які обтяжують покарання обвинуваченої, зміст досудової доповіді, а також те, що ОСОБА_7 визнана винною у вчиненні злочину проти життя та здоров'я особи, колегія суддів приходить до висновку про неможливість виправлення та перевиховання ОСОБА_7 без ізоляції від суспільства та необхідність призначення їй покарання за ст. 124 КК України у виді позбавлення волі.
З наведених мотивів, колегія суддів не вбачає підстав для призначення ОСОБА_7 покарання із застосуванням ст. 69 КК України чи звільненню її від відбування покарання з випробуванням, за правилами ст. 75, 76 КК України.
Отже, апеляційні скарги обвинуваченої ОСОБА_7 та її захисника - адвоката ОСОБА_8 підлягають задоволенню, а вирок суду першої інстанції зміні.
Керуючись ч. 2 ст. 376, ст. 404, 405, 407, 408, 409, 411, 413, 418, 419 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Чернівецького апеляційного суду,-
Апеляційні скарги обвинуваченої ОСОБА_7 та її захисника- адвоката ОСОБА_8 - задовольнити.
Вирок Заставнівського районного суду Чернівецької області від 07 квітня 2025 року, у кримінальному провадженні № 12024262020003783 відносно ОСОБА_7 змінити.
Перекваліфікувати дії ОСОБА_7 з ч. 1 ст. 121 КК України на ст. 124 КК України, та призначити ОСОБА_7 покарання за ст. 124 КК України у виді 1 року 6 місяців позбавлення волі.
В іншій частині вирок суду залишити без зміни.
Ухвала суду апеляційної інстанції може бути оскаржена в касаційному порядку до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженою, яка утримується під вартою - у той самий строк з дня отримання копії ухвали.
Головуючий, суддя [підпис] ОСОБА_10
Судді: [підпис] ОСОБА_2
[підпис] ОСОБА_3