Номер провадження 22-ц/821/874/25Головуючий по 1 інстанції
Справа №695/468/24 Категорія: 304090000 Ушакова К.М.
Доповідач в апеляційній інстанції
Новіков О. М.
17 липня 2025 року м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів: Новікова О.М., Карпенко О.В., Сіренка Ю.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанси» на рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 26 лютого 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанси» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
У лютому 2024 року ТОВ «Діджи Фінанс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 21.09.2014 між ПАТ «Банк Михайлівський» та ОСОБА_1 укладено угоду № 200110336 щодо кредитування, відповідно до умов якого банк надав позичальнику у користування кредитні кошти в розмірі 16 400,00 грн з встановленим строком користування з 21.09.2014 по 20.09.2019, а відповідач зобов'язався повернути отримані кошти у встановлений у кредитному договорі строк та сплатити відсотки за користування кредитними коштами. 20.07.2020 ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» на підставі договору №7_БМ із ПАТ «Банк Михайлівський» набуло право вимоги, в тому числі за кредитним договором № 200110336.
Позивач вказав, що банком були виконані взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, тоді як ОСОБА_1 порушив його умови щодо повернення кредитних коштів та сплати відсотків за користування кредитними коштами. Тому станом на 05.02.2024 загальний розмір кредитної заборгованості відповідача становить 43 841,23 грн, з яких 14 196,86 грн - заборгованість за кредитом та 29 644,37 грн - заборгованість за відсотками. Крім того, на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України за порушення строків виконання грошового зобов'язання позивач просить стягнути із боржника 3% річних, які становлять 3 949,08 грн та інфляційні втрати за несвоєчасне виконання кредитних зобов'язань - 19 503,01 грн.
Також у позовній заяві ставилося про поновлення строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом.
На підставі викладеного позивач просив суд стягнути з ОСОБА_2 на свою користь 67 293,32 грн заборгованості за кредитом та судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.
Рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 26 лютого 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
При ухваленні рішення судом вказано на недоведеність позовних вимог у зв'язку з ненаданням позивачем доказів того, що відповідачем були отримані кредитні кошти, їх розмір та дату отримання, розмір відсотків та порядок і період їх нарахування. Зокрема, суду надано документи, з яких встановити строк дії договору, а відтак і період нарахування процентів за користування кредитом, неможливо. Також надані позивачем докази не підтверджують строку кредитування з 21.09.2014 по 21.09.2019, належність відповідачу рахунку кредитування, розмір та дату надання кредиту, дату сплати заборгованості за кредитом чи відсутності сплати за кредитом, неможливо встановити розмір процентів та порядок їх нарахування.
Щодо доводів представника відповідача про пропуск позивачем позовної давності, то районним судом вказано на те, що з підстав необґрунтованості позову питання про застосовування позовної давності не вирішується, оскільки це є самостійною підставою для відмови у позові.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ТОВ «Діджи Фінанс» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на те, що судом порушено норми матеріального права, а рішення постановлено з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги у повному обсязі.
В обґрунтування поданої апеляційної скарги вказує, що кредитний договір № 200110336 укладено 21.09.2014 року у формі заяви (оферти). Видано кредитну картку строк дії - 5 років (згідно розписки про отримання платіжної картки від 21.09.2014). Відповідно до правил користування карткою - картка діє в межах визначеного нею строку.
Кредитний договір не передбачає щомісячних платежів відповідно графіка, при цьому держатель картки зобов'язаний стежити за витратами коштів для уникнення заборгованості (слід звернути увагу на правову позицію висловлену Верховним судом України у постанові від 19.03.2014 року (справа № 6-14 цс 14 ).
Скаржник зауважує, що факт досягнення згоди між сторонами стосовно всіх умов кредитного договору, з якими відповідач був попередньо ознайомлений, підтверджується підписанням кредитного договору та додатків, отже сторони дійшли згоди стосовно всіх його умов.
Щодо розміру заборгованості скаржник зазначає, що заборгованість відповідача за договором № 200110336 від 21.09.2014 розрахована станом на дату укладення договору факторингу №7_БМ від 20.07.2020 між ПАТ «Банк Михайлівський» та ТОВ «Діджи Фінанс» та зафіксована у додатку до договору - реєстрі кредитних договорів. Наголошує, що ТОВ «Діджи Фінанс - правонаступник за договором відступлення прав вимоги №7_БМ від 20.07.2020 та вважає, що реєстр кредитних договорів до договору факторингу №7_БМ від 20.07.2020 укладеного між ПАТ «Банк Михайлівський» та ТОВ «Діджи Фінанс» є достатнім і беззаперечним доказом існування заборгованості. Вимогами чинного законодавства України та умовами договору факторингу не передбачена передача програмного забезпечення, що здійснює нарахування заборгованості по сплаті тіла кредиту, нарахуванню відсотків та пені, а також його детального розрахунку з формулою її формування. Тому позовні вимоги ТОВ «Діджи Фінанс» про стягнення заборгованості за кредитним договором № 200110336 від 21.09.2014 року заявлені у розмірі розрахованому банком.
В частині мотивів суду щодо неврахування наданих позивачем виписок по особовим рахункам через розбіжності у номерах рахунку, вказаному у розписці про отримання платіжної карти відповідача та рахунку виписок, скаржник зазначає, що у доданих до позову виписках (електронних) зазначено: дату, час, прізвище відповідальної особи, яка формувала виписки, затверджена форма виписки та цифрова програма. А щодо номерів рахунків, то особливості операційної роботи банку щодо ведення обліку договорів (у випадку щодо кредитної картки зокрема): нарахування відсотків, штрафів, зарахування внесених коштів, облік виданих коштів та в цілому діяльність щодо обороту грошових коштів не має бути предметом розгляду в межах даної позовної заяви, оскільки банк як оператор грошових операцій відповідно до законодавства здійснює вищезазначені дії. А для ідентифікації виписок чи будь-яких інших банківських документів - в них зазначається саме номер і дата договору щодо якого здійснюються банківські операції.
Також скаржник звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що у позовній заяві наведено причини для визнання пропуску строку позовної давності поважними та заявлено про поновлення строку позовної давності. Але у своєму рішенні суд не приділив уваги дослідженню даної вимоги.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.
Перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів доходить наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвалене судом першої інстанції рішення не відповідає зазначеним вище вимогам.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 21.09.2014 між ПАТ «Банк Михайлівський» та ОСОБА_1 було укладено договір у формі заяви (оферти) № 200110336 про надання та використання платіжної картки МС World, рахунок картки: НОМЕР_1 , максимальна ставка по ліміту 58,8% річних, максимальний кредитний ліміт у вказаному договорі не зазначений, умовами договору передбачено, що ОСОБА_1 пропонує банку укласти з ним договір про надання та використання платіжної картки в рамках якого: відкрити на її ім'я поточний рахунок, операції за якими можуть здійснюватися з використанням електронного платіжного засобу (валюта рахунку - гривня), що буде використовуватися в рамках договору про картку, в тому числі для розміщення коштів та відображення операцій, здійснених з використанням картки з дебетно-кредитним порядком обслуговування рахунку; випустити на ім'я відповідача платіжну картку, тип якої вказано в ОП заяви; для здійснення операцій за рахунком картки, сума яких перевищує залишок грошових коштів на рахунку картки, встановити ліміт, в межах якого позичальник має право здійснювати операції з використанням картки за рахунок наданого банком кредиту під операції з карткою та здійснювати у відповідності до статті 1069 ЦК України кредитування рахунку картки (т.1, а.с. 31).
21.09.2014 ОСОБА_1 підписані: анкета №710939, в якій зазначено загальну інформацію про кредит, контактну інформацію, адресу реєстрації клієнта; адресу фактичного місця проживання або перебування; додаткову контакту інформацію (третя особа), інформацію про місце роботи; дані про доходи та витрати, майно) (т.1, а.с. 32).
Крім того, 21.09.2014 відповідачем була підписана довідка про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість споживчого кредиту в рамках карткового продукту «Прибуткова картка+Кредитка (не іменна)», в якій означені умови надання кредиту, процентна ставка, строк кредиту та порядок його погашення (т.1, а.с. 36).
Позивачем також надано тарифи по продукту «Прибуткова картка+Кредитка», в яких визначений строк дії картки, тарифікація операцій за рахунком, а також відсоткові ставки та комісійні винагороди банку. Вказані тарифи також підписані Будейним А.О. (т.1, а.с. 39).
21.09.2014 року відповідач отримав платіжну картку ПАТ «Банк Михайлівський» № НОМЕР_2 , рахунок картки № НОМЕР_1 , що підтверджується розпискою про отримання платіжної картки та/або ПІН-коду (т.1, а.с. 40).
Також у зв'язку з укладенням договору про надання та використання платіжної картки НОМЕР_3 між відповідачем та ТДВ Страхова Компанія М-Лайф укладено Договір добровільного страхування життя (програма страхування від нещасних випадків держателів платіжних карток) від 21.09.2014 (т.1, а.с. 37).
20.07.2020 МІЖ ПАТ «Банк Михайлівський» та ТОВ «Діджи Фінанс» укладено договір про відступлення прав вимоги грошових зобов'язань за фінансовими кредитами №7_БМ, відповідно до умов якого право грошової вимоги за кредитним договором №200110336 від 21.09.2014 між Публічним акціонерним товариством «Банк Михайлівський» та відповідачем, перейшло до ТОВ «Діджи Фінанс». (т. 2, а.с. 84-87)
Відповідно до Додатку № 1 до договору №7_БМ про відступлення прав вимоги за кредитними договорами від 20.07.2020, загальна заборгованість ОСОБА_3 за договором №200110336 від 21.09.2014 складає 43 841,23 грн, в тому числі: заборгованості по тілу кредиту 14 196,86 грн, заборгованості за доходами 29 644,37 грн, а також вказана дата закінчення кредитного договору 20.09.2019. (т.1, ст.14)
19 грудня 2022 року ТОВ «Діджи Фінанс» направило відповідачу претензію із пропозицією самостійно сплатити заборгованість за кредитним договором № 200110336 від 21.09.2014 в загальній сумі 43 841,23 грн. (т.1, ст.12).
Також позивачем надано розрахунок, за яким заборгованість відповідача за період з 24.01.2021 по 24.01.2024 становить 67 293,32 грн з яких: 43 841,23 грн - основна сума заборгованості; 19 503,01 грн - сума інфляційних втрат; 3 949,08 грн - штрафні санкції (т.1 а.с. 16-17).
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано розрахунку заборгованості за кредитним договором, за яким, за твердженням позивача, у відповідача утворилась зазначена заборгованість, тобто позивачем не доведено належними та допустимими доказами правомірність стягнення саме такої заборгованості, що є його процесуальним обов'язком. Таким чином, без надання детального розрахунку заборгованості, суд позбавлений можливості перевірити правильність такого розрахунку та ухвалити законне й обґрунтоване рішення.
Проте такі висновки суду першої інстанції грунтуються на неповному з'ясуванні обставин справи.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України визначено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно зі ст. 1054 ЦК, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти. Розмір процентів може встановлюватися договором.
Згідно з ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За ст.ст. 512,514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
За загальним правилом заміна кредитора у зобов'язанні не вимагає згоди на це боржника, якщо інше не передбачено законом або договором.
Згідно з ч. 2 ст. 517 ЦК України боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, чи який вважає, що йому не надано належних доказів на підтвердження відступлення прав вимоги новому кредиту, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору (а не новому) і таке виконання є належним. Інших правових наслідків факт не повідомлення боржника про заміну кредитора чи ненадання йому доказів на підтвердження відступлення прав вимоги новому кредитору законом не передбачено.
Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Згідно з ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Частиною 3 ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України закріплено основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Відповідно до ч. 2 ст. 9 цього Закону первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Таким чином, з наведених норм законодавства вбачається, що доказом надання кредитодавцем позичальнику кредитних коштів є саме первинні документи, вимоги до яких встановлені вказаним вище Законом.
Аналогічні за змістом висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року по справі №755/2284/16-ц, провадження №61-4685св19.
Відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором.
До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18 та від 28 жовтня 2020 року у справі №760/7792/14-ц.
При цьому, у разі заміни первісного кредитора у зобов'язанні, останній повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, в тому числі і первинні документи, що підтверджують факт виконання свого обов'язку перед позичальником, тобто факт надання коштів у кредит.
Позивачем на підтвердження наявності заборгованості та її розміру подано до суду виписку по картковому рахунку відповідача за період з 23.05.2016 по 27.07.2020, відповідно до якої сума заборгованості за кредитом станом на 27.07.2020 за основною сумою становить 14 196, 86 грн та по відсотках 29 644,37 грн. (т. 2, а.с. 68)
Доказів, щодо належного виконання умов договору від 21.09.2014 №200110336 відповідачем суду не надано, наданий позивачем розрахунок заборгованості за кредитом не спростовано.
В той же час, колегія суддів зауважує, що позивачем не враховано неможливість нарахування відсотків, передбачених договором, після закінчення строку дії договору.
Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України , яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
До таких висновків дійшла Велика палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12.
Строк дії договору згідно довідки про умови кредитування становить 5 років, тому нарахування 58, 8% річних після закінчення строку дії договору 21.09.2019 позивачем не відповідає нормам чинного законодавства.
Оскільки позивачем не наданий детальний розрахунок нарахування відсотків за користування кредитними коштами саме в межах строку дії кредитного договору, виписка по кредиту із визначеною суму відсотків ( 29 644, 37 грн) охоплює період, який перевищує строк дії договору, суд позбавлений можливості перевірити правильність такого розрахунку та ухвалити законне й обґрунтоване рішення у цій частині.
Таким чином, ТОВ «Діджи Фінанс» доведено належними та допустимими доказами розмір заборгованості ОСОБА_1 тільки по тілу кредиту у сумі 14 196, 86 грн.
Посилання скаржника в апеляційній скарзі на те, що вимогами чинного законодавства України та умовами договору факторингу не передбачена передача програмного забезпечення, що здійснює нарахування заборгованості по сплаті тіла кредиту, нарахуванню відсотків та пені, а також його детального розрахунку з формулою її формування, тому позовні вимоги ТОВ «Діджи Фінанс заявлені у розмірі розрахованому банком, не звільняють позивача від обов'язку довести належними доказами визначений розмір відсотків у сумі 29 644, 37 грн за період з 21.09.2014 по 21.09.2019 р.р.
Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача інфляційних витрат на суму 19 503, 01 за період з 24.01.2021 по 24.01.2024 та 3 % річних у розмірі 3 949, 08 грн за період з 24.01.2021 по 24.01.2024, суд зазначає наступне.
Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивачем заявлено вказані вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційних витрат за період з 24.01.2021 по 24.01.2024.
При цьому, позивачем не враховано пункт 18 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Відповідно до Указу Президенту України № 64/2002 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», з 05 год. 30 хв. 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан, який триває по теперішній час.
Отже, наслідки невиконання цивільно-правових зобов'язань за договорами позики змінились. Зокрема, боржники на період воєнного стану за такими договорами звільняються від оплати штрафу, пені, трьох відсотків річних, інфляційних втрат та іншої відповідальності. Проте до введення у країні військового стану 24.02.2022 року, навіть за період карантину COVID19, боржники не звільнялися від відповідальності, передбаченої с. 625 ЦК України, зокрема щодо сплати інфляційних втрат та 3% річних.
Отже, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача трьох відсотків річних та інфляційних втрат від простроченої суми заборгованості можуть бути стягнені виключно за період з 24.01.2021 року по 23.02.2022 року від суми основної заборгованості - 14 196,86 грн. Інфляційні втрати позивача за вказаний період становлять 1 671,76 грн. Та 3 % річних - 462,08.
Таким чином, загальна сума заборгованості, що підлягає до стягнення з відповідача становить: 14 196,86 (сума боргу) + 1 671,76 (інфляційне збільшення) + 462,08 (штрафні санкціі) = 16 330,70 грн.
На підставі викладеного вище, суд приходить до висновку, що позовні вимоги належить задовольнити частково, стягнувши з відповідача на користь позивача заборгованість за договором №200110336, на суму 16 330,70 грн.
Позивач, як правонаступник ПАТ «Банк Михайлівський» звернувся до суду 05.02.2024.
Водночас, позивач просить поновити йому строк позовної давності для подання позову до суду обґрунтовуючи тим, що наявність тривалого судового спору щодо приналежності права вимоги кредитору, а саме спору у справі № 910/11298/16 господарського суду міста Києва за позовом ПАТ «Банк Михайлівський» (ухвалою Господарського суду від 03 вересня 2020 року замінено на правонаступника - ТОВ «Діджи Фінанс») до ТОВ «ФК «Плеяда», ТОВ «ФК «Фагор», за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Національного банку України про застосування наслідків нікчемності договору факторингу від 19 травня 2016 року № 1905 укладеного між ПАТ «Банк Михайлівський» та ТОВ «ФК «Плеяда», визнання недійсним договору факторингу від 20 травня 2016 року № 1, укладеного між ТОВ «ФК «Плеяда» та ТОВ «ФК «Фагор», що в свою чергу унеможливлювало у межах встановленого строку звернутися з позовом до суду.
Крім того, підставами для поновлення строку позовної давності позивач зазначає введення урядом України карантину, у зв'язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).
При цьому, суд зауважує, що передача прав вимоги за кредитним договором, укладеним з відповідачем, новому кредитору не перериває строки позовної давності. Згідно з ч.4 ст.263 ЦПК при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові ВП ВС від 13.02.2019 по справі № 826/13768/16 (11-609апп18) визначено, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення.
Разом з тим, Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.
Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина.
Законом України № 530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).
Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби(COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559,681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
Крім цього, до об'єктивних причин звернення до суду із захистом своїх прав та інтересів, позивачем виокремлюється також введення воєнного стану на території країни.
Суд зауважує, що введення в Україні режиму воєнного стану 24 лютого 2022 року на підставі Указу Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та подальше продовження режиму воєнного стану є об'єктивною та поважною причиною пропуску процесуальних строків, встановлених законом та судом.
Окрім того, відповідно до розділу «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 19, за змістом якого, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
З огляду на встановлений Кабінетом Міністрів України карантин з 12 березня 2020 року, беручи до уваги введення в Україні режиму воєнного стану 24лютого 2022 року на підставі Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022«Про введення воєнного станув Україні» та подальше продовження режиму воєнного стану, позивачем не пропущено строк позовної давності.
При цьому апеляційний суд виходить з приписів ч. 1, 5 ст. 81 ЦПК України та враховує, що відповідач не надав суду доказів повної чи часткової сплати заборгованості, не спростував наданий позивачем розрахунок, на власний розсуд розпорядившись своїми процесуальними правами.
Отже, з урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги слід визнати обґрунтованими в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» заборгованості по тілу кредиту у розмірі 14 196, 86 грн. та 2 133, 84 грн штрафних санкцій, на загальну суму 16 330,70 грн.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у даній справі, суд зазначає про таке.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
За подання позовної заяви банк сплатив судовий збір у розмірі 2 422, 40 грн та за подання апеляційної скарги було сплачено судовий збір у розмірі 3 633,60 грн.
Оскільки, позовні вимоги підлягають задоволенню частково, з відповідача на користь Банку слід стягнути судовий збір у розмірі 1 453,44 грн.
Керуючись ст.ст. 35, 258, 374, 376, 381- 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу представника товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» - Романенка Михайла Едуардовича задовольнити частково.
Рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 26 лютого 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» заборгованість за кредитом у розмірі 14 196 грн 86 коп. та 2 133, 84 грн штрафних санкцій, а всього на суму - 16 330,70 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» судовий збір 1 453, 44 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Судді